20. Динаміка та процес розгортання конфлікту

Під динамікою конфлікту розуміють раптову чи поступову зміну стосунків між учасниками взаємодії, яка залежить від специфіки їхніх міжособистісних стосунків, характерологічних особливостей, значущості визначених ними цілей з урахуванням факторів дійсності, які на них впливають.

Динаміка конфлікту загалом передбачає такі фази (стадії):

1) виникнення конфліктної ситуації;

2) усвідомлення об'єктивної конфліктної ситуації;

3) інцидент, привід;

4) настання конфлікту;

5) розв'язання конфлікту.

Більшість соціологів виділяє чотири етапи конфлікту: перед конфліктна ситуація, початок конфлікту і сам конфлікт, розв’язання конфлікту, післяконфліктна ситуація.

Перший етап – передконфліктна ситуація. Вона характеризується формуванням конфлікту, йде накопичення й загострення протиріч різних протидіючих сторін. Конфліктуючі суб’єкти оцінюють свої можливості (матеріальні цінності, влада, інформація, зв’язки тощо), шукають спільників, виробляють стратегію й тактику майбутніх дій. Цей етап ще називають прихованою (латентною) фазою конфлікту.

Другий етап починається з інциденту або приводу, другими словами, з якоїсь події, що й приводить до руху конфліктуючі сторони.

Іде процес розгортання конфлікту, з’являються перші результати боротьби. Кожна з протидіючих сторін зіткнулася з опором своїх противників, відчула його сильні й слабкі позиції.

На цьому етапі можуть розпочинатися дії, які сприяють припиненню відкритих зіткнень, починають прийматися компромісні рішення. На другій фазі розвитку конфлікт із латентної стадії переростає у відкриту форму і проявляється в різних формах конфліктної поведінки. Конфліктна поведінка – це дії, націлені на блокування досягнень протидіючої сторони, формування установ на боротьбу, психологічна згода до неї. Конфлікт інтересів на цьому етапі набуває форми гострих протиріч, коли індивіди й соціальні групи не стільки намагаються урегулювати конфлікти, а навпаки, всіляко поглиблюють протиріччя, руйнують колишні структури взаємодій і відношень, це апогей конфлікту.

В емоційному плані цей етап характеризується накопиченням агресивності, переходом від неприязні до ворожнечі. Ця стадія конфлікту характеризується максимальним використанням сили учасників конфлікту й використанням усіх наявних ресурсів.

Цей етап конфлікту залежить також від масштабів соціальних проблем. Особливого значення набувають суб’єкти управління соціальними конфліктами: вони можуть як загострити, так і врегулювати соціальний конфлікт. Часова довжина цього етапу залежить і від адаптованості певної соціальної системи до конфліктів. Конфліктуючі сторони починають вичерпувати свої резерви, і з’являється наступний етап конфлікту.

Третій етап: розв’язання конфлікту здійснюється через зміну об’єктивної ситуації й через суб’єктивні, психологічні зміни. Він має особливе значення в розвитку конфліктів і потребує глибокого теоретичного висвітлення. Можливе

часткове або повне вирішення конфлікту.

Ознакою завершення конфлікту є завершення інциденту. Між конфліктуючими сторонами припиняється конфліктна взаємодія. Ліквідація інциденту – це необхідна, але ще не досить достатня умова для завершення конфлікту. При певних обставинах згаслий конфлікт може спалахнути знову.

Розв’язання конфлікту можливе лише при вирішенні конфліктної ситуації, коли знімається головна причина конфлікту й суперники перестають бачити одне в одному противників. Тоді починають змінюватися взаємні вимоги сторін.

Успішне вирішення конфлікту пов’язано з певними умовами:

а) своєчасна й точна діагностика його причин, виявляються об’єктивні протиріччя, інтереси, цілі;

б) взаємна зацікавленість сторін у подоланні протиріч, взаємне признання інтересів кожної із сторін;

в) спільний пошук методів, засобів подолання конфлікту.

17