Тема 2. Професійні обов’язки журналіста

1.Чинники, що формують систему професійних обов'язків журналіста.

2.Масові інформаційні потоки суспільства як умова його оптимального функціонування. Типи інформаційних продуктів, складових масові інформаційні потоки. Галузі творчої діяльності, що створюють ці інформаційні продукти.

3.Журналістський твір в структурі масових інформаційних потоків.

4.Склад професійних обов'язків журналіста.

Література:

1.Винтерхофф-Шпурк Петер . Медиапсихология. Основные принципы. – Харьков, 2007.

2.Здоровега в.Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. – 2-ге вид., перероб. І допов. – Львів: паіс, 2004. – 268 с.

3. Журналістський фах: газетно-журнальне виробнициво: навчальний посібник / Т. О. Приступенко, Р. В. Радчик, М. К. Василенко та ін.; за ред. В. В. Різуна. - К.: Видав­ничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2012. - 352 с.

4.Шаповал ю.Г. Феномен журналістики.- Рівне:рвп «Роса», 2005.- 248 с.

Суб’єктом масово-інформаційної діяльності є журналіст. У якій би галузі журналістики він не працював, його праця завжди пов’язана з творчістю. Саме так її і треба сприймати.

Про прагматизм цього виду творчої діяльності говорять так багато, що створюється враження, ніби журналістика в цілому не самодостатня, вона ніби не мета, а засіб досягнення якихось інших цілей, які лежать поза нею: перенесення інформації від індивідуального джерела до масового споживача, формування в певному напрямку громадської думки, забезпечення прийняття конкретних урядових рішень. А відтак, побутує думка: результат творчості журналіста - не сам матеріал, а спричинений ним ефект. Це так лише почасти. Адже кожен журналіст береться за перо в потребі творчості, у пошуку самовираження. Щодня підписуючи своїм ім’ям журналістські твори, він має на меті описати соціальне довкілля, повідомити читачам про найважливіші актуальні новини, розповісти про долі своїх героїв, їхні думки й почування, а, можливо, оприлюднити правду й про себе. А це вже така висока мета, задля якої варто жити й працювати, хоч би цей конкретний журналіст і не домігся прийняття за своїми публікаціями урядових ухвал.

Журналістика завжди балансує між творчістю й ремеслом. Вона ремесло тому, що має ужитковий характер, спрямована на досягнення очікуваного результату, пов’язаного з формуванням громадської думки в певному напрямку, із службовим характером діяльності журналіста. Журналістика - це творчість тому, що пов’язана з народженням нових духовних сутностей, із створенням раніше неіснуючих, невідомих, суспільно-корисних цінностей.

Сучасна газета чи журнал, радіопрограма чи телепередача - продукт колективної творчості, але це не знімає проблему таланту, творчої індивідуальності в журналістській праці. Яскрава особистість, що має глибокі знання, уміння викладати інформацію просто й зрозуміло, гарну мову, загальнолюдську привабливість, потрібна в будь-якій галузі журналістики.

Професійні обов'язки журналіста в справі виготовлення інформації можуть бути зведені до такого:

1. Участь у плануванні, поточному й перспективному, що включає висунення своїх оригінальних ідей, пошук інформації, жанрового розв’язання матеріалу, проведення інформаційних кампанілі, відкриття нових рубрик, оновлення оформлення видання.

2. Організаторська робота передбачає налагодження контактів з усіма, хто може поставляти новини, інформувати про майбутні події, брати участь у виявленні проблем та пошуку шляхів їхнього розв’язання. Іншими словами, до цього виду обов’язків журналіста відноситься створення ним міцної джерельної бази для своєї масово-інформаційної діяльності та постійне її поповнення та вдосконалення. Сюди ж належить робота з авторами, та утворення каналів зворотного зв’язку (тобто від читачів до газети).

Джерельна мережа - основа професійної діяльності журналіста, до неї він звертається щодня для збирання новин або перевірки справжності вже віднайдених фактів.

