2.2. Конспектування друкованого джерела наукової інформації

Конспектування наукового тексту - складний мисленнєво-мовленнєвий процес, мета якого - глибоко осмислити інформацію і подати її адекватно, точно, стисло та в зручній для подальшого використання письмовій формі конспекту.

Конспект (від лат. conspectus - огляд) складається з плану й тез, доповнених фактичним матеріалом, що в сукупності являє собою

короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо. Процес конспектування включає два етапи:

1) змістова орієнтація та планування:

а) структурно-змістовий аналіз тексту джерела;

б) визначення і фіксація на папері плану-програми розроблюваного конспекту;

2) реалізація розробленого плану-програми:

а) відбір інформації для конспекту в суворій відповідності до визначеного плану;

б) коректна компресія відібраної інформації;

в) запис опрацьованої інформації в лаконічній та зручній формі.

Завдання 2.2.1. Ознайомтеся з наведеним алгоритмічним приписом, звертаючи особливу увагу на коментарі в рубриках Пам'ятайте! Примітка. Усвідомте кожен "крок" мисленнєво-мовленнєвих дій та їх послідовність при конспектуванні друкованого наукового тексту.

АЛГОРИТМІЧНИЙ ПРИПИС ДО КОНСПЕКТУВАННЯ ДРУКОВАНОГО ДЖЕРЕЛА НАУКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

1. З'ясуйте для себе загальну мету конспектування, а саме: який

конспект цього разу вам потрібний - стислий чи докладний (розгорнутий,

деталізований)

Пам 'ятайте! Стислий конспект передає в узагальненому вигляді найсуті гєвішу інформацію тексту, а докладний (розгорнутий) конспект включас також відомості, які конкретизують, мотивують, деталізують основні положення тексту у вигляді доведень, пояснень, аргументів, ілюстрацій тощо.

2. Пригадайте, як ви починали роботу над складанням плану. Ці ж дії

допоможуть вам зрозуміти основний зміст тексту і становитимуть підготовчий етап для складання конспекту:

а) прочитайте заголовок та спрогнозуйте за ним проблематику і ключові поняття тексту;

б) перевірте свій прогноз, прочитавши уважно та усвідомлено текст;

в) визначте основну інформацію абзаців: ключові слова,

слоиоепшіучсния, речении; \

\

г) опрацюйте вдруге п(> ілци іі мирішіть, як найдоцільніше скоротити

речення '.) іолонпоіо інформацією, і позначте у найзручніший для нас спосіб скорочений варіант абзаців;

д) розподіліть текст на структурно-змістові частини (фрагменти); є) зазначте в кожному фрагменті головну й неголовну (додаткову)

інформацію.

3. Складіть і запишіть план-програму розроблюваного конспекту.

4. Відберіть інформацію, звернувши увагу і на зазначену курсивом, дійсно необхідну для реалізації визначеного плану-програми.

5. Здійсніть, опрацьовуючи відібрану інформацію, її комплексну компресію, паралельно використовуючи для цього різноманітні прийоми концентрації змісту і мовних засобів тексту:

• визначте і розмежуйте в обраний спосіб ту інформацію, яку передаватимете дослівними формулюваннями з тексту, й ту, що трансформуєте у скорочений варіант;

• об'єднайте прості речення у складні;

• коректно спростіть складні (довгі) конструкції;

• вилучіть з речень дієприкметникові та дієприслівникові звороти;

• вилучіть речення з надлишковою інформацією, а також побіжні висловлювання та міркування;

• передайте інформацію (де це є можливим і доцільним) у вигляді таблиць, діаграм, схем, графіків тощо.

6. Логічно об'єднавши відібраний і трансформований матеріал (за допомогою різних засобів організації зв'язного тексту), запишіть його і переконайтесь, що підготували саме конспект.

Примітка. Доцільно скористатися загальноприйнятим скороченим записом слів.

7. Зазначте в конспекті основну, найважливішу та найціннішу

інформацію, використовуючи такі прийоми, як підкреслювання (у т.ч. різними кольорами), позначки (окличні й питальні знаки) на берегах (полях) тощо.

8. Здійсніть самоконтроль, з'ясувавши:

а) чи всю головну інформацію тексту-джерела відбито в конспекті;

б) чи є логічним за побудовою конспект;

в) чи абсолютно точно наведено цитати, цифрові і фактичні дані;

г) чи є нормативним за мовним оформленням текст (відсутні орфографічні, лексичні, граматичні та стилістичні помилки).

9. Відредагуйте за результатами здійсненого самоконтролю зміст,

структуру та мовне оформлення одержаного конспекту.

Пам'ятайте!При конспектуванні доцільно використовувати достатні береги в зошиті для фіксації власної думки з приводу прочитаного, певних позначок, подальших міркувань, запитань, зауважень тощо.

Завдання 2.2.2. Складіть, зорово спираючись на алгоритмічний припис (див. 2.2.1), стислі конспекти наведених власне наукових і науково-навчальних текстів актуальної термінознавчої проблематики. З 'ясуйте, які "кроки " процесу конспектування вам найважче долати і чому, а що в першоджерелі суттєво допомагає вам у конспектуванні.

Українська наукова термінологія: стан та перспективи розвитку

Сукупність спеціальних найменувань різних галузей науки, техніки та мистецтва, які вживаються у сфері професійного спілкування та втілюють результати теоретико-пізнавальної діяльності людини, становлять термінологію. Сучасна термінологія як галузь науки, виходячи з основних властивостей терміна (співвіднесеність із поняттям, точність, лаконічність, однозначність, експресивна нейтральність), поєднує в собі фрагменти логіки, предметних знань, лінгвістики, філософії, концептології, інформатики, семіотики та елементи символіки.

Термінологій (cvh\iuiii іш* шґі>иІііш) існує у 2-ох вимірах: як результат фіксації ниукішого іііііі,ііінч (термінологічні словники) та як функціонуаіінші у минем и ішукової та навчальної літератури і в ісомунікігпімііому тиск її

Укр;іїік'і.к;і ппукшіа мова сьогодення сягає глибини віків, що підтнерджуїоп. як найстаріші зразки актової мови та правничої термінології дохристиянської Русі [14, 207], так і теоретичні дослідження окремих терміносистем. Охарактеризувати сучасний стан та перспективи розпитку наукової термінології не можна, не торкнувшись бодай короткої історії її становлення. Науковій термінології передував період стихійного термінотворення, коли в окремих мовах накопичувався достатній арсенал тематично об'єднаних слів для позначення системи спеціальних понять. Вихідною базою будь-якої галузевої термінології є поняття природної (загальновживаної) мови та її лексичні одиниці.

Обслуговувати нову сферу науки, людської діяльності починають слова, які є назвами побутових понять, що виникли у процесі практичного пізнання світу і стали на даному етапі представниками наукового поняття [8, 47].

На початковому етапі становлення тієї чи іншої науки загальний стан і розвиток пізнання був таким, що вимагав порівняння певних понять з відповідними співіснуючими предметами навколишньої дійсності за аналогією як одного із зовнішніх стимулів термінологізації загальновживаних слів [6, ПО]. До речі, терміносистеми нових галузей знань і сьогодні при найменуванні понять послуговуються принципом аналогії, зокрема в терміносфері автоматизованих систем: архітектура, захист, надійність, поштова скринька тощо.

На відміну від загальновживаних слів, терміни є продуктом вторинної номінації понять, що пов'язане передусім із подвійним баченням світу: загальним і науковим. Наукове бачення може ґрунтуватися на загальному, як на своєрідних знаннях нижчого порядку. Таким чином, мова науки нашаровується на природну вже тоді, коли система звичайного, загального розуміння світу склалася і знайшла своє відображення в природній мові. Мова науки, використовуючи загальновживані слова, наповнює їх особливим науковим змістом, закріплює у дефініціях. Звідси вторинність спеціальної лексики, провідне місце в якій належить термінам [11, 228].

Історія формування української наукової мови — це постійне переборювання політичних перешкод і заборон. Свої потенційні можливості вона розкриває при найменших послабленнях екстралінгвальних факторів, які тримали її в лабетах бездержавності впродовж століть [7, 5].

Заборона української мови як засобу літературного спілкування

затримувала її стильову диференціацію, а водночас і формування термінологічного фонду. Розвиток української мови (а відповідно й термінології) на власній етнічно-мовній основі найбільше гальмували недержавний статус рідної мови та її територіальна роз'єднаність. У формуванні української наукової термінології умовно можна виділити кілька періодів.

Перший період (друга половина — кінець XIX cm.) пов'язаний із журналом «Основа» та діяльністю Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ) в Галичині, іменами І.Верхратського, М.Драгоманова, В.Левицького, М.Грушевського, І.Пулюя, П.Куліша [7]. У цей час українська мова збагачувалася «новими термінами та висловами, відповідними до прогресу сучасної цивілізації»[2, 78].

Особливістю українського термінотворення кінця XIX—початку XX ст. було вироблення принципу орієнтації на народну мову з широким використанням термінів і терміноелементів грецького та латинського походження, а також терміноелементів, прийнятих у міжнародній практиці.

Другий період (початок XX ст. до 20-х років) ознаменувався утворенням Наукових товариств у Східній Україні: «Просвіта» (у Києві), ім. Квітки-Основ'яненка (у Харкові) та інших термінологічних комісій, завданням яких був збір та впорядкування народної термінології з різних галузей знань. У цей час медична секція Київського товариства розпочинає роботу над укладанням медичного словника. Для розбудови української ботанічної, сільськогосподарської та науково-технічної тер­мінології чимало зробив гурток натуралістів при Київському політехнічному інституті, на думку членів якого, «не знаючи термінології, не можна ні науку вперед посувати, ні передавати її здобутки народові» [15,11].

Третій етап у формуванні української наукової мови припадає на 20-ті - початок 30-х років XX cm. — час відновлення української державності, розширення суспільних функцій української мови. Майже після двохсотлітньої перерви українська мова стала мовою законодавства, адміністрації, армії, всіх сфер суспільного й політичного життя країни. Це спонукало до цілеспрямованої термінологічної роботи, яка була логічним продовженням термінологічної праці когорти діячів науки, техніки, лінгвістів, письменників у попередні десятиліття. У 1921 році утворився Інститут української наукової мови (ІУНМ), перед ученими якого ставилося завдання спрямовувати процес розвитку української наукової мови. Для цього необхідно було виробити наукові засади творення як окремих термінологічних одиниць, так і формування цілих терміносистем, заповнити прогалини, що закономірно в них з'явилися: виробити принципи й методи побудови нової лексики на позначення понять науки,

політики, державності тощо, ще не названих українською мовою. Така ситуація, на думку К). Ііктісш.ова, типова для всіх мов у період, коли вони поширюють сферу пжпмаипя та мають задовольнити найрізноманітніші вимоїн суспільства |16, 971. Теоретичні засади термінотворення було чітко сформульовано в «Інструкції до укладання словників».

Терміни виникали шляхом переосмислення загальновживаних слів, творення нових, запозичення готових лексем з інших мов. Різним був підхід до термінотворення, нерідко вдавалися навіть до крайніх заходів (від пуристичних до максимальної орієнтації на запозичення). О. Курило зазначала: «Саме життя покаже, який принцип у термінології та науковій мові може перемогти, а певніше, що вони обидва матимуть однакову рацію виживання» [4, 1]. Творчу працю вчених перервано звинуваченням українських філологів у народництві та націоналізмі. Впродовж 1933— 1935 pp. було випущено 5 бюлетнів під гаслом «Проти націоналізму в тер­мінології», які вилучили значну частину прийнятих у 20-ті роки термінів із різних галузей знань. Після цього праця на термінологічній ниві майже припинилася [9, 8].

Четвертий етап (50—80-ті pp. XX ст.) ознаменувався пожвавленням термінологічної праці у зв'язку зі створенням у 1957 році Президією Академії наук України Словникової комісії, основним завданням якої було вироблення принципів укладання термінологічних словників. Зусиллям великого загону українських учених різних галузей знань упродовж наступних років було видано серію як перекладних, так і тлумачно-довідкових та енциклопедичних словників.

