3.10. Соціологія сім’ї та шлюбу

Сутність, предмет і об'єкт соціології сім'ї і шлюбу

Взаємовідносини сім'ї як соціального утворення із суспільством, іншими соціальними інститутами, взаємозв'язки сім'ї та особистості вивчає спеціальна соціологічна теорія — соціологія сім'ї.

Соціологія сім'ї — галузь соціології, що вивчає закономірності виникнення, функціонування і розвитку сімейно-шлюбних відносин як соціального феномену в конкретних соціокультурних умовах.

Предметом соціології сім'ї є специфічні соціальні відносини між сім'єю і суспільством, а також усередині сім'ї; об'єктом — сім'я як мала соціальна група і як специфічний соціальний інститут регулювання відтворення людини за допомогою певної системи норм, ро­лей. Найчастіше соціологія сім'ї використовує катего­рії «сім'я», «шлюб», «умови життя родини» тощо.

У розвитку соціології сім'ї історики соціологічної науки розрізняють такі етапи:

1) від античності до середини XIX ст. На цьому етапі основною формою вважалася моногамна сім'я як прооб­раз суспільства, яке тлумачилося як велика родина. Дослідники (Ж.-Ж. Руссо, Ж.-А. Кондорсе, Г.-В. Гегель, І. Кант) виводили соціальні відносини із сімейних, у їх дослідженні конструювали теоретичні схеми, но вдаючись до порівняльно-історичного аналізу;

2) із середини XIX ст. до початку XX ст. Ініціативу у вивченні сім'ї утримували антропологи й етнографи, які використовували багатий емпіричний матеріал, зіб­раний під час досліджень примітивних суспільств, а та­кож можливості порівняльно-історичного методу. Умоглядні схеми поступилися місцем конкретним фак­там, було розпочато формування понятійного апарату соціології сім'ї, в якому домінували антропологічні по­няття. Тогочасні теоретичні дискусії стосувалися спів­відношення патріархату і матріархату. Вивчення історії сім'ї, проблем матріархату було започатковано працею швейцарського історика права Йогана-Якоба Бахофена (1815—1887) «Материнське право». Паралельно з ним цією проблематикою займався шотландський адвокат Джон Мак-Леннан (1827—1881), який збагатив науку поняттями «ендогамія» (шлюби у межах родини) і «ек­зогамія» (шлюби поза межами родини). За його схемою до утвердження батьківського права (патріархату) сім'я подолала у своєму розвитку проміскуїтет (нічим не об­межені статеві зносини у первісному суспільстві перед установленням норм шлюбу і форм сім'ї) та материн­ське право (матріархат). Групові форми шлюбу дослід­жував Дж. Леббок (1834—1913), який вважав «общин­ний» і «комунальний» першими формами шлюбних від­носин, на яких сформувалася екзогамія.

У ту пору було піддано критиці теорію матріархату, що засвідчило початок домінування в науці теорії патрі­архату. На думку Е. Гідденса, всі суспільства були пат­ріархальними, хоча ступінь і сутність панування чоло­віків у них були неоднаковими.

Помітно вплинула на розвиток науки праця амери­канського вченого Льюїса-Генрі Моргана (1818—1881) «Давнє суспільство» (1887), у якій черпав ідеї мар­ксистський напрям соціології сім'ї. Свідченням цього є орієнтація на неї праці Ф. Енгельса «Походження сім'ї, приватної власності і держави» (1884).

Соціологічний напрям у вивченні сім'ї репрезенту­вали праці Е. Дюркгейма («Вступ до соціології родини», 1888), М. Вебера («Дружина і мати в правовому розвит­ку», 1907), Ф. Мюллер-Лієра («Родина», 1911), В. Гуд-селла («Історія шлюбу і сім'ї», 1915), С. Ціммермана («Сім'я і цивілізація», 1917). Наприклад, Е. Дюркгейм сформулював закон «контракції» (звуження) сім'ї від великого кола родичів до все вужчої групи аж до «под­ружньої сім'ї», а французький дослідник Ф. Ле Пле за­початкував соціологічне дослідження сім'ї методом аналізу бюджетів;

3) перша половина XX ст. Соціологію сім'ї заполо­няють праці з нагромадженням емпіричних даних про стадії, форми і типи шлюбних відносин (вибір дружи­ни, розлучення тощо);

4) із середини XX ст. дотепер. Головна його особли­вість — поєднання теоретичних розробок з емпіричними дослідженнями. Протягом 1974—1975 рр. до 50 учених із 25 університетів США працювали над створенням єди­ної системи пояснювальних теоретичних моделей фун­кціонування сім'ї за такими напрямами: сімейна кому­нікація, рольова напруга і конфлікт, структура влади в сім'ї, молода сім'я, неповна сім'я та ін.