3. Участь у підготовці до випуску інформації; створення власних інформаційних текстів. Звернімо увагу майбутнього журналіста, що розпочинається цей етап після завершення збирання інформації, тоді, коли джерела інформації випорожнені, журналіст познайомився з усіма можливими версіями подій, витлумаченнями фактів спеціалістами. Лише тоді він мас право взялися за створення власного журналістського твору.

4. Аналіз власної діяльності, що може мати індивідуальний і колективний характер, здійснюватися на самоті чн на різного роду “летючках”, нарадах. Журналіст кожну свою публікацію мусить сприймати як маленьке чудо, цінувати кожне слово, що з'являється за його підписом. Нову публікацію він повинен уважно перечитали, проаналізувати редакторські виправлення, якщо такі мали місце, ще раз замислитися над тим, чи всі інформаційні джерела він використав для створення цього матеріалу, чи правильно побудував композиційно свій текст, чи всі аргументи навів для доведення своєї позиції.

5. Індивідуальна літературна творчість. Цей пункт нібито містить вимогу, нездійсненну для певної частина працівників пера, які літературною творчістю не займаються. Але сучасна практика виробництва інформації (в тому числі в зарубіжних країнах) будується на тому, що журналіст не мусить були просто емпіричним переказувачем почутого чи описувачем побаченого, але здійснювати свою творчу аналітичну діяльність, провадити самостійні журналістські розслідування, були фахівцем з певної проблеми, писати не лише інформаційні замілкн, але й аналітичні статі, документальні книжки. Зрозуміло, що це вищий рівень журналістської діяльності, але прагнуть піднятися на нього повинен мріяти й початківець.

Творча робота журналіста досягає найбільшого ефекту за умови його спеціалізації. Сучасна масово-інформаційна діяльність передбачає різні види спеціалізації: галузеву (газетна, фото, радіо й тележурналістка, публік рнлейшинз), тематичну (політика, соціум, економіка, культура і т. д.) та рольову (репортер, кореспондент, оглядач, ведучий телепрограми, редактор напрямку, головний редактор та ін.). Оскільки в основу підготовки журналіста в українських вищих навчальних закладах покладена газетна журналістика, а інші галузеві спеціалізації мусять реалізовуватися на її базі, то далі викладемо закони тематичної спеціалізації. Вона передбачає:

1) вивчення своєї теми, глибоке оволодіння наявними знаннями і способами ознайомлення з новинками в даній галузі; журналіст мусить бувати в наукових бібліотеках, що дозволить на професійну основу поставити його тематичну спеціалізацію;

2) створення власного досьє з висвітлюваної теми, а можливо, й архіву; у систематизовані за певними рубриками папки він складає газетні та журнальні вирізки, виписки з книжок, власні публікації та блокноти з матеріалами інтерв’ю, бібліографію наукових праць, які регулярно поповнює;

3) створення бібліотеки за своєю темою, підбір спеціальної літератури, яка править журналістові за щоденний довідковий апарат, з якою він систематично ознайомлюється й звіряється у своїй інформаційній діяльності; сюди ж маємо віднести передплату на загальні й фахові видання, що правлять для автора за джерело оперативної інформації;

4) вивчення кола науковців та службових осіб, що можуть дати інформацію з даного напрямку спеціалізації; з ними слід познайомитися особисто, час від часу підтримувати контакти й нагадувати про себе, цікавитися їхньою діяльністю й писати не тільки про проблеми, але й про людей, які ними займаються й вирішують їх; такі люди не лише ваші стабільні постачальники інформації, але й консультанти, за допомогою яких ви можете завжди розібратися в новому для себе матсріалі, зрозуміти проблеми та шляхи їх найкращого розв’язання;

5) організацію навколо себе кола позаштатних авторів, спроможних створювати журналістські тексти з вашої тематики; у цьому сенсі вже журналіст виступає вихователем і педагогом, навчає молодих колег масово-інформаційній діяльності в своєму тематичному напрямкові, консультує й пояснює; занедбання роботи з позаштатними авторами в сучасній масово-інформаційиій ситуації навряд чи виправдане, навколо редакцій, як правило, скупчується чимало обдарованих осіб, які не проти спробувати себе в журналістиці; навряд чи варто їх відштовхувати з огляду на все ту ж відкритість нашої професії, її творчий характер і можливість працювати в її межах для всіх, хто має нахил і обдарованість для того.