Поряд із лексикографічною роботою значна увага приділялася лінгвістичному дослідженню окремих терміносистем (політекономічної -Т. І. Панько, біологічної - Л.О.Симоненко, ботанічної - М.М.Фещенко, А.Й.Капська, юридичної - О. Сербенська, математичної - А. Крейтор та ін.). У кінці 70-х — на початку 80-х pp. теоретичне термінознавство, яке як самостійна наука постає з досвіду практичної термінознавчої роботи, остаточно набуло статусу сформованої науки зі своїм поняттєвим апаратом та методологією.

П'ятий етап (кінець ХХ—поч. XXI cm.) є найпродуктивнішим у розбудові як української наукової мови, так і її термінології. Українська мова поширюється в соціальному просторі. Визначальною характеристикою стає законодавче закріплення за нею статусу державної й у зв'язку з цим розширення поля її суспільного функціонування [1, 33-34].

Із становленням України як суверенної держави проблема національної термінології набирає державного значення. Робота в галузі наукової термінології цього періоду якісно відрізняється від роботи, проведеної в першій половині століття, коли основна увага дослідників

зосереджувалася на збиранні термінів шляхом запису з уст народу та літературних джерел, на основі яких співробітники ІУНМ намагалися створити національну термінологію, якої бракувало в Україні.

Терміносистема сучасної української мови є потужною лінгвістичною базою, на основі якої формуються, усталюються і функціонують усі сфери науково-професійної діяльності. Основним завданням сучасного термінознавства є практичний аспект — систе­матизація, упорядкування та стандартизація наявної наукової термінології шляхом вилучення з неї невиправданих слів-покручів, відродження окремих забутих або несправедливо «репресованих» термінів, створення галузевих словників, україномовних підручників, посібників, довідників, військових статутів, Кодексів, державних стандартів на терміни та визначення, вироблення різних законодавчих актів державною мовою.

Українська наукова мова, її термінологія визначаються, з одного боку, особливостями мовної ситуації в Україні, з другого — станом і тенденціями розвитку літературної мови, складовою частиною якої вона є. Розхитування мовностилістичних та правописних норм на лексичному, словотворчому, фонетичному рівнях у літературній мові виявляється і в термінології. Пор., наприклад: магнет, хемія замість магніт, хімія; сотня, рій, курінь, сотник замість відповідних —рота, відділення, батальйон, капітан.

Процес систематизації та стандартизації терміносистем учені різних шкіл і регіонів вбачають по-різному. Одні намагаються повністю відновити термінологію 20-х років, інші — надто захоплюються запозиченнями з європейських мов. У одному й другому постулаті є як позитивні, так і негативні моменти. Відомо, що штучна реставрація, нав'язування діалектних, застарілих термінів, власних уподобань ведуть до самоізоляції не лише наукової мови, а й самої науки, з одного боку, а з другого — надмірне захоплення іншомовними термінами призведе до втрати національної мовної самобутності.

Прихильники першого напрямку забувають про те, що більшість словників, виданих у 20-ті роки, були і залишилися проектами, а вміщені в них терміни (часом цілі синонімічні ряди на позначення того самого поняття) були елементами пошуку терміна, який би відбивав зміст позначуваного поняття. З часу видання зазначених словників пройшли десятиліття, впродовж яких розширювався зміст старих понять, виникали нові, що потребували найменувань. Ніхто не заперечує того, що у своїй роботі фахівці мають використовувати досвід учених «золотого» десятиріччя, зберегти, відновити кращі українські терміни та позбутися тих, що суперечать лексичним та словотвірним нормам української мови. Але це не значить, що наявну й усталену в мові термінологію варто

знміїїіонитн иуи.корегіональними термінами, як спостерігаємо у "Слошімку фізичної лексики українсько-англійсько-німецько-

російсі.кому" В. К'ошрського та В. Шендеровського [3], де відомі всім зі шкільної лави терміни: діаметр, елемент, мастило, маятник, нівелір, паралель, снаряд, трубопровід замінено відповідно словами: поперечник, червень, шмаровидло, вагадло/хитун, шмига, рівнолежник, стрільно/гарматень, руровід/рурогін та багато інших.

Усе частіше лунають заклики повернути до життя питомі національні спортивні терміни, оскільки українська спортивна термінологія надто зрусифікована. Чи зрозуміють наші терміни на зразок руханка — гімнастика, ситківка — теніс, кошівка — баскетбол, копаний м'яч — футбол, наколесництво — велосипедний спорт, карний мет — штрафний удар, скічня — трамплін та багато інших на міжнародних змаганнях. «Революцію» в медичній термінології намагаються провести й деякі медики, пропонуючи нам повернути застарілі, регіональні назви заштрик (укол); порскавка, впорсник, штрикалка (шприц); синьожилка (вена); дишниця, дишковиця, дишкозапал (бронхіт) [5], ушкодівник, ушкодознавець (травматолог) та ін.

Спостерігається прагнення відмежуватися від російської мови, тобто диференціювати слова, що звучать однаково в українській та російській мовах, замінити їх питомими українськими словами на зразок: ансамбль — гурт, штопор — коркотяг, нувориш — скоробогатько та ін.

Розвиток знань у різних країнах відбувається нерівномірно. Ця нерівномірність позначається і на розвиткові термінології окремо взятих мов. Практично жодна природна мова при творенні термінів не може обійтися своїми власними ресурсами, тому термінологія багатьох галузей знань різних мов послуговується лексичними та словотворчими засобами високорозвинутих літературних мов, що робить її склад надто строкатим, поєднуючи в собі національні та міжнародні елементи. У період середньовіччя це були переважно класичні мови — давньогрецька та латинська, остання дала моделі для творення термінів, здебільшого одноосновних, та серію високопродуктивних суфіксів і префіксів, що використовуються у термінології багатьох мов. З грецької мови запозичено модель творення складних термінів (композитів). Таким чином, латинські й грецькі основи термінів уже в епоху середньовіччя становили єдиний греко-латинський фонд, який запозичався багатьма мо­вами [12, 129]. Пізніше джерелом запозичень стали німецька, французька та англійська мови.

Прямі запозичення, з одного боку, формують спільний лексичний фонд у не обов'язково споріднених мовах, що сприяє взаєморозумінню фахівців, які розмовляють різними мовами [1, 109], а з другого — надмірне захоплення чужими термінами ускладнює спілкування між

членами суспільства. Зокрема немає потреби користуватися іншомовною лексикою, якщо в мові існують питомі слова на зразок бартер (обмін), брокер (посередник), копірайт (авторське право), слоган (рекламне гасло), субсидія (допомога, підтримка), рамбурсувати (повертати борг) тощо.

Причини запозичень різні: відсутність у мові ціліснооформленого, непроникного терміна-однослова на позначення єдиного, нерозчленованого поняття (демаркетинг — ліквідація ажіотажного попиту, девальвація — зниження офіційного курсу національної валюти, аналогічно: емісія, авізо та ін.); лаконічність терміна, від якого легко утворюються похідні форми (аудит — аудитор, аудиторство, аудитор­ський, аудиторська служба, Аудиторська палата України), зміна концептуальних орієнтирів (етнічних, національно-специфічних на «європеїзовані» або «американізовані»), що викликає декореляцію протопонять «свій» — «чужий» (воротар — голкіпер; поза грою — офсайд).

Останнім часом помітно зростає тенденція до гібридизації терміна, поєднання національних та міжнародних компонентів (виробничий маркетинг, тендерне ціноутворення).

У систематизації, нормалізації та стандартизації існуючих терміносистем значна роль належить галузевим словникам. За останнє десятиріччя минулого століття побачило світ близько 300-т термінографічних праць, переважно перекладних, різних за обсягом та якістю опрацьованого матеріалу, серед них пальма першості належить медицині - 40 словників, 20 - з економіко-фінансової сфери. Заслуговують на увагу: поліфункціональний академічний "Російсько-український словник наукової термінології" у трьох книгах: Суспільні науки (1994); Біологія. Хімія. Медицина (1996); Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю та Космос (1998), кілька видань "Російсько-українського та українсько-російського словника (сфера ділового спілкування)" В. М. Брицина, О. О. Тараненка, три видання "Фінансового словника" А.Г. Загороднього, Г.Л. Вознюка, Т.С. Смовженко, "Українсько-латинсько-англійський медичний тлумачний словник" у 2-х томах науковців Львівського медичного університету, п'ятимовний тлумачний словник з інформатики Р. Іваницького та Т. Кияка (1995), щойно виданий "Українсько-російсько-англійсько-німецький тлумачний та перекладний словник термінів ринкової екокоміки" за ред. Т. Р. Кияка (2001).

Уперше в Україні створюються власні державні стандарти на терміни та визначення, де рекомендовано загальноприйняті їх визначення, які стають основою для розроблення стандартів на технічні умови, продукцію, методи випробовувань тощо. Як науково-технічний документ, стандарт є комплексом норм, правил, вимог щодо об'єкта стандартизації та обов'язкових для використання в усіх видах норматвної документації,

у домідмніїІІ ін нинчіїиміо-мотодичній літературі [10, 16]. Незважаючи на тс, що м мині ДС'І'У іііі ч'срміни та визначення спостерігається порушення лсксм'їмш ииальнолітературної норми, неточне лексичне позначення ііііукоїшх понять, уживання слів, не властивих українській мові на зразок злученім, злучник, розлучник, повід замість усталених відповідних з'єднання, з'єднувач, роз'єднувач, привод та багато інших, вони сприятимуть розбудові та нормалізації галузевих терміносистем та впровадження їх у життя. Аналогічну роль виконують і україномовні законодавчі акти та Кодекси.

Оскільки терміни через загальні поняття пов'язуються зі спеціальними сферами знань та діяльності, вони є об'єктами всіх наук, що вивчають ці сфери. Для розв'язання термінологічних проблем потрібні висококваліфіковані спеціалісти, які б поєднували професійні знання з лінгвістичними. Таких спеціалістів треба готувати у вищих навчальних закладах, увівши до навчальних програм спецкурси з основ термінології та фахової мови. Названі спецкурси читаються в багатьох країнах світу, навіть у країнах Африки та Азії [112, 286—288]. На жаль, наше Міністерство освіти і науки ігнорує світовий досвід. Засвоєнню студентами фахової мови сприяють словнички термінів, наведених у підручниках та навчально-методичних посібниках з фінансів, маркетингу, фінансів підприємств та ін., виданих у Київському національному економічному університеті.

Підсумовуючи вищесказане, можна констатувати той факт, що Україна має розвинуту кодифіковану термінологію майже з усіх галузей знань, здатну забезпечити практичні потреби суспільства. Робота щодо її розбудови та кодифікації проводиться в кількох аспектах: дослідження процесів становлення окремих терміносистем, встановлення часу їхньої появи та визначення шляхів формування, співвідношення в них національних та інтернаціональних компонентів; вироблення основних моделей творення нових термінів; перегляд та нормалізація наявних у мові термінів; створення галузевих словників; розроблення державних стандартів на терміни та визначення, які б охопили всі сфери науково-технічної діяльності.

