2. Соціологія визначення.
соціології: це - наука про тенденції, закони функціонування та розвитку соціальних систем (людина в діяльності як система, спільні групові організаційні дії людей як система, процеси та явища в глобальному суспільстві як система). (Але жодне трактування соціології не є вичерпним, ключовим, внаслідок характерного для неї розмаїття концепцій та напрямів).
Предмет соціології – це зв'язки і відносини між людьми. Предмет вивчення соціології, як і будь-якої науки, – це не просто якесь явище чи процес об'єктивного світу, а результат теоретичного обґрунтування, це відтворення емпіричної реальності на абстрактному рівні, шляхом виявлення суттєвих закономірних зв'язків і відносин цієї реальності. Ряд соціологів (зокрема,
відомий польський вчений Ян Щепанський) вважає, що предметом соціологічних досліджень є явища і процеси виникнення різних форм суспільного життя, структури та різновиди різних форм людських спільностей, сили, які об'єднують та руйнують ці спільності, зміни та перетворення, що в них відбуваються. Зарубіжні автори по-різному висловлюються щодо предмета соціології, але найбільш загальноприйнятим є розуміння, що соціологія – це наукове дослідження суспільства та соціальних відносин, і воно опирається на дані або факти реального світу. На думку вітчизняних соціологів, соціологія як наука вивчає реальну суспільну свідомість, у всьому її суперечливому розвитку - діяльність, поведінка людей, які виступають як втілення потреб, інтересів, цінностей, знань, установок, зафіксованих у реальній свідомості, та умови, в яких розвиваються та здійснюються реальна свідомість, діяльність і поведінка людей.
Поняття "суспільство" на побутовому рівні асоціюється із поняттями: країна, держава, суспільство. Але ці поняття слід розрізняти. Країна - це частина світу або територія, окреслена певним кордоном, яка користується державним суверенітетом. Держава – це політична організація даної країни, яка вимагає певного типу режиму влади. Суспільство – соціальна організація певної країни, основою якої є соціальна структура.
Отже, предметом вивчення соціології є суспільство як цілісний організм, його властивості, сторони, соціальні механізми його функціонування і розвитку.
Приклад:
Генезис соціології як науки.
Філософія історії як проміжний напрямок на межі філософії та соціології зробила найбільше відкриття, науково довівши факт, що історія — продукт виключно людської діяльності. Тож, сформувалося уявлення, що соціальне, яке постає з природного, є особливим феноменом. Такими ж особливими феноменами є людина як соціальна істота та суспільство як сукупність людей — соціальних істот. Зрозуміло, що це поставило перед наукою початку XIX ст. глобальне завдання — вивчення суспільства як окремого, особливого соціального феномена, що потребувало формування нової галузі знань, яка б досліджувала виключно суспільство і усе те соціальне, що у ньому відбувається.
Підґрунтям для цього були дослідження класиків політекономії, які довели що економіка розвивається не хаотично, а за об'єктивними закономірностями. Логічно було припустити, що подібні закономірності розвитку існують і у інших сферах людської діяльності, а значить існують закономірності розвитку і суспільства як єдиного цілого.
Зрозуміло, що пошук таких закономірностей здебільшого проводився в природничих науках — фізиці, хімії, біології, оскільки людина як соціальна істота формується у надрах людини як істоти природної, а отже, соціальне є логічним продовження природного.
Першим, хто уловив подібні тенденції у розвитку суспільствознавства початку XIX ст. був французький філософ-утопіст Анрі Сен-Сімон (1760 - 1825).
А. Сен-Сімон впритул наблизився до визначення соціологічної науки, розробивши класифікацію наук, але не завершив її. Він поділив усі науки на три частини – фізику неорганічних частин (власне фізика, астрономія), фізику органічних частин (хімія, біологія, психологія) і соціальну фізику (науку про людину).
Розглядаючи історію (як і А. Кондорсе, Дж. Віко чи Й-Г Гердер), як безперервний процес людської діяльності, він вказує, що на її різних етапах у свідомості людини превалюють різні типи мислення - теологічний, метафізичний, позитивний. Сен-Сімон розробляє закон "трьох фазисів", кожен із фазисів відповідає тому чи іншому мисленню. Сучасне мислення, як твердить Сен-Сімон, ґрунтується на позитивному фазисі, тоді як мислення попередніх епох — на теологічному та метафізичному. Позитивізм, як спосіб пізнання природних явищ, іде на зміну метафізичному пізнанню і ґрунтується на:
• відмові від абстрактних міркувань у дослідженні процесів та явищ;
• орієнтації на пізнання реальних фактів дійсності і практичні методи їх пізнання, насамперед, спостереження;
• відмову від аналізу причин появи та розвитку тих чи інших явищ, та зосередження на їх описанні ("наука не відповідає "чому" відбувається явище, наука пояснює "як" воно проходить").