Ознаки функціонування в Україні соціології сім'ї і шлюбу як самостійної галузі заявили про себе в 60-ті роки XX ст. із започаткуванням масових емпіричних до сліджень, розробкою теоретичних питань, які розгорталися лише в координатах історичного матеріалізм у. Сім'я тлумачилася в них первинним осередком суспільства, найважливішим елементом соціальної структури й особливим типом соціальної спільноти. У 70-ті роки її почали розглядати як соціальний інститут і як малу соціальну групу.

На початку 80-х років соціологи зосередилися на вивченні способу життя сім'ї, емоційних відносин членів подружжя, сімейних конфліктів, розподілу обов'язків, державній допомозі сім'ям, вихованні дітей у неблагополучних сім'ях тощо. Це засвідчило переорієнтацію досліджень сім'ї як інституту (відносин «сім'я — суспільство») на її емпіричні дослідження як малої групи. Багато дослідників аналізували динамічні особливості сім'ї, фокусували увагу на проблемах її стабільності. 3« їх твердженнями, економічна криза в 90-ті роки XX ст. посилила негативні тенденції в сім'ї: зниження народжуваності, перехід від середньодітної до малодітної сім'ї; великий розрив у тривалості життя чоловіків і жі­нок, високий рівень розлучень; збільшення кількості бездітних жінок.

У методології науки утвердився міждисциплінар­ний підхід до сім'ї з використанням інтеракціоністського, інституціонального, феноменологічного, аксіологічного та інших елементів. Активізувалася участь вітчизняних дослідників у міжнародних проектах. У соціології сім'ї активно використовується тендерний підхід.

Вивчення соціологією сім'ї як соціального інституту і як малої соціальної групи (макро- і мікросоціологія сім'ї), дає змогу простежити соціально значущі ре­зультати індивідуальної і сімейної поведінки, з'ясува­ти детермінованість ціннісних орієнтації, установок, мотивів і дій. І одним з варіантів інтеграції інституціо­нального і мікрогрупового підходів є аналіз сім'ї як сис­теми. Поєднуючи макро- і мікроаналіз сім'ї, Т. Парсонс і К. Девіс дійшли висновку, що її стабільність залежить від зовнішніх (соціокультурних) чинників і від внут­рішніх взаємодій. Сім'я, за твердженням Т. Парсонса, не протистоїть суспільству, є його підсистемою. Вона за­безпечує стабільність соціуму завдяки встановленню

♦ інструментальних» відносин з іншими соціальними підсистемами і структурами, «експресивних» відносин усередині її. На думку К. Девіса, перехід від традицій­них до сучасних форм сім'ї пов'язаний із заміною соціокультурних норм високої народжуваності нормами низької народжуваності. Тобто зміни, які торкнулися сім'ї, породжені зміною шлюбно-сімейної системи цінностей, соціальних норм, а не зовнішніми чинни­ками.

При вивченні сім'ї як соціально-психологічної гру­пи увага дослідників концентрується на міжособистісній взаємодії в різних соціальних і сімейних ситуаціях, а також на організації сімейного життя, факторах стійкості сім'ї як групи. Цю традицію започаткував Е. Бьорджесс, який розглядав сім'ю як «єдність особис­тостей, які взаємодіють». Вивчення сім'ї як соціально­го інституту зосереджується на її функціях. Інституцій-но-функціональний підхід, що досліджує фактори ефективного виконання сімейних функцій, перетина­ється з мікроаналізом сімейної життєдіяльності, що дає змогу побачити, як з різноманітних результатів сі­мейної поведінки складаються «макротенденції» роз­витку сім'ї.