Незважаючи на величезну роботу, проведену термінологами та фахівцями різних галузей знань, нерозв'язаною залишається ще низка як лінгвістичних проблем, пов'язаних із ототожненням або диференціацією понять, виробленням методологічних засад щодо уніфікації української наукової термінології та збагаченням її за рахунок власних мовних одиниць, так і екстралінгвістичних — забезпечення повнокровного функціонування мови в державі, викладання у ВНЗ усіх предметів державною мовою, уведення в навчальні програми спецкурсів з основ термінології та фахової мови, видання україномовних підручників,

тлумачних галузевих словників, створення навчальних посібників із загального термінознавства та терміносистем окремих галузей знань. Для здійснення окреслених проблем потрібне об'єднання зусиль учених різних сфер наукових знань, особливо мовознавців, що працюють над проблемами термінології, для створення єдиної термінологічної школи. (Л. Симоненко)

Література

І. Д'яков А.С., Кияк Т. Г., Куделько і.Б. Основи термінотворення: Семантичні та соці­альні аспекти. - К., 2000. 2. Драгоманов М. Листи на Наддніпрянську Україну. - К., 1919. І.Козирський В., Шендеровський В. Словник фізичної лексики українсько-англійсько-німецько-російський.-К.,1996. 4. Курило О. Словник хімічної термінології. -К.,1929. 5. Нечай С. Російсько-український медичний словник з іншомовними назвами.-К., 2000. 6. Панько Т. І. Від терміна до системи. -Львів, 1979. 7. Паиько Т.І. Теоретичні засади українського термінотворення // Науково-технічне слово: Бюлетень видавничо-термінологічної комісії Львівського політехнічного інституту. -1992. -№ 1. 8. Симоненко Л. О. Формування української біологічної термінології.- К., 1991. 9. Симоненко Л.О. Роль Національної академії наук у розбудові української наукової термінології // Українська термінологія і сучасність: 36. наук, праць. - К, 1998. Ю.Симоненко Л., Хойнацький М. Мовні проблеми державних стандартів на терміни та визначення // Вісник книжкової палати.- К., 2000.- № 1. ІІ.Суперанская А. В., Подольская Н. В., Васильєва Н. В. Общая терминология. Вопросы теории.-М., 1989. 12. Суперанская А.В., Подольская КВ., Васильева Н.В. Общая терминология. Терминологичесжая деятельность.- М., 1993. 13. Тараненко О. О. Українська мова в сучасній Україні // Культура слова. -К., 2000.- Вип. 53-54.14. Франко І. Літературна мова і діалекти // Твори: У 50-ти т.- К., 1982.-Т. 37. 15. Холодний Г. До історії організації термінологічної справи на Україні // Вісник Інституту української наукової мови. -К.,1928.-Число 1. Іб.ШевельовЮ. Українська мова в першій половині XX ст.: стан і статус.-Торонто, 1987.

*Див.: Українська термінологія і сучасність: 36. наукових праць. - Вип. IV / Відп. ред. Л.О. Симоненко.-К: КНЕУ, 2001. - С 3-8.

Роль греко-латинських запозичень у формуванні української , економічної термінології*

Загальновідомо, що запозичення іншомовних слів є закономірним процесом розвитку мови. У галузі термінології інтернаціоналізація словникового складу мови особливо помітна, бо сама наука дедалі більше інтернаціоналізується, і цей процес відбувається невпинно: кожна наука постійно вдосконалює свою термінологію в міру розвитку й поглиблення наукових знань.

У системі сучасної української економічної термінології, що склалася на Грунті широкого та всебічного використання всіх ресурсів загальнонаціональної мови, інтернаціональні терміни є її органічною частиною. Зафіксувати досягнення людської цивілізації, проаналізувати і

узагальнити іm тіодарп.кі ямища та досягнення через появу нових понять допомагає допитана наукова термінологія, яка виходить за національні рамки. Чи традицією, інтсрнаціоналізмами називаємо лексичні одиниці, що становлять фопоморфологгчні варіанти слів або морфем, які поиіирюютьої і і спільного джерела в неспоріднені мови й мають у цих мовах ідентичну а Сю схожу семантику та графіку. З цього приводу цілком слушно зазначає В.В.Акуленко: "Створення міжмовних аналогів із подібною семантикою і мотивуванням (семантичним, морфологічним, а для сталих словосполучень семантично-граматичним) фактично є шляхом напівприхованої інтернаціоналізації лексики і термінології мов" .

Аналіз інтернаціоналізмів у сучасній українській економічній термінології показав, що найчисленнішою групою термінів, що створювалися на основі запозичень з класичних мов - давньогрецької і латинської чи створені за допомогою грецько-латинських елементів і майже на ЗО—40 відсотків базуються на цих мовах.

Серед економічних термінів фіксуємо такі грецькі запозичення: автаркія, іпотека, криза, економія, агрономія, монополія, олігополія, монопсонія, хартія, поліполія, тезаврування. Латинських запозичень на позначення економічних понять в українській мові значно більше, ніж грецьких, незважаючи на те, що проникли вони у словниковий склад значно пізніше. "Словник іншомовних слів" фіксує понад 300 термінів латинського походження на позначення соціально-економічних гоня"^>, зокрема: акція, актив, абсентеїзм, аукціон, бонус, віндикація, дебет, девальвація, декларація, дефіцит, дивіденд, дотація, інфляція, комерція, квота, конверсія, конкуренція, кооперація, компенсація, локо, латифундія, ліцензія, монетаризм, новація, номінал, негоція, облігація, оренда, пасив, посесія, продукція, пролонгація, реверс, ревізія, реінвестиції, рекламація, ремісія, санація, сервітут, суборенда, субституція, трансація, фабрикат, фідуція, фіск, флуктуація, цесія та ін.

На сьогодні важливо визначити роль цих запозичень у формуванні української економічної термінології, простежити початкові етапи входження їх до питомого словникового складу. Взаємодія грецької та української мов не припиняються упродовж віків, особливо після прийняття християнства, в епоху Київської Русі, коли вплив грецької мови відбувався як усно, так і через писемність, а з XVI ст. (із збільшенням в Україні мережі навчальних закладів, де вивчалася грецька мова) з'являється багато наукових понять, наукових термінів. Запозичення передавались уже не через грецькі писемні джерела, а найчастіше через латинську мову, з якої засвоювалися терміни грецького походження.

Проникнення латинських слів до української мови інтенсивно розпочинається з виділенням її в самостійну мову української народності (XIV—XV ст.). Поява термінів-латинізмів в українських писемних пам'ятках проходила двома шляхами. Один був пов'язаний з тим, що латинська мова стала в той час мовою науки й важливим навчальним предметом у братських школах та Києво-Могилянській академії, виконуючи роль посередника у запозиченні. Латиною були перекладені праці давньогрецьких філософів Ксенофонта, Платона, де зустрічаються міркування з економічних питань, зокрема в трактаті Арістотеля "Економіка", описано організацію багатства в маєтку рабовласника. Латиною писали свої твори такі визначні діячі, як С.Яворський, Ф.Прокопович, а пізніше Г.Сковорода. Оскільки наука про народне господарство була невіддільна від філософії, то вже в працях Г.С.Сковороди ми зустрічаємо термін "економія": "...узнал, что ми в зкономік крощечнаго мира нашого"². Крім того, латинські терміни найширше були представлені в актових книгах української мови, і по­трапили вони в українські ділові документи через посередництво чеської та польської мов. Про це свідчать "Волинські грамоти" XVI ст., де зустрічаються латинські терміни на позначення майново-правових понять. Так, поняття "духовний заповіт" передавалося терміном testamenta; "застава"- obligatio; "посаг"- dotalitium; "спадщина"- divisio; "збір податків"— exactio; "дарчі записи"- donatio та ін.; "Словарь древнего актового языка северо-западного края и царства польського" М. Горбачевського (Вільно, 1874), а також "Малороссийско-червонорусский словарь живого й актового язика" Ф. Пискунова (К., 1882). Фіксує їх і "Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.", наприклад: ревізія, лат. revisio "перегляд"; контракті., лат. contractum; концесія, лат. concessio "дозвіл, уступка" та ін.

Доба раннього капіталізму була й добою народження сучасних наук, зокрема політекономії, яка відчувала гостру потребу в науковій термінології. Особливо українській науковій мові бракувало абстрактної лексики, здатної обслуговувати різні сфери суспільного життя. На думку О. Г. Муромцевої, з 60-х років XIX ст. по перше десятиріччя XX ст. включно в українську літературну мову ввійшло понад 1000 лексем інтернаціонального походження для вираження понять суспільної, ідеологічної, економічної, філософської сфер. Найбільш повне уявлення про обсяг запозиченої лексики дають "Словарик (Пояснення чужих та не дуже зрозумілих слів" В.Долманицького (Київ, 1906) та "Словар чужих слів" З.Кузелі і М.Чайковського (Чернівці, 1910), де зафіксовано близько 200 тогочасних економічних термінів. Базові терміни-інтернаціоналізми,

що етосуианиоі і-мм/омімі, відображені також у працях І.Франка, М.Лріїї'ом.'іпокії, (ЛПодолинського, М.Грушевського, Лесі Українки, наприклад: економіка, економічний, індемнізація, криза (у фонетичних варіантах кризис, крізіс), конфіскація (конфіската), монополія (монополь), експропріація, латифундія, локація та ін.

Разом з тим у цей же час відбуваються бурхливі дискусії щодо чистоти української літературної мови, в яких дуже гостро ставилось питання про вживання іншомовних слів. Пуристи-реформатори прагнули очистити українську термінологію від інтернаціоналізмів, замінивши їх питомими еквівалентами: криза - перелом; дивіденд - подільний бариш; дебет - довг, винне; дамно - збиток; гарантія - забезпека; конкуренція -навперегінка; кредит - позичання; функції - відправи та ін. Частина іншомовних слів подавалася в народній трансформації: контрахти замість контракти, дзбанок (банк), рандарство (орендарство) та ін.

І. Франко виступив з гострою критикою пуристів, дотримуючись принципу поміркованого поєднання національних та інтернаціональних елементів. І. Франко заперечував як невмотивоване запозичення іншомовних номенів, так і діаметрально протилежне явище вузьконаціонального пуризму, вважаючи, що для всіх термінів (як власне українських, так і запозичених) необхідним є "...приноровлення їх до духу^ і звукових правил рідної мови"³, тобто її фонетичним, дериватологічним, морфологічним, синтаксичним, орфографічним і стилістичним нормам.

Ці міркування стосуються і української економічної термінології, яка, формуючись на національній основі, постійно поповнюється й іншомовними запозиченнями, що органічно ввійшли до її складу. Зокрема:

1. У системі економічної термінології спостерігаємо випадки паралельного вживання термінів-інтернаціоналізмів та суто українських термінів: економіка - господарство, акумуляція - нагромадження, індустрія - промисловість, аукціон - торги, експлуатація -визискування, репродукція - відтворення.

2. Українські відповідники, що мають латинську основу без флексії: бонус, інвентар, номінал, актив, абсекиеїзм, дефіцит, дивіденд і т. п.

3. Грецькі та латинські терміни, що мають українізовану граматичну форму: економіка, іпотека, емісія, індексація, контрибуція, оренда, квота і т. п.

4. Чимало термінів латинського походження потрапило до української економічної термінології через німецьку, французьку, італійську, англійську мови, наприклад: капітал (нім. Kapital, лат. capitalis); інвестиція (нім. Investition, від лат. investio); акциз

(франц. accise, від лат. accisia); акредитив (франц. accreditif, лат. accrediter); валюта (італ. valuta, лат. valete); експорт (англ. export, лат. exportare); імпорт (англ. import, лат. importare); каса (італ. cassa, лат. capsa).

5. Наявність термінологічних одиниць змішаного типу: мікроекономіка, макроекономіка, суборенда, квазігроші та ін.

Основну масу термінів цього розряду становлять терміни-словосполучення, що з'явилися в українській економічній термінології переважно на сучасному етапі і свідчать про усталеність в українській мові цих лексичних одиниць: економічна експансія, економіка виробничої сфери, емісійний прибуток, курс облігацій, золоті аукціони, інвестиційні цінні папери, нуліфікація грошей та ін.

Проаналізовані терміни-інтернаціоналізми свідчать про те, що в українській мові вони добре адаптувалися відповідно до її фонетичних та граматичних законів, що наявність іншомовних слів збагачує мову, оскільки "інтернаціональне не протистоїть національному, а втілюється в ньому" . Можна стверджувати: сила мови полягає в тому, що вона, за­позичуючи чуже слово, адаптує і використовує як власне, автохтонне, пристосовуючи до своїх парадигм⁵.

