36.Діалектика як метод і практична дія.

Діалектика - метод пізнання.Включає в себе культуру мислення - логіку. Гегель: мислити идіалектично означає дотримуватися принципів історизму, об*єктивності, конкретності, системності, детермінізму.

Діалектика не є основним методом пізнання. Альтернативою даного методу є метафізика (ознаки - односторонність, відсутність стабільності мислення тощо), негативна діалектика (поєднання неможливого до поєднання), софістика (словесне доведення), релятивізм(абсолютної істини немає), догматизм(більшовицька теорія, догма - положення що приймається на віру, без доведення).

Диалектика мышления непосредственно связана сос столкновением двух противоположных суждений, с противоречием. Диалектика есть поиск истины в свободном предметном и языковом пространстве мысли, в котором постоянно сталкиваются речь и противоречь. Такова диалектика Сократа и Платона.

В фактах противоречивости познания Гегель увидел не только субъективный момент, но и указание на внутреннюю противоречивость самой действительности. В русле этих размышлений постепенно сформировался диалектический метод Гегеля. Философ полагал, что надо отличать от наших мыслительных образований, которые существуют лишь в человеческой голове, так называемое "объективное понятие" имеющее над личностную природу. Такое понятие, будучи тождественным с самой сущностью вещей, содержит в себе внутреннее противоречие, т.е. в содержание его входит как то, что выражается тезисом, так и то, что выглядит как антитезис. Противоположность тезиса и антитезиса ведет к их слиянию в новое качество, к синтезу. Такое саморазвитие понятий есть одновременно и развитие действительности. Логика совпадает с диалектикой. Развитие циклично, каждый цикл имеет как бы три ступени: утверждение, или полагание(тезис), отрицание этого утверждения(антитезис), отрицание отрицания, снятие противоположностей(синтез)

Исконный смысл диалектики как искусства вести беседу, оперируя противоположными суждениями, уже в своих античных версиях был тесно связан с идеей Логоса. Сократ называл свой метод майевтикой, повивальным искусством слова и мысли. Смысл сократического диалога не в том, чтобы выявить разные мнения собеседников о данном предмете, а в том, чтобы предмет раскрылся в своей истине.

37.Категорії одиничного та загального.

Категорії одиничного, особливого і загального мають важливе значення в процесі пізнання. Вони відображають його рух, логіку, послідовність. Процес пізнання є сходженням від одиничного до особливого і від особливого до загального. Це неминучий об'єктивний закон пізнання. Однак не слід протиставляти знання одиничного знанню загального, бо це неминуче веде до помилок. Абсолютизація одиничного — шлях до емпіризму, до нагромадження фактів: скільки б ми їх не нагромаджували, без узагальнення не можна зрозуміти їхньої суті. Разом з тим, не можна перебільшувати і роль загального, бо це веде до відриву від реальності. Категорії одиничного, особливого і загального є також важливими категоріями логіки, з допомогою яких створюються поняття, узагальнення, без чого неможливе пізнання взагалі, справжнє уявлення про суть розвитку і змін. Отже, категорії одиничного, особливого і загального є одночасно і категоріями діалектики, теорії пізнання і діалектичної логіки. І ця їхня особливість стосується усіх категорій діалектики, котрі можна розглядати в трьох аспектах — онтологічному, гносеологічному і логічному. Зробимо загальний висновок: категорії діалектики — універсальні логічні форми мислення, в яких відображаються загальні зв'язки, властивості і відношення, що мають місце в об'єктивній дійсності. В категоріях сконцентровані досвід і предметно-практична діяльність багатьох поколінь людського суспільства. Усі категорії діалектики можна поділити на два види: субстанційні і співвідносні. Йдеться про категорії як загальні поняття, котрі вживаються окремо, безвідносно до інших. До таких категорій належать категорії "матерія", "простір", "час", "стрибок", "міра", "суперечність" і т.д. Вони фіксують певні загальні властивості об'єктивної дійсності, але не дають безпосереднього уявлення про зв'язки цих категорій з іншими. Стосовно ж категорій співвідносних, то вони є органічно пов'язаними одна з одною, в процесі пізнання передбачають одна одну; з'ясувавши одну, не можна не враховувати іншу. До таких категорій відносять: сутність і явище, форму і зміст, можливість і дійсність, частину і ціле тощо. Зв'язки між ними об'єктивні, суттєві, внутрішні, загальні і повторювані. Тобто, якщо мова йде про форму, то вона неминуче передбачає і зміст; якщо ми з'ясували сутність, то лише шляхом вивчення (аналізу) явищ; якщо ми маємо наслідок, то слід з необхідністю шукати його причину. Для пізнання змісту речі, її суті, причин існування немає іншого шляху, окрім пізнання її форми, конкретних проявів, наслідків і т.д. Таким чином, співвідносні категорії діалектики дають уявлення про закономірні, необхідні зв'язки між ними як результат відображення необхідних зв'язків, що існують в об'єктивній дійсності