2. Сімейні відносини і демографічні процеси

Реформація суспільства і сімейно-шлюбні відносини

Сучасна сім'я виступає сферою формування і ареною практичного прояву політичних ідеалів, світогляду, інтересів людини. В сім і, через сім ю формуються первинні ціннісні орієнтації і соціальні рекомендації дитині, підлітку. І чим масштабніше завдання, проблеми, що їх вирішує суспільство в процесі демократизації і реформування, тим і масштабніше підго­товка людини до життя, тим скоординованіше діє вся система соціа­лізації, всі соціальні інститути. Розширення і збільшення чисельності факторів, що впливають на людину (позитивно і негативно), особли­во в умовах великих міст, масова міграція населення, зростання тем­пів науково-технічного прогресу, активна боротьба старого, ще не здающого свої позиції, з новим, прогресивним передбачає активіза­цію діяльності всіх ланок соціалізації людини, в тому числі і сім'ї. Тим більше, що високий морально-виховний потенціал має повна сім'я, яка максимально реалізує свої можливості не тільки як соці­альний інститут, але й як морально-психологічний осередок. Це роз­межування двох сторін шлюбно-сімейних відносин — їх взаємодія з соціальними процесами, нормами, рекомендаціями і внутрішнім зміс­том — допомагає визначити основні показники творчого потенціалу сім'ї: міру врахування суспільних інтересів, розвинутість її духовних потреб, характер розподілу побутових турбот між членами сім'ї, ін­тенсивність спілкування між батьками і дітьми, рівень вимогливості до себе і інших тощо. Варто не забувати, що сім'я закладає основи відносин між близькими людьми, формує орієнтації на трудову, сус­пільно-політичну діяльність людини. Багато проблем виховання морально, естетично зрілої людини вирішуються з великими трудноща­ми, тому що батьки часто не володіють ефективними засобами і методами розвитку свідомості і поведінки особи, яка формується. Тому-то цілеспрямоване, активне виховання і освіта дітей в сім'ї мі­німальне, основні сили батьки віддають матеріальному забезпечен­ню, але не на духовне формування і розвиток дітей. За даними соці­ологічних досліджень в Україні, Росії, Білорусі та ін., в середньому працююча жінка за добу виділяє для виховання дітей 16—18 хвилин, а у вихідні дні 30 — 35 хвилин. Духовне спілкування батьків з дітьми, їх спільні заняття, на жаль, залишаються недозволеною розкішшю. В сім'ї духовне спілкування батьків з дітьми зводиться до контролю за навчанням дитини в школі, а сам контроль — до з'ясування того, які оцінки одержують діти в школі та ін.

Існує багато причин поганого виховання в сім'ї. В сучасних умовах низь­кий економічний рівень розвитку України, коли основна маса часу батьків витрачається на добування засобів і коштів на існування (зарплати, продук­тів харчування, промислових товарів та ін.), низька культура суспільного життя і подвійна мораль, демагогічність суспільства пагубно відбиваються на сімейному вихованні дітей, на зміцненні самих сімей тощо. В Україні, Росії, Білорусі, Прибалтиці, в країнах Середньої Азії та інших незалежних державах вирішення жіночого питання полягає в юридичному і фактичному рівному становищі чоловіка і жінки, в широкій участі жінки в суспільному виробництві, перетворенні побуту та ін. Реальність, проте інша. Жінки мають подвійне навантаження — і на роботі і в сім'ї. Тим-то, одним з важливих напрямків в підвищенні виховної функції сім'ї є формування нових відно­син між чоловіком і жінкою — подружжям в сім'ї. Соціологічні досліджен­ня, проведені в ряді регіонів України показали, що трудове навантаження міщанки в простих сім'ях з дітьми становить 77 — 78 годин на тиждень, в тому числі вдома — 36 — 38 годин. Інакше, середній робочий день жінки-матері, включаючи і неділю, становить 11 — 12 годин. Нерівність чоловіків і жінок у побуті — одна з головних причин підвищення неміцності сучасної молодої сім'ї. Починаючи з 90-х років розлучення збільшилось до 67 тис, в 50-х роках до 930 тис, в розрахунку на сто укладених тоді ж шлюбів стано­вить в 50-х роках — 3, в 60-х роках - 10, в 70-х роках - 27, а на початку 90-х років — 40, за даними офіційної статистики. Але самі розлучення повністю не відображають реальність розпаду сімей і розірвання шлюбів. Соціологіч­ні дослідження, проведені в ряді регіонів України, показують, що третина всіх розлучень припадає на сім'ї, які фактично існували менше року, ще третина розпадаються на другий — п'ятий рік життя. Розлучення — це в основному, проблема молодих сімей.