Отже, запозичення з давньогрецької та латинської мов за кілька століть свого функціонування в економічній термінології відіграли лише позитивну роль у формуванні її словникового складу, міцно утвердилися в українській мові і становлять її невід'ємну частину.

Завдяки інтернаціоналізації національної термінології мова виходить на міжнародну арену, дає можливість народові глибше оволодіти кращими зразками світової культури (Г.Пастернак).

*Див.: Українська термінологія і сучасність: Збірник наукових праць / НАН України, Інститут української мови, Комітет наукової термінології. - К., 1998. - С.86-91.

Загальна теорія держави і права як суспільна наука

Наука є однією з форм суспільної свідомості, яка включає в себе різні погляди, ідеї, теорії людей і суспільства, в тому числі економічні, політичні, філософські, правові, релігійні, моральні й інші. Всі вони в кінцевому результаті визначаються суспільним буттям, умовами і потребами матеріального й духовного розвитку суспільства.

В нових соціальних умовах наука ~ це не тільки форма суспільної свідомості, вона стає безпосередньою виробничою силою, оскільки будь-яка діяльність людини прямо або опосередковано пов'язана з

застосуванням науково-технічних досягнень, певних знань, у тому числі гуманітарних. Якщо віяти економічні науки, то в останні роки ми побачили недостатній їх розвиток в попередніх десятиліттях. Це негативно впливас як на розвиток нашої економіки, так і на весь соціальний розвиток. Законодавство України, в свою чергу, має відображати закономірності економічного й політичного розвитку суспільства. Законодавство може стимулювати економічний і духовний розвиток суспільства, якщо воно науково обґрунтоване. Якщо ні, то закони можуть гальмувати такий розвиток, а іноді і нейтрально ставитись до такого розвитку. Наука - це система достовірних знань про об'єктивні закони розвитку природи і суспільства, набуті в ході його історичного розвитку. Завданням науки є надання правильного пояснення явищам природи і суспільства. Прогрес науки полягає у все повнішому і глибшому відображенні реальної дійсності.

Усю сукупність наук можна поділити на дві великі групи: природничі і суспільні. Таке протиставлення певною мірою умовне тому, що суспільство, цивілізація, як і окрема людина, - це також частина природи, яка виділилась із рослинного і тваринного світу й підпорядковує всю природу своїм потребам.

Іноді суспільні науки називають гуманітарними (з лат. - людство):' Серед суспільних наук виділяють філософію, соціологію, політологію, політекономію, історію, юриспруденцію, або правознавство тощо. Наука, об'єктом дослідження якої є держава і право, називається правовою, або юридичною наукою.

Теорія держави і права, будучи юридичною наукою, в той же час є певною частиною політичної науки. Теорія держави і права також є прикладною суспільною наукою, порівняно з соціологією (з латинської -вчення про суспільство). Соціологія, або історичний матеріалізм, також вивчає державу і право, але в загальному вигляді. Разом із тим між теорією держави і права та соціологією існує тісний взаємозв'язок. Соціологія дає теорії загальний метод пізнання держави і права, а теорія держави і права дає конкретний матеріал для широких філософських та соціологічних узагальнень, необхідних для розкриття найбільш загальних закономірностей розвитку суспільства. У зв'язку з великою дезінтеграцією цих та інших наук ми маємо тут небагато успіхів, оскільки юристи недостатньо послуговувалися набутками філософської думки, а філософи минулих десятиліть (на відміну від Канта і Гегеля) майже не знали юриспруденції. Крім того, політики держави і суспільства дуже мало прислухалися до висновків представників науки.

Загальна теорія держави і права виникла як посередник між галузями юридичних наук і соціологією. Вона узагальнює досягнення галузевих юридичних наук, разом із тим дає їм базові поняття - такі, як

"держава", "право", "законність", "правопорушення" тощо.

Загальна теорія держави і права є наукою суспільною (гуманітарною), прикладною (стосовно соціології), політичною, а також юридичною, або правовою. Теорія держави і права є й методологічною наукою стосовно галузевих юридичних наук.

Уся сукупність наук про державу і право становить правознавство, або юриспруденцію. Ці науки можна класифікувати на 7 груп:

1) філософія права, правова соціологія, правова (юридична) психологія; 2) теорія держави і права; 3) історія держави і права; 4) галузеві юридичні науки; 5) міжгалузеві юридичні науки (прокурорський нагляд, житлове право тощо); 6) науки, які вивчають міжнародні право і державу; 7) спеціальні прикладні науки (судова медицина, психіатрія).

Принципи права

У теорії права є два терміни - "принципи права" і "правові принципи". Вони відрізняються один від одного тим, що правові принципи виникають, як правило, задовго до виникнення системи права та законодавства. Правові принципи, що закріплені в системі права й законодавства, переходять у принципи права.

Правові принципи - це головні ідеї, які виражають основні вимоги до системи права тієї чи іншої держави. Правові принципи - це перш за все категорії суспільної правосвідомості, і вони далеко не завжди відбиті в системі права й у правових нормах. Іноді правовими принципами називають головні засади, основи, начала, на підставі яких будується система права. По суті без них неможливо свідомо створити нову систему права. Ігнорування їх у процесі правотворчості може призвести до протиріч у системі права, що буде негативно впливати на реалізацію права.

Правових принципів і принципів права надзвичайно багато. Найбільш повну класифікацію принципів права дав Л.С.Явіч. Існує ціла ієрархія принципів права, в якій простежується певна система і субординація. Правові принципи і принципи права постійно перебувають у діалектичному розвитку й формуванні. Наприклад, принципи правової держави виникли задовго до її побудови й лише в 'процесі створення нового законодавства України знайшли своє відображення.

Усі принципи права можна поділити на загальносоціальні та спеціально-юридичні. До перших відносяться економічні, політичні, соціальні, ідеологічні, етичні, або моральні. Існують основні принципи права, які мають загальний характер і конкретизуються в принципах кожної галузі права й законодавства. Крім того спеціально-юридичні

принципи поділяються на галузеві й міжгалузеві. Окремо виділяють принципи правотворчі, правосудця, правосвідомості, що тісно пов'язані з основними принципами права й підлягають самостійному аналізові.

Нині ми відмовляємося від загальносоціальних принципів, характерних для авторитарної системи держави і права: від класового підходу до права, від пріоритету й верховенства держави над особою, від верховенства класових цінностей над загальнолюдськими, від верховенства держави над громадянським суспільством. І, навпаки, переходимо до нових принципів: пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, верховенства громадянського суспільства над державою, верховенства правових законів над політичною й фізичною силою держави; різноманітність і рівноправність різних форм власності; свободи підприємницької діяльності, пріоритету прав і свобод людини над правами держави, а ще точніше - паритету прав та обов'язків держави й особи.

Загальна теорія права вивчає основні (головні) принципи права. До них можна віднести: повновладдя народу; принципи розподілу влади на законодавчу, виконавчу й судову; відповідальність держави перед людиною і суспільством, і навпаки - людини перед державою; верховенство права і Конституції над усіма законами й підзаконними нормативними актами; принцип законності; принцип демократизму; принцип справедливості; принцип гуманізму; здійснення громадянами своїх прав за принципом "дозволено все, що не заборонено законом", а державою - за принципом "дозволено лише те, що визначено законом".

Серед основних принципів права виділяють правові презумпції й аксіоми. Правові аксіоми - це такі ідеї, положення, які сприймаються без доведення. Правові презумпції'- це такі ідеї, що припускають їх істинність без доведення, іншими словами, - це припущення. Аксіоми і презумпції дуже важко розрізнити. З-поміж них можна виділити такі:

• право існує у трьох формах: нормативні акти, правовідносини і правосвідомість;

• будь-яка діяльність, що не заборонена законом, є дозволеною;

• закон зворотної сили не має, якщо інше не встановлене законом;

• закон, який встановлює чи посилює кримінальну відповідальність, зворотної сили не має;

• незнання закону не звільняє від юридичної відповідальності;

• презумпція невинності: ніхто не може бути визнаним винним у скоєнні злочину, а також притягнутий до кримінальної відповідальності інакше, як за вироком суду;

• ніхто не зобов'язаний сам себе звинувачувати;

• тягар, обов'язок доведення по кримінальних справах лежить на державі, а по цивільних справах - на позивачеві;

^; - ніхто не може бути суддею у своїй справі;

Ч- не може бути два покарання за одне й те ж правопорушення;

' — закон хоч і суворий,проте закон;

,'-'— немає прав без обов'язків, як і обов'язків без прав;

^:{~ як ми ставимося до природи, так і вона до нас;

;~ - хай буде вислухана й інша сторона при здійсненні правосуддя.

^я Знання основних і галузевих принципів права, аксіом і презумпцій

дозволяє юристам та всім громадянам краще орієнтуватись у чинному

законодавстві й вирішувати справи, надто ж коли потрібно застосовувати

аналогію права (В.Котюк).

Завдання 2.2.3. Порівняйте, аналізуючи, підготовлені конспекти одного й того ж тексту першоджерела, наведеного у завданні 2.2.2., і визначте, аргументуючи, найоптимальніші з них.

Завдання 2.2.4. Складіть, зорово не спираючись на алгоритмічний припис, конспекти українськомовних наукових текстів актуальної для вас фахової тематики. Здійсніть самоконтроль виконаної роботи та відповідне редагування, керуючись алгоритмічним приписом до конспектування (див. 2.2.1.).

Завдання 2.2.5. Підготуйте, зорово не спираючись на алгоритмічний припис, лаконічний конспект наведеної наукової статті актуальної проблематики. Проілюструйте запропоновану у статті класифікацію терміноодиниць прикладами з обраного вами фаху або опановуваної навчальної дисципліни.

Системно-структурна організація термінологічного ярусу мови права

Контекстом нової світоглядної основи філософії права та специфічної природи ключової тріади право-закон-мова актуалізовано лінгвістичну проблематику в юридичній науці. У наукових роботах останніх років правниками запропоновано нові ідеї: "світ права - це слово" [1, с.17], "пізнання права - прочитування, інтерпретація тексту закону" [2, с.4], "право створено мовою, мова є початок буття і розвитку права" [2, с.5]. Нові концепції загального мовознавства й герменевтики, зокрема ідеї теорії тексту у постструктуралістському сенсі, імпульсують нові можливості у розумінні права [3]. Науковці розробляють теоретичні засади і визначають найактуальніші завдання юридичної лінгвістики як нової наукової сфери та навчальної інтегративної дисципліни [4]- [8].

Відтак мова права, детермінована за всіх епох цивілізації та державності роллю, динамічністю й еволюційністю правової доктрини (під доктриною в юриспруденції розуміється наука {теорія, концепція чи

ідея), яка в усіх без винятку ниііидміх имроваджується в правотворчий і праворегулювальний процеси |'>)), посилено студіюється саме останніми десятиліттями у вітчизнянім та зарубіжній різножанровій (монографії, навчальні посібники, дисертації, статті, тези доповідей) науковій літературі. Концепцією мови як способу існування та соціального визнання прана окреслюється вельми відповідальна функція лінгвістики - бути граматикою права, що виводить її з числа лише допоміжних для юриспруденції наук. Цим пояснюється і той факт, що у витоків, зокрема, вітчизняної наукової сфери, предметом якої було обрано мову права, стояли фахівці не з філологічною, а з юридичною освітою, чиїми ідеями й було імпульсовано лінгвістичні студіювання унікальної та функціонально автономної мови спеціального призначення. Таким чином, багатопараметральний феномен мова права закономірно досліджується у різних ракурсах як переважно юристами в межах актуальних проблем і розділів теорії держави і права та галузевих юридичних наук (С. Алексеев, В.Бабаев, В.Баранов, Ж.-Л.Бержель, Р.Бержерон, П.Біленчук, Н.Власенко, М.Голєв, С.Головатий, Т.Губаєва, Д.Керимов, М.Коржанський,

С.Кравченко, М.Леоненко, Т.Литвин, В.Малков, О.Малько, В.Навроцький, О.Олександров, О.Онуфрієнко, О.Піголкін, П.Рабинович, О.Скакун, Ю.Тихомиров, І.Усенко, Н.Хабібуліна, Р.Циппеліус, А.Шепелев та ін.), так і сучасними лінгвістами на матеріалі розвинених національних мов індоєвропейської мовної родини (Н.Артикуца, О.Бакланова, Т.Балихіна, Д.Баранник, М.Брицин, Л.Буянова, О.Доценко, А.Загнітко, Ю.Зайцев, Н.Івакіна, С.Меркель, Е.Неженець, Г.Онуфрієнко, Ю.Прадід, О.Прилуцька, О.Сербенська, Н.Таран, О.Юрчук та ін.). Проблемі права й лінгвістики повністю присвячено тематику двох міжнародних науково-практичних конференцій у Кримському юридичному інституті НУВС України (м.Сімферополь), ініційованих професором Ю.Ф.Прадідом у 2003 та 2004 роках.