Таким чином, "позитивізм" відмежувався від абстрактності, недоказовості, гіпотетичності, зосередившись на тому, що є насправді, реальних фактах і подіях, спостереженні за ними. Таким чином, А. Сен-Сімон розробив для сучасної йому науки новий метод пізнання, завдяки чому можна було проілюструвати реальні явища та процеси, що стаються в суспільстві та природі. Але абстрагувавшись від теорії, позитивізм потрапив у іншу крайність — отримуючи знання про ті чи інші події чи явища, він відмовився від їх теоретичного осмислення, аналізу, винайдення закономірностей. Отже стався лише перехід від дедуктивного методу пізнання до індуктивного; та разом з тим, у порівнянні з метафізикою, позитивізм був більш прогресивним, і протягом десятиліть став основою наукової методології, основним принципом суспільствознавчої науки XIX ст.
На формування поглядів О. Конта великий вплив зробили ідеї Ш-Л. Монтеск'є й А. Кондорсе про природно-закономірний розвиток людського суспільства. Але особливо плідним була його співпраця із А. Сен-Сімоном, у якого О. Конт працював секретарем. Вплив А. Сен-Сімона на творчість його секретаря дійсно був істотним, але не прямим, тому що багато його ідей одержали іншу інтерпретацію. А. Сен-Сімон був одним із провідних представників утопічного соціалізму, О. Конт же, навпаки, дотримувався ліберально-консервативних переконань, був прихильником сильної держави, соціального порядку, твердої соціальної ієрархії й поступових реформ.
Основна праця О. Конта "Курс позитивної філософії" в 6 томах була опублікована в 1830-1842 роках.
Творчість О. Конта збіглася з періодом глибоких соціальних змін, які сприймалися вченим як загальна моральна, інтелектуальна й соціальна криза. Перехід суспільства до нового стану, гадав учений, не може відбутися без активної участі людини, її вольових і творчих зусиль. О. Конт, як і А. Кондорсе вірив у безмежні можливості розуму як рушійної сили історії, в "позитивну" науку, що повинна замінити релігію й стати основною організуючою силою суспільства. Свою історичну місію він бачив у тому, щоб створити "Наукову Біблію" майбутнього, поставити науку на чолі всіх форм людського існування: релігії, політики, соціальної практики й т.д.
О. Конт продовжив розпочату А. Сен-Сімоном теоретичну розробку позитивізму як методології наукових досліджень. Учений відноситься негативно до всього негативного, руйнівного, критичного. Категорія "позитивного" стає найбільш загальною і головною в його світогляді, тому "позитивізм" і інші слова, похідні від "позитивного", стають основними термінами для позначення контівського учення.
Що ж таке "позитивне" в тлумаченні засновника позитивізму? Він указує п'ять значень цього слова:
1) реальне на противагу химерному;
2) корисне на противагу непридатному;
3) достовірне на противагу сумнівному;
4) точне на противагу абстрактному;
5) організуюче на противагу руйнівному.
Характер позитивістського мислення Конт вважає як відмову від абсолютного і перехід до відносного
Сутність позитивістської соціології О. Конта яскраво виявляється у його знаменитому законі "Трьох стадій".
Згідно цьому закону, окрема особа і суспільство в цілому в своєму розвитку проходять три послідовні стадії — теологічну, метафізичну і позитивну
На теологічній стадії, що триває приблизно до 1300 р., людський розум прагне знайти або початкові, або кінцеві причини явищ, він прагне до абсолютного знання. Ця стадія була необхідною для свого часу, оскільки забезпечувала попередній розвиток людської соціальності і зростання розумових сил.
На метафізичній, або абстрактній стадії (1300 - 1800 pp.) людське мислення також намагається пояснити внутрішню природу явищ, їх початок і призначення, головний спосіб їх виникнення. Але на відміну від теології, метафізика пояснює явища не за допомогою надприродних чинників, а за допомогою суті або абстракцій.
Основна ознака позитивної або наукової стадії полягає в тому, що тут діє закон постійного підпорядкування уяви спостереженню.
Згідно закону трьох стадій, всі науки і всі суспільства неминуче завершують свою еволюцію на позитивній стадії. Саме на ній формується істинна, позитивна наука, мета якої - пізнання не фактів (вони складають для неї лише необхідний сирий матеріал), а законів. Існування незмінних природних законів — умова існування науки; їх пізнання з метою раціонального передбачення — її призначення.
Конт класифікував науки за декількома ознаками: історичною (за часом і послідовністю виникнення), логічною (від абстрактного до конкретного), за складністю предмета дослідження (від простого до складного), за характером зв'язку із практикою. У результаті основні науки розташувалися в наступному порядку: математика — астрономія — фізика - хімія - біологія — соціологія.
