Роль і місце приватних освітніх закладів в сучасних освітніх системах.

Крім потужної системи державної освіти в усіх країнах світу існує приватний сектор освіти. За даними ЮНЕСКО, кількість приватних навчальних закладів в світі постійно зростає, в них навчається приблизно 10-15 % всіх учнів (шкіл від 5% до 20 %). Частка приватних шкіл у провідних країн світу становить:

Країни
Великобританія	США	Франція	Японія	Індія	Україна
10%	12%	20%	28 %	60%	0,7 % (0,2% учнів)

Причини зростання кількості приватних шкіл:

Як правило держави всіх країн світу підтримують існування приватної освіти, як шкільної, так і вищої. Це зумовлюється тим, що приватна освіта має ряд позитивних сторін. Зокрема приватні заклади:

- Задовольняються потреби громадян країни в здобутті середньої і вищої освіти

- Безкоштовно для держави забезпечують здійснення обов‘язкової освіти, готують професійні кадри;

- Створюють робочі місця для вчителів і викладачів;

- Самостійно ремонтують орендовані площі;

- Вкладають кошти в розробку освітніх технологій (оскільки конкуренція змушує шукати шляхів підвищення результативності освіти).

- Створюють здорову конкуренцію для державних закладів освіти.

В країнах Заходу приватними школами (недержавними) називають ті освітні заклади, які переважно не забезпечуються та не контролюються (частково або повністю) державними структурами управління. Хоча в юридичному плані більшість країн схиляється до того, щоб трактувати приватними лише ті заклади, які у фінансовому відношенні є повністю незалежними від держави, насправді існує багато типів недержавного сектору, які отримують різноманітні субсидії від держави.

В світі засновниками, організаторами і фундаторами приватних шкіл є:

Урядова підтримка приватної освіти проявляється, як правило, такими способами:

Приватна система освіти має давні традиції. Основи організації її діяльності були закладені більше 200 років тому і продовжують розвиватись і видозмінюватись.

У даний час виділяють різні типи приватних шкіл за такими критеріями:

Типи приватних шкіл:

- За освітнім призначенням: дошкільні, початкові, середні, вищі;

- За змістом навчання: академічного спрямування, спеціальні (розвитку здібностей – художніх, спортивних, точних наук тощо); релігійні (мусульманські, іудейські – на релігію відводиться від 6 до 13 годин на тиждень), звичайного рівня для подолання скулофобій;

- За місцем розташування: інтернатні (пансіонні) за містом; денного перебування (в межах міста, селища);

- За розміром оплати: з символічною оплатою (Індія, Танзанія); середньо і високо оплатні (елітні школи) – у Великобританії – паблік скулз (від 8-ми до 20,5 тис. фунтів стерлінгів на рік), у США – незалежні школи (10-25 тис. дол.. на рік), в Швейцарії – школи-пансіони (до 50 тис. дол. на рік), в Німеччині – школи-інтернати – (10-22 тис євро на рік) Елітні школи прекрасно оснащені (комп’ютерне забезпечення, лабораторії, спортивні зали, корти тощо), наповнюваність класів у 2-3 рази менша ніж у державних школах;

- За часом створення: старі з давніми історичними традиціями у Великобританії – паблік скулз Ітону (1441 р.), Вінчестеру (1571 р.), Регбі, Харроу, Гордон-стаун (засобами виховання є командний спорт, система старшинства в домах, „феги”, загартування: „вихованці ходять в шортах і приймають холодний душ навіть взимку, коли скрізь лежить сніг. Вікна в спальнях (які ніколи не отоплюються) тримають цілий рік відчиненими, і нікому не дозволяється накриватись більше ніж двома тонкими ковдрами”, девізом багатьох елітних шкіл може бути вислів: “Чим гірше харчування, тим краще виховання”.) Ітонська школа виховала 18 прем’єр-міністрів Великобританії. У США – незалежні школи Академії Філіпса в Андовері (1778 р.) і в Екситері (1783 р.), школа Хілла (1851 р.) і ін. Нові, що відповідають потребам сучасного життя.

- За особливістю створення: общинні (етнічні, територіальні); конфесійні (світових і національних релігій) – їх частка сягає від 70% до 95 % приватних шкіл; для дітей афро азійського походження; Вальдорфські (засновниками є батьки); інтернаціональні школи (можливість за кордоном здобувати національну освіту і документ про закінчення школи).

