3. Культурні і освітні ініціативи в структурі вільного часу

Соціальні проблеми вільного часу

Безперечно, сфера потреб, співвідносячи з вільним часом, не може бути вилучена з культурного аспекту життя людини. Культура дозвілля визначається не лише ідеологічними побажання­ми, але й рівнем матеріального добробуту суспільства. Соціологія оперує такими показниками рівня дозвілля: кількість прочитаної ху­дожньої і спеціальної літератури, відвідування кінотеатрів, театрів, музеїв, художніх виставок та ін. за рік, місяць тощо; частота перегля­ду телепередач і відеофільмів, слухання радіопередач і музикальних записів (знову-таки за певний період часу); кількістю часу, відве­деного заняттям хоббі, прогулянкам в парку, спорту, побутовим проб­лемам, сім'ї, друзям, відвіданню кафе, дискотек тощо; щомісячні, щорічні капіталовкладення окремої людини, сім'ї в такі заходи, вклю­чаючи кількість днів відпустки і зв'язані з ними матеріальні затрати, співвідносний різноманітного використання вільного часу із соціаль­ною, демографічною, професійною структурою суспільства, а також регіональними особливостями, що дозволяє створити систему пред­метно-речового кількісного використання вільного часу різними со­ціальними спільностями, визначити орієнтації, приорітетні сфери куль­турного попиту, фінансові затрати на культурно-дозвільні послуги, тобто сформувати систему вимірів, що дозволяють перетворити сферу вільного часу в особливу індустрію потреб.

Сучасне цивілізоване суспільство — суспільство споживання. Поняття суспільство споживання знаходить широке втілення в так званій новій картині культурної свідомості сучасної цивілізованої лю­дини — культурі постмодернізму. Полегшення доступу до культур­них цінностей найширшим верствам населення і їх проникнення в повсякденний життєвий ужиток стає основою формування нової куль­турної свідомості. Особливостями відзначаються прості побутові ре­чі. Соціальне середовище, культура перестає бути чимось піднесе­ним і далеким, що живе виключно в музеях і книгах, концертних залах і театрах. Культура стає просто одним із засобів людського спілкування і взаєморозуміння — масовою комунікацією.

У сучасних умовах вільний час, дозвілля стає загальнодоступною культурною цінністю. Будучи протилежністю професійної діяльнос­ті, дозвілля стає особливою цінністю життя людини. У визначення культурного буття людини увійшли поняття толерантність, плюра­лізм ч& ін. Виникає теорія комунікації, що ставить важливою пробле­мою сучасного суспільства подолання фрагментарності повсякденної свідомості особи за умови збереження плюралізму, толерантності — провідних цінностей сучасної культури. Один з представників теорії масової комунікації німецький соціолог Юрген Хабермас відмічав, що комунікації ~ новий інтеграційний резерв суспільства в проти­лежність зблідлої утопії суспільства праці. її основа — солідарність і взаєморозуміння, твердий і фундаментальний ресурс суспільної ін­теграції поряд з такими засобами, що виходять за межі інтересів:

гроші і влада. Основою теорії комунікації стає введення в соціологію Вілемом Дільтеєм поняття життєвий світ людини. Життєвий світ — це і природне середовище і культурно-соціальні умови існування, і сфера індивідуальних почуттів і переживань людини. Не випадково поряд з поняттям життєвий світ в соціології появляється поняття кос­мос, що доповнює і розкриває життєвий світ людини. Поняття космос н Стародавній Греції також сприймалось досить складно і неоднозначно. Космос — це світ людини. І в античності визначення космосу зв'язу­валось з визначенням гармонії і справедливості. Зміст, що вкладається в поняття космос, гармонія, справедливість істотно відрізняється від сучасного. І гармонія, і справедливість — єдність людини і космосу. Греки називали це співпадінням мікро- і макрокосмосу.

Взаєморозуміння і солідарність як основа соціального союзу лю­дей виступають захисниками життєвого світу людини і його основ­ними вимогами, до яких соціологи відносять і споживацьку вартість. Інакше, комунікації розглядаються як необхідна умова виживання, резерв дальшого суспільного розвитку, тобто розвитку життєвого світу людини. Безпосереднє відображення знаходить в теорії кому­нікації протилежність виробництва і споживання, робочого часу і дозвілля. Соціальна комунікація розглядалась у контексті загально­теоретичних побудов біхевіоризму, основою комунікацій є не мова як система, а безпосередні мовні сигнали, маніпулюючи якими мож­на виховати людину будь-якого складу (Дж. Уотсон), символічного інтеракціонізму (соціальна структура є результатом стабілізації про­цесів міжособового спілкування, а соціальний розвиток — процес розвитку комунікативних форм (Дж. Мід), персоналізму (комуніка­ція є внутрішня метафізична здатність особи відкривати в собі по­чуття іншої). Приватний характер споживання, в тому-числі і ви­користання інформації, культури, приводять до природної фрагментарності повсякденної свідомості споживача, що долається на рівні соціального явища — політики і влади. Не випадково фрагментаризованою називається свідомість споживання, володіння дозвіллям. Цьому сприяють і засоби масової інформації, орієнтовані на пасивне, розважальне і приватизоване її використання. Дозвілля і споживан­ня, що породжують фрагментаризовану свідомість як панівну ідеоло­гію повсякденності, основні вимоги життєвого світу сучасної людини. Захист вимог, тобто цінностей вільного часу і прав споживачів, роз­глядається достатньою основою для нової суспільної інтеграції.