Матеріалами різномасштабних наукових розвідок та результатами здійснених у різні роки і правниками, і лінгвістами багатопланових тематичних досліджень переконливо доводиться, що проблема мови права не тільки не втрачає з плином часу своєї актуальності і значущості, але й набуває нових масштабів і нового теоретичного та практичного бачення й нюансування як для правознавства, правотворчої, правозастосовної і правоохоронної діяльності, так і для мовознавства в цілому та, зокрема, стилістики, герменевтики, теорії дискурсу, текстології, термінознавства, теорії мовних комунікацій, риторики, термінографії тощо.

Очевидність яскравої специфічності, унікальності та функціональної автономності мови права є доведеною й переконливою, що і дає підстави кваліфікувати її як самостійний (окремий) функціональний стиль/підстиль загальнолітературної мови. При цьому спільною специфічною ознакою,

наскрізним поняттєвим стрижнем усіх структурних складових мови права с її термінованість, чим забезпечується і її функціонування в письмовій та усній формах, і її еволюція у відповідь на розвиток держави та права, і її динамічність в умовах правової реформи та процесу інтегрування науково-освітньої системи у європейський простір, і вдосконалення її на всіх взаємопов'язаних рівнях системної організації.

У наукових роботах попередніх років нами досліджено коло актуальних проблем юридичної термінології та термінографії у площині пріоритетних напрямів і модернізації сучасної лінгводидактики, що рєзультувало у низку навчальних програм нових дисциплін і спецкурсів для курсантів, магістрантів, ад'юнктів, навчальних перекладних термінологічних словників, фахово-прикладних посібників інноваційного типу (зокрема, у комплексних, тестових завданнях) і креативної спрямованості та ін. Здійснене автором у синхронному й діахронному вимірах теоретичне студіювання юридичної термінології української мови в різних актуалізованих екстра- та інтралінгвальними чинниками аспектах представлено у циклі статей фахових періодичних вітчизняних та зарубіжних видань (наприклад: [10]- [15]), а також апробовано на багатьох міжнародних наукових конференціях. Мета цієї статті - здійснити у системно-структурному ракурсі дослідження термінологічного ярусу мови права.

Термінологічний ярус мови права, вищий ступінь організації якого являє собою відкриту, незамкнену, різнорівневу, ієрархічну, динамічну і так звану природно-штучну (природним є матеріал терміносистеми, а штучними - способи його організації [16, с.97-98]) систему, формується різними за структурою, архітектонікою ("основний принцип побудови, зв'язку і взаємозумовленість елементів цілого" [17, с.58]) та складом номінативними одиницями: 1) гомогенними, тобто ціліснооформленими: а) простими (однокореневими) словами {алібі, беззаконня, власність, договір, заповіт, імпічмент, консул, ліцензування, майно, опікун, позивач, помилування, право, реституція, свідок, уряд); б) складними (дво- та багатокореневими) словами {векселедавець, законодавство, законопроект, злочин, правовідношення, правозастосування, правозахисник,

правонаступництво, самоврядування, самогубство, судоустрій); 2) гетерогенними, тобто неціліснооформленими номінантами: а) складеними термінами, яким притаманна стійкість та відтворюваність, бо один із компонентів, як правило, не є термінологічно самодостатнім {головний свідок, необмежені права, повітряне право, право голосу, сумарне провадження); б) терміносполуками, у яких кожний компонент має власну дефініцію як термін ( апеляційна скарга, законна презумпція, імунітет свідка, мотив злочину, право законодавчої ініціативи, суд присяжних, судова експертиза, судовий прецедент). З урахуванням

цього вважаємо їм цоціш.ііс користуватись єдиним найменуванням термінологічний ішіь (ТЧ), поо термінознак, для позначення формально, змістово ти фупііцюіііїш.ію цілісних номінативних одиниць (і слів, і сполук) однієї іермшосистеми [18, с.4-5].

Органічною частиною систем сучасних слов'янських (зокрема української, російської, білоруської, польської) юридичних термінологій, що склалися на ґрунті широкого й всебічного використання всіх насамперед внутрішніх і доцільних зовнішніх ресурсів відповідних загальнонаціональних мов, є гібриди ( loan-blends), тобто "схрещені" слова (від лат. hibrida - помісь [17, с 129]), - такі похідні ТЗ, елементи (морфеми) та /або компоненти (слова) яких різномовного походження: питомі та переважно запозичені з класичних мов. Наприклад, гібридними є гомогенні термінологічні деривати санкціонування (афікси - питомі, корінь -від лат. sanctio), правосуб'єктність (корінь прав- та афікси є питомими, корінь суб'єкт - від лат. subjectum ) та гетерогенні термінологічні деривати право регресу, судова юрисдикція (питомий компонент + іншомовний (лат.) компонент) тощо.

В українській термінології мови права найцікавішу та найперспективнішу, за нашими спостереженнями, підгрупу утворюють ТЗ із власномовними (відповідно українськими) і чужомовними (неслов'янськими) терміноелементами й

термінокомпонентами як з мертвих (давньогрецької, латинської), так і різних живих (переважно європейських) мов. Наприклад, термінознаки законопроект, інкримінування, правосуб'єктність, субординація норм права, суб'єкт злочину, судовий імунітет містять терміноелементи (корінь у гомогенних ТЗ) та термінокомпоненти (слово у гетерогенних ТЗ) латинського походження.

У мові права ТЗ і гомогенної, і гетерогенної архітектоніки, і питомі, й іншомовні, і питомі гібридної природи підлягають класифікації в сенсі термінознавчого підходу (для порівняння див.: [16, с.73-105]) на шість груп, між якими виникають рухомі границі, чим уможливлюється взаємоперехід термінологічних одиниць з однієї в іншу групу і доводиться відтак динамічність, гнучкість та еволюційність системних зв'язків у складній терміносистемі юридичної галузі знань. Розглянемо ці групи.

1. Терміни-домінанти (основні ТЗ), що складають ядро (умовно обмежене центральне коло) правничої термінології, сформоване стрижневими поняттями загальної теорії та історії держави і права як основи юридичної науки. Це переважно гомогенні за структурою, непохідні і похідні питомі (держава, закон, законодавство, право, суд), а також запозичені терміноодиниці (наприклад, адвокат (лат.), арбітраж

(франц.), кодекс (лат.), конституція (лат.), прокурор (франц.<— лат.), юрисдикція (лат.)).

2. Похідні ТЗ різної структури, якими номінуються поняття, що співставляються з основними. Серед них широке коло утворюють різномодельні похідні гомогенної структури як питомі (наприклад, прості (однокореневі): законність, підсудний, правник, присуд, судимість; складні (композити): державознавство, державотворення, законодавець, законодавство, правозахисник, правопорушення, правосуддя, правотворення, судоустрій, судочинство), так і питомі гібридної природи (наприклад, однокореневі: адвокатування, антидержавний, антиправовий, конституційність, неконституційність, передпарламент; складні: законопроект, квазідоговір, правосуб'єктність, судово-експертний). Носієм ознаки похідності поняття та його ономасіологічною ознакою у простих ТЗ виступає афікс/-и (префікс, суфікс, флексія), модифікуючи і конкретизуючи семантику кореня як структурно-семантичного центру терміноодиниці та унаочнюючи категоріально-класифікуюче значення, а у складних дериватах - найчастіше залежний компонент та/або афікс/-и.

Велика підгрупа формується різномодельними ("прикметник (дієприкметник)+іменник", "іменник+іменник", "прикметник + прикметник + іменник" тощо) дериватами гетерогенної структури за рахунок актуалізації мовною одиницею її семантичних властивостей. Вони творяться або з власномовних компонентів (наприклад, право —> виборче право, звичаєве право, земельне право, зобов'язальне право, міжнародне право, право власності, право на позов, право природне, право сімейне, право трудове), або з питомого/-их та запозиченого/-их компонентів, набуваючи таким чином гібридної природи (наприклад, конституція —> конституція України, народна конституція, тимчасова конституція, чинна конституція; право —> право апеляції, право регресу). Інколи похідні ТЗ являють собою результат поєднання (переважно двох) іншомовних термінів: наприклад, акт парламенту, депутат парламенту, проект конституції.

3. Базові ТЗ, тобто ті, що позначають в юридичній термінології поняття базових правничих наук, якими є напрями всіх галузей права (конституційне, міжнародне, адміністративне, кримінальне, кримінально- процесуальне, цивільне, цивільне процесуальне, фінансове та комерційне, сімейне, екологічне тощо). Ця група ТЗ представлена теж гомогенними одиницями, зокрема власномовними (наприклад, безпека, вирок, громадянство, дарування, договір, доказ, допит, злочин, обвинувачений, підсудність, позов, покарання, помилування, правопорушення, самоврядування, свідок, слідчий, угода, указ, усиновлення (удочеріння)), іншомовними (наприклад, аболіція (лат.),

адвокат (лат.), адендум (піп.), акт (л;н.), акцепт (лат.), алібі (лат.), амністії! (грец.), столиці» (лаг.), арешт (нім.), версія (франц.<—лат.), декларація (лат.), делікт (лат.), дипломат (франц.<—грец.), імплементація (лат.). суверенітет (нім; франц.)), гібридними (наприклад, векселедавець, дезертирство, патентоздатність, шантажування, шпигунство, штрафування).

Чимало н цій групі гетерогенних ТЗ, що утворені переважно на основі базових гомогенних терміноодиниць унаслідок поєднання якнайчастіше питомих компонентів (наприклад, безпека-^>громадська безпека, загальна безпека, державна безпека, міжнародна безпека; злочин —» дрібний злочин, навмисний злочин, складений злочин;) та питомих з іншомовними одиницями, котрі найчастіше виконують функцію опорного компонента (наприклад, амністія-^- загальна амністія, повна амністія, часткова амністія; акт —> законний акт, протизаконний акт, акт виконавчої влади, акт судової влади, акт про перемир 'я).

Неціліснооформлених ТЗ, які виникли шляхом поєднання іншомовних термінів (наприклад, акт агресії, акт дискримінації, акт капітуляції, контрабанда наркотиків, фальсифікація фактів), в юридичній термінології значно менше.