Вивченням історії сім'ї в різних культурах (система родинності, типи шлюбу, ролі і статуси в сім'ї, генеало­гічне дерево, сімейні ритуали, заборони, статус в сус­пільстві вдів і вдівців, розлучених, холостяків, позбав­лених батьківських прав, сиріт, позашлюбних дітей) займається культурна і соціальна антропологія.

Предметом сучасних соціологічних досліджень сім'ї є типи соціальних відносин у ній; чинники, які детермі­нують чисельність і структуру сім'ї; зв'язки сім'ї з ін­шими соціальними спільнотами і сферами соціального життя; суспільні функції сім'ї, мотивація шлюбів і при­чини розлучень; внутрісімейні конфлікти, тенденції розвитку шлюбно-сімейних відносин та ін.

Сім'я як соціальний інститут

Сім'я є одним із фундаментальних інститутів сус­пільства, які забезпечують його стабільність, і малою соціальною групою одночасно. Інститут сім'ї охоплює інститут шлюбу, інститут родинності, інститут батьківства, інститут соціального захисту дитинства та ін.

Сім'я — група людей, що складається з чоловіка і жінки, дітей і» інших родичів, які живуть разом.

У синонімічному значенні вживається слово «родина».

З інституціонального погляду формування сім'ї відбувається як довготривалий процес засвоєння соціальних норм, ролей, стандартів, які регулюють залицяння, вибір шлюбного партнера, стабілізацію сім'ї, сексуальну поведінку в ній тощо.

Історичний аспект інституту сім'ї вивчають історія, етнографія, антропологія, стараннями представник і м яких було розроблено типологію шлюбу, родини і родинності.

Сім'я як інститут, точніше, як сукупність інститутів, є соціологічною категорією, що відображає звичні, закони і правила поведінки, які закріплюють відносини родинності між людьми. У цьому сенсі вона відрізняється від сім'ї як первинної групи, оскільки група складається з людей, які виконують певні ролі і пов'язані і безпосередніми особистісними відносинами. Зазвичай вона охоплює представників двох поколінь.

Отже, сім'я є соціальним інститутом і малою соціальною групою, індивіди якої пов'язані родинними стосунками, спільним побутом і взаємною моральною відповідальністю. Соціальними особливостями її є соціально-історична зумовленість сімейної організації; зумовленість об'єктивними потребами у продовженні роду та відтворенні життя; наявність специфічних соціальних особливостей (ступінь родинності, спільність побуту та ін.).

Соціологія класифікує сім'ї за такими критеріями;

— за походженням: батьківські (проживання одру жених дітей з батьками) і прокреаційні (створені дорослими дітьми, які відокремилися від батьків);

— за кількістю поколінь у родині: розширені (троє і більше поколінь) і нуклеарні (два покоління). Нуклеарна сім'я може бути незалежною або підпорядкованої" великій родинній групі, в якій вона втрачає свою незалежність. Залежна нуклеарна сім'я характерна для традиційного суспільства, незалежна — для індустріального. Формування незалежного сімейного осередку є наслідком посилення індивідуалістичної етики, ролі приватної власності. Розширена родина складається з батьківської і новоствореної родин. Реальна розширена родина включає кілька поколінь, які спільно проживають. Спільне проживання вважається вирішальною ознакою такої сім'ї. Не менш суттєвою її ознакою є економічна кооперація, спільне ведення домашнього господарства і спільне володіння сімейною власністю. Батьківська і новостворена сім'ї можуть жити в одно­му домі, але господарювати окремо, однак таку розши­рену сім'ю не можна вважати реальною. Номінальна розширена сім'я — співтовариство родичів, які нале­жать до різних поколінь і проживають у різних місцях, ведуть незалежне господарство, але відчувають взаємну психологічну прихильність, тобто включені у внутрісімейну солідарність, виявляють один одному соціальну підтримку й економічну допомогу;

— за наявністю батьків: повні (двоє батьків) і непов­ні (один з батьків);

— за кількістю дітей: бездітні, однодітні, багатодіт­ні (троє і більше дітей). За даними перепису населення України 2001 р., 66,8% сімей з дітьми мають одну дити­ну, тобто Україна є країною однодітної сім'ї;

—за ієрархією влади: патріархальні (влада чоловіків), матріархальні (влада жінок), егалітарні (розподіл влади між чоловіком і жінкою).