Масова свідомість добре відображає існуючий розподіл обов'язків між чоловіком і жінкою; добрий чоловік допоможе дружині, тобто сімейні функції у чоловіка, насамперед, виховання дітей — це не його обов'язок, а лише допомога дружині. І це тоді, коли жінка-мати в сучасній сім'ї і матеріально забезпечує дітей (її заробітна плата відчутна в сімейному бюджеті). І зовсім не випадковий той факт, що в пресі немає доступних даних про затрати часу чоловіків на виховання дітей. Жінка народжує дитину. Та догляд і виховання дітей мають стати турботою не матері, а обох — подружжя. Зміни відносин між подружжям передбачають, насамперед, зміни суспіль­ної думки, таку переорієнтацію, коли виховання дітей вважається природним обов'язком не лише матері, але й батька. Цьому сприя­тиме прояв законодавчої політики, що забезпечує дійсну рівноправ­ність участі подружжя у вихованні дітей. Пільги у вихованні дітей повинна мати не жінка, а сім'я. Кому ними користуватися — батьку чи матері — це право вибору має належати сім'ї. Поки ж законодав­чо закріплено, що виховання дітей залишається святим обов'язком жінки-матері. Оголошене ж законом рівне право батька і матері у вихованні дітей практично порушується. Активна участь чоловіка у вихованні дітей змінить і якісно жіноче виховання, зробить духовне спілкування дітей і батьків багатим і повноцінним.

Криза сім'ї як соціального інституту

В сучасних умовах дедалі помітніше стає криза сім’ї як соціального інституту суспільства, шляхи виходу з якої поки що неясні. Криза виявляється в тому, що сім'я дедалі гірше реалізує свої основні функції —організацію подружнього життя, народження і ви ховання (соціалізацію) дітей, відтворення населення і робочої сили Причини такої кризи не лише частково зв'язані з специфічною істо­рією розвитку України, а мають більш загальний характер для всіх індустріальних держав, є породженням індустріальної цивілізації. Сучасна демографічна ситуація вимагає розробки конкретної програ­ми розвитку шлюбно-сімейних відносин і оптимізації процесів від­творення населення. її створення вимагає об'єднання зусиль пред­ставників різноманітних галузей знань. Така програма має охоплювати питання підготовки молоді до сімейного життя, престижу сім'ї, її жит­лового і економічного становища, оптимального поєднання людьми різних функцій в сім'ї, народному господарстві і суспільстві, деякі проблеми соціального забезпечення та ін.

Формування і зміцнення сім'ї — непроста справа. Сім'я, як і вся оточуюча дійсність, розвивається через подолання ряду об'єктивних і суб'єктивних суперечностей. Серед суперечностей є: зменшення народжуваності і падіння приросту населення України, збільшен­ня чисельності жінок у порівнянні з чисельністю чоловіків, змен­шення середнього розміру сімей і збільшення смертності, падіння продуктивності праці в суспільстві і зовсім низький рівень продук­тивності праці в домашньому господарстві, зростання потреб сім'ї і обмеження можливостей їх задоволення, реалізації та ін., легковаж­не ставлення до шлюбу і сім'ї, міф про особливі якості чоловіків в порівнянні з жінками, забуття принципів честі, цинізм, п'янство, від­сутність поваги в сім'ї, високий процент чисельності розлучень (роз­падається кожна третя шлюбна пара). Так, в середині 80-х років за­гальна чисельність населення в країнах Співдружності становила майже 290 млн. в тому числі 47 % чоловіків; на початку 60-х років жінок налічувалось більше, аніж чоловіків на 2,7 млн.; на початку 70-х років — на 18,9 млн., а в кінці 80-х років — на 16,9 млн.. Не сталося великих змін і в 90-х роках. Таке співвідношення між статями скла­лось за рахунок старших віків і викликане здебільшого наслідками другої світової війни. В середині 90-х років в Україні середній розмір сім'ї — 3 душі. Народжуваність різко впала і в Україні, а також в інших країнах Співдружності — Російській Федерації, Білорусії, При­балтиці. В країнах Середньої Азії і Казахстану сім'я складається з 5 — 6 душ. В середині 90-х років в Україні налічувалось уже більше 16 млн. сімей. Ідеальною сім'єю, в розумінні чисельності, можна вважа­ти сім'ю, яка складається з чоловіка, жінки і трьох дітей.

