15.Емпіризм. Ф.Бнкон, т. Гоббс.

Емпіри́зм — напрям у теорії пізнання, що визнає чуттєвий досвід джерелом знань і стверджує, що все знання ґрунтується на досвіді. У якості цілісної гносеологічної концепції емпіризм сформувався в XVII—XVIII ст.

Бекон запропонував метод індукції, доповненої пошуком негативних випадків. В індукції думка рухається від одиничного до загального. шукаючи «форму», тобто причину теплоти, він склав таблицю різних явищ, де присутня була теплота, і близьких до них, де її не було, зробивши висновок, що «формою» теплоти є рух дрібних часточок. Не обмежуючи пізнання індуктивними висновками, він визнавав і дедукцію — рух від загальних індуктивних висновків до фактів. Загальні, отримані через індукцію судження, на його думку, слід перевіряти фактами, зокрема експериментом. Бекон вірив, що чуттєвий досвід є джерелом загальних ідей. Недоліком його методу була недооцінка ролі математики в новому природознавстві, провісником якого він був. Ідеї Ф. Бекона систематизував Т. Гоббс. Він дещо посилив роль дедуктивного методу в пізнанні, віддавши належне математиці в науковому знанні. Мислитель визнавав роль як емпіричного, так і раціонального пізнання, щоправда, раціональне тлумачив як механічне поєднання та роз'єднання чуттєвих ідей. Гоббса споріднює з емпіриками номіналізм щодо розуміння природи загальних понять. Гоббс звернув увагу на знакову природу слів, дав першу класифікацію знаків, його вважають одним із засновників семіотики — науки про знаки. При цьому він виділяв пізнавальну та соціальну функцію знаків, без яких люди не могли б домовлятись між собою. На основі теорії знаків Гоббс різко критикував реалізм. Навіть мислення він зводив до складання і віднімання, а міркування вважав підраховуванням. На його думку, людина за природою є егоїстичною істотою, і в природному стані відбувалась війна всіх проти всіх. Держава постала як відчуження людьми частини своїх прав на користь правителя. Вона є чудовиськом, але краще з нею, ніж без неї.

16. Раціоналізм. К. Лейбніц, б. Спіноза, р. Декарт.

Представниками раціоналістичної філософії XVII століття були: Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц. На противагу емпіризму програма обгрунтування знання у засновника новоєвропейського раціоналізму Р. Декарта передбачала використання методу радикального сумніву, з одного боку, і математичної мови як способу вираження наукового знання - з іншого. Відокремити розум людини від усього тілесного, Р. Декарт сформулював концепцію двох субстанцій: душі і тіла, атрибутами яких є мислення і протяг. Дуалізм Р. Декарта подолав Б. Спіноза, який висунув матеріалістичну ідею єдиної субстанції - протяжної і мислячої, що є причиною самої себе. Ідеї ​​раціоналізму Б. Спіноза втілив і в рішенні етичних проблем. Людина, з його точки зору, повинен керуватися в своїй діяльності тільки розумом.

Вченню Б. Спінози про єдину субстанції представник ідеалістичного напряму в раціоналізмі Г. Лейбніц протиставив ідею множинності субстанцій - монад. Завдяки Г. Лейбніца в філософію проникла ідея еволюції. У своїй Монадологія мислитель зробив спробу намалювати картину світу як величезної системи, в якій панує встановлена ​​гармонія, висхідна до вищої монаді - Абсолюту, Бога.