4. Залучені ТЗ, тобто активно використовувані мовою права з інших суміжних галузей науки їх основні та базові ТЗ, як непохідні, так і похідні, як гомогенної, так і гетерогенної структур, що являють собою невід'ємну частину термінологій різних галузей права. Наприклад: а) фінансово-економічні терміни, зокрема у фінансовому праві (власномовного походження: платіж, підприємництво, прибуток, залишковий прибуток; чистий прибуток, частковий платіж:; гібридної природи: банкрутство, орендування, трасування, фінансування, чекодавець; біржа праці, державна інвестиція, кредит без забезпечення, обмежений кредит, платіж: акредитивом; іншомовного походження: аванс (франц.), акредитив (франц.<— лат.), банк (нім.,франц. <—італ.), бартер (англ.), бюджет (англ.), валюта (італ.<— лат.), дебет (лат.), інвестиція (нім.<—лат.), комітент (лат.), кредит (лат.), оренда (лат.); дефіцит(лат.) валюти, курс (лат.) облігацій, об'єкт (лат.) інвестицій); б) медичні терміни, зокрема, у кримінальному, цивільному, сімейному, екологічному праві, криміналістиці, судовій медицині тощо (власномовного походження: душевнохворий, захворюваність, лікар, неосудність,отрута, поранення, рана, смерть; відкрита рана, душевний розлад, кульове поранення, серцевий напад, тілесні ушкодження, трупна отрута; гібридної природи: гігієнічність, психічнохворий,

токсигенність; допустима доза, злочинний аборт, побутовий травматизм, судова медицина; іншомовного (давньогрецького,

латинського) походження: амнезія, анамнез, асфіксія, гігієна, інсульт, інтоксикація, інфаркт, інфекція, клептоман, летаргія, патологія, травма, шизофренія); в) технічні терміни, переважно в криміналістиці, екологічному, кримінально-процесуальному, цивільному процесуально­ му праві тощо (власномовного походження: пожежонебезпечність, прилад, провід, тріщина; гібридної природи: аварійність, газопровід, гранатомет, мікрочастинка, світлофор, транспортування,

транспортований, утилізований, фотознімання; водний транспорт, дорожньо-транспортні засоби, електромагнітне поле, міжнародний транспорт, морська аварія, судова балістика, судова фототехніка; іншомовного (давньогрецького, латинського) походження: аварія, автомат, автомобіль, голографія, меліорація, метал, механізм, техніка, транзит, транспорт, траса, утилізація) тощо.

5. Загальнонаукові і міжнаукові ТЗ та терміноодиниці методологічних наук (зокрема, логіки, філософії, інформатики, кібернетики, семіотики, соціології), котрі, позначаючи загальнонаукові й міжнаукові поняття та маючи однакову семантику в усіх або кількох галузях знань, конкретизують її, входячи до складу гомогенних і гетерогенних ТЗ окремих галузей юридичних знань. Так, на основі загальнонаукових і міжнаукових термінів експеримент, експерт, експертиза, імунітет, метод, принцип, система в юридичній термінології формуються дериваційні парадигми гетерогенних ТЗ і власномовного походження {закон —* виборчий закон, винятковий закон, державний закон, житловий закон, звід законів, надзвичайний закон, основний закон, чинний закон), і гібридної природи {експеримент —> слідчий експеримент; експертиза —► державна експертиза, експертиза почерку, експертиза працездатності, експертиза речових доказів, заочна експертиза, позачергова експертиза, судова експертиза). Також виникають деривати внаслідок поєднання 2-3-х терміноодиниць іншомовного походження {експерт з маркетингу, експертиза документа, експертиза проекту, система штрафів).

6. Термінологічні одиниці так званої широкої семантики, що, на відміну від ТЗ попередньої групи, у кожній із терміносистем, до якої входять, зберігають лише найзагальніше (можна навіть сказати нетермінологічне) значення. Наприклад, в юридичній термінології фіксуємо таку лексику: група, дія, діяльність, засіб, комісія, комплекс, матеріал, рівень, середовище, стан, устрій. За нашими спостереженнями, найчастіше ці і питомі, і запозичені лексеми у різних галузях права входять компонентом до гетерогенних ТЗ гібридної природи: адмі­ ністративний устрій, адміністративно-правові засоби, антидержавна діяльність, державний департамент, депутатська група, робоча група, соціальний стан, федеральний уряд (конституційне та адміністративне

право); процесуальні шсоби, компрометувальний матеріал, обвинувальні матеріаїй, счідчий матеріал, злочинна група, терористична група (матсріплп слідства); дипломатична діяльність, міжурядова комісія, погоджувальна комісія, рівень дипломатичного представництва (міжнародне право).

Таким чином, системно-структурний логіко-лінгвістичний аналіз української термінології мови права дозволяє визначити її національною макролінгвомоделлю (лінгвопроекцією) системи юридичних понять, яка, як абстрактна, складна, багаторівнева знакова система, виявляє загальносистемні (цілісність, відносна сталість, відкритість, незамкненість, динамічність, еволюційність), логічні (структурованість, побудова найчастіше за ієрархічним принципом), логіко-лінгвістичні (змістово-мовна і формально-мовна зв'язність), моделетвірні (творення термінів-похідних на базі кореневих слів у структурі гнізда спільнокореневих термінів, регулярність рядів спільноструктурних термінів, що визначають однорідні поняття) ознаки, які підлягають квалітативному, кваліфікативному, квантитативному і лексикографічному/ термінографічному параметруванню.

Одну з активних і продуктивних стратегій термінологічної деривації у різних джерелах права формує собою мовна гібридизація ТЗ як системоутворювальної одиниці логосу (наукового знання) й лексису (загальномовного знання). За нашими спостереженнями, переважна більшість гібридних термінознаків усіх виявлених шести груп є питомими дериватами від запозичених (головним чином із класичних мов) терміноодиниць, що набули в іномовному для них (тобто українському) термінологічному просторі функцій твірних основ, здебільшого міжнародного характеру, для побудови за різними моделями і за участю дериваційних ресурсів української мови як однослівних, так і аналітичних за структурою ТЗ. При цьому "з метою однозначності фахової комунікації та задля відповідності міжнародним термінологічним стандартам терміносистеми повинні враховувати, крім власномовного узусу, загальні тенденції синхронного зрізу глобальної цивілізації" [19, с.10].

Отже, у мові права ТЗ як вербальна одиниця візуалізує дію основних принципів специфічно професійної реалізації системи та структури, зокрема, української мови, а саме: принцип актуальності, яка відбиває позалінгвістичну актуальність і лінгвістично виражається у продуктивності питомо національних чи запозичених з інших мов вербальних засобів; принцип доцільності у термінотворенні, завдяки якому виникають найоптимальніші й семантично ємнісніші засоби для називання/ кодування спеціальних понять; принцип аналогійності, яким забезпечується класифікаційна регулярність термінів у відповідності до подібної регулярності спеціальних понять, що в діалектичній єдності

скеровано на гармонізацію, уніфікацію, стандартизацію української термінології мови права в сенсі актуалізованих часом завдань та національних пріоритетів її лінгвістичного впорядкування в умовах прагнення науки до єдності (Г. Онуфрієнко).

Література 1. Александров А.С. Язык уголовного судопроизводства: Автореф. дисс. ... докт. юр. наук.-Н.Новгород, 2003.-56 с. 2. Александров А.С. Исходное рассуждение о языке и праве// Проблеми культури професійної мови фахівця: теорія та практика. Матеріали V всеукраїнської наук.-метод, конф. 25-26 січня 2005 р.-Донецьк, 2005.-С.3-11.

3. Баранов В.М., Александров А.С. Проблема правопонимания в контексте теории текста постструктурализма и герменевтики// Право і лінгвістика: Матеріали Міжн. наук.-практ. конф.: У 2-х ч., 18-21 вересня 2003 p.- Сімферополь, 2003.-Ч.1.-С.26-33,

4. Прадід Ю.Ф. Вступ до юридичної лінгвістики: Навчальний посібник/За ред. чл.-кор.АПрН України Ярмиша О.Н.-Сімферополь, 2002.-104 с 5. Прадід Ю.Ф. Юридична лінгвістика як окрема галузь знань// Вісник Луганського інститут> внутрішніх справ.-2001.-№3.-С.246-255. 6. Онуфрієнко Г.С. Українська правнича термінологія: Програма спецкурсу. -Запоріжжя, 2002. -16 с 7. Онуфрієнко Г.С. Мова юридичного фаху в управлінській діяльності: Навчальна програма спецкурс> для слухачів магістратури.-Запоріжжя, 2002.-37 с 8. Артикула Н.В. Мова права : юридична термінологія:Навчальний посібник.-2-ге вид., змін, і доп.-К., 2004.-277 с

9. Малько А.В. Юридическая доктрина как важнейшее направление современной российской правовой политики// Российская юридическая доктрина в XXI веке проблемы и пути их решения/ Под ред. А.И.Демидова.-Саратов, 2001.-С. 14-16.

10. Онуфрієнко Г.С. Производные лексемы с иноязычными интернациональными корнями: коммуникативный потенциал в национальном терминологическое пространстве/ Семантические реалии метаязыковых субстанций: Межд. сб. науч трудов.-Карлсруэ-Краснодар, 2001.-С.204-210. П. Онуфрієнко Г.С. Термінологічний потенціал мови спеціальності як потужний чинник професійної підготовки правника/, Українське право.-2002.-№1.-С.235-238. 12. Онуфрієнко Г.С. Лінгво-термінологічни? компонент юридичної діяльності// Мова і культура.-Випуск 7.-Том VI. Національн мови і культури в їх специфіці і взаємодії.-Київ, 2004.-С.261-267. 13. Онуфрієнко Г.С Гибриды как стилеобразующий лексический элемент языка науки и техники// «Slowa slowa, slowa w komunikacji jezykowej.-II.-Pod redakcja Marceliny Grabskiej.- Gdansk 2004.-C. 127-135. 14. Онуфрієнко Г.С. Термінологічний знак в юридичному дискурсі/ Українська термінологія і сучасність: 36. наук, праць/ Під ред. Л.О.Симоненко.-К. 2003.-Вип.У.-С.65-69. 15. Онуфрієнко Г.С. Філологічна парадигма сучасно' юридичної освіти в Україні// Право і лінгвістика: Матеріали II Міжн. наук.-практ конф. У 2-х ч., 23-26 вересня 2004 р.-Сімферополь, 2004.- 4.1. -С.Ш-118 16. Wlodzimierz V.Lejczyk, Luba Biesiekirska. Terminoznawstwo: przedmiot, metody struktura.-Bialystok, 1998.-184 с 17. Словник іншомовних слів/ Уклад.- С.М.Морозов Л.М.Шкарапута.-К., 2000.-680 с. 18. Меркель С.Э. Семантико-дистрибутивна? верификация терминологического знака (на материале документов немецкогс гражданско-процессуального права).-Автореф. дисс. ... канд. филол. наук,- Волгоград, 2001.-18 с. 19. Кияк Т. Мовна політика і термінознавство//Вісник Проблеми української термінології. -Львів: НУ "Львівська політехніка".-2004.- №503.-С.8-11.

2.3. Конспектування наукової інформації,! що сприймається на слух

Наукову інформацію, що сприймається на слух (лекцію, доповідь, виступ, повідомлення тощо), доводиться майже завжди письмово фіксувати, аби за записом відтворити (а в разі потреби і неодноразово) її зміст абсолютно точно, без перекручень, інтерпретацій і у повному (достатньому) обсязі для використання її в подальшій навчальній, науковій та професійній діяльності.

Процес конспектування такого виду є складнішим від попереднього і складається з трьох взаємообумовлених та паралельних мисленнєво-мовленнєвих дій: а) аудіювання (розуміння інформації, що сприймається на слух); б) мисленнєвої переробки почутого (визначення головної й неголовної, допоміжної інформації, переформулювання); в) письмової фіксації інформації. При цьому має бути реалізованою установка на утримання в короткочасній пам'яті всієї основної інформації до завершення наукового повідомлення, лекції, доповіді тощо.

Завдання 2.3.1. Ознайомтеся з наведеним алгоритмічним приписом, звертаючи особливу увагу на коментарі в рубриках Пам'ятайте!, Примітка. Усвідомте кожен "крок" мисленнєво-мовленнєвих дій та їх послідовність під час конспектування наукової інформації, що сприймається на слух.

АЛГОРИТМІЧНИЙ ПРИПИС ДО КОНСПЕКТУВАННЯ ДЖЕРЕЛ НАУКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ, ЩО СПРИЙМАЄТЬСЯ НА СЛУХ

1. Записуючи назву теми лекції (доповіді, повідомлення, виступу тощо), спробуйте спрогнозувати загальну схему того, що почуєте, та уявити цю тему в колі інших проблем і питань цієї навчальної дисципліни, спецкурсу (конференції, засідання тощо).