Про зниження репродуктивної функції сім'ї свідчить триваюче поши­рення малодітства. Проблеми народжуваності полягають не просто в її зни­женні, а саме в зниженні до малодітства (одна — дві дитини, що не досить для збереження відтворення населення). В сучасних умовах на значній те­риторії України (приблизно 80 % населення) рівень народжуваності недос­татній навіть для простого відтворення населення. Про що свідчать, хоча б, соціологічні і статистичні дані по Харківщині. На території Харківщини в середині 90-х років проживало більше 867 тис. жінок, з яких майже 63 тис. — одинокі, в одиночку виховують своїх дітей майже 87,5 тис. харків'янок; 385 міщанок мають 5 і більше дітей, а в селах 59 багатодітних матерів. Щорічно хлопчиків народжується більше, аніж дівчаток. Так, на початку 90-х років в Харкові народилось майже 9 тис. дівчаток і більше 9,2 тис. хлопчиків і до 24 років у харків'янок нема проблем з вибором наречених-хлопчиків, якщо вибирають їх з своїх однолітків: на тисячу дівчат — більше тисячі хлопців. А жінкам постарше складніше, тому що співвідношення куди менш сприятли­віше для них. Можливо тому в Харкові, твердить статистика, жінки частіше вступають в шлюб до 24 років. А ті, хто не встигає це зробити, часто знаходять свого обранця серед хлопців помолодше або старше. В середині 90-х років в місті зареєстровано 10% загальної кількості шлюбів, де дружина стар­ше чоловіка. Для багатонаціонального Харкова характерні змішані шлюби. На початку 90-х років інтернаціональні шлюби становили 13,4 тис. або 40% загальної їх кількості. В 1990 році відзначили столітній ювілей 80 жінок і 4 чоловіка — харків'яни.

Ріст населення на територіях з проживанням більшості молоді відбу­вається здебільшого за рахунок ще відносно молодої вікової структури (в тому числі і за рахунок міграційного притоку молоді). А там, де демографіч­ний потенціал вікової структури вичерпується, починається депопуляція (сіль­ське населення ряду регіонів Російської Федерації, України, великі міста, зокрема Москва, Санкт-Петербург, Нижній Новгород, Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ та ін.). Малодітне, не відтворююче себе населення великих міст. Скоротилось відтворення окремих народів (росіян, українців, народів Прибалтики та ін.). Не відтворює себе інтелігенція, значна частина робітни­ків. Про це свідчать порівняльні дані. Загальний коефіцієнт досяг 44, а в кінці 60-х років — становив 19, в середині 80-х років загальний коефіцієнт становив уже 20, а нап очатку 90-х років — 18, а кількість народжених вияви­лась найвищою за всі роки, починаючи з другої світової війни — 5,6 млн. Та уже в середині 90-х років загальний коефіцієнт народжуваності різко спав, знизився, тобто 16 дітей на тисячу населення. Серед наслідків малодітниц­тва — не тільки загроза депопуляції, не тільки старіння населення і зменшення трудових ресурсів, але й інші: спрощення кровнорідної структури суспільства, зростання одинокості, труднощі виховання (соціалізації) одино­ких дітей. Певну лепту малодітництво вносить в міграційні процеси, в мі­жетнічну напруженість.

