4.2.10. Самодопомога і взаємодопомога в надзвичайних ситуаціях

Організація медичного обслуговування населення в надзвичай­них ситуаціях покладається на медичну службу цивільного захисту, яка організовує спеціальні медичні формування і установи, а також використовує всі існуючі лікувально-профілактичні установи.

Незважаючи на добре організовану медичну службу і забезпечен­ня медичними працівниками, потерпілі безпосередньо на місці ура­ження перебувають певний час самі, або, в кращому випадку, зі свої­ми товаришами. Залежно від багатьох обставин потрібний певний час для прибуття до місця ураження людей медичних працівників.

Крім цього, при стихійних лихах, великих аваріях і катастрофах можуть бути масові ураження людей, і медичні працівники не змо­жуть своєчасно надати необхідну допомогу. В таких ситуаціях важ­ливою буде допомога потерпілим підготовленим населенням.

Перша долікарська допомога потерпілому — це проведення за­ходів для збереження йому здоров'я і життя, які необхідно викона­ти до втручання медичних працівників.

Починаючи допомогу, необхідно з'ясувати характер можливого ураження потерпілого.

Для надання допомоги потерпілому необхідно:

• негайно припинити вплив на нього небезпечних і шкідливих факторів: дію кислоти, лугу, електричного струму, газу, витягти з води, вогню, вивільнити з-під механізмів, завалу, вивести чи винести з небезпечної зони та ін.;

• визначити функціональний стан організму потерпілого: на­явність свідомості; характер дихання, пульсу; реакцію зіниць очей на світло; температуру тіла та характер пошкоджень: наявність ран і характер кровотечі, вивихів і переломів;

• розпочати надання допомоги: зупинку кровотечі, накладання пов'язок, шин, промивання шлунку, проведення масажу серця чи штучного дихання.

Тимчасова зупинка кровотечі навіть при пошкодженні великих кровоносних судин доступна самим потерпілим (якщо вони при свідо­мості) або людям, що їх оточують. Крім кровотечі, великою небезпе­кою для життя є втрата свідомості, стан шоку, опіки, переломи та інші пошкодження.

Кровотечі. За характером кровотечі завжди можна визначити, які судини пошкоджені. При капілярній з найдрібніших судин кров сочиться, з'являється у вигляді маленьких крапель, які зливаються і поступово стікають з поверхні рани.

Артеріальна кровотеча — кров яскраво-червоного кольору, витікає з рани під напором уривчастим струменем, пульсує в такт скорочення серця.

Венозна кровотеча — кров темно-вишневого кольору, витікає безперервним струменем.

При капілярній кровотечі потрібно підняти пошкоджену части­ну тіла або накласти тиснучу стерильну пов'язку. Кровотечу з

дрібних артерій і невеликих веноз­них судин спиняють тиснучою по­в'язкою, для чого, не торкаючись рани, звільняють від одягу місце по­ранення і накладають стерильну по­в'язку. Якщо немає бинта, можна ви­користати чисту бавовняну тканину, розірвавши її смугами і прогладив­ши кілька разів гарячою праскою. Для пов'язки можна використати й хустку.

Сильну артеріальну і венозну кро­вотечу тимчасово зупиняють за допо­могою джгута або закрутки (рис. 48). Джгут на кінцівку накладається тоді, коли тиснуча пов'язка не дає ефекту або потрібно швидко зупинити силь­ну кровотечу з великих судин.

Спеціальні кровоспинні джгути виготовляють із гуми або тканини. Якщо немає спеціально виготовле­них джгутів, матеріалом для джгутів може бути еластична гумова трубка, хустка, носова хусточка, краватка, рушничок .

Тиснучу закрутку накладають на кінцівки, а також стегно чи плече вище місця поранення (кровотечі). Під нього підкладають якусь тка­нину (одяг, рушник і т. д.). Джгут розтягують обома руками і кла­дуть оберти так, щоб вони лягали один на одний не ослаблюючи, кінці джгута необхідно скріпити.

Рис. 48. Зупинка кровотечі за допомогою закрутки: а — утворення вузла; б — закручу­вання; в — закріплення палички

У Велику Вітчизняну війну був запропонований простий, зручний і надійний спосіб зупинки кровотечі за допомогою солдатського пас­ка. Звичайний пасок береться в руки так, як показано на рис. 49. Потім його складають удвічі і складений кінець протягують через пряжку. Розтягнувши пасок, одержують подвійну петлю (рис. 49, а, б), у яку продівають пошкоджену кінцівку поверх одягу і поступово, лег­ко підтягують, стежачи за тим, щоб пасок щільно облягав цю кінцівку. Петлі затягують щільніше, до зупинки кровотечі з рани (рис. 49, в). Щоб зняти джгут, беруть однією рукою кінцівку нижче накладеного паска, другою рукою крутять петлю у зворотному напрямку, при цьо­му великим пальцем треба взяти пасок біля пряжки (рис. 49, г, д).

Рис. 49. Зупинка кровотечі за допомогою паска:

а, б, в — накладання паска; г, д — знімання паска

Правильно накладений джгут спричиняє побіління кінцівки ниж­че джгута, тому що в цій ділянці припиняється приплив і відтік крові. Якщо джгут накладений неправильно, не туго, то кровотеча не припиняється, а навпаки посилюється, оскільки виявляються стис­нутими тільки вени, які лежать поверхнево, а артерія лежить глиб­ше вен і продовжує наповнюватися кров'ю. В результаті відтік крові зі стиснутих вен припиняється, а приплив крові продовжується, че­рез це в кінцівці утворюється застій крові і набряк. Кінцівка синіє, набрякає, а кровотеча посилюється. Термін накладеного джгута чи закрутки — не більше 1,5—2 год. Якщо за обставинами необхідне більш тривале накладання джгута на кінцівках, його послаблюють на 5 — 6 хв, а потім знову затягують. Під джгут обов'язково потрібно покласти записку із зазначенням часу його накладання.

Якщо через 5 —10 хв після зняття джгута кровотеча не віднови­лась, можна вважати, що вона зупинена, але везти такого потерпіло­го потрібно обережно, оберігаючи його від поштовхів.

При неправильному користуванні джгутом або якщо залишити його на кінцівці понад 2 год можливе омертвіння кінцівки, параліч ряду м'язових груп.

У тих місцях, де неможливо накласти джгут, а на короткий строк також і на кінцівках, застосовують пальцьове притискання артерій до кісток, до яких прилягають ці судини. Для цього потрібно знати розміщення артерій їх притискання (рис. 50).

Пальцеве притискання великих артерій проводять у певних місцях:

• при кровотечах із ран на голові двома-трьома пальцями притис­кують височну артерію спереду вуха, на рівні брови до прилягаючої кістки (рис. 51, а);

• при артеріальній кровотечі з рани на щоці можна притиснути артерію нижньої щелепи. Для цього великим пальцем притискують

Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій

судину до краю нижньої щелепи на середині від­стані між підборіддям і кутом нижньої щелепи (рис. 5 1, б);

Рис. 50. Розміщення головних артерій людини (а) і місця їх притискання (б): 1 — стегнова; 2 — плечова; 3 — підключич­на; 4 — височна; 5 — сонна; 6 — пахова; 7 — ліктьова; 8 — променева; 9 — передня високогомілкова

— сильну кровотечу з ран на голові чи обличчі можна зупинити притис­канням однієї із сонних ар­терій. Сонну артерію при­тискають великим пальцем руки. Праву сонну артерію притискають лівою рукою, можна притиснути артерію 2, 3, 4, 5 пальцями правої руки (рис. 51, в). Сонні ар­терії живлять мозок, тому обидві сонні артерії здавлю­вати не можна: це призве­де до небезпечної для жит-

г д

Рис. 51. Пальцеве притискання артерій при кровотечі: а — височної (із ран на голові); б — нижньощелепної (із ран на щоці); в — сонної (із ран на голові і обличчі); г — плечової (із ран нижньої частини плеча, передпліччя і кисті); д — ліктьової і променевої (із ран кисті); е — стегнової (із ран нижніх кінцівок)

тя непритомності внаслідок гострого недокрів'я центральної нерво­вої системи;

• при кровотечах із ран на плечі у верхній його частині в області плечового суглобу і надпліччя притискують підключичну артерію до 1 ребра в надключичному заглибленні. Той, хто подає допомогу, стає збоку і спереду від потерпілого. Судину притискають великим пальцем, а інші чотири пальці руки розміщують на верхній частині спини пораненого;

• при пораненні плеча пахову артерію притискають стуленими пальцями рук до головки плечової кістки;

• кровотечу з ран нижньої частини плеча, передпліччя і кисті зупиняють притисканням плечової артерії до плечової кістки (рис. 51, г). Для цього великим пальцем руки притискують судину до плечової кістки, натискуючи в області зовнішнього краю згиналь­ного м'яза плеча. Іншими пальцями охоплюють плече ззовні та знизу. Стояти потрібно обличчям до пораненого, поранену руку тримати піднятою догори;

• при кровотечі на кисті притискують ліктьову і променеву ар­терію (рис. 51, д);

• при кровотечі з нижніх кінцівок притискують стегнову арте­рію великим пальцем або чотирма пальцями однієї руки до лобко­вої кістки від середини стегна в області паху (рис. 51, е).

Пальцеве притискування великих судин, особливо в місцях, де багато м'яких тканин (м'язи, жирова клітковина), дуже стомлююче. Притискувати треба з достатньою силою, щоб стиснути судину, інак­ше кровотеча не зупиниться.

Артеріальну кровотечу в області кінцівок можна зупинити силь­ним згинанням кінцівки в суглобі. Так, при пораненні судин перед­пліччя зігнуту руку в лікті із закладеним у ліктьовий згин валиком із тканини прибинтовують до плеча (рис. 52, а).

Рис. 52. Максимальне згинання кінцівок у суглобах для зупинки кро­вотечі з:

а — передпліччя; б — плеча; в — гомілки; г — стегна

Щоб зупинити кровотечу із судин плеча, валик підкладають у

пахову ямку, а руку, зігнуту в лікті, прив язують до тулуба, обмотуючи бинт навколо грудей (рис. 52, б).

При пораненнях судин гомілки і підколін­ної артерії ногу згинають у колінному суглобі, поклавши попередньо на згинальну поверхню суглобу валик із тканини, гомілку прив'язують до стегна (рис. 52, в).

Для зупинки кровотечі із судин стегна і па­хової області нижню кінцівку згинають у ко­лінному і тазостегновому суглобах так, що стег­но підтягується до живота. У паховий згин кла­деться валик, і вся кінцівка закріплюється по­в'язками через гомілку і поясничну область (рис. 5 2 , г).

При сильній кровотечі у паховій ямці або в області ключиці обидва лікті із зігнутими пе­редпліччями відводять назад і закріплюють пов

Метод згинання кінцівок у суглобах не можна застосовувати при внутрішньосуглобових переломах та інших пошкодженнях суглобів.

При кровотечі з носа розстібають комір, на спинку носа кладуть намочену в холодній воді носову хусточку, рушник, а крила носа при­тискують великим і вказівним пальцями до носової перегородки.

При легеневих кровотечах ознакою пошкодження тканини ле­гень є кровохаркання. Потерпілого необхідно покласти в ліжко в напівсидячому положенні, заборонити вставати і робити різкі рухи. Можна давати пити слабо підсолену воду. Якщо кровохаркання не­значне або припинилося зовсім, потерпілого слід відправити в лікар­ню, уникаючи під час транспортування трясіння.

При шлункових кровотечах характерною ознакою є кров'яне блю­вання з виділенням крові темного кольору, подібне до "кавової гущі".

При всіх внутрішніх кровотечах потрібна термінова лікарська допомога.

При здавлюваннях, ударах із розтрощенням тканини, слід накла­сти джгут як і при кровотечах, щоб запобігти висмоктуванню про­дуктів розпаду змертвілих тканин. На розтрощену кінцівку накла­дають стерильну пов'язку і шину.

Рис. 53. Тимча­сова зупинка крово­течі з підключичної артерії відведеним рук назад

'язкою (рис. 53).

Вивихом називають зміщення кісток у ділянці суглобів, що су­проводжується розривом зв'язок або навколосуглобних сумок. Пер­ша допомога — накладання тугої пов'язки і шини. Без медичного працівника не треба намагатися вправити вивих, щоб не завдати додаткової травми.

Для перев'язування ран застосовують марлеві бинти, марлеві сал­фетки, вату, інколи хустинки, а якщо їх немає будь-який підручний матеріал: сорочку, хусточку, рушник, тощо. Речі ці не стерильні, але ними можна користуватися, якщо прогладити з обох боків гарячою праскою, потримати над вогнем.

При наданні допомоги потрібно дотримуватися таких правил: вимити руки з милом і, якщо можливо, протерти кисті рук спиртом; горілкою, кінчики пальців змастити йодом, підготувати матеріал для перев'язки, зняти або розрізати одяг, щоб відкрити рану, обтерти кров навколо рани, краї рани змазати йодом. Не можна промивати рану будь-яким розчином, тому що інфекція зі шкіри попадає в глибокі частини рани. Якщо рана забруднена землею, трісками, вугіллям, можна обережно чистою марлею зняти грязь.

На рану кладуть марлю (стерильну), потім вату, фіксують пов'яз­ку бинтом. Пов'язка має бути накладена щільно, але не дуже туго, і закріплена так, щоб бинт не сповзав і не розмотувався. Витки бинта не повинні утворювати кишень, вони накладаються один на одний у вигляді черепиці, закриваючи половину ширини попереднього вит­ка (крім другого оберта). Розкочуючи бинт, його головку потрібно тримати в правій руці, а лівою притримувати розгорнутий кінець. Таким чином, витки бинта спрямовують майже завжди зліва напра­во. На початку бинтування і в кінці його роблять закріплюючі вит­ки бинта. При першому оберті бинта потрібно перегнути його кінець і прихопити другим обертом, який накладається на перший, тоді бинт буде закріпленим. Кінець бинта можна закріпити шпилькою або розірвати кінець бинта вздовж на дві стрічки і зав'язати їх. Бинту­вання виконують у напрямку знизу вгору і з середини назовні. При бинтуванні кінцівок роблять перегини (рис. 54).

Рис. 54. Спіральна пов'язка з перегином

Для польових умов передбачені індивідуальні перев'язочні паке­ти першої допомоги. Пакет розривають, не порушуючи його стериль­ності. Вийнявши стерильний перев'язочний матеріал із паперу, його розгортають так, щоб не торкатися внутрішнього боку бинта і поду­

шечок. Подушечками прикривають вхід­ний і вихідний отвори рани.

До типових пов'язок, які накладаються на різні області тіла за допомогою бинта, відносять такі.

І. Прп пораненнях голови.

1. Пов'язку на око накладають так: дво­ма ходами бинта закріплюють його навко­ло лоба, потім із потилиці бпнт ведуть під вухом, через око на лоб і знову поверта­ються до потилиці. Ходи бинта чергують. Пов'язку закріплюють навколо лоба і по­тилиці (рис. 55).

2. Пов'язку на вухо накладають, почи­наючи з двох ходів, які закріплюють по­в'язку навколо шиї. Наступний хід роб­лять вгору через голову, починаючи його за здоровим вухом і закінчуючи проведен­ням через пошкоджене вухо. Далі бпнт ведуть знову навколо шиї на потилицю, потім на лоб і навколо лоба і т. д.

3. На потилицю накладають (той, хто подає допомогу, стає ззаду пораненого) хре­стовидну пов'язку. Спочатку бпнт закріп­люють навколо голови потім спускають з потилиці на шпю і ведуть навколо шпї, потім піднімають бпнт знову на потилицю і проводять навколо голови через лоб (рис. 56).

4. Для перев'язки ран в області підборіддя, губ, носа і потплпч- но-тім'яної частини голови застосовують пращевпдну пов'язку. Се­редину розрізаного на кінцях бинта накладають на рану, а роз­двоєні кінці пращі відповідно зв'язують навколо голови, одна пара кінців має перехрестити іншу (див. рис. 57).

5. Пов'язку на тім'яну область накладають у вигляді чепчика. Від бинта відрізають шматок довжиною 50 — 70 см. Ного наклада­ють на тім'я, а кінці спускають спереду вух і дають держати потер­пілому або помічнику. Потім бпнт прив'язують до одного з кінців на рівні вуха і проводять через лоб на протилежний бік. Тут два рази обкручують навколо другого кінця стрічки вертаються через тім'я, ведуть косо, щоб накрити нову частину голови, і так роблять доти, доки не покриє весь череп. Кінці, які висять, зав'язують під підборіддям (див. рис. 58).

Рис. 55. Пов'язка на око

р„с. 56. Хрестовидна пов'язка на потилицю

II. Прп пораненнях верхнього плечового поясу і верхніх кінцівок.

Рис. 57. Пращевндні пов'язки на обличчя:

о — праща; б, в, г — пов'язка на ніс, лоб і нижню щелепу

1. При пораненнях плечового сугло­ба, верхньої частини лопатки і верхньої третини плеча накладають колосовид­ну пов'язку (див. рис. 59). Стати по­трібно збоку від пошкодженої кінцівки, той, хто бинтує, накладає два закріплю­ючих ходи навколо верхньої третини плеча, виводячи бинт із пахової ямки угору на плечовий суглоб. Продовжую­чи бинтування, ведуть бинт косо донизу через спину під здорову руку, далі бинт проводять через груди на пошкоджений плечовий суглоб і навколо плеча. Ходи повторюють, перекриваючи попередній на половину ширини бинта доти, поки не буде забинтований повністю весь пле­човий суглоб і надпліччя.

2. На плече накладають звичайну кругову пов'язку; бинт спрямовують знизу вгору. Об'єм плеча знизу угору збільшується, тому під час бинтування роблять перегини, що дає можливість щільно його накладати. Закінчують бин­тування і закріплюють бинт унизу, на більш тонкій частині кінцівки.

3. 

   Рис. 58. Пов'язка на го­лову у вигляді чепчика (а, б): 1—13 — послідовність накла­дання

   На ліктьовий суглоб пов'язку накла­дають, зігнувши руку пораненого в суглобі

під кутом 90°. Тип пов'язки — вісім- коподібиа. Спочатку двома ходами за­кріплюють бинт навколо плеча, потім че­рез суглоб косо ведуть бинт на передпліч­чя і закріплюють його навкруги двома обертами; потім бинт знову ведуть косо через суглоб на плече і т. д., чергуючи косі, які сходяться, і кругові ходи бинта.

2. На кисть також накладають пов'яз­ку вісімкою: навколо зап'ястя закріплю­ють бинт, опускають його кінець до осно­ви пальця і обводять через долоню навко­ло основи 2—5 пальців. Потім від основи 2-го пальця бинт ведуть косо через тил кисті, пересікають перший косий хід і т. д., повторюючи в тому ж порядку всі оберти бинта; закріплюють бинт навколо зап'яс­тя (рис. 60).

3. При бинтуванні пальця бинт ведуть з тильного боку кисті на поранений па­лець, залишаючи кінець бинта нарівні пе­редпліччя. Довівши бинт до нігтьової фа­ланги, переходять на долонну поверхню пальця і ведуть бинт до основи пальців. Після цього бинтують палець навколо, а потім, закинувши бинт за залишений спо­чатку на рівні передпліччя довгий кінець, повторюють перші ходи уздовж пальця і т. д. Коли палець буде достатньо закри­тим, закріплюють навколо нього бинт кру­говими ходами в напрямку від нігтьової фаланги до основи пальця, де зв'язують бинт із залишеним вільним кінцем. За необхідності повторюючи ходи бинта че­рез палець, переходять на інші пальці. При накладанні пов'язки на кілька пальців, їх забинтовують окремо.

Рис. 59. Колосовидна по­в'язка на плечовий суглоб

Рис. 60. Ві- сімкоподібна по­в'язка на кисть

Рис. 61. Хрестовидна по­в'язка на груди

6. Пов'язка при пораненні грудної клітки накладається за типом вісімко- подібної. Перші ходи бинта роблять на­вколо грудної клітки знизу угору, потім перехрещують по черзі передпліччя; щоб закріпити пов'язку. Останні ходи

бинта знову направляють навколо грудної клітки (рис. 61).

7. Пов'язки на живіт накладаються за типом кру­гової. Бинт ведуть знизу вгору, перекриваючи на­ступним обертом попередній.

8. Пов'язка на нижні кінцівки накладається так само, як і на верхні, тобто при пораненні нижньої третини стегна застосовують колосоподібну пов'яз­ку, в середній третині накладають спіральну пов'яз­ку з перегинами, а вище — вісімкоподібну із закріп­ленням на поясі (рис. 62).

Пов'язка на колінний суглоб накладається так само, як на ліктьовий (рис. 63).

Прп накладанні пов'язки на стопу (рис. 64) бпнт закріплюють навколо нижньої третини гомілки кру­говими ходами, ведуть його косо по тплу стопи, огина­ють підошву і переводять на тпл стопи, звідси підніма­ють косо угору на гомілку, знову за­кріплюють навколо гомілки і т. д. до повного закриття суглоба. Закін­чують пов'язку на гомілці.

9. Прп пораненнях в області промежини зручно застосовувати так звану Т-подібну пов'язку. За­в'язують пояс навколо живота, а потім, прив'язавши кінці бинта до пояса по середній лінії, ведуть бпнт донизу, прово­дять його через промежину до поясу і т. д.

Пов'язки на різні ділянки тіла накладають не тільки за допомогою бинта, а й косинки.

1. Прп ранах на голові кут косинки спускають із потилиці, а кінці її над вухами проводять наперед, перехрещують і повертають з протилежних боків. Зав'язують кінці косинки наверх кута (верхівки), який піднімають і завертають у вузол (рис. 64).

2. Зручна косинка для пов'язки на лікоть. Одна сторона косинки лежить вздовж плеча, один кінець косинки обвиває плече, а другий — передпліччя. Кінці косинки проводять назустріч один одному і зав'язують.

3. 

   Рис. 62. По­в'язка на тазо­стегновий суглоб

   

   Рис. 63. По в'язка на колін ний суглоб

   

   Рис. 64. Ві- сімкоподібна по­в'язка на гоміл- коступеневий су­глоб

   

   Рис. 65. Ко- синочна пов'яз­ка на голову

   На сіднпці або на животі косинку накладають основою угору, а кутом, верхівкою, униз; зав'язав- 378

шп кінці навколо тали, підводять до них верхів­ку і також прив'язують.

4. Дуже зручно засто­совувати косинку для під­вішування пошкодженої рукп. Косинку підводять між грудьми і рукою, зі­гнутою в лікті, і притис­кують до тулуба. Верхів­ка косинки знаходиться біля ліктьового суглоба, а кінці перехрещують на передній поверхні грудей і зав'язують ззаду на шиї. Верхівкою косинки обгинають лікоть і закріплюють шпилькою до косинки (рис. 66).

5. Коспночна пов'язка на плече зображена нарис. 67.

6. Зручно застосовувати косинку прп по­шкодженнях кисті та стопи (рис. 68).

Переложож називають порушення ціліс­ності кістки. Якщо перелом супроводжуєть­ся порушенням шкіри або слизової оболонки, він називається відкритим, а без пошкодження зовнішніх покривів — закритим.

Ознаками перелому є різкий біль, особли­во під час руху, припухлість, зміна форми і порушення функції органів. Під час руху іноді чутії хруст кісток.

Рис. 66. Підвішування руки на косинці (а, б)

Рис. 67. Косиночна пов'язка на плече

б

Рис. 68. Косиночні пов'язки на: а — кисть; б — стопу

Перша допомога — з пошкодженого органа знімають одяг (якщо це спричиняє різкий біль — одяг і взуття розрізають). За наявності рани накладають стерильну пов'язку. Після цього необхідно забезпечити повну нерухомість органів шляхом накладання шпн. Матеріалом для шпнп може бути будь-який предмет, що є поблизу (дошки, палки, парасолька, лижі, гіл­ки). Для іммобілізації кінцівок необхідно фіксу­вати два суглоби, розміщені вище і нижче пе­релому. Щоб запобігти тиску на м'які ткани­ни, на шину з боку, прилеглого до пошкодже­ної кінцівки, підкладають вату, м'які тканини або мох, траву, сіно та інші підручні матеріали.

Рис. 69. Іммобілізація стегна

Надання допомоги при переломах різних кісток має свої особли­вості .

При переломах стегна шини накладають із зовнішнього боку — від паху до п'ятки. Один помічник тримає потерпілого під пахви, а другий — за стопу, злегка витягуючи зламану ногу. Третій накладає шини. Шини закріплюють бинтами, рушничками, хусточками або косинками (рис. 69).

При переломах гомілки шини накладають від середини стегна до стопи. Помічники тримають випрямлену пошкоджену ногу: один за стегно, другий за стопу (рис. 70).

При переломі кісток стопи шина має бути трішки більшою, ніж довжина стопи. Закріплюють шину при положенні стопи відносно гомілки під прямим кутом; якщо стопа звисає, її положення не мож­на міняти.

При переломі фаланг пальців накладають шину довжиною від кінця пальця до пр омен ев о - з ап' ястн ого суглоба. Прибинтовують цю шину, починаючи з верхівки пальця до зап'ястя.

При переломі плечової кістки один помічник фіксує плече потер­пілого, а другий потягує зламану руку за зігнутий ліктьовий суглоб (під прямим кутом). Шини можна накладати дві, трохи більші від довжини плеча, або одну, зовнішню, а роль другої шини виконує бо­кова поверхня грудної клітки, до якої разом із шиною прибинтову­ють зламану руку.

Рис. 70. Іммобілізація гомілки

При переломі передпліччя руку потрібно зігнути в ліктьовому суглобі під прямим кутом, долоню повернути до тулуба. Одну шину накладають по розгинальній поверхні передпліччя від п'ясних кісток до середньої третини плеча із загином біля ліктьового суглоба, другу

по згинальнім поверхні пе­редпліччя, від п'ясних кіс­ток до ліктьового згину. Потім обидві шини при­бинтовують і підвішують РУ^КУ " косинку або на пояс (рис. 71).

Рис. 71. Іммобілізація передпліччя (а, б); підвішування на косинці (в)

При переломах ребер потерпілий відчуває сильний біль у місці перелому під час дихання, особливо під час глибокого вдиху. При рухах грудної клітини чути хруст від тертя кінців переламаних ре­бер. Потрібно накласти тугу кругову пов'язку на грудну клітину. Закріпивши навколо грудей рушник (у положенні глибокого вдиху, щоб дати потерпілому можливість дихати), туго прибинтовують його бинтом.

При переломі ключиці в пахову ямку з боку пошкодженої клю­чиці вкладають невеликий м'який валик, руку згинають у лікті, тро­хи відводять назад і щільно прибинтовують до грудної клітини.

При переломі хребта може бути травмований спинний мозок, що призведе до паралічу кінцівок і сечового міхура. Щоб не допустити ускладнень при переломах хребта і таза, потерпілого слід обережно покласти на ноші з твердим покриттям або на широку дошку, стул­ку дверей і обережно транспортувати до лікувальної установи.

Непритомність. Симптоми: запаморочення, потемніння в очах, нудота, блювота, тимчасова втрата свідомості, різка блідість шкіри, слабий пульс, поверхневе дихання, холодний липкий піт.

Перша допомога:

• покласти потерпілого в горизонтальне положення з підняти­ми ногами;

• розстебнути стискаючий одяг на грудях і на животі;

• забезпечити доступ свіжого повітря;

• лице побризкати холодною водою;

• дати понюхати нашатирний спирт або оцет на ватці, потерти ними скроні.

Допомога при тепловому та сонячному ударах. Перегрівання організму при високій температурі може призвести до порушення терморегуляції організму і виникнення теплового удару. У потерпі­лого з'являються в'ялість, головний біль, спрага, слабкість, пуЗй>Ь

120 —140 ударів за хвилину, підвищується температура тіла до 40 — 41 °С, червоніє шкіра, можливі втрата свідомості і смерть.

Тривале перебування під сонячним опроміненням у спеку може призвести до сонячного удару. При цьому з'являється сильний го­ловний біль, слабкість, сонливість, порушення дихання та серцевої діяльності, нудота, блювота, втрата свідомості.

Надання допомоги. Потерпілого перевести в затінок або прохо­лодне приміщення, покласти на спину, розслабити пояс і одяг, підня­ти голову, оббризкати холодною водою, покласти холодну примочку на голову і груди, дати понюхати нашатирний спирт і створити умо­ви для притоку свіжого повітря, дати випити 20 крапель валеріани або корвалолу і запити холодною водою. При необхідності провести штучне дихання і відправити до лікувальної установи.

Опік — це ушкодження тканин організму в результаті впливу термічних факторів, хімічних речовин, електричного струму або іоні­зуючого випромінювання.

При опіках шкіру навколо ураженої ділянки обробляють спир­том, одеколоном, 2 % -м розчином питної соди, після чого накладають стерильну пов'язку.

Щоб запобігти інфекції, не можна розтинати пухирі, звільняти опечену ділянку від шматків одягу, торкатися ураженої ділянки тіла. Особливо уважно треба ставитися до потерпілих із великими опіка­ми. Якщо більше десятої частини тіла людини уражено опіками, то потерпілому загрожує смерть. При великих опіках, коли бинтову пов'язку накласти неможливо, обпечену ділянку необхідно накрити простирадлом і негайно направити потерпілого до лікарні.

Подаючи допомогу, насамперед треба припинити дальший вплив температури чи іншої причини опіку.

Якщо на тіло потрапить кислота або луг, слід якнайшвидше об­мити ділянку струменем проточної води протягом 10 —15 хв, при допомозі із запізненням — не менше 1 год, а при фтороводневому, кислотному ураженні — не менш як 2 — 3 год. При опіку органічни­ми сполуками алюмінію уражену ділянку шкіри протирають гасом, бензином або етиловим спиртом, тому що при промиванні водою сполуки алюмінію спалахують. Для змивання негашеного вапна за­стосовувати не воду, а олію або тваринне масло.

При опіках фосфором з ураженої ділянки тіла видаляють шматоч­ки фосфору, для цього уражену ділянку необхідно занурити у воду, щоб не допустити самозаймання, і зняти частинку речовини, краще це робити в темному приміщенні, потім змочують слабким 3—5 %-м розчином мідного купоросу або марганцевокислого калію і наклада­ють пов'язку, змочену слабким розчином мідного купоросу. 382

Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій

При всіх опіках потерпілому після надання допомоги вводять протиправцеву сироватку.

При низькій температурі може настати пошкодження тканини. Залежно від пошкодження розрізняють примороження, обморожен­ня і замерзання.

Допомога при обмороженнях і замерзанні. Навіть при незначній мінусовій температурі, але наявності вітру і підвищеній вологості може бути відмороження тканин вуха, носа, щік, кінцівок.

У потерпілого спочатку з'являється відчуття холоду, потім оціпе- ніння, побіління шкіри і втрата чутливості.

У разі почервоніння, побіління, припухлості шкіри потерпілого краще перевести в тепле приміщення, зняти одяг і взуття. Відморо­жену ділянку розтерти м'якою тканиною або ватою, зігріти теплою водою до почервоніння. Уражену ділянку можна змастити спиртом і накласти пов'язку. На великі обморожені ділянки накласти теп- лоізолюючу пов'язку: бинт, потім товстий шар вати, після цього об­мотати поліетиленовою плівкою, фольгою або клейонкою і зафіксу­вати бинтом.

При обмороженні з утворенням пухирів і відмиранні тканин із темно-червоним кольором і заніміння кінцівок потерпілому накла­сти стерильну пов'язку і направити до лікувальної установи.

Симптоми відморожування можуть поєднуватись із замерзанням при тривалому перебуванні потерпілого в умовах низьких темпера­тур, що призводить до переохолодження організму. Симптоми: за­гальна слабкість, зниження пам'яті, погіршення мови, сонливість. Знижується температура тіла, з'являється марення, втрата чутли­вості, ейфорія, пульс слабкого наповнення, уповільнений, дихання по­верхневе. При зниженні температури тіла до 20 — 25 °С може наста­ти смерть.

Потерпілого потрібно негайно зігріти помістивши його у ванну з теплою водою поступово підігрівати її і розтирати тіло мочалкою Якщо ванни немає то потерпілого розтерти горілкою, спиртом, поїти гарячим чаєм, кавою й укутати ковдрами. При втраті свідомості зро­бити масаж серця та штучне дихання. Потерпілого обов'язково відправити до лікувальної установи.

Перша допомога при отруєннях. У різних галузях народного господарства, а також у побуті, є багато хімічних речовин, які от­руйні для людей. Такі речовини потрапляють в організм через орга­ни дихання і шлунково-кишковий тракт. Симптоми отруєння різни­ми речовинами є типовими, а саме: біль в животі, нудота, блювота, пронос, часте серцебиття, зниження артеріального тиску, запаморо­чення і втрата свідомості. 383

Для запобігання всмоктування отруйної речовини зі шлунково- кишкового тракту в кров потерпілому дати випити 1,5 л чистої води або розчину марганцевокислого калію (1:5000) і викликати блюван­ня. Промивати шлунок доти, доки під час блювання не почне вихо­дити чиста вода. Після промивання дати випити 4 — 8 таблеток ак­тивованого вугілля, кілька сирих яєць або киселю чи молока.

Отруєння лугами — каустичною чи кальцинованою содою, наша­тирним спиртом — супроводжується болем за грудиною та в шлун­ку, надмірним виділенням слини, буває блювання з домішками крові темного кольору і білуваті плями на губах.

Потерпілому необхідно промити шлунок водою або розчином оцту (100 мл оцту на 1 л води), чи 2 — 3 %-м розчином борної кислоти. Після цього його необхідно госпіталізувати.

Кислоти, так само, як і луги, потрапляючи в організм, призводять до змертвіння слизової оболонки шлунково-кишкового тракту. Тому з'являється біль за грудиною і в шлунку, голос хрипкий, нудота, блювання, часто на губах і в роті утворюється коричнева кірка від опіку. Потерпілому промити шлунок водою або 2 % -м водним роз­чином питної соди і відправити до лікувальної установи.

При отруєнні бензином, гасом чи дизельним пальним у потер­пілого спостерігаються збудження, головний біль, нудота, біль у шлун­ку запаморочення. Потерпілого вивести чи винести на свіже по­вітря, промити шлунок водою, дати молока, кави або чаю і відправи­ти до лікувальної установи.

Отруєння газами різного походження позначається майже одна­ковими симптомами: головним болем, шумом у вухах, нудотою, блю­ванням, задишкою, посиленим серцебиттям, почервонінням обличчя, частою втратою свідомості.

Потерпілого винести на свіже повітря, розслабити одяг, пояс, дати понюхати ватку, змочену у нашатирному спирті, дати випити 20 — 25 крапель валеріани або карвалолу, при необхідності зробити штучне дихання і відправити до лікувальної установи.

Допомога при укусах змій, комах та тварин. Після укусу змії потерпілому організовують повний спокій і лежаче положення.

Негайно потрібно відсмоктати ротом отруту із рани. Відсмокту­вання проводити протягом 15 хв, при умові, що у особи, що відсмок­тує, відсутні рани в роті і на губах, це безпечно. Після відсмоктуван­ня отрути на рану накласти пов'язку. При набряканні місця укусу пов'язку послаблюють. Не дозволяється накладати джгут на кінцівку, розрізати місця укусів, припалювати, присипати різними речовина­ми. Потерпілого направити до лікувального закладу. 384

При укусах бджіл, ос витягти жало із місця укусу і змазати спир­том або нашатирем, можна прикласти холодну примочку з водою, з ментолу або валідолу.

