3. Наслідки колективізації:

1) Голодомор 1932-33рр., який уніс в могили від 6 до 9 млн. чоловік.

2) Економічне і фізичне знищення найбільш продуктивної частини укр. селянства.

3) Посилення експлуатації селян, їх „закріпачення” державою.

4) Падіння продуктивних сил на селі і глибока криза в сільському господарстві.

Наприклад, поголів’я худоби зменшилося удвічі – з 60 млн. голів у 1928р. до 33 млн. у 1934р.

Це примусило уряд змінити політику:

а) перейти від примусу та репресій до введення твердих планів хлібозаготівель;

б) дозволити колгоспникам частину врожаю продавати на ринку;

в) здійснити матеріально-технічне зміцнення колгоспів (створені МТС).

Тема: Західноукраїнські землі у 1921-1939рр.

План.

1. Українські землі у складі Польщі.

2. Українські землі у складі Румунії.

3. Українські землі у складі Чехословаччини.

1. У Галичині найбільшим впливом користувалося Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО). Його лідером був Д.Левицький, УНДО орієнтувалося на отримання Української незалежності легальним шляхом. Його підтримували інтелігенція, діячі кооперативного руху, духівництво.

З другої половини 1930-х рр. УНДО дійшло згоди з правлячими колами Польщі, відмовившись від боротьби за незалежність України.

Другою за впливом в Галичині була радикальна партія, що нараховувала 20 тис. членів. Радикали прагнули соціально-економічні проблеми розв’язати здобуттям самостійності.

Частина західноукраїнського суспільства виступала за возз’єднання з УРСР. Інтереси цієї частини виражала Компартія Західної України (КПЗУ). Проведена в Радянської Україні українізація і початок НЕПу сприяли поширенню в Галичині прорадянських настроїв і зростанню впливу КПЗУ, однак незабаром почалися колективізація, голод і репресії, після чого престиж комуністів знизився.

Деякі члени КПЗУ виступали з критикою сталінської політики. Це стало однією з причин розпуску КПЗУ в 1938р. Керівництво КПЗУ було репресовано.

Багато жителів Західної України після поразки національно-визвольної боротьби зневірилися у можливості мирного здобуття незалежності. Наростали нетерпимість і прихильність до крайніх заходів. В 1929р. у Відні була створена Організація українських націоналістів (ОУН). Її головою став Є. Коновалець, в минулому – командир корпусу січових стрільців. Після вбивства Коновальця в 1938р. на чолі ОУН став А. Мельник.

Націоналісти використовували різні методи боротьби за національне визволення України, але найбільше дієвими вважалися саботаж і терор. Після вбивства у 1934 р. оунівцями міністра внутрішніх справ Польщі Б. Пєратського було заарештовано майбутніх лідерів ОУН С. Бандеру і М. Лебедя. У концтаборах опинилися сотні рядових членів організації.

2. У 1918-28рр. в Румунії діяв воєнний стан. Лише у 1928-38 рр. існували обмежені можливості для створення партій.

У 1927 р. була створена Українська національна партія, що відстоювала національні інтереси українців. Незабаром в її складі утворилося радикальне крило на чолі з О. Забачинським та І.Григоровичем. Воно почало створювати конспіративні організації на зразок оунівських. Лише цим організації вдалося зберегти свої групи, коли в 1938р. владу в Румунії захопили військові.

3. Особливістю політичного життя Закарпаття у складі Чехословаччини була відсутність власних українських партій. Українські політичні групи належали до трьох напрямків :

1. Русофільство базувалося на переконанні, що карпатоукраїнці – частина російського народу.

2. Русинство, прихильники якого вважали карпатоукраїнців окремим народом.

3. Українофільство, що орієнтувалося на возз’єднання всіх українських земель у незалежну державу.