2.1 Натуралізм: Герберт Спенсер

Найвизначнішим представником натуралізму в соціології був англійський вчений Герберт Спенсер (1820-1903), який у створеній ним системі синтетичної філософії намагався об'єднати всі теоретичні науки того часу. Його погляди грунтувалися на аналогії між біологічним і соціальним організмами. Еволюція, по Спенсеру, - це інтеграція матерії, коли з незв'язної однорідності виникає соціальне ціле (суспільство), але при цьому ціле не може і не повинно поглинати окрему особу. Спенсер виступав не тільки проти ідей соціальної революції, а й проти будь-яких не було соціальних реформ, і навіть проти будь-якого втручання держави в суспільне життя. Він вважав, що турбота про сиріт, хворих, бідних і знедолених суперечить теорії природного відбору, згідно з якою виживати має найсильніший, а слабкий поступається йому життєвий простір. Своїм аналізом понять суспільства, соціального зростання, соціальної структури, соціальних функцій різних систем і органів громадського життя Спенсер заклав фундамент понятійної системи соціології, а також основи методики структурно-функціонального аналізу.

2.2 Позитивізм: Огюст Конт

Основоположником соціології вважається французький філософ О. Конт (1798 - 1857 рр..). Саме він почав вживати назву «соціологія» (лат. societas - суспільство і грец. Logos - вчення). Проте його внесок у науку не був обмежений введенням терміна «соціологія». Основні праці: «Курс позитивної філософії», «Система позитивної політики, або соціологічний трактат про основи релігії людства». Основна ідея Конта - відділення «науки» від «метафізики» і теології 3.

У соціальній системі Конт визначав дві основні частини: соціальну статику і соціальну динаміку. Перша являє собою структуру і лад суспільства і закони людського існування, а друга означає зміна як таке і його закони. Для з'ясування і розуміння деталей соціальної статики та динаміки застосовується метод спостереження, досвіду та порівняння.

Місце позитивного мислення в системі Конта можна зрозуміти в зв'язку з його «Законом трьох стадій». Згідно з цим законом у розвитку людства Конт розрізняв три стадії: теологічну, метафізичну, позитивну.

На першій стадії людина розуміє природні явища як результат дії надприродних сил. На другій стадії всі явища пояснюються як результат дії абстрактних причин, ідей, сил. На третій стадії людина займається спостереженням природних явищ і пошуками закономірностей між ними. На цій стадії відбувається поєднання теорії та практики: знання законів, що визначають події, робить можливим управління подіями.

Трьом зазначеним вище сходами розумового розвитку людства відповідають три стадії історичного прогресу. Перша - теологічна (давнина і до XIII ст.). Друга - метафізична - охоплює XIV - XVIII ст. На третій, вищій - позитивної стадії, що почалася в XIX ст. настає розквіт промисловості, науки. На місце старої традиційної релігії приходить позитивізм як «релігія людства».

Таким чином, О. Конт вперше: обгрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства і можливість пізнання законів його розвитку; визначив соціологію як особливу науку, що спирається на спостереження; поставив питання про проведення емпіричних досліджень; обгрунтував закономірний характер розвитку історії.