4. Соціально-побутова повість, повість-хроніка; поглиблення поняття про реалізм.

Соціально-побутовою повістю називається порівняно великий розповідний твір, у якому описи приватного життяткількох персонажів упродовж тривалого часу поєднуються з широкими соціальними узагальненнями. Такі твори відзначаються гостротою соціального конфлікту, що розгортається на тлі повсякденного життя, підвищеною увагою до етнографічних деталей, описів побуту, пейзажів тощо.

Хро́ніка— різновид історичної літератури, зібрання записів з викладом найважливіших подій того чи іншого періоду в хронологічному порядку. На Русі хроніки називали літописами. Поряд з аналами та літописами - один з популярних історичних жанрів у Середньовіччі, що як правило вівся чернцямилатиною. В наш час хроніки є важливими письмовими джерелами для істориків. Хроніками називають також художні літературні твори, в яких послідовно розкривається історія суспільних чи родинних подій за тривалий проміжок часу. Зразком хронікальних жанрів є п'єси-хронікиВільяма Шекспіра «Генріх VI», «Річард ІІІ», повістьС. Аксакова «Сімейна хроніка», романи «Люборацькі» А. Свидницького, «Вербівчани» А. Іщука та інших.

Література 70–90-х років ХІХ ст. розвивалася в складних історичних обставинах: український народ перебував у колоніальній залежності від двох імперій: більшість наших етнічних територій належала Російській імперії, а Східна Галичина, Північна Буковина й Закарпаття — Австро'Угорській.На зміну романтизму (П. Гулак'Артемовський, Є. Гребінка, В. Забіла, М. Петренко, М. Шашкевич) у художній літературі, малярстві й інших видах мистецтва приходить реалізм. Хоча попередній напрям «здавався» неохоче: у письменстві аж до 90-х років XIX ст. продовжувала існувати, щоправда в затінку, школа «пізніх» романтиків: Я. Щоголів, Л. Глібов, С. Руданський, О. Стороженко. Крім того, майже в усіх реалістів знаходимо щиро романтичні твори або мотиви: оповідання «Максим Гримач» Марка Вовчка, роман «Князь Єремія Вишневецький», І. Нечуя-Левицького, історичні драми М. Старицького, Б. Грінченка тощо.Зрештою, уже та обставина, що митець, попри всі перешкоди, писав українською, засвідчувала його національну романтику. До речі, зауважимо: коли у Франції ще наприкінці 20'х років ХІХ ст. реалізм був започаткований Бальзаком, у Росії досягнув розквіту вже в другій половині 40-х років, то в Україні він з’явився лише на межі 50–60'х років ХІХ ст.

Реалізм— мистецький напрям ХІХ століття, що зображував типові характери в типових обставинах, прагнучи до глибокого й панорамного змалювання життя в його закономірностях і суперечностях. Його основні ознаки: соціальна зумовленість характеру людини, змалювання згубного впливу антигуманного світу на вчинки і долю героїв; історизм у відтворенні явищ дійсності (бачення історичної перспективи, взаємодія минулого, теперішнього і майбутнього ); психологізм, відтворення внутрішнього світу героїв; гуманізм, співчуття і протест проти всіх форм соціального і духовного поневолення людини. Ці прикмети реалізму знайшли своє втілення у творах Нечуя-Левицького, в яких він показав змізерніння особистості,домінування Кайдашів, старосвітських батюшок і матушокпереважно егоїстичних характерів, відсутність глибоких життєвих ініціатив, які б давали широкий простір думкам і почуттям. Оце поглинання людини побутом сприйнято було

Нечуєм-Левицьким як велика загроза людській індивідуальності».