Найдемократичнішою вважа­ється егалітарна сім'я, в якій чоловік, дружина і навіть ді­ти беруть участь у виробленні й ухваленні рішень.

За даними останнього перепису населення, у країні переважають сім'ї, що складаються з однієї шлюбної пари з дітьми і без дітей.

У соціологічному сенсі сім'я виникає з моменту утворення подружньої пари (з оформленням шлюбу чи без його офіційного оформлення), а припиняє існування після оформлення розлучення. Життєвий цикл сім'ї охоплює послідовність її соціальних і демографічних стадій з утворення до припинення існування. За твер­дженнями Дж. Бернарда і Л. Томпсона, такими стадія­ми є: початок сім'ї (заміжня пара без дітей); народжен­ня дітей і догляд за ними; сім'я з дітьми-дошкільнята-ми (до 6 років); сім'я з дітьми-школярами (6—13 років); сім'я з підлітками; сім'я-осередок, який починають залишати діти; сім'я на середині шляху («порожнє гніз­до»); літня сім'я (від виходу на пенсію до моменту смер­ті обох членів подружжя).

За іншим підходом життєвий цикл сім'ї поділяють на 5 стадій: 1) пристосовування пари до сімейного ста ну; 2) народження дітей; 3) виховання дітей; 4) підготовка дітей до самостійного дорослого життя; 5) старіння. Своїх прихильників має підхід, за яким виокремлюють чотири стадії життєвого циклу сім'ї: 1) «ріст» сім'ї (від моменту вступу в шлюб до народження останньої дитини); 2) стабільність сім'ї (від моменту народження останньої дитини до залишення родини одним з дорослих дітей); 3) «зрілість» сім'ї (час виходу дітей із сім'ї); 4) «загасання» (від виходу із сім'ї останньої дорослої дитини до смерті подружжя). Загальноприйнятої градації стадій не існує, оскільки їхнє виокремлення залежить від завдань дослідження.

Протягом життєвого циклу змінюються сімейні ро­лі: одні зникають, інші з'являються, переходять від одного члена сім'ї до іншого. Багато сімейних ролей зберігаються протягом усього життєвого циклу, але змінюються їхній зміст і зовнішні прояви.

Універсальність сім'ї як соціального інституту роз­кривається в її функціях (табл. 3.2).

Таблиця 3.2 Основні функції сучасної сім'ї

Сфера сімейної діяльності	Суспільні функції	Індивідуальні функції
Репродук­тивна	Біологічне відтворення суспільства	Задоволення потреби в дітях
Виховна	Соціалізація дітей і молоді, підтримання безперервності функціо­нування суспільства	Задоволення потреби в контактах з дітьми, їх вихованні, самореалізації в дітях
Соціально-статусна	Передавання певного соціального статусу членам сім'ї, відтворення соціальної структури суспільства	Задоволення потреб у соціальному просуванні
Первинного соціального контролю	Відповідальність та обов'язки батьків щодо поведінки дітей, моральна регламентація поведінки членів сім'ї	Формування та підтримання моральних санкцій за порушення норм взаємин між членами сім'ї
Сексуальна	Контроль статевої поведінки членів суспільства	Задоволення статевих потреб
Духовного спілкування	Розвиток членів сім'ї як особистостей	Духовне взаємозба­гачення членів сім'ї
Емоційна	Емоційна стабілізація членів суспільства	Емоційна підтримка, задоволення потреб в особистому щасті членів сім'ї
Матеріаль­ного забезпечення	Матеріальна підтримка неповнолітніх і непрацездатних членів суспільства	Надання матеріальних коштів одними членами сім'ї іншим
Господар­сько-побутова	Підтримання соціального здоров'я членів суспільства, догляд за дітьми	Надання господарсько-побутових послуг одними членами сім'ї іншим
Організації дозвілля	Організація дозвілля членів суспільства	Задоволення потреб у спільному відпочинку

Сім'я впорядковує статеві відносини, вона є інституціалізованим засобом поповнення суспільства нови­ми поколіннями. У ній батьки передають дітям свій життєвий досвід, моральні установки, прищеплюють манери, навчають ремеслам, відкривають шлях до тео­ретичних знань, закладають основи володіння мовою, контролюють дії дітей. Сім'я забезпечує своїм членам опіку, захист, соціальну безпеку, емоційну підтрим­ку. Завдяки їй людина одержує прізвище, ім'я і по батькові, право розпоряджатися спадщиною і жит­лом, приналежність до того класу, раси, етносу, релі­гійної групи, що і батьківська родина. У розвинутих суспільствах головними її функціями є народження і соціалізація дітей, психологічний захист і взаємопідтримка.

