4) У сфері змі [3; 4]:

- вжити належних заходів для того, щоб радіо- і телеорганізації транслювали програми регіональними мовами або мовами меншин;

- заохочувати трансляцію радіопрограм регіональними мовами або мовами меншин на регулярній основі та/або сприяти такій трансляції;

- заохочувати трансляцію телевізійних програм регіональними мовами або мовами меншин на регулярній основі та/або сприяти такій трансляції;

- заохочувати створення і/або функціонування якнайменш однієї газети, яка друкуватиме свої матеріали регіональними мовами або мовами меншин, і/або сприяти такому створенню та/або функціонуванню;

- сприяти професійній підготовці журналістів та іншого персоналу для засобів масової інформації, які використовують регіональні мови або мови меншин.

5) У сфері культури [3; 4]:

- заохочувати форми виявлення та ініціативи, притаманні регіональним мовам або мовам меншин, і сприяти різними засобами доступу до творів, що створюються цими мовами;

- сприяти різними засобами доступу іншими мовами до творів, що створюються регіональними мовами або мовами меншин, підтримуючи і розвиваючи діяльність у галузі перекладу, дублювання, озвучування і субтитрування;

- сприяти доступу регіональними мовами або мовами меншин до творів, що створюються іншими мовами, підтримуючи і розвиваючи діяльність у галузі перекладу, дублювання, озвучування і субтитрування;

- забезпечити, щоб органи, які відповідають за здійснення чи підтримку різноманітної культурної діяльності, під час заходів, які вони проводять або підтримують, поширювали інформацію про регіональні мови та культурні цінності або мови та культурні цінності меншин та використовували їх;

- заохочувати безпосередню участь представників осіб, що вживають відповідну регіональну мову або мову відповідної меншини, у забезпеченні засобів здійснення культурної діяльності та її плануванні;

- заохочувати створення органу (органів), відповідального за збір, збереження примірника та презентацію чи видання творів, що створюються регіональними мовами або мовами меншин, і/або сприяти створенню такого органу (органів);

6) У сфері економічного і соціального життя [3; 4]:

- заборонити застосування у внутрішніх правилах компаній і приватних документах будь-яких положень, що виключають або обмежують використання регіональних мов або мов меншин, принаймні між особами, що вживають одну і ту ж мову;

- запобігати практиці, спрямованій на відмову від використання регіональних мов або мов меншин в економічній або соціальній діяльності;

Із моменту ратифікації і по сьогодення точаться суперечки щодо правильності перекладу Хартії. Так, окремі науковці вважають, що ні про яку мову національних меншин у Хартії не йдеться. Натомість у документі згадується про міноритарні мови, тобто ті, яким справді загрожує зникнення. На цьому наголошує і В. Василенко: «Наш аналіз автентичних текстів Хартії засвідчив, що базовий термін «regional or minority languages» (англ.) («langues regionales ou minoritaires» (фр.) був неправильно перекладений українською мовою як «регіональні мови або мови меншин» [7]. Його правильним українським відповідником є «регіональні або міноритарні мови», тобто ті мови, що використовуються у певному регіоні і є менш поширеними, ніж інші в межах цього регіону» [7]. А що стосується захисту прав європейських меншин, то він регламентується іншим документом – Рамковою конвенцією 1995 році про захист національних меншин [7].

Особливо ситуація загострилася у 2012 році, коли Верховна Рада ухвалила закон «Про засади державної мовної політики» [2], який на думку його авторів мав сприяти практичному застосуванню норм Хартії в Україні. Цим законом був визначений перелік мов, які органи місцевої влади можуть визнавати регіональними мовами і використовувати їх у тих межах, що передбачені ратифікованими Україною пунктами Хартії. Зрозуміло, що найбільші суперечки точилися навколо надання російській мові статусу регіональної та мови меншини, що потребує захисту [6].

Окремі автори заперечують проти такого підходу, вони вважають, що в Україні, фактично, відбулася підміна понять, і регіональним мовам надані такі права на регіональному рівні, що ці мови меншин можуть розцінюватися як другі державні мови в окремих адміністративно-територіальних одиницях [6]. Також, спираючись на статтю 10 Конституції України, де говориться про можливість законодавчого регулювання застосування мов у нашій державі, вони стверджують, таку можливість не слід сприймати як право законодавчого органу розширювати перелік державних мов або делегувати це право органам місцевого самоврядування чи органам виконавчої влади на місцях [6].

Пилипенко П. стверджує, що регіональною мовою або мовою меншин може вважатися лише така, яка властива для певної географічної місцевості [6]. А отже, якщо такі територіальні параметри не є чітко визначеними і відповідна мова, як засіб спілкування певної категорії осіб, виходить поза просторові межі, зазначені у Хартії, то вона не може претендувати на особливі охоронні заходи щодо неї з боку держави [6]. І ось тут, у переліку визначення термінів, що містяться у ст. 1 Хартії, є ще одне поняття – «нетериторіальні мови». Такими вважаються зокрема мови, якими користуються громадяни держави і які відрізняються від мови, що використовується рештою населення держави, але які, не зважаючи на їхнє традиційне використання в межах території держави, не можуть вважатися найбільш поширеними в межах конкретної місцевості цієї держави [6]. З цього визначення можна зробити висновок, що стосовно України термін нетериторіальна мова цілком характеризує російську мову, яка за сферою свого найбільшого поширення в Україні не має якогось конкретного просторового використання для певної географічної місцевості. Вона, як відомо, у тій чи іншій мірі використовується на всій території держави.

Закон України Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин визначив такі мови: білоруську, болгарську, гагаузьку, грецьку, єврейську, кримськотатарську, молдавську, німецьку, польську, російську, румунську, словацьку та угорську [3].

Всього 13 мов, серед яких і російська, хоч за усіма ознаками характер її поширення та використання дає підстави вважати, що найбільш для неї пасував би статус нетериторіальної мови. У законі «Про засади державної мовної політики» при визначенні регіональних мов або мов меншин України (щодо яких застосовується заходи, спрямовані на використання таких мов) налічується вже 18 позицій, тобто на п’ять більше. І це при тому, що замість єврейської тут закономірно вказана ідиш, а замість грецької – новогрецька [6].

Зіставляючи закон «Про засади державної мовної політики» та Хартію, можна віднайти ще чимало взаємосуперечливих підходів до вирішення проблеми регіональних мов або мов меншин кожним із цих документів. Наприклад, положення закону про те, «що за рішенням місцевої ради найменування органів влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій можуть виконуватись державною та регіональною мовою, як і напис на їхніх печатках та штампах, офіційних бланках і табличках», зовсім не вписується в норми Хартії [6]. Так само, як не відповідає міжнародному акту передбачене законом «право засновників приватних навчальних закладів усіх освітніх рівнів визначати самостійно мову навчання». Чимало суперечливих положень спостерігається при зіставленні тих статей закону і Хартії, де викладені правила використання регіональних мов або мов меншин у сфері судочинства, юридичної діяльності тощо [6].

Однак, ратифікація Європейської хартії регіональних мов або мов меншин є позитивним кроком, оскільки наближає Україну до європейських стандартів з прав людини.