У сучасній соціології існує єдність і дуалізм понять життєвий світ і космос. Якщо космос — це не просто світ людини, то принцип вільної культурної єдності людей протистоїть примусовій трудовій єдності тру­дівників або інстинктивно-стадній єдності тваринного світу. Для ан­тичного світогляду космос символізував не лише життєве середови­ще, а й сам сенс життя людини. Космос — це світ людини. І не випадково в основі теорії еволюції космосу лежав міф про андроге­нів — єдиних першолюдей. Космос в протилежність життєвому світу цікавий не тим, що він — одна з форм життя, яка інтегрує людей, а тим, що сам космос — єдине інтегроване визначення людини, життє­вий світ людської єдності. І хоча теорія комунікації винесла проблему суспільного життя за межі суспільного виробництва, все ж не зали шила визначення людини і її вільний час у виробничих межах. Якщо сфера вільного часу — сфера споживання, то сама людина і її вільний час — продовження і умова виробничого процесу. В теорії комунікації визначається людина як споживач дозвілля. Комунікація — засіб захисту споживача, ні що інше, як засіб забезпечення безперервності виробничого процесу. Економічна організація сфери вільного часу, тобто створення індустрії дозвілля, перетворення сфери вільного часу в особливий соціальний інститут — інститут суспільних свобод.

Суспільні відносини та вільний час

Чим більше стабільність суспільства, тим ширше розповсюджено соціальний конформізм — пристосування людини до суспільно-установленої культурної мети і норм соціального життя. Якби справи йшли б інакше, то стабільність і прийнятність були б неможливі. Внаслідок загальної орієнтації людей на певні цінності і норми можна говорити про масу людей як про суспільство. І кон­формізм не просто один з типів пристосування людей до суспіль­ства, але й ціннісна оцінка самого соціуму в життєвому світі людини. Полісне виховання в античності греків повністю можна б назвати культивуючим суспільний конформізм тому, що стародавньогрецька демократія зведена в ранг космічної цінності, тобто цінності життє­вого світу людини, чого не скажеш, наприклад, про період раннього християнства. Протилежність конформізму — тенденція, зв'язана із зниженням, падінням суспільних цінностей — суспільна анемія або девіація, відхилення від суспільних норм поведінки.

Конформізм і девіація, тобто відхилення від норм поведінки, будучи дво­ма взаємовинятковими тенденціями, що розглядали норми і цінності, є найвиразнішими в соціальній теорії. Саме поняття суспільної норми має якусь непевність. Люди за звичаєм всіляко вихваляють таку природу людини, якої ніде немає, і ганьблять ту, яка існує реально. Складність полягає в тому, що пошук об'єктивних критеріїв і норм вчинків людини постійно наштовхується на неможливість зайняти позицію нейтрального спостерігача. Уже в ос­нові конформізму виявляються можливими паростки відхилення поведінки. Так, у 70-х роках в Європі поширюються так звані «страйки за правилами», коли старанне і пунктуальне дотримання робітниками інструкції приводить до порушення робочого процесу. Стає широким розвитком у найрозвинуті­ших країнах Європи, США і Японії, Канаді психологічних служб, до послуг яких в основному вдаються люди, які належать до найбільш соціально захи­щених верств населення. В сучасному суспільстві по суті до девіантних, від­хилених форм поведінки належать всі інноваційні тенденції, тому що в тій чи іншій мірі будь-яка інновація виявляється посяганням на існуючі норми суспільного життя. Досить, що будівництво якого-небудь великого промис­лового об'єкта у провінційній глибинці повністю змінює устрій життя місце­вого населення.

