5. Характеристика працетерапію як засобі фізичної реабілітації

Працетерапія - це лікування працею для відновлення порушених функцій і працездатності хворих. Засобами працездатності є трудові рухи й різноманітні трудові процеси, а не рухи й вправи взагалі. Добирають їх з урахуванням професії і побутових дій. Результатом працетерапії є цілеспрямоване вироблення якогось продукту праці або виконання робочого завдання. Це, головним чином, відрізняє працетерапію та її засоби від ЛФК (В.М. Мухін, 2000).

Працетерапія стимулює фізіологічні процеси, відновлює або збільшує рухливість у суглобах і силу м'язів, покращує координацію рухів, а у випадках залишкових функцій прискорює і тренує хворого для використання їх з максимально можливим ефектом.

Працетерапія справляє потужну психотерапевтичну дію: мобілізує волю хворої людини, зосереджує увагу під час роботи, відвертає від неприємних відчуттів і думок про хворобу, вселяє надію на одужання, повертає людині впевненість у своїх силах, робить її повноцінним членом суспільства.

Розрізняють загальнозміцнювальну, відновну й професійну працетерапію.

Загальнозміцнююча працетерапія допомагає відвернути увагу хворого від неприємних думок, раціонально заповнити час, підвищити нервово-психічний і життєвий тонус, викликає позитивні емоції.

Відновна працетерапія запобігає виникненню рухових порушень або забезпечує відновлення тимчасово зниженої у хворого функції рухового апарату, адаптацію його до фізичних навантажень виробничого й побутового характеру. При цьому добирають такі трудові рухи та акти, що потребують участі м'язів і суглобів, втягнутих у патологічний процес.

Професійна працетерапія проводиться на загальному етапі реабілітації з метою відновити рухові виробничі навички й працездатність, що існували раніше; полегшити хворому повернення до попередньої роботи.

У працетерапії використовуються насамперед, рухи трудових процесів, що забезпечують самообслуговування, побутову й щоденну діяльність, користування пристроями та протезами. Застосовують плетіння, в'язання, ткацтво, швейні, столярні й слюсарні роботи, різьблення по дереву, роботи в саду, оранжереї, працю в професійно-виробничих майстернях.

Дозування фізичного навантаження і трудовий режим встановлюють індивідуально. За допомогою безпосереднього нагляду за реакцією пацієнта та розроблених спеціальних тестів з фізичним навантаженням виявляють енергетичну спроможність хворого працювати в діапазоні енерговитрат певної трудової діяльності.

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ І ПРАВА

ВНЗ „ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

кафедра фізичної реабілітації

Методична розробка лекції з дисципліни „Лікувальна фізична культура”

ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАНЯТЬ ЛІКУВАЛЬНОЮ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ

для студентів спеціальності 7.010200 «Фізична реабілітація», напрям підготовки 0102

«Фізичне виховання і спорт»

Укладачі:

кандидат психологічних наук, Заслужений тренер України Бойко Г.М.; к. мед. н., доцент Трибрат Т.А., пла. викл. Волошко Л.Б.

Обговорено та затверджено на засіданні кафедри фізичної реабілітації,

протокол №___, від «__»_______2004 р.

Полтава – 2004

План вивчення теми:

Форми проведення занять ЛФК

Основними формами є групові та індивідуальні заняття лікувальною фізкультурою, а додатковими - гігієнічна гімнастика, індивідуальні завдання, масова робота з фізичної культури (ігри, прогулянки, екскурсії, ближній туризм, заняття плаванням, веслування та ін.).

Групові заняття ЛФК будуються за певною структурою, проте вони можуть відрізнятися один від одного залежно від складу хворих, поставлених завдань і умов проведення занять. У структурі занять розрізняють три частини - вступну, основну й заключну.

Вступна частина - більш тривала, а навантаження - значно менше, ніж при заняттях із здоровими людьми. В основній частині занять переважають вправи спеціальні, але вони повинні чергуватися із загальнорозвивальними, введеними для поліпшення загального стану організму, з дихальними вправами й паузами між вправами для того, щоб дати хворому органу відпочинок. Для підвищення емоціональності вводять ігри тощо.

Заключна частина також повинна бути тривалішою, ніж у здорових людей, щоб привести організм у відповідно спокійний стан.

Фізіологічна крива навантаження повинна мати зигзагоподібний характер, досягаючи максимуму на кінець другої третини занять, а потім знижуючись.

Індивідуальне заняття ЛФК провадиться тоді, коли хворий не може займатися в групі або потрібна ретельна індивідуалізація у доборі вправ.

Індивідуальне завдання - рекомендація хворому особливо важливих для нього вправ для самостійного заняття кілька разів на день, Форми проведення занять значною мірою залежать від типу закладу.

Механізми лікувальної та оздоровчої дії фізичних вправ 1. Тонізуюча дія:

а) посилення процесів гальмування чи збудження ЦНС; стимуляція моторно-вісцеральних рефлексів (моторно-судинні, моторно-кординальні, моторно-пульмональні, моторно-шлунково-кишкові та інші);

б) вплив на гомеостазис (зменшення гіпоксимії і ацедозу, відновлення кислотно-дужної рівноваги й судинного тонусу);

в) вплив на підкорку, ретикулярну формацію і кору мозку;

г) мобілізація захисних сил організму;