Існує такий парадокс. Низька народжуваність перешкоджає багатоліт­нім зусиллям уповільнити зростання населення великих міст, які б суворі рішення про припинення прийому на роботу мігрантів не приймались, коли ж виникає велика потреба, деякі відомства завжди добиваються винятків з правил. Внаслідок міграція, зростання населення у великих містах триває доти, поки народжуваність в них не збільшиться до рівня заміщення поко­лінь. Існують і виникнуть в майбутньому і інші суспільні наслідки масового малодітства. Але які? Поки ніхто не досліджує. Викликає занепокоєння зрос­тання малодітництва індустріального суспільства. Та зрозуміло, не йде мова про повернення до зростаючої масової багатодітності, за швидке зростання населення. Зовсім ні. Йде мова лише за стабілізацію народжуваності на рів­ні, що забезпечує трохи розширене відтворення населення в найближчій перспективі. На відміну від багатьох інших соціальних нормативів у демог­рафії відносно легко визначаються чіткі числові параметри оптимальної народжуваності. Так, межа простого відтворення населення за найнижчої смер­тності відповідає величині сумарного коефіцієнта народжуваності, дорівнює 21 дитина в середньому на сто жінок, за все життя незалежно від їх шлюб­ного становища. Це число рівнозначне величині 26 дітей на сто жінок, але уже в розрахунку на шлюбну пару, здатну до дітонародження, також за все життя. Це означає, що тільки для збереження простого відтворення насе­лення сім'ї з трьома дітьми мають становити не менше половини загальної кількості сімей.

Про дальші перспективи народжуваності гадаємо не на основі простої екстраполяції (тобто висновків, одержаних з спостережені, за однією частиною населення) існуючих тенденцій, а на основі ре­зультатів всієї суми досліджень репродуктивності населення, прове­дених в Україні, Росії, Білорусі та інших державах і взагалі в світі Причини зниження народжуваності аж до малодітництва в принципі інтернаціональні, породжені позасімейним характером індустріальної цивілізації. Причини зниження народжуваності, насамперед, зв'язані з втратою сім'єю виробничої функції, а потім і ряду інших (пе­редача досвіду від батьків дітям, влади батьків над дітьми, забезпе­чення старості та ін.). Ні характер праці, ні винагороди за працю тепер не залежать від наявності кількості дітей, ні від наявності взагалі сім'ї. Навпаки. Малодітні сім'ї виграють у всьому перед багатодітни­ми. Багатодітність з переваги стала лише тягарем сім'ї, іноді — под­виг, іноді — патологія, але дедалі рідше — норма, Багатодітні сім'ї часто-густо виявляються поставленими в становище попрошайок і дармоїдів держави. І поки таке становище не зміниться, народжува­ність знижуватиметься. Несприятлива ситуація в Україні і з смер­тністю. Померлих дітей на троє більше народжених. За даними ста­тистики, в середині 90-х років померло стільки населення в Україні, скільки становить населення одного такого міста, як Суми, і народ­жуваність не поповнила його. Середня тривалість життя чоловічого і жіночого населення, навіть після його підвищення в 80-х роках, за­лишається однією з найнижчих серед економічно розвинутих країн. Високий рівень смертності здебільшого з різних причин смерті, в тому числі від травматизму, самогубств, дорожно-транспортних ви­падків та ін. Все це зв'язано з кризою сім'ї. Та проблема кризи сім'ї дедалі простіша, аніж проблема малодітництва, її вирішення зале­жить не стільки від якоїсь спеціальної політики, скільки від рівня і способу життя, матеріального забезпечення сімей.

Побут і соціально-економічні відносини

Побут — це обумовлена способом виробництва матеріальних благ і рівнем соціально-економічного і культурного розвитку суспільства сфера соціального життя, що є сукупністю способів і форм задоволення особистих матеріальних і духовних потреб людей. Характер побуту і його струк­тура визначаються не тільки способом виробництва, а й соціаль­ним становищем кожного індивіда, соціальними відмінностями, куль­турою суспільства. Побут — соціальне явище, що має досить стійкий характер. Кожна соціально-економічна система суспільства харак­теризується своїм типом соціальної організації побуту. В різних за соціально-економічним характером суспільствах і політичних ре­жимах складались і різні форми побуту, що відображали властиві суспільству соціальні відносини і соціально-політичні і економічні суперечності.