У 50-х роках на хвилі молодіжного демографічного вибуху виникає са­мостійне соціокультурне явище — молодіжний вільний час, молодіжний ри­нок робочої сили, молодіжний ринок попиту та ін. Це стало детонатором, що виявив незрівнянно глибокі, суспільні процеси. Мова йде про те, що вперше за всю історію післявоєнна Європа стала більш-менш універсально ситою, що породило нове ставлення до праці, яка залишилася, зрозуміло, необхід­ною, але для значного населення, в тому числі і для молоді, перестає бути примусово необхідною і постійною. Глобальне вивільнення часу, відхилення внаслідок промислового піднесення, виявилось полюсом девіації (відхиления) до недавнього історичного минулого, виступивши основою зміни системи традиційних цінностей — необов'язкових у сучасних умовах норм минулого життя. Перехід від цінностей праці до цінностей дозвілля, зв'язаний зі зміна­ми частки робочого і вільного часу, виявив, що з девальвацією професії і праці як суспільних норм і цінностей, сфера вільного часу, орієнтована рані­ше на відтворення і реабілітацію робочої сили в масовому масштабі і ство­рення еліти, втратила попередні нормуючі орієнтири. Дозвілля стало масовим надбанням і повсякденним досвідом життя, невід'ємним елементом нової молодіжної структури культури. Поява поняття молодіжна культура не просто характеристика альтернативного культурного становища молоді, але й те, що саме явище молодіжна культура не зникло разом з молодіжним бумом у Фран­ції 60-х років і швидше розширило межі разом з подорослішавшим рок-рухом в Англії. Еволюція молодіжної культури зафіксувала її як елемент за­пільного нового культурного становища — переходу від протилежності культури і життя до їх можливо тимчасової єдності. Історію стали більш цікавити якраз ті сторони суспільного життя, що зв'язані не з традиційним визначенням культури, як сукупності досягнень у сфері мистецтва, науки і освіти, а з визначеннями культури як повсякденності, культури більшості та ін. Тоді ж на хвилі формування молодіжної культури створюється культуро­логія — галузь знань, що вивчає процесії історії розвитку культури, куль­турних відносин у взаємозв'язку із суспільними відносинами.

Нове культурне мислення вперше після занепаду античного світу усвідомило, що вільний час — соціальний інститут культури, а не поодинока сфера культурного життя. Толерантність і плюралізм, виз­начення відхилення поведінки від суспільних норм є однією з умов суспільної єдності і суспільної гармонії, закріпили за вільним часом пріоритет у формуванні не тільки суспільного ідеалу, але й суспільні норми поведінки людини в суспільстві. Таке властиве лише антично­му світу. Античні уявлення про толерантність культурних норм пов­сякденного життя викладено в «Етиці» Арістотелем, який вважав нормою доброчесність, а не конкретну сукупність правил і держав­них вердиктів. Доброчесність — форма довір'я людини до людини, основа довір'я, взаєморозуміння або культурна єдність. Досить, що справжньою карою для людини міг стати суспільний вирок, винесен­ня народними зборами, віче. І хоча історична еволюція вела до деваль­вації системи цінностей, а в Стародавній Греції, Стародавньому Римі існувала жорстокість, віроломство, все ж досвід вільної і культурної постановки питання про нормально-людське став потім зразком і дже­релом натхнення. Демократія і політика, мистецтво жити серед лю­дей — подаровані саме античністю. Демократія і мистецтво втілили куль­туру і вільний час — єдиний соціальний інститут, що випробовував освіту, формуючи у підростаючого покоління демократичне (полісне) мислення. Поняття демократія і політика відтоді зазнали величезних змін, але продовжують діяти, збагачувати змістом взаємозв'язок і вза­ємозалежність демократії, політики, вільного часу і освіти.

Освітні ініціативи в структурі вільного часу

У середньовічній Європі всі системи освіти справедливо можна назвати елітарними. Тоді освіта була доступна лише незначній частині населення — представни­кам вищих верств суспільства. В Оксфорді, Кембріджі, Едінбурзі, Сент-Ендрю та інших стародавніх університетах Великобританії надавалось величезне значення вивченню гуманітарних наук, що підходять джентльменам. Ця тенденція зберігається і в сучасних умовах у більшості країн Європи. Проте в XX ст. відбувається занепад елі­тарної освіти. З 80-х років в ряді країн Європи, в США, Канаді, Япо­нії у відповідь на вимогу різних можливостей одержання знання пред­ставниками різних соціальних спільностей, національних меншин широко розповсюджується масова вища освіта. Соціолог Нейл Дж. Смелзер виділяє два фактори, які впливають на особливості розвит­ку сучасної освіти: демократична революція, що обумовила необхід­ність масової освіти, тісно зв'язана з участю народу в політичному житті та промислова революція, що стала в XX ст. початком розквіту освіти, науки, які взялися за підготовку кваліфікованих працівників, здатних справлятися зі складними технологіями і розвинутою сфе­рою обслуговування в економіці. Два фактори знайшли відбиток і в тенденції розвитку середньої освіти, яка у розвинутих промислово країнах стає практично обов'язковою. Освіта розглядається як спо­сіб залучення людей в систему суспільного виробництва.

