2. Меркантилізм – перша економічна концепція доринкової економічної теорії.

Меркантилізм (від італ. mегсаntе- торговець, купець) - провідна доктрина та економічна політика епохи первісного нагромадження капіталу (ХV-ХVІІІ ст.)

Даний період (ХV – ХVІ ст.) в розвитку економічної думки для таких країн, як Англія, Італія, Франція. Іспанія носив назву меркантилістського, тоді як в Німеччині та Австрії меркантилістські ідеї набули поширення в ХVII-ХVIIIст., у формі складової частини так зв. камералістики (науки про державне управління та державну політику).

Меркантилізм завершував донауковий стан розвитку економічної думки та сприяв її перетворенню в науку.

Предметом меркантилізму була переважно сфера товарно-грошового обміну, а основним об'єктом дослідження - гроші як втілення суспільного багатства.

Особливості методу дослідження меркантилістів, (донауковий стан пізнання економічної дійсності):

1) переважання емпірично-описового підходу;

2) фіксування спостережень за зовнішніми проявами економічних явищ;

3) певна класифікація фактичних даних, дослідне виведення певних закономірностей товарно-грошового обігу;

4) практична спрямованість спостережень та висновків на визначення принципів економічної політики.

Особливості економічних поглядів меркантилістів:

1- визнання грошей (золота, срібла) абсолютною формою багатства суспільства; інтерпретація їх цінності як природної властивості благородних металів;

2- інтерпретація торгівлі як нееквівалентного товарно-грошового обміну, що породжує приріст багатства особи і суспільства; розуміння принципу "розори сусіда" як основного шляху збагачення нації;

3- визнання зовнішньої торгівлі та видобутку благородних металів головними джерелами суспільного багатства, а праці в цих галузях - єдино продуктивної;

4- започаткування елементів кількісної теорії грошей;

5- розгляд виробництва в якості простого додатку до торгівлі;

6- сприйняття економічного зростання наслідком приросту грошової маси в країні;

7- активне включення держави у реалізацію економічної політики.

Кількісна теорія грошей отримала надалі поширення і розвиток в класичній теорії та неокласичній. Її сучасним варіантом є монетаризм.

Принципи меркантилістської політики:

1. проголошення змістом економічної політики та метою господарського розвитку збільшення кількості грошей в країні;

2. розробка системи практичних заходів по збільшенню маси грошей шляхом максимізації експорту готових товарів та мінімізації імпорту;

3. впровадження державного регулювання зовнішньої торгівлі;

4. визнання протекціонізму основним принципом зовнішньоекономічної діяльності.

Меркантилізм збагатив економічну думку та економічну політику принципом протекціонізму, який надалі став загальнопоширеним засобом захисту внутрішнього ринку для країн, що не досягли конкурентноздатності на міжнародному ринку.

Етапи розвитку меркантилізму

Етап раннього меркантилізму (XV-. ХVIст.) обумовлений нерозвиненістю ринкових відносин в країнах центральної Європи та специфічною ситуацією нестачі готівкової грошової маси.

Основою раннього меркантилізму була політика активного грошового балансу (бульонізм, від англ. bulliоп - золотий злиток), безпосередньо спрямована на збільшення грошової маси в країні.

Її основними інструментами були: заходи по залученню грошей; жорсткий адміністративний контроль за рухом грошей; суворі обмеження імпорту та максимізація експорту; умисне псування та перекарбовування готівки тощо.

Етап пізнього меркантилізму (ХVII-ХVIII ст.) характеризується розвитком і вдосконаленням меркантилістської доктрини та політики.

Пізній меркантилізм переорієнтований на більш виважену та конструктивну доктрину активного торгового балансу - обгрунтування необхідності позитивного сальдо торгового балансу. Це знайшло втілення у реалізації більш ліберальної та гнучкої політики:

1. скасування дріб'язкової державної регламентації торгівлі, ліквідація прямого адміністративного контролю за рухом грошей;

2. заохочення розвитку торгівлі та збільшення торгового прибутку;

3. сприяння здешевленню експортних товарів, розвитку виробничих галузей та транспорту;

4. зацікавленість в прирості працездатного населення.

Представники меркантилізму

Сутність системи активного торгового балансу було викладено у загальній характеристиці меркантилізму, тому в цьому підрозділі мова піде про авторські дослідження Т. Мена і А. Серра.

