Предмет і завдання порівняльної педагогіки

Порівняльна педагогіка перетворилась в самостійну науку.

Як кожна наука, порівняльна педагогіка має особливі (тільки для неї характерні) три характеристики:

Учені вважають, що об’єктом будь-якої науки є цілісна система чи широке багатогранне явище, на яке спрямоване дослідження.

Об’єктом порівняльної педагогіки є стан і основні тенденції розвитку освіти в сучасному світі.

Предмет науки – це ті аспекти, елементи об’єкту, які підлягають безпосередньому вивченню.

Комплексний підхід до сутності предмету порівняльної педагогіки, а отже і сутності цієї науки найповніше сформулював французький вчений Х.В. Даел в книзі „Освітня компаративістика”:

„Порівняльна педагогіка–це: а) міждисциплінарна складова педагогічної науки; б) яка вивчає педагогічні явища і факти; в) у взаємозв’язку із соціальним, політичним, економічним і культурним контекстом; г) у їх порівнянні з принципами подібності і відмінності в двох чи більше регіонах, континентах або ж загалом у світовому вимірі; д) з метою усвідомлення унікальних особливостей власної освітньої системи та встановлення загальних чи універсальних законів (фактів) найцінніших і найкорисніших для цієї системи; е) з метою її вдосконалення”.

41.

Функції (завдання) порівняльної педагогіки.

– інформаційно-оціночна. Вивчення особливостей національних систем освіти, згідно комплексного підходу та розробка науково-обґрунтованих критеріїв для адекватної оцінки якості та ефективності освіти в країні, регіоні, у глобальному масштабі;

– теоретична. Виявлення закономірностей і тенденцій розвитку освіти в глобальному масштабі та специфічних проявів в різних країнах;

– уніфікаційна (прагматична). Цілеспрямована робота з уніфікації і впорядкуванню педагогічної термінології різних країн, що дасть можливість здійснити міжнародне порівняння на більш високому методологічному рівні;

– прогностична. Порівняльна педагогіка має і особливе практичне значення в періоди інтенсивного реформування національної освіти. Педагоги-компаративісти, виступаючи в ролі експертів, здатні співвіднести зарубіжний досвід з вітчизняними проблемами і тим самим внести посильний вклад в пошуки їх адекватних рішень.

3

Місце порівняльної педагогіки в системі педагогічних наук.

Зв’язок порівняльної педагогіки з іншими педагогічними науками і галузями педагогіки:

1. Дидактика 2. Теорія виховання 3. Школознавство

4. Історія педагогіки 5. Педагогіка вищої школи 6. Соціальна педагогіка 7. Спеціальна педагогіка

4

Взаємозв’язок порівняльної педагогіки з іншими науками:

1. Міжнародне освітнє право. Наприклад: Двосторонні та багатосторонні договори, конвенції, протоколи міжнародних форумів щодо статусу освітніх установ, правового стану педагогів та учнів, щодо взаємного визнання дипломів тощо

2. Географія (фізична, економічна, соціальна тощо) 3. Історія 4. Соціологія 5. Філософія (логіка)

6. Політологія 7. Економіка 8.Культурологія 9. Релігієзнавство

10. Демографія 11. Інформатика 12. Статистика

5-6

Методи дослідження порівняльної педагогіки. Основні підходи до опису матеріалу порівняльної педагогіки.

Методи дослідження, якими користується порівняльна педагогіка різноманітні і доповнюють один одного.

Емпіричні:

1) Описово-споглядальний. Метод безпосереднього спостереження і опису педагогічних фактів. Основні вимоги до методу: точності і об’єктивності опису. Це досягається з допомогою:

– віднаходження типових (а не одиничних) фактів;

– лінгвістична обізнаність спостерігача;

– професійна підготовленість спостерігача.

2) Анкетування, опитування.

Буває двох видів: індивідуальне (опитування респондентів, які знають зарубіжні системи освіти, експертів) та масове („поштове опитування”, яке часто використовують міжнародні організації, зокрема ЮНЕСКО). Вимоги до масового опитування:

– тематичність опитування;

– орієнтація на регіональні і національні особливості;

– широкий загал респондентів (педагогічні працівники, школярів, студентів, батьків, тих, хто займається питаннями освіти);

– використання стандартизованих запитань.

3) Вивчення освітньої документації.

Перелік документації, яка може надати інформацію для порівняльної педагогіки6

– матеріали і документи міжнародних організацій;

– міжнародні двосторонні та багатосторонні договори (наприклад Сорбонська (1998) і Болонська (1999) декларації);

– законодавчі акти окремих країн, урядові постанови (їх зміст не завжди відповідає дійсності);

– шкільна документація (навчальні плани і програми, підручники, розклади занять, результати навчальної роботи учнів і студентів тощо).

4) Статистичний. Це числові дані про різні педагогічні явища і поняття. Статистика поділяється на: національну (інформацію збирають міністерства освіти або урядові підрозділи) і міжнародну (міжнародні організації – ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, Світовий банк, Організація Економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) та ін.). Національна статистика найбільші традиції має в США, Франції, Японії.

5) Історичний метод. Вивченню будь-яких педагогічних явищ передує, як правило, вивчення історичних коренів цих явищ. Історичний метод допомагає глибоко зрозуміти сучасне через минуле. Деякі компаративісти вважають, що порівняльна педагогіка – це продовження історії педагогіки в сучасності.