Математика, на його думку, найменше залежить від інших наук, є найбільш абстрактною, простою і віддаленою від практики, а тому виникла раніше від інших форм наукового пізнання. Соціологія ж навпаки, — безпосередньо пов'язана із практикою, складна, конкретна, виникла пізніше інших, тому що опирається на їхні досягнення.
Характерним є те, що в цій класифікації немає філософії і психології. Відсутність першої пояснюється тим, що Конт не мислив філософію в якості особливої галузі знання: для нього позитивна філософія — це та ж наука, яка спостерігає найбільш загальні закони, узагальнює результати інших наук, забезпечує їх єдність. Інакше кажучи, кожна наука містить у собі елементи філософського знання, "чистої" ж філософії не існує. Відсутність психології пояснюється тим, що тодішня психологія була переважно інтроспективною, ґрунтувалася на самоспостереженні, що, за Контом, не дозволяло вважати її наукою, тим більше що в період створення своєї класифікації він надавав головне значення "об'єктивному" методу, заснованому на зовнішньому спостереженні.
Таким чином, на вершині ієрархії наук О Конта знаходиться соціологія. Появу її учений пов'язує не тільки з новою стадією розвитку суспільства, але й з усією історією розвитку науки
Для позначення створеної ним науки Конт використовує різні терміни: "соціальна філософія", "соціальна наука", "соціальна фізіологія" і "соціальна фізика". Вперше слово "соціологія" Конт вжив в 1838 р., в 47-й лекції "Курсу позитивної філософії", том IV.
Конт був одним з мислителів, що відкрили соціальну реальність і що зробили вагомий внесок в її розуміння. Головна умова створення самостійної соціальної науки, — це виділення специфічної реальності, що не вивчається ніякими іншими науками. Для позначення цієї реальності він використовує різні терміни: "суспільство", "соціальний організм", "соціальна система", "соціальні явища", "соціальне існування" та ін.
Людина за природою своєю соціальна, соціальність — її природний стан. Суспільство складається з індивідів, що володіють окремим і незалежним існуванням і лише думають, що вони діють згідно "своїм особистим імпульсам". Насправді вони постійно беруть участь в загальному розвитку, як правило, не замислюючись над цим. Будучи соціальним реалістом, Конт постійно підкреслює пріоритет суспільства над індивідом.
Одним з перших в соціології, Конт розробляє підхід до суспільства як до системи, прообразом якої виступає для нього біологічний організм. Він постійно підкреслює її цілісний, неподільний характер і взаємозалежність її частин.
На противагу метафізичній методології, що ґрунтується на підпорядкуванні фактів уяві і претендує на абсолютні пояснення, позитивна соціальна наука заснована на спостереженні постійних зв'язків між фактами.
В основу побудови соціології як самостійної науки, О. Конт поклав ідею "соціальної системи", тобто визнання факту існування суспільства як своєрідного організму, певної цілісності, елементи якої виконують специфічні функції й служать вимогам цієї системи. У концепції Конта індивід є абстракцією, тобто не існує самостійно, ізольовано від цілого, у той час як суспільство виступає первинною реальністю й розвивається за своїми внутрішніми природними законами. Причому із всіх існуючих систем суспільство відзначається найбільшою складністю, оскільки піддається постійнимзмінам. Біологічні організми щодо цього значно стабільніші. У суспільстві ж кожний стан визначається попереднім й впливає на майбутнє. Соціальні явища по своїй природі історичні. Однак об'єктом досліджень соціології Конт вважає глобальне суспільство, Людство. Його цікавить не стільки зміна суспільних систем (як, наприклад, у теорії формацій К. Маркса), скільки зміни в системі, фундаментальні властивості якої залишаються постійними.
Будь-який об'єкт, згідно Конту, може вивчатися з двох точок зору: статичної і динамічної. Це відноситься і до вивчення соціальної системи. Тому соціологія ділиться в його доктрині на дві частини: соціальну статику і соціальну динаміку. Ці дві дисципліни відповідають двом частинам головного гасла контівського учення "Порядок і прогрес" . Для соціальної статики вища мета — виявлення законів соціального порядку, для соціальної динаміки — законів прогресу. Соціальна статика — це соціальна анатомія, що вивчає будову соціального організму, соціальна динаміка - соціальна фізіологія, що вивчає його функціонування. Об'єкт першої з них — суспільство "в стані спокою", об'єкт другої — суспільство "в стані руху". До речі, до суспільного прогресу Конт також застосовує закон трьох стадій і вважає, що суспільство, як і наука, проходить у своєму розвитку ті ж стадії — теологічну, метафізичну і соціальну.
