Висотна поясність

Після зональних і секторних змін тепла і зволоження, наступним важливим фактором є висота суходолу над рівнем моря. Під дією цього фактора географічна оболонка (ландшафтна сфера) набуває ярусної будови – різним висотним ярусам притаманні специфічні класи ландшафтів.

Гіпсометричне положення як Фактор відчувається вже в рівнинних ландшафтах – при коливаннях абсолютних висот у межах перших сотень метрів.

До певної межі зростання висоти не викликає в ландшафтах зникнення типових ознак «своєї» зони (тієї, що знаходиться у підніжжя).

Але вище певної межі у ландшафтах з’являються риси, типові для сусідньої, більш північної зони (для північної півкулі). Чим вище, тим ніби далі на північ ми пересуваємось, і висотні яруси нагадують за послідовністю змін широтну зональність.

Однак, поясність є досить умовним аналогом зональності.

Головна причина поясності – зміна теплового балансу з висотою. З висотою стає холодніше. Проте, природа температурних змін за висотою і за широтою різна.

Сонячна радіація з висотою зростає на 10 % з кожном 1 000 м висоти. Це зумовлено зменшенням густоти атмосфери, її потужності, а також вмістом вологи й пилу (зменшуються втрати на поглинання тепла і на відбиття тепла в атмосфері). Збільшення за рахунок ультрафіолетового випромінювання. Але довгохвильове випромінювання земної поверхні з висотою зростає ще швидше, ніж інсоляція. Внаслідок цього, радіаційний баланс з висотою швидко зменшується, і температура повітря знижується.

• Вертикальний температурний градієнт у сотні разів перевищує горизонтальний (широтний), тому піднімаючись на декілька км вгору, ми можемо бачити зміни, аналогічні змінам при переміщенні від екватора до полюсів впродовж тисяч км.

Умови зволоження також суттєво змінюються при піднятті в гори. Взагалі, чим вище, тим менше вологи в атмосфері. Але рух повітряних мас по схилах гір призводить до їх охолодження й утворення опадів.

До певної висоти кількість опадів зростає, потім зменшується. Максимум залежить від сухості клімату. Чим вологіше, тим нижче рівень конденсації. Так, в Альпах і в Карпатах – 2 000-2 200 м, на Кавказі – 2 400- 3 000 м, на Тянь-Шані – 3 000-4 000 м, хоча є місцеві відмінності.

На кліматичній карті, де зображені опади, добре виділяються гори серед рівнин.

• Які місця в Україні – найвологіші?

Карпати: полонина Плай 1663 мм/рік,

Крим > 1 000 мм/рік.

Навітрені і підвітряні схили.

Бар’єрний ефект гір.

Абсолютна висота відіграє вцілому посередню роль. Велите значення мають взаємне розташування гірських хребтів, експозиція схилів, розчленованість рельєфу тощо.

Є пояси, аналогів яких немає серед зон. Так, наприклад, альпійські луки не є аналогом тундри, хоча зовні схожі. Високогірні пустелі Тибету не мають аналогів взагалі, навіть «приблизних».

У свою чергу, в горах не має поясів, аналогічних пустелям пасатного поясу (типу Сахари).

!!! Різні не тільки умови: розріджене повітря, своєрідність циркуляції атмосфери, яка з висотою все менш залежить від підстилаючої поверхні та сезонних коливань температури та тиску.

Специфічні геоморфологічні процеси: обвали, сельові і лавинні процеси.

Різні гірські і покривні льодовики помірних зон.

Скороченість і недорозвиненість профілю гірських грунтів. Тощо.

!!! Головне: поясніть не є віддзеркаленням зональності у «стислому» вигляді. Тайгу, наприклад, незавжди можна як гірський пояс у горах, що лежать південніше цієї зони.

***

Велика різноманітність висотно-поясних спектрів або систем поясності. Їх набір набагато перевищує число існуючих систем широтних зон.

Визначається різноманіття:

• Положенням гірської зони у тій чи іншій зоні.

• Положенням у певному фізико-географічному секторі.

• Орографічними особливостями системи гір.

Кожній ландшафтній зоні притаманний свій тип висотної поясності, тобто свій поясний ряд, що характеризується

• числом поясів,

• послідовністю їх розташування,

• висотними межами.

Із наближенням до екватору можлива кількість поясів збільшується, змінюється структура поясного ряду, вертикальні межі тих самих поясів зміщуються угору.

*** (малюнок Уралу з Ісаченко)

Якщо гори розташовані широтно, і вони є межами зон (Кавказ), їх структура більш складна.

У кожному секторі – свій набір.

Повнота спектру залежить від висоти гір, тобто більш високі гори – повніший спектр. Фактор – абсолютна висота.

• Фактор – експозиція схилів. Ландшафтна диференціація гір.

Два типи: солярна експозиція (інсоляційна),

вітрова експозиція (циркуляційна).

Південний схил – більш сухий, межі поясів вище. Особливо це помітно в помірному поясі – нерідко на півдні – степ, а на півночі, на тій самій висоті – ліси.

Вітрова експозиція. Роль подвійна:

1) Гори широтного простяганя захищають території від холодних вітрів: Крим, Кавказ, Карпати.

2) Орієнтування відповідно до пануючих вітрів (західні вітри, пасати, мусони).

Фени – підвітряні схили – сухо. Особливо помітний експозиційний вплив в умовах сухого клімату (Тянь-Шань – ялини на північному заході).

• Гори, які лежать меридіонально, посилюють ефект секторності. Невипадково Уральські гори – межа помірно-континентального і континентального секторів.

• Фактор – особливості орографії.

Міжгірські улоговини – сухі.

Іноді – інверсія в улоговинах.

Якутія-Саха: унизу – тундра, вище – лісотундра, ще вище – модринова тайга.

Причина – холодне повітря, що стікає зі схилів.

Таким чином, вплив висотної поясності на ландшафтну диференціацію тісно переплітається з дією інших факторів.

Хоча висотна поясніть – азональна (передумови її – тектоніка), але свої конкретні форми вона приймає під впливом широтної зональності і секторності. Окремо розглядати висотну поясність неможливо.