Проблеми творчості журналіста сьогодні розглядаються в трьох аспектах:

1) семантичному; тобто змістовно-значеннєвому, передбачає розгляд питань, що в творі відібрано й відображено з мільйонногранної дійсності, які епізоди зображено, який сюжет побудовано, що за проблеми піднято;

2) синтаксичному, тобто композиційно-текстовому, передбачає розгляд питань, пов’язаних з побудовою журналістського тексту, використанням у ньому образно-художніх і науково-понятійних частин, майстерністю заголовків і лідів, пропорційністю вступної і заключної частин;

3) практичному, ужитковому, передбачає розгляд питань, як сприйнято текст аудиторією, які відгуки надходять із поштою, що особливо зачепило читачів і т. ін.

1. Семантичний аспект покликаний розглянути змістовий бік журналістського твору. На відміну від художньої літератури, що заґрунтована на істотності формальних чеснот, соціальне функціонування журналістського тексту підтримується його власне змістовим дискурсом.

Як і будь-який наслідок духовної діяльності людини, журналістський твір складає змістово-формальну єдність. Як зміст, так і форма, - явища складні, такі, що мають внутрішню структуру.

Зміст журналістського твору має щонайменше дві складові:

1) предмет відображення і

2) оцінка відображеного.

Наявність цих двох частин відбиває співвідношення в творі двох типів інформації: зовнішньої, що надходить зі світу (програма об’єкта), і внутрішньої, що виробляється самим автором на підставі його спостережень над дійсністю (програма суб’єкта).

Предмет відображення - це подієво-фактичні й тематичні реалії твору; це саме описуване явище, подія як цілісність, факт чи система фактів, відбитих у матеріалі, це сюжет і конфлікт реальної дійсності, які автор зобов’язаний відтворити адекватно й достовірно.

Оцінка відображуваного - це проблематичний, ідейно-концептуальний рівень твору, це магістральна проблема та її відгалуження, постановочне питання і множинність різнопланових його поворотів, це погляд автора на предмет, аргументи й докази на користь його соціальної позиції, його принципова концепція, яка може зводитися до керівних директив, висновків, прагматичних рекомендацій, але може містити в собі загальнофілософські роздуми, етичні настанови.

Співвідношення предмета й оцінки істотно коливається аж до можливості витіснення першого другим і навпаки. Це залежить від обраного жанру та поставленої мети. В інформаційній замітці на 10 - 20 рядків, завдання якої повідомити про факт чи подію, не передбачене висвітлення авторської оцінки відображуваного. Тут матиме місце лише констатація факту, - і все. Предмет відображення цілком витіснить оцінку. У жанрі репортажу, яким передбачаю розповідь про подію побачену очевидцем, уже знайдеться місце й для оцінки (чн оцінок), яка не буде займати переважаючого місця. У жанрі статті міститиметься великий за обсягом фактичний матеріал, який “вимагатиме” авторського упорядкування, узагальнення, пояснення, а відтак предмет і оцінка в ній зрівноважаться. У рецензії оцінка художнього твору власне передбачається жанровими вимогами, отже, її питома вага зросте, а предмет займе місце причини, збудника цієї оцінки. І нарешті, в жанрі есе погляди журналіста пануватимуть, а факти будуть скорятися ілюстративній меті. Предмет тут зовсім поступиться місцем оцінці.

Відстоюючи право на життя в журналістці внутрішньої інформації, коментування й оцінок, необхідно все ж визнати, що душею масово-іиформаційної діяльності є факт, який постає як окреме явище чн їх сукупність. Він повноцінний володар не лише багатьох жанрів, але й багатьох шпальт у газетах, програм радіо й телебачення. Мільйони читачів у світі щодня розгортають газету, сподіваючись дізнатися за її допомогою про події сучасності, а не про думку з їх приводу якогось журналіста. Усвідомлення цього спонукає теоретиків виробити сталі вимоги до роботи з фактами. Ці вимоги можуть бути окреслені так:

1. Об’єктивність передбачає потребу сприймати факти такими, якими вони є в реальній дійсності, умисне не прикрашати їх і не спотворювані. Ця засада протилежна засаді суб’єктивності, яка включаєтся в дію завжди, коли йдеться про оцінки, коментарі, вироблення аналітичної картини системи подій. Об'єктивність передбачає незалежність від суб'єктивних смаків, уподобань, симпатій. Це надпартійна категорія, яку складають у свою чергу вимоги

а) науковості як достовірності у викладі й описуванні фактів,

б) правдивості, яка передбачає відсутність навмисної брехні,

в) точності, яка вимагає подавати лише перевірену інформацію,

г) всебічності й вичерпності, що означають потребу з різних боків висвітлювати факт, не замовчувані його неприємні чн незручні складові.

2. Причинно-наслідкове сприйняття налаштовує журналіста на пошук джерел фактів, прихованих механізмів їх народження, розстановку їх у такій хронологічній послідовності, яка відповідала б об’єктивному перебігові подій.

Пошук причинно-наслідкових зв’язків є найважливішою ланкою в пошуковій праці журналіста. Це складний і часом тривалий процес, що веде автора до вироблення нам його власної позиції, створення своєї концепції полій. Тому вій особливо важливий. Цей процес передбачає такі стадії:

а) вдумливий відбір спостережуваних фатів і явищ; на цьому етапі журналіст відокремлює факт чи групу фактів, що їх він має намір дослідити; він ніби замикає їх в уявному колі власної уваги, аби зосередитися на них, домогтися пильності;

б) встановлення істотних ознак спостережуваних фактів; розгляд хронології подій; описування атрибутивних ознак явищ; факт ніби розміщається під збільшувальним склом і вивчається уважно в усіх своїх розмаїтих характеристиках;

в) гіпотетичні умовиводи про причини даного факту чи явища; на підставі проведеного вивчення складаються припущення про причиново-наслідкові зв’язки в даній системі подій, які відповідають встановленим в процесі вивчення фактам; факти приводяться в певну систему, виструнчуються в логічній послідовності,

г) перевірка одержаних узагальнень іншими способами здійснюється шляхом перевірки самих фактів, достовірність яких найкраще підтверднтн з трьох незалежних джерел, а також шляхом пошуку дотичних до головної події фактів, які опосередковано висвітлюють її; нарешті здійснюється дедуктивна (від загального до часткового) перевірка; журналіст ще раз оглядає побудовану конструкцію, з’ясовуючи, чн всі наявні факти вкладаються в концепцію і не суперечать їй.

3. Історизм спонукає розглядати факти в розвилку, простежувати еволюцію явищ, бачити, якими вони були учора, виявилися сьогодні і стануть у перспективі. Засада історизму не належигь лише науці історії, але є загальнофілософськнм методом підходу до з’ясування сутності фактів і явищ. Не належшъ вона й до минулого етапу їх функціонування. Навпаки, історизм передбачає розгляд факту в хронологічному у зрізі сучасності, але, виявляється, зрозуміти його можна лише прийнявши сучасність за місток з минулого в майбутнє.

4. Діалсктнчність вимагає сприймати факги і явища в єдності й боротьбі протилежностей, бачити, як нагромаджена кількісгь переходитъ у якість, як здійснюється заперечення заперечення. У цьому й полягає застосування до робота з фактами головних законів діалектики. Бачення факту в контексті інших подібних або протилежних явищ, з’ясування ступеня його зрілості, досконалості, довершеності, міри наявності в ньому позитивних і негативних явищ, - усе це складає діалектичність як засаду роботи з фактами.

