Модуль і. Література 70-90-х років хіх ст.

Тема 1. Вступ. Літературний процес 70-90-х років хіх ст.

1. Українська література в контексті розвитку суспільства ІІ половини ХІХ – поч. ХХ ст. : її історична місія, особлива роль у житті поневоленої нації.

2. Зв’язок художнього мислення митця з провідними тенденціями доби.

3. Основні риси українського модернізму.

4. ТЛ: поняття національного і вселюдського.

1. Українська література в контексті розвитку суспільства іі половини хіх – поч. Хх ст. : її історична місія, особлива роль у житті поневоленої нації.

КраснеписьменствоХІХстоліттяподіляєтьсянаменші самостійні періоди:

• українська література перших десятиліть ХІХстоліття;

• 40—60-тіроки;

• 70—90-тіроки,

• кінецьХІХ— початокХХстоліть.

Кожен період характеризується своїми образами, проблематикою, жанровою і стилістичною своєрідністю, певними художніми здобутками. Українські митці орієнтувалися на передові філософські та естетичні ідеї, творчі шукання письменників Європи. Це засвідчує послідовне функціонування стильових течій у західноєвропейських та українській літературах: класицизму, сентименталізму, романтизму, реалізму, натуралізму, модернізму.

Поступово українська література завойовувала світове визнання. У європейських країнах значний резонанс мали твори Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Миколи Костомарова, Марка Вовчка, Пантелеймона Куліша, Івана Франка, Івана Карпенка-Карого, Михайла Старицького, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки та інших, чиї твори перекладалисяслов’янськимитазахідноєвропейськимимовами, булипозитивно оцінені критиками. Наприкінці ХІХ століття кращі твори українських митців стали відомими і в Америці.

Невід’ємною ознакою літератури є її національна своєрідність та вселюдський вимір. Це означає, що мистецтво слова кожного народу має національну самобутність, є носієм ознак, що характеризують націю, відбивають ментальність народу, його духовність. Загальні національні особливості світосприймання зумовлені історично, сформовані географічними особливостями території країни, на якій живе народ, її економічними, суспільними умовами, культурою. Національна своєрідність літератури позначається на тематиці й проблематиці творів. Невипадково твори українських письменників знаходили відгук у серцях читачів світу, які захоплювалися іскрометним сміхом Івана Котляревського, глибоким патріотизмом Тараса Шевченка, романтизмом Миколи Гоголя, інтелектуалізмом Лесі Українки, гуманістичним пафосом Ольги Кобилянської, неповторною поетикою Михайла Коцюбинського.

Розвиток літератури відбувається в невпинних пошуках, експериментах, тобто постійно перебуває в процесі.

Літературний процес — це особлива форма функціонування літератури в певній країні у певну історичну добу, що охоплює в своє силове поле не тільки художню літературу, а й усе, пов’язане з нею: критику, літературознавство, філософію, суміжні мистецтва. Він складається з таких чинників: творчі напрями, їх становлення, розвиток, занепад; стильові течії, боротьба між ними, часові межі; творчий доробок митців, їх новаторство; критика та її вплив на розвиток письменства; періодика, видавнича справа; зв’язок з літературами інших народів; літературні групи, письменницькі організації. Літературний процес у кожній країні є складником світового суспільнооісторичного процесу розвитку мистецтва слова.

У ХІХ столітті виникло літературознавство — наука про художню літературу, яка висвітлює її походження, сутність і розвиток. Це одна з гуманітарних наук, яка відіграє важливу роль у духовному житті суспільства, формуючи у читачів естетичні смаки і світоглядні засади. Його функція — аналізувати літературні явища,оцінюватихудожнітвори у світлізагальнолюдських ідеалів, формувати систему наукових знань про мистецтво слова.

Літературознавство включає три основні дисципліни —теоріюлітератури, історію літератури і літературну критику, які тісно взаємопов’язані.

Теорія літератури досліджує природу і суспільну функцію літературної творчості, визначаючи її як форму духовної діяльності людей.

Об’єктом її студій є особливості образного зображення письменником дійсності, естетичні концепції світу і людини, загальнізакономірностірозвиткулітератури,зокремаподіл літератури на роди, жанри, напрями і течії, принципи відтворенняжиття,стильовасвоєрідність текстів. Велика увага приділяється змісту і формі творів, образів, конфліктів, сюжету, композиції, віршуванню. Значний внесок у розвиток теорії літератури зробили Олександр Потебня, Іван Франко, Микола Зеров, Олександр Білецький, Петро Волинський.

Предметом історії літератури є конкретне вивчення вітчизняної та світової літератур, з’ясування історії виникнення та розвитку літературних періодів, напрямів і течій, художніх стилів у різні епохи, окремих творів.

Літературна критика (гр. kritike — судження) аналізує й оцінює переважно сучасні художні твори, їх естетичну вартість, виявляючи основні тенденції літературного процесу. Об’єкт вивчення — поточна журнальна і книжкова продукція. Критики пропонують читачам своє сприймання й оцінки мистецької вартості твору, порушених у ньому проблем.

У сучасній критиці використовуються такі жанри: стаття, рецензія, огляд, літературний портрет, літературноокритичний діалог, полемічна репліка, бібліографічна замітка. Значну роль у формуванні української критики відіграли Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Іван Франко, Леся Українка, Микола Євшан, Леонід Новиченко, Анатолій Макаров, Іван Дзюба, Микола Жулинський, Роман Гром’як, Микола Громницький, Юрій Ковалів та інші.

Таблиця відмінностей між наукою та художньою літературою

Художня література	Наука
Втілення суб’єктивної позиції йсвітогляду; індивідуальний стиль автора	Об’єктивність; індивідуальність автора нівелюється
Створює художній образ, конкретний та водночас багатозначний, діє на органи чуття, виражає сутність дійсності	Оперує фактами, законами, логічними судже-ннями, встановлює причиново-наслідкові зв’язки
Моделювання дійсності через художнє та етичне осмислення дійсності автором. Творення естетичного образу реальності	Логічне пізнання, що передбачає висвітлення фактів, їх узагальнення; випадкове підпоряд-ковується закономірному, універсальному. На основі цього здійснюється передбачення, формулюється гіпотеза
Фантазія,вигадка,умовність, відтвореннязагальноговодиничному,моделюванняуявної картини життя	Достовірність знання, точність даних, документальність