В Україні найважливішою є господарсько-економічна функція сім'ї.

Шлюб як складова інституту сім'ї

Інститут шлюбу є сукупністю норм і санкцій, які ре­гулюють відносини членів подружжя. Одні його норми мають юридичний характер (регламентуються законо­давством), інші відносяться до культурних (регламен­туються мораллю, звичаями, традиціями). Це означає, що шлюб є інститутом, який регулює відносини між статями, сім я — інститутом, що регулює відносини між батьками, між батьками і дітьми.

Шлюб — родинний союз, співжиття чоловіка і жінки за взаємною згодою.

Шлюб є сукупністю прав, обов'язків і привілеїв у відносинах чоловіка і дружини; контрактом між чоловіком, жінкою і державою. На відміну від всіх інших формальних контрактів у ньому зафіксована тільки дата його встановлення, тобто він об'єднує людей до кінця їхнього життя. У багатьох країнах держава бере на себе тільки оформлення шлюбу, а освячує його церква. Чоловік і жінка дають клятву вірності один одному і беруть на себе обов'язок взаємної соціальної, економічної і фізичної опіки. За словами Е. Богардуса, шлюб є інститутом, який до пускає чоловіків і жінок до сімейного життя. Шлюб є тільки відносинами, а сім'я ще і соціальною організацією.

Шлюбні відносини регулюються юридичними (воло­діння майном; взаємні матеріальні обов'язки членів подружжя, а також обов'язки стосовно дітей; мінімаль­ний вік вступу в шлюб; розірвання шлюбу та ін.) і куль­турними (залицяння, шлюбний вибір, дошлюбна і піс­ляшлюбна поведінка) нормами.

Історії людства відомі такі системи шлюбних відносин:

а) груповий шлюб — шлюбний союз кількох чолові­ків і жінок (притаманний первісному суспільству);

б) полігінія — шлюб між одним чоловіком і кілько­ма жінками (притаманний кочовим племенам, що зай­малися скотарством);

в) поліандрія — шлюб між однією жінкою і кілько­ма чоловіками (малопоширений, існував в одного з на­родів Індокитаю);

г) моногамія — шлюб між одним чоловіком і однією жінкою (основна форма шлюбу в землеробських народів). Може бути довічною або такою, що припускає розлучення.

У сучасному світі поліандрія майже зникла, групо вий шлюб зберігся тільки в деяких племен, полігінія поширена в мусульманському світі. Розширилася сфера моногамії, але не довічної, а тієї, що визнає розлучення.

Шлюб як соціальний інститут і систему відносин класифікують:

— за вибором шлюбного партнера: ендогамний (шлюб між представниками однієї соціальної групи) ти екзогамний (шлюб між представниками різних соціальних груп);

— за економічним критерієм: рівний, нерівний і куплений шлюб (іноді він набуває форми подарунка або обміну). Різновидами купленого є калимний шлюб, шлюб із викраденням;

— за мотивацією партнерів: з любові, з розрахунку, за рекомендацією посередників, за змовою та ін.;

— за статусом і особливостями взаємодії партнерів: гостьовий (чоловік і дружина проживають окремо, від­відуючи один одного 2—3 рази на тиждень); свінгерство (англ. — коливання, розмах) — зберігаються со­ціальні та емоційні узи між подружжям, але за домов­леністю вони мають сексуальні контакти поза шлюбом).

Також розрізняють дитячий шлюб (укладається з волі батьків між неповнолітніми, а іноді й малолітніми дітьми); кузенний шлюб (між двоюрідними братом і сес­трою), інбридинг (шлюб між близькими кровними ро­дичами), ранній шлюб (між особами, які не досягли 16—18 років); повторний шлюб (вступ у шлюб з іншим партнером після розірвання попереднього шлюбу чи вдівства); цивільний шлюб (оформлений в органах дер­жавної влади без участі церкви). Тепер «цивільним» на­зивають шлюб без реєстрації.