- За статтю школярів: окремі для дівчат і хлопців, спільного навчання.

Великого значення в приватних школах (особливо престижних) надають відбору педагогічних кадрів.

Особливі характеристики приватної освіти Японія:

- Престижні приватні заклади мають вигляд начальних комплексів (дитячий садочок, школа, університет);

- Приватні школи “дзюку” (юку, єбіко тощо), які здійснюють репетиторську підготовку до екзаменів. Такими школами охоплено 15% учнів початкової, 50% неповної і майже 100% старшої середньої школи. Навчання відбувається у святкові, канікулярні і вихідні дні.

16.

Принципи відкритості і селективності навчання в державній освітній політиці.

Різновиди шкільної селекції, які історично з’являлись в освітній системах:

Задуми запровадження обов’язкового навчання (з 18 ст.) зумовили дві проблеми в освітній політиці держав:

- Ставлення до масового запровадження навчання – чи справді воно необхідне?

- Ставлення до селекції – чи має вона існувати і як?

Починаючи з 19-го століття розгорілась полеміка щодо можливості повсюдного впровадження обов‘язкової шкільної освіти:

1. Ті хто був “за” обов‘язкову освіту (Ллойд-Джордж, Томас Джефферсон) аргументували свою точку зору тим, що кожній людині необхідний певний мінімум знань і освіти, щоб реалізувати себе і вижити в умовах конкуренції, що кожна людина повинна мати і реалізувати своє право на освіту. Ця ідея була сформульована як “необхідність забезпечення рівних шансів”.

2. Ті, хто був “проти” (серед них і Гумбольт) вважали, що обов‘язковість навчання приведе до контролю над особистістю, школою і сім‘єю, до нехтування людськими свободами, зокрема до заборони дитячої праці на підприємствах, змушення батьків насильно віддавати своїх дітей в школу.

Фактично в 19-му столітті перемогла перша точка зору. Політика гарантування шкільної освіти базується на принципі відкритості.

Втілення в освітній політиці принципу відкритості, насправді не ліквідує принципу селективності (відбору і обмеженості в навчанні).

Відкритість і обов’язковість шкільної освіти фактично зумовила орієнтацію на викорінення соціальної селекції (у більшості країн світу). Проте масовий характер навчання не може забезпечити рівності освіти для всіх школярів. Відмінності зумовлені можливостями дітей (здібностями, інтересами, успіхами в навчанні). Саме тому популярним в організації навчання є здійснення природньої (інтелектуальної) і професійно-спрямованої селекції. Вона проявляється в різних способах диференціації в шкільній освіті:

1. Наявність різних типів державних шкіл в ланці молодшої і старшої середньої школи в багатьох країнах є „залишками” від соціальної і станово-професійної селекції, коли поряд з повноцінними, існували так звані „тупікові” школи, які не давали можливості випускникам продовжувати навчання у вищій школі. Різнотипність шкіл (або відділень) притаманна багатьом країнам:

Країна	Типи шкіл (відділення)
Великобританія	граматичні, сучасні, технологічні, об’єднані школи
ФРН	гімназії, реальні, головні, об’єднані школи
Франція	Загальний, технологічний, професійний ліцей
Україна	загальноосвітня школа, гімназія, ліцей, колегіум
США	академічне, загальноосвітнє, практичне (професійне) відділення старшої школи
Японія	загальноосвітнє (академічний і загальний потоки), професійне відділення старшої школи

На академічних відділеннях (граматичній школі, гімназії, загальному і технологічному ліцеї) учні дістають знання, які забезпечують вступ до ВНЗ. Завдання професійного і загального потоків — підготувати учнів до діяльності в промисловості, торгівлі, сільському господарстві.

З метою оптимального вибору типів шкіл і відділень у кожній країні використовують свої методики розподілу школярів (тестування, визначення інтелектуальних здібностей учня (IQ), результати успішності, середній бал, відгуки учителів тощо). У деяких країнах існують спеціальні служби профорієнтаційної роботи куди входять радники з орієнтації, шкільні психологи, медики, працівники служб соціального забезпечення. У Франції існує цілі система профорієнтації:

2. Наявність профільного навчання в старшій ланці середньої школи притаманна для більшості країн, навіть в тих, де існує різнотипність шкіл. Провідні напрями фуркації: гуманітарний і природничо-математичний напрями на академічному потоці (США) та граматичній школі (Великобританія), філософія і філологія, соціально-економічні науки, математика і фізика, біологія, техніка у ліцеї (Франція) тощо.

3. . Наявність різних рівнів навчання. В молодшій і старшій середній (а подекуди і в початковій) школі багатьох країн (крім Японії) практикується формування так званих „гомогенних класів (потоків)” (треків, бендів) – в межах однієї навчальної паралелі (XYZ-групування (сильні, середні, слабкі класи). Застосовуються і гомогенні групування (сети) в межах кількох навчальних паралелей – за навчальними досягненнями (т.з. Джоплін-план). За містом навчання школярам пропонуються просунуті, високого, середнього рівня програми, елективні (вибіркові) курси.

4. Обов’язковість навчання не означає обов’язкового отримання документу про загальну середню освіту. Випускників чекає складна процедура випускних екзаменів, яка не завжди закінчується позитивним результатом. У Франції диплом бакалавра отримують лише 70% випускників середньої школи (ліцею). Подібна ситуація в інших країнах ОЕСР. Вищим цей показник (більше 90%) є в Німеччині, Японії, Угорщині, Польщі, Словаччині.

5. В багатьох країнах проводиться політика цілеспрямованого виявлення і навчання обдарованих дітей. У 1975 році була створена Всесвітня рада з таланту і обдарованості дітей, яка в 1988 році розробила Програму міжнародного співробітництва в галузі виявлення, навчання і розвитку обдарованих дітей. До категорії обдарованих дітей відносять тих дітей, які за наявності особливих здібностей демонструють високі досягнення (визначення Відділу освіти США – М. Арланд, 1972) у певній галузі: інтелектуальній, академічній (успіхи у навчанні), творчій, художній, у сфері спілкування (лідерство) або психомоторики. В кожній країні існують власні процедури виявлення обдарованих дітей. У США щорічно, відповідно програми „Меріт” відбирають 600 тис. найрозумніших школярів на основі „стандартизованих тестів” IQ (а також шкал Станфорда-Біне, Векслера, Гілфорда, Торренса тощо). Обдарованими вважаються ті діти у яких показник IQ вище 115, які мають блискучі здібності в певній діяльності, уміють нестандартно мислити і діяти. Потім відібраних дітей знову „фільтрують”, поки не залишиться 35 тис., яким надаються різні пільги для продовження освіти (стипендії, гранти тощо).

У спеціалістів, які в зарубіжних країнах, займаються проблемою визначення форм навчання обдарованих дітей виробилось два підходи до її вирішення:

- доручення цієї відповідальної роботи спеціалізованим школам та класам. У даний час в світі існує тенденція збільшення навчальних закладів для обдарованих дітей. Перевага надається у створенні спеціалізованих шкіл для специфічних здібностей (математичних, природничих, музичних, образотворчих, поетичних тощо). Такі відомі школи є в США: Бронківська середня школа з поглибленим вивченням природничих наук (м.Нью-Йорк), Школа мистецтв ім. Дюка Веллінгтона (м. Вашінгтон) та 11 різноманітних шкіл-інтернатів з поглибленим викладанням (математики, природничих наук, мистецтва). У США функціонують так звані „губернаторські школи” (під час літніх канікул для високообдарованих дітей).

- удосконалення якості та ефективності всієї освітньої системи вцілому і для обдарованих дітей зокрема. Більшість зарубіжних країн вважає за необхідне навчати здібних дітей за спеціальними програмами і методами в межах загальноосвітніх закладів. Найпоширенішими з яких є:

1. В основі прискореного навчання лежить аргумент, що обдаровані учні здатні швидше засвоювати навчальний матеріал, ніж їх ровесники із середніми здібностями. Американський вчений Лета Холлінгворт вказує, що у звичайній школі діти, коефіцієнт інтелектуального розвитку яких становить 140 балів, втрачають половину навчального часу, а ті в кого він більше 170 балів, фактично весь час. Існує кілька варіантів прискорення:

- дитина раніше йде до школи,

- надається право починати навчання з 2-3 класу,

- дають змогу “перестрибувати” через класи,

- перехід у старшу вікову групу, але лише з деяких предметів,

- більш раннє вивчення курсу, який пізніше вивчатиметься всім класом.

2. Збагачене навчання. Ця форма застосовується при роботі з класами, де навчаються діти з різними здібностями. Саме цю форма, починаючи з 70-х років, вважається найприйнятнішою для навчання обдарованих дітей. Саме поняття “збагачення” має на увазі якісне а не кількісне збільшення. Збагачена навчальна програма дає можливість учневі вчитися:

- з притаманною йому швидкістю, у своєму ритмі,

- самостійно вибирати навчальний матеріал і ті методи навчання, що стимулюють навчальну мотивацію,

- розвиваючи продуктивне мислення і навички щодо його практичного застосування.

3. Поглиблене (ущільнене) вивчення окремих предметів. Диференційоване навчання, яке базується на тому, що обдаровані діти швидше за ровесників засвоюють програмований матеріал. Саме тому вони розпочинають демонстрування знань і умінь із найважчих завдань, а зекономлений („відкуплений”) навчальний час використовують для вдосконалення чи альтернативної діяльності. Ущільнені програми за якими вони працюють фіксуються в компакторах (таблиці із завданнями і способами праці). Поглиблене вивчення предметів може відбуватись за індивідуальною програмою на університетському рівні (у вихідні дні, влітку, заочно, дистанційно на спеціальних курсах).

Методи навчання обдарованих дітей в зарубіжній школі орієнтуються, в першу чергу, на:

- Підтримку творчої діяльності дітей;

- Врахування бажання дітей самостійно працювати;

- Надання дитині свободи вибору;

- Створення умов для реалізації творчих задумів;

- Уникнення будь-якого тиску на дітей;

- Допомогу дітям, які висловлюють відмінну від інших думку.

В світі існує три моделі роботи з обдарованими дітьми. Створюються програми, в яких увага акцентується на:

1. певних сильних сторонах особистості (посилююча модель),

2. слабких сторонах (коректуюча модель),

3. посиленні сильних сторін, щоб компенсувати слабкі (компенсуюча модель).

Працювати у класах, де навчаються діти з високим інтелектом, учителям дуже важко. Від них вимагаються вміння:

- будувати навчання відповідно до результатів діагностичного обстеження,

- модифікувати навчальні програми,

- стимулювати когнітивні здібності учнів,

- бути гнучкими, креативними,

- розуміти індивідуальні особливості кожної дитини,

- добре знати предмет, володіти методикою його викладання тощо.

Отже, при відкритості і масовості шкільної освіти залишається наявною її селективність, переважно природня, хоча існують і прояви соціальної (залежність від соціального статусу батьків, етнічної приналежності).

17.

Структурні компоненти освітніх систем

Хоча кожна національна система освіти має свої особливості, все ж для всіх систем світу притаманні обов‘язкові структурні компоненти. До них зокрема за Міжнародною стандартною класифікацією (МСКО – 1997) відносяться:

Структурні компоненти освітньої системи:

Дошкільні заклади

Середня загальноосвітня школа

Професійно-технічна освіта.

Вища освіта.

Аспірантура (докторантура)

Заклади перекваліфікації і підвищення кваліфікації

Заклади неперервної (відкритої) освіти

- До початкова (дошкільна) освіта (ступінь 0) (дитячі садки, підготовчі класи, школи для малят тощо). Більшість дошкільних закладів не знаходяться в державному відомстві. Переважно вони приватні, або організовані за кошти благодійних чи релігійних організацій. Не чисельні за кількістю вихованців. Відвідують їх діти від року (буває і раніше) і до початку навчання в школі. Кількість дошкільних закладів в тій чи іншій країні залежить від традицій зайнятості жінок у виробничій діяльності. Найбільше їх в Європі, де найдавніші традиції масовості має Франція. Під опікою високо розвинутих держав знаходиться навчання і виховання дітей переддошкільного віку (яке часто є обов’язковим). Такі групи, як правило створюються при початковій школі. Дошкільні заклади поділяються на два види: заклади догляду за дітьми та заклади розвитку дітей (садочки Монтессорі).