2.3 Історичний матеріалізм: Карл Маркс

Видатним соціологом XIX століття був К. Маркс (1818 - 1883 рр..). Його думка справила глибокий вплив на розвиток соціології. Зусилля Маркса надихали вірою в необхідність проектів не тільки для вивчення суспільства, але і для його зміни.

За теорією Маркса суспільство грунтується на матеріальних умовах життя, причому економічний базис надає первинне вплив на формування і розвиток соціальних структур, і визначає духовне життя суспільства.

Матеріалістичне пояснення історії базується на формаційному підході. Людство у своєму розвитку проходить певні етапи. Ці етапи були їм названі «суспільно-економічні формації». Основу суспільно-економічної формації становить спосіб виробництва, що характеризується певним рівнем розвитку продуктивних сил і відповідним цього рівня і характер виробничих відносин. Головні виробничі відносини - це відносини власності. Сукупність виробничих відносин утворює базис суспільства, над яким надбудовуються політичні, правові і т.п. системи, яким відповідають певні форми суспільної свідомості: мораль, релігія, мистецтво і т.п.

К. Маркс виділив п'ять основних стадій - формацій: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична (соціалізм - перша фаза комуністичної формації). Рушійною силою заміни однієї формації іншою виступав класовий конфлікт, породжуваний постійним розвитком продуктивних сил. У кожному способі виробництва виробничі відносини підтримувалися панівним класом, тому що були краще пристосовані до продуктивних сил на їх рівні розвитку в межах даного способу. У рамках будь-якого способу, проте, продуктивні сили розвивалися шляхом прояву нових, викликають нові класові формування, класовий конфлікт і революцію. Конфлікт виникав тому, що виробничі відносини, підтримувані панівним класом, мали тенденцію повалити стару систему і замінити її новою.

Спадщина К. Маркса викликало безліч заперечень і різку критику, але незважаючи ні на що, марксистська традиція зберігає потужний вплив на соціологію і соціальну науку в цілому.

2.4 Соціологізм: Еміль Дюркгейм

Еміль Дюркгейм (1858-1917) - засновник французької соціологічної школи, практично першим спробував теоретично обгрунтувати і виділити такий специфічний предмет наукового вивчення соціології, як "соціальна сфера". Найбільш значні праці Е. Дюркгейма: «Про поділ суспільної праці», «Правила соціологічного методу», «Самогубство» і т.д. Ним розроблені методологія та методи соціологічних досліджень, які дозволили підвести під соціологічну науку базу емпіричних досліджень і акцентувати увагу на її прикладному характері. Будучи наступником О. Конта, Дюркгейм, однак, розділяв не всі його погляди. Він відкидав закон про три стадії інтелектуального і соціального розвитку. На противагу Конту, Проголошувалася відмова від причинності у науковому поясненні і заміну питання "чому" на питання "як", Дюркгейм вперто шукав причини соціальних явищ. До ключових понять Дюркгейма відноситься поняття соціального факту. У 1894 році він сформулював свій основний постулат: «перше і основне правило полягає в тому, що соціальні факти треба розглядати як речі». Соціальні факти (речі) існують поза людиною і роблять на нього примусове вплив. Тільки в їх світлі можна пояснити, чому людина діє так, а не інакше, чому люди вступають у ті чи інші відносини, зв'язки. На думку Дюркгейма, саме ці соціальні факти становлять основний предмет дослідження соціології. Пізніше він назвав їх інститутами.

Цікаві зауваження Дюркгейма з приводу деяких окремих явищ та феноменів, наприклад, такого, як самогубство. Він доводив, що самогубство стає скоріше соціальним, ніж суто індивідуальним явищем. Дюркгейм визначив чотири основних типи самогубства: альтруїстичне, егоїстичне, аномічної і фаталістичне. Його праця "Самогубство" цікавий в першу чергу тим, що Дюркгейм проводить відмінність між двома вимірами індивідуальної дії на прикладі самогубства: один вимір являє собою протилежність егоїстичної й альтруїстичного самогубства, інше - протилежність фаталістичного і аномического. Порівняльний аналіз чотирьох типів самогубства в різних культурах (зокрема, католицької та протестантської) дозволяє Дюркгейму з достатньою емпіричної достовірністю характеризувати тип суспільства. Так, аномія постає в якості характеристики швидше індустріально розвиненого, ніж традиційного соціуму.

Також Е. Дюркгейм багато уваги приділяв вивченню форм і видів поведінки людей в моменти суспільної дезорганізації. Стан суспільства, яке характеризується відсутністю соціальної згуртованості чи її різким ослабленням, він позначив терміном "аномія" (безнорматівность). Аномія свідчить, що суспільство перестало бути регулює силою по відношенню до своїх членів, а люди перестали вірити в цінності суспільства і тим самим опинилися дезорієнтованими, не здатними зрозуміти, що є "добре", а що є "погано". Проведені ним дослідження дозволяють дати пояснення причин девіантної (що відхиляється від норми) поведінки, дефектів соціальних норм і детально класифікувати типи такої поведінки.

Вчення про суспільство Дюркгейма стало основою багатьох сучасних соціологічних теорій і структурно-функціонального аналізу. Усе це виразилося у Дюркгейма в понятті "соціологізм". Центральної ж соціологічної ідеєю творчості вченого є теорія суспільної солідарності, де джерелом соціальної солідарності виступає поділ праці, обумовлюючи поведінка індивіда приналежністю його до одного з двох типів суспільства - традиційному або сучасному.