Томас Мен (1571 – 1641) – виходець із давньої сім’ї ремісників та торговців. В 1615 р. Мен був обраний в раду Ост-Індської компанії, інтереси якої захищав в англійському парламенті. В 20-х роках ХVІІ ст. фінансові труднощі Англії сприяли утворенню спеціальної державної комісії по торгівлі, до складу якої у 1622 р. увійшов Т.Мен. Саме цією комісією, за безпосередньої участі Т.Мена було розроблено основні принципи економічної політики англійського меркантилізму. Основний її напрям полягав у забороні вивезення сировини (особливо вовни) та стимулювання (шляхом державних субсидій) вивезення готових виробів.

Основні праці Т.Мена: „Роздуми про торгівлю Англії з Ост - Індією” (1609), „Багатство Англії що створюється торгівлею” (перероблене видання попереднього твору, 1644).

Основні ідеї:

1. багатство країни залежить від її зовнішньої торгівлі;

2. завданням зовн. торгівлі повинні підпорядковуватися, окрім розвитку ремесла та його зовнішнього експортного потенціалу, також внутрішнє споживання в країні, а саме, його скорочення;

3. відстоювання Т. Меном принципу – більше вивозити та менше ввозити, тобто досягнення активного торговельного балансу. (цей принцип раннього меркантилізму був притаманним і для його пізнього етапу);

4. висунення положення про те, що зменшення багатства держави виходить від збільшення споживання, як вітчизняних, так і іноземних товарів;

5. доведення допустимості вивезення грошей за межі країни, за умови дотримання активного торгового балансу (пояснення: гроші створюють торгівлю, а торгівля збільшує гроші, – тому вивезення грошей сприятиме розвитку торгівлі за кордоном, що сприятиме вивезенню туди вітчизняних товарів);

6. застосування Т.Меном меркантилістського поділу багатства на природне та штучне (природне – утворюють товари, які становлять надлишок у внутрішньому споживанні і лише за такої умови можуть вивозитися за кордон (в основному продукти сільського г-ва); штучне – становлять продукти промисловості що виробляються для вивезення за кордон);

7. відстоювання політики швидкого розвитку вітчизняної промисловості та транзитної торгівлі;

8. трактування праці як джерела багатства, але не безпосереднього, а через зовнішню торгівлю та сферу обігу.

Антоніо Серра – представник пізнього меркантилізму в Італії. Біографічних даних про вченого майже не збереглося. Свою найвизначнішу працю написав у Неаполітанській в’язниці у 1613 р.

Основна праця: „Короткий трактат про причини спроможні сприяти створенню великої кількості золота та срібла в державах, які не володіють власними копальнями”.

Основні погляди:

1. засудження ідей раннього італійського меркантилізму Гаспара Ск’яруффі (вивезення грошей та регулювання курсу валюти);

2. зовнішня торгівля є джерелом збагачення країни (найефективнішою є та зовн. торгівля, за якою купці купують товари в одних країнах для подальшого їх перепродажу в інші);

3. пропозиція джерел та засобів для поповнення грошових ресурсів країни:

а) кількість ремесел (збільшення ремесел сприятиме збільшенню грошей для держави та обсягів зовнішньої торгівлі);

б) характер населення (його працездатність та винахідливість);

в) розміри торгівлі (збільшення у бік вивезення промислових товарів;

г) політика уряду (сприяння зовнішній торгівлі).

Жан Батист Кольбер

В XVII ст. у Франції іще панував феодальний лад, в надрах якого формувався капіталістичний уклад. Мануфактури досягли найбільшого розвитку за царювання Людовіка XIV, коли міністром фінансів був Жан Батист Кольбер, який проводив політику меркантилізму (кольбертизм):

1. найважливіше завдання економічної політики – забезпечення державної казни;

2. проведення заходів з форсування експорту французьких товарів і обмеження імпорту іноземних виробів;

3. насаджування мануфактур, в тому числі так званих королівських мануфактур, які користувались привілеями в отримуванні державних субсидій у великих масштабах;

4. фінансування пільгових умов королівських мануфактур за рахунок податків, з селянства.

В результаті постійних воєн, витрат на королівський двір селянське господарство прийшло у стан занепаду, чому сприяли також політика низьких цін і на хліб і заборона його вивозу за кордон.