2. Сприймаючи на слух наукову інформацію, намагайтеся визначити головне в ній за зміною інтонації, темпу, голосу, за паузами, які завжди передують висновкам, за риторичними і проблемними запитаннями.

3. Намагайтеся швидко знайти підмет (логічний суб'єкт) і присудок (логічний предикат) фрази; саме це допоможе вам зрозуміти її загальний смисл і структуру, навіть якщо ви не допишете якісь слова.

Пам'ятайте! У текстах наукового стилю дієслівна сполучуваність є дуже вузькою та спеціалізованою, тому за дієсловом і записаною частиною фрази можна легко відтворити незафіксовані на папері об'єктні та обставинні компоненти змісту.

4. Слухаючи, здійснюйте одночасно мисленнєво-мовленнєву

переробку наукової інформації на внутрішньофразовому та міжфразовому

рівнях з метою підготовки її до запису.

Пам 'ятайте! При аудіюванні лекції (доповіді, повідомлення тощо) необхідно постійно усвідомлювати й переробляти зміст почутого, максимально лаконізуючи інформацію, але без втрати головного і цінного в ній. Цей процес мисленнєво-мовленнєвої переробки наукової інформації має здійснюватися двома етапами:

а) на внутрішньофразовому рівні: -слухаючи фразу, відкидати неголовне, надлишкове;

-скорочено фіксувати об'єктні та обставинні поширювачі дієслова, які

легко відтворюються або входять до складу терміносполук;

-рему (нове) записувати якнайточніше та якнайповніше;

-ті частини речень, що складають тему (відоме), записувати скорочено:

іменники замінювати особовими займенниками, вживати прислівники

місця, знаки-символи, абревіатури; виключати несуттєві прикметники

при іменниках та прислівники при дієсловах;

б) на міжфразовому рівні:

-слухаючи, обов 'язково зберігати актуально значуще в кожному блоці інформації, співвідносити кожну рему (нове) з попереднім контекстом; -уникати фраз, що дублюються;

-здійснювати лише можливе переконструювання речень, обов 'язково залишаючи при цьому всі предикати речень з головною інформацією та всі слова при предикаті з сильним керуванням, що входять до складу речень, якими розкривається зміст теми.

5. Здійсніть самоконтроль, з'ясувавши:

а) чи всю головну інформацію згідно з темою відбито в конспекті;

б) чи не порушено логічний зв'язок під час скороченого запису інформації;

в) чи всі використані символи та абревіатури є абсолютно точними відповідниками слів і словосполучень;

г) чи залишилася точною інформація при здійсненні переконструювань

речень;

р) чи не припустилися орфографічних, лексичних та граматичних помилок при записуванні.

6. Відредагуйте за результатами самоконтролю зміст, структуру та %говне оформлення одержаного конспекту.

Завдання 2.3.2. Складіть конспекти лекцій з опановуваних дисциплін, спираючись на модель алгоритмічного припису (fi_ue 2 3 1) та здійсніть за його вимогами самоконтроль й відповідне редагування виконаної роботи. Проналізуйте, що при такому виді конспектування саме для вас є найлегшим і чому.

Завдання 2.3.3. З'ясуйте, які з мисленнєво-мовленнєвих дій під час конспектування усного джерела наукової інформації _вам найважче виконувати і чому. Здійсніть тренінг саме цих етапів ко_нспекту_вання на матеріалі фахових текстів за вашою спеціальністю.

Завдання 2.3.4. Слухаючи та паралельно записуючи на відеомагнітофон телевізійну інформацію науково-публіцистичного характеру з актуальних гуманітарних проблем (напри/^ад про мовну політику в Україні, захист прав людини і дитини), складіть конспект. Здійсніть після цього самоконтроль виконаної роботи _за відповідним алгоритмічним приписом при повторному сприйнятті інформації. Відредагуйте, уразі потреби, свій конспект.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМО- ТА ВЗАЄМОКОНТРОЛЮ до РОЗДІЛУ 2

Завдання 1. Поясніть цілі складання плану дж_ер_ела наукової інформації.

Завдання 2. Схарактеризуйте, порівнявши, різні види планів текстів та назвіть сфери їх практичного використання.

Завдання3. З'ясуйте, який вид плану в науковій роботі студента домінує і чому. Проілюструйте відповідь переконливими пр_иклад_амц.

Завдання 4. Схарактеризуйте цілі конспектування письмових та усних джерел наукової інформації в навчальній та професійній сферахЗавдання 5. Поясніть відмінність плану від тез і конспекту джерела наукової інформації.

Завдання 6. Проаналізуйте свої конспекти лекцій з різних опановуваних навчальних дисциплін, з 'ясуйте їх переваги _та недопіки і складіть для себе пам 'ятку.

Завдання 7. Сформулюйте основні вимоги до плану й конспекту джерела наукової інформації.

Завдання 8. Відтворіть по пам 'яті алгоритмічний припис до складання плану джерела наукової інформації. Прокоментуйте найскладніші "кроки " мисленнєво-мовленнєвих дій при підготовці планів різних видів.

Завдання 9. Відтворіть по пам 'яті алгоритмічний припис до конспектування: а) друкованого джерела наукової інформації; б) усного джерела наукової інформації. Прокоментуйте найскладніші "кроки" мисленнєво-мовленнєвих дій при підготовці цих видів конспектів.

Завдання 10. Адресуйте практичні поради укладачу різних видів плану друкованого й усного джерела наукової інформації фахової тематики.

Завдання 11. Адресуйте практичні поради укладачу конспекту друкованого й усного джерел наукової інформації фахової тематики.

Завдання 12. Опрацюйте наукову статтю (параграф, розділ підручника тощо) актуальної тематики з обраної вами спеціальності. "Згорніть" ("спакуйте") інформацію наукового джерела до рівня номінативного плану та стислого конспекту. Здійсніть само- і взаємоконтроль виконаної роботи та з'ясуйте рівень якості підготовлених плану й конспекту і їх відповідність вимогам засвоєних у попередніх розділах алгоритмічних приписів.

Завдання 13. Наведіть і прокоментуйте дефініції понять "план" і "конспект" у контексті навчальної, науково-дослідної та професійної діяльності.

Завдання 14. Проілюструйте сполучальні властивості термінів "план " і "конспект ", склавши з ними словосполучення за двома моделями: "прикметник (дієприкметник) + іменник", "іменник у Н.в. + іменник уР.в.".

Завдання 15. Поясніть, чому в номінативних планах наукових джерел переважно використовують віддієслівні іменники (наприклад, здійснення, розробка, огляд), а не дієслова.

Завдання 16. Проаналізуйте в аспекті виконуваних функцій план (зміст) підручника, навчального посібника (або їх окремого розділу) з опановуваної дисципліни.

Завдання 17. Обґрунтуйте, зміст якої з трьох запропонованих назв джерела науково-навчальної інформації (Публічне мовлення / Специфіка публічного мовлення / Культура публічного мовлення) якнайточніше розкриває наведений план.

І). Цілі та завдання публічного мовлення.

2). Якісні та кількісні параметри публічного мовлення.

3).Ниди та жанри публічного мовлення.

4). ('участи) етикет публічного мовлення. Завдання ІН. їапроіюнуйте, аргументувавши, перший пункт до наведеного без нього плану розділу "Основи полемічного мистецтва" в навчальному посібнику з риторики для студентів.

І)...?

2). Сутність, різновиди та функції публічного спору.

3). Історичні витоки публічного спору.

4). Полемічні правила і прийоми.

5). Алгоритмічний припис для учасників диску сії,полеміки.

6). Етикет полеміста.

7). Ознаки ораторського таланту і риси індивідуальності в полемічному мистецтві. Завдання 19. Сформулюйте і деталізуйте підпунктами (а,б,в,г) останній пункт для наведеного без нього плану розділу "Стилістика " в навчальному посібнику з української мови для студентів.

Основні поняття стилістики. Стилі мови і стилі мовлення. Стилістична система української мови. Стилістичні засоби української мови. Розмовний стиль. Художній стиль. Публіцистичний стиль. Офіційно-діловий стиль.

Завдання 20. Доберіть найточніші і найдоцільніші заголовки до джерел наукової інформації, плани яких наведено.

І). Вплив національно-культурних чинників на процес спілкування.

2). Національно-культурна специ­фіка мовленнєвого етикету.

3). Комунікативні табу.

4). Невербальні особливості між-культурної комунікації.

І). Суспільна природа мови.

2). Суспільні функції мови.

3). Суспільний характер мовної норми.

4). Мова як найважливіша етнічна ознака.

5). Мова і нація, держава, суспіль­ство.

І). Українська термінологія в історії й розвитку.

2). Українська термінографія: здобутки і прорахунки.3). Українське термінознавство як наука і навчальна дисципліна.

4). Актуальні проблеми сучасного українського термінознавства.

РОЗДІЛ 3. АЛГОРИТМІЧНІ ПРИПИСИ ЯК

РЕГЛАМЕНТОВАНІ СХЕМИ НАВЧАЛЬНИХ ДІЙ ПРИ

АНАЛІТИЧНОМУ ОПРАЦЮВАННІ ІНФОРМАЦІЇ

НАУКОВОГО ДЖЕРЕЛА

Набувши досвіду композиційно-змістового аналізу наукового тексту, кожен може і має розвинути навички анотування, реферування, рецензування наукової літератури зі спеціальності у відповідності до вимог нормативних документів. Анотування й реферування наукових джерел - важливий чинник професійної підготовки в системі самоосвіти. В опануванні цими видами писемної мовленнєвої діяльності реальними помічниками стають відповідні алгоритмічні приписи, які визначають "кроки" розумової діяльності, їх логічну послідовність за загальною моделлю, як-от: визначення і вилучення необхідної інформації, переформульовування її та аргументований виклад за логікою й вимогами відповідних жанрів наукової літератури.

3.1. Анотування наукового джерела

Анотування ~ це процес створення анотації (лат. annotatio -зауваження, помітка, від annoto - позначаю), під якою розуміють коротку, стислу характеристику змісту книги, статті тощо.

Анотація обов'язково складається з двох частин: бібліографічного опису (вихідні дані джерела у відповідності до чинних ДЕСТів) і власне тексту. Сутність і призначення анотації полягають у тому, що вона є стислою характеристикою джерела інформації та відповідає на питання, про що йдеться в цьому джерелі. Анотація не розкриває змісту наукового джерела, а лише інформує про наявність наукового джерела певного змісту і характеру. Таким чином, анотація дозволяє користувачеві скласти достатнє й об'єктивне попереднє уявлення про незнайому для нього

наукову публікацію і тим самим допомагає в пошуку, відборі та систематизації необхідної інформації.

За різними параметрами виокремлюються кілька видів анотацій: 1) за змістом і цільовим призначенням - довідкові (описові, інформаційні) та рекомендаційні; 2) за повнотою охоплення змісту анотованого джерела - загальні та спеціалізовані (в тому числі аналітичні); 3) за кількістю анотованих джерел - групові та негрупові.

Найбільшого поширення в науковій та навчально-науковій діяльності набули довідкові анотації, які характеризують наукове джерело за тематикою й проблематикою. Саме вони є найефективнішими в наданні своєчасної, об'єктивної і достатньої інформації про нові досягнення в різних галузях науки та суттєво заощаджують час пошуку й збирання наукової інформації. Знання алгоритмічного припису до анотування, уміле й оперативне користування ним сприяє адекватному вилученню основних положень наукового джерела та їх оформленню у відповідності до вимог нормативної документації.

Текст довідкової анотації може складатися з відомостей про:

• науковий жанр джерела (підручник, монографія, дисертація, стаття, доповідь тощо);

• призначення джерела;

• завдання, які розв'язує автор джерела;

• метод, яким користувався автор (експеримент, порівняльний аналіз тощо);

• структуру анотованого джерела;

• предмет і тему джерела, основні положення й висновки;

• допоміжний та ілюстративний матеріал, додатки тощо;

• про автора (у разі необхідності).