Докорінні перетворення в сфері побуту, здійснювані в процесі формування демократичного суспільства з широкими ринковими від­носинами і зв'язками, спрямовані на усунення контрастів у повсяк­денному житті різноманітних соціальних спільностей населення, на забезпечення фактичної рівності жінки з чоловіком, на утвердження в побуті нових духовно-моральних основ, зростання питомої ваги і ролі суспільних форм обслуговування і задоволення потреб людей, неухильне піднесення матеріального добробуту і духовної культури народу. З приватної справи побут має стати предметом уваги держа­ви, суспільства. Держава бере на себе основне піклування про задо­волення найважливіших життєвих потреб своїх громадян: забезпе­чення житлом, комунальними послугами, організацією медичного обслуговування, створення умов для здоров'я і культурного відпо­чинку та ін., тобто створення таких умов, які б сприяли всебічному гармонійному розвитку особи, зростанню її потреб і їх задоволенню. Соціальна політика в сучасній Україні спрямовується на поліпшення побутових умов громадян, підвищення рівня освіти і культури насе­лення, дальший розвиток охорони здоров'я, санаторно-курортного лікування і відпочинку, поліпшення системи соціального забезпечення, розвиток сфер обслуговування та ін. Тепер же рівень системи соці­ального розвитку України низький. Багато ще негараздів і труднощів переживають люди, що є відображенням затяжної економічної і політичної кризи.

Сучасний побут в України виступає в основних формах: сімей­ний, суспільний і виробничий. В структурі побуту виділяється дві сторони: матеріальна і духовна і (відповідно з його суб'єктами) побут особи, соціальної групи, верстви або суспільства. Сімейний побут характеризується індивідуальними і груповими (звичайно, в межах сім'ї) формами задоволення потреб, організації відпочинку, дозвілля, внутрісімейними нормами міжособових відносин, культури спілку­вання і потреб, властивих даному мікроосередку. Суспільний побут охоплює державно-суспільні форми задоволення потреб людей, орга­нізації різноманітних побутових послуг; включає також основні прин­ципи і норми людського співжиття, духовно-моральні цінності, що впливають на свідомість і поведінку членів суспільства. Сюди можна віднести і нові громадянські звичаї, свята, обряди, традиції. Вироб­ничий побут (фабрично-заводський) — це організація, безпосередньо за місцем праці, харчування і відпочинку трудівників, постачання їм продуктів, забезпечення медичним обслуговуванням, дитячими ясла­ми, дитячими садами, таборами відпочинку для дітей, пансіонатами та ін. Форми побуту перебувають між собою в тісному взаємозв'яз­ку. Так, сімейний побут залежить від рівня організації громадської служби побуту і якості наданих нею послуг. В свою чергу, матеріаль­на сторона суспільного побуту не може успішно розвиватися без врахування попиту населення на ті чи інші види побутових послуг, а його духовні устої зазнають впливу норм і правил співжиття, що складається і функціонує в сфері сімейного побуту. Дальше удоско­налення побуту впливає на розвиток сім'ї.

Суть демографічної політики

В поняття демографічна політика часто вкладається дуже вузьке коло питань , обмежених природним відтворенням населення. Демографічна політика — фак­тично соціальна політика в широкому розумінні, але з врахуванням якісного складу населення того або іншого регіону, населеного пун­кту, а також виробничого колективу — і повинна сприяти зміцнен­ню сім'ї, соціальної справедливості при розподілі суспільних благ, що створюють найсприятливіші умови для виховання підростаю­чого покоління, поєднання материнства з трудовою і соціальною активністю жінки, збільшення тривалості життя, поліпшення стано­вища пристарілих та інвалідів, планомірного розвитку соціальних благ відповідно демографічній ситуації. Отже, демографічна політика — система соціальних заходів, спрямована на формування бажаної для суспільства усвідомленої демографічної поведінки. Демографічна політика передбачає і систему заходів по регулюванню народжуваності, піклування про всі статево вікові категорії (дітях, жінках, чоловіках, пристарілих та ін.), зміцнення сім'ї.

Демографічна політика в Україні

Демографічна (та й соціальна) політика в Україні поки що є безсистемний набір різних допомог і пільг, розмір яких визначається не потребами сім'ї, а можливостями державної казни. В результаті допомоги і пільги за всієї їх кориснос­ті для сімей виявляються не ефективними, не змінюють демографічних тенденцій. Наступила уже пора змінювати стратегію соціальної (і демографічної) політики. Від політики допомог потрібно переходи­ти до політики доходів, чим і занепокоєний уряд України. В ідеалі треба прагнути до того, щоб ні пільги, ні допомоги стали не потрібні. Сім'я з кількома дітьми має стати спроможною утримувати себе. Допомога в деяких екстремальних ситуаціях: молодій сім'ї на початку її становлення, у випадках хвороби або втрати годувальника, одино­ким літнім людям та ін., є необхідною. Поруч з матеріальними фак­торами величезне значення належить і факторам моральним. Треба підняти престиж сімейного життя, домашніх занять, підвищити роль матері та батька та ін.

Характер життєдіяльності сім'ї, внутрішні відносини впливають на пове­дінку людини-працівника в усіх сферах життя і, насамперед, на її діяльність у трудовому колективі (виробничу, суспільну та ін.). У зв'язку з цим сім'я виступає як фактор стабільності трудового колективу. Трудовий же колек­тив може впливати на стабілізацію сімейно-шлюбних відносин. Ставлення сім'ї до підприємств формується засобами масової інформації, системою професійної орієнтації, ступенем участі підприємства у вирішенні проблем на­селеного пункту, де розташоване, і ставленням адміністрації до проблем сім'ї та побуту та ін. Соціальний опит на ряді підприємств Харкова показав, що на вибір місця роботи більшістю опитаних (56 %) впливали не засоби масо­вої інформації або зусилля школи і підприємств, а сім'я; випадкові обстави­ни — ЗО %; часто мотиви взагалі відсутні — 10 % та ін. Ще слабо впливає на вибір майбутнього місця роботи і школа: лише 10 % опитаних прийшли пра­цювати на те підприємство, де працювали мати і батько. Багато з опитаних висловились категорично проти того, щоб їх діти йшли працювати на під­приємства, де вони трудяться. Мабуть, не головна роль належить у виборі професії і підприємству.

Головну роль в здійсненні демографічної політики відіграє дер­жава і місцеві органи влади. Підприємства займаються, насамперед, виробництвом. Проте це не означає, що вони можуть ставитись до своєї території як тимчасові господарі, за принципом «після мене — і хоч потоп». Тут йдеться про культуру виробництва. Це особливо важ­ливо в найближчому майбутньому, коли підприємства одержать дійсну господарську самостійність, розгорнуть конкретні ринкові від­носини, будуть змушені більше дбати про підвищення якості робочої сили. Підприємство не повинно займатися демографічною поліпі кою, дбати про підвищення народжуваності та ін. Але підприємство може багато зробити в інтересах підвищення ефективної ефективності виробництва, поліпшення умов праці та побуту працівників, підвищення культури виробництва, сприяючи тим самим поліпшенню станови­ща навколишнього середовища. Все це стосується демографічних результатів. Стійкість, стабільність тієї чи іншої соціальної спільнос­ті (в такому випадку сім'ї та трудового колективу) залежить від задо­волення різних потреб її членів: матеріальних (продукти, житло, одяг та ін.) і соціально-психологічних (відчуття цінності своєї особи, пот­реби взаєморозуміння та ін.). Індиферентність трудових колективів до реалізації соціально-побутових проблем значно відбивається і на внутрішніх сімейних відносинах, що нерідко викликає конфлікти у сім'ї, незадоволення сімейним життям тощо. В різноманітності соці­ально-економічних зв'язків сім'ї і суспільства, сім'ї і держави важли­вішу роль все ж відіграють взаємозв'язки між трудовим колективом і сім'єю. Саме трудові колективи покликані не тільки проявляти пік­лування про поліпшення умов праці і побуту, але й дбати про задово­лення інтересів та потреб працівників і їх сімей та ін.

Шляхи зміцнення сім’ї

Основними функціями держави по розвитку і зміцненню сім'ї є: охорона сім'ї, захист від необґрунтованого втручання в її справи. В Конституції України багато уваги приділено правам лю­дини. Так, це важливо, але сім'ї, де починається формування грома­дянина як особи, закладається повага до прав інших людей, їх гід­ності, відведено лише кілька рядків. В сучасних умовах охорона сім'ї зводиться в ранг державної політики і, насамперед, через гарантова­не право на працю кожної людини, кожної сім'ї. Тут необхідно відмі­тити, що ефективне використання трудового потенціалу молодих сі­мей, які вступають в життя — один з важливих шляхів сучасного етапу соціальної політики держави.

По-перше, саме підростаюче покоління — практично єдине дже­рело в державі поповнення робочої сили. Якщо приріст чисельності працівників в середині 60-х років йшов за рахунок молоді на 30 %, в 70-х років — на 57 %, а в 80-х роках — на 90 %, то в середині 90-х років — більше 80 %. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство обе­рігається державою.

По-друте, перетворення техніки і технології на виробництві в процесі впровадження досягнень науки і техніки народжує нові складні професії, збільшує кількість видів кваліфікаційної праці, що вимагає не тільки глибоких професійних знань, але й здібностей для швидкого переучування в ході самого трудового процесу. Мо­лодь, через вікові соціально-психологічні особливості, має здебіль­шого необхідні для працівника якості. Науково-технічний прогрес змінює уявлення про необхідний набір якостей, характерних рис працівника. Зі зміною вимог, що ставить суспільне виробництво перед молодим робітником, змінюються і орієнтири в системі тру­дового виховання, насамперед, в межах впливу сім'ї на підлітка. Становлення цілісної системи трудового виховання і зміна його напрямку зв'язана з реалізацією ряду суперечностей. Одна з супереч­ностей обумовлена тим, що підприємствам властивий відомчий підхід до організації трудового виховання, спрямований на закріплення молодих робітників на виробництві. Підхід такий реалізується і в сімейному трудовому вихованні. В сім'ї стійкі уявлення про необхідність формування у молоді поважного став­лення до певної професії, необхідності здійснення майбутньої тру­дової діяльності та ін. Такий підхід ґрунтується на особистому дос­віді батьків, міркуваннях престижності тієї чи іншої професії, підприємства та ін. Друга суперечність виникає у зв'язку з потре­бами суспільства в ініціативних виконавцях, в яких основний кри­терій дисциплінованості і відповідальності є усвідомлена дія за принципом: «Зробив — добре!». Близько 80% підлітків залучають­ся до домашньої роботи, але одночасно не беруть участі у вирі­шенні питань, зв'язаних з організацією праці, розподілом сімей­ного бюджету та ін. Підліток формується як сторонній спостерігач, для якого головне — виконати будь-яку роботу аби його похвали­ли. Третя суперечність зв'язана з тим, що в трудовому вихованні, сім'я і підприємство спрямовують підлітка на вибір однієї профе­сії на все життя, а постійний розвиток технології, оновлення техніки ставлять перед працівниками проблему постійного навчання, оволодіння знаннями, тобто професійної переорієнтації. З почат­ку 90-х років йде, хоча і повільно, оновлення верстатного парка в машинобудівництві і триватиме роками, що з необхідністю вима­гає оволодіння працівником нової спеціальності. З врахуванням суперечностей і необхідності їх вирішення потрібно скоректувати взаємодію сім'ї і виробництва, тим більше це складно в умовах ринкових відносин.

По-третє, не менш важливим напрямком зміцнення сім'ї є дер­жавні заходи, безпосередньо спрямовані на стимулювання народ­жуваності та ін. Демографічна політика держави спрямована на забезпечення не тільки народжуваності, але і охорони материнства та дитинства, на збереження здорової сім'ї і врахування сучасних змін її соціальних функцій. В сучасних умовах потреба в дітях ґрунтується не на економічних міркуваннях, а швидше, на моральних і психологічних мотивах: любов до дітей, радість спілкування з ними та ін. Ефективність соціально-демографічної політики залежатиме від того, наскільки вона сприяє вирішенню проблеми сім'ї, дитинс­тва, материнства та ін. Сучасна сім'я виступає сферою формування і практичного прояву ідеалів, світогляду, інтересів.

По-четверте, важливим об'єктом демографічної політики вис­тупають молоді, зокрема, студентство. Основні соціальні проблеми мо­лоді зв'язані з «життєвим стартом» — здобуттям освіти, початком тру­дової діяльності, формуванням сім'ї, професійним зростанням і просуванням та ін., всі проблеми в умовах неспівпадіння фізіологічної зрілості (акселерація) і соціальної, яка навпаки, затягується у зв'язку з зростанням тривалості навчання (сучасна багатоступінчатість), поши­рення ранніх шлюбів, труднощів адаптації в умовах ринку в трудово­му колективі і загальному соціальному навантаженні вимагає ефек­тивності і компетентності у реалізаціях і рішенні проблем, зосередження демографічної політики на молодих сім'ях і таких, де виховуються неповнолітні діти, батьки яких беруть участь у суспіль­ному виробництві та ін. Мета і доцільність демографічної політики на

поєднувати в сім'ї відтворення, народження дітей і власне життя бать­ків, враховуючи соціальні якості і гармонійний розвиток особистості батьків і дітей. Висловлюється думка, що одним з засобів зміцнення сім'ї є повернення до материнського покликання жінки, залишення нею роботи на виробництві, в суспільному житті та ін. Та ряд соціоло­гів і західних і вітчизняних вважають, що повернення жінки до мате­ринства не вирішує проблеми, бо жінка, яка спробувала, вкусила сво­боди, не відмовиться від вільного вибору трудової і суспільної діяльності. Перспективним їй здається і є спільне ведення домашнього госпо­дарства. Сім'я — конкретно історична система взаємовідносин між подружжями, як мала соціальна спільність — осередок суспільства, обумовлений спільністю побуту, взаємної моральної відповідальністю і соціальною необхідністю у фізичному і духовному відтворенні насе­лення суспільства.

Література

А н т о н о в А. И. , Б о р и с о в А. Л. Кризис семьи и пуги его преодоления. М., 1990.

А б аду л а т и п о в Н. Г. Человек, нация, общество. М., 1991.

Ар и с то в а И. Г. Специализация подрастающего поколения и семья // Семья и социальная структура. М., 1987.

Д о р н о П. В. Современный брак: проблемы и гармонии. М., 1990.

З а ц е п и н В. М. и АР- Молодая семья. К., 1991.

Мацковский М. С. Современная семья. М., 1989.

Молода сім'я. К., 1981.

Смельзер Н. Социология. М., 1994.

Харчев А. Г., Мацковский М. С. Современная семья и ее проблемы. М., 1984.

Питання для повторення

Сім'я — складне соціальне явище. Які функції сім'ї? Методологічні підходи до соціологічного аналізу сім'ї.

Історичний характер сім'ї як соціального інституту.

Тенденції розвитку сімейних відносин.

Шляхи подолання напруженості, конфліктності в сім'ї.

В чому суть причин розпаду сім'ї?

СОЦІОЛОГІЯ СІМ І

Соціологія сім "і поряд з іншими суспільство­знавчими дисциплінами покликана зробити суттєвий внесок у зміцнення соціального інституту сім 'і шляхом розробки і впровадження наукових рекомендацій у соціально-демографічну політику, господарсько-організаторську та культурно-виховну діяльність державних і громадсько-освітніх організацій.

Соціологічний аналіз сім "ї дозволяє виявити основні тенденції і проблеми розвитку сучасноїсім'ї, суперечності, що виникають яку внутрі сім'ї, так і у відносинах між сім єю та суспічьством, і тим самим вишукати шляхи та засоби їх розв'язання. Вивчення даної теми студентами допомагає глибше з'ясувати процеси зародження сім "і, становлення їїосновних функцій.

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні:

^особливості соціологічного підходу до вивчення сім'ї;

Ч> проблеми, на яких зосереджується соціологія сім'ї як галузь

соціологічного знання;

4>зміст ключових понять і термінів, якими оперує соціологія сім'ї; ^етапи житєвого циклу сім'ї,їїтипи, структуру, форми шлюбу, заагальні

принципи регулювання сімейних відносин.

№ дати визначення науковій дисципліні "соціологія сім'ї", її об'єкта і

предмета;

ег описати сім'ю як соціальний інститут і малої соціальної групи; су розкрити зміст основних соціальних функцій сім "ї в суспільстві; № охарактеризувати сучасний стан української сім'ї та пояснити сутність

демографічної політики нашої держави стосовно розвитку сім'ї.

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

8.1. Сім'я як об'єкт соціологічного вивчення.

8.2. Сім'я як соціальний інститут і як мала соціальна група.

8.3. Основні функції сім'ї та тенденції її розвитку.

сім'я	• шлюб
9 соціологія сім 'ї	• предмет соціології сім 1
• типи та форми сім'ї	• функції сім ї
• структура сім'ї	• сім'я як соціальний інститут
• сім л як мала соціальна група * умови життя сім "і
• спосіб життя сім "і	• життєвий цикл сім'ї
• тенденції розвитку	• сімейні конфлікти
сучасної сім'ї	• демографічна політики
• нуклеарна сім 'я	• неповна сім'я
* розширена сім'я	• конкубінат
• моногамія	* молода сім'я
• полігамія	• бездітна сім'я
• полігінія	• проіскумітет