Журналіст як суб'єкт масово-інформаційної діяльності не лише збирає і ретранслює новини и повідомлення, але й узагальнює їх, аналізує, дас свій коментар. Як уже мовилося, існує думка, згідно з якою журналіст не повинен навіть братися за таку працю; його позиція, мовляв, нікому не цікава, читачі не потребують його коментарів. Подібне ставлення породжене не природним станом речей, не силою, а слабкістю нашої журналістики, відсутністю в ній по-справжньому великих, значущих імен, талановитих працівників пера й мікрофона. У нас навіть немає загальної національної газети, яка була б настільки впливовою, що не передплачувати й не читати її було б соромно кожній освіченій людині. Але як тільки в інформаційному просторі України з’являється достатньою мірою авторитетне журналістське ім’я, думкою цього журналіста зацікавлюються читачі, його точка зору на події сприймається як органічна частка його професійної діяльності, реально впливає на формування громадської думки й суспільної свідомості. Це стосується відомих журналістів: редактора газети ‘‘Вечірній Київ” Віталія Карпенка, редактора газети “Літературна Україна” Василя Плюща, ведучих популярних радіо й телепрограм Емми Бабчук, Миколи Вересня, Віталія Піховшика, Ольги Герасим’юк та деяких інших. Більш того, поява надалі яскравих імен на небосхилі української журналістики не може статися лише в межах ретрансляційної інформаторської діяльності, а можлива за умов аналітичної праці журналіста, висловлення ним своїх обґрунтованих і аргументованих поглядів на актуальні проблеми суспільного життя.

Дослідники виділяють такі етапи аналітико-інтегруючої праці журналіста:

1) зосередження уваги на тій чи іншій ситуації, стані речей, факті, які необхідно дослідити, та виокремлення явища з мільйонногранної дійсності;

2) встановлення складу проблеми чи явища;

3) аналіз, розгляд ситуації, стану речей, сукупності фактів, якщо під аналізом розуміти метод дослідження, який полягає в мисленому або практичному розчленуванні цілого на складові частини;

4) синтез або оцінка ситуації, стану речей, суми фактів в цілому; на цьому етапі аналіз переходить у синтез, який розуміємо як метод вивчення предмета чи явища в цілісності, єдності й взаємозв'язку його частин;

5) підсумок, практичний висновок із здійсненого аналізу та синтезу.

Важливою ділянкою журналістської творчості є редакторська діяльність. У ширшому значенні під редагуванням розуміється опрацювання, підготовка до друку певного тексту, рукопису, виправлення його відповідно до запитів видання, скорочення матеріалу при потребі, його композиційна перебудова, тобто будь-яка робота над поліпшенням тексту. У цьому розумінні редактором бував кожен журналіст, оскільки він готував до друку рукописи свої та інших авторів.

У вужчому значенні редакторська діяльність полягає в керівництві виданням, визначенні його стратегічних і тактичних завдань, змісту і характеру, організації творчого колективу для здійснення певної мети, остаточному затвердженні матеріалів до друку чи виходу в ефір. Ця місія покладається не на кожного журналіста зосібно, а на головного редактора видання. Його діяльність є не менш творчою, ніж інших суб’єктів масово-інформаційної діяльності, але здійснюється на ширшому суспільному тлі, пов’язана з важливими організаційними функціями. Серед них як найважливіші слід відзначній такі:

1) формування обличчя видання, його інформаційної та проблемно-тематичної спрямованості;

2) створення зорового образу видання, підбір шрифтів, іміджевих знаків, ілюстративного матеріалу;

3) планування видання й роботи творчого колективу, визначення змісту шпальт, створення рубрик;

4) проведення на сторінках видання політичних, господарських, культурних та ін. інформаційних кампаній;

5) залучення до у часті у виданні видатних політиків, науковців, митців;

6) організація в своєму виданні дискусій, полемік, спільного пошуку істини, зіткнень думок, відстоювання своєї позиції, яка вияскравлюється при обговоренні її з опонентамн.

Можливість творчості й пов’язаної з нею самореалізації приваблює в журналістку (і, як бачимо, небезпідставно) талановитих молодих людей.