Істотними рисами системи освіти, що сформувалася на кінець XX ст., є поетапне введення обов'язковості і безкоштовності освіти і навчання в школах та вищих навчальних закладах. Тенденція обов'яз­ковості і безкоштовності навчання, що сформувалась на початку XVIII ст. в Німеччині стосувалася спочатку лише початкової школи, пізніше поширюється уже на середню освіту, а в сучасних умовах стала досить стійкою в усіх країнах світу. Асигнування коштів з дер­жавних, федеральних, муніципальних бюджетів на розвиток систе­ми освіти, надання фінансової допомоги студентам і науковим дос­лідженням, свідчить, що освіта не лише суспільна потреба, але ще й суспільна можливість — суспільство настільки багате, що може дозволити освіту як повсякденну культуру. Природно, зміна статусу ос­віти — перехід від елітарного до масового — неможливо, крім тих змін, що приводять до розширення сфери вільного перетворення дозвілля в компонент повсякденного життя людини, населення. Змі­на масштабу вільного часу викликає втрату освітою соціальної кор­поративності, що нагадує перші середньовічні університети Європи. Широке розповсюдження набирають після другої світової війни в країнах Європи, США, Канаді, Японії та ін. некорпоративні форми масової освіти. Якщо раніше, щоб стати освіченою, людина мала прой­ти курс навчального закладу ліцейсько-гімназичного типу і універси­тету, то пізніше, в післявоєнний період вперше доведено непродук­тивність будь-якого виду вузькоспеціальної фахової діяльності, позбавленої високої широкої культурно-гуманітарної освітньої осно­ви. Ще в XIX і першій половині XX ст. згладжувалась межа критері­їв, що відрізняли освічених і неосвічених. Здійснювані в 50 — 60-х роках XX ст. в багатьох країнах Європи, США, Японії та ін. реформи освіти переслідували мету надати масовій освіті ще й загальнокуль­турних, гуманістичних особливостей, раніше властивих лише елітар­ним університетам — вогнищам науки і знань. Шляхи досягнення мети докладно, всебічно обговорювались на Пагоушській конферен­ції. З кінця 80-х років у вищих навчальних закладах України вводить­ся вивчення історії і теорії культури. Розширюється тематика науково-популярних журналів. Різноманітними і професіональними стали загальноосвітні та культурно-освітні передачі радіо та телебачення. Велике поширення в країнах Західної Європи одержує система літніх Шкіл і університетів особливого типу, розрахованих на пропаганду культурних знань. Все це викликалось необхідністю заповнення віль­ного часу ефективно і раціонально в інтересах самої людини.

Дві тенденції в сфері освіти — масовість і інституальність станов­лять єдиний, але разом з тим внутрішньо суперечливий розвиток осві­ти. По суті тут відображається нерозривний зв'язок освіти і сфери вільного часу. Нестійкість системи поділу праці і потреби суспільного виробництва в підвищенні гнучкості робочої сили, а також збільшен­ня попиту на професії, зв'язані безпосередньо зі сферою обслугову­вання, особливо в медицині, обчислювальній техніці, правоохоронних органах, різних соціальних службах приводить не лише до гнучкого визначення меж робочого і вільного часу, але й гнучким запитам ви­робництва до системи освіти. Професія не просто перестає бути уні­версальною характеристикою людини, як бувало раніше в середньо­вічних корпораціях майстрів, а й сама втрачає чіткість меж, особливо в сфері науки, мистецтва, політики, освіти, управління. І не випадково ще в XIX ст. відомий соціолог Макс Вебер ставив питання про те, що є наука і політика — покликання чи професія? Та ж проблема по суті і в сучасних умовах — перед всією системою освіти стоїть питання: яка мета освітнього процесу? По іншому визначається і суть змісту вільного часу. В сфері освіти, якщо сама освіта не виступає сферою продуктивної праці, то дозвілля — протилежність трудової діяльності і професій стає покликанням, а освіта — самоосвітою. Введення ігро­вих форм навчання, підключення до організації освітнього процесу шкіл науково-технічного прогресу і театральної майстерності, ство­рення системи ділових ігор і форм шкільного та студентського самоуп­равління вносить в освіту дух вільної і культурної самоорганізації. Ло­гіка сучасного суспільного розвитку така, що сфера освіти, сфера вільного часу мають тенденцію до зближення за умови зміни самого характеру освіти, надання ним комунікабельності. Освіта перестає бу­ти прерогативою навчальних закладів. Адже не можна уже не врахо­вувати впливу на освіту засобів масової інформації, художньої літера­тури і навіть різноманітного спілкування, подорожей, кола друзів та ін. Освіта дедалі набуває рис вільного розвитку людини і навіть уяв­лення про професіоналізм поступово еволюціонує, набуває форми ши­рокої освіченості, що вільно орієнтується в багатьох галузях знань і культури. Такі сучасні реалії соціальної сфери вільного часу.

Макєєв