— за проживанням подружжя: патрилокальні (мо­лоді мешкають у домі батьків чоловіка) і матрилокаль­ні (проживання молодих у домі батьків дружини).

Сучасні вчені сумніваються, що первісні люди накла­ли табу на інбридинг через страх фізичного виродження, хоч донедавна наука пояснювала це саме так. Заборона кровозмішення спричинена намаганнями уникнути внутрісімейних конфліктів, запобігти змішуванню ро­лей. А пошук шлюбного партнера з іншого роду розви­вав міжобщинні зв'язки. Заборона кровозмішення вва­жається першою соціальною нормою, яка регламентува­ла відносини статей. Табу на інцест (статевий зв'язок між близькими родичами) є історичною межею між дошлюбним станом суспільства, коли статеве життя регулювалося тільки інстинктами, і шлюбом як соціально врегульованими відносинами між чоловіком і жінкою.

За певними ознаками наближені до шлюбів поза­шлюбні союзи (сім'ї) — фактичні союзи, які за нормами права перебувають поза межами шлюбу.

Їх розрізняють за такими ознаками:

— за суб'єктивними ознаками партнерів: а) віком — позашлюбний союз двох повнолітніх осіб; б) цивільним станом — позашлюбний союз неодружених осіб; позашлюбний союз двох одружених, але з іншими партнери ми; позашлюбний союз, у якому один партнер одруже­ний з третьою особою, інший не є одруженим;

— за ознаками публічності: анонімні (приховані від громадськості) і неанонімні (відкриті для суспільного середовища) позашлюбні союзи;

— за тривалістю: випадкові, короткострокові зв'язки; тимчасові позашлюбні сім'ї і конкубінат — тривалий легальний зв'язок; позашлюбна сім'я, в якій чоловік і жінка не мають наміру формально закріпити шлюб. Конкубінат є найпоширенішим.

Головним чинником при укладенні шлюбу є любов, а відсутність її вважається важливим юридичним приводом для розлучення.

Сучасні сім'ї розпадаються через те, що один із партнерів залишає сім'ю, помирає або обоє доходять висновку про неможливість подальшого подружнього життя тощо. Можливе і латентне розлу­чення, коли формально особи перебувають у шлюбі, од­нак реально вже не виконують своїх подружніх обов'язків. У традиційному суспільстві розлучення було рід­кісним явищем, тільки смерть когось із подружжя була підставою для вступу іншого в новий шлюб. У сучасно­му суспільстві розпадається кожен другий шлюб.

Розлучення є юридичним визнанням того, що шлюб перестав існувати. Історично його причини і мотиви не змі­нилися, однак іншою стала процедура його оформлення. Соціологія сім'ї досліджує його мотиви, причини, приво­ди. Мотиви розлучення — це суб'єктивні причини, назва­ні тими, хто розлучається, або експертами. Вони відобра­жають лише почуття, що переживали особи на період роз­лучення, а не реальні проблеми, що привели до цього. Найпоширенішими мотивами є відсутність загальних по­глядів і інтересів; різні характери; любов до іншої людини; подружня невірність; алкоголізм і пов'язане з ним на­сильство; відсутність нормальних житлових і матеріаль­них умов; втручання батьків у сімейні справи подружжя.

Розлучення негативно позначається на емоційному благополуччі людини, стані її здоров'я; породжує юри­дичні проблеми; ускладнює економічне становище роз­лучених; змінює відносини з найближчим соціальним оточенням; породжує нові проблеми, зв'язані з вико­нанням батьківських ролей. Розлученим доводиться од­ночасно адаптуватися до розпаду шлюбу і формувати новий стиль життя.

Особливості шлюбно-сімейної структури сучасного суспільства

Після Другої світової війни впродовж двох десяти­літь у Західній Європі (у Центральній і Східній — впро­довж чотирьох десятиліть) домінувала сім'я, яку харак­теризували такі ознаки: створення сім'ї в молодому віці на підставі офіційно зареєстрованого шлюбу; раннє на­родження дітей, наявність 2—3 їх у сім'ї; незначна кіль­кість неформальних шлюбів і позашлюбних народжень.

