1.2. Ринкове середовище господарювання підприємств та організацій

Ринок – це сфера товарного обігу і зв'язана з ним сукупність товарно-грошових відносин, яка виникає між виробниками (продавцями) та споживачами (покупцями) у про­цесі купівлі-продажу товарів.

На ринку виявляються реальні обсяги та структура різнома­нітних потреб, суспільна значущість виробленого продукту й витраченої на його виготовлення праці, встановлюється співвідношення між попитом і пропонуванням, яке формує певний рівень цін на товари та послуги.

Окрім спеціальної функції із забезпечення руху товарів від ви­робника до споживача ринок виконує в економічній системі су­спільства регулятивно-контрольну й стимулюючу функції. Світовий досвід свідчить, що ринок є найбільш досконалим інструментом саморегуляції суспільного виробництва. Через його посередницт­во визначається що, скільки, коли, як і для кого виробляти. Унасл­ідок дії закону вартості і закону попиту та пропонування встанов­люються необхідні відтворювальні пропорції, оптимізується роз­поділ інвестиційних, матеріальних і трудових ресурсів між сфера­ми діяльності та галузями виробництва, забезпечується дійовий еко­номічний контроль за раціональним суспільно-припустимим рівнем виробничих витрат.

Стимулююча функція ринку полягає в тім, що він ініціює ви­робництво саме тих товарів, які потрібні споживачам. Через ме­ханізм конкуренції ринкові відносини активно впливають на роз­ширення асортименту й поліпшення якості продукції, зниження витрат виробництва та обігу, вилучення з виробництва і споживан­ня застарілих видів продукції, які не мають перспективи розши­рення збуту.

Прагнення дістати переваги на ринку стимулює інтенсивну інно­ваційну діяльність виробників, спрямовану на своєчасне оновлен­ня техніко-технологічної бази підприємств, освоєння нових видів продукції і послуг, а також підсилює спонукальні мотиви праців­ників до підвищення своєї кваліфікації, творчої та високопродук­тивної роботи.

Ринкові відносини мають загальний характер, поширюються на всі господарські сфери й регіони країни, проникають у всі частини економічної системи держави. У ці відносини вступає безліч суб'єктів, а у сферу обігу надходять різноманітні товари й послуги, що формує складну та багатовимірну структуру ринку. Вивчення останньої уможливлює комплексне дослідження єдності, взаємо­зв'язку і взаємодії складових елементів ринку, пошуки та розвиток нових організаційних форм господарських зв'язків і товарно-гро­шового обміну, управління попитом і пропонуванням, механізма­ми самоналагоджування основних ланок виробництва на ефектив­ний режим господарювання. З огляду на такі завдання найбільш поширеним є чотирьох позиційний підхід до загальної структуризації ринку, а саме: з позицій його суб'єктного складу, продуктово-ресурсного наповнення, елементно-технологічних зв'язків і тери­торіально-просторової організації.

Найбільше охоплення суб'єктів ринку, групування їх з ураху­ванням специфічних особливостей ринкової поведінки досягаєть­ся виділенням п'яти основних типів ринків:

– ринку споживачів – окремих осіб і домашніх господарств, які купують товари чи отримують послуги для особистого споживання;

– ринку виробників – сукупності осіб і підприємств, що закупо­вують товари для використання їх у виробництві інших товарів та послуг;

– ринку проміжних продавців (посередник) – сукупності осіб та організацій, які стають власниками товарів для перепродажу або здавання їх в оренду іншим споживачам із зиском для себе;

– ринку громадських установ, які купують товари та послуги для забезпечення сфери комунального господарства або для забез­печення діяльності різних некомерційних організацій;

– міжнародного ринку – зарубіжних покупців, споживачів, ви­робників, проміжних продавців.

Укрупнений поділ ринку за суб'єктним складом, а також більша його структуризація з урахуванням продуктово-ресурсної наповнюваності, яка охоплює ринки продовольчих і непродовольчих товарів широкого вжитку, ринки знарядь праці, сировини, матеріалів, енергії та інших видів продукції виробничого призначення, ринки житла, землі, природних багатств тощо мають важливе аналітич­не і практичне значення для забезпечення структурної збалансо­ваності ринку, а також розробки суб'єктами господарювання своєї маркетингової стратегії.

До найбільш важливих елементів ринкової інфраструктури нале­жать: комерційні інформаційні центри; сировинно-товарні, фондові, валютні біржі; комерційні, інвестиційні, емісійні, кредитні та інші банки; транспортні і складські мережі; комунікаційні системи тощо.

У забезпеченні безперервного руху товарів визначальну роль відіграють постачально-збутові організації-посередники, дилерсь­ка мережа підприємств оптової і роздрібної торгівлі, пункти прока­ту та лізингу, ремонтні й сервісні центри з обслуговування виробів у споживачів, страхові, аудиторські, холдингові, брокерські компанії, торгові доми, аукціони, рекламні агентства, виставки, система зовн­ішньоторговельних організацій.