У людей, схильних до алергій, через 5 хв — 3 години може бути шок у результаті асфіксії від набряку гортані й легень. Для запобі­гання такому явищу потерпілому негайно дати таблетку димедролу або амідопірину і відразу відправити до лікувальної установи.

При укусах тварин рану обробляють йодом і накладають пов'яз­ку. Якщо поведінка тварин була агресивною (особливо собак, котів, лисиць, вовків) і витікала слина з рота, для профілактики сказу по­терпілого необхідно направити до лікувального закладу з повідом­ленням про пригоду.

Першу допомогу потопаючим надають так: спочатку видаляють воду з дихальних шляхів, для чого треба покласти потерпілого грудь­ми собі на коліно, щоб голова висіла вниз, і натискувати на грудну клітку долонями, що сприяє видаленню води (рис. 72). Якщо в роті є слиз, блювотні маси, пісок, вставні зуби, потрібно обгорнути носо­вою хусточкою пальці й очистити порожнину рота. Коли вода пере­стає виділятися з рота і носа, потерпілого кладуть на спину, підклав­ши спочатку валик з одягу під поперек, і починають робити штучне дихання до появи ознак життя, іноді протягом 3—4 год.

Електротравма виникає від дії електричного струму на люди­ну. Від тривалої дії електричного струму відбуваються зміни в організмі людини, можуть бути опіки різних ступенів. Подаючи до­помогу такому потерпілому, в першу чергу необхідно звільнити його від дії електроструму. При цьому той, хто подає допомогу, повинен пам'ятати про особисту безпеку — вимкнути рубильник чи відки­нути великою сухою палкою (дошкою) провід або перерубати його сокирою, лопатою з дерев'яною ручкою. Для більшої безпеки від­тягують потерпілого за одяг (якщо він сухий), що відстає від тіла. У разі виникнення опіків наклада­ють стерильну пов'язку. Якщо уражений не дихає, одразу ж при­ступають до штучного дихання.

р ■. . Видалення води з ле­гень і шлунку

Масаж серця проводиться у разі відсутності пульсу та розши­рення зіниць ока, що не реагують звуженням на світло при підні­манні повік потерпілого. Якщо у

потерпілого відсутні пульс і серцебиття, необхідно провести масаж серця, щоб відновити циркуляцію крові та роботу серця.

Щоб провести масаж серця потерпілого, необхідно покласти його на рівну поверхню — на підлогу або землю, звільнити грудну клітку від одягу. Збоку від потерпілого стати на коліна, прощупати нижній край грудини, на нижню третину якої покласти долоню руки і на­крити її долонею другої руки. Натиснути на грудину силою всього тіла так, щоб вона змістилася на 4 — 5 см і затримати руки на 0,5 сек, після цього розслабити руки, але не віднімати від грудини. Таким способом натискувати 60 разів на хвилину. Під час стискування відчується легкий поштовх сонної артерії і через кілька хвилин зву­зяться зіниці, з'явиться розовий колір обличчя і губ, самостійні вди­хи повітря.

Якщо допомогу надає одна людина, то спочатку робиться два штуч­них вдихи, а потім п'ятнадцять натискувань на грудину. Коли ожив­лення проводять дві особи, то один робе штучне дихання, а другий — масаж серця.

При покращенні стану потерпілого не втрачати до нього уваги, тому що можлива повторна зупинка серця і дихання.

Потрібно перевіряти частоту та ритмічність пульсу, стежити за диханням, зіницями і кольором обличчя. Якщо після ЗО—40 хв від початку реанімації (оживлення) пульс не прощупується, дихання відсутнє, зіниці не реагують на світло (розширені), шкірні покрови синьо-фіолетові, тіло холодне і заклякає, з'являються фіолетові пля­ми на нижніх частинах тіла, можна вважати, що настала біологічна смерть і оживлення слід припинити.

Штучне дихання застосовують у тому випадку, коли у людини порушується або зупиняється нормальне дихання. Починати його треба якомога швидше, оскільки тривала затримка дихання небез­печна для життя.

Перш ніж починати штучне дихання, потрібно усунути все, що за­важає нормальному диханню. У приміщенні відкривають вікна, ква­тирки, двері. Ніс і рот потерпілого очищають, штучні зуби (протези) виймають. Розстібають пояс, комір. Голову обов'язково треба повер­нути набік, щоб блювотні маси не потрапили в дихальні шляхи.

Штучне дихання проводиться різними способами: за Лабордом, Сильвестром, Шеффером і Шюллером.

За способом Лаборда (рис. 73) витягують язик потерпілого і при­тримують пальцями, обмотаними носовою хусточкою або марлею. За­хвачують язик, витягують його (при цьому відбувається вдих) і потім, не випускаючи, дають йому податися в рот (при цьому відбувається видих). Робити це потрібно ритмічно 12 —16 разів за хвилину. 386

У такому ж темпі робиться "вдих" і "ви­дих" і при інших способах штучного ди­хання, що приблизно відповідає кількості дихальних рухів у здорової людини.

Якщо щелепи потерпілого стулені, то па­лець вводять у простір за зубами, між що­кою і останнім корінним зубом, обережно розщеплюють щелепи, щоб вони знову не зчепилися; у щілину, що утворилась, встав­ляють обмотану хусточкою ручку метале­вої ложки чи олівець.

За способом Сильвестра (рис. 74) потерпілого кладуть на спину, під лопатки підкладають валик з одягу. Той, хто робить штучне дихання, стає на коліна біля голови потерпілого, бере його руки за передпліччя біля ліктів. Вдих відтворюється відведенням рук у боки і назад за голову на кілька секунд (2 — 3), а видих досягається приве­денням зігнутих у ліктях рук до боків грудної клітини. Руки потер­пілого притискують при цьому до грудної клітини, у результаті чого з неї витісняється повітря.

Рис. 73. Штучне ди­хання за Лабордом

Штучне дихання за Сильвестром краще проводити вдвох. Кож­ний береться за одну руку потерпілого і діє за повільним рахунком "раз, два, три" (закидання рук за голову), "чотири, п'ять" (притискан-

Рис. 74. Штучне дихання за Сильвестром: — вдих; б — видих

ня рук до грудей). І в першому, і в другому випадку потрібний по­мічник, який тримає витягнутий язик, щоб він не западав.

За способом Шеффера (рис. 75) потерпілого кладуть на живіт, потім обидві руки витягують вперед або витягують вперед одну руку, зігнуту в лікті, кладуть голову, повернуту на бік. Той, хто подає до­помогу, стає на коліна так, щоб стегна потерпілого були між його колінами. Потім він кладе великі пальці по боках хребта, нижче лопаток, а рештою пальців охоплює нижню частину грудної кліти­ни. Рахуючи "раз, два, три" потрібно повільно нагнутися вперед, масу свого тіла передати рукам, які лежать на нижніх ребрах потерпілого, від чого груди його стискаються і відбувається видих. Потім, відки­нувшись назад і переставши тиснути, потрібно порахувати: "чоти­ри, п'ять, шість". У цей час грудна клітина потерпілого розширюєть­ся і в неї входить повітря, тобто відбувається вдих.

Такі рухи повторюють до настання природного дихання.

За способом Шюллера потерпілий лежить на спині. Той, хто надає допомогу, охоплює двома руками з обох боків його реброві дуги і розтя­гує їх угору і на боки (вдих), а потім стискує донизу і до середини (видих).

Способи Шюллера і Шеффера не застосовують при переломах ре­бер, а спосіб Сильвестра, крім того, при переломах кісток рук. У та-

б

Рис. 75. Штучне дихання за Шеффером:

кпх випадках необхідно проводити тільки ритмічне потягування язика за способом Лаборда.

Штучне дихання потрібно продовжувати довго, інколи протягом 2 — 4 год. Припиняють його, коли потерпілий починає дпхатп само­стійно, ритмічно, безперервно. Якщо після відновлення дихання зно­ву припиняється, штучне дихання потрібно відновити.

Штучне дихання потребує багато часу, через це необхідно підміня­ти того, хто надає допомогу.

Одночасно зі штучним диханням потерпілому дають нюхати на­шатирний спирт і розтирають шкіру вовняною тканиною.

Перенесення і транспортування потерпілого. Транспортування — один із важливих елементів подання першої допомоги. Для перене­сення потерпілого використовують стандартні медичні ноші або їхню імпровізацію з підручних матеріалів (щит, намет, плащ, ковдра).

Перенесення потерпілих у будинок, на транспорт, у медпункт має велике значення для швидкого надання медичної допомоги. Пере­несення має бути проведене обережно, уміло, щоб не завдати шкоди потерпілому.

Перенесення на руках одним носієм. Якщо потерпілий може пересуватися сам, йому може допомогти товариш, він повинен обня­ти потерпілого за талію однією рукою, а другою придержувати за руку, перекинувши її через своє плече.

Якщо потерпілий не може йти сам, можна посадити його до себе на спину або обхопити однією рукою тулуб, а другою — стегна (рис. 76). Легше перенести потерпілого, використовуючи для цьо­го нос ii л очну лямку.

Носплочна лямка (рис. 77) робиться з брезенту довжиною 360 см і шириною 6,5 см. Вона має на кінці металеву пряжку. На відстані

Розділ 4

100 см від пряжки на лямку нашита полоска — клапан. Щоб надіти лямку на себе, носильник протягує вільний кінець і застібає лямку в пряжці, після цього лямка набуває вигляду вісімки. Завдяки мета­левій пряжці можна подовжити або укоротити розмір петель лямки відповідно до зросту носильника. Укорочують або подовжують ці петлі для того, щоб лямка не зсувалася з плечей носильника при низькому розміщенні перехрестя і не здавлювала шию при його ви­сокому розміщенні. Перехрестя лямки має знаходитись на спині

носильника на рівні ниж­ніх кутів лопаток, а петлі лямок — спускатись уз­довж тулуба.

Якщо немає спеціаль­но виготовленої лямки, з'єднують три пояси дво­ма пряжками, атретю за­лишають для застібання вільного кінця поясу. Потім зі з'єднаних поясів роблять "вісімку". Кожна петля "вісімки" надіваєть­ся на ноги потерпілого з упором у сідниці. Ставши спиною до нього і нагнув­шись, носильник просовує свої руки в праву і ліву петлі лямки, кладе руки потерпіло­го до себе на груди і, тримаючи їх своїми руками, піднімається для пе­ренесення (рис. 78).

Рис. 78. Перенесення потерпілого на лямці одним носієм:

а — продівання ніг потерпілого через лямку; б — перенесення

Рис. 79. Перенесення потер­пілого двома носіями без лям­ки за способом "один за одним"

Перенесення на руках двома носіями. Найпростіше перенесен­ня потерпілого на руках двома но­сіями, які йдуть один за одним (рис. 79). Поширене перенесення на руках методом "замка". Для утворення сидіння — "замка" — кожний з носіїв береться лівою ру­кою за своє праве передпліччя, а правою кистю — за ліве передплі­ччя товариша (рис. 80). Але при цьому обидві руки кожного носія

зайняті й неможливо зробити опори для спини потерпілого. Через це "замок" по­трібно робити з трьох рук: один носій береться правою рукою за своє ліве пе­редпліччя; другий носій береться правою рукою за ліве плече першого і вільною кистю лівої руки замикає трикутник (рис. 81, а). Тут другий носій правою ру­кою підтримує потерпілого за спину.

Вдвох можна перенести потерпілого і більш простим способом. Кожний з них береться пальцями за передпліччя друго­го біля кисті. На ці з'єднані руки садять потерпілого. З'єднавши вільні руки (рис. 81, б) за спиною потерпілого, носії підтримують його, а він також тримаєть­ся руками за їхні плечі.

Можна нести потерпілого вдвох і з допомогою лямок, складених для цього у вигляді вісімки. Потерпілого садов­лять верхи на перехрестя лямок, надітих через плечі двох носіїв. Під час перене­сення носії ідуть у потилицю один в один; задній підтримує руками за пах­ви потерпілого, який схиляється голо­вою йому на плече, й тулубом — на гру­ди і смуги лямок (рис. 82, а). Носії мо­жуть іти і поряд, підтримуючи руками потерпілого, який сидить на перехресті лямок; потерпілий при цьому схиляє тулуб і голову на плече і груди одного з носіїв (рис. 82, б).

Рис. 80. "Замок" із чоти­рьох рук

Рис. 8 1. Перенесення по­терпілого на руках двома но­сіями на "замку" з двох рук

Перенесення на ношах. Будь-який спосіб перенесення на руках розрахова­ний на коротку відстань, оскільки це важ­ко для носіїв. Значно легше перенесен­ня на ношах, що дає можливість робити зупинки для відпочинку, не турбуючи по­терпілого. Складні стандартні ноші — брезентове або парусинове полотнище, натягнуте на два дерев'яних бруси, які закінчуються чотирма ручками.

а б

Рис. 82. Перенесення потерпілого на лямці двома носіями:

а — спосіб "один за одним"; б— другий спосіб

Рис. 83. Ноші з підручних матеріалів

Імпровізовані ноші можна зробити з підручного матеріалу. Для перенесення потерпілого можна обладнати прості ноші, прив'язав­ши до жердини будь-яку матерію (одіяло, плащ-палатку, полотни­ще) у вигляді гамака; кінці жердини при перенесенні потерпілого носії кладуть собі на плечі (рис. 83). Як ноші можна використати пальто, через рукава якого просовують жердини. Саморобні носил­ки можна зробити з двох мішків, обрізавши гузирі (кути) і просу­нувши в утворені дірки жердини. Можна дві паралельно покладені жердини перев'язати поясами, вірьовками і використати для пере­несення потерпілого.

Якщо ноші зробити немає з чого, то потрібно знайти, що може їх замінити: драбину, двері, широку дошку, на яку потрібно накласти підстилку із сіна, соломи, одягу. Для перенесення в сидячому поло­женні можна використати стілець, просунувши під його сидіння дві довгі палиці й прикріпивши їх до ніжок вірьовкою.

Правила укладання і перенесення потерпілих. Два чоловіки роз­вертають і встановлюють ноші з тієї сторони потерпілого, де пошко­дження (рана, опіки, перелом). Троє за командою "Берись!" стають на одне або обидва коліна зі здорової сторони потерпілого і підклада-

Рис. 84. Укладення потерпілого на ноші

ють під нього рукп: перший із них підтримує однією рукою голову потерпілого, а другою рукою — спину в області лопаток; другий підтримує однією рукою поперек, а другий — сідничну область; тре­тій підводить одну руку під стегна, а другу — під гомілку (рис. 84). За командою "Піднімай!" вони обережно піднімають потерпілого, на­магаючись як найдалі підвести під нього, рукп трохи нахиливши його на себе, а четвертий підсовує до них ноші. За командою "Опус­кай!" вони опускають потерпілого на ноші.

Покласти потерпілого на ноші можуть і два чоловіки. Для цього вони обидва стають на одне і те ж коліно, перший підкладає одну руку під голову і плечевпп пояс потерпілого, а другу — під поперек; другий підтримує таз і кінцівки потерпілого. Потерпілий, якщо може, обнімає першого за шпю. Носії піднімаються одночасно й опуска­ють на ноші потерпілого.

На ноші потерпілого укладають, враховуючи місце пошкодження та характер цього пошкодження. Якщо ноші без узголів'я, то необ­хідно покласти що-небудь під голову потерпілого (одяг чп солому, траву). Але якщо у людини, яка втратила свідомість, починається блювота, потрібно прийняти подушку, повернути голову на бік і при­тримувати в такому положенні. Це робиться для того, щоб блювотні маси не потрапили в дихальні шляхи.

При пораненні в груди з переломами або з іншими пошкоджен­нями необхідно підняти верхню половину тіла.

При пораненнях у живіт потерпілого укладають на спину, підняв­ши йому тулуб і зігнувши ноги в колінах. Таке положення розслаб­ляє м'язи живота, зменшує біль і поліпшує дихання.

При пошкодженнях хребта, укладаючи потерпілого на ноші, не можна не допускати згинання тіла і тим самим зміщення тіл хребців і стискання або пошкодження стиснутого мозку. Людину з пошко­дженням хребта або таза без потреби не садити і не перекладати. Потерпілого обережно укладають у випрямленому положенні спи­ною на ноші, на які покладений дикт, або дошки, накриті м'якою підстилкою. Під коліна, щоб ноги були в зігнутому положенні, підкла­дають який-небудь валик.

При переломах і пораненнях щелепи у потерпілого в роті збира­ються кров, слина, слиз і западає язик. Через це, якщо можна, потер­пілого переносять на ношах у напівсидячому положенні або уклада­ють на живіт. При укладанні на живіт під лоб підстеляють одяг і повертають голову потерпілого в сторону.

При перенесенні на ношах людей з пошкодженими кінцівками роблять так: поламану руку прибинтовують до грудей, а при травмі ноги під коліна кладуть валик з одягу. Переносячи потерпілого, носії повинні намагатися зберігати горизонтальне положення нош на спус­ках, при подоланні перепон.

Законом України "Про захист населення і територій від надзви­чайних ситуацій техногенного та природного характеру" (стаття 34) громадяни України у сфері захисту населення і територій від над­звичайних ситуацій техногенного та природного характеру зобов'я­зані: дотримуватися заходів безпеки, не допускати порушень вироб­ничої дисципліни, вимог екологічної безпеки; вивчати основні спо­соби захисту населення і територій від наслідків надзвичайних си­туацій техногенного та природного характеру, надання першої ме­дичної допомоги потерпілим, правила користування засобами захис­ту; при виникненні надзвичайних ситуацій дотримуватись відповід­них вимог.

Розділ 5

ПЛАНУВАННЯ ЗАХОДІВ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Планування цивільного захисту об'єкта — це розроблення су­купності документів, у яких визначені сили і засоби, порядок і по­слідовність дій з метою забезпечення захисту населення, виробниц­тва, а також виконання завдань вищих органів, пов'язаних із подан­ням допомоги населенню інших об'єктів і міст.

Ці документи, розроблені з урахуванням реальних можливостей і умов об'єкта, є настановою для організованих дій як з метою підго­товки об'єкта до захисту в надзвичайних умовах, так із метою ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (стихійних лих, вироб­ничих аварій і вогнищ воєнних конфліктів).

На об'єкті мають бути розроблені два плани: на воєнний та мир­ний час.

План цивільного захисту на воєнний час — це документи, які визначають організацію і порядок переведення об'єкта з мирного на воєнний час і ведення цивільнго захисту в початковий період війни.

План цивільного захисту на мирний час — це документи, які визначають організацію і порядок виконання заходів цивільнго за­хисту з метою запобігання або зменшення можливих втрат від важ­ких виробничих аварій, катастроф, і стихійних лих, а також ведення рятувальних та інших невідкладних робіт при їх виникненні.

Як вихідні документи, що будуть використані при розробці доку­ментів плану цивільного захисту об'єкта, необхідні: директивні до­кументи Президента, Верховної Ради, Уряду України та МНС; витяг із рішення керівника цивільнго захисту району про організацію і ведення цивільного захисту на території району, дані про кількість формувань, їх особовий склад, які потрібно створити на даному об'єкті; витяг із плану прийому і розміщення евакуйованого населення; ви-

395

тяг із наряду райвійськкомату на постачання техніки у збройні сили у зв'язку з мобілізацією; окремі розпорядження керівника цивіль­ного захисту району (наряд для виконання спеціальних завдань та ін.); документи, які характеризують господарство і населений пункт.

Реальність розроблених планів ЦЗ буде залежати від повноти ви­хідних даних, наявності сил і засобів, правильного обліку всіх мож­ливостей об'єкта. Плани ЦЗ об'єкта розробляють його керівники, спеціалісти і орган управління ЦЗ. Розробляючи заходи служб (фор­мувань) ЦЗ об'єкта, ряд питань необхідно узгоджувати з відповідни­ми районними службами ЦЗ, районним відділом з питань НС та цивільного захисту населення.

Об'єкт, що знаходиться на території одного або кількох населених пунктів, є основним об'єктом, який складає єдиний план разом з ад­міністрацією населеного пункту.

Розробка плану відбувається у три етапи в певній послідовності.

Перший етап — підготовчий, протягом якого визначається склад виконавців і затвердження їх, підготовка виконавців до роботи, дове­дення до них директив, рекомендацій та інших документів, узагаль­нення й аналіз вихідних даних, необхідних для розробки плану ЦЗ, визначення обсягу робіт і розподіл обов'язків між виконавцями та закріплення відповідальних за розділами плану.

Для планування, підготовки і проведення заходів евакуації має бути інформація, щоб забезпечити відповіді на такі запитання: чи­сельність працюючих відвідувачів, обслуговуючого персоналу на да­ному об'єкті, всього населення в населенному пункті; час доби, коли буває найбільше скупчення людей у приміщеннях; розміщення лю­дей у приміщеннях; стан входів, аварійних виходів; наявність і стан входів для пожежників, міліції, поліції, внесення технічних засобів; труднощі, які треба враховувати під час евакуації людей (вузькі проходи, сходи, непрацюючі ліфти та ін.); забезпеченість будівельни­ми матеріалами, матеріалами для огороджування небезпечних місць, захищення аварійної або цінної апаратури; забезпеченість тимчасо­вими робочими місцями та ін.; устаткування, прилади, апаратура, документи, які необхідно евакуювати і перелік тих, що можна зали­шити; можливість переведення виробництва, переведення установ на скорочений режим роботи; вирішення питань зупинення вироб­ництва, установ на скорочений режим роботи; вирішення питань зупинення роботи технологічних ліній, припинення чи скорочення виробництва продукції; забезпечення засобами індивідуального за­хисту, оповіщення і зв'язку; підготовленість пунктів збору, транс­порту для перевезення людей і цінностей, наявність поблизу загроз­ливих об'єктів (пожежо- і вибухонебезпечні будівлі й матеріали, сто- 396 лярні цехи, приміщення складів, комор, трансформаторні приміщен­ня, хімічні підприємства чи склади).

Планування евакуації має передбачати виникнення найбільш не­сприятливих ситуацій під час підготовки і проведення евакуації: відсутність відповідних керівників, транспорту, електрозабезпечен- ня, погані погодні умови, аварія на дорозі, паніка серед людей та ін.

Другий етап — практична розробка, оформлення документів. За­ходи, які плануються в документах плану, мають бути спрямовані на виконання завдань ЦЗ в надзвичайних ситуаціях.

У документах плану визначають заходи, які потрібно виконати в мирний час, при загрозі виникнення надзвичайних ситуацій, неспо­діваному нападі противника, стихійних лихах, виробничих аваріях, катастрофах і при ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, про­веденні рятувальних та інших невідкладних робіт, а також характер і порядок дій формувань, зміст і обсяг робіт, строки виконання за­ходів з урахуванням конкретних умов і можливостей даного об'єкта.

Заходи, які потребують капітальних затрат і матеріально-техніч­них засобів, також мають бути висвітлені в цих планах.

До них належать: будівництво протирадіаційних укриттів, пунк­ту управління, забійних площадок і пунктів, площадок ветобробки сільськогосподарських тварин; придбання засобів для герметизації тваринницьких ферм, складських приміщень і колодязів; систем зв'язку і оповіщення; придбання майна для формувань, спеціальної техніки, необхідної формуванням для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт, автономних джерел електроенергії.

Оскільки заходи потребують матеріальних затрат, вони повинні здійснюватися у комплексі з іншими економічними заходами, через що їх необхідно включити в поточний і перспективний план об'єкта, де вони будуть забезпечені коштами.

За даними оцінки можливої обстановки, що може скластися на об'єкті, керівники об'єкта планують заходи підвищення стійкості роботи об'єкта. Всі пропозиції, пов'язані із затратами, необхідно до­кументально обґрунтувати з поданням відповідних заявок із кошто­рисами в місцеві, районні, обласні органи управління ЦЗ, а якщо необхідно то у відповідні міністерства, відомства.

Фінансування капітальних вкладень на будівництво захисних споруд, складів, пункту управління та інших об'єктів ЦЗ відбуваєть­ся за рахунок об'єкта з коштів, які виділяються міністерствами в межах загальних обсягів капітальних вкладень.

Планування таких заходів, як підготовка і забезпечення майном формувань, навчання керівного особового складу формувань, працю­ючих, організація зв'язку і оповіщення, створення навчально-мате- ріальної бази та ін., проводиться за рахунок коштів об'єкта.

Планування забезпечення особового складу формувань ЦЗ засо­бами індивідуального захисту та іншими матеріально-технічними засобами провадиться за нормами, затвердженими Начальником ЦЗ України, узгодженими з Кабінетом Міністрів, відповідним міністер­ством, відомством.

Третій етап — узгодження розроблених планів із відділом ЦЗ району, з районним агропромисловим управлінням, адміністрацією населеного пункту, службами ЦЗ району, після цього затвердження документів плану ЦЗ. Документи плану ЦЗ підписує керівник — ЦЗ об'єкта, деякі (план евакуації, прийому і розміщення евакуйова­ного) підписує і начальник ЦЗ голова адміністрації населеного пун­кту. Зміст плану ЦЗ об'єкту узгоджується з вимогами плану ЦЗ району, що підтверджує начальник відділу з питань цивільного за­хисту населення району, після чого план ЦЗ затверджує керівник ЦЗ об'єкта.

Після затвердження плану об'єкта організується вивчення доку­ментів усім керівним складом об'єкта.

У зв'язку зі зміною вихідних даних, покладених в основу розроб­ки плану об'єкта, таких як: розвиток господарства, технічне забезпе­чення, кількість і структура населення, рівень розвитку ЦЗ, установ­лених вимог і завдань та ін., необхідно періодично уточнювати і переробляти розроблені раніше документи плану даного об'єкта. Уточнення і коригування документів плану проводять на тренуван­нях і комплексних об'єктових навчаннях ЦЗ.

Зміни і доповнення, які не мають принципових змін, вносять у документи після узгодження з керівництвом об'єкта. Доповнення і зміни принципового характеру узгоджують із відділом цивільного захисту населення району.

На одному з пронумерованих листків позначають, коли, де і ким внесені зміни у план. Це засвідчується підписом керівника ЦЗ і підтверджується печаткою об'єкта.

Структура і зміст плану для забезпечення життєдіяльності в над­звичайних ситуаціях такі.

А. План цивільного захисту на особливий період

План на воєнний час складається з текстової частини і додатків. Текстова частина складається з трьох розділів.

Розділ, 1. Оцінка обстановки, що може скластися на об'єкті в ре­зультаті дій противника.

У цьому розділі висвітлюються: коротка характеристика і оцін­ка обстановки, що може скластися на території об'єкта після неспо­діваного нападу і при плановому переведенні ЦЗ на воєнний стан;

можливий ступінь руйнування виробничих ДІЛЬНИЦЬ І ЖИТЛОВИХ будинків; ступінь радіоактивного забруднення тварин, території; мож­ливість виникнення і характер впливу осередків сильнодіючих яду­чих речовин (СДЯР), лісових, торфових пожеж, зон затоплення; мож­ливе зниження виробництва; можлива радіаційна, пожежна і хімічна обстановка; стан транспортних артерій, систем енерго-, газо-, водо-, теплозабезпечення, матеріально-технічної бази, оповіщення, зв'язку і управління; втрати сил і засобів ЦЗ і людей об'єкта та населеного пункту; втрати від повторних факторів ураження; обставини, які можуть скластися на території об'єкта і населеного пункту при ви­користанні противником звичайних засобів ураження.

Висновки з оцінки можливої обстановки і стан сил для рятуваль­них робіт, вплив на вирішення завдань об'єкта при переведенні на воєнний стан і в період проведення рятувальних та інших невідклад­них робіт.

Розділ, 2. Виконання заходів на об'єкті при планомірному пере­веденні на особливий період.

Виконання заходів при загрозі нападу противника:

1. Захист працюючих і членів їх сімей:

а) організація і порядок укриття їх у захисних спорудах: підго­товка захисних споруд; організація будівництва ПРУ; будівництво найпростіших укриттів; використання підвалів, погребів та інших заглиблених приміщень для укриття населення і формувань; управ­ління людьми, які знаходяться в захисних спорудах;

б) організація прийому і розміщення евакуйованого населення; порядок оповіщення про початок евакуації населення; загальна кількість населення, що прибуває, організація розміщення їх у насе­леному пункті; порядок, способи і строки доставки людей від пунктів вивантаження, приймальних евакопунктів до місць розселення; орга­нізація розміщення евакуйованих для проживання; організація пра­цевлаштування, матеріального, медичного та іншого забезпечення.

Евакуюючи населення із зон катастрофічного затоплення і при­міських господарств, розміщених у зоні можливих руйнувань, необ­хідно визначити: кількість населення, матеріальних цінностей, тех­ніки, які підлягають евакуації, та її організацію (час евакуації, район евакуації тощо);

в) протирадіаційний і протихімічний захист: порядок роботи об'єк­та в умовах радіоактивного забруднення. Режим протирадіаційного захисту населення; організація дозиметричного контролю; порядок видачі засобів індивідуального захисту; організація санітарної об­робки людей і знезаражування техніки;

г) медичний захист: порядок забезпечення медичними засобами індивідуального захисту формувань, працюючих змін, населення в місцях проживання; проведення санітарно-гігієнічних, профілак­тичних, лікувальних і протиепідемічних заходів; організація ме­дичного забезпечення під час ліквідації на об'єкті наслідків напа­ду противника.

2. Заходи забезпечення стійкої роботи у воєнний час.

1. Захист сільськогосподарських тварин і продукції тваринництва:

а) протирадіаційний і протихімічний захист: порядок доведення сигналів ЦЗ до тваринницьких бригад під час випасу; строки переве­дення тварин на стійлове утримання; герметизація тваринницьких приміщень; режими протирадіаційного захисту й утримання тварин в умовах радіоактивного забруднення луків і пасовищ. Організація дозиметричного контролю; порядок проведення санітарно-ветеринар- них профілактичних заходів; поповнення запасів медичних і ветери­нарних засобів; створення запасів фуражу, засобів знезаражування, матеріалів для герметизації; порядок проведення ветеринарної об­робки тварин, підготовка забійних пунктів. Організація забою ураже­них тварин, консервація і зберігання продукції тваринництва;

б) організація і проведення евакуації тварин: назва (номер фер­ми, приміщень), населених пунктів, у яких вони розміщені і які по­трібно евакуювати в безпечні зони, кількість тварин кожної ферми; способи евакуації; розміщення тварин, організація життєзабезпечення тварин на пунктах евакуації.

Для господарств, які приймають евакуйованих тварин, вказати кількість евакуйованих тварин за видами, порядок їх розміщення і життєзабезпечення.

Б. Захист сільськогосподарських рослин і продукції рослинниц­тва: організація спостереження за радіаційним забрудненням, хі­мічним ураженням посівів сільськогосподарських культур; поря­док доставки проб ґрунту і рослин з осередків ураження в районну станцію захисту рослин і агрохімічну лабораторію; способи викли­ку підрозділів фітопатологічної розвідки в місця зараження; герме­тизація сховищ насіннєвого фонду, складів мінеральних добрив, ово­чесховищ; порядок поповнення запасів пестицидів, мінеральних доб­рив; організація переробки і тимчасового зберігання продукції рос­линництва .

Заходи підготовки господарств до стійкої роботи в умовах війни розробляються в повному обсязі заходів згідно з додатком № 5 "План- графік нарощування заходів підвищення стійкості роботи сільсько­господарського об'єкта у воєнний час".

2. Захисті знезаражування продуктів харчування, урожаю, кормів, води і джерел води: захист продовольства і зерна в складах і схови­щах; захист кормів і урожаю в польових умовах; захист урожаю і фуражу при перевезеннях; захист продовольства, води в домашніх 400 умовах; захист колодязів від ОР, РР і БР; знезаражування урожаю, кормів і води в господарстві.

   3. Заходи і ведення рятувальних та інших невідкладних робіт: порядок приведення в готовність формувань ЦЗ; сили і засоби, ви­ділені до територіальних формувань ЦЗ; організація висування сил, виділених для надання допомоги іншим об'єктам; порядок подання медичної допомоги населенню і ветеринарної допомоги тварин; по­рядок використання техніки об'єкта для знезаражування.

   4. Організація забезпечення заходів ЦЗ.

З метою забезпечення дії сил ЦЗ розробляються заходи у вигляді завдань спеціалістам, начальникам служб об'єкта.

Основні види забезпечення заходів: розвідка; транспортне, мате­ріальне і технічне забезпечення; гідрометеорологічна інформація; пожежне забезпечення та забезпечення громадського порядку.

3. Організація управління.

Управління об'єкта включає: організацію повідомлення керівного складу формувань, населення в місцях проживання; час розгортання ПУ, склад обслуги, організація чергувань; організація зв'язку, у тому числі й рухомими засобами з виробничими дільницями, формування­ми, взаємодіючими організаціями; порядок подання донесень.

Розділ 3. Виконання заходів ЦЗ на об'єкті в умовах несподівано­го нападу противника.

1. Дії за сигналом "Повітряна тривога" (ПТ): порядок і строки повідомлення працюючих і населення за сигналом "ПТ"; порядок видачі засобів індивідуального захисту (313), приладів розвідки і до­зиметричного контролю, які знаходяться біля робочих місць і в ПРУ; організація безаварійної зупинки виробництва; укриття населення; управління населенням, яке знаходиться в укриттях.

2. Дії після нападу противника: заходи відновлення порушеного управління; приведення в готовність формувань ЦЗ; введення ре­жимів захисту; організація прийому і розміщення евакуйованого населення; порядок розгортання і приведення до готовності сил і засобів ЦЗ; організація прискореного відновлення і будівництва ЗС; організація і ведення рятувальних та інших невідкладних робіт на території об'єкта; порядок відновлення боєздатності об'єктових сил і засобів, що потерпіли.

Додатки

1. Календарний план основних заходів ЦЗ об'єкта.

2. План заходів захисту працюючих та членів їхніх сімей і орга­нізація рятувальних та інших невідкладних робіт.

місцях проживання; проведення санітарно-гігієнічних, профілак­тичних, лікувальних і протиепідемічних заходів; організація ме­дичного забезпечення під час ліквідації на об'єкті наслідків напа­ду противника.

2. Заходи забезпечення стійкої роботи у воєнний час.

1. Захист сільськогосподарських тварин і продукції тваринництва:

а) протирадіаційний і протихімічний захист: порядок доведення сигналів ЦЗ до тваринницьких бригад під час випасу; строки переве­дення тварин на стійлове утримання; герметизація тваринницьких приміщень; режими протирадіаційного захисту й утримання тварин в умовах радіоактивного забруднення луків і пасовищ. Організація дозиметричного контролю; порядок проведення санітарно-ветеринар- них профілактичних заходів; поповнення запасів медичних і ветери­нарних засобів; створення запасів фуражу, засобів знезаражування, матеріалів для герметизації; порядок проведення ветеринарної об­робки тварин, підготовка забійних пунктів. Організація забою ураже­них тварин, консервація і зберігання продукції тваринництва;

б) організація і проведення евакуації тварин: назва (номер фер­ми, приміщень), населених пунктів, у яких вони розміщені і які по­трібно евакуювати в безпечні зони, кількість тварин кожної ферми; способи евакуації; розміщення тварин, організація життєзабезпечення тварин на пунктах евакуації.

Для господарств, які приймають евакуйованих тварин, вказати кількість евакуйованих тварин за видами, порядок їх розміщення і життєзабезпечення.

