Перші філософські (досократичні) школи Древньої Греції

1. Перші, досократичні філософські школи Древньої Греції виникли в VII – V ст. до н.е. у ранніх давньогрецьких полісах, що перебували в процесі становлення.

До найбільш відомих ранніх філософських шкіл Древньої Греції належать:

• мілетська школа;

• школа піфагорійців;

• школа Геракліта Ефеського;

• елейска школа;

• атомісти.

Характерними рисами досократичних філософських шкіл були:

• яскраво виражений космоцентризм:

• підвищена увага до проблеми пояснення явищ навколишньої природи;

• пошук першооснов, що породили все суще;

• гілозоїзм (одушевлення неживої природи);

• доктринерський (недискусійний) характер філософських вчень.

2. Мілетска школа існувала в Древній Греції в VI в. до н.е. й дістала своє найменування від назви міста, де вона була заснована – Мілета великого торгово-ремісничого поліса в Малій Азії.

Представниками даної школи були Фалес, Анаксимандр, Анаксимен. Філософи мілетской школи:

• виступали з матеріалістичних позицій;

• займалися не тільки філософією, але й іншими науками – точними й природними;

• намагалися пояснити закони природи (за що одержали свою другу назву – школа "фізиків");

• шукали першооснову – субстанцію, з якої виник навколишній світ. Фалес (приблизно 640 - 560 р. до н.е.) – засновник мілетскої школи, один з найперших видатних грецьких учених і філософів. Фалес, що залишив велику наукову й філософську спадщину:

• першоосновою всього сущого вважав воду ("архе");

• уявляв Землю у вигляді плоского диска, що спочиває на воді;

• вважав, що нежива природа, всі речі мають душу (тобто був гілозоїстом – одушевляв все суще);

• допускав наявність безлічі богів;

• вважав центром всесвіту Землю;

• точно визначив тривалість року – 365 днів;

• зробив ряд математичних відкриттів (теорема Фалеса й ін.)

Анаксимандр (610 - 540 рр. до н.е.), учень Фалеса:

• першоосновою всього сущого вважав "апейрон" – вічну, невимірну, нескінченну субстанцію. з якої все виникло, все складається й у яку все перетвориться;

• вивів закон збереження матерії (фактично відкрив атомарну будову речовини): все живе, всі речі складаються з мікроскопічних елементів; після загибелі живих організмів, руйнування речовин елементи ("атоми") залишаються й у результаті нових комбінацій утворять нові речі й живі організми;

• першим висунув ідею про походження людини в результаті еволюції від інших тварин (передбачив вчення Ч. Дарвіна).

Анаксимен (546 - 526 р. до н.е.) – учень Анаксимандра:

• першопричиною всього сущого вважав повітря:

• висунув ідею про те, що всі речовини на Землі – результат різної концентрації повітря (повітря, стискуючись, перетворюється спочатку у воду, потім в намул, потім – у ґрунт, камінь і т.д.);

• проводив паралелі між душею людини ("психе") і повітрям ("пневмою") – "душею космосу";

• ототожнював божества із силами природи й небесних світил.

3. Геракліт з Ефеса (2-а половина VI – 1-а половина V ст. до н.е.) – великий давньогрецький філософ-матеріаліст, засновник філософського напрямку (спочатку належав до логічної школи):

• першоосновою всього сущого вважав вогонь;

• вивів закон єдності й боротьби протилежностей – ключовий закон діалектики (найбільш важливе філософське відкриття Геракліта);

• вважав, що увесь світ перебуває в постійному русі й зміні ("у ту саму ріку не можна ввійти двічі");

• був прихильником круговороту речовин у природі й циклічності історії;

• визнавав відносність навколишнього світу ("морська вода брудна для людини, але чиста для риб", у різних ситуаціях той самий учинок людини може бути й гарним, і поганим);

• всеосяжним, всепроникаючим божеством вважав Логос – Світовий Розум;

• виступав за матеріальність людської й світової душі;

• був прихильником почуттєвого (матеріалістичного) пізнання навколишньої дійсності;

• рушійною силою всіх процесів вважав боротьбу: "війна (боротьба) є батько всьому й мати всьому".

4. Піфагорійці – прихильники й послідовники Піфагора (2-а половина VI – початок V ст. до н.е.), давньогрецького філософа й математика:

• першопричиною всього сущого вважали число (всю навколишню дійсність, все, що відбувається можна звести до числа й виміряти за допомогою числа);

• виступали за пізнання світу через число (вважали пізнання через число проміжним між почуттєвою й ідеалістичною свідомістю);

• вважали одиницю дрібною часткою всього;

• намагалися виділити "протокатегорії", які показували діалектичну єдність світу (парне – непарне, світле – темне, пряме – криве, праве – ліве, чоловіче – жіноче й ін.).

5. Елеати представники елейської філософської школи, що існувала в VI – V ст. до н.е. у давньогрецькому полісі Елея на території сучасної Італії.

Найбільш відомими філософами даної школи були Парменід, Зенон Елейський, Меліс Самоський. Елеати:

• вивчали проблеми пізнання;

• жорстко розділяли почуттєве пізнання (думка, "докса") і вище духовне ідеалістичне;

• були прихильниками монізму – виводили всю множинність явищ із єдиної першооснови;

• вважали все суще матеріальним вираженням ідей (були провісниками ідеалізму).

6. Атомісти матеріалістична філософська школа, філософи якої (Демокріт, Левкіпп) "будівельним матеріалом", "першоцеглиною" усього сущого вважали мікроскопічні частки – "атоми".

Демокріт вважався основоположником матеріалістичного напрямку у філософії ("лінія Демокріта" – протилежність "лінії Платона" ідеалістичному напрямку). У вченні Демокріта можна виділити наступні основні положення:

• увесь матеріальний світ складається з атомів;

• атом – дрібна частка, "першоцеглина" усього сущого;

• атом неподільний (дане положення було спростовано наукою тільки в наші дні);

• атоми мають різну величину (від дрібних до великих), різну форму (круглі, довгасті, криві, "з гачками" і т.д.);

• між атомами існує простір, заповнений порожнечею;

• атоми перебувають у вічному русі;

• існує круговорот атомів; речі, живі організми існують, розпадаються, після чого із цих же атомів виникають нові живі організми й предмети матеріального світу;

• атоми неможливо "побачити" шляхом почуттєвого пізнання.