Характерною особливістю змісту анотації є те, що в ній обов'язково має зазначатися, що нового несе анотоване наукове джерело в порівнянні з іншими, близькими до нього тематикою й цільовим призначенням; чим відрізняється це видання від попередніх. Щоб вилучити з наукового джерела основну і нову інформацію та сформулювати й правильно оформити її в жанрі анотації, необхідно мати як достатні знання у відповідній галузі знань, так і сформовані навички й уміння у складанні анотації.

Процес анотування наукового джерела має відповідати певним вимогам. Так, зокрема, композиція анотації має бути внутрішньо логічною і може відрізнятися від композиції анотованого джерела; відбір відомостей для анотації, їх формулювання та розташування залежать від змісту й характеру анотованого джерела, від призначення анотації та її адресата; мова анотації має бути науковою, нормативною, лаконічною,

ясною, простою, без довгих і занадто складних речень; загальний обсяг анотації не повинен перевищувати 500 друкованих знаків і лише у виняткових випадках може сягати 800 - 1000 друкованих знаків. Довідкові анотації можуть бути максимально лаконічними (1-3 речення) або розгорнутими, але не перевищувати вказаних обсягів.

Найпоширенішою помилкою при складанні анотацій є їх надлишковість, яка виникає переважно при повторенні інформації, використанні зайвих фраз, вставних слів, складних підрядних конструкцій.

Завдання 3.1.1. Ознайомтеся з наведеним алгоритмічним приписом, звертаючи особливу увагу на коментарі в рубриках: Пам'ятайте! Примітка. Усвідомте кожен "крок" мисленнєво-мовленнєвих дій та їх послідовність при анотуванні друкованого наукового джерела.

АЛГОРИТМІЧНИЙ ПРИПИС ДО АНОТУВАННЯ НАУКОВОГО ДЖЕРЕЛА

1. Ознайомтеся з вихідними даними наукового джерела (назва, жанр наукової продукції, автор, рік і місце видання, структура, обсяг, ілюстрації тощо).

2. Прочитайте текст, усвідомлюючи його загальний зміст.

3. Визначте логічний суб'єкт (те, про що розповідається в тексті) і логічний предикат (те, що про цс говориться).

4. З'ясуйте актуальність і адресат джерела (статті, книги тощо).

5. Проаналізуйте структуру тексту (книги), визначивши вступну, основну та заключну частини.

6. Визначте головну інформацію основної частини тексту, відповівши для цього на такі питання:

•Які проблеми висвітлюються?

•Що констатує автор?

•Як розглядаються і розв'язуються поставлені проблеми?

•Яких висновків доходить автор?

7. Оформіть письмово текст анотації, використовуючи необхідні лексико-граматичні конструкції.

8. Здійсніть самоконтроль виконаної роботи.

9. Відредагуйте текст анотації, зіставивши його з науковим джерелом і перевіривши за правописними нормами. Зверніть увагу на обсяг анотації (не більше 8% тексту-джерела), її структурну організацію і логіко-граматичні зв'язки між реченнями та їх частинами.

Примітка. Найпоширенішою є така модель довідково-рекомендаційної анотації наукового джерела:

1. Вступна частина: вихідні дані джерела (назва, жанр, автор, місце і рік видання, структура, обсяг, ілюстрації).

2. Основна частина: перелік основних проблем та/або висновків тексту-джерела (можна за розділами, главами, параграфами).

3. Заключна частина: актуальність і адресат джерела.

Пам 'ятайте! Показниками рівня анотації є:

• якість і точність інформації про періиоджерело;

• логічне її оформлення;

• відповідність чинним мовним нормам;

• обмежений обсяг.

Завдання 3.1.2. Ознайомтеся з текстами довідкових і рекомендаційних анотацій на видану останніми роками та актуальну для студентів наукову літературу різних жанрів. Визначте їх структуру, порівнявши з типовою моделлю анотацій, та знайдіть синонімічні лексико-граматичні конструкції, які використано для оформлення кожної її частини. Занотуйте вихідні дані джерел за своїм фахом.

Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови: Академ, граматика укр. мови /1. Вихованець, К. Городенська; За ред. І. Вихованця. - К.: Унів. вид-во „Пульсари", 2004. - 400 с

У теоретичному курсі описано морфологічну систему і структуру сучасної

української літературної мови. Розглянуто з позиції функціонально-категорійної

граматики центральні питання морфології: морфологічні одиниці й типи

морфологічних категорій; функції морфологічних одиниц і категорій; взаємозв'язки

морфології, синтаксису і словотвору. У книзі апробовано теоретичні засади нової

академічної граматики української мови.

Призначено для мовознавців, викладачів і студентів філологічних факультетів.

Горпинич В.О. Українська морфологія: Навчальний посібник. *-Дніпропетровськ: ДДУ, 2000. - 364 с

У посібнику висвітлено основні закономірності функціонування морфологічної

системи української мови, проаналізовано відповідно до сучасних наукових

принципів категоріальне значення, морфологічні категорії, синтаксичні властивості і

склад суфіксів кожної частини мови.

Для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів.

Глущик С.В. Сучасні ділові папери: Навч. посіб. для вищ. та серед, спец, навч. закладів/С.В. Глущик, О.В. Дияк, С.В. Шевчук. - К.: "А.С.К.", 2001. - 400 с

У посібнику подаються основні ознаки офіційно-ділового стилю та

розглядається писемна форма його реалізації - ділові папери. Наведено зразки

документів, правила їх оформлення, вправи різного ступеня складності. Виклад

основного матеріалу доповнюють словник ділової людини, правила орфографії та

пунктуації в таблицях.

> Для студентів вищих навчальних закладів України.

Зубков М.Г. Українська мова: Універсальний довідник. - X.: ВД „Школа", 2004. - 496 с

Довідник є найновішим і найповнішим функціональним виданням такого роду.

Розгляд змін у правописі, що сталися, відбуваються або очікуються, супроводжується

науковим обгрунтуванням та коротким історичним коментарем.

У книзі розглянуто різні граматичні теми, лексичні узгодження, вживання літери Ґ не лише в загальних назвах, а й у власних іменах; викладено паралельні форми вживання фразеологізмів, сталих виразів з огляду на їх російські аналоги. Доречними є додатки: скорочення, імена по батькові, словнички типових мовних зворотів тощо.

т

Довідник розраховано на всіх, не байдужих до своєї грамотності. . ,]..і

ї-

Царук О. Українська мова серед інших слов'янських: етнологічні та граматичні параметри: Монографія. - Дніпропетровськ: "Наука і освіта", 1998.-24 с

У монографії досліджуються питання виділення української мови з

правслов'янської, початкові щаблі її становлення як самобутньої лінгвістичної

системи на тлі процесів, пов'язаних із постанням інших слов'янських мов. На основі аналізу вже відомих та нових історичних, археологічних, етнографічних, антропологічних і лінгвістичних фактів заперечується традиційна тріалістична дистрибуція слов'янських мов та пропонується дуалістичний розподіл на антську і словенську підгрупи; визначаються основні етнологічні і граматичні параметри українського глотогенезу, по-новому осмислюється місце і значення української мови серед інших слов'янських.

Для славістів, лінгвістів, істориків, гуманітаріїв, викладачів ВНЗ, аспірантів, студентів, усіх, хто цікавиться історією українського народу та його мови.

Проблеми культури професійної мови фахівця: теорія та практика» Матеріали V всеукраїнської науково-методичної конференції. - Донецьк: ДЮІ МВС при ДонНУ, 2005. - 212 с

У матеріалах конференції розглядаються питання, пов'язані із впливом

культури мови на якість професійної діяльності, з особливістю мови ділового

спілкування, з практикою формування філологічної компетентності майбутніх

фахівців.

Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. - Дрогобич: „Відродження", 1994. - 218 с

Пропонована праця в лаконічній формі тез широко висвітлює мовознавчу

проблематику, пов'язану із суттю, роллю та функціонуванням мови в суспільстві,

_; розкриває механізм денаціоналізації народу на мовному грунті, подає науковий

■ матеріал, необхідний кожному громадянинові для вироблення мовознавчого

світогляду, належного ставлення до рідної та інших мов.

Онуфрієнко Ґ.С. Риторика у практичних завданнях для юристів: Навчальний посібник. - Запоріжжя: ЗЮІ, 2002. - 307 с

Це один із перших ґрунтовних навчальних посібників, у якому в оригінальний

спосіб систематизовано висвітлюються основоположні поняття і категорії риторики

як навчальної дисципліни, що забезпечує активну технологію здобуття знань та

високий ступінь мотивації навчальної діяльності.

Складається посібник з дев'яти одномодельних розділів, короткого тлумачного ..

словника та покажчика власних імен. Поліфункційні завдання до актуальних матеріалів першоджерел спрямовані на розвиток і вдосконалення комунікативної компетентності та піднесення культури переконання й культури мовлення. Посібник покликаний допомогти самоактуалізуватись і студентові, і фахівцеві, і пересічному читачеві завдяки риторичній освіченості та посилити знаннями комунікативну інтуїцію й досягти вершин свого професіоналізму.

Для студентів, спеціалістів з правознавства, а також усіх, хто здобуває вищу гуманітарну освіту і прагне досконало оволодіти секретами організації мисленнєво-мовленнєвої діяльності та управління нею.

Оуенз К. Право: Посібник для студентів бізнес-спеціальностей.-К.: „Знання", КОО, 2002. - 605 с

Завдяки простоті та доступності викладення матеріалу ця книга впродовж п'яти

років є одним з основних навчальних посібників з права для студентів Великої

Британії, що навчаються бізнес-спеціальностям. Вона набуває особливої актуальності

в умовах входження України в європейське економічне і правове поле. У посібнику

розглядаються загальні принципи права країн ЄС, правові основи організації бізнесу,

трансакцій, взаємовідносин і співпраці суб'єктів підприємницької діяльності,

укладання угод, продажу і постачання товарів та послуг, експорту, страхування і

банкрутства, наводяться численні приклади практичного застосування права у сфері

бізнесу.

Для студентів економічних спеціальностей, фахівців-практиків, усіх, хто цікавиться економікою і правом.

Шегда А.В. Менеджмент: Навч. посібник. - К.:„3нання", КОО, 2002. -583 с.

Пропонована книга - перероблений і доповнений варіант навчального посібника „Основы менеджмента", який уперше вийшов друком 1998 р. і отримав високу оцінку фахівців. Головна увага у посібнику приділяється економічній природі, сутності, функціям, принципам і методам здійснення ефективного менеджменту організацій. Розкриваються системи мотивацій, економічний та організаційний механзми управління сучасними підприємницькими структурами. Друга частина книги присвячена практичним аспектам менеджменту: наводяться методики аналізу

використання особистого часу, шнек-имя фірми, ділові ігри, тести, а також словник базових термінів і понять, список літератури. _w

Розраховано на студенті», аспірантів і викладачів ВНЗ.

Склад і структура термінологічної лексики української мови. - К.: "Наукова думка", 1984. - 196 с

У монографії висвітлюються актуальні для українського мовознавства

принципи класифікації термінологічної лексики, системно описуються тематичний

склад і структурно-генетичні особливості термінологічної лексики на матеріалі

термінів суспільно-політичних, фізико-математичних, технічних і біологічних

терміносистем. Використовуються лексичні дані термінологічних словників і новітніх

праць з досліджуваних галузей науки і виробництва.

Для термінографів, перекладачів, викладачів, студентів, працівників видавництв.

Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. - К.: Видавничий центр „ДрУк", 1998. - 448 с.

У монографії розглядається проблема суспільної трансформації України за

доби незалежності у контексті багатовікового історичного досвіду.

Утвердження української ідентичності, віднайдення Україною шляху до себе, визначення магістрального напряму суспільного поступу автори пов'язують із необхідністю „зняття" дилеми „Схід - Захід" шляхом культурно-політичного синтезу цивілізаційних надбань кожного народу на просторі „Великої Європи".

Монографія адресована професійним політикам, політологам, науковцям-■суспільствознавцям, викладачам навчальних закладів, студентам та всім тