Глава 26. Підстави припинення зобов´язань

§ 1. Поняття та види припинення зобов´язань

Припинення зобов´язання означає, що учасники зобов´язання втратили свої права та обов´язки за зобов´язанням, тобто креди­тор вже не має права вимагати, а боржник не має обов´язку ви­конувати.

Для припинення зобов´язання необхідне існування певної об­ставини, тобто юридичного факту, з настанням якого закон або договір пов´язує припинення зобов´язання. За своєю правовою природою ці юридичні факти можуть бути різноманітними: одно­сторонніми правочинами (прощення боргу); двосторонніми правочинами (новація); подіями (смерть боржника чи кредитора).

Ці підстави передбачаються безпосередньо в законі, в інших нормативних актах або випливають із укладеного договору.

Перелік підстав припинення зобов´язань в новому ЦК Украї­ни не лише систематизований, а і дещо розширений.

Підстави припинення зобов´язань можна поділити на дві ос­новні групи:

1)  зобов´язання, які припиняються за волею сторін або однієї із сторін (виконання, новація, залік, надання відступного, про­щення боргу, одностороння відмова від виконання);

2)  припинення зобов´язання незалежно від волі учасників (не­можливість виконання, поєднання в одній особі боржника та кре­дитора, смерть громадянина, ліквідація юридичної особи).

Незалежно від підстави припинення зобов´язання має бути належним чином оформлено. Якщо боржник отримав в борг пев­ну суму, надавши кредитору розписку, то кредитор після повер­нення боргу зобов´язаний повернути розписку, а у разі немож­ливості, надати боржнику письмовий документ, який би свідчив про повернення боргу.

§ 2. Припинення зобов´язань за волею сторін

Основною підставою припинення зобов´язання є його вико­нання.

Виконання зобов´язання - це вчинення боржником саме тих дій, які встановлені договором чи законом, тобто передати річ, виконати роботу, надати послуги, відшкодувати шкоду тощо.

Боржник зобов´язаний вчинити певні дії або утриматись від них, а кредитор повинен прийняти виконане. Вчинення боржни­ком дій, прийнятих кредитором, і є виконанням зобов´язання.

Зобов´язання вважається виконаним належним чином, якщо дотримані всі вимоги, що пред´являються стосовно об´єкта, предмета, місця, часу і способу виконання зобов´язання. Якщо при виконанні зобов´язання порушується одна з наведених вище вимог, воно вважається виконаним неналежним чином і креди­тор має право відмовитись від прийняття виконаного.

Виконання зобов´язання покладається на боржника. У ви­падку, якщо виконання безпосередньо пов´язане з особистістю боржника, то саме він і повинен виконати зобов´язання, оскіль­ки кредитор може відмовитися від виконаного. Так, якщо кар­тину за зобов´язанням повинен намалювати Н., то замінити Н. в цьому зобов´язанні не може ніхто інший, ні його брат, ні його син. Відповідно, і боржник має право відмовитися від виконан­ня свого обов´язку третій особі, якщо виконання пов´язане з осо­бистістю кредитора. Наприклад, якщо майстер згодився пошити костюм для М., то звичайно, в нього є право відмовитися від по­шиття костюму для дружини М.

Суб´єктний склад зобов´язання за час існування зобов´язання може змінюватися. Це має місце як внаслідок універсального правонаступництва, коли до правонаступника переходить увесь обсяг прав та обов´язків правопопередника (наприклад, при злиті юридичних осіб), так і в порядку часткового правонаступництва, коли права та обов´язки переходять від однієї особи до іншої в силу спеціально укладеної вимоги. Такі правочини мають назву уступки вимоги і переводу боргу.

Уступка вимоги є двостороннім правочином, в якому беруть участь кредитор, який уступає своє право вимоги, і особа, яка стає кредитором і набуває це право в силу укладеного між ними договору. Так, заміна кредитора має назву цесії, кредитор, який уступає своє право, називається цедентом, а особа, яка право на­буває - цесіонарієм.

Уступка вимоги допускається, якщо вона не суперечить до­говору або коли вимога не пов´язана з особистістю кредитора. Так, не допускається уступка вимоги про відшкодування майно­вої шкоди, викликаної ушкодженням здоров´я або заподіянням смерті.

На уступку вимоги згода боржника не потрібна, але він має бути сповіщений про це. Якщо боржника не повідомили про ус­тупку вимоги, то виконання ним зобов´язання первісному кре­дитору вважається виконанням належному кредиторові.

Право вимоги, що належить кредиторові за зобов´язанням, може перейти до іншої особи не лише на підставі договору, а й в силу закону, коли третя особа виконала перед кредитором обов´язки його боржника. Отримання третьою особою всіх прав, що належали раніше кредиторові, внаслідок виконання цією третьою особою обов´язків боржника щодо кредитора, має назву суброгацїі. Так, якщо страхова компанія відшкодує страхувальнику вартість зіпсованого чи знищеного майна, у неї виникає право вимоги до особи, з вини якої настав страхо­вий випадок.

Заміна боржника в зобов´язанні називається переводом боргу. Внаслідок переводу боргу місце старого боржника займає нова особа, яка і стає боржником за зобов´язанням. Перевід боргу до­пускається лише за згодою кредитора, оскільки йому не байду­же, хто повинен виконувати зобов´язання.

Уступка вимоги і перевід боргу мають бути здійснені у тій самій формі, що й правочини, на яких вони ґрунтуються. Тоб­то, якщо договір укладався в письмові формі, то правочин щодо заміни особи в зобов´язанні також потребує письмової форми.

Припинення зобов´язання зарахуванням. Зарахування при­пиняє зустрічні зобов´язання, якщо вони рівнозначні за сумою. Практичне значення зарахування полягає в тому, що воно ство­рює певні зручності для суб´єктів зобов´язання, звільняє їх від необхідності вимагати виконання вимог, скорочує кількість судових справ. Заява про зарахування є одностороннім право­чином, який продовжує правові наслідки незалежно від згоди контрагента на зарахування. Зарахування можливе за наявності таких умов:

а) зараховуються однорідні (за змістом) вимоги;

б) зобов´язання, які підлягають зарахуванню, повинні бути зустрічними, тобто кредитор за одним зобов´язанням є боржни­ком за іншим, і навпаки;

в)  зобов´язання, які зараховуються, повинні бути безспірними, тобто не погашеними позовною давністю, не оспорюватися контрагентом;

г)  зарахування не відбувається автоматично, необхідно щоб хоча б одна із сторін виявила волю щодо цього, тобто звернулася із заявою;

д) зарахування допускається законодавством.

В ст. 602 ЦК передбачені випадки, за наявності яких вза­галі  виключається  можливість  зарахування.   Це  положення обумовлено необхідністю захистити інтереси слабкої сторони в зобов´язанні, а також інтереси третіх осіб. З цих міркувань не допускається зарахування зустрічних вимог:

-  про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим уш­кодженням здоров´я або смертю;

-  про стягнення аліментів;

-  щодо довічного утримання (догляду) тощо. Наприклад, ч. 2 ст. 144 ЦК виключає можливість звільнення учасника това­риства з обмеженою відповідальністю від обов´язку внесення вкладу до статутного капіталу товариства, в тому числі шля­хом зарахування вимог до товариства, оскільки це обумовлено самою природою товариства з обмеженою відповідальністю, статутний капітал якого складається з «вартості вкладів його учасників».

Зарахування може бути повне і часткове. При повному зара­хуванні зустрічні зобов´язання припиняються взагалі. При час­тковому зарахуванні - одне зобов´язання припиняється повніс­тю, а в іншому зменшується обсяг вимог, але саме зобов´язання продовжує існувати.

Серед підстав припинення зобов´язань за згодою сторін мож­на назвати: новацію, прощення боргу і відступне.

Новація зобов´язання (оновлення зобов´язання) - це домо­вленість сторін щодо заміни первинного зобов´язання, яке іс­нувало між кредитором і боржником, іншим. При цьому нове зобов´язання має новий предмет або новий спосіб виконання.

Так, уклавши договір позики, сторони через певний час до­датковим правочином можуть передбачити, що замість грошей боржник повинен передати кредитору яку-небудь річ. Новація перериває перебіг строку позовної давності, оскільки первіс­не зобов´язання припиняється, а з моменту укладання нового правочину виникає нове. Новацію необхідно відрізняти від за­міни виконання. Так, після укладання договору купівлі-про-дажу покупець просить надати йому відстрочку в оплаті, і за згодою кредитора сплачує вартість речі частками протягом певного часу.

Новація може бути застосована на будь-якій стадії існування договірного зобов´язання - до настання строку (терміну) виконання, під час виконання, по закінченні строку (терміну) вико­нання (у разі його незавершеності).

Прощення боргу - це відмова кредитора від своїх вимог. Про­те прощення боргу можливе лише за умови, якщо звільнення кредитором боржника від виконання зобов´язання не порушує права третіх осіб щодо майна кредитора.

Прощення боргу не буде юридично значимим, якщо воно об­межує правоздатність особи. Відмова від права на отримання аліментів, на відшкодування за втрату працездатності не припи­няє зобов´язання боржника.

Відступне. За згодою сторін зобов´язання може бути при­пинено наданням замість предмету виконання зобов´язання відступного (передача майна, цінних паперів, сплата грошей, виконання робіт тощо). Розмір і порядок надання відступного встановлюють безпосередньо сторони.

Надання відступного замість виконання зобов´язання само по собі є зобов´язальним правовідношенням, в силу якого одна сторона (кредитор) має право вимагати від іншої сторони (борж­ника) вчинення певної дії, а остання зобов´язується вчинити на користь кредитора ці обумовлені дії.

Відступне, як підстава припинення зобов´язання, відріз­няється від новації зобов´язання. Правочин про відступне може бути укладений на будь-якій стадії існування зобов´язання - як до його виконання, так і при невиконанні зобов´язання. Нова­ція ж переважно має місце, коли стає зрозумілим, що первинне зобов´язання виконати боржнику неможливо або надзвичайно обтяжливо. Новація неможлива щодо зобов´язань по відшкоду­ванню шкоди, заподіяної життю та здоров´ю. Відступне ж мож­ливо застосовувати до будь-якого виду зобов´язання - договірно­го, деліктного, кондикційного, аліментного.

Мировою угодою називається угода сторін про припинення судового спору між собою шляхом взаємних поступок. Мирова угода може стосуватися лише прав та обов´язків сторін та пред­мету позову. Контроль за законністю мирової угоди покладаєть­ся на суд, який може її не затвердити, якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси ін­ших осіб (ст. 175 ЦПК України). В цьому випадку суд продовжує судовий розгляд. Суд також не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

За погодженням між собою сторони в будь-який час можуть припинити зобов´язання. Одностороннє розірвання договору як спосіб припинення зобов´язання є винятком (в силу особ­ливого характеру договору доручення, довіритель вправі ска­сувати доручення, а повірений - відмовитися від доручення в будь-який час).