Філософія кініків і стоїків
1. Кініки – одна з філософських шкіл Древньої Греції сократичного періоду. Найбільш яскравими представниками філософської школи кініків були Антисфен, Діоген Сінопський, Кратет.
Головна мета кінічного вчення – не вироблення глибоких філософських теорій, а філософське обґрунтування особливого способу життя – поза зв'язком із суспільством (жебрання, самітність, бродяжництво й т.д.) – і перевірка даного способу життя на собі.
2. Характерними рисами філософії й способу життя кініків були:
• зведення в абсолют асоціальної свободи (тобто свободи поза суспільством);
• добровільна відкинутість, розрив соціальних зв'язків, самітність;
• відсутність постійного місця проживання, скитання:
• паразитичний спосіб життя, жебрацтво;
• перевагу, що віддається найгіршим умовам життя, старому, зношеному одягу, зневага до гігієни;
• вихваляння фізичної й духовної бідності;
• крайній аскетизм;
• замкнутість;
• критика й відкидання інших філософських вчень, особливо ідеалістичних;
• невизнання авторитетів;
• войовничість й агресивність у відстоюванні своїх поглядів і способу життя;
• неготовність до суперечки, прагнення придушити співрозмовника;
• відсутність патріотизму, готовність жити в будь-якому суспільстві не по його, а за власними законами;
• концентрація уваги на пороках суспільства, гірших людських рисах;
• радикалізм, парадоксальність, скандальність. Кінічна філософія виникла в період кризи античного поліса й завоювала симпатії людей, що не знайшли свого місця в офіційній системі суспільних відносин.
У сучасну епоху велику подібність із філософією й способом життя кініків мають філософія й спосіб життя йогів, дервішів, хіппі й ін.
3. Діоген Сінопський (точні дати життя невідомі, жив в IV в. до н.е., сучасник Олександра Македонського) – найбільш яскравий і відомий теоретик і практик кінічної філософії. Вважається, що саме він дав назву даній філософській школі (тому що одне із прізвисько Діогена - "кінос". "собака", що грецькою мовою співзвучно слову "кінік"). У дійсності назва – від слова "Кіносарг" – пагорб і гімнасій в Афінах, де Антисфен займався з учнями.
Діоген не залишив фундаментальних філософських праць, однак увійшов в історію своєю анекдотичною, скандальною поведінкою і способом життя, а також рядом висловлень й ідей:
• жив у бочці;
• заявив цареві Олександру Македонському: "Відійди й не загороджуй мені сонце!";
• висунув гасло: "Без громади, без будинку, без батьківщини" (який став його власним життєвим і філософським кредо, а також його послідовників);
• вивів поняття "громадянин світу" (космополіт);
• відкидав шлюб;
• жорстко висміював прихильників традиційного способу життя:
• не визнавав ніяких; законів, крім закону природи;
• пишався своєю незалежністю від зовнішнього світу, живучи жебрацтвом;
• ідеалізував життя первісних людей і тварин.
4. Відповідною реакцією на поширення ідей кініків стало виникнення й розвиток філософської школи стоїків ("Стоя" – назва портика в Афінах, де вона була заснована).
Засновником даної філософської школи вважається Зенон Китайський (не плутати із Зеноном Енейским, автором так званих "апорій" парадоксів). Стоїчна філософія у своєму розвитку пройшла ряд етапів.
• рання стоя (III – II ст. до н.е.), представники – Зенон, Клеанф, Хрісіпп й ін.;
• середня стоя (II – I ст. до н.е.) – Панеттій, Посідоній;
• пізня стоя (I в. до н.е. – III в. н.е.) – Сенека, Епіктет, Марк Аврелій.
5. Основна ідея філософської школи стоїків (подібна з основною ідеєю філософії кініків) – звільнення від впливу зовнішнього світу. Але на відміну від кініків, які бачили звільнення від впливу зовнішнього світу у відкиданні цінностей традиційної культури, асоціальному способі життя (жебрацтві, бродяжництві й ін.), стоїки обрали інший шлях для досягнення цієї мети – постійне самовдосконалення, сприйняття кращих досягнень традиційної культури, мудрість.
Таким чином, ідеалом стоїків виступає мудрець, що здійнявся над суєтою навколишнього життя, що звільнився від впливу зовнішнього світу завдяки своїй освіченості, знанню, чесноті й безпристрасності (апатії), автаркії (самодостатності).
До характерних рис стоїчної філософії також відносяться:
• заклик до життя згідно із природою й Світовим Космічним Розумом (Логосом);
• визнання чесноти вищим благом, а пороку – єиним злом;
• визначення чесноти як знання про добро й зло й проходження добру;
• заклик до чесноти як постійного стану душі й морального орієнтиру;
• визнання офіційних законів і державної влади лише в тому випадку, якщо вони доброчесні;
• неучасть у житті держави (самовідсторонення), ігнорування законів, традиційної філософії й культури, якщо вони служать злу;
• виправдання самогубства, якщо воно здійснено в знак протесту проти несправедливості, зла й пороків і неможливості робити добро;
• замилування багатством, здоров'ям, красою, сприйняття кращих досягнень світової культури;
• високий естетизм у думках і вчинках;
• осуд бідності, хвороб, убогості, бродяжництва, жебрацтва, людських пороків;
• визнання прагнення на щастя вищою метою людини.
6. Найбільш відомими представниками стоїчної філософії були Сенека й Марк Аврелій.
Сенека (5 р. до н.е. - 65 р. н.е.) – великий римський філософ, вихователь імператора Нерона, під час правління якого мав сильний і сприятливий вплив на державні справи. Після того як Нерон почав проводити порочну політику. Сенека відійшов від державних справ і покінчив життя самогубством.
У своїх творах філософ:
• проповідував ідеї чесноти;
• закликав не брати участь у суспільному житті й зосередитися на собі, власному духовному стані;
• вітав спокій і споглядання;
• був прихильником непомітної для держави, але радісної для індивіда життя;
• вірив у безмежні можливості розвитку людини й людства в цілому, передбачав культурний і технічний прогрес;
• перебільшував роль філософів і мудреців в управлінні державою й всіма іншими сферами життя, нехтував простий і неосвічений люд, "юрбу";
• вважав вищим благом моральний ідеал і людське щастя;
• бачив у філософії не відвернену теоретичну систему, а практичний посібник з управління державою, суспільними процесами, по досягненню людьми щастя в житті.
Марк Аврелій Антонин (121 - 180 р. н.е.) – найбільший римський філософ-стоїк, в 161 - 180 р. – римський імператор. Написав філософський твір "До самого себе". До основних ідей філософії Марка Аврелія відносяться:
• глибоке особисте поважне ставлення до Бога;
• визнання вищим світовим початком Бога;
• розуміння Бога як активної матеріально-духовної сили, що поєднує увесь світ і проникає в усі його частині;
• пояснення всіх, що відбуваються навколо подій Божественним промислом:
• бачення як головної причини успіху будь-якого державного починання, особистого успіху, щастя співробітництва з Божественними силами:
• поділ зовнішнього світу, що непідвласний людині, і внутрішнього світу, підвладного тільки людині;
• визнання основною причиною щастя окремої людини приведення його внутрішнього світу у відповідність із зовнішнім світом:
• поділ душі й розуму;
• заклики до неопору зовнішнім обставинам, до проходження долі:
• міркування про кінечність людського життя, заклики цінувати й максимально використати можливості життя;
• перевага песимістичного погляду на явища навколишньої дійсності.