У 60-ті роки XX ст. у Західній Європі почалися пос­тупове зниження кількості шлюбів і народжувань, по­ширення громадянських союзів (консесуальних шлю­бів), постарішання шлюбів (середній вік нареченої — 23—24 роки) і перших народжень дітей. Усе це засвід­чило перехід до сучасної моделі сім'ї. Дослідники на­звали ці зміни другим демографічним переходом (перший спричинив зміну режимів народжуваності і смертнос­ті), маючи на увазі утвердження якісно нової стратегії демографічної поведінки, заснованої на цінностях інди­відуалізму і раціоналізму. З ними пов'язане виникнен­ня когабітації — шлюбної поведінки, за якої створення пар відбуваються на основі неформальних союзів, домі­нує настанова на добровільну бездітність, збільшується чисельність людей, які ніколи не перебували у шлюбі. Отже, когабітація як нова форма сім'ї є альтернативою її традиційної форми, притаманна вона для покоління, що народилось на початку 70-х років.

Наприкінці 80-х — на початку 90-х років подібні тенденції намітилися й у пострадянських країнах. Од­нак вони ще не свідчать про крах сім'ї. Йдеться лише про те, що сучасна сім'я, особливо у великих містах, пе­ребуває на стадії інтенсивних змін, переживає перехід від насильницької (патріархальної) до добровільної (егалітарної) моногамії. Головним напрямом еволюції сучасної сім'ї є її трансформація від соціального інсти­туту до групи. Це означає, що відбуваються послаблен­ня її економічної функції, актуалізація таких факторів, як психологічна атмосфера, особистісна взаємодія под­ружжя. На позначення такої сім'ї, відносини в якій зас­новуються не на основі батьківства, спорідненості, а на ос­нові шлюбності, особистих інтересів, у західній соціології використовують поняття: «шлюбна», «партнерська», «товариська(дружня)», вітчизняна — «подружня».

Ознаки вітчизняної традиційної і сучасної форм шлюбності висвітлено у табл. 3.3.

Таблиця 3.3 Ознаки традиційної і сучасної форм шлюбності

Історичні форми шлюбності як основи сім'ї

Традиційна шлюбність: високий рівень народжуваності; загальна шлюбність; низький рівень розлучень; ранні шлюби; шлюбна поведінка обов'язково передбачає репродуктивну (відсутня урегульованість дітонароджень); переважають складні міжпоколінні сім'ї; низький статус безсімейної людини

Сучасна (європейська) шлюбність: рання нуклеаризація сім'ї; перехід до середньо- і малодітності; низький рівень шлюбності; високий рівень розлучень; шлюбна поведінка не передбачає репродуктивну (планування сім'ї, контрацептивна поведінка); «постаріння» перших шлюбів, їх укладення на підґрунті власної матеріальної забезпеченості

Глибинними причинами еволюції сім'ї від інституту до групи є:

— перехід до сучасної організації виробництва, зорі­єнтованого на індивідуальну працю;

— зміна соціальної функції дітей у сім'ї (у доіндустріальних суспільствах потреба у дітях була зумовлена економічною необхідністю, тому їх рано залучали до трудового процесу);

— у сучасній сім'ї потреба у дітях детермінована продовженням роду;

—зміна традиційної процедури укладення шлюбу, перехід від закритої до відкритої практики обрання шлюбного партнера;

— зміна соціального становища жінки у суспільстві і сім'ї. Сучасна жінка поєднує сімейно-побутові і профе­сійні ролі, одночасно є розпорядником бюджету, психо­терапевтом, вихователем. Завдяки емансипації сучасна сім'я перетворилась на добровільний егалітарний союз. Однак відсутність реальних умов для гармонійного поєд­нання професійних і сімейних ролей спричинила негатив­ні явища у шлюбно-сімейних відносинах, зокрема позашлюбну народжуваність, асоціальну поведінку підлітків. Отже, сім'я як соціальний інститут є активним еле­ментом і агентом соціальних змін у суспільстві. Сімейна життєдіяльність вплетена до різних сфер соціальної ре­альності, вона особливо чутлива до змін у цій реальнос­ті. Тому великі зміни, яких зазнали сучасні суспільства (у т. ч. й Україна) торкнулися і сім'ї. У сучасній україн­ській сім'ї поглиблюються такі тенденції:

— формування егалітарних, демократичних відно­син між подружжям. Ознаками егалітарності сім'ї є від­сутність вираженого верховенства, спільне прийняття рішень, симетрія чоловічих і жіночих ролей, визнання рівнозначності кар'єри чоловіка і жінки, висока соці­альна активність усіх членів сім'ї, автономія подружжя;

— збільшення кількості нуклеарних сімей;

— зміна відносин між дітьми і батьками (емансипа­ція дітей). У патріархальних сім'ях існувала не тільки залежність жінки від чоловіка, але й залежність дітей від батьківської влади, переважала авторитарна систе­ма виховання. У сучасних сім'ях неухильне підкорення батькам замінює принцип рівноправного спілкування;

— зниження рівня народжуваності, формування но­вого типу репродуктивної поведінки, вираженого у сві­домому обмеженні кількості дітей, від сім'ї, де дітей бу­ло стільки, «скільки Бог дав», до стратегії сімейного планування народжуваності. У наш час народжуваність не забезпечує простого відтворення поколінь (для прос­того відтворення необхідно, щоб кожна жінка за свій репродуктивний вік народила у середньому троє дітей);

— посилення нестабільності шлюбу;

— зниження показників шлюбності, що є реакцією на глибокі соціальні зрушення (очевидно, шлюби відклада­ються до кращих часів). Зі зниженням рівня офіційних шлюбів підвищується позашлюбна народжуваність;

—укладання шлюбів у дуже молодому віці. Цей фе­номен суперечить тенденціям постмодернових сус­пільств. Причинами цього є домінування патріархаль­них традицій у шлюбно-сімейних відносинах. В Україні донедавна переважало сільське населення, у традиціях якого була рання шлюбність. Ця соціальна норма діє як стереотип, особливо стосовно молодих дівчат. Крім то­го, наше суспільство недавно пережило сексуальну ре­волюцію, а сексуальна свобода без культури контрацеп­ції часто призводить до вагітності і примусового шлюбу;

— поява альтернативних моногамних форм сім'ї: но-зареєстроване співжиття; послідовна полігамія (неодноразовий вступ у шлюб); сім'ї з нерідними батьками; «годвін-шлюб» (роздільно-регулярний); бігамні шлюбм (чоловіча і жіноча бігамія).

У сучасній соціології домінує точка зору, за якою XX ст. завершилося кризою інституту сім'ї. Вона озна­чає, що сім'я втрачає традиційні функції (наприклад, репродуктивну, виховну тощо). Ще одним показником кризи є виникнення нетрадиційних (альтернативних) форм і стилів сімейного життя. Однак криза сім'ї не супроводжується запереченням її цінності, а також цін­ності шлюбу.

Запитання. Завдання

1. У чому полягають особливості дослідження сім'ї як соціального інституту і соціальної групи?

2. Охарактеризуйте зміни, які відбулися з інститутом сім'ї протя­гом XX ст.

3. У чому полягає сутність когабітації як компенсації традиційної сім'ї? У зв'язку з чим виникає цей феномен?

4. Охарактеризуйте функції сім'ї та проаналізуйте дисфункційні моменти її сучасного існування.

5. Що таке шлюб? У чому його відмінність від сім'ї? Охарактери­зуйте різновиди шлюбу.

Андрущенко

СОЦІОЛОГІЯ СІМ'Ї ДЕМОГРАФІЧНІ ПРОЦЕСИ

Соціологія сім'ї — галузь соціології, що вивчає формування, розви­ток і функціонування сім'ї, шлюбно-сімейних відносин в конкретних соціально-економічних і культурних умовах. На відміну від інших га­лузей знань соціології, в 70 —90-х роках в галузі соціології сім'ї в Україні дещо пожвавилось. Проведено ряд досліджень в галузі від­творення і соціального функціонування сім'ї. Пожвавлення інтере­су до сім'ї викликане і тим, що сім'я має забезпечити фізичне і духовне відтворення населення, тобто виконувати таку соціальну функцію, яка не під силу жодному соціальному інституту, що сім'я здійснює господарсько-побутові та інші соціальні функції, виступає фактором формування, переоцінки цінностей і рекомендацій до­рослих в процесі їх життєдіяльності.