Таким чином, Конт створив обриси нової науки на засадах позитивізму, виокремив її предмет і методологію, розробив класифікацію наук, найвищим щаблем якої є соціологія. Він вперше визначив суспільство як соціальну систему, поділив соціальні явища на два типи: ті що перебувають у статичному положенні і ті що розвиваються.
Усе це дає підстави вважати Огюста Конта основоположником нової науки — науки про суспільство — соціології, як назвав сам автор.
4. Походження соціології як науки.
1. Становлення і розвиток класичної соціології
Соціологія як наука виокремити з філософії, а сам термін "соціологія" (від лат. Societas - суспільство і грец. Logos - вчення) був введений в 1842 році французьким мислителем Огюстом Контом (1798-1857) в роботі "Курс позитивної філософії", що і вважається офіційним фактом появи цієї науки 1. Оскільки в XV-XVI ст. в суспільстві почали інтенсивно формуватися капіталістичні відносини, а разом з ними і супутні їм соціальні протиріччя, то практично всі мислителі XVII-XVIII ст. критикували народжуваний лад і робили спроби осягнення істини і відшукання коштів руху до справедливості. Одні стали пропонувати умоглядні проекти перетворення суспільства, засновані на соціальному ідеалі, інші ж зробили ставку на наукові дослідження тих суспільних реалій, які вже існували, намагаючись виявити фактори їх розвитку, знайти причини існуючих протиріч та шляхи їх вирішення.
На структуру нової народжувалася науки сильний вплив зробили бурхливо розвиваються природничі науки: фізика, біологія, хімія. У ті часи не існувало інших наукових методів, крім природничих, таких, як спостереження, вивчення непрямих свідчень, експеримент, порівняння. Тому, за аналогією з розділами фізики, О. Конт розділив соціологію на "соціальну статику" і "соціальну динаміку". Перша була орієнтована на вивчення частин суспільства (сім'ї, держави, релігії і т.д.), друга - на осмислення проблем соціального розвитку і зміни суспільства.
Великий вплив у XIX ст. на соціологічну думку справила еволюційна теорія Ч. Дарвіна, породивши еволюціонізм - напрямок суспільної думки на основі уявлення про єдність законів історії, природи і людини. Цю теорію, поряд з натуралізмом (органицизма), іноді ще називають "теорією одного фактора". Сюди відносяться концепції ("школи одного фактора"), які висувають на перший план природні фактори або зразки певної природничої науки в якості рушійних сил соціального розвитку, за аналогією з природним та історичним розвитком. Представники цих напрямів Л. Гумплович, Г. Спенсер та ін, зводили закономірності еволюції людського суспільства до закономірностей біологічної еволюції і висували принципи природного відбору, боротьби за існування і виживання найбільш пристосованих як визначальних чинників суспільного життя
В кінці XIX ст. посилився вплив психологічної тенденції в соціології, що має такі самостійні напрямки: "психологія народів", тісно пов'язане з етнографією; "групова психологія"; "интеракционизм" (від лат. interaction - взаємодія), яке вважає первинної одиницею соціологічного дослідження міжособистісне взаємодія. Результатом пошуків стала поява соціальної психології як самостійної дисципліни. З її найбільш яскравих представників потрібно відзначити Гюстава Лебона (1841-1931) і Габріеля Тарда (1843-1904).
Якщо прихильники раціоналізму визнавали природні права людини і право народу на власну розумне встановлення свого суспільного устрою, то прихильники історизму, навпаки, підкреслювали важливість традиційних основ людського співжиття. Спробу поєднати ці методи справив німецький соціолог Фердинанд Теніс (1885-1936).
До класичного періоду розвитку соціології відносяться також такі напрями, як соціальний механізм, прихильники якого (А. Кетле, Г. Кері, В. Парето та ін) намагалися пояснити суспільне життя і поведінку людини, поширюючи на них закономірності, встановлені у фізичних науках; географічний напрямок в соціології (Г. Бокль, Л. І. Мечников, ф. Ратцель та ін), відстоює вирішальну роль географічного середовища в історії суспільства; психологічний напрямок (Л. Уорд, Ф. Гіддінгс, Г. Лебон, Г. Тард , Ч. Кулі і ін), представники якого прагнули зводити суспільні явища до психічних, шукали ключ до пояснення всіх суспільних явищ і процесів у психічні особливості поведінки індивіда або спільності .
Для класичної соціології характерні суперництво наукових шкіл, боротьба і плюралізм думок. Зокрема, Вебер негативно ставився до функціоналізму Дюркгейма. У той же час він заперечував і марксизм. Інша характеристика цього часу - секуляризація релігії. Якщо Конт і Сен-Симон саму соціологію вважали новою релігією людства, то Дюркгейм і Вебер аналізували релігію як самостійний соціальний феномен, поклавши початок соціології релігії як наукового напрямку.