Б. Захист сільськогосподарських рослин і продукції рослинниц­тва: організація спостереження за радіаційним забрудненням, хі­мічним ураженням посівів сільськогосподарських культур; поря­док доставки проб ґрунту і рослин з осередків ураження в районну станцію захисту рослин і агрохімічну лабораторію; способи викли­ку підрозділів фітопатологічної розвідки в місця зараження; герме­тизація сховищ насіннєвого фонду, складів мінеральних добрив, ово­чесховищ; порядок поповнення запасів пестицидів, мінеральних доб­рив; організація переробки і тимчасового зберігання продукції рос­линництва .

Заходи підготовки господарств до стійкої роботи в умовах війни розробляються в повному обсязі заходів згідно з додатком № 5 "План- графік нарощування заходів підвищення стійкості роботи сільсько­господарського об'єкта у воєнний час".

2. Захист і знезаражування продуктів харчування, урожаю, кормів, води і джерел води: захист продовольства і зерна в складах і схови­щах; захист кормів і урожаю в польових умовах; захист урожаю і фуражу при перевезеннях; захист продовольства, води в домашніх 400 умовах; захист колодязів від ОР, РР і БР; знезаражування урожаю, кормів і води в господарстві.

1. Заходи і ведення рятувальних та інших невідкладних робіт: порядок приведення в готовність формувань ЦЗ; сили і засоби, ви­ділені до територіальних формувань ЦЗ; організація висування сил, виділених для надання допомоги іншим об'єктам; порядок подання медичної допомоги населенню і ветеринарної допомоги тварин; по­рядок використання техніки об'єкта для знезаражування.

2. Організація забезпечення заходів ЦЗ.

З метою забезпечення дії сил ЦЗ розробляються заходи у вигляді завдань спеціалістам, начальникам служб об'єкта.

Основні види забезпечення заходів: розвідка; транспортне, мате­ріальне і технічне забезпечення; гідрометеорологічна інформація; пожежне забезпечення та забезпечення громадського порядку.

5. Організація управління.

Управління об'єкта включає: організацію повідомлення керівного складу формувань, населення в місцях проживання; час розгортання ПУ, склад обслуги, організація чергувань; організація зв'язку, у тому числі й рухомими засобами з виробничими дільницями, формування­ми, взаємодіючими організаціями; порядок подання донесень.

Розділ 3. Виконання заходів ЦЗ на об'єкті в умовах несподівано­го нападу противника.

1. Дії за сигналом "Повітряна тривога" (ПТ): порядок і строки повідомлення працюючих і населення за сигналом "ПТ"; порядок видачі засобів індивідуального захисту (313), приладів розвідки і до­зиметричного контролю, які знаходяться біля робочих місць і в ПРУ; організація безаварійної зупинки виробництва; укриття населення; управління населенням, яке знаходиться в укриттях.

2. Дії після нападу противника: заходи відновлення порушеного управління; приведення в готовність формувань ЦЗ; введення ре­жимів захисту; організація прийому і розміщення евакуйованого населення; порядок розгортання і приведення до готовності сил і засобів ЦЗ; організація прискореного відновлення і будівництва ЗС; організація і ведення рятувальних та інших невідкладних робіт на території об'єкта; порядок відновлення боєздатності об'єктових сил і засобів, що потерпіли.

Додатки

1. Календарний план основних заходів ЦЗ об'єкта.

2. План заходів захисту працюючих та членів їхніх сімей і орга­нізація рятувальних та інших невідкладних робіт.

Розділ 5

3. Розрахунок укриття працюючих у ПРУ.

4. Розрахунок проведення прийому і розміщення еваконаселення.

5. План-графік нарощування заходів підвищення стійкості робо­ти об'єкта у воєнний час.

6. Склад сил і засобів ЦЗ об'єкта.

7. Розрахунок забезпечення працюючих та членів їхніх сімей 313.

8. Схема управління, зв'язку і оповіщення об'єкта.

Б. План цивільного захисту на мирний час

План складається з текстової частини і додатків. Текстова части­на плану складається з двох розділів.

Розділ 1. Висновки з оцінки можливої обстановки на об'єкті при виникненні великих виробничих аварій, катастроф і стихійних лих

Зміст: перелік можливих великих аварій, катастроф і стихійних лих на даному об'єкті; висновки з оцінки обстановки, яка може скла­стися на об'єкті при виникненні великих виробничих аварій, ката­строф і стихійних лих.

Розділ 2. Здійснення заходів при загрозі і виникненні великих виробничих аварій, катастроф і стихійних лих на об'єкті.

1. Заходи при загрозі виникнення великих виробничих аварій, катастроф і стихійних лих: оповіщення керівного складу форму­вань ЦЗ, працюючих і населення; доведення інформації вищих органів; порядок приведення в готовність сил і засобів для ряту­вальних робіт; організація прискореного проведення інженерно-тех- нічних заходів, пов'язаних зі зміцненням існуючих або будівниц­твом нових інженерних споруд, захистом населення, виробничих фондів, матеріальних цінностей.

2. Заходи при виникненні великих виробничих аварій, катастроф і стихійних лих: порядок повідомлення керівного складу, форму­вань, працюючих про аварію, яка трапилася, і доведення інформації до вищих органів ЦЗ; організація розвідки і спостереження на об'єкті, де виникла аварія; організація дозиметричного і хімічного контро­лю; порядок приведення в готовність сил і засобів, призначених для ведення рятувальних та інших невідкладних робіт; організація ме­дичного забезпечення; вжиття заходів для безаварійної зупинки виробництва; приведення в готовність ПРУ, організація укриття на­селення; організація видачі 313; організація евакозаходів; організа­ція забезпечення дії рятувальних сил (вид забезпечення); організа­ція взаємодії з надзвичайною комісією, місцевим територіальним штабом ЦЗ, формуваннями і військовими частинами.

3. Організація управління: порядок переходу керівництва ЦЗ в пункти управління (ПУ) строки підготовки ПУ до роботи; організа­ція зв'язку з підрозділами, вищими органами управління; порядок подання донесень у вищі територіальні й галузеві органи.

На випадок аварії на АЕС важливими заходами є організація управління силами і засобами. Крім того, в районі розміщення АЕС необхідно виконати такі заходи: забезпечити високий ступінь го­товності захисних споруд (ЗС), у 30-кілометровій зоні, забезпечити фонд ЗС для повного укриття на об'єкті працюючих і членів їхніх сімей; забезпечити виконання комплексу медичних заходів; створи­ти запас засобів розвідки, дозиметричного контролю, захисту органів дихання, шкіри, знезараження. Управління ЦЗ разом з керівниц­твом АЕС складає план заходів захисту населення: оповіщення на­селення про можливі наслідки аварії; захист населення; заходи ліквідації наслідків аварії; ведення рятувальних та інших невідклад­них робіт.

Із досвіду аварії на ЧАЕС заходи ЦЗ необхідно планувати у три етапи:

1. й — від початку аварії до трьох діб. У цей час необхідно термі­ново оцінити обстановку і масштаби проведення першочергових за­ходів, спрямованих на захист населення і запобігання наслідкам аварії; інформація про аварію; виклик аварійних бригад і форму­вань ЦЗ; проведення заходів ліквідації наслідків аварії;

2. й — понад 1 добу після аварії; уточнити радіаційну обстановку; вжи­ти додаткові заходи для захисту населення; дозиметричний контроль;

3. й — перехідний від аварійного до нормального стану (коли вжиті всі заходи захисту): уточнюються дози опромінення, ступінь забруд­неності РР урожаю, продуктів, води, сировини та ін.

Додатки

1. Календарний план основних заходів ЦЗ при загрозі й виник­ненні великих виробничих аварій, катастроф і стихійних лих.

2. План захисту об'єкта і проведення рятувальних та інших не­відкладних робіт із зазначеними потенційно небезпечними місцями.

3. Розрахунок сил і засобів для виконання заходів ЦЗ при за­грозі й виникненні аварій, катастроф і стихійних лих.

4. План медичного забезпечення.

5. Розрахунок евакозаходів .

6. Схема організації управління, зв'язку і оповіщення.

Розділ 6

ПІДВИЩЕННЯ СТІЙКОСТІ РОБОТИ ОБ'ЄКТІВ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА В НАДЗВИЧАЙНИХ УМОВАХ

6.1. Основи стійкості роботи об'єктів

Стійкість роботи об'єкта — це здатність його в надзвичайних ситуаціях випускати продукцію у запланованому обсязі, необхід­ної номенклатури і відповідної якості, а у випадку впливу на об'єкт уражаючих факторів, стихійних лих та виробничих аварій — у мінімально короткі строки відновити своє виробництво. Залежить вона від таких основних факторів: розміщення об'єкта відносно великих міст, об'єктів атомної енергетики, хімічної промисловості, великих гідротехнічних споруд, військових об'єктів та ін.; природ- но-кліматичних умов, технології виробництва; надійності захисту працюючих, населення від впливу уражаючих факторів, наслідків стихійних лих і виробничих аварій, катастроф; надійності системи постачання об'єкта всім необхідним для виробництва продукції (па­ливом, мастилами, електроенергією, газом, водою, хімічними засоба­ми захисту рослин, ветеринарними засобами, мінеральними добри­вами, запасними частинами, технікою та ін.); здатності інженерно- технічного комплексу протистояти надзвичайним ситуаціям; стійкості управління виробництвом і ЦЗ, психологічної підготов­леності керівного складу, спеціалістів і населення до дій в екстре­мальних умовах; навченості керівного складу ЦЗ об'єкта і насе­лення правильно виконувати комплекс заходів цивільного захис­ту; масштабів і ступеня уражаючої дії стихійного лиха, виробничої аварії, катастрофи чи зброї і підготовленість об'єкта до ведення рятувальних та інших невідкладних робіт для відновлення пору­шеного виробництва. Дані фактори визначають і основні вимоги стійкості роботи об'єктів у надзвичайних ситуаціях та шляхи її підвищення.

Більш підготовленими до стійкої роботи будуть ті об'єкти, які реально оцінять фактори, їх несприятливий вплив на виробництво і розроблять відповідні заходи. Завчасне проведення організаційних, агрохімічних, агротехнічних, інженерно-технічних, ветеринарно-са- нітарних, лісотехнічних, лісогосподарських, меліоративних та інших заходів максимально знизить результати впливу уражаючих фак­торів мирного і воєнного часу і створить сприятливі умови для швид­кої ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Робота об'єкта в цілому складається з роботи окремих галузей виробництва. Тому необхідно розглянути стійкість у надзвичайних умовах окремих галузей виробництва.

Оцінка стійкості роботи рослинництва. Найбільш небезпечними для ведення рослинництва в надзвичайних умовах є радіаційне, хімічне і біологічне ураження, які можуть бути в мирний і воєнний час. Тому ці уражаючі фактори і повинні бути вихідними для оцін­ки обстановки. Крім цього, необхідні такі дані: забезпеченість техні­кою, запасними частинами, паливно-мастильними матеріалами, хі­мічними і біологічними засобами захисту рослин, мінеральними і органічними добривами, забезпеченість спеціалістами, забрудненість РР і хімічними речовинами чи зараженість біологічними засобами посівів, площі сільськогосподарських угідь, які можуть бути пере- профільовані або вилучені із сівозміни, можливі втрати працюючих у рослинництві у зв'язку з мобілізацією чи ураженням РР, хімічни­ми речовинами чи біологічними засобами, програмований обсяг ви­робництва продукції рослинництва, середня програмована уро­жайність основних сільськогосподарських культур та площі цих культур .

Основний показник стійкості роботи рослинництва — це

рівень виробництва валової продукції в натурі.

Для оцінки стійкості роботи рослинництва можна використати формулу

рос _ш ,

де Ср₀с— стійкість роботи рослинництва, %; ЗВП — залишкова вало­ва продукція в натурі, ц; ВП — валова продукція.

Залишкову валову продукцію розраховують за формулою

ЗВП = ВП — {И + Пг),

де ВП — програмована планова продукція в натурі, ц; П„ — прямі втрати продукції рослинництва, ц; П, — втрати продукції рослин­ництва від зміни технології виробництва, ц.

Розраховуючи втрати необхідно користуватися спеціальними таб­лицями втрат урожаю при ураженні радіоактивними речовинами, не­безпечними хімічними сполуками, хворобами і шкідниками сільсько­господарських культур як біологічними засобами ураження.

Оцінка стійкості роботи тваринництва. Розрахунки стійкості ро­боти тваринництва необхідно проводити на фоні мо ж лив ог о р адіацій- ного забруднення, хімічного і біологічного зараження. До вихідних даних обстановки ще необхідні дані: забезпеченість технікою і па­ливно-мастильними матеріалами, електроенергією, вакцинами, сиро­ватками та іншими препаратами ветеринарної медицини, забезпеченість технологічного переробного процесу тваринницької продукції, умови утримання тварин, забезпеченість тварин кормами, водою та можливість укриття тварин, можливі втрати спеціалістів та інших працівників тваринництва; запланований обсяг продукції тваринництва.

Розрахунки проводити за календарний час за тими ж формула­ми, що й для оцінки стійкості роботи рослинництва.

Оцінка стійкості роботи машинно-тракторного парку і паливно- енергетичного комплексу. Для оцінки стійкості роботи машинно- тракторного парку і паливно-енергетичного комплексу необхідно ви­користати такі вихідні дані: прогноз можливої надзвичайної обста­новки в мирний чи воєнний час; забезпеченість спеціалістами, механі­заторами після проведення мобілізації; наявність техніки, мастил і палива в необхідній кількості для технологічного процесу; забезпе­чення електроенергією і автономними джерелами електроенергії.

Необхідно визначити коефіцієнт технічної готовності техніки, механізмів і паливно-енергетичної системи.

Коефіцієнт технічної готовності машинно-тракторного парку роз­раховують за формулою

= 1 •

Д^- Дрем — дані перебування тракт технічному обслуговуванні; Д„ — вання тракторів і автомобілів на о Коефіцієнт використання машин за формулою

Дн '

орів і автомобілів на ремонті й загальна кількість днів перебу- б' єк ті.

но-тракторного парку визначають

К =^л2-

д /

де Д, — фактично відпрацьовані тр акт ор о - дні; Д„ — загальна кількість днів перебування тракторів і автомобілів на об'єкті.

Оцінюючи стійкість електропостачання, необхідно знати, за яких надзвичайних ситуацій мирного і воєнного часу об'єкт може зали- 406

Підвищення стійкості роботи об'єктів народного господарства в надзвичайних умовах

шатися без постачання електроенергії. Визначити мінімальні по­треби в електроенергії для забезпечення основних невідкладних робіт; подача води в житлові будинки, квартири, для цехів і освітлення робочих місць. Наявність резервних джерел електроенергії на під­приємстві. Можливості пристосування і використання наявної тех­ніки для забезпечення електроенергією основних виробничих про­цесів. Коефіцієнт виробничого використання електроенергії (К.) ви­значають за формулою

тг "не

«* ■ 07'

де ф„« _ кількість необхідної енергії для виробничих процесів; Я. — загальна її кількість.

Рівень електрифікації виробничого процесу об'єкта (Р«.,.) розра­ховують за формулою

. . ю о % ,

де ф„« _ роботи, які виконують із затратами енергії; Я, — загальний обсяг робіт.

Оцінюючи стійкість матеріально-технічного і енергетичного по­стачання, необхідно визначити запаси палива, можливості викорис­тання місцевої сировини і енергії, автономні джерела електрозабез- печення, запаси сировини, стан поставки готової продукції спожива­чам, умови зберігання готової продукції, спроможність транспорту і засобів механізації.

6.2. Оцінка стійкості об'єкта проти впливу уражаючих факторів

Для розробки заходів підвищення і забезпечення стійкості робо­ти об'єктів у надзвичайних ситуаціях необхідно оцінити стійкість об'єкта проти впливу уражаючих факторів.

Вихідними даними для проведення розрахунків стійкості об'єкта до ураження є: максимальні значення параметрів можливих уражаю­чих факторів і характеристики елементів об'єкта.

Параметри уражаючих факторів можна одержати у відділі або управлінні ЦЗ або визначити розрахунковим способом.

Руйнування житлових будинків, виробничих приміщень, тварин­ницьких комплексів, споруд різного виробничого призначення може бути у воєнний час від вибухової хвилі, в мирний час від аварій різного характеру, ураганів і землетрусів. Дія ударної хвилі на об'єкт характеризується складним комплексом навантажень: надмірним

407

тиском, тиском відбивання, тиском швидкісного напору, тиском заті­кання, навантаженням від сейсмовибухових хвиль.

Все це буде залежати від виду і потужності вибуху, відстані до об'єкта, конструкції й розмірів елементів об'єкта, орієнтації віднос­но вибуху, розміщення будівель і споруд, рельєфу місцевості, харак­теру аварії, сили землетрусу чи бурі.

Враховувати їх разом для кожного об'єкта неможливо. Тому опір конструкцій дії ударної хвилі прийнято характеризувати надмірним тиском у фронті ударної хвилі (Р_Ф), який призводить до слабких, середніх і сильних руйнувань (табл. 117).

Таблиця 117. Ступінь руйнувань залежно від надмірного тиску ударної хвилі РФ, кПа

Об'єкти руйнувань	Ступінь руйнувань
	повний	сильний	середній	слабкий
1	2	3	4	5
Споруди з легким мета­левим і залізобетонним
каркасом	60—100	40—60	20—40	10—20
Цегляні будівлі	35—45	25—35	15—25	8—15
Дерев'яні будівлі	20—30	15—20	8—12	6—8
Будівлі складів, цегляні		30—40	20—30	10—20
Дамби земляні, ширина 20—100 м	1000	1000	1000—700	700—150
Ремонтні майстерні	35	25—35	15—25	7—15
Водопровідні башти	50—100	30—50	20—30	8—20
Автомобілі вантажні
й автоцистерни	55	35—55	25—35	20—25
Трактори	70	60—70	40—60	30—40
Комбайни	40	25—40	15—25	8—15
Трансформаторні і роз­подільні підстанції	60—100	40—60	30—40	10—30
Котельні	35—45	.25—35	15—25	7—15
Кабельні повітряні лінії	70—80	30—70	10—30	8—10
Кабельні підземні лінії	1000	500—1000	300—500	200—300
Дизельні електростанції	35—45	25—35	15—25	10—15
Повітряні електростанції		100—60	60—40	40—20
Підземні мережі: водо­
провід, каналізація, газ	1500	1000—1500	600—1000	130—600
Підземні резервуари
паливно-мастильних
матеріалів (ПММ)	200	100—200	50—100	30—50
Необсипані резервуари зПММ	80	30—80	15—30	8—15

Продовження табл. 96

1	2	3	4	5
Вбудовані сховища, роз­раховані на 100 тис. кПа	250—300	200—250	150—200	100—150
Підвальні приміщення	60—80	40—60	30—40	25—30
Протирадіаційні укриття	120—150	50—120	30—50	25—30

Осередки ураження при землетрусах за характером руйнувань будівель і споруд можна порівняти з осередками ядерного уражен­ня. Тому оцінку можливих руйнувань при землетрусах можна про­водити аналогічно оцінці руйнувань при ядерному вибуху. Як кри­терій необхідно брати не максимальний надмірний тиск у фронті ударної хвилі, а максимальну силу землетрусу в балах за шкалою Ріхтера (табл. 118).

Таблиця 118. Ступінь руйнувань залежно від сили землетрусу за шка­лою Ріхтера

Характеристика будівель		Руйнув	ання, бали
і споруд	слабке	середнє	сильне	повне
Будови з легким металевим
каркасом і без каркасної конструкції	VI—VII	VII—VIII	VIII—IX	IX—XII
Промислові будівлі з метале­
вим каркасом і суцільним
крихким заповненням стін, покрівлі	VI—VII	VII—VIII	VIII—IX	IX—X
Будівлі зі збірного залізобе­
тону	VI—VII	VII—VIII		VIII—XI
Цегляні без каркасні вироб-
ничо-допоміжні одно- і бага­
топоверхові будівлі з пере­криттям (покриттям) із залі­зобетонних збірних еле­
ментів	VI—VII	VII—VIII	VIII—IX	IX—XI
Те саме, з перекриттям (по­
криттям) із дерев'яних еле­ментів одно- і багатоповер­хові	VI	VI—VII	VII—VIII	більше VIII
Цегляні малоповерхові бу­дівлі (один два поверхи)	VI	VI—VII	VII—VIII	VIII—IX
Складські цегляні будівлі	V—VI	VI—VIII	VIII—IX	IX—X

Вихідними даними для оцінки фізичної стійкості є конструк­тивні особливості елементів, їх форма, габарити (довжина, ширина, діаметр та ін.), характеристики міцності та ін.

Послідовність проведення оцінки:

• визначення максимального надмірного тиску ударної хвилі, ЛР_Ф, сейсмічної хвилі чи сили бурі, яка очікується на об'єкті;

• виділення основних елементів на об'єкті (склади, майстерні, цехи та ін.), від яких залежатиме функціонування об'єкта і вироб­ництво продукції;

• оцінка стійкості кожного елемента об'єкта;

• визначення межі стійкості об'єкта проти впливу ударної, сейс­мічної хвилі, урагану за мінімальною стійкістю його основних еле­ментів;

• порівняння розрахованої межі стійкості об'єкта ДР_ф1іт, з очі­куваним максимальним надмірним тиском ударної хвилі АР_фтах, сейсмічної хвилі чи сили бурі. Якщо ДРфИт > АРфТах, то об'єкт стійкий, якщо ж АРфІіт < ДРфТах, то об'єкт нестійкий проти ударної хвилі і аналогічно до сейсмічної хвилі і бурі;

• визначення ступеня можливих руйнувань за таблицею резуль­татів оцінки для елементів об'єкта при можливому і максимально­му значенні надмірного тиску АР_фтах, тиску сейсмічної хвилі чи сили бурі й можливі при цьому втрати (відсотки).

На основі результатів оцінки стійкості об'єкта роблять висновки і пропозиції за кожним елементом і об'єктом в цілому: межа стійкості об'єкта, найбільш вразливі його елементи, характер і ступінь руйну­вань при максимальному надмірному тиску, сильному землетрусі й урагані, можливі збитки; межа доцільного, підвищення стійкості найбільш вразливих елементів об'єкта і пропозиції (заходи) для підви­щення межі стійкості об'єкта.

Оцінка можливості виникнення пожеж на об'єкті. Можливість виникнення пожеж встановлюють за займистістю матеріалів від світлового імпульсу ядерного вибуху, руйнування печей, газопрово­дів, пошкодження електромережі, які можуть виникнути при аварі­ях, землетрусах, бурях та ін.

Світловий імпульс можна розрахувати за температурою загоран­ня або нагрівання матеріалів і виробів:

АТ= 1,13Г/,(?іСУг_п)-«'-; С^лсв = ЩАсов X),

де АТ — підвищення температури матеріалу з освітленого боку, °С; ТІ, — кількість світлового випромінювання, яке поглинається оди­ницею поверхні матеріалу (тепловий імпульс), кДж/м^г; X— коефіцієнт теплопровідності, кВТ/(шК); СУ— питома теплопровідність речови­ни, кДж/(м' • К); г„ = 0,02 — час початку найбільшої температури 410

Підвищення стійкості роботи об'єктів народного господарства в надзвичайних умовах

вогненого імпульсу; £ — потужність вибуху, Мт; А — коефіцієнт поглинання світлової енергії матеріалом; X — кут між напрямком поширення світла і перпендикуляром до освітленої поверхні.

Оцінюючи стійкість об'єкта проти світлового випромінювання ядерного вибуху, необхідно визначити максимальне значення світло­вого імпульсу С7„тах яке може бути на об'єкті.

Для оцінки стійкості об'єкта проти світлового випромінювання необхідні такі вихідні дані: характеристика будівель і споруд; ха­рактер виробництва, які горючі матеріали застосовуються у вироб­ництві; вид готової продукції та місце її зберігання.

Оцінку стійкості об'єкта до світлового випромінювання доцільно проводити у такій послідовності: визначити ступінь вогнетривкості будівель і споруд, виявити горючі матеріали, елементи конструкцій і речовини; розрахувати світлові імпульси, за яких відбудеться спала­хування елементів із займистих матеріалів; визначити категорію виробництва за пожежною небезпекою.

Пожежна небезпека виробництва визначається технологічним процесом, матеріалами які застосовуються у виробництві та готовою продукцією. За пожежною небезпекою технологічного процесу всі об'єкти поділяються на п'ять категорій: А, Б, В, Г, Д.

Категорія А — склади бензину; приміщення стаціонарних кис­лотних і лужних акумуляторних установок.

Категорія Б — цехи приготування і транспортування деревного борошна; розмельні відділи млинів; цехи виготовлення цукрової пудри; мазутне господарство електростанцій.

Категорія В — лісопильні, деревообробні, столярні, меблеві, бон­дарні й лісотарні цехи; цехи текстильної і паперової промисловості; заводи сухої первинної обробки льону, конопель і луб'яних волокон; зерноочисні відділення млинів і зернові елеватори; склади паливно- мастильних матеріалів; відкриті склади мастил і мастильне госпо­дарство електростанцій; закриті склади вугілля.

Категорія Г — кузні; зварні цехи; приміщення двигунів внутрі­шнього згоряння; головні корпуси електростанцій; розподільне об­ладнання з вимикачами й апаратурою з вмістом мастила 60 кг і менше в одиниці обладнання; високовольтні лабораторії; котельні.

Категорія Д — цехи переробки м'ясних, рибних, молочних про­дуктів; насосне й водоприймальне обладнання електростанцій; на­сосні станції для перекачування негорючих рідин.

До категорій А, Б і В не належать виробництва, в яких горючі рідини; гази і пари спалюються як паливо, а також виробництва, в яких технологічний процес протікає із застосуванням відкритого вогню. Склади поділяються на категорії відповідно до пожежної небезпеки матеріалів що знаходяться на них стосовно вказівок да­них категорій.

Розрахункові дані зводять у таблицю результатів оцінки і роб­лять висновки, в яких вказують: межу стійкості об'єкта проти світло­вого імпульсу 1/_ов1іт; очікуваний максимальний світловий імпульс і/овГпах; найбільш пожежонебезпечні елементи об'єкта і можлива обстановка на об'єкті. Об'єкт вважається стійким проти світлового імпульсу, якщо С/сДіт > С/,,тах.

На основі висновків розробляють конкретні заходи підвищення пожежної стійкості об'єкта.

Оцінка уразливості об'єкта від радіоактивного забруднення і проникаючої радіації починається з визначення максимальних очі­куваних значень рівня радіації і дози проникаючої радіації.

За показник стійкості об'єкта приймається допустима доза радіа­ції, яку можуть одержати люди за час робочої зміни.

Стійкість об'єкта проти радіаційного ураження можна оцінювати у такій послідовності. Визначити: граничні рівні радіації (Р/год) на об'єкті, за яких можлива виробнича діяльність у звичайному режимі або в режимах радіаційного захисту; ступінь захищеності працюючих; дози радіації, які може одержати виробничий персонал; втрати сільськогос­подарських тварин і зниження їх продуктивності (%); втрати сільсько­господарських рослин та їх урожайність (%); втрати і ураження лісо­вих насаджень і в результаті цього зниження господарської діяльності лісогосподарських об'єктів; стійкість роботи об'єктів в цілому.

Після аналізу зробити висновки про очікувані максимальні рівні радіаційного забруднення території об'єкта і дози проникаючої радіа­ції; ступінь забезпечення захисту працюючих, тварин і обладнання, техніки, урожаю, кормів, води; можливість безперервної стійкої ро­боти об'єкта за умови, що сумарна доза опромінення працюючих не перевищуватиме допустимої дози; можливість виробництва запла­нованої, доброякісної продукції та заходи підвищення стійкості ро­боти об'єкта, підвищення рівня захисту працюючих.

Оцінка можливих збитків від ядерного вибуху проводиться на основі характеристики впливу кожного з уражаючих факторів. У зв'язку з тим, що найбільш небезпечним (за територією і тривалістю ураження) є радіоактивне забруднення місцевості, розглянемо при­клад розрахунку збитків від впливу цього уражаючого фактора.

Для оцінки наслідків впливу радіоактивного забруднення необхідні такі дані: радіаційна обстановка в населених пунктах, на відкритій місцевості — місцях знаходження людей, на полях і пасовищах, на фермі та ділянках, де перебуває худоба поза приміщеннями, можливі втрати людей, поголів'я сільськогосподарських тварин, продуктивності

Підвищення стійкості роботи об'єктів народного господарства в надзвичайних умовах тварин, урожаю сільськогосподарських культур; чисельність праце­здатного населення і характеристика його розміщення (на відкритій місцевості, в будинках, протирадіаційних укриттях) з урахуванням ступеня захищеності від впливу радіації; поголів'я сільськогосподар­ських тварин у громадському й особистому господарствах за видами і віковими категоріями, характеристика їх розміщення на період ви­падання радіоактивних продуктів; планова продуктивність сільсько­господарських тварин; площі посівів сільськогосподарських культур, планові урожайності й валові збори урожаю, фази розвитку рослин на календарний час випадання радіоактивних речовин.

Порядок розрахунків. У результаті радіоактивного забруднення територія окремого господарства може опинитися в одній або кількох дозових зонах. Виходячи з цього, встановлюється чисельність лю­дей, поголів'я сільськогосподарських тварин, розміри площі посівів різних сільськогосподарських культур, лісових насаджень, які по­трапили в ту або іншу дозову зону. Розрахунок втрат людей прово­диться з урахуванням розміщення їх у ПРУ, а розрахунок втрат тварин — окремо для кожного виду і вікової групи з урахуванням утримання (пасовищне, стійлове, загінне). Послідовність розрахунків наведена у табл. 119.

Втрати в рослинництві від впливу радіації зумовлені головним чином зниженням урожайності сільськогосподарських культур. Розрахунки втрат урожаю проводяться окремо для кожної культу­ри з урахуванням фази розвитку на період випадання радіоактив­них речовин (табл. 120).

Набір доз у кожному конкретному випадку залежить від кон­кретної обстановки.

Втрати у тваринництві від впливу радіоактивного забруднення зумовлені в основному загибеллю тварин у результаті променевої хвороби і зниження продуктивних якостей у поголів'я, що вижило. Втрати продукції тваринництва визначають окремо для кожного виду продукції з урахуванням зниження продуктивності тварин, які опи­нилися в тій або іншій дозовій зоні, а також з урахуванням типу утримання тварин у цій зоні (пасовищний, стійловий, загінний). По­слідовність розрахунків втрат продукції тваринництва наведено в табл. 12 1.

Розрахунки втрат населення. В оцінці стійкості роботи об'єкта особливе значення має аналіз розрахунку виробничих сил в умовах радіоактивного забруднення. Розглянемо це на прикладі.

Приклад. Населений пункт потрапив у три дозові зони: 400 — 600, 600 — 800 і 800 — 1200 Р. У зв'язку з цим виникла необхідність оцінити наслідки впливу радіації на працездатне населення, сільсько­господарських тварин і посіви сільськогосподарських культур.

Таблиця 119. Послідовність розрахунків втрат людей і тварин від радіаційного ураження

Показники	Позна­чення	Дозові зони гамма-радіації на місцевості Д, Р			Сума
		400—600	600—800	800—1200
Чисельність людей, поголів'я тварин	N	#оі			ЛГ0=ЛГ01 + ІУ02 + 7у-03
Імовірність втрат (загибель), %	К	# і	К	К,	—
Втрати (чисельність людей або поголів'я тварин, що загинули)		М _ 100	N • К хт _ • ''02 л 2 ■■2 100	хт _ Л03 ' %3 ■ ■ з _ 100	ЛГвт=АГвт1 + ЛГ,т2 + + #Вт3
Збереження людей, поголів'я тварин	ЛГз	#31= -л01 = -лвті	Л32=Л02-Л2	-л33=Л03-Л3	Г73=Л31 + ЛГ,2+Л,3

Таблиця 120. Послідовність розрахунків втрат урожаю сільськогосподарських культур в умовах радіоактив ного забруднення

Показники	Позначення	Дозові зони гамма-радіації на місцевості Д, Р		Сума
		200—400	600—800
Посівна площа під культурою		Зі	«2	Я = 5, + 5,
Планова урожайність		тп	тп.	—
Плановий валовий збір урожаю	М,	М., = 5,771,,	М,,= 8,тп.	М. = М., + М,, = 8пг.
Імовірні втрати урожаю, %	к		К	—
Втрати урожаю	м„	100	мвт2= 2 ° 2 100	мвт = мвті + мв,2
Збережений урожай	м,6	М..1 = М.1-М,,.1	Мзб2=Мо2-Мвтз2	М,. = М,.1+М,.,

Таблиця 121. Послідовність розрахунків втрат продукції тваринництва в умовах радіоактивного забруднення

Показники	Позна­чення	Дозові зони гамма-радіації на місцевості, Дер, Р			Сума
		400—600	600—800	800—1200
Поголів'я тварин, що загинули (див. табл. 119)	N			-ЛвтЗ	Лвт = "вті Лвт2 ЛвтЗ
Збережене поголів'я (див. табл. 119)				А 3 3	2У3 = Л31 + Л_2+ЛГ,3
Планова продуктив­ність		пг.	тіг.	7П.	—
Імовірність втрат (зниження) продуктивності	К	Кх	К	к,	—
Втрати продукції		М,т1=ЛГ„.х віі віі хт 31 ° 1 100	-М.т,=іУ.т,х И,,т,К1 хт 100	хт—' ° а 100	М,т = М„,-гМ„, + М„!

Працездатне населення. Необхідно зібрати дані про чисельність населення, яке потрапило в дозові зони, з урахуванням його захи­щеності.

Потім складають розрахункову таблицю, в яку переносять дані про чисельність населення в дозових зонах та його захищеність, про можливі втрати людей при різному ступені їх захищеності від дії гамма-радіації, використовуючи для розрахунків табл. 122. Для кож­них умов знаходження людей і дозової зони втрати людей розрахо­вують у послідовності, наведеній у табл. 119.

Наприклад, людей, які потрапили в дозову зону 400 — 600 Р без укриття (N01), було 15. Імовірність втрат людей (К) у цій зоні стано­вить 15 %. Втрати людей, які знаходилися протягом 4 діб у даній дозовій зоні на відкритій місцевості, дорівнюватимуть:

2\ Г _= * „,- Я = і І ^Л = Зособи.

Аналогічно розраховують втрати працездатного населення в усіх інших дозових зонах з урахуванням умов перебування людей.

Сільськогосподарські тварини. Оцінювання наслідків впливу радіації на сільськогосподарських тварин необхідно починати із визначення поголів'я худоби, яке потрапило в різні дозові зони, з урахуванням різних умов її утримання.

Розрахункові таблиці складають за кожним видом тварин з ураху­ванням знаходження поголів'я тварин у кожній дозовій зоні. Основою для оцінки безповоротних втрат тварин і птиці є дані табл. 123. Якщо тварини під час випадання радіоактивних речовин знаходилися в приміщенні, тоді вноситься поправка на коефіцієнти ослаблення гам- ма-радіації стінами приміщення (табл. 124). Розрахувати втрати мо­лока у корів у результаті впливу радіації можна за табл. 125.

М'ясна продуктивність у худоби і птиці, які одержали дози зов­нішнього гамма - опр оміненн я, що не призвели до загибелі (менше 600 Р), практично не знижується. Тварини, які перебували на пасо­вищах і, крім зовнішнього гамма-опромінення, одержали і внутрішнє бета-, гамма-опромінення за рахунок надходження радіоактивних речовин з кормами, знижують м'ясну продуктивність у середньому на 15 — 2 0 %.

Сільськогосподарські культури. Для оцінки стійкості вирощу­вання сільськогосподарських культур в умовах радіоактивного за­бруднення необхідні такі дані: посівні площі культур, урожайність, заплановані валові збори урожаю, фази розвитку культур при випа­данні радіоактивних речовин зони радіоактивного забруднення.

2 ° о со

1 о

о о

о о

СИ С І

о

я

я ••

О

и .2

<1 I

я а Ф я о

в

*

я а я

Н

а ю

я
ч
в
=я
я гЬ
Ї а
о
к
н	0
я	ь-
а	II
-	і
я
2
а
я
Е-
О
а

=я я

я о Ч

я

>я я

в

^я

ф

а ч

Ф ЯГ

о и

а н

№

В £

я о я * о .

М $

я

А

'•і <т

X

« К Я я я Ч

і *

о я о я ч о

1а

я

к

го

о о

о о о о

о

см о о I о о

о о

о о о о

о о 00 о

ю о о> о

СЦ

о о

'а

о

см

'й я

3

(В

о

00

о о со

I

Ро

жХ И я

(Й⁴ о а" В

X к

н о

1 §

га се

X к

СО И

щ О

о й ей К

га.

® я

£ §

8 §

га ш >> В

ев К

га вз

>> В

о с о

СБ (В

В В

X

>я '3" п

Я" я В

о

О,

Таблиця 124. Імовірність втрат основних видів сільськогосподарських тварин в цілому у стаді при стійловому утриманні від впливу гамма- радіації, %

Сільськогоспо­	Характеристика тварин­ницьких приміщень,	Діапазони доз (дозові зони радіації на місцевості,,			) гамма-
дарські тварини	коефіцієнт ослаблення	менше	2000—	3000—	5000—
	гамма-радіаціі, К„,	2000	3000	5000	7000
Велика рогата	Дерев'яні, К„ = 3	0	15	95	100
худоба	Цегляні, залізобетонні,
	# о с л = Ю	0	0	0	0
У тому числі	Дерев'яні, К„ = 3	0	10	90	100
корови	Цегляні, залізобетонні,
	# о с л = Ю	0	0	0	0
Свині	Дерев'яні, К„ = 3	0	0	65	100
	Цегляні, залізобетонні,
	# о с л = Ю	0	0	0	0
Коні	Дерев'яні, К„ = 3	0	0	35	80
	Цегляні, залізобетонні,
	# о с л = Ю	0	0	0	0
Вівці й кози	Дерев'яні, К„ = 3	0	10	85	100
	Цегляні, залізобетонні,
	# о с л = Ю	0	0	0	0
Птиця (доросла)	Дерев'яні, К„ = 3	0	0	0	15
	Цегляні, залізобетонні,
	# о с л = Ю	0	0	0	0

Розглянемо послідовність проведення розрахунків на прикладі озимої пшениці.

Вихідні дані. Планова урожайність озимої пшениці іга, = 19 ц/га, посіви озимої пшениці потрапили у три дозові зони, їх площа розпо­ділилася за зонами так: у зоні 400 — 600 Р — = 280 га; у зоні 600 — 800 Р — 5 ц = 150 га; у зоні 800 — 1200 Р — 5, = 70 га.

Імовірність втрат урожаю К при випаданні радіоактивних речо­вин на посіви у фазу колосіння рослин за даними табл. 126 буде дорівнювати: для зони 400—600 Р — К, = ЗО %; для зони 600—800 Р — К, = 40 %; для зони 800 — 1200 Р — К, = 60 %.

Вписуємо вихідні дані у розрахункову таблицю за зразком, наве­деним у табл. 120.

Розраховуємо за кожною дозовою зоною плановий валовий уро­жай М. = т,8. Визначаємо втрати урожаю у кожній дозовій зоні:

Таблиця 125. Імовірність втрат молока у корів, що вижили після радіа­ційного впливу, %

	Діапазони зон			(дозові зони) гамма-радіацГі на місцевості) Іу, Р
Спосіб утримання	о ЇМ	-300	-400	-500	-800	-1200	-2000	-3000	-5000	-7000
	сі о	200-	300-	о о ■Ч1	о о <е	800-	1200-	2000-	3000-	о о о «5
У загонах	0	0	0	0	0	20	100	Загибель
На пасовищі	20	40	80	100	Загибель
У дерев'я­
них примі­
щеннях	0	0	0	0	0	20	60	100	Загибель
У цегляних
і залізо­
бетонних
приміщен­
нях	0	0	0	0	0	0	0	0	0	40

Потім підраховуємо втрати в усіх дозових зонах для визначення втрат урожаю в цілому у господарстві:

М „ _т = М._ті + м_Ет2 + м._т1.

Визначаємо урожай, який зберігся у зонах: М* = М, - М В результаті розрахунків встановили, що втрати урожаю озимої пше­ниці в цілому у господарстві становитимуть 1186 ц. Втрати валово-

М, -100 1186 100 го збору урожаю при цьому будуть: = 38 4 %

М. 3059

запланованого валового збору.

Збережений валовий збір урожаю озимої пшениці дорівнювати­ме 13 036 ц, тобто ^{13 036 100} = 61,1 % 21190

Оцінюємо урожайність озимої пшениці після впливу радіації на посіви (М,) :

М-М,, 21190-8154

10,3 ц/га.

5 500

Таким чином проводять розрахунки за іншими культурами. Оцінка стійкості до електромагнітного імпульсу (ЕМІ). З метою підвищення стійкості роботи об'єктів необхідно дати оцінку стійкості до ЕМІ електрозабезпечення, засобів зв'язку, електричних систем, радіотехнічних засобів і комп'ютерних систем об'єкта.

Таблиця 126. Імовірність втрат урожаю сільськогосподарських куль­тур в умовах радіоактивного забруднення місцевості, %

	Дозові зони (діапазони зон) гамма-радіацГі Д,,										Р
Фази розвитку рослин	о о	о о ЇМ	о о го	о о	о о <е	800	о о ЇМ	о о о (М	3000	о о о «5	о о о
у період впливу радіації	і ■Ч1	100—	і о ЇМ	і о со	400—	600—	—008	і о (М	2000—	і О о го	5000—
		Озима і яра пшениця, жито, ячмінь ярий
					і озимии
Сходи-кущення	0	0	0	0	5	10	15	20	ЗО	40	60
Вихід у трубку	10	25	45	65	80	90	100	100	100	100	100
Колосіння-цвітіння	0	10	15	20	ЗО	40	60	80	100	100	100
	Кукурудза та зерно
3—11-й лист	0	0	5	10	15	20	ЗО	40	50	60	80
Викидання волоті-
цвітіння	0	0	5	10	20	35	50	60	70	80	90
Молочна стиглість	0	0	0	0	0	0	0	10	10	15	20
	Зернобобові (горох, квасоля)
Сходи	10	20	40	70	90	100	100	100	100	100	100
Бутонізація	20	40	60	80	100	100	100	100	100	100	100
Цвітіння	10	20	40	60	80	90	100	100	100	100	100
Дозрівання	0	0	0	0	0	0	10	20	ЗО	40	45
				Плодові		й виноград
Початок вегетації	0	0	0	0	0	0	5	10	15	20	25
Поява бутонів	0	0	0	0	0	5	10	15	20	25	ЗО
Цвітіння	0	0	0	0	5	10	20	25	ЗО	40	50
	Картопля
Сходи	0	0	0	0	0	5	10	20	ЗО	40	60
Бутонізація	0	0	0	0	0	0	5	10	15	20	40
Цвітіння	0	0	0	0	0	0	0	0	0	10	15
	Коренеплоди: цукрові,					столові,		кормові буряки,
				морква, турнепс
Сходи	0	0	0	0	5	10	20	ЗО	50	80	100
Початок потовщення кор енеплодів	0	0	0	0	0	5	10	15	20	ЗО	40
Ріст коренеплодів	0	0	0	0	0	0	0	5	10	20	25

Оцінювання стійкості до ЕМІ проводиться в такій послідовності: визначається очікувана ЕМІ-обстановка, що характеризується наяв­ністю ЕМІ-сигналів при ядерному вибуху і параметрами: часом на­ростання і спаду електромагнітного поля, напруженістю полів; ви­значаються можливі значення токів і напруг в елементах системи, що наведені від впливу ЕМІ визначається чутливість апаратури і її еле­ментів до ЕМІ, тобто межові значення наведених напруг і токів, коли робота системи ще не порушується; електротехнічна й електронна система розподіляється на окремі ділянки, які аналізуються з виді­ленням основних, від яких залежить робота; визначається коефіцієнт безпеки кожної ділянки системи, а також межа стійкості системи в цілому. Одержані результати розрахунків аналізуються й, оцінюють­ся а потім слід зробити висновки, в яких потрібно відмітити: найбільш уразливі ділянки, ступінь стійкості системи до впливу ЕМІ, які необхід­но провести організаційні й інженерно-технічні заходи спрямовані на підвищення стійкості уразливих окремих ділянок і системи в цілому.

При розробці інженерно-технічних заходів, спрямованих на підви­щення стійкості електротехнічних і електронних систем, мають бути застосовані способи боротьби з наслідками впливу ЕМІ або захист від проникнення імпульсів — не допустити наведені токи до чутли­вих вузлів і елементів устаткування.

Сучасний рівень знань про природу і властивості ЕМІ дає мож­ливість розробити захист від нього і впровадити заходи захисту, до яких входять схеми стійкі до електромагнітної інтерференції, радіо­електронні елементи, стійкідоЕМІ, екранування окремих пристроїв або цілих електронних систем.

Основна мета захисних пристроїв від ЕМІ — не допустити наве­дені токи до чутливих вузлів. Найбільш простим способом захисту є укладання обладнання повністю або окремих вузлів у захисні то- копровідні заземлені екрани і установка спеціальних захисних при­строїв на всіх лініях, трубопроводах, отворах і вікнах, які з'єднують внутрішні приміщення з обладнанням і зовнішнім середовищем. Ефективним буде заземлення окремих монтажних контурів (неза­лежно від заземлення екранів), застосування скручених пар проводів, провідних зв'язків усередині обладнання за деревовидною схемою. Для захисту провідних ліній або антен доцільно послідовно з грозо­вим розрядником встановлювати полосові фільтри.

Приклад типового захисту вхідних функціональних кабельних ліній показано на рис. 85.

Для захисту силового кабелю на вході в обладнання можна засто­сувати радіочастотні дросельні катушки і надшвидкодіючі варисто­ри -резистори, які міняють свій опір залежно від напруги (рис. 86).

Якщо обладнання живить постійним током інші прилади і вузли, тоді для захисту від ЕМІ можна встановлювати додаткові радіочас­тотні дросельні катушки і пристрої, що придушують коливання пе­рехідних процесів (рис. 87).

Антени захищати від ЕМІ можна за допомогою надшвидкодію- чих газорозрядних ламп. Вони витримують у режимі передачі по­тужність до 100 Вт і захищають від ЕМІ (рис. 88).

Підвищення стійкості роботи об'єктів народного л.

Рис. 85. Схема захисту вхідних фу- иуціональних кабельних ліній:

1 — імпульс; 2 — захисний екран кабе­лю; 3 — ізольована жила кабелю; 4 — екран; 5 — розрядник для захисту від перенапруги; 6 — фільтр; 7 — зазем­лення; 8 — діод; 9 — вивідний хвилевід

Рис. 86. Захист вихідних силових кабельних ліній:

Рис. 87. Типовий захист обладнан­ня з живленням постійним током:

1 — джерело постійного струму; 2 — радіочастотна дросельна катушка; 3 — швидкодіючий варистор; 4 — екрано­ваний провід

Рис. 88. Захист антени:

1 — антена; 2 — приймальний пере­датчик; 3 — газорозрядна лампа

1 — фазний провід; 2 — централь; 3 — земля; 4 — швидкодіючий варистор; 5 — обладнання, що захищається

Мікрофони, зовнішні репро­дуктори, інше периферійне об­ладнання, а також лінії, що ве­дуть до них, можна захищати за допомогою фільтрів нижніх частот і швидкодіючих варис­торів (рис. 89).

Оцінюючи стійкість роботи і проведення заходів підвищен­ня стійкості роботи мережі електропостачання, оповіщен­ня, ЕОМ та іншого важливого устаткування в умовах надзви­чайних ситуацій керівникам і спеціалістам необхідно врахову­вати можливе ураження від ЕМІ та захист від нього.

Оцінка стійкості об'єкта про­ти впливу хімічних і біологіч­них засобів. Оцінюючи стійкість об'єкта до впливу ОР і СДЯР не­обхідно визначити: тип ОР чи СДЯР, межі осередку хімічного зараження й ураження, площу зони зараження; глибину поши­рення зараженого повітря; стій­кість хімічних речовин на місце­вості; час можливого перебуван­ня людей у засобах захисту орга­нів дихання і в захисних спору­дах; кількість заражених людей, тварин; площі; можливі втрати людей, тварин, загибель сільсько­господарських культур і лісових насаджень.

Основним критерієм стій­кості роботи об'єкта в умовах хімічного зараження є втрати людей, тварин і рослин.

Оцінку стійкості об'єкта до впливу біологічних засобів не­обхідно починати з таких ви­хідних даних: встановити вид біологічних засобів, які можуть

X X

^^ Л пппгчу>у

Рис. 89. Схема захисту ліній мікрофонів і репродукторів: 1 — мікрофон; 2 — екранована пара проводів; 3 — швидкодіючий варистор; 4 — до радіоустановки; 5 — зовнішній репродуктор; 6 — екранована пара проводів; 7 — до радіоустановки

N1—1 !/]_[-

бути загрозою для об'єкта, ступінь небезпеки для людей, тварин; ступінь захищеності людей, тварин, продукції тваринництва і рос­линництва, води та ін. Оцінюючи стійкість об'єкта до впливу біоло­гічних засобів, необхідно визначити вид збудника, ступінь його не­безпечності, межі зараження, можливість і швидкість поширення інфекційних захворювань людей, тварин та небезпечних хвороб рос­лин; можливі втрати людей, тварин, посівів сільськогосподарських культур; необхідність введення карантину й обсервації.

На основі оцінки стійкості зробити висновки і розробити заходи щодо підвищення стійкості об'єкта до можливого ураження біоло­гічними засобами та ліквідації осередку біологічного ураження і відновлення стійкості виробничої діяльності об'єкта.

6.3. Основні напрямки підвищення стійкості роботи об'єкта в надзвичайних ситуаціях

На основі вивчення факторів, які впливають на стійкість роботи об'єктів, і оцінки стійкості елементів і галузей виробництва проти уражаючих факторів ядерної, хімічної і біологічної зброї, стихійних лих і виробничих аварій, необхідно завчасно організувати і провести організаційні, інженерно-технічні й технологічні заходи для підви­щення стійкості роботи.

Здійснення організаційних заходів передбачає завчасну підготов­ку всіх структур цивільного захисту, служб і формувань до надзви­чайних ситуацій.

Вжиттям технологічних заходів підвищується стійкість роботи об'єктів шляхом змінювання технологічних процесів, режимів, мож­ливих в умовах надзвичайних ситуацій.

Інженерно-технічні заходи мають забезпечити підвищену стійкість виробничих споруд, технологічних ліній, устаткування, комунікацій об'єкта до впливу уражаючих факторів під час надзвичайних ситуацій.

При проведенні цих заходів необхідно враховувати конкретні умови об'єкта народного господарства. Проте є загальні організаційні інженерно-технічні заходи, які мають проводитись на всіх об'єктах.

1. Забезпечення захисту людей та їх життєдіяльності. Ство­рення на об'єкті надійної системи оповіщення про загрозу нападу противника, радіоактивне забруднення, хімічне і біологічне зара­ження, загрозу стихійного лиха і виробничої аварії. Організація роз­відки і спостереження за радіоактивним забрудненням, хімічним і біологічним зараженням; гідрометеорологічне спостереження за рівнем води, напрямком і швидкістю вітру, рухом і поширенням хмари радіоактивного забруднення, СДЯР і ОР.

Створення фонду захисних споруд ЦО, запасів засобів індивіду­ального захисту і забезпечення своєчасної видачі їх населенню.

Завчасна підготовка до масової санітарної обробки населення і знезаражування одягу, організація взаємодії з установами охорони здоров'я для медичного обслуговування населення у надзвичайних ситуаціях.

Підготовка до евакуації населення, розміщеного в зонах можли­вих руйнувань і катастрофічного затоплення. Завчасна підготовка місць евакуації, організація прийому евакуйованого населення на територію населених пунктів.

Постачання населення продуктами харчування, питною водою, предметами першої необхідності; комунальне побутове обслугову­вання населення з урахуванням проведення евакуаційних заходів, забезпечення захисту продовольчих запасів.

Навчання населення способам захисту, надання першої допомоги, практичним діям в умовах надзвичайних ситуацій, морально-психо- логічна підготовка населення для виживання.

Забезпечення чіткої інформації про обстановку та правила дій і по­ведінки населення в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу.

2. Захист цінного й унікального устаткування. Захистити цінне і унікальне устаткування можна завдяки проведенню інже- нерно-технічних заходів, щоб зменшити небезпеку пошкодження і руйнування цінного й унікального устаткування, станків з програм­ним керуванням, шліфувальних, токарних, розточних, зубофрезер- них, пресових станків, автоматичних конвеєрних ліній та іншого устаткування.

Варіантами такого захисту є розміщення зазначеного устатку­вання в заглиблених приміщеннях а також використання спеціаль­них захисних пристосувань, закріплення станків на фундаментах, застосування контрфорсів для підвищення стійкості проти переки­дання обладнання.

3. Стійкість роботи галузі рослинництва. Планування і про­ведення заходів захисту сільськогосподарських рослин, урожаю в різних надзвичайних ситуаціях.

Встановлення надійної взаємодії зі станцією захисту рослин, ра­діологічною і агрохімічною лабораторією для організації спостере­ження за зараженістю посівів сільськогосподарських культур та ґрунтів, відбір необхідних проб та їх аналіз.

Впровадження у виробництво в и сок оур о жайних, стійких проти небезпечних хвороб і шкідників сільськогосподарських культур.

Підготовка техніки і хімічних засобів захисту сільськогосподар­ських культур від біологічних засобів ураження.

Розробка заходів збирання урожаю в умовах обмеженості забез­печення людьми, технікою, паливом і мастилами, порушення міжга­лузевих зв'язків, технології доведення урожаю до кондиції.

Організація зберігання і переробки урожаю в господарстві при порушенні зв'язків із заготівельними й переробними організаціями та підприємствами.

Розробка і підготовка до впровадження спрощених технологій вирощування сільськогосподарських культур, підготовка до зміни сівозмін і перепрофілювання рослинництва.

Забезпечення ефективного використання сільськогосподарських угідь в умовах радіоактивного забруднення, зараження хімічними і біологічними засобами.

Підготовка всіх засобів для захисту працюючих у рослинництві в різних умовах надзвичайних ситуацій.

3. Стійкість роботи тваринництва. Підготовка до проведення ветеринарно-санітарних заходів, спрямованих на зниження втрат тва­рин від сучасних засобів ураження. Завчасна підготовка приміщень для утримання тварин. Розробка заходів захисту тварин на пасови­щах. Створення запасів кормів і організація забезпечення водою.

Організація ветеринарної розвідки в господарстві, відбір необхід­них проб та їх аналіз.

Створення індивідуальних засобів захисту для елітного поголів'я худоби.

Розробка заходів евакуації тварин із зон можливих руйнувань, катастрофічного затоплення, районів хімічного зараження, підготов­ка місць для евакуації тварин. Планування заходів захисту кормів, джерел водопостачання і тваринницьких ферм.

Організація забезпечення основних виробничих процесів у тва­ринництві електроенергією від автономних джерел електропоста­чання, у разі відключення від центральної енергомережі. 426

Підвищення стійкості роботи об'єктів народного господар ^А" у..... — _

Підготовка до постійної готовності спеіі""-" Д . . .«"

робки тварин, а також пристосування для Р^ш - - <• - • < . . . » і« . ' наявної в господарстві.

Організація ветеринарної обробки, утилг"^{,м 1} * ■ « » - У Р ■ ■ • ■ ■ ■ тварин, тимчасового зберігання м'ясопродук^Лі1пР^Ип"РУ^-'**¹ госпо­дарських зв'язків із заготівельними ор гані за-"" ¹ підприємствами.

Розробка найпростіших технологій п е р е Р •' ■ - ¹ зберігання про-

відправки переробним дукщі тваринництва в разі неможливості " ■ * *

підприємствам і реалізації.

Організація забезпечення працюючих у тваринництві колектив­ними та індивідуальними засобами захисту*

3. Підвищення стійкості мереж комуї— господарства.

Для забезпечення стійкості роботи об'єктів ПС? проводитись інже-

нерно-технічні заходи на мережах комунальні'™ господарства з метою захисту джерел тепла із заглибленням у ґруїР комунікацій. Котельні слід розміщувати в спеціальному окремо розг¹"¹'¹--' приміщенні.

Якщо об'єкт одержує тепло з міської ,/п л оце нтр а лі, необхідно провести заходи для забезпечення стійкост* ^тРУ°°проводів і розпо­дільних пристроїв, підведених до об'єкта.

Теплова мережа має будуватися за кільц^Л-°- системою з прокла­данням труб у спеціальних каналах зі з'єд „ _£г * * ■ ■ паралельних діля- тт /ок мають бути встанов-

нок. Для відключення пошкоджених Д1ЛЯН '

лені запірно-регулючі засувки, вентилі та іг¹" ^л пристосування не­обхідно розміщувати в о г л ядов их колодязя^ЛІ ■■ Р ""Р ^{11 1} що,,,," валюється при руйнуванні будівель.

Система каналізації має будуватись о к р г друга для промислових і господарських воді* ^л ■ ^ол •■■* - ° У * ■ «• менше двох виводів з підключенням до м і с і / ■ ■ ■ каналізаційних ко­лекторів, а також виводи і колодязі з а в а р і й і г -засувками на об'єк-

/ооіііи. шо не завалюється,, тових колекторах з інтервалом 50 м на терит •

для аварійного скидання неочищеної води ■ найближчі штучні та природні заглиблення.

На деяких промислових об'єктах є систеї/¹¹ « ■ ■ забезпечення тех­нології вир о би и цт в а: дляподаннякисню, ам^,-"'"-^,-У"" повітря

„тт о. дих систем розробляють та інших рідких і газових реактивів. Для ь* г н

заходи для попередження виникнення вто'Р""" Факторів зброї, стихійних лих та виробничих аварій і ката/"Р°Ф"

3. Забезпечення стійкості роботи ,^™о-енергетичного ком­плексу і водопостачання. Створення резерв енергетичних потуж­ностей за рахунок автономних пересувних електростанцій, а також

427

місцевих джерел електроенергії. Підготовка автономних електро­станцій до роботи за спеціальним режимом (графіком) для забезпе­чення технологічних процесів виробництва, для яких неможливі тривалі перерви в електропостачанні.

З метою попередження аварій на електричних мережах необхід­но установити автоматичну систему відключення при виникненні перенапруги. Повітряні лінії електропостачання замінити на підзем­но -кабельні.

Створення необхідних запасів (резервів) паливно-мастильних мате­ріалів та інших видів палива й організація їх безпечного зберігання.

Щоб не допустити зупинки підприємства через дефіцит палива, необхідно підготуватись для роботи на різних видах палива: нафта, вугілля, газ.

Для підвищення стійкості забезпечення водою слід провести такі заходи. Необхідно створити основні і резервні джерела водопоста­чання. Як резервне джерело краще мати артезіанську свердловину, яку необхідно підключити до системи водопостачання. Крім того, воду можна брати з близько розміщеної природної водойми або спо­рудити штучну водойму чи резервуари з обладнанням пристроїв для збору і перекачування води.

Всі ділянки водопостачання повинні бути заглиблені в ґрунт з обладнанням пожежних гідрантів і пристроїв для відключення по­шкоджених ділянок. Локальні мережі водопостачання окремих ве­ликих підприємств варто з'єднати із загальноміською системою во­допостачання в єдине кільце.

Підвищенню стійкості забезпечення водою сприяє подавання води безпосередньо в мережу поза водонапірними баштами, спорудження обвідних ліній для подання води поза пошкодженими спорудами.

Завчасне вжиття заходів захисту вододжерел, водопровідних спо­руд, свердловин і шахтних колодязів від забруднення радіоактивни­ми речовинами, зараження хімічними і біологічними засобами.

Підготовка меліоративних, гідротехнічних та іригаційних споруд і систем до експлуатації в надзвичайних умовах.

7. Стійкість роботи автотранспортної та іншої техніки, технологічного обладнання і механізмів. Організація своєчасного оповіщення гаража, технологічного парку, їх керівників, водіїв, механі­заторів про загрозу надзвичайної ситуації.

Підготовка автотранспортної техніки до проведення робіт в умо­вах радіоактивного забруднення, хімічного біологічного зараження і світломаскування.

Пристосування і використання всіх видів транспортних засобів для евакуації населення і перевезення потерпілих.

Розробка заходів з метою пристосування автотранспортної, іншої техніки для виконання завдань ЦЗ.

Розробка пристосувань і технологічних процесів для відбору по­тужностей тракторів і автомобілів з метою приведення в дію елект­рогенераторів і технологічного обладнання, насосів для подачі води до місця споживання зі свердловин, відкритих водойм і шахтних колодязів.

Підготовка всієї техніки для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у надзвичайних умовах мирного і воєнного часу.

8. Забезпечення стійкого постачання об'єкта. Для забезпечен­ня виробництва продукції необхідні електроенергія, паливо, мастила, засоби захисту рослин, міндобрива, профілактичні й лікувальні пре­парати ветеринарної медицини, запасні частини, сировина та інші ма­теріально-технічні засоби. Забезпечення об'єктів цими ресурсами дасть можливість випускати необхідну продукцію в надзвичайних умовах мирного і воєнного часу. Тому повинні проводитись такі заходи, які б забезпечили стійкість постачання і сприяли підвищенню захисту ме­режі електро-, водо-, газопостачання, транспортних комунікацій і дже­рел постачання всім необхідним для забезпечення функціонування галузей сільського господарства в надзвичайних умовах.

З метою попередження аварій на електричних мережах необхід­но встановити автоматичну систему відключення перенапруги. По­вітряні лінії електропостачання слід замінити на підземно-кабельні.

Газ використовується як паливо і на хімічних підприємствах у технологічному процесі. Для безперебійного забезпечення газом, га­зові мережі необхідно підводити до об'єкта з двох напрямків, які мають бути з'єднані в єдине кільце з обладнанням для можливого дистанційного автоматичного управління й у разі необхідності відклю­чення пошкоджених ділянок.

На великих підприємствах необхідно мати підземні ємності із закачаним резервним газом.

На підприємствах, де використовується пара, необхідно захисти­ти джерела його постачання, заглибити в ґрунт комунікації паропо- стачання і встановити запірні пристосування.

Запас резервних матеріалів необхідно розраховувати на такі строки роботи підприємства, за які можливе відновлення регулярного по­стачання.

Передбачити, на випадок перебоїв в постачанні підприємствами-су- міжниками, створення місцевих матеріалів, сировини для виготовлен­ня комплектуючих виробів і інструментів силами свого підприємства.

8. Забезпечення збереження й відновлення будівель і споруд. Оцінка можливих ступенів руйнування будівель і споруд господар­ства, населеного пункту. Визначення обсягу невідкладних ремонт­них робіт, потреби в будівельних матеріалах.

Розрахунок сил і засобів для проведення невідкладних ремонт­них та інших робіт, а також знезаражування приміщень, виробни­чих ділянок і території.

Створення і підготовка спеціальних формувань для ремонтно- відновних, будівельних та інших робіт на об'єкті. При будівництві нових будівель і захисних споруд врахувати вимоги ЦЗ.

Розробка комплексу протипожежних заходів, які виключали б можливість виникнення масових пожеж.

10. Забезпечення надійності системи управління і зв'язку. Організація захищеного пункту управління, оснащення його засоба­ми зв'язку, які б дали можливість швидко доводити сигнали ЦЗ до всіх виробничих підрозділів і населення у місцях проживання.

Розробка документів, які регламентують чіткі дії персоналу для забезпечення сталої роботи об'єкта в надзвичайних умовах.

Підготовка необхідного резерву кадрів спеціалістів, механізаторів і керівних працівників для зміни тим, які будуть мобілізовані.

Планування збору даних про обстановку, передачу команд і розпо­ряджень в умовах впливу на об'єкт уражаючих факторів. Організа­ція використання радіозасобів, телефонного зв'язку, посильних для зв'яз­ку з віддаленими населеними пунктами, виробничими підрозділами, а також з колонами евакуйованого населення, що перебувають у дорозі, і відповідальними особами, які супроводжують під час евакуації.

Забезпечення дублювання ліній і каналів зв'язку.

Для підтримання на високому рівні ЦЗ регулярно проводити підго­товку населення, спеціалістів, проводити об'єктові тренування і ко­мандні навчання.

6.4. Основи захисту в рослинництві у надзвичайних ситуаціях

Для успішного ведення рослинництва, захисту працюючих у рос­линництві, захисту рослин і продукції рослинництва створені служ­би, установи і формування ЦЗ.

На базі Міністерства аграрної політики України створена служба захисту тварин і рослин. Обласні та районні служби захисту рослин і тварин працюють при відповідних управліннях сільського госпо­дарства, їм підпорядковані станції захисту рослин, агрохімічні лабо­раторії, державні інспекції якості насіння, карантинні лабораторії, пункти сигналізації, прогнозу появи і поширення хвороб і шкідників; науково-дослідні установи.

Для безпосереднього проведення заходів захисту сільськогоспо­дарських рослин і продукції рослинництва створюються такі фор­мування ЦЗ: команди захисту рослин (КЗР), бригади захисту рос­лин (БЗР), спеціалізовані групи захисту рослин (СГЗР).

Команди захисту рослин створюються на всіх об'єктах сільсько­господарського виробництва з працівників, які працюють у рослин­ництві, і оснащуються технікою, наявною у господарстві.

Бригади захисту рослин створюються у вищих і середніх спеці­альних навчальних закладах агрономічного профілю з викладачів і студентів старших курсів. Бригади є резервом державної і обласних служб та призначені для надання допомоги командам об'єктів під час ліквідації осередків масового ураження рослин і урожаю.

Спеціалізовані групи захисту створюються на базі науково-дослід- них інститутів і дослідних станцій агрономічного профілю. Такі групи підпорядковані начальникам державних і обласних служб. Вони можуть брати участь у визначенні виду СДЯР, ОР, біологічних засобів, ступеня забрудненості РР, ОР, СДЯР і БЗ, а також у розробці ефективних заходів ліквідації осередків ураження і ведення рос­линництва на забрудненій чи зараженій території.

Перед службами, установами і формуваннями захисту рослин сто­ять такі завдання: проведення всіх заходів ЦЗ захисту рослин і всієї продукції рослинництва; відбір і дослідження проб продуктів, фуражу, рослин і ґрунту для визначення їх забруднення радіонуклі­дами і зараженості хімічними речовинами і біологічними засобами; вилучення з використання забруднених і заражених продуктів і фуражу; знезаражування продуктів, фуражу, рослин, сільськогоспо­дарських угідь (дезактивація, дегазація, дезінфекція); ліквідація осе­редків небезпечних шкідників і хвороб рослин.

Основними заходами, які проводять завчасно є: планування за­ходів захисту рослин і врожаю в надзвичайних ситуаціях; створен­ня формувань захисту рослин; забезпечення формувань засобами індивідуального і колективного захисту та іншим табельним май­ном; організація і проведення навчання з ЦЗ особового складу служб, установ і формувань; організація і проведення науково-дослідних робіт, захисту і знезаражування посівів сільськогосподарських куль­тур, плодово-ягідних і лісових насаджень, продукції рослинництва тощо; виведення стійких проти хвороб і шкідників сортів сільсько­господарських культур; створення хімічних засобів і техніки для захисту сільськогосподарських рослин, насаджень і урожаю від шкідників і хвороб; вапнування кислих ґрунтів; організація спосте­реження і лабораторного контролю за об'єктами рослинництва; ознайомлення населення з ознаками ураження рослин; утримання табельної сільськогосподарської техніки захисту рослин у готовності; створення запасів хімічних засобів захисту рослин проти небезпеч­них хвороб і шкідників; будівництво зерноскладів, овочесховищ, еле­ваторів з урахуванням вимог ЦЗ; підготовка кваліфікованих кадрів механізаторів і спеціалістів; створення постійного перехідного фон­ду страхових запасів насіннєвого матеріалу, продовольства, резерву добрив; розробка енергозберігаючих технологій для вирощування і доведення до кондиції урожаю; підтримання постійної готовності сил і засобів ЦЗ для захисту рослин у надзвичайних умовах; прове­дення своєчасної профілактичної обробки посівів; розробка варіантів сівозміни для надзвичайних умов; розробка спрощених технологій вирощування сільськогосподарських культур та переробки, в разі потреби, урожаю в господарствах; створення запасів матеріалів для укривання урожаю.

Заходи ЦЗ в рослинництві при загрозі надзвичайної ситуації: введення в дію планів ЦЗ об'єкта, які передбачають заходи ведення рослинництва при загрозі надзвичайної ситуації; приведення в пев­ну готовність сил і засобів захисту рослин; доукомплектування за­собами індивідуального захисту приладами радіаційної, хімічної роз­відки і дозиметричного контролю та іншим табельним майном; пе­ревірка готовності технічних засобів для дезактивації, дегазації і хімічного захисту рослин; будівництво чи обладнання ПРУ для осо­бового складу формувань захисту рослин та решти людей, що пра­цюють у рослинництві; підготовка зерноскладів, елеваторів до захи­сту сільськогосподарської продукції; укриття сільськогосподарсь­кої продукції, яка зберігається в польових умовах; укриття сільсько­господарської техніки, запасів хімічних засобів захисту, мінераль­них, органічних добрив; організація спостереження за посівами, па­совищами, з метою своєчасного виявлення їх забруднення чи зара­ження; проведення у разі необхідності профілактичних заходів, спря­мованих на запобігання зараженню посівів небезпечними збудника­ми хвороб та шкідниками; розробка заходів для забезпечення зби­рання урожаю в умовах нестачі трудових і технічних ресурсів; ви­значення основних видів робіт і послідовність їх використання з урахуванням захисту працюючих у надзвичайних умовах; організа­ція евакуації працівників рослинництва з небезпечної зони, вивезен­ня сільськогосподарської продукції, техніки та інших цінностей гос­подарства з небезпечної зони.

Заходи підвищення безпеки в рослинництві, які проводяться в умовах радіоактивного забруднення місцевості після ядерного вибу­ху з метою захисту працюючих у рослинництві, одержання урожаю з меншою забрудненістю радіоактивними речовинами, розроблені з урахуванням трьох періодів надходження радіоактивних речовин після ядерного вибуху.

Перший період триває від початку випадання радіоактивних ре­човин до збирання урожаю останньої сільськогосподарської культу­ри даного року.

Другий період — 3 — 5 років — тобто період інтенсивних глобаль­них випадань радіоактивних речовин.

Третій період триває багато років — до очищення ґрунту від ос­новної маси радіоактивних речовин.

У перший період зразу після випадання радіоактивних речовин необхідно заміряти рівні радіації на полях; визначити можливу дозу опромінення рослин за період від випадання РР до достигання уро­жаю; визначити початок (час, дату) можливого відновлення робіт на полях; визначити тривалість робочої зміни та одержану дозу опро­мінення за одну зміну і за весь період вегетації культур працівника­ми, які будуть вирощувати урожай; розробити заходи ведення рос­линництва в умовах радіоактивного забруднення (режими радіацій­ного захисту працюючих, агротехнічні заходи, строки збирання куль­тур, місце і умови зберігання урожаю, використання урожаю для харчів, годівлі сільськогосподарських тварин, сівби, садіння, техніч­ної переробки: виробництво спирту, крохмалу, цукру, олії, борошна, круп).

У другий період основною небезпекою є забруднення ґрунту радіо­активними речовинами. Забрудненість ґрунту радіоізотопами в се­редньому становить: у зоні А 0,5 — 3 Кі/км®, у зоні Б 10 —13 Кі/км®, у зоні В і Г ЗО —100 Кі/км' і більше. Найбільш небезпечними радіо­ізотопами в цей період є стронцій-90 — аналог кальцію і цезій-137 — аналог калію. Тому всі заходи у цей період мають бути спрямовані на зменшення надходження цих ізотопів в урожай.

Радіоактивне забруднення ґрунту довгоживучими радіоізотопа­ми (стронцієм-90 і цезієм-13 7) вимагає значної зміни землекористу­вання у господарствах, розміщених на забрудненій території. Реко­мендується вести зональну систему використання забруднених зе­мель, в основу якої покладений принцип окремих спеціалізованих сівозмін на землях з різним ступенем радіоактивного забруднення.

У першу зону включаються землі господарств, ступінь забруднен­ня яких дає змогу вирощувати урожай зі вмістом стронцію-90 і це- зію-137 у продуктах не вище допустимого для харчового викорис­тання. В основному це землі зони А — помірного забруднення. Для цієї зони розробляються сівозміни із зернових, зернобобових овочів і картоплі, урожай яких безпосередньо використовують як продук­ти харчування і на корм великій рогатій худобі. Всі заходи, спрямо­вані на зменшення переходу радіоізотопів із ґрунту в рослини, про­водяться в даній зоні у першу чергу.

Найбільш чисті землі необхідно відводити під овочеві культури, враховуючи, що багато з них використовуються для харчових цілей без переробки. Овочі можна вирощувати на зовнішній межі зони А.

У другій зоні із забрудненістю радіоізотопами в середньому 10 — 13 Кі/км вводиться сівозміна з кормових культур для великої рога­тої худоби і птиці, продукція яких переробляється, а також для ро­бочої худоби.

У третю зону можуть бути включені забруднені землі другої по­ловини зони Б із сівозміною технічних культур (льон, соняшник, коноплі, цукрові буряки), а також насінництво сільськогосподар­ських культур. Солому і відходи від переробки урожаю, одержаного з цих земель, використовувати на корм худобі забороняється.

У зонах ВіГ через сильне забруднення радіоізотопами, викорис­товувати сільськогосподарські культури неможливо.

Внаслідок вітрової ерозії радіоактивні речовини з цих зон будуть мігрувати в сусідні зони, тому з метою боротьби з ерозією і мігра­цією радіоактивних речовин ці землі необхідно засадити лісовими культур ами.

До комплексу заходів захисту працюючих у рослинництві та зни­ження надходження радіоактивних речовин із ґрунту в урожай вхо­дять агрохімічні, механічні й біологічні заходи.

Агрохімічні заходи передбачають: вапнування кислих ґрунтів, що збільшує вміст доступного кальцію і зменшує надходження стронцію-90 в урожай до 10 разів; гіпсування солоних ґрунтів збільшує вміст доступного кальцію і зменшує надходження стронцію-90 в урожай на солоних ґрунтах; внесення фосфорних добрив зв'язує стронцій-90 у ґрунті в нерозчинні фосфати; внесення калійних добрив знижує над­ходження цезію-137 в урожай; внесення органічних і азотних добрив зменшує вміст радіоактивних речовин в одиниці урожаю, при підви­щенні урожайності вміст радіоізотопів пропорційно зменшується.

Механічні заходи передбачають зменшення радіоактивних речовин у шарі розміщення основної кореневої системи. Потрібно зняти верхній 5-сантиметровий шар забрудненого ґрунту; виконати глибоку оранку на ґрунтах із глибоким родючим шаром (чорноземи, торфовища).

Біологічні заходи спрямовані на винесення з ґрунту радіоактивних речовин рослинами. Це вирощування культур, які з урожаєм виносять багато радіоактивних речовин. До таких культур належать бобові, кар­топля, буряки. Одержаний урожай потрібно використовувати для тех­нічної переробки; на корми худобі і для насіннєвих потреб.

Культури на продуктові потреби слід вирощувати на важких за механічним складом ґрунтах. Тут значно менше засвоюється росли­нами радіонуклідів.

Третій період ведення рослинництва — захист працюючих і вро­жаю від забруднення радіонуклідами — є перехідним до нормально­го ведення рослинництва з використанням заходів другого періоду.

Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС забруднення сільсько­господарських угідь радіонуклідами за часовим виміром небезпеки умовно поділяється на три періоди: гострий — "йодова небезпека"; інтенсивного поверхневого забруднення сільськогосподарських угідь середньо- і довгоживучими радіоактивними ізотопами; кореневого надходження радіоактивних речовин у сільськогосподарську про­дукцію.

Гострий період ("йодова небезпека") характеризується поверхне­вим забрудненням ґрунту і посівів радіоактивними речовинами з переважним вмістом радіоактивного йоду та надходження його в корми і їжу. Тривалість цього періоду визначається порівняно неве­ликим періодом напіврозпаду радіоактивного йоду, що становив у середньому 40 — 80 днів з часу випадання.

Основні заходи в цей час були спрямовані на зменшення надхо­дження радіоактивного йоду та інших РР в організми тварин і обме­ження їх переходу з продуктами тваринництва і листяними овоча­ми в організм людей.

Період інтенсивного поверхневого забруднення сільськогосподар­ських угідь середньо- і довгоживучими радіоактивними ізотопами — тривав до кінця 1986 р. Радіаційно небезпечними є радіоізотопи, що осіли на поверхню ґрунту і вегетуючі органи (листки, стебла) сільсько­господарських культур і рослин на кормових угіддях. Радіоактивні ізотопи, з яких найбільш небезпечні стронцій-90 і цезій-137, разом із ґрунтовим пилом частково утримуються на поверхні рослин, а частко­во надходять у рослини через листки, коріння, розміщене поверхнево.

При позакореневому забрудненні рослин на ранніх фазах їх роз­витку господарсько цінна частина урожаю (зерно злакових і бобо­вих культур, картопля, коренеплоди) мають незначний вміст радіо­ізотопів і в основному придатні для споживання.

З другого року після радіоактивного забруднення території по­чався період кореневого надходження довгоживучих радіонуклідів у сільськогосподарську продукцію.

Для організації сільськогосподарського виробництва на ґрунтах, забруднених стронцієм-90 і цезіем-137, передусім потрібно провести радіохімічний і агрохімічний аналіз ґрунту, визначити тип ґрунту за механічним складом, наявність у ньому калію, кальцію, гумусу, рівень кислотності, від чого залежить перехід стронцію-90 і цезію- 137 із ґрунту в рослини.

За щільністю забруднення довгоживучими радіонуклідами сільськогосподарські угіддя віднесено до таких зон:

1. забруднення стронцієм-90 до 3 Кі/км² і цезієм-137 до 15 Кі/км²;

2. забруднення стронцієм-90 від 3 до 10 Кі/км² і цезієм-137 від 15 до 40 Кі/км²;

3. забруднення стронцієм-90 понад 10 Кі/км² і цезієм-137 від 40 до 80 Кі/км².

У зоні радіоактивного забруднення стронцієм-90 до 3 Кі/км² і цезієм-137 до 15 Кі/км² рослинництво ведеться за прийнятою для даної ґрунтово-кліматичної зони технологією. Мінеральні й органічні добрива вносяться в дозах, які забезпечать одержання стабільних ур ожаїв .

Потрібно проводити відбірковий контроль на вміст РР в урожаї. Додаткових заходів індивідуального захисту працюючих не вживають.

У зоні радіоактивного забруднення стронцієм-90 від 3 до 10 Кі/км² і цезієм-137 від 15 до 40 Кі/км² спеціальних заходів ведення рос­линництва вживають за умови, якщо 1/3 всіх угідь (за сумою площ) має такі рівні забруднення РР.

Якщо в господарстві є окремі поля, забруднені РР у межах цих по­казників, рекомендовані для цієї зони заходи проводять тільки на них.

Для одержання продукції рослинництва зі вмістом стронцію-90 і цезію-137 не вище допустимих величин необхідно щорічно вносити мінеральні й органічні добрива відповідно до раніше рекомендова­них доз або у подвоєних дозах за територіальними рекомендаціями. Вапнякові матеріали вносять із розрахунку 1,5 дози за гідролітич­ною кислотністю.

Важливо проводити потоковий і запобіжний радіаційний конт­роль. Потоковому радіаційному контролю підлягає продукція, яка надходить від господарств і населення на зберігання, переробку або реалізацію через торгівлю.

До системи запобіжного радіаційного контролю входять: пере­вірка на місцях (під час вегетації рослин) вірогідності прогнозу (роз­рахунку) вмісту РР на пасовищах і в зеленій масі влітку, у кормах заготовлених на стійловий період.

Якщо вміст РР у продукції рослинництва перевищує встановлені норми, урожай відправляють на корм худобі, а на даному полі вжива­ють додаткових заходів, які знижують перехід РР із ґрунту в рослини.

У зоні радіоактивного забруднення стронцієм-90 більше 10 Кі/км² і цезієм-137 від 40 до 80 Кі/км² землі використовуються для ведення рослинництва, але під суворим контролем із застосуванням режиму захисту працюючих. Такі поля виводяться із сівозміни і на них роз­міщують культури насіннєві й технічні, а також вирощують корми (коренеплоди, картоплю, кукурудзу на силос) для відгодівлі худоби.

Сіножаті й пасовища підлягають поліпшенню з внесенням підвище­них у 1,5 раза порівняно з існуючими нормативами доз фосфорних і калійних добрив і використанням урожаю тільки для відгодівлі худоби. Вся продукція, крім насіннєвої, одержана з даної території, підлягає радіаційному контролю. Насіння сільськогосподарських культур можна використовувати без обмежень.

Проводячи польові роботи, пов'язані з пилоутворенням, потрібно використовувати індивідуальні засоби захисту: респіратори або мар­леві, ватно-марлеві пов'язки. Після роботи пов'язку витрусити, ви­прати і можна використовувати знову. На тракторах і комбайнах бажано застосовувати герметичні кабіни. Після роботи необхідне вологе прибирання кабін.

Польові роботи проводять у спецодязі (комбінезонах, куртках, штанах, головних уборах). Після роботи спецодяг витрушують, а че­рез 3—4 доби перуть.

При зараженні полів хімічними речовинами і біологічними засобами мають бути проведені заходи безпеки, спрямовані на за­хист працюючих у рослинництві, рослин і урожаю, одержання без­печного для людей і тварин урожаю, знезаражування полів.

У разі підозри або за фактом ураження сільськогосподарських культур хімічними речовинами чи зараження біологічними засоба­ми необхідно залучити агрономів, агрохіміків, хіміків, спеціалістів станцій захисту рослин, представників карантинної служби до об­стеження, щоб встановити вид хімічної речовини, біологічного засо­бу, характер, ступінь ураження і межі зараження.

Якщо немає можливості залучити спеціалістів, агроном повинен організувати обстеження посівів, відібрати проби рослин, ґрунту, води і направити для аналізу на станцію захисту рослин, агрохімічну ла­бораторію або в науково-дослідну установу. За даними результатів візуального обстеження він повинен скласти повідомлення у двох примірниках. Один з них направити в районну службу захисту рос­лин і тварин, а другий — разом з пробами. На пробах зазначають: назву лабораторії, куди направлені проби, на що дослідити проби; назву села, господарства, бригади; номер поля, де взяті проби; час відбору проб (години, число, місяць, рік); хто відбирав проби (прізви­ще, посада).

До з'ясування результатів аналізів слід заборонити на даних по­лях всі роботи, використання урожаю, води, випас худоби. Для цього потрібно виставити при в'їзді на поля попереджувальні написи.

Після одержання результатів аналізів, коли відомі назва і доза хімічної речовини, методом прогнозу з урахуванням фази розвитку визначити можливий ступінь ураження рослин, втрати урожаю. Крім цього, розробити агротехнічні заходи для даних полів. Визначити строки відновних робіт на заражених полях із застосуванням при потребі засобів захисту органів дихання і шкіри, тривалості пере­бування у полі й знезаражування після роботи одягу, шкірних по­кривів та техніки.

При ураженні посівів слабкого (до ЗО %) і середнього ступенів (до 50— 70 %) і якщо пересівати неможливо, розробити агротехнічні заходи, спрямовані на збереження урожаю і зниження шкідливої дії хімічної речовини. Урожай з таких посівів після визначення в ньо­му залишкової кількості небезпечної речовини використовувати для потреб харчування можна тільки з дозволу медичної служби, на корм худобі — з дозволу спеціалістів ветеринарної медицини, а на на­сіння — після одержання результатів насіннєвої лабораторії. Уро­жай технічних культур відправляють на переробку.

Якщо ураження посівів сильного ступеня (90 —100 %) і висота рослин невелика, поля переорюють. При великій висоті посіви ско­шують, вивозять за межі поля і спалюють.

Плануючи використання земель надалі, необхідно обстежити поля з метою визначення вмісту небезпечної хімічної речовини в ґрунті. Тривалість збереження токсичних властивостей залежить від Грун­тов о-к ліматичних умов.

При ураженні зернобобових, овочевих, соняшнику препаратами 2,4-Д, піклорамом, урожай треба скосити і засилосувати. Ці препа­рати руйнуються при силосуванні й силос можна використовувати на корм худобі.

На полях, уражених хімічними речовинами, що містять миш'як (какодилова кислота та ін.), слід висівати тільки технічні культури, урожай яких іде на переробку, оскільки в продовольчих культурах може нагромаджуватися миш'як, що небезпечно для людей.

У перший рік після зараження небезпечною хімічною речовиною переорані поля після агротехнічної підготовки можна використати для сівби озимих, кормових або технічних культур. Надалі необхідно що­річно визначати вміст у ґрунті небезпечної хімічної речовини і за ре­зультатами досліджень планувати структуру посівів на наступний рік.

При встановленні факту зараження посівів збудниками небезпеч­них інфекційних хвороб чи шкідниками агрономічній службі необ­хідно обстежити поля, визначити вид, межі й щільність зараження, можливість розвитку епіфітотій. Потім розробити заходи ліквідації біологічного осередку з урахуванням можливості застосування хімічних і агротехнічних заходів, фази розвитку рослин, температу­ри повітря, вологості, появи і тривалості нічної й ранкової роси та інших факторів.

Відповідальність за проведення цих заходів несуть агрономи, фер­мери і керівники господарств. Контроль за проведенням заходів ліквідації осередку біологічного зараження покладається на станції захисту рослин і районну службу ЦЗ.

6.5. Заходи захисту в тваринництві у надзвичайних ситуаціях

Захист сільськогосподарських тварин у надзвичайних умовах — це комплекс організаційних, інженерно-технічних і зооветеринар­них заходів, спрямованих на зниження впливу на тварин небезпеч­них факторів: при стихійних лихах, виробничих аваріях і катастро­фах та захист від радіоактивних, отруйних речовин і біологічних засобів.

Організація заходів захисту сільськогосподарських тварин у над­звичайних умовах покладається на службу ЦЗ тварин і рослин, ке­рівників, спеціалістів і власників господарств, які мають тварин.

Основними способами захисту сільськогосподарських тварин від уражаючих факторів надзвичайних ситуацій є: укриття тварин у спеціально підготовлених (герметизованих) приміщеннях в умовах стійлового і лагерно-пасовищного утримання, тимчасове укриття в ярах, лісах, кар'єрах, перегін тварин на території, не заражені ОР, СДЯР, БЗ або з допустимими рівнями радіації — якщо немає при­міщень або в умовах відгінного тваринництва; евакуація тварин із небезпечних зон; застосування заходів індивідуального захисту органів дихання і травлення; специфічна профілактика інфекцій­них хвороб тварин, застосування антидотних засобів і протекторів; проведення у тваринництві заходів ліквідації наслідків надзвичай­них ситуацій.

Вибір способу захисту тварин повинен вирішуватись з урахуван­ням умов і особливостей господарства, з яких найбільше значення мають: розміщення господарства, його віддаленість від великих міст, залізничних станцій, гідротехнічних споруд, хімічних комбінатів і АЕС; рельєф місцевості, кількість і якість тваринницьких приміщень, пора року, поголів'я тварин і умови їх утримання та ін.

Для підтримання постійної готовності господарств до своєчасно­го і ефективного захисту тварин у надзвичайних ситуаціях основні заходи служби ЦЗ тварин і рослин повинні проводитися постійно у звичайних виробничих умовах.

Вони включають: будівництво нових і обладнання наявних при­міщень з урахуванням вимог ЦЗ для укриття персоналу, який до­глядає худобу; забезпечення основного складу формувань та обслуго­вуючого персоналу засобами індивідуального захисту; створення необхідних зоогігієнічних умов утримання, годівлі й використання тварин; постійне ветеринарне обстеження тварин і вивчення епізо­отичної обстановки території, де вони розміщені; вивчення місце­вої фауни, кровососних комах, кліщів і гризунів; охорону тварин­ницьких ферм від заносу заразних хвороб; регулярне проведення дезінфекційних, дезінсекційних і дератизаційних заходів; щеплен­ня проти інфекційних хвороб згідно з діючими інструкціями; за­безпечення формувань ЦО служби захисту тварин і рослин засоба­ми для проведення ветеринарної обробки тварин і знезаражування території, будівель, фуражу; експертизу фуражу, води, продуктів і сировини тваринного походження; обладнання захисних надбудов над колодязями, спорудження артезіанських свердловин; ветери- нарно-санітарний нагляд при перевезеннях (перегонах) худоби, птиці, м'яса і сировини тваринного походження; укриття запасів кормів; навчання робітників, службовців, фермерів способам захисту тва­рин і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; підготовку на­явної у господарстві техніки до використання її при ліквідації наслідків надзвичайної ситуації; забезпечення племінних і висо­копродуктивних, а якщо є можливість й інших груп тварин, засо­бами індивідуального захисту; створення у господарствах автоном­них джерел енергопостачання, створення і підтримання постійної готовності системи зв'язку й оповіщення; забезпечення тваринниць­ких ферм засобами пожежогасіння.

Система заходів ЦЗ у тваринництві при загрозі надзвичайної си­туації передбачає: приведення в готовність формувань і установ служ­би захисту тварин і рослин, проведення заходів захисту тварин, гер­метизацію тваринницьких приміщень і створення в них запасів фу­ражу та підготовку тварин для утримання в укриттях; евакуацію тварин із господарств, які попадають в небезпечну зону, а також із зон імовірного затоплення, розосередження тварин, які знаходяться на відгінних пасовищах, при відсутності приміщень; забезпечення племінних і високопродуктивних (а по можливості й інших) тварин засобами індивідуального захисту; підготовка наявної техніки для проведення ветеринарної обробки тварин, знезаражування території і продуктів сільськогосподарського виробництва; спостереження і лабораторний контроль, ветеринарна розвідка районів розміщення і випасів тварин, маршрутів перегонів з метою своєчасного виявлення їх зараженості, вивезення запасів кормів із районів катастрофічного затоплення.

При визначенні надзвичайної ситуації заходи захисту сільсько­господарських тварин повинні бути спрямовані на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації. З цією метою проводять: розвідку і визначення меж зони ураження або стихійного лиха; невідкладні рятувальні роботи (за можливості й необхідності тварин вивозять або виводять); дозиметричний і лабораторний контроль зараженості об'єктів ветеринарного нагляду радіоактивними і хімічними речо-

Підвищення стійкості роботи об'єктів народного господарства в надзвичайних умовах

винами, біологічними засобами; знезаражування сільськогосподар­ської продукції; ветеринарну обробку уражених тварин, надання їм першої лікувальної допомоги; знезаражування тваринницьких при­міщень та інших місць перебування тварин; експертизу продуктів тваринного походження; охоронно-карантинні заходи; поховання або утилізацію трупів, розробку технологій переробки продукції тварин­ництва на місцях та збереження її; розробку необхідних рекомен­дацій ведення тваринництва в надзвичайних умовах.

Для групового захисту тварин використовують переважно цегляні тваринницькі приміщення. Щоб захистити в них тварин від радіо­активних, отруйних, сильнодіючих ядучих речовин та бактеріаль­них засобів, необхідно виконати найпростішу герметизацію, посили­ти захисні властивості стін і перекриттів, обладнати припливно-ви- тяжну вентиляцію з фільтрами.

Для підготовки приміщень стелю промазують глиняним, цемент­ним або вапняним розчином і засипають шлаком або піском. Тов­щина такого шару прямо залежить від міцності стелі. Такими ж розчинами замазують щілини у стінах, між рамами дверей, вікон і стінами. Ззовні вікна закривають щитами. До 2/3 загальної кількості вікон наглухо закривають з обох боків щитами або закладають це­глою на розчині, простір між щитами можна засипати тирсою, зем­лею або торфом.

Частину вікон залишають для природного освітлення. На ці вікна роблять щити, оббиті толем, руберойдом або поліетиленовою плівкою. Щити приставляють з внутрішнього боку, щоб зручно було знімати. Якщо у приміщенні є електровентилятори, на припливні вентиляційні канали ставлять спрощені піщані або вугільні фільтри. Надходжен­ня повітря через фільтри має забезпечити обмін повітря не менше З—4 обсягів за годину.

У вікні приміщення прийому молока виймають одну ланку скла і замість неї вставляють металевий лист з отвором, крізь який протягу­ють шланг для перекачування молока з місткостей у молоковози.

Двері тваринницьких приміщень оббивають толем, руберойдом або поліетиленовою плівкою. На раму дверей по периметру приби­вають прокладку з пористої гуми або повсті.

Для зменшення проникнення радіоактивного пилу, ОР і СДЯР у приміщення при відкритих дверях із внутрішнього боку дверей роб­лять завіси з цупкого матеріалу або солом'яних матів, які за допо­могою планок щільно притискуються до дверних рам.

Коефіцієнт ослаблення радіації у непі дготов лени х дерев'яних приміщеннях 3 — 5, у цегляних 10 —15, а при додатковому облад­нанні коефіцієнт ослаблення збільшується у 2 — 3 рази.

Складовою заходів підготовки приміщень є проведення протипо­жежних заходів.

Для захисту працюючих у тваринництві необхідно обладнати під ПРУ кімнату відпочинку або інше наявне приміщення, при можли­вості ПРУ будують з виходом у тамбур тваринницького приміщення.

При загрозі радіоактивного забруднення місцевості керівник ЦЗ об'єкта відповідно до плану ЦЗ дає розпорядження привести в го­товність формування для захисту тварин. Команда захисту тварин приступає до підготовки тваринницьких приміщень, створення за­хищених запасів кормів і води на 5 — 7 діб і на території ферм на 7 —10 діб захищених грубих кормів.

Якщо тварини знаходяться на пасовищі, їх наближують до тварин­ницьких приміщень або переганяють чи перевозять із районів, у яких за прогнозом найбільше радіоактивне забруднення, у менш небезпечні.

При подачі сигналу ЦЗ "Повітряна тривога", "Радіаційна небез­пека", "Хімічна тривога" тварин заганяють у приміщення, закрива­ють вхідні двері, вікна і видають добову норму кормів.

Для догляду за тваринами в приміщеннях залишають мінімальну кількість працівників 3—5 осіб, але не менше 3 на приміщення. За наявності дійних корів залишають 5 — 7 осіб на 150 — 200 тварин.

Першу годівлю і доїння проводять через 4 — 6 год після укриття корів, надалі — один раз на добу. В цей період корів рекомендується годувати тільки сіном, добову норму води можна замінити соковитими кормами. Із раціону виключають сіль. Мінімальна добова норма води для напування великої рогатої худоби 4 — 5 л, свиней — 6— 8 л, сіна — великій рогатій худобі 5 — 6 кг, малій рогатій худобі — 0,5—1 кг.

При перебуванні тварин у приміщеннях необхідно піклуватися про економію кисню в приміщенні, уникати пересування тварин, га­совим освітленням користуватися тільки в разі крайньої потреби. Очищенню повітря і зниженню в ньому аміаку добре сприяє підстил­ка із соломи, тирси або торфу.

У герметизованому типовому цегляному приміщенні при зоогі- гієнічній нормі повітря на тварину (на голову молодняка великої рогатої худоби до 2 років — 12 —13 м¹, корову — 16, свиню — 6 м¹) велику рогату худобу і свиней можна утримувати без будь-якої шкоди для їх здоров'я у зимовий період при добових коливаннях темпера­тури зовнішнього повітря — 20...25 °С і середній швидкості вітру (2 — 4 м/с) — до 72 годин, а при сильному вітрі (5 — 6 м/с) — до 90 год; у теплий період при добових коливаннях температури зовнішнього повітря від 10 до 20 °С, швидкості вітру до 3 м/с — до 24 год, а при температурі повітря від 6 до 16 °С — до 24 год. 442

Після закінчення вказаного строку приміщення необхідно про­тягом 2 годин провітрювати. Надалі провітрювання приміщень не­обхідно повторити через половину початкового часу перебування тварин у цих приміщеннях. Для провітрювання приміщення відкри­вають вентиляційні труби, а при необхідності вікна і двері, з підвітря­ного боку. За наявності в приміщенні примусової вентиляції з фільтрами її необхідно включити після осідання радіоактивного пилу і хмари, яка прийшла на даною територією.

Розгерметизовувати приміщення не потрібно, оскільки можливе повторне забруднення РР або зараження ОР чи СДЯР.

Евакуація тварин із зон небезпечного і надзвичайно небезпечно­го забруднення проводиться після зниження радіації, для цього кра­ще використати транспорт, за можливості закритий, із застосуван­ням для захисту органів дихання тварин найпростіших засобів інди­відуального захисту.

Для утримання тварин в умовах радіоактивного забруднення після ядерного вибуху рекомендується застосовувати режими утримання тварин (табл. 127), які забезпечать допустиму чистоту продукції.

Виходячи з рекомендації, початок випасання м'ясної худоби до­зволяється при рівні радіації на пасовищі 0,5 Р/год, молочної — 0,1 Р/год, а з використанням молока дітям — 0,01 Р/год.

Після аварії на АЕС у період "йодної небезпеки" худобу доцільно перевести на стійлове утримання і годувати кормами, заготовлени­ми в минулому сезоні. Найбільш чисті кормові культури мають бути в раціоні дійних і тільних корів. Такими кормовими культурами є сіяні злакові трави, коренебульбоплоди (особливо картопля), куку­рудза, горох, боби, люпин.

Для захисту щитовидної залози від відкладання в ній радіоізо­топів йоду рекомендується у перші тижні всім тваринам давати таб­летки йодистих препаратів.

Дійним тваринам доцільно вводити в раціон більше кормових із родини хрестоцвітних (капуста, бруква, куузика, ріпак). Досліджен­ня показали, що при згодовуванні таких кормових культур виділен­ня з молоком радіонуклідів йоду зменшується вдвічі.

Забруднені м'ясо і м'ясопродукти вище допустимі норми направля­ють на технологічну переробку, що забезпечує виготовлення кінцевого продукту, придатного для харчового використання. Якщо це неможли­во, то таке м'ясо і м'ясопродукти переробляють на тваринні корми.

Ведення тваринництва у наступні роки — період кореневого над­ходження радіоізотопів у сільськогосподарську продукцію — має свої особливості. За щільністю забруднення довгоживучими радіону-

со" 0. к

«

а Я * 1

т-Ч

ю см

о со

о со

о со

о со

о со

0

Я)

саме

б Е 5 О О

№ ч & £ У

І .! И

ииїтооа'ой'

СО

ь-

®

0 ,-1

0 тН

0 тЧ

ю тН

ожна тривалий ча

си

саме

випасу хул діб

ІІ 0 2

аиэ т оігови вн вяоїготе оюядоаэаэн оюяонев.яодо £

ш К

Те саме

сд

см

®

00

о тЧ

Те саме

£ е та т 0 с

тоньоігои МОЯ идоМх и ЇҐ и я тэд

"8 а Я

Те саме

см

(И

со

00

0 тЧ

ш К

Те саме

дтіґ 'ад в і г о ід ппвЛявяэ Я0ІВЮЦ

Не ева-

куюють

Те саме

1 1

1 1

1 1

1 1

тч

см

ю 1 со

Після 5

* І К ч І х" та * * 1

АявнИоіготд[

'язково

Те саме

ю

ю

ю

тЧ

ю тЧ

0 со

0 со

м 1

НИСЗВЯІ хипзосю | г/

Не обе

Те саме

Т-Ч

см

см

со

®

0 т-Ч

ю см

см

АЮИХВЕ иижэ(£

о тН

О

®

ь-

®

со

см

тЧ

0. к X та

ДТІ Ґ Д ОЇІ

0

о о Т-Ч

Им

о о со

о о

о о ®

о о 00

1200

3000

4000

'Ф X 'I 0 а 3

ИД0ІҐ л вб

см

0 ®

о см Т-І

о 00 тч

о фЛ

о со со

о 0 00

о см ь-

1800

2400

Дози (

Адой 1 вв

0 (М

о ю

о о тЧ

о ю тч

о о см

о о со

о о

о о ®

1500

2000

адіації, „ після уху

ниі'Лм ОХ

ю о"

см тН

ю см

со

0 ю

ю 1>

10,0

15,0

37,0

50,0

Рівні р, Р/год, виб

в н иі'Лм і

®

0 см

0

0 ®

0 00

0 см ,н

&э т-Ч

0 (М

0 о ®

0 о 00

Під- зона

А-1

см со <<

1

Б-1

Б-2

Б-3

В-1

В-2

ЇЧ

клідами сільськогосподарські угіддя поділяються на три зони. Ви­ходячи з щільності забруднення рекомендуються й особливості ве­дення тваринництва для кожної з них.

У зоні забруднення стронцієм-90 до 3 Кі/км" і цезієм-137 до 15 Еі/км" ніяких обмежень у годівлі й утриманні сільськогосподар­ських тварин і птиці не вводиться. Одержувана продукція вибірко­во підлягає радіометричному контролю.

При забрудненні території стронцієм-90 від 3 до 10 Кі/км' і це- зієм-137 до 40 Кі/км' до проведення робіт з докорінного поліпшен­ня не використовувати природні пасовища і сіножаті для випасання продуктивних корів молочного напрямку і відгодівельної худоби, призначеної на м'ясо. На цих угіддях можна випасати відгодівель- ний (до одного року) і ремонтний молодняк великої рогатої худоби, робочих коней або продуктивних корів з наступною переробкою одер­жаного від них молока на масло.

На другий рік після випадання радіонуклідів організувати стійло- во-вигульне утримання корів, молоко від яких використовують не­збираним або переробляють на молочнокислі продукти. Годують цих тварин тільки зеленою масою сіяних трав і однорічних культур (зе­леного конвеєру), а також концентрованими кормами.

Ветеринарні й агрохімічні лабораторії контролюють вміст радіо­активних речовин у продуктах рослинництва і тваринництва.

При перевищенні нормативного вмісту радіонуклідів у молоці з'ясовують причини і вживають заходів для зменшення його за­бруднення (переведення на інше пасовище, зміна кормів), а продук­цію даного господарства відправляють на спеціальну переробку (на масло) Через 20 днів перевірку повторюють. За її результатами при­ймається рішення про використання молока.

В особистих підсобних господарствах вирощування і відгодівля свиней, великої рогатої худоби, птиці допускаються без обмежень. Проте за 1,5—2 місяці до забою худоба переводиться на прив'язне (без вигульне) утримання при годівлі її "чистими" кормами. Місцеві корми з цією метою можна використовувати тільки після їх пере­вірки на вміст радіонуклідів.

Молочних корів і кіз можна утримувати за умови, що будуть ви­ділені спеціальні окультурені пасовища і сіножаті. Використання не- окультурених природних (особливо лісових) пасовищ забороняється.

Території радіоактивного забруднення стронцієм-90 понад 10 Кі/км' і цезієм-137 понад 40 Кі/км' використовують тільки при суворому контролі ведення сільськогосподарського виробництва. Природні па­совища не використовують. У випадку крайньої необхідності можливе випасання робочої худоби і ремонтного молодняку від 6- до 15-місяч- ного віку. Сіножаті й пасовища підлягають докорінному поліпшенню, після чого вони можуть бути використані для всіх видів тварин, крім молочної худоби. Випасання худоби індивідуального сектору на пасо­вищах із рівнем забруднення більше 40 Кі/км² забороняється.

Під час догляду за худобою обслуговуючому персоналу слід за­стосовувати 313 — пов'язки з чотирьох шарів марлі або респіратор "Пелюстка". У кінці робочого дня їх витрушують, перуть і викорис­товують повторно.

Польові роботи і роботи з догляду за тваринами проводити в спец­одязі (комбінезони, куртки, штани, головні убори: кепки, ковпаки, пов'язки).

Зооінженеру і лікарю ветеринарної медицини господарства нале­жить: організувати годівлю тварин і визначити типи утримання; скла­сти кормовий баланс господарства з урахуванням радіоактивного за­бруднення кормів власного виробництва, річний план (окремо на літній і зимовий періоди) одержання продукції з прогнозованим радіоактив­ним забрудненням; розробити пропозиції щодо збереження або зміни структури тваринництва (чи стада), проводити регулярні диспансерні обстеження не менше 10 % ремонтного молодняку і продуктивного стада великої рогатої худоби; вжити протиепізоотичних заходів.

В умовах радіоактивного забруднення може бути масове уражен­ня тварин, тому необхідно розробити заходи надання допомоги тва­ринам і продуктивного використання їх.

Тваринам, які знаходилися в зонах радіоактивного забруднення, проводять ветеринарно-радіаційне обстеження. За даними обстеження їх розподіляють на такі групи: тварини, які підлягають утриманню і використанню за прямим виробничим призначенням; тварини, які підлягають вимушеному забою; тварини, які підлягають знищенню або утилізації.

Дози опромінення, одержані тваринами, визначають розрахунко­вим шляхом, за зовнішніми ознаками ураження, даними дозиметрів і даними аналізу крові.

Для вирішення питання господарського використання тварин, що опромінилися, розподіляють на три групи: перша група — тварини, що одержали дозу опромінення легкого ступеня; друга — середнього ступеня; третя — тварини, що одержали важкий ступінь ураження.

При радіаційних ураженнях важкого і надзвичайно важкого сту­пеня лікування тварин економічно недоцільне та й продуктивність тварин після лікування не досягне потрібного рівня. Таких тварин слід направити на забій на м'ясо або на утилізацію. У першу чергу забивають тварин з комбінованими ураженнями (гамма-опромінення,

Підвищення стійкості роботи об'єктів народного господарства в надзвичайних умовах

опіки, травми) і тварин, які одержали дози опромінення понад 600 Р. їх забивають на м'ясо у перші 3—4 дні після ураження. У другу чергу забивають на м'ясо тварин при можливому розвитку важкого ступеня променевої хвороби, на 3 — 10-й день після ураження.

При легкому ступені ураження тварини можуть бути забиті на м'ясо через 2 — 3 тижні після забруднення або одужування.

При середньому і важких ступенях ураження тварини можуть бути забиті на м'ясо між 6-м і 12-м днями після закінчення надхо­дження РР в організм. За цей період радіоактивність у м'яких тка­нинах організму зменшиться в 10 і більше разів.

До забою не допускають тварин, які мають виражені клінічні симп­томи променевої хвороби з підвищеною температурою тіла і в яких поверхня тіла забруднена РР понад допустиму дозу.

М'ясо та інші продукти забою з вмістом РР понад допустимі нор­ми закладають на зберігання, за час якого радіоактивність буде змен­шуватися внаслідок розпаду радіоізотопів. Туші та інші продукти забою після зберігання перед реалізацією перевіряють на вміст РР. Забій тварин, уражених РР, проводять на м'ясокомбінаті або на забій­ному пункті господарства після забою здорових тварин, або на спеці­альному пункті.

Для забезпечення стійкості роботи галузі тваринництва в умовах хімічного і біологічного зараження місцевості необхідне проведення комплексу таких заходів: оцінювання обстановки, яка може склас­тися на об'єкті; заходи щодо збереження або рятування тварин і зниження втрат продукції тваринництва; протиепізоотичні заходи введення карантину і обсервації; встановлення розмірів і орієнтов­них меж осередку хімічного і біологічного зараження та ураження; надання профілактичної допомоги ураженим тваринам; знезаражу­вання території, тваринницьких приміщень, кормів, води, техніки.

Отруйні й сильнодіючі ядучі речовини токсичні для тварин, тому залежно від дії тієї чи іншої з цих груп речовин необхідно проводи­ти антидотне і симптоматичне лікування тварин.

У разі ураження тварин отруйними чи сильнодіючими ядучими речовинами потрібно терміново ввести тваринам антидоти на місці ураження груповим або індивідуальним способом; при зараженні крапельно-рідинними хімічними речовинами провести часткову ве­теринарну обробку шкірних покривів; організувати евакуацію тва­рин із зон зараження; застосувати засоби індивідуального захисту поза зоною зараження, при потребі провести повну ветеринарну об­робку шкірних покривів, нейтралізацію ОР чи СДЯР, які потрапили з кормами і водою в організм тварини.

При ураженні зарином, зоманом, Ві-Ікс як антидоти застосовують тарен, пентафен, фосфалітин (найефективніший з цих препаратів) у вигляді 75 % водної суміші або в сполученні 3 : 1 з реактиватором холінестерази — препаратом ТМБ-4 (20 % -й водний розчин), що підви­щує ефективність фосфалітину, введеного в ну тр ішньом'яз ов о .

При ураженні люїзитом як антидот тваринам вводять 5 % -й вод­ний розчин унітіолу з розрахунку 5 мг/кг маси.

Тварини, уражені отруйними і сильнодіючими ядучими речови­нами, іноді підлягають вимушеному забою. їм обов'язково прово­дять ветогляд, навіть до обов'язкової ветеринарної обробки і анти- дотного лікування. Уражених ОР і СДЯР тварин, що підлягають забою на м'ясо, доцільно забити у перші 2 год з моменту їх заражен­ня (крім тварин з клінікою важкого ураження люїзитом). Якщо такої можливості немає, встановлюють черговість забою.

У першу чергу направляють на забій тварин, уражених фосфо­рорганічними ОР: типу зарин — важкого ступеня; іпритом — при явищах вираженого неспокою, прискореного дихання, порушенні сер­цевої діяльності й набряку шкіри в місцях ураження; люїзитом — середнього і легкого ступеня не пізніше 2 год з моменту зараження.

У другу чергу — уражених фосфорорганічними ОР: типу зарин незалежно від шляхів зараження, в яких уже припинилися судоми і відновилися зоровий і слуховий рефлекси; через органи дихання парами іприту, люїзиту та ОР задушливої дії, при явищах набряку легень, підвищенні температури тіла і порушенні серцевої діяльності.

У третю чергу направляють на забій тварин уражених: іпритом і люїзитом через органи травлення, при сильній слинотечі, набряку губ і слизової оболонки ротової порожнини; люїзитом — середнього і легкого ступеня, незабитих у перші 2 год після зараження. Ці тва­рини можуть бути забиті не раніше, ніж через 12 —14 год, тому що в проміжку від 2 до 8 год після зараження у м'язах нагромаджується миш'як, а надалі його кількість поступово зменшується.

При одночасному ураженні тварин стійкими ОР (іприт, трихлор- триетиламін та ін.) через шкірні покриви, органи дихання і травлен­ня час забою їх визначають, головним чином, залежно від ступеня ураження через шкірні покриви.

Тварини, уражені ОР легкого ступеня зі слабо вираженими озна­ками і уражені фосфорорганічними отруйними речовинами, але з проведеною ефективною антидотною терапією, можуть бути забиті у будь-який час залежно від потреби в м'ясі.

Ветеринарно-санітарна експертиза туш і органів проводиться за загальними правилами, але з урахуванням патологоанатомічних змін, характерних при ураженнях тією чи іншою хімічною речовиною.

Заходи ліквідації осередку біологічного (бактеріального) заражен­ня проводять у два етапи. Перший етап — з моменту застосування чи потрапляння у навколишнє середовище біологічних засобів до встановлення виду збудника інфекційної хвороби. За цей період необхідно провести загальні профілактичні й протиепізоотичні за­ходи, встановити карантин, визначити розмір осередку зараження, провести дезінфекцію, неспецифічну терапію антибіотиками широ­кого спектру дії та інші заходи, спрямовані на локалізацію осередку зараження. Основним завданням служби захисту тварин і рослин у цей період є швидке встановлення виду збудника, що визначає успіх протиепізоотичних заходів протибактеріального захисту тварин в осередку зараження.

Другий етап — з часу встановлення виду збудника інфекційної хвороби до завершення основних пр отиепізоотичних заходів, тобто до зняття карантину. Характер і спрямованість протиепізоотичних за­ходів залежать: від виду збудника, його патогенності, шляхів передачі — повітрям, через переносників, воду, фураж або оточуючі предмети; стійкості збудника в навколишньому середовищі та інших умов.

Вид збудника хвороби визначає показання і порядок введення обсервації і карантину, загальні системи режимних заходів і строки відміни цих режимів.

Безпосереднє керівництво Ліквідацією осередку біологічного (бак­теріологічного) зараження на об'єктах здійснює керівник цивільно­го захисту об'єкта.

Протиепізоотичні, ветеринарно-санітарні, лікувальні та інші спеці­альні заходи в осередку зараження організує і проводить начальник служби захисту сільськогосподарських тварин і рослин згідно з дію­чими інструкціями, рекомендаціями і постановами.

Якщо збудники інфекційних хвороб спільні для людини і тварин (антропозоонози), то всі заходи в осередку біологічного (бактеріоло­гічного) зараження організують у тісній взаємодії з медичною служ­бою, а при потребі — й іншими службами ЦЗ.

Засоби індивідуального захисту призначаються для високоцін- них продуктивних і племінних тварин. Для захисту органів дихан­ня коней і великої рогатої худоби від РР, ОР і СДЯР можна вигото­вити тор би-протигази і захисні маски (рис. 90, 91).

Торба-протигаз має вигляд мішка з трьох шарів мішковини, між якими прокладають два шари клоччя. Щоб надати торбі-протигазу відповідної форми, в мішок вкладають каркас із металевого кільця і трьох паличок, які запобігають западання стінок торби в ніздрі при диханні тварини. Виготовляють торбу-протигаз розміром 63 — 70 см окружності верхньої частини і висотою приблизно 35 — 40 см. На

	Бокова стінка 3 шт.
	70 см
	Кругова тасьма |
	100 см і
Потилична тасьма
| < 60 см

обід тор бп-пр отпгаз а пришивають мотузку, яка щільно притискує його стінку до голови тв арпнп.

Для нейтралізації фосгену, синильної ки­слоти, іприту і люїзиту торбу-протпгаз про­сочують розчином із 500 мл торф'яного мас­тила, 50 г гідроокису натрію і 450 мл води. Якщо такої суміші немає, можна використа­ти суміш машинного мастила і водії з миль­ним порошком або просочити 2 %-м розчи­ном гідрокарбонату натрію.

Для захисту шкірних покривів тварин від РР, ОР і СДЯР можна виготувати засоби за­хисту з тканини, вирізаної за формою тіла тварини і намоченої во­дою або розчином гідрокарбонату натрію.

Ветеринарна обробка уражених тварин РР, ОР, СДЯР і БЗ запобі­гає їх захворюванню, забезпечує можливість використовувати ураже­них тварин на м'ясо і не допускає поширення інфекційних хвороб.

Ветеринарну обробку тварин можна проводити різними машина­ми і технічними засобами, призначеними для підігрівання і подачі водії, для подачі миючих дегазуючих і дезинфікуючих розчинів об­робки шкірних покривів.

Для проведення обробки формування і служба ЦЗ тварин і рос­лин розгортають майданчик ветеринарної обробки тварин, найкра­ще за межами осередку зараження або на місцевості з допустимим рівнем радіації. На ньому виконують всі види обробки тварин і зне­заражування забруднених предметів догляду за ними, засобів захис­ту, упряжі.

Рис. 90. Захисна маска та її розкрій

Рис. 9 1. Торба з про кладкою із повсті

Шкірні покриви уражених тварин обробляють сухим, вологим або комбінованим способами. У холодний період року обробку тва­рин потрібно проводити в пристосованих, утеплених приміщеннях.

Суху обробку при забрудненості шкірних покривів радіоактив­ним пилом можна проводити машинами, які мають вакуумні при­строї: ветеринарною дезінфекційною машиною (ВДМ), пилососом. Кращий спосіб сухої обробки овець — стрижка.

При зараженні шкірних покривів ОР, СДЯР і БЗ суху обробку проводять хлорним вапном, яким посипають тіло тварини і втира­ють у волосяний покрив джгутом із підручного матеріалу. Через 15—ЗО хв після обробки хлорне вапно з шкірних покривів потрібно видалити щіткою або солом'яним джгутом.

При ураженні тварин фосфороорганічними отруйними речовина­ми терміново до обробки їм вводять антидот проти ФОР.

Вологу обробку тварин, шкірні покриви яких заражені РР, вико­нують водними розчинами миючих (поверхнево активних) речовин або водою під тиском 200 — 250 кПа (2 — 2,5 атм).

Для обробки шкірних покривів як миючі засоби застосовують 0,3 % -й розчин порошку СФ-2У або СФ-2, 0,3 % -й розчин емульгатора ОП-7 або ОП-ІО з добавкою 0,7 % -го гексаметафосфату натрію. Якщо відсутні ці засоби, можна застосовувати сульфанол, звичайне жирове мило, стандартний піноутворювач ПО-1 пожежних машин. Якщо немає миючих засобів, обробку можна проводити чистою водою.

Шкірні покриви тварин, уражені ОР і СДЯР, необхідно обробляти дегазуючими речовинами хлоруючої і окислюючої дії: хлорним вап­ном у сухому вигляді або у вигляді кашки (2 кг вапна на 1 л води), двохосновної солі гіпохлориту кальцію (ДС-ГК) або 2/3 основної солі гіпохлориту кальцію (ДТС-ГК). їх застосовують у сухому вигляді або водної кашки (перша в співвідношенні 1 : 4, друга — 1 : 10); 2-м водним розчином марганцевокислого калію, підкисле­ним 1%-м розчином оцтової або соляної кислот (при ураженні трихлортриетил аміном).

Із дегазуючих речовин основного характеру застосовують: їдкий натр (0,5 %-й водний розчин); 10—12 %-й водний розчин аміаку (при ураженні фосфорорганічними речовинами), вуглекислий і дво­вуглекислий натрій (2 % -й розчин для дегазації слизових оболонок очей, носової і ротової порожнини).

Для дегазації зарину, зоману, Ві-Ікс застосовують лужний розчин перекису водню; для дегазації азотистого іприту — 0,3 — 0,5 %-й розчин перманганату калію на 1 % -му розчині оцтової або соляної кислоти; для дегазації зарину, зоману — 5 —10 %-й розчин аміаку.

Норми витрати сухих дегазуючих речовин на велику тварину і вівцю — до 1 кг, на молодняк великої рогатої худоби і дрібної рога­тої худоби, коней і свиней — 0,3 — 0,5 кг; кашки — на велику твари­ну і вівцю 3 — 5 л, на теля, лоша, свиню 1—2 л.

Після дегазації тварин переганяють у загін для витримки на 20 — ЗО хв, а потім вдруге направляють у станки, де обмивають водою і переводять на чисту половину майданчика.

У разі необхідності тваринам надають лікувальну допомогу.

Заражені БЗ шкірні покриви тварин обробляють одразу, не чекаю­чи встановлення виду збудника. Шкірні покриви обмивають роз­чинами дезіЦфекуючих препаратів, а потім чистою водою. Для об­робки шкірних покривів тварин, заражених споровими формами мікробів, застосовують водні розчини таких засобів: 8 —13 %-й роз­чин однохлористого йоду; розчин трихлоризоціанурової кислоти з вмістом не менше 0,'7 % активного хлору; 3 %-й розчин перекису водню на 0,5 — 1 %-му розчині мурашиної або оцтової кислот; 1 %-й розчин йодохлорпіридинію на 1,5 %-му розчині хлористого водню; 1 %-й розчин йодохлорнікотинію на 3,5 %-му розчині хлористого водню; освітлений розчин хлорного вапна вмістом не менш як 5 % активного хлору.

При зараженні шкірних покривів тварин вірусами або неспоро- утворюючою мікрофлорою застосовують розчин цих же препаратів, але в концентраціях у 1,5—2 раза менших. Крім цього, можна та­кож застосовувати 3 %-ву суспензію 2/3 основної солі гіпохлориту кальцію, 1 % водний розчин хлораміну. Розчин потрібно готувати перед застосуванням. Оброблених тварин витримують 1 год у тіні. У жарку пору ро.Ку обробку потрібно повторити через ЗО хв, а через 1 год шкірні пркрови тварин обмити 0,2 %-м розчином одного з емульгаторів: СФ-2, СФ-2У, ОП-7, ОН-ІО або господарського мила.

6.6. Основи захисту машинно-тракторного парку (МТП) і паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) у надзвичайних умовах

На об'єктах народного господарства у надзвичайних умовах про­водять комплекс інженерно-технічних, технологічних і організацій­них заходів, спрямованих На забезпечення роботи МТП і ПЕК. Інже- нерно-технічні заходи повинні забезпечити підвищення стійкості ви­робничих будівель і споруд, обладнання, комунально-енергетичної мережі, захисних споруд. Технологічні заходи передбачають підви­щення стійкості роботи об'єктів впровадженням технологічних про­цесів, що спрощують виробництво і зменшують можливість впливу небезпечних факторів на людей і матеріальні засоби.

Організаційні заходи передбачають завчасну розробку і плану­вання дій керівного складу спеціалістів, об'єкта, служб і формувань

ЦЗ при виробничому процесі, проведенні рятувальних і невідклад­них робіт у надзвичайних умовах.

Заходи забезпечення роботи МТП і ПЕК у надзвичайних ситуа­ціях невіддільні від заходів, що стосуються роботи всього об'єкта, і є їх складовою. За часом виконання вони поділяються на ті, які вико­нують завчасно, у разі загрози і під час виникнення надзвичайної ситуації. До них належать:

• забезпечення захисту працюючих у МТП і ПЕК (це основ­ний фактор підвищення стійкості роботи таких важливих ділянок об'єкта);

• підвищення стійкості будівель і споруд проти дії надмірного тиску ударної хвилі, руйнівної сили землетрусу, урагану, високої тем­ператури. Під час проектування й будівництва нових виробничих споруд стійкість може бути досягнута застосуванням для несучих конструкцій міцних і вогнетривких матеріалів. Під час реконст­рукції існуючих споруд застосовувати полегшені міжповерхові пе­рекриття, легкі вогнетривкі покрівельні матеріали;

• підвищення стійкості технологічного обладнання майстерень, верстатів тощо та захист техніки. Для підвищення стійкості облад­нання створюють запаси агрегатів, окремих вузлів і деталей, матері­алів та інструменту для ремонту й відновлення пошкоджених ма­шин, механізмів і обладнання відповідно до існуючих норм і еконо­мічної доцільності. Цінні машини і агрегати необхідно розміщувати в спорудах, які мають полегшені й важкогорючі конструкції, обва­лювання яких не призведе до руйнування цінностей МТП і ПЕК. Багато машин (комбайни, трактори та ін.) можна розміщувати під навісами, що запобігає пошкодженню техніки під уламками. Необхід­но подбати про надійне забезпечення електроенергією, газом, водою, запасними частинами, паливом і мастилами. З метою захисту міст­кості з паливом і мастильними матеріалами обваловують або заглиб­люють;

• підвищення стійкості роботи МТП і ПЕК в умовах радіоактив­ного забруднення, підготовка до герметизації виробничих будівель і споруд шляхом створення тамбурів, ущільнення дверей, вікон; об­ладнання фільтрів і вентиляції, розробка режимів захисту працюю­чих в умовах радіоактивного забруднення;

• підвищення стійкості МТП і ПЕК проти впливу електромаг­нітних імпульсів встановленням захисних екранів і пристроїв, захис­том кабельних ліній, антен, обладнання розрядників і плавких запо­біжників, використанням паралельних двопровідних ліній;

• організація надійності управління. Розробка системи опові­щення керівного складу, спеціалістів і працюючих, надійне управлін­ня при веденні всього технологічного комплексу робіт у надзви­чайних ситуаціях, а також під час рятувальних і невідкладних робіт;

• забезпечення надійного матеріально-технічного забезпечення МТП і ПЕК, яке залежить: від стійких зв'язків з підприємствами і базами постачання, створення запасів палива, мастильних матері­алів, запасних частин, обладнання тощо, можливості виготовлення необхідних запасних частин, комплектуючих виробів та інструментів своїми силами, від безпечного зберігання гарантійного запасу всіх матеріалів;

• підготовка до відновлення порушеного виробництва.

План відновлення роботи МТП і ПЕК має враховувати можливі руйнування виробничих приміщень, пошкодження автомобілів, трак­торів, комбайнів, іншої техніки, ліній електропередачі та елементів, нестійких до уражаючих факторів. Для кожного варіанта можливо­го ураження розробляють план відновлення, який передбачає залу­чення до відновлення формувань ЦЗ об'єкта, ремонтних бригад зі спеціалістів і кваліфікованих робітників.

6.7. Заходи захисту в лісовому господарстві в умовах радіоактивного забруднення території

Лісове господарство є однією з галузей національного виробниц­тва. Завдання лісового господарства — збереження, використання, відновлення і вирощування лісів для забезпечення потреб у дере­вині та інших продуктах, а також використання багатогранних ко­рисних властивостей лісу: в о д ор егу люючи х, вітрозахисних, ґрунто­захисних, санітарно-гігієнічних, оборонних та ін. Не тільки в мир­ний час, а й у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу лісо­ве господарство повинно забезпечити природне і штучне відновлен­ня лісу, вирощування і догляд за ним, регулювання рубок лісу, раціо­нальне використання різносторонніх властивостей лісу, захист його від шкідників, хвороб і лісових пожеж.

З точки зору цивільного захисту ліс може використовуватися для тимчасового розміщення евакуйованого населення. Наявність деревини і маскувальні, захисні властивості лісу дають можливості будувати в ньому укриття для захисту населення і сільськогосподар­ських тварин. У воєнний час і в надзвичайних ситуаціях мирного часу ліс може стати важливим джерелом матеріалу, палива, кормів для худоби, важливої сировини для промисловості та ін. Для цього лісогосподарські об'єкти і працюючі в них повинні бути в мирний час відповідно підготовлені.

Серйозною небезпекою для лісу через кілька місяців після випа­дання радіоактивних речовин буде масове розмноження ентомошкід- ників у мертвих, відмираючих і сильно пошкоджених лісах внаслідок появи великої кількості сухостійних і ослаблених дерев. Це створить загрозу нападу шкідників на сусідні непошкоджені лісові масиви.

Поява великої кількості сухостійних дерев і зниження інтенсив­ності діяльності людей у забруднених лісах веде до небезпеки ви­никнення лісових пожеж і загрози повторного забруднення радіоак­тивними речовинами прилеглих територій. У цей період необхідно дотримуватися раціональної системи ведення лісового господарства на забрудненій території, спрямованої на зниження пожежної небез­пеки, обмеження розмноження ентомошкідників і відновлення ура­жених лісів.

Так, на території, забрудненій радіоактивними речовинами, за 10 років після Чорнобильської катастрофи в результаті ослаблення лісових насаджень, зниження інтенсивності або й повне припинення лісівництва, будівництва дамб і гребель на невеликих річках призве­ло до загибелі лісу від радіаційного впливу на площі 1500 га, від пожеж — на 17 000 га, від підтоплення — на 2000 га, від вітровалів — на 390 га, від хвороб і шкідників — на 156 га.

Заготівля і використання деревини та інших видів лісової про­дукції допускається з того строку, коли за нормами радіаційної безпе­ки стане можливим проведення звичайних господарських робіт у лісі.

Використовуючи забруднену деревину для опалення, необхідно дотримуватись таких заходів безпеки:

• вибирати попіл із печі не менше двох разів на тиждень з попе­реднім зволоженням;

• не використовувати попіл як добриво;

• зсипати попіл у спеціальні ями на глибину не менше 1,5 м.

Заготовляючи деревину потрібно знати, що у початковий період

після випадання радіоактивних речовин деревина залишається прак­тично чистою, тоді як кора сильно забруднена. Через це для змен­шення вмісту радіоактивних речовин у лісоматеріалах рекомендуєть­ся знімати кору на місці рубки. Значно зменшується радіоактивність лісоматеріалів після лісосплаву.

Вміст стронцію-90, цезію-137 та інших радіонуклідів у деревині, грибах, ягодах, горіхах, а також у м'ясі лісових звірів і птахів може досягати значних величин (табл. 128), особливо при випаданні водо­розчинних форм, що виключає цю продукцію з використання.

Протягом першого року після забруднення території вміст радіо­активних речовин у траві під наметом лісонасаджень, на лісових галявинах і вирубках, оточених лісом, буде значно меншим, ніж на навколишній безлісій території. Через це в разі відсутності запасів

Таблиця 128. Орієнтовний вміст стронцію-90 і цезію-137 у деяких ви­дах лісової продукції в різні строки після ядерного вибуху, проведеного в літній час, Кі/кг повітряно-сухої речовини, Кі/км (за сумарним вмістом радіонуклідів)

Час після вибуху	Деревина		Кора		Гриби
	Стронцій-90	Цезій-137	Стронцій-90	Цезій-137	Стронцій-90
1 місяць	-	—	1—3	2—6	-
1 рік	0,3—1	0,3—3	5—150	80—300	1,5—5
2 роки	і—3	0,6—6	80—300	150—600	5—15
5 років	20—60 у хвойних 40—120 у листяних	1—10	200—600	350—1400	50—150

Примітка. Мінімальні значення належать до зони, яка прилягає до епіцентру вибуху, максимальні — до периферії радіоактивної зони.

чистих кормів рекомендується (одержавши дозвіл на випас худоби і сіножать у даній зоні) у перші місяці перевагу віддавати лісовим пасовищам.

Для визначення можливих строків початку ведення господар­ських робіт на забрудненій території необхідно керуватися гранич­но допустимими рівнями, режимами захисту населення, встановле­ними службами ЦЗ.

У відновний період виникає потреба в раціональній системі веден­ня лісового господарства на забруднених територіях. До першочерго­вих заходів належать вирубки загиблих і сильно уражених наса­джень, а також організація протипожежної охорони забрудненого лісу. Надалі важливого значення набувають відновлення пошкоджених і вирубаних насаджень та боротьба зі шкідниками і хворобами лісу. Але, перш ніж впроваджувати раціональну систему ведення лісового господарства на забрудненій радіоактивними речовинами території лісу, потрібно заміряти рівні радіації на місцевості, визначити дозу можливого опромінення насаджень, скласти дозову Карту лісових на­саджень, визначити вміст радіонуклідів у продукції лісового госпо­дарства та можливі пошкодження насаджень, розробити заходи ве­дення лісового господарства в умовах радіоактивного забруднення території (початок відновлення робіт на даній території, режими за­хисту працюючих, рубки лісу і догляд за ним, заготівля і використан­ня деревини, грибів, ягід, соку, лікарської сировини, дьогтю, насіння, лісовідновні роботи, знезаражування території, продукції та ін.).

Рубки лісу і догляд на ним спрямовані на поліпшення викорис­тання деревини, зменшення пожежної небезпеки, знищення шкід­ників, ліквідацію небезпечних вогнищ хвороб насаджень і збережен­ня насаджень, що залишилися.

При радіаційному ураженні лісу вирубці підлягають всі хвойні дерева, у яких пошкоджено понад 60 % крони, і листяні насадження з пошкодженням більше 95 %. Хвойний ліс вирубують повністю, якщо загинуло понад 50 % стиглих дерев, 60 % достигаючих і більше 75 % молодих. При менших ступенях радіаційного ураження в лісах необхідно проводити часткове вирубування: в стиглих насадженнях

• санітарні рубки, в достигаючих — прохідні рубки і в молодиках

• прорідження з видаленням усіх сильнопошкоджених (85 % пошко­дження крони) дерев.

Рубки лісу доцільно проводити в зимовий період, що дає мож­ливість суттєво знизити дозу опромінення працюючих завдяки ек­ранізуючій дії снігового покриву і зменшенню надходження радіо­активних речовин при інгаляції. Лісозаготівля взимку запобігає руй­нуванню поверхневого шару ґрунту і лісової підстилки, знижує еро­зію ґрунту і рознесення радіоактивних речовин. Крім того, вміст у деревині деяких рухомих радіонуклідів у зимовий період нижчий, ніж влітку в результаті відтоку в коріння.

Деревину можна використовувати для господарських потреб тільки зі знятою корою. З обкорованої деревини листяних порід з території, забрудненої стронцієм-90 до 50 Кі/км', можна виготовляти фанеру, меблі та будувати житлові будинки. На території, забруд­неній 50 Кі/км', з деревини листяних порід не можна виготовляти меблі, фанеру, будувати житло; деревину хвойних порід можна вико­ристовувати, але потрібно зняти кору і річні кільця, які утворилися після радіоактивного забруднення.

На забруднених ґрунтах у межах 50 —100 Кі/км' дерева гинуть. Деревину таких насаджень можна використовувати для виготовлен­ня шпал, телефонних та електричних стовпів і нежитлових приміщень.

При радіаційному ураженні лісу важливою стає проблема лісо­розведення. Лісопосадки насамперед необхідно проводити в пройде­них вирубками уражених лісонасадженнях, які належать до кате­горії водоохоронних лісів (уздовж берегів водосховищ річок і озер) для запобігання повторному забрудненню водойм. Ширина водоохо­ронних лісових смуг має бути не менше 50—100 м.

Лісопосадки доцільно проводити також у тих хвойних насаджен­нях, де проведені інтенсивні рубки і де природна памолодь не забез­печує відновлення лісу. Пошкоджені листяні насадження здатні до самові днов лени я порослю від коренів на місці засохлих дерев.

Під лісопосадки краще відводити забруднену територію, вилучену із сільськогосподарського використання. Посаджений на цій території ліс обмежить вітрову і водну ерозію і на період головних рубок (через 60 —100 років) може бути використаний у народному господарстві.

З метою створення більш стійких проти пошкодження лісовими пожежами, шкідниками насаджень на лісосіках суцільної рубки і в місцях нових лісонасаджень необхідно створити штучні хвойно-ли- стяні насадження.

Як лісопосадковий матеріал можна використовувати будь-які породи, рекомендовані для даного району. Більш придатними є со­сна, модрина, які менше нагромаджують радіоактивні речовини в деревині, ніж листяні породи.

Лісопосадки на площах зі значною щільністю радіоактивного за­бруднення доцільно проводити не насінням, а великомірним садив­ним матеріалом, оскільки сіянці віком більше 2 років стійкіші про­ти дії радіації порівняно з молодими сходами.

При щільності забруднення більше 1000 Кі/км' сумішшю про­дуктів поділу річного віку поглинута доза в насінні й паростках становитиме понад 20 рад/доба, що викликає безповоротне пошко­дження сіянців. Щільність опромінення насіння менше 2000 Кі/км² при висіві не викликає серйозної небезпеки для сіянців. Проте не­обхідно враховувати, що в перші роки після забруднення території насіння деревних рослин може бути дефіцитним внаслідок імовір­ного радіаційного ураження значних масивів лісу. Для вирощуван­ня посадкового матеріалу і сівби необхідно використовувати насіння, одержане з менш забруднених, неуражених ділянок лісу.

Забруднення ґрунту стронцієм-90 до 50 кі/км² не впливає на ґрун­тову схожість насіння навіть хвойних дерев (сосна, ялина, модрина). Але за цих умов спостерігається загибель ростучих сіянців. Через це на ґрунтах з високим вмістом стронцію-90 використовують для лісо­посадок великомірний матеріал, одержаний на більш чистих до цього ізотопу ґрунтах. Враховують також, що дерева листяних порід, на­приклад берези, асимілюють із ґрунту стронцію-90 значно більше, ніж хвойні, оскільки вони засвоюють із ґрунту кальцію більше, ніж хвойні.

Ведення лісового господарства в н ей ош к о д же ни х лісах. При експлуатації забруднених лісів, крім одержання продукції, основне завдання полягає у запобіганні природній і господарсько-побутовій міграції радіоактивних речовин на навколишню територію.

Найбільш важливими заходами є обмеження господарського ви­користання продукції із забрудненого лісу, запобігання лісовим по­жежам і зниження інтенсивності вітрової і водної міграції радіоак­тивних речовин.

Жорсткі обмеження, які вводяться на використання лісової про­дукції, залежатимуть від умов забруднення лісу, але в першу чергу

Підвищення стійкості роботи об'єктів народного господарства в надзвичайних умовах

від обстановки (мирна чи воєнна), оскільки допустимі забруднення об'єктів зовнішнього середовища при цьому різні. Введення обме­жень на використання лісової продукції доцільне при такому рівні забруднення, коли допускається звичайна практика ведення сільсько­го господарства і використання сільськогосподарської продукції.

Якщо забруднення місцевості зумовлене випаданням суміші ко- роткоживучих радіонуклідів (з періодом піврозпаду не більше одно­го місяця), то обмеження, які вводяться в умовах мирного і воєнного часу, стосується в основному продуктів, що надходять у раціони лю­дей і тварин (гриби, ягоди, трава, сіно тощо). Вони є тимчасовими і після визначеного строку мають бути зняті.

У тих випадках, коли до складу забруднення входять довгоживучі радіонукліди і серед них найбільш небезпечні стронцій-90 і цезій-137, може виникнути необхідність введення тривалих обмежень. Обме­ження у використанні продукції із забрудненого лісу в такому разі мають нормуватися за вмістом стронцію-90 і цезію-137.

Радіоактивні речовини, що випали на лісові масиви після аварії на ЧАЕС, в основному затрималися в кронах дерев. Після опадання листя і хвої переважна більшість радіоактивних речовин зосереди­лися у лісовій підстилці.

У лісах затрималося значно більше радіоактивних речовин, ніж на безлісій території. І надалі ліси стали потенційними джерелами додаткового забруднення навколишньої території, особливо під час лісових пожеж. Розподіл радіоактивних речовин на площі лісових масивів нерівномірний. Найбільш забруднені хвойні насадження.

Залежно від щільності забруднення радіоактивними речовинами територія лісових масивів розділена на чотири зони: зона 1 — щільність забруднення до 1,0 Кі/км² (потужність експозиційної дози до 1,25 мР/год); зона 1А — щільність забруднення від 1,0 до 2,0 Кі/км² (потужність експозиційної дози від 1,25 до 2,5 мР/год); зона 1Б — щільність забруднення від 2,0 до 4,0 Кі/км² (потужність експозицій­ної дози від 2,5 до 5,0 мР/год); зона 1В — щільність забруднення більше 4,0 Кі/км² (потужність експозиційної дози — 5,0 мР/год і більше).

Права віднесення території до тієї або іншої зони надаються адмі­ністрації підприємства та місцевих органів державного санітарного нагляду, які ґрунтуються на даних дозиметричного контролю, одер­жаних на постійних пробних площах у лісництві з урахуванням гамма-фону ґрунту, насаджень і підстилки.

Залежно від рівня радіоактивного забруднення лісових масивів вводяться обмеження на ведення лісогосподарського виробництва і використання продукції лісу в цих надзвичайних умовах залежно від зони.

У зоні 1 лісове господарство ведеться без обмежень, продукція лісу використовується повністю. Можлива заміна ділянок з метою наближення робіт до просік і доріг для скорочення шляхів транс­портування. Лісогосподарські роботи в цій зоні ведуться відповідно до діючих правил та інструкцій.

У зоні 1А лісове господарство ведеться без обмежень, посилюють­ся протипожежні заходи. Лісова продукція використовується за призначенням, заготівля сіна не обмежена, добування живиці ведуть звичайним способом без застосування хімічних стимуляторів.

У перші три місяці після випадання радіоактивних речовин забо­роняється випасання худоби у лісі й утримання пасіки.

Рубки догляду і санітарні проводять без обмежень у літній пері­од з урахуванням норм радіаційної безпеки. Лісовпорядження у цій зоні має відповідати діючим правилам та інструкціям.

Лісосіки головного користування не мають обмежень.

Головні й лісовідновні рубки найкраще проводити суцільнолісо- січним способом згідно з правилами та інструкціями взимку при мерзлому ґрунті, наявності снігу або у вологу погоду. На ділянках промислової заготівлі харчових продуктів лісу і лікарської сирови­ни у зв'язку з мозаїчним забрудненням радіоактивним пилом і вибір­ковими властивостями рослин і грибів нагромаджувати радіоактивні речовини необхідно вести суворий контроль рівня радіації на місце­вості та ступеня забруднення харчових продуктів і лікарської сиро­вини.

Бригади заготівників із постійних робітників лісогосподарських підприємств забезпечуються спецодягом (гумові рукавички, взуття, штани, куртки або халати і головні убори), протипиловими респіра­торами .

Час роботи визначається з урахуванням норм радіаційної безпе­ки. Під час сильного вітру роботи потрібно припинити і людей виве­сти з лісу. Не допускаються до роботи підлітки, вагітні та матері, що годують немовлят. Після роботи обов'язково проводять санітарну обробку людей, одягу та інвентарю.

Для всіх людей, які працюють у лісі на території забрудненій радіоактивними речовинами, для відпочинку слід організувати спе­ціально обладнані місця, вагончики або закриті приміщення.

У зоні 1А під час роботи в умовах підвищеної запиленості необ­хідно забезпечити людей засобами захисту органів дихання і шкіри. Постійно вимірювати потужність експозиційної дози випромінювання ґрунту і рослинності.

На ділянках промислової заготівлі ягід, плодів, грибів, лікарської сировини необхідно відбирати зразки для визначення ступеня радіо-

Підвищення стійкості роботи об'єктів народного господарства в надзвичайних умовах активного забруднення. Зразки відбирають по 250 — 300 г, в один і той же час — 12 год, у сухому вигляді, на початку масового дости­гання ягід, плодів, появи грибів і строків заготівлі лікарської сиро­вини. У день відбору зразок необхідно направити на аналіз у полі­етиленовому пакеті або в скляній тарі з щільною кришкою й етикет­кою. На етикетці вказати лісгоспзаг, лісництво, номер кварталу, вік і повноту насаджень, тип лісорослинних умов, дату і час взяття зразка, хто взяв зразок і підпис лісівника, відповідального за відбір зразка.

У зоні 1Б лісове господарство ведеться з обмеженнями. Вво­диться режим "Пожежонебезпечний стан". Забороняються збір ягід, плодів, грибів, лікарської сировини, мисливство на диких тварин, випас худоби, яка належить приватним особам, заготівля дров.

Випасання худоби лісгоспів, державних і колективних господарств дозволяється за умови наступної переробки молока на масло. Заготівля сіна дозволяється тільки господарствам з наступним використанням його для згодовування робочій худобі та худобі на відгодівлю.

Ділову деревину заготовляють у зимовий період за наявності сні­гу, рештки після рубок і кору складують.

Нижньоскладські роботи з розробки деревини і відвантаження проводять тільки в зимовий період. Переробка деревини дозволяється в закритих приміщеннях, які відповідають вимогам гігієни праці.

Рубки догляду не проводять, а переносять на пізніший строк, до зниження щільності забруднення.

Лісосіки головного користування відводяться з урахуванням за­ходів радіаційної безпеки і проведенням робіт у зимовий період з використанням комплексної механізації.

Головні рубки в цій зоні можна проводити суцільнолісосічним способом тільки в зимовий період за наявності снігу з обов'язковим обкоруванням стовбурів на верхньому складі з наступним похован­ням відходів.

Працівників у цій зоні потрібно забезпечити засобами захисту органів дихання і шкіри. Після змін необхідно провести дезактива­цію одягу, інвентарю і техніки.

У зоні 1В лісогосподарське виробництво після аварії на атомній станції припиняється. Вводиться режим підвищеної пожежної небез­пеки і проводяться заходи, які запобігають виникненню пожеж. Забо­роняється використовувати лісові території для господарських потреб.

У кожному лісогосподарському об'єкті повинні бути нанесені на лісовйоряджувальні планшети межі встановлених зон.

Проводячи підготовчі роботи з лісовідновлення, головного і проміжного використання, встановлюють ступінь радіоактивності кожної ділянки. Для цього закладаються пробні площі 0,02 — 0,05 га в необхідній кількості для віднесення території до встанов­лених зон. Проводять наземне обстеження, валку і вирубку наса­джень, після якої виконують радіометричний контроль і встановлю­ють номер зони. Перед цим потрібно провести дезактивацію лісових доріг, кордонів державної лісової охорони, житлових і виробничих приміщень та споруд.

При лісовирощуванні в районах радіоактивного забруднення по­трібно максимально використовувати здатність лісу до природного відновлення, особливо в сирих і мокрих умовах. Лісові масиви необ­хідно створювати змішані, як найбільш біологічно стійкі й відносно пожежобезпечні.

Враховуючи плямистість радіоактивного забруднення, щільність забруднення лісів і продукції вони поділені на зони і підзони.

До першої зони належать лісові насадження з щільністю забруд­нення за цезієм-137 від 15 Кі/км' і більше. На цих територіях лісо­господарська діяльність припинена. Заборонені заготівля грибів, ягід, лікарської сировини, березового соку, полювання. Ведуться роботи, пов'язані зі збереженням насаджень.

До другої зони належать ліси із забрудненням ґрунту цезієм-137 від 5,1 до 15 Кі/км². Ця зона має ще три підзони радіаційного змен­шення навантаження. Тут запроваджене диференційоване викорис­тання деревини. Деревина з цієї зони не використовується для ви­робів культурно-побутового призначення. Заборонено побічне кори­стування лісом, у тому числі і полювання.

Третя зона включає лісові насадження із забрудненням цезієм-137 від 1,0 до 5 Кі/км². Тут проводяться певні лісогосподарські роботи.

Заготовляти їстівні гриби, ягоди, плоди, сіно, випасати худобу можна лише при жорсткому радіаційному контролі при щільності забруднення не більше 1,0 Кі/км².

Необхідно проявляти обережність, навіть за низьких рівнів за­бруднення лісових насаджень від 0,5 до 1,0 Кі/км² радіоактивність грибів, ягід перевищує допустимі рівні й така сировина не придатна для переробки і вживання.

Таким чином, важливим у забезпеченні стійкості роботи лісогос­подарських об'єктів у надзвичайних ситуаціях є:

• захист працюючих і членів їх сімей;

• підтримка і підвищення стійкості лісового господарства має мету забезпечення збереження високої продуктивності лісу;

• планомірна рубка і відновлення лісу як джерела сировини для промисловості, палива, біомаси;

• попередження лісових пожеж, хвороб та шкідників і боротьба з ними;

— навчання персоналу основам поведінки в надзвичайних ситуа­ціях.

Періодично (влітку — один раз за зміну, взимку — у разі забруднення) потрібно заміряти рівень забруднення техніки, спецодя­гу і рук працюючих, керуючись допустимими рівнями радіоактивного забруднення.

6.8. Захист сировини, продовольства, фуражу і води

Найбільш надійній спосіб захисту сільськогосподарської продукції в умовах надзвичайної ситуації — це зберігання в герметизованих приміщеннях, погребах, підвалах. Для цього необхідно провести ре­монтні роботи, ліквідувати щілини у вікнах, дверях, стелях, стінах. Вікна можна закласти цеглою, закрити щитами з дощок чи обтягну­ти поліетиленовою плівкою, руберойдом, толем. Двері необхідно об­бити одним із цих матеріалів, для ущільнення набити прокладки з гуми, повсті або прогумованої тканини на стикуванні дверей з ко­робкою. Труби і повітряні проводи обладнати засувами або клапана­ми, у вентиляційні труби встановити фільтри з підручного матеріа­лу (мішки, набиті тирсою та ін.).

Для запобігання зараженню газо- і пароподібними хімічними речовинами і бактеріальними аерозолями доцільно продукти в скла­дах, коморах, овочесховищах вкрити поліетиленовою плівкою. Надій­но захищені продукти в діжках із щільно закритими кришками та в герметичних скляних і металевих банках й пляшках.

Якщо урожай залишився на току або в полі, його необхідно вкри­ти синтетичною плівкою, брезентом, толем або руберойдом. Під бре­зент потрібно покласти шар соломи товщиною 20—ЗО см.

Картоплю, коренеплоди можна також накрити шаром соломи 20 — ЗО см, а потім засипати шаром землі 40 — 60 см.

Перевозити продукти харчування слід у закритому транспорті, а в разі його відсутності щільно закрити вантаж плівкою, брезентом. Сіно можна накрити шаром некормової соломи, очеретом, плівкою.

Воду, яка зберігається для господарських потреб у місткостях, треба також накрити. Над шахтними колодязями обладнати навіси і щільні кришки або тимчасово можна накрити поліетиленовою плівкою й обв'язати. Навколо колодязя потрібно обсипати глиною товщиною 20 см і шириною 1,5—2 м, зверху засипати 15 см піском або землею і зробити схил для стікання води.

При загрозі забруднення або зараження сільськогосподарської продукції необхідно оповістити населення і повідомити способи й засоби укриття продукції.

Розділ 7

ОРГАНІЗАЦІЯ І ПРОВЕДЕННЯ РЯТУВАЛЬНИХ ТА ІНШИХ НЕВІДКЛАДНИХ РОБІТ У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

7.1. Основи проведення рятувальних та інших невідкладних робіт

Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій — це проведення комплексу заходів, які включають аварійно-рятувальні та інші невід­кладні роботи, що здійснюються при виникненні надзвичайних си­туацій техногенного, природного та військового характеру і спрямова­ні на припинення дії небезпечних факторів, рятування життя та збере­ження здоров'я людей, а також локалізацію надзвичайних ситуацій.

Аварійно-рятувальні роботи — це роботи, спрямовані на пошук, рятування і захист людей, в тому числі надання їм невідкладної ме­дичної допомоги, захист матеріальних і культурних цінностей та дов­кілля при ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Рятувальні роботи з метою врятування людей і надання їм допо­моги включають: розвідку району лиха і осередку ураження, марш­руту висування формувань та проведення робіт; локалізацію і ліквіда­цію пожеж на шляху введення рятувальних формувань і об'єктах рятувальних робіт (розшуку і рятування людей, які знаходяться в завалених сховищах, підвалах, завалах, палаючих, загазованих, задим­лених або затоплених будинках і виробничих приміщеннях), розкриття розвалених, пошкоджених, завалених захисних споруд і рятування людей, які знаходяться в них; надання першої медичної допомоги потерпілим; винесення потерпілих і евакуація з осередку ураження, небезпечних зон у безпечний район; санітарну обробку людей, ветери­нарну обробку сільськогосподарських тварин, знезаражування тери­торії, будівель, споруд, продовольства, води, техніки, сировини.

Одночасно або перед рятувальними роботами необхідно виконати інші невідкладні аварійні роботи. Наприклад, для того щоб підвезти людей і техніку, необхідно розчистити завалені проїзди, навести пе­реправи, подати воду для гасіння пожеж тощо.

За організацію і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт відповідає керівник ЦЗ об'єкта чи населеного пункту. Він особи­сто керує підпорядкованими формуваннями через служби ЦЗ.

Безпосередньо на місці проведення рятувальних робіт особовим складом керує командир формування. Він стежить за ходом роботи, за встановленим режимом роботи, за зміною обстановки, проведенням перегрупування чи перестановки сили і засобів на місці роботи, конт­ролює суворе дотримання заходів захисту і безпеки особового складу.

До невідкладних робіт належать: прокладання колонних шляхів і влаштування проїзду, проходів у завалах і зонах забруднення РР, зараження ОР і СДЯР, локалізація і ліквідація аварій на газових, енергетичних, водопровідних, каналізаційних і технологічних мере­жах з метою створення умов для проведення рятувальних робіт: укріплення або обвалення пошкоджених і з загрозою обвалу конст­рукцій будівель і споруд на шляхах руху формувань і в місцях ро­боти: ремонт і відновлення пошкоджених та зруйнованих ліній зв'яз­ку і комунально-енергетичних мереж з метою забезпечення ряту­вальних робіт, потреб населення й особового складу формувань, які працюють у районах стихійного лиха, аварії чи осередку ураження, а також для протипожежних заходів.

Для ведення рятувальних та інших невідкладних робіт рішен­ням керівника ЦЗ створюються угруповання ЦЗ. Склад угрупован­ня визначається з врахуванням сил і засобів, характеру й обсягу робіт, які треба виконати.

Рятувальні й невідкладні роботи неможливо провести в короткі строки без використання техніки. Для цього можна залучити різну техніку, яка є в господарстві або на об'єктах району. Наявну техні­ку залежно від виду робіт можна розділити на групи: екскаватори, трактори, бульдозери, крани, самоскиди, домкрати, лебідки — для роз­чищення завалів, піднімання і переміщення вантажів, конструкції будівель і споруд; пневматичні машини — відбійні молотки, бурильні інструменти для подрібнення завалених конструкцій будівель, про­бивання отворів, з метою надання повітря або виведення потерпі­лих; бензорізи, електро- і газозварювальні апарати для розрізання металевих конструкцій; авторемонтні майстерні, станції обслугову­вання, заправщики паливом, агрегати для освітлення — для ремонту і обслуговування техніки, залученої для проведення рятувальних робіт; насоси, мотопилки, пожежні машини, поливальні машини — для гасіння пожеж і відкачування води; автомобілі вантажні, авто­буси, інші транспортні засоби, кінний транспорт — для евакуації потерпілих і тварин із небезпечної зони.

Успішне проведення рятувальних робіт досягається своєчасною організацією і безперервним веденням розвідки, добуванням достовір­них даних на встановлений час; високою технічною, морально-пси­хологічною підготовкою, умінням ведення робіт, знанням і суворим дотриманням правил безпеки під час проведення робіт особовим складом формувань ЦЗ; ефективним використанням машин і меха­нізмів; знанням командирами формувань ділянок роботи, розміщення об'єктів, комунально-енергетичної мережі, розміщення захисних спо­руд, які працюють у районі лиха, осередку ураження, організацією чіткого зв'язку і управління силами та засобами.

Види і обсяги рятувальних та інших невідкладних робіт і спосо­би їх ведення у районах стихійного лиха, виробничої аварії, осередку ураження і зараження залежать від характеру руйнувань, обставин, що склалися, і реальних можливостей їх використання.

Насамперед потрібно організувати розвідку району лиха надзви­чайної ситуації ланками розвідувальної групи, щоб у коротші стро­ки з'ясувати характер і межі руйнування та пожеж, ступінь радіо­активного забруднення в різних районах, наявність ОР чи СДЯР, уражених людей та їх стан, можливі шляхи введення рятувальних формувань з технікою і евакуації потерпілих, населення з небезпеч­ної зони. За даними цієї розвідки необхідно чітко визначити першо­чергові роботи, їх обсяг, необхідні сили і засоби.

Інженерна розвідка повинна визначити завалені захисні споруди, будівлі, де знаходяться люди, сільськогосподарські тварини, місця й характер руйнувань на комунально-енергетичній мережі, черговість і обсяг невідкладних робіт, потреб у людях і технічних засобах, шля­хи під'їзду техніки до місць роботи.

Висуваючи сили і засоби для проведення робіт, необхідно перш за все влаштувати проїзди і проходи до об'єктів проведення робіт. Для цього застосовують бульдозери, автокрани, грейдери. Ширина проїздів має бути 3,5 — 4,0 м для одностороннього і 7,0—8,0 м для двостороннього руху, через 150 — 200 м мають бути роз'їзди довжиною 10,0 — 20,0 м.

В організації і веденні рятувальних робіт особливе значення ма­ють пошуки потерпілих. Необхідно встановити, де і в яких умовах вони перебувають. Потрібно ретельно обстежити завали, підвальні приміщення, порожнини завалів будівель.

Звільнення людей з-під завалів є найважливішим і найскладні­шим видом рятувальних робіт. Якщо потерпілі знаходяться побли­зу поверхні або завалені невеликими уламками одноповерхових бу­дівель, то розбирають завали вручну. Потерпілих, які знаходяться в глибині завалів (під завалом), дістають через вузькі проходи (висо­тою 0,7 — 0,9 м, шириною 0,6 — 0,7 м), зроблені з боку завалів. Для прокладання проходів використовують пустоти і щілини, що виник­ли в завалі від падіння великих елементів будівель. Якщо прохід

зробити неможливо або на це потрібно багато часу, то людей, які знаходяться в глибині завалів, витягують, розбираючи завали зверху вручну. З-під уламків слід насамперед вивільнити голову і верхню частину тулуба людини. Якщо не вдається швидко витягнути по­терпілого, йому надають першу медичну допомогу, яку можливо на­дати у конкретній ситуації.

Виносити уражених через зроблений прохід можна на руках, у плащах, брезенті, ковдрі, ношах, волоком.

При руйнуванні великих будівель, як це показав досвід у Вірме­нії після землетрусу, для розбирання завалів необхідні потужні піднімальні крани, великі екскаватори, пересувні електростанції і ліхтарі для роботи вночі.

Землетруси останніх років показують, що люди під руїнами мо­жуть залишатися живими, якщо вони не поранені, до двох-трьох тижнів. Так, у Мексиці після землетрусу 1985 р., знаходили людей живими під руїнами на 14-й день. У Вірменії, в Ленінакані після землетрусу на п'яту добу розкопано живими 5398 осіб, але й на 10 — 11 -ту добу знаходили людей живими.

Для рятування людей із пошкоджених дво-, три- (і більше) повер­хових будинків зі зруйновними виходами і сходами споруджують трапи, настил із дощок товщиною не менше 5 см з прибитими впопе­рек дощок дерев'яними брусками на відстані 25—ЗО см один від одного, а також роблять отвори в сусідні (суміжні) приміщення, які мають виходи. У ряді випадків для рятування потерпілих з верхніх поверхів напівзруйнованих будинків, коли немає безпосередньої за­грози обвалу, застосовують переносні приставні драбини, канати, механічні драбини, підвісні колиски, вишкові машини.

Рятуючи людей із пошкоджених будинків, особливу увагу слід приділяти додержанню безпеки, оскільки інколи нестійкі конструкції будинків і споруд загрожують обвалом і небезпечні не тільки для людей, що перебувають у завалі чи заваленому сховищі, а й для осо­бового складу формувань, які проводять рятувальні робо­ти. Необхідно оглянути такі конструкції.

Нестійкі конструкції, па­діння яких може виклика­ти небажані наслідки, обва­люють. Для цього вибира­ють найбільш ефективний, простий і безпечний спосіб обвалювання. Конструкції, намічені до обвалювання,

тимчасово укріпляють під- за допомогою трактора

ШЖ

З 2

Рис. 93. Укріплення стіни по­двійним підкосом: 1 — лежень; 2 — опорний брус; З — паля

г ®

косами, розпірками, стояками и огороджують. Перед обвалюванням проводять підготовчі роботи: підру­бування основи конструкції, що об­валюється, обрубування зв'язуючих елементів (арматури, балок), верти­кальне розсічення широких кон­струкцій (стін будинків) і закріп­лення тросів за конструкцією. Потім

конструкцію звільняють від тим­часових кріплень і за допомогою ле­бідок, тракторів, бульдозерів обвалю­ють їх (рис. 92). Обов'язковим є кріплення нестійких елементів кон­

струкцій. Стіни висотою до 6 м кріплять простими підкосами, розмі­щеними під кутом 45— 60° до горизонту, стіни висотою до 9 —12 м кріплять подвійними дерев'яними підкосами або підкосами з мета­левих балок (рис. 93). Крім того, залежно від умов стіни можна укріп­лювати розпірками, встановленими між пошкодженою і цілою стіною суміжного будинку.

Встановлюючи стояки тимчасового кріплення, під них підводять підкладку з дощок товщиною не менше 5 см. Не слід спирати стоя­ки безпосередньо на ґрунт, бетон чи асфальт. Для щільного притис­кання стояка до балки їх треба підклинювати клинцями з твердих порід дерева. Стояки, що встановлюються, треба міцно розшити дош­ками .

Перед відкопуванням завалених сховищ і укриттів треба спробу­вати встановити зв'язок з потерпілими, з'ясувати їх стан. Для цього використовують телефон і радіо, а якщо це неможливо, то перемов­ляються з людьми, що знаходяться в укриттях, через повітрозабірні отвори, відкриті двері, віконниці, люки, а також вдаються до пересту­кування по стояках водопостачання чи опалення, які ведуть у підвал. Після встановлення зв'язку з'ясовують забезпеченість людей, що зна­ходяться в укритті (підвалі), повітрям.

Якщо необхідно подати в сховище, укриття повітря, слід відшу­кати повітрозабірні отвори, що збереглися, розчистити і через них подавати повітря. При зруйнуванні повітрозабірних каналів, треба відкрити двері чи вікониці аварійного виходу, а якщо і це зробити неможливо, в перекритті чи стінах прорубати отвори, через які за допомогою вентилятора або компресора подати повітря, а також воду, їжу і медикаменти. Пробити такі отвори можна і вручну, використо­вуючи для цього молоти, ломи. Місце для отвору вибирають там, де конструктивні елементи мають найменшу товщину і міцність.

При загрозі сховищу (укриттю) затоплення чи проникнення газу треба негайно відключити пошкодженні ділянки мереж водопроводу, теплофікації чи газопроводу. Із затоплених приміщень відкачують воду.

Способи відкопування завалених сховищ є різні: розчищають за­вали над входом або аварійним виходом, пробивають отвори у стінах чи перекриттях, прокладають підземну галерею до стін сховища або пробивають у цій стіні отвори.

У підвалах і погребах можна розчищати тільки входи. Якщо ж входи завалені настільки, що для їх розчищування потрібно багато часу, то доцільно пробити отвір у стіні із суміжного підвального при­міщення або зовні.

У сховищах зі стінами, що височать над поверхнею землі, проби­вати отвори краще у стінах сховища. У сховищі з повністю заглиб­леними стінами для пробивання отворів у зовнішній стіні викопу­ють приямок у ґрунті біля стіни підвалу.

Потерпілим необхідно надати першу медичну допомогу.

Допомога надається медичними формуваннями.

Після надання першої медичної допомоги потерпілих направляють на медичні пункти чи в лікарні для надання їм лікарської допомоги.

Із небезпечної території людей необхідно терміново евакуювати в безпечні райони — пішки, а також з допомогою всього наявного транспорту.

Забруднених радіоактивними речовинами або заражених хіміч­ними і біологічними засобами необхідно направити на санітарну обробку.

Невідкладні роботи на комунально-енергетичній мережі й спору­дах проводять для забезпечення рятувальних робіт, підтримання життєдіяльності на об'єктах, що збереглися, і швидкого відновлення важливих об'єктів і споруд. Ці роботи спрямовані головним чином на запобігання затопленню житлових і виробничих приміщень, підвалів і сховищ, ділянок доріг, на забезпечення водою, особливо для протипожежних потреб, часто такі роботи пов'язані з рятуван­ням людей, тому вони належать до категорії невідкладних і повинні виконуватися одночасно з рятувальними або передувати їм.

Локалізація і ліквідація аварій на комунально-енергетичній ме­режі й спорудах в умовах пожеж, радіоактивного забруднення, зара- небезпечними хімічними речовинами є складним завданням, для вирішення якого потрібні зусилля багатьох кваліфікованих спе­ціалістів і спеціальної техніки.

При руйнуванні водопровідних мереж найбільше пошкоджують­ся стояки, розташовані у будинках і виробничих спорудах. Це може призвести до затоплення сховищ, підвалів або місць, де проводять рятувальні роботи. Слід негайно відключити зруйновані ділянки труб, забивши отвори в трубах дерев'яними пробками, або перекрити за­сувки (забірні гвинти). У першу чергу відключають засувку з боку насосної станції, яка живить водою, а потім засувку, розташовану з іншого боку пошкодженої ділянки. Перекривати засувку треба по­вільно, бо гідравлічний удар, що виникає при різкій зупинці руху води, може зруйнувати інші ділянки водопроводу. Можна за допо­могою гумових шлангів або прядивних рукавів відвести воду на весь період рятувальних робіт.

В управлінні ЦЗ має бути схема мережі водопостачання, коло­дязів і камер. Проводячи невідкладні роботи у колодязях, бригада повинна налічувати не менше трьох осіб. У колодязь спускатись дозволяється тільки одній людині із запобіжним поясом і спеці­альною лампою.

Перш ніж спуститись у колодязь необхідно перевірити загазова­ність бензиновою лампою. Якщо в колодязі є метан або сірководень, полум'я в лампі зменшується, від присутності вуглекислоти потухне, полум'я збільшиться в разі наявності парів ефіру або бензину.

Звільнити колодязі й камери від загазованості можна природним провітрюванням, з допомогою вентилятора або заповненням водою. Якщо неможливо повністю звільнити колодязь від загазованості, роботи можна продовжувати тільки в ізолюючих протигазах.

При гасінні пожеж або в інших випадках аварії на водопровід­них мережах необхідно спорудити тимчасові обвідні лінії, поставив­ши на найближчі пожежні гідранти, стендери з приєднаними до них прядивними рукавами.

Зруйнована газова мережа дуже небезпечна для проведення ря­тувальних робіт, тому її необхідно негайно відключити, заповнивши водою гідрозатвори та сифони, а також поставивши заглушки на кінці пошкодженого газопроводу. Найпростіша заглушка — це де­рев'яна пробка, обмазана глиною. Якщо на зруйнованій мережі га­зопостачання утворюється вогняний факел, слід обережно перекри­ти кран газопроводу, зменшуючи поступово тиск у мережі, так щоб полум'я не втягувалося в трубу. Потім мокрими ганчірками або піском збити полум'я, щоб полум'я не втягнулося в трубу, і вже тоді остаточно відключити пошкоджену ділянку.

Аварійні роботи на мережі електропостачання потребують спе­ціальної підготовки і тому виконуються, як правило, спеціалізовани­ми підрозділами. Проте в осередку ураження формування об'єктів можуть виконувати нескладні роботи, усуваючи пошкодження на електричній мережі під керівництвом інжен ер а - е лектр ик а. Якщо будинок пошкоджений, перш за все вимикають всі ділянки електро­мережі. Потім, якщо можливо, відновлюють лінії, що йдуть у схови­ще, і влаштовують тимчасове освітлення шляхів евакуації населення з місць роботи формувань.

З метою захисту людей, забезпечення електроенергією важливих споживачів при пошкодженні джерел електроживлення і ліній елек­тропередач, подання електроенергії в осередки ураження і попере­дження виникнення пожеж у місцях проведення рятувальних робіт проводяться аварійні роботи для відключення або відновлення по­шкоджених ліній і ділянок мережі електропостачання.

Для забезпечення живлення електрифікованих інструментів, елек­тродвигунів, машин і механізмів, що застосовуються при проведенні рятувальних робіт для забезпечення електроенергією медичних установ, найбільш доцільно подавати електроенергію електролініями, що збереглися, з невеликим обсягом відновних робіт або тимчасовою кабельною мережею з живленням її від джерел, що знаходяться по­близу.

На окремих пошкоджених ділянках наземної електромережі відновлення проводиться з'єднанням проводів або прокладанням нових окремих ліній на тимчасових або на уцілілих опорах. Ділян­ки кабельних пошкоджених ліній можуть бути з'єднані за допомо­гою прокладеного на поверхні землі з'єднувального кабелю або про­веденням тимчасової повітряної лінії.

У місцях проведення рятувальних робіт, де пошкоджена мережа низької напруги живиться від високовольтної лінії, що збереглася, може виникнути потреба відключити окремі ділянки мережі електро­постачання. Таке відключення проводиться вимкненням рубильни­ка, перерізанням проводів або за допомогою роз'єднувачів.

Є споживачі електроенергії, від роботи яких певною мірою зале­жить успіх проведення рятувальних робіт. Це насосні водопровідні, водовідливні станції та ін. В окремих випадках може бути потреба проведення аварійно-відновних робіт для забезпечення електроенер­гією важливих об'єктів, на яких у разі тривалої зупинки технологіч­ного процесу можуть виникнути аварія або великі матеріальні втра­ти (птахофабрики, інкубаторні станції).

Для забезпечення електроенергією таких важливих споживачів може постати потреба у відновних роботах на окремих спорудах енергосистеми.

Якщо неможливо за короткий час забезпечити енергопостачання важливих споживачів шляхом відновлення існуючої енергомережі, можна використати пересувні електростанції.

Щоб не допустити ураження електричним струмом, всі невідкладні роботи на мережі та об'єктах енергопостачання мають проводитись після повного знеструмлення й з суворим дотриманням правил техні­ки безпеки.

7.2. Знезаражування

Проводячи знезаражування, потрібно пам'ятати: територія для проведення знезаражування має бути достатньою, щоб забезпечити необхідні дії людей і техніки, розміщення тварин і всього, що під­лягає знезараженню; людей, техніку, тварин необхідно розміщувати з підвітряної сторони від місця аварії; знезаражування необхідно починати за принципом від простого до складного; спочатку виді­лити велику забруднену масу для попередження небажаних кон­тактів із зоною високої концентрації; суворо контролювати перебу­вання в індивідуальних засобах захисту; в холодну пору дії людей скуті, є труднощі в їх обслуговуванні, у разі замерзання заражених ділянок з'являються додаткові труднощі в ліквідації наслідків; го­туючи й застосовуючи розчини для знезаражування, слід пам'ятати, що не всі розчини сумісні один з одним; на результати знезаражу­вання суттєво впливають кількість води та її тиск; для знезаражу­вання техніки, апаратури, приладів та ін. можна застосувати пар під низьким і високим тиском, але потрібно пам'ятати, що при високому тиску може утворюватися заражений аерозоль, здатний поширюва­тися за межі осередку зараження.

У разі необхідності потрібно організувати знезаражування тери­торії, будівель, складів, овочесховищ і продукції.

Дезактивація — це видалення РР з поверхні різних об'єктів, а також із продуктів харчування, фуражу, сировини і води. Для визна­чення необхідності в дезактивації проводять дозиметричний кон­троль радіоактивного забруднення. Дезактивацію можна проводити часткову або повну.

При дезактивації приміщень РР змивають сильним струменем води. Спочатку з даху, а потім зі стін, дверей і вікон. Струмінь води спрямовують на поверхню під кутом ЗО—40°. Змиті радіоактивні забруднення мають бути поховані.

Всередині виробничих приміщень видаляють пил зі стелі і стін струменем води або вологим обтиранням пилу зверху вниз.

Обладнання приміщень і предмети догляду за тваринами (годівни­ці, відра та ін.) промивають водою за допомогою щіток. Для більш пов­ної дезактивізації застосовують господарське мило, соду або поверх- нево-активні речовини (ОП-7, ОП-ІО) 3 % -ї концентрації. Якщо холодна вода з миючими засобами не знижує рівня радіоактивної забрудне­ності, то дезактивізацію потрібно проводити гарячими розчинами.

Техніку дезактивують такими способами: обмітанням віниками, мітлами, щітками; змиванням РР струменем води; обтиранням там-

Організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у надзвичайних ситуаціях

понами із ганчір'я, клоччя, щітками, змоченими водою, розчинниками або дезактивуючими розчинами; змиванням РР дезактивуючими роз­чинами з одночасною обробкою забруднених поверхонь щітками де­газаційних компонентів; очищенням забруднених поверхонь, вузлів і агрегатів миючими засобами "Лабомид", "Темп", "МС", "Ритм" у мию­чих машинах.

Для зниження температури замерзання дезактивуючих розчинів їх готують на основі аміачної води зі вмістом аміаку 20 — 25 %.

Як часткову дезактивацію у польових умовах за відсутності води застосовують обмітання, яке знижує забрудненість РР у 2 — 4 рази.

Дезактивуючи металеві, гумові, пластмасові, цегляні, бетонні й ас­фальтові поверхні, ефективним є змивання струменем води під тис­ком близько 20 кПа з відстані 2 — 3 м. При такій обробці радіоак­тивність техніки знижується в 10 — 20 разів. Якщо ж додати у воду 0,15 — 0,3 % миючих засобів (СФ-2У, "Вихрь", "Новость" та ін.), ефек­тивність дезактивації збільшується і забрудненість зменшується у 20 — 50 разів.

Внутрішні поверхні техніки (кабін, капотів, важкодоступні місця), інструмент, інвентар та інші невеликі за розміром предмети дезак­тивують обтиранням тампонами, щітками, змоченими водою, розчин­никами або дезактивуючими розчинами. Забрудненість РР змен­шується у 8 — 10 разів.

Змивання РР дезактивуючими розчинами з одночасною оброб­кою забруднених поверхонь щітками дезактивуючих приладів і ком­понентів — надійний, ефективний спосіб, який зменшує забрудне­ність у 50 — 80 разів.

Дезактивацію техніки починають з верхньої точки і поступово обмивають зверху вниз. Дуже замаслені й забруднені місця обов'яз­ково протирають щітками або тампонами. Водяні й масляні радіа­тори, повітроочисні фільтри знімають і протирають розчинниками. Якщо ж не можна досягти необхідної повноти дезактивації, їх відправ­ляють на обробку в мийних машинах ремонтних підприємств із за­стосуванням миючих засобів "Темп", "МС", "Лабомид" та ін.

Окремі деталі та інструмент дезактивують у невеликих ваннах (піддонах) засобами дезактивації.

Для дезактивації техніки, засобів індивідуального захисту і пред­метів догляду за тваринами рекомендуються такі розчини: дезакти­вуючий розчин літній (ЛД) — 0,3 %-й водний розчин ОП-7 або ОП-ІО і 0,7 %-й розчин гексаметафосфату натрію; дезактивуючий літній розчин (ДЛК) — той же розчин, але з добавкою 2 % соляної кислоти і 0,1 % інгібітора корозії ПБ-5 (полімер буталаміну). Нор­ма витрати розчинів ДЛ і ДЛК — 3 — 5 л/м^г: дезактивуючий розчин зимовий кислий (ДЗК), до його складу входять ті самі компоненти, що і в розчин ДЛК, але замість гексаметафосфату натрію для зни­ження температури замерзання він містить хлористий кальцій і хлористий магній.

Пористі матеріали краще дезактивувати за допомогою пилососів.

Дезактивація одягу, взуття і індивідуальних засобів захисту, про­водиться вибиванням і витрушуванням, миттям або протиранням (прогумованих і шкіряних виробів) водними розчинами миючих за­собів або водою, а також прання з спеціальними режимами з вико­ристанням речовин для дезактивації.

Дезактивація бавовняного, вовняного одягу і взуття проводиться витрушуванням і вибиванням, а також чищенням щітками. Якщо цими способами ступінь забруднення одягу понизити до допусти­мих величин неможливо, то він підлягає дезактивації шляхом пран­ня за відповідною технологією.

Дезактивацію території підприємств здійснюють глибоким пере­орюванням, засипанням і асфальтуванням (ступінь забрудненості зни­жується у 2 рази на кожних 13 см ґрунту); бетонуванням (ступінь забрудненості знижується у 2 рази на 9,5 см бетону); зрізуванням шару забрудненого ґрунту 3—5 см (повна дезактивація).

Дороги з твердим покриттям миють водою під тиском 300 — 500 кПа (3 — 5 атм) у розрахунку 3 л води на 1 м® поверхні.

Ґрунтові дороги переорюють або знімають верхній шар скрепером.

Для дезактивації сільськогосподарської продукції використову­ють такі способи: самознезаражування, зняття верхнього забрудне­ного шару, обмивання водою, технологічна переробка.

Для самознезаражування сільськогосподарську продукцію мож­на залишити і зберігати доти, доки радіоактивність цієї продукції не знизиться до допустимих норм у результаті природного розпаду ра­діоізотопів .

Забруднення продукції рослинництва і тваринництва може бути поверхневим внаслідок прилипання радіоактивних частинок і струк­турним — при всмоктувані радіонуклідів через поверхню листя і надходження її з ґрунту через кореневу систему.

Структурне забруднення продукції тваринництва відбувається при годівлі тварин кормами, що містять РР, а також при надходженні з водою і повітрям.

При вмісті РР у сільськогосподарській продукції понад допус­тимі норми проводять дезактивацію. Є три способи дезактивації: механічне видалення РР, технологічна переробка продукції і зни­ження вмісту РР у продовольстві і кормах шляхом розбавлення чистою продукцією.

Зерно, фрукти, овочі дезактивують промиванням водою. Із зерна, огірків, кавунів, яблук, слив, груш радіоактивний пил змивається добре. Погано піддаються дезактивації цим способом картопля, мали­на, суниці, полуниці. Очищення картоплі, качанів кукурудзи, гороху, люпину, бобів, сої знижує забрудненість РР у десятки разів.

Промивання нарізних овочів, фруктів, грибів 0,1 %-м розчином соляної кислоти з наступним промиванням водою знижує вміст це- зію-137 на 98 % .

При поверхневому забрудненні радіоактивним пилом зерна, а та­кож скирт сіна і соломи знімають верхній забруднений шар зерна на глибину 10 —15 см, сіна і соломи — 20 — ЗО см і складають окремо для зберігання, а решту після радіометричного контролю викорис­товують як корм для худоби.

