Прояви зональності

Циркуляція згладжує температурні відмінності, хоча максимум не на екваторі, а в тропіках, що особливо помітно на суходолі.

Теплові пояси: астрономічне поняття – тропіки, кола;

кліматичні поняття

+20° середньорічна – жаркий;

+20° середньорічна - +10° найтепліший місяць – помірний;

нижче +10° - холодний (усередині інколи – зони вічного морозу увесь рік нижче 0°).

Ландшафтне значення цього поділу невелике. Чого вартий, наприклад, помірний пояс з його варіаціями температур…

Із зональністю циркуляцією атмосфери пов’язана зональність вологообігу і зволоження.

Опади: три максимума – головний на екваторі, другорядні – в помірних широтах; чотири мінімума опадів – тропіки, полюси.

Але опади незавжди свідчать про вологозабезпеченість і тип ландшафту. Наприклад, 300 мм/рік у степах Казахстану і 30 мм/рік у тундрі мають різне значення для території.

Для того, щоб судити про зволоження, треба знати не скільки вологи надходить у ПТК, а скільки її треба для нормального функціонування природного комплексу.

Поняття про випаровуваність. Ця величина – теоретична, її треба відрізняти від випаровування.

Зональне співвідношення опадів і випаровуваності.

**

1905 року Г. М. Висоцький запропонував показник кліматичного зволоження – використав для європейської частини Росії . Пізніше, 1948 р., Іванов М. М. назвав цей показник К – коефіцієнт зволоження, який дорівнює співвідношенню опадів до випаровуваності (К=О/В), побудував ізолінії К для Землі, показавши, що межі співпадають з К.

Зона	К
Тайга, тундра	>1
Лісостеп	1-0,6
Степ	0,6-0,3
Напівпустеля	0,3-0,12
Пустеля	<0,12

Якщо К~1 – найвища продуктивність рослинного покриву;

К>1 – надлишок, заболочування;

К<1 – зволоження недостатнє, біологічна продуктивність низька, відсутні ліси, малий річковий стік, засолення ґрунтів.

Також існує індекс Будико М. І. і Григор’єва.

I = R/L·r

R – річний радіаційний баланс,

L – скрита теплота пароутворення,

r – річна кількість опадів.

Який головний смисл? R – це фактично засвоєння тепла земною поверхнею, а L·r – скільки тепла необхідно для випаровування вологи.

Якщо R > L·r – аридні ландшафти (І>1),

Якщо R < L·r – гумідні ландшафти (І<1), тобто показник приблизно зворотній до коефіцієнта зволоження.

За діаграмою (див.), можна виділити кліматичні пояси за співвідношенням тепла і вологи:

холодні вологі – два,

теплі й жаркі сухі – два,

жаркий вологий – один.

• Зональність виражена в режимі тепла і вологи за сезонами:

екваторіальний пояс – постійне зволоження, 2 максимуми;

субекваторіальний – вологе літо;

тропічний – постійно сухий;

субтропічний – волога зима;

помірний – рівномірне зволоження, літній максимум.

• Зональність в інших процесах:

річкового стоку, гідрологічного режиму,

процесах заболочування, формування ґрунтових вод,

утворення кори вивітрювання і ґрунтів,

міграції хімічних елементів,

в органічному світі,

в характеристиках поверхневої товщі океанів.

• Зональність у рослинному покриві (О. Гумбольдт) – ландшафтні зони отримали свою назву за характерними типами рослинності.

• Зональність ґрунтового покриву (В. В. Докучаєв – «зональність – всесвітній закон»).

• Зональність кори вивітрювання:

алітна,

фералітна,

сіалітна.

• Зональність рельєфу: екзогенні фактори – зональні: вивітрювання, діяльність льодовиків, вітру, текучих вод. Скульптурні форми розташовані зонально. Наприклад, у тундрі – термокарстові западини, соліфлюкційні бугри… у степу – яри, балки, поди…

• Зональність підземних вод – через живлення і випаровування вони пов’язані з поверхневими водами.

• У Світовому океані – зональність не тільки поверхневих вод, але й дна – через донний мул, який має здебільшого органічне походження і розподіляється зонально. ***

Зони, ймовірно, виникли ще в архейську еру, але вони змінювалися. Найдавніша – екваторіальна зона. Більш молоді – зони помірного і холодного поясів.

Змінювався клімат, за ним – рослини і грунти не встигали (Л. Берг). Саме тому залишилися релікти.

Найконсервативніші компоненти ландшафту – рельєф, геологічна будова.

Льодовикові релікти на території України.