Коренеплоди (буряки, моркву, турнепс) і картоплю дезактивують

2. — 3-разовим промиванням у проточній воді, при цьому видаляєть­ся до 80 % радіоактивних речовин. З качанів капусти необхідно зняти верхні листки. Перед обмиванням картоплю і коренеплоди висипають на решето або нещільний щит над ямою, куди стікає вода. Яму потім засипають землею.

Шеретування проса, рису, соняшникового насіння, гречки, вівса, переробка зерна пшениці на високосортне борошно знижують вміст РР у десятки разів. При переробці зерна, картоплі, цукрових бу­ряків, ягід, фруктів на спирт цезій і стронцій у кінцевому продукті відсутні. В десятки разів зменшується їхній вміст у крохмалі й цукрі. Такий результат одержують і при переробці олійного насіння на олію, особливо у процесі екстрагування.

У 2 — 3 рази зменшується вміст цезію-137 у засолених огірках, грибах, а також рибі.

При забрудненні к ор отк о жив у чими радіоізотопами йоду, молібде­ну, ніобію та ін. м'ясо можна заморозити і тримати в холодильниках до зменшення радіоактивності за рахунок природного розпаду РР. У разі такого забруднення можна м'ясо посолити і залишити на збері­гання. На 50 % у м'язах і на 25 % у кістках зменшується вміст к ор отк ожив учи х ізотопів, якщо м'ясо варити після кипіння не мен­ше 10 хв, після чого воду злити, залити чистою та варити до готовності.

М'ясо, забруднене цезієм-137, можна обробити одним із таких способів. Вимочити в прісній воді, а потім залити розсолом на

2. місяці. Радіоактивність зменшується на 90 %. Вимочити м'ясний фарш 3 години у прісній воді, а потім використовувати для приготу­вання ковбаси, вміст радіонуклідів зменшується на 70 — 80 %.

При забрудненні молока к ор отк о жив у чими ізотопами його необ­хідно переробляти на сухе молоко і сири, при зберіганні яких радіо­активність зменшується за рахунок природного розкладання.

При заводській переробці молока на вершки, масло, в сироватку від сумарної активності молока переходить у середньому 79—85 % РР.

При вмісті в маслі РР понад допустиму норму його змішують із чистим маслом і реалізують через торгівлю.

Сироватку з підвищеним вмістом РР використовують для приго­тування сухого замінника цільного молока (ЗЦМ), який згодовують худобі.

Воду можна дезактивувати відстоюванням, фільтруванням і пе­регонкою. Невелику кількість води можна дезактивувати відстою­ванням. Для цього в місткість із водою необхідно добавити природ­них іонітів — глину, чорнозем і ретельно перемішати. Дати відстоя­тися і злити верхній чистий шар води, забрудненість якого РР на 50 — 70 % менша. Відстоювання можна поєднати з фільтруванням. Пропускання води крізь шар піску, тирси, подрібненого вугілля, бо навіть шар землі очищає її від РР на 85 — 90 %. Найкращий спосіб дезактивації води — перегонка, але це можливо при невеликій кількості води.

Після дезактивації вода підлягає дезометричному контролю.

Дегазація — це заходи, спрямовані на знезаражування або вида­лення отруйних і сильнодіючих ядучих речовин. Дегазацію можна проводити хімічним, фізичним і механічним способом.

При хімічному способі застосовують нейтралізуючі або хімічні речовини, що руйнують ОР і СДЯР.

Фізичні способи дегазації передбачають випаровування, поглинан­ня ОР і СДЯР різними матеріалами, руйнування вогнем і видалення небезпечних хімічних речовин рідинами, які їх розчиняють.

Механічні способи дегазації застосовують для зняття зараженого шару ґрунту, снігу, зерна на глибину проникнення ОР і СДЯР та ізоляції його.

Дороги і території виробничих об'єктів, заражені ОР і СДЯР дега­зують одним із таких способів: заражену ділянку засипають хлор­ним вапном із розрахунку 1 кг на 1 м® поверхні з наступним пере­орюванням цієї площі на глибину проникнення небезпечної хімічної речовини і потім знов засипають хлорним вапном. При слабкому зараженні ділянки, її посипають хлорним вапном і потім через 20 — ЗО хв поливають водою; знімають верхній шар землі 10 см, снігу 20 — 25 см (за умови, що хімічна речовина не проникла глибше); засипають землею, піском, закидають гноєм (шаром не менше 10 см), роблять настил із дощок, фанерних листів, гілля, соломи.

Приміщення дегазують 10 — 20 % -м хлорно-вапняним (або 5 % -м сірчанонатрієвим) розчином. Замість хлорного вапна можна засто­сувати гіпохлорит кальцію або негашеного вапна. Якщо температу-

Організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у надзвичайних ситуаціях

ра повітря нижча 5 °С, застосовують хлористий сульфурил або гаря­чий 5 —10 %-й розчин їдкого натру. Втрати дегазуючого розчину 0,5 — 0,7 л / м².

Металеві предмети (відра, лопати та ін.) дегазують обпалюванням, кип'ятінням протягом 2 год у воді (з добавкою 1—2 % лугу) або протиранням ганчір'ям, змоченим у гасі (бензині).

Дерев'яні предмети (корита, годівниці) дегазують хлорновапня- ною кашкою або розчинами інших дегазуючих засобів з наступним (через 1,5—2 год) промивання водою.

Мішки, брезенти дегазують кип'ятінням (протягом 1—2 год) з наступним промиванням чистою водою.

Дегазація одягу, взуття та інших індивідуальних засобів захисту здійснюється кип'ятінням, пароаміачною сумішшю, пранням і про­вітрюванням.

Дегазація кип'ятінням проводиться в бучильних установках БУ-4М або інших місткостях для верхнього одягу і головних уборів зі штучного хутра (дегазацію хутряних і шкіряних виробів цим спо­собом проводити неможливо).

Дегазація способом прання полягає в розкладі та змиванні от­руйних речовин водними розчинами миючих засобів при високих температурах. Дегазації пранням підлягають вироби з бавовняних тканин, а також ватяний одяг. Як миючий розчин використовується 0,3 %-й розчин порошку СФ-2У (СФ-2).

Дегазація провітрюванням (природна дегазація) може бути вико­ристана для всіх видів одягу, взуття й індивідуальних засобів захи­сту. Вона проводиться, якщо є час і немає інших засобів дегазації. Дегазація провітрюванням найбільш швидко проходить у літніх умовах при температурі 18 — 25 °С.

Речі та предмети, які не можна кип'ятити, необхідно провітрюва­ти 6 діб влітку і 45 діб взимку або дегазувати в спеціальних камерах (приміщеннях) при температурі 70 — 80 °С.

Зерно, уражене парами і туманами ОР і СДЯР, дегазують про­вітрюванням на відкритому повітрі. Самодегазація в теплий період може настати: при ураженні зарином і табуном — через 2 — 4 доби, іпритом через 5 —10 діб, зоманом через 20 — 45 діб.

Фураж (зерно, сіно, солому), заражений ОР типу зарин, зоман, Ві-Ікс, обробляють розчином 4 %-го гідроокису натрію і 2 %-го пергідролю при витратах 6 —10 л/м®. Фураж залишають після об­робки на 1—2 доби і потім обстежують на залишкову зараженість.

Зерно, січку соломи і сіна, коренеплоди, заражені фосфороорганіч- ними речовинами й ОР типу іприт, завантажують у кормозапарник і пропарюють 3 год. Пара, яка відводиться з кормозапарника, має проходити через дегазуючий розчин.

Основний спосіб дегазації фуражу, зараженого крапельно-рідин- ною ОР, — зняття верхнього зараженого шару товщиною 10 —15 см із зернофуражу і 20 — 25 см сіна і соломи.

Воду дегазують фільтруванням і хлоруванням. Із колодязя воду відливають або відкачують, а дно і стінки шахти обробляють хлор- но-вапняною кашкою, із дна знімають шар 10 см. Після наповнення водою, її знову відливають і після нового наповнення перевіряють на наявність ОР.

Засоби захисту дегазують пароаміачним способом або гарячим повітрям.

При ураженні майна ФОР дегазують вимочуванням у 2 %-му розчині соди, аміаку або іншого лугу при температурі 15 °С протя­гом 1,5 год. Шкіряні та інші вироби дегазують гарячим повітрям при температурі 70 °С протягом 6 год.

Дезінфекція — це заходи, спрямовані на знищення збудників інфекційних хвороб та їх токсинів. Дезінфекцію проводять хімічним і фізичним способом, які застосовують як окремо, так і в комбінації.

Дезінфекція може бути газова, волога і термічна. Проводять її після встановлення санепідстанцією, ветлабораторією зараженості людей, тварин, кормів, території, продуктів харчування, води.

Дезінфекція одягу, взуття та інших індивідуальних засобів захи­сту здійснюється обробкою пароповітряною або пароформаліновою сумішшю, кип'ятінням, замочуванням у розчинах для дезінфекції (або протиранням ними), пранням.

Обробка пароповітряною сумішшю використовується для дезін­фекції всіх видів одягу та індивідуальних засобів захисту, крім хут­ряних і валяних виробів, які підлягають обробці пароформаліновою сумішшю, відповідно до інструкцій експлуатації дезінфекційно-ду- шових автомобілів (ДДА), дезінфекційно-душових автомобілів-при- чепів(ДДП).

Обробка кип'ятінням використовується для дезінфекції виробів з бавовняних тканин та індивідуальних засобів захисту, виготовле­них з гуми і прогумованих тканин. Дезінфекція кип'ятінням про­водиться в бучильній установці БУ-4М, дезінфекційних бучильни- ках і в різних підручних засобах (баках, котлах, бочках тощо).

Дезінфекція замочуванням у розчинах для дезинфекції застосо­вується для виробів з бавовняних тканин та індивідуальних засобів захисту. Дезінфекція одягу та індивідуальних засобів захисту при зараженні вегетативними формами мікробів проводиться замочуван­ням у 5 % -му водному розчині фенолу, лізолу або нафталізолу (при зараженні вірусом натуральної віспи концентрація збільшується до 8 %), 3 %-му розчині монохлораміну або в 2,5 %-му розчині фор­мальдегіду протягом 1 год. При зараженні споровими формами мікробів замочування проводиться в 10 % -му розчині формальдегіду протягом 2 год.

Дезінфекція одягу і індивідуальних засобів захисту методом пран­ня проводиться за спеціальними технологіями.

Для дегазації і дезінфекції бавовняного одягу, індивідуальних засобів захисту і брезентів, а також предметів домашнього побуту призначена бучильна установка БУ-4М.

Приміщення і території сильно зрошують дезінфікуючим розчи­ном, а потім проводять механічне очищення. Обробку повторюють тричі з інтервалом 1 год. Для дезінфекції застосовують розчин хлор­ного вапна з вмістом 5 %-го активного хлору, 10 %-й розчин їдкого натру, 4 %-й розчин формальдегіду, 5 %-й розчин однохлористого йоду та інші препарати.

Для газової дезінфекції приміщень застосовують бромистий ме­тил, картос (суміш окису етилену з вуглекислим газом у співвідно­шенні 1 : 9) для знищення спорових і вегетативних форм мікробів, а також хлорпікрин — для знищення вегетативних форм. Перед дез­інфекцією приміщення герметизують. Бромистий метил застосову­ють прямо з балонів, а хлорпікрин з апарата 2-АГ.

Скирти сіна і соломи обробляють 2 рази з проміжком часу 24 год 4 %-м розчином формальдегіду з розрахунку 2 л розчину на 2 м® поверхні скирти. Розчин подається під тиском не менше 500 кПа (5 атм) і розпилюється до дрібнодисперсного стану.

Зерно, комбікорм, заражені спорами мікроби, занурюють у 4 %-й розчин формальдегіду на 24 год і на 2 год у 2 %-й розчин хлораміну в місткостях, які щільно закриваються. Після цього зерно і комбі­корм висушують до повного знищення запаху.

Продовольче і кормове зерно, насипане на токах або в коморах, можна обробляти 3 — 5 % -м водним розчином перекису водню з роз­рахунку 2 л /м².

Зерно, крупи, концентровані корми, заражені неспоровими збуд­никами, можна знезаражувати пропарюванням, кип'ятінням або про­жарюванням. Використовують барабанні сушарки з температурою 250 °С і тривалістю обробки 10 хв.

Зерно, комбікорми, що зберігаються у звичайних мішках з ткани­ни, можна обробляти, не розв'язуючи мішки, протягом 8 год 4 % -м розчином формальдегіду або 3 год 6 % -м розчином перекису водню чи 2 год 2 % -м розчином хлораміну.

М'ясо, поверхня якого заражена спорами сибірки, витримують 7 діб у спороцидному розсолі — 15 % -й розчин кухонної солі, 1 %-й — перекису водню і 1 %-й — оцтової кислоти. М'ясо, заражене поверх­нево бактеріальними аерозолями, необхідно варити 2 год, жири, вершкове масло необхідно перетопити, молоко прокип'ятити. Хлібо­булочні вироби, крупи, вермішелі прожарити в духовці при темпера­турі 120 °С протягом ЗО хв.

Воду знезаражують розчином хлорного вапна, на кожний м¹ води додають 0,5 л цього розчину, а при споровій мікрофлорі — 4 л, після цього воду перемішують і залишають на 10 —12 год, а потім відлива­ють чи відкачують.

Найбільш простий і доступний спосіб дезінфекції води — кип'я­тіння. При зараженні споровидними формами мікробів воду кип'я­тять не менше 2 год.

Використання знезаражених продуктів, кормів і води можуть до­зволити санітарно-епідеміологічна і служба ветеринарної медицини.

Знезаражуючі речовини і розчини. Розчин для дезактивації го­тується на основі порошку СФ-2У (СФ-2) шляхом розчинення ос­таннього у воді з розрахунку отримання 0,15 %-го розчину (на 20 л бідон (каністру) — ЗО г, на 100 л бочку — 150 г, на цистерну 6000 л — 9 кг).

Миючий порошок СФ-2У — однорідний дрібнодисперсний поро­шок від блідо- до темно-жовтого кольору, добре розчиняється у воді при температурі 10 —15 °С, розфасовується в пакети масою 300, 500, 750 г.

Розчин для дегазації ХЧ, це 5 % -й розчин гексахлормеламіну (ДТ-6) або 10 % -й розчин дихлораміну (ДГ-2 і ДТХ-2) у дихлоретані, при­значається для дегазації Х-газів отруйних речовин типу іприт, і для дезінфекції. Температура замерзання розчину — -35 °С.

Розчин для дегазації № 2-ащ — водний розчин 2 % їдкого натрію, 5 % моноетаноламіну і 20 % аміаку; призначається для дегазації отруйних речовин типу зоман. Температура замерзання — -40 °С.

Розчин для дегазації № 2-бщ — водний розчин 10 % їдкого натру, 25 % моноетаноламіну; призначається для дегазації отруйних речо­вин типу зоман. Температура замерзання розчину — ЗО °С.

Якщо немає розчинів для дегазації № 2-ащ і № 2-бщ для дега­зації приладів і техніки, заражених отруйними речовинами типу зоман, може використовуватися 20 — 25 %-й водний розчин аміаку або 5 —10 %-й водний розчин їдкого натру.

Водна суспензія ДТС-ГК використовується в дегазаційних маши­нах і комплектах для дегазації приладів і техніки, які заражені Х-газами й іпритом.

Водні кашки ДТС-ГК і хлорного вапна використовуються для дегазації і дезінфекції металевих, гумових і дерев'яних виробів. Кашки готуються шляхом ретельного перемішування двох об'ємів

ДТС ГК або хлорного вапна з одним об'ємом води. Для дегазації отруйних речовин можуть використовуватись розчинники: дихлор­етан, бензин, гас, дизельне паливо, спирт, а також 0,3 % -ві водні роз­чини миючих порошків СФ-2У, "Дон", "Ера" та ін. Усі вказані розчи­ни не знищують отруйні речовини, а тільки сприяють змиванню їх із зараженої поверхні.

Речовини, які використовують для виготовлення розчинів для дегазації: гексахлормеланін, дихлорамін, їдкий натр, аміачна вода, моноеталноламін, ДТС-ГК, хлорне вапно.

Гексахлормеланін (ДТ-6) — кристалічний порошок білого або сла- бо-жовтого кольору із запахом хлору. Не розчиняється у воді, добре розчиняється в дихлоретані. Температура плавлення 125 —135 °С.

Дихлораміни (ДТ-2, ДТХ-2) — білі або злегка жовтуваті порошки із запахом хлору. В сухому вигляді стійкі, у воді не розчиняються, добре розчиняються в дихлоретані.

Дихлоретан — летуча, безколірна або злегка жовтувата рідина із запахом спирту або хлороформу. Температура кипіння — +84 °С, температура замерзання — -35 °С. У воді не розчиняється, при підпа­лювані горить. При потраплянні в організм людини викликає силь­не отруєння або смерть, пари шкідливі при тривалому вдиханні. Дихлоретан використовується як розчинник речовин ДТ-6, ДГ-2, ДГХ-2 для дегазації.

їдкий натр (каустична сода) — білі шматки або дрібні лусочки. На повітрі поглинає воду, зберігається в герметичній тарі. Добре розчиняється у воді. Концентровані розчини (більше 3 — 5 %) роз'їда­ють шкіру людини і руйнують тканини, взуття.

Аміачна вода — це 20 — 25 %-й розчин аміаку у воді. Вона ви­кликає подразнення слизових оболонок очей і носа, на шкіру люди­ни практично не діє. Температура замерзання аміачної води зале­жить від наявності в ній аміаку і становить для 8 % -го розчину — 10 °С, для 12 %-го розчину — 17, для 25 %-го розчину — 40 °С.

Моноеталоамін — в'язка рідина жовтого кольору, що має слаб­кий аміачний запах, не діє на шкіру людини. Технічний продукт має не менше 80 % головної речовини.

2/3 головна сіль гіпохлориту кальцію (ДТС-ГК) — це білий поро­шок із запахом хлору. У воді розчиняється помірно, в органічних розчинниках не розчиняється; потрапляючи на шкіру, може ви­кликати подразнення. Під дією тепла, вологи і вуглекислоти повітря розпадається. Тому має зберігатися и герметичній тарі в прохолод­ному місці, закритому від прямих променів сонця.

Хлорне вапно — речовина білого або злегка жовтого кольору, по­дібна за властивостями до ДТС-ГК, під якої відрізняється меншою активністю для дегазації та дезінфекцією, у воді розчиняється погано, не розчиняється в органічних розчинниках, гігроскопічна.

Для дезінфекції приладів і техніки використовують розчини фор­мальдегіду, фенолу та його похідні (крезол, лізол, нафтозол); розчин для дегазації № 1, № 2-ащ, № 2-бщ; суспензії і кашки ДТС ГК і хлор­ного вапна; водні розчини порошку СФ-2У (СФ-2).

Водні розчини миючих засобів мають слабку дію на хвороботвор­них мікробів і використовуються тільки для зниження засівання мікробами поверхонь і нейтралізації токсинів.

Для дезінфекції приладів і техніки, що заражені вегетативними формами мікробів, використовується 3 — 5 % -й розчин формальдегі­ду, 1 % -ва суспензія ДТС-ГК, 2 % -й розчин монохлораміну. Для дез­інфекції приладів і техніки, що заражені споровими формами мікробів, найбільш ефективним є 17 — 20 %-й водний розчин формальдегіду (формаліну), що містить 10 % за масою монохлораміну (20 кг моно­хлораміну на 80 л води); суміш ретельно перемішується до повного розчинення монохлораміну. Потім перемішуються різні об'єми отри­маного розчину і формаліну.

Формальдегід — безкольоровий задушливий газ, що розчиняєть­ся у воді. Використовується 35 — 40 % водний розчин формальдегі­ду, який називається формаліном.

Фенол — тверда речовина рожево-коричневого кольору, добре роз­чиняється у воді. У практиці частіше використовується зафарбована в рожевий колір рідка карболова кислота, що складається з 90 % фенолу і 10 % води.

Крезол — масляниста темно-бура рідина, слабко розчиняється у воді, добре розчиняється у кислотах і лугах; використовується у ви­гляді 3 — 5 % - х гарячих мильних крезолових розчинах.

Лізол — розчин крезолів у рідкому (калійному) милі, червоно-бура масляниста рідина, що добре розчиняється в воді, для дезінфекції при­ладів і техніки використовується 3 — 5 % -й водний розчин.

Нафтазол — суміш 65 % нафтенового мила, 35 % крезолу, що діє при дезінфекції і митті, як 5 —10 %-й водний розчин використо­вується з тією же метою, що лізол.

Санітарна обробка. Санітарна обробка є складовою частиною спеціальної обробки. Це комплекс ліквідації забруднення радіоак­тивними речовинами, зараження небезпечними (ОР і СДЯР) хімічни­ми і біологічними засобами особового складу формувань ЦЗ і насе­лення. Санітарна обробка поділяється на часткову і повну.

Часткова санітарна обробка — це механічне очищення й оброб­ка відкритих ділянок шкіри, зовнішньої поверхні одягу, взуття, 313 або обробка за допомогою індивідуальних протихімічних пакетів.

Виконують її в осередку ураження під час проведення рятувальних і невідкладних робіт, вона є тимчасовим заходом.

Повна санітарна обробка — це знезаражування тіла людини із заміною білизни й одягу. Мета обробки — повне знезаражування від радіоактивних, хімічних речовин і біологічних засобів тіла і сли­зових оболонок, одягу, взуття, 313. її проводять особовому складу ЦЗ і населенню після виходу із зон зараження, забруднення РР і осе­редків ураження служба санітарної обробки ЦЗ силами формувань об'єкта, які розгортають стаціонарні обмивальні пункти або обми- вальні майданчики, розділені на "брудну" і "чисту" половину.

Організація життєзабезпечення населення у разі загрози виник­нення НС передбачає проведення заходів, розроблених органами дер­жавної влади, органами управління ЦЗ, адміністрацією підприємств, організацій завчасно, а також у разі надзвичайних ситуацій з метою створення умов для виживання населення, яке може опинитися в районах аварій, стихійних лих і осередках ураження.

Життєзабезпечення — це задоволення нормативного мінімуму життєвих потреб населення, яке потерпіло внаслідок надзвичайної ситуації, надання йому житлово-комунальних послуг і дотримання встановлених соціальних гарантій на період проведення рятуваль­них робіт.

Основними заходами життєзабезпечення є: організація бази хар­чування в районах лих та тимчасове розселення у безпечних райо­нах на період рятувальних робіт; забезпечення населення одягом, взуттям та товарами першої необхідності; надання фінансової допо­моги потерпілим; медичне обслуговування та санітарно-епідеміоло- гічний нагляд у районах тимчасового розміщення.

Невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповно­важеного центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, тягне за собою на­кладання штрафу на посадових осіб від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Те саме діяння, вчинене повторно протягом року після накладен­ня адміністративного стягнення, тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від 20 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 188-16 Кодексу України).

Під час великих стихійних лих, катастроф у людей виникають нервово-психічні розлади, психічні збудження, затьмарення свідомості.

Внаслідок землетрусу в Ташкенті в 1966 р. у 75 % населення було зареєстровано розгубленість і реакції страху, зниження ціле­спрямованої діяльності, у 14 % постраждалнх були гострі реактивні стани протягом доби, а у 11 % — тривалі реактивні збудження.

Таким чином великі стихійні лиха, катастрофи супроводжуються не тільки великими руйнуваннями, травмами, опіками, а й панікою, розгубленістю, що призводить до паралічу інстинкту самозбережен­ня, що робить людей нездатними до самозахисту та надання допомо­ги постраждалим.

Список літератури

1. Авсеенко В.Ф. Дозиметрические и радиометрические приборы и измерения. — К.: Урожай, 1990. — 144 с.

2. Александров В.Н., Емельянов В.И. Отравляющие вещества. — М.: Воениздат, 1990. — 270 с.

3. Алтунин А.Т. Формирования гражданской обороны в борьбе со стихийными бедствиями. — М.: Стройиздат, 1976. — 225 с.

4. Белов АД., Киршин ВА. Ветеринарная радиобиология. — М.: Агропромиздат, 1987. — 287 с.

5. Болезни сельскохозяйственных культур: В 3 т. / Под общей ред. В.Ф. Пересыпкина. — Т. 1.: Болезни зерновых и зернобобовых куль­тур. — К.: Урожай, 1989. — 213 с.

6. Гродзинский Д.М. Радиобиология растений. — К.: Наук, дум­ка, 1989. — 384 с.

7. Гудков ИМ. Основы общей и сельскохозяйственной радиобио­логии. — К.: Изд-во УСХА, 1991. — 328 с.

8. Десять лет после аварии на Чернобыльской АБС. Национальный доклад Украины, 1996 год / А.И. Авраменко, Ю.Г. Антипкин, Г.Ф. Апасов и др. — К.: Минчер и обы ль, 1996. — 198 с.

9. Дуриков А.П. Оценка радиационной обстановки на объекте народного хозяйства. — М.: Воениздат, 1975. — 95 с.

10. Егоров П.Т., Шляхов И А., Алабин Н.И. Гражданская оборона.

• М.: Высш. шк., 1977. — 302 с.

  11. Закон України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності у сфері цивільної оборони та захисту населення і територій від над­звичайних ситуацій" № 666-ІУ. — К., 2003.

  12. Закон України "Про Цивільну оборону України" ВРУ № 297-ХІІ.

• К., 1993.

13. Закон України "Про внесення змін до Закону України про Цивільну оборону України" ВРУ № 555-ХГУ. — К., 1999.

14. Закон України "Про захист населення і територій від надзви­чайних ситуацій техногенного та природного характеру" № 1809-ІИ.

• К., 2000.

13. Закон України "Про правові засади цивільного захисту" від № 135-ІУ, 24 червня 2004. — К., 2004.

14. Защита животных от поражения ядерным оружием / В.М. Ка­раваев, В.Л. Кодяков, Г.Н. Коржевенко, В.Г. Ильин. — М.: Колос, 1970. — 399 с.

15. Защита объектов народного хозяйства от оружия массового поражения / Г.П. Демиденко, Е.П. Кузьменко, П.П. Орлов и др. — К.: Высш. шк., 1989. — 371 с.

16. Защита от оружия массового поражения / Под ред. В.В. Мяс- никова. — Воениздат, 1989. — 371 с.

17. Каммер Ю.Ю., Харкевич А.Е. Аварийные работы в очагах по­ражения. — М.: Энергоиздат, 1990. — 287 с.

18. Киршин ВА., Бударков ВА. Ветеринарная противорадиацион­ная защита. — М.: ВО " Агр оир оми з д ат", 1990. — 207 с.

19. Коваленко Л.И. Радиометрический ветеринарно-санитарный контроль кормов животных и продуктов животноводства. — К.: Урожай, 1987. — 192 с.

20. Коваленко Л.І. Радіаційна ветеринарно-санітарна експертиза об'єктів ветеринарного контролю. — К.: Вища шк., 1994. — 317 с.

21. Козлов В.Ф. Справочник по радиационной безопасности. — М.: Энергоатомиздат, 1991. — 351 с.

22. Концепція захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій: Указ Президента України. — К., 1999.

23. Максимов М.Т., Оджагов Г.О. Радиоактивные загрязнения и их измерения. — М.: Энергоиздат, 1989. — 304 с.

24. Маиікович В.П., Панченко. Основы радиационной безопаснос­ти. — М.: Энергоатомиздат, 1988. — 224 с.

25. Мащенко Н.М., Мурашко ВА Радиационное воздействие и радиационная защита населения при ядерных авариях на атомных электростанциях. — К.: Выща шк., 1992. — 224 с.

26. Мигович Г.Г. Довідник з цивільної оборони. — К.: ЗАТ "Україн­ська технологічна група", 1998. — 526 с.

27. Нормы радиационной безопасности НРБ-76/87 и основные санитарные правила работы с радиоактивными веществами и дру­гими источниками ионизующих излучений ОСП-72/87. — М.: Энер­гоатомиздат, 1988. — 160 с.

28. Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97) / МОЗ Украї­ни. — К., 1997. — 122 с.

29. Основы сельскохозяйственной радиологии / Б.С. Пристер, Н . А . Лощилов, О.Ф. Немец, В.А. Поярков. — К.: Урожай, 1991. — 472 с.

30. Положення про Цивільну оборону України: Постанова КМУ № 299. — К., 1994.

31. Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від Чорнобильської ката­строфи (МНС): Указ Президента України № 1005/96. — К., 1996.

32. Про єдину державну систему запобігання і реагування на НС техногенного та природного характеру: Постанова КМУ № 1198. — К., 1998.

33. Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій: По­станова КМУ № 1099. — К., 1998.

34. Радиация: Дозы, эффекты, риск. — М.: Мир, 1990. — 78 с.

35. Рекомендации по ведению сельского и лесного хозяйства в условиях радиоактивного загрязнения территории Украины в ре­зультате аварии на Чернобыльской АЕС на период 199 1 —1997 гг. — К., 1991. — 112 с.

36. Рожинский М.М., Катовский Г.Б. Оказание доврачебной по­мощи. — М.: Медицина, 1981. — 48 с.

37. Стеблюк Н.И. Борьба с пожарами и другими стихийными бедствиями, ликвидация последствий крупных производственных ава­рий. — К.: УСХА, 1983. — 162 с.

38. Стеблюк Н.И. Защита лесных насаждений от оружия массо­вого поражения. — К.: УСХА, 1983. — 134 с.

39. Стеблюк М.І. Прилади радіаційної, хімічної розвідки, кон­тролю радіоактивного забруднення і опромінення та хімічного зара­ження повітря, продуктів, кормів і води. — К.: НАУ, 1999. — 72 с.

40. Стеблюк МІ. Цивільна оборона. — К.: Урожай, 1994. — 357 с.

41. Стеблюк МІ. Цивільна оборона. — К.: Знання-Прес, 2003. — 455 с.

42. Стеблюк МІ. Цивільна оборона: Підручник. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2004. — 490 с.

43. Сельскохозяйственная радиология / Под ред. Р.М. Алекса- хина, Н . А . Корнеева. — М.: Экология, 1991. — 396 с.

44. Телъдеши Ю., Кенда М. Радиация — угроза и надежда. — М.: Мир, 1979. — 412 с.

45. Указ Президента України "Про рішення Ради національної без­пеки і оборони України" від 11 листопада 2002 року "Про стан техно­генної та природної безпеки в Україні" № 76/2003. — К., 2003.

46. Указ Президента України "Про заходи щодо вдосконалення системи державного управління у сфері подолання наслідків Чорно­бильської катастрофи" № 755/2004 від 6 липня 2004 р. — К., 2004.

47. Харуэлл М., Хатчинсон Т. Последствия ядерной войны: Воз­действие на экологию и сельское хозяйство. — М.: Мир, 1988. — 551 с.

48. Чернобыльская катастрофа / В.Г. Барьяхтар, Д.М. Гродзин- ский, Г.А. Готовчиц и др.; Под ред. В.Г. Барьяхтара. — К.: Наук, думка, 1995. — 600 с.

5 1 Ярмоленко СП. Радиобиология человека и животных. — М.: Высш. шк., 1988. — 424 с.

Навчальне видання

СТЕВЛЮК Микола Ілліч

ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА ТА ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ

Підручник

В Україні книгу можна придбати за адресами:

• м. Київ, вул. Грушевського, 4, маг. Наукова думка", тел. (044)278-06-96;

• м. Київ, вул. Хрещатик, 44, маг. Знання", тел. (044)234-22-91;

• м. Київ, вул. Стрілецька, 28 (вхід з двору), маг. Абзац", тел. (044)581-15-68, 238-82-66;

• м. Київ, просп. Московський, 6, маг. Будинок книги та медіа", тел. (044)464-49-70;

• м. Вінниця, вул. Привокзальна, 2/1, маг. Кобзар", тел. (0432)61-77-44;

• м. Дніпропетровськ, вул. Глінки, 24, ТЦ Московський", Будинок книги та медіа", тел. (056)726-53-14;

• м. Донецьк, вул. Артема, 147А, Будинок книги", тел. (062)343-89-00;

• м. Житомир, вул. Київська, 17/1, маг. Знання", тел. (0412)47-27-52;

• м. Запоріжжя, просп. Леніна, 142, маг. Спеціальна книга", тел. (0612)13-85-53;

• м. вано-Франківськ, Вічовий майдан, 3, маг. Сучасна українська книга", тел. (03422)3-04-60;

• м. Кіровоград, вул. Набережна, 13, маг. Книжковий світ", тел. (0522)24-94-64;

• м. Кривий Ріг, пл. Визволення, 1, маг. Букініст", тел. (0564)92-37-32;

• м. Луганськ, вул. Радянська, 54, маг. Лексика", тел. (0642)34-31-63;

• м. Луцьк, просп. Волі, 41, маг. Знання", тел. (0332)77-00-46;

• м. Львів, пл. Галицька, 12, маг. Глобус", тел. (032)235-51-77;

• м. Львів, просп. Шевченка, 8, маг. Українська книгарня", тел. (032)272-16-30;

• м. Миколаїв, вул. Радянська, 3, маг. КС Молода Гвардія", тел. (0512)35-12-86;

• м. Одеса, вул. Буніна, 33, маг. Будинок книги", тел. (0482)32-17-97;

• м. Полтава, вул. Шевченка, 29, маг. Будинок книги та медіа", тел. (0532)61-26-76;

• м. Рівне, вул. Соборна, 57, маг. Слово", тел. (0362)26-94-17;

• м. Тернопіль, вул. Й, Сліпого, 1, маг. Дім книги", тел. (0352)43-03-71;

• м. Тернопіль, вул. Чорновола, 14, маг. Книжкова хата", тел. (0352)52-24-33;

• м. Ужгород, пл. Корятовича, 1, маг. Кобзар", тел. (03122)3-35-16;

• м. Харків, вул. Пушкінська, 74, маг. Лексика", тел. (057)717-60-16;

• м. Харків, вул. Сумська, 51, маг. Воокз", тел. (057)714-04-70, 714-04-71;

• м. Херсон, вул. Леніна, 14/16, маг. Книжковий ряд", тел. (0552)22-14-56;

• м. Хмельницький, вул. Подільська, 25, маг. Книжковий світ", тел. (0382)79-25-59;

• м. Черкаси, вул. Б. Вишневецького, 38, маг. Світоч", тел. (0472)36-03-37;

• м. Чернівці, пл. Соборна, 1, маг. Будинок книги та медіа", тел. (0372)52-00-19;

• м. Чернігів, просп. Миру, 45, маг. Будинок книги", тел. (04626)9-92-62.

Книготорговельним організаціям та оптовим покупцям

звертатися за тел.: (044) 537-63-61,537-63-62; факс: 235-00-44.

Е-таі1: 8а1е8@гпаппіа.еот.иа

Підп. до друку 19.02.2010. Формат 60x90 7_1в.

Папір офс. Друк офс. Гарнітура 8сЬоо1Воок.

Ум. друк. арк. 30,5. Обл.-вид. арк. 32. Зам. № 10-115

Видавництво"Знання"

01034, Київ, вул. Стрілецька, 28

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 3596 від 05.10.2009. Тел.: (044) 234-80-43, 234-23-36

Е-таі1: §а1е8@гпаппіа.сот.иа Ь{1и://^№№.гпаппіа.сот.иа

М.І. Стеблюк

ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА

та ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ

Підручник

2-ге видання, перероблене Затверджено

Міністерством освіти і науки України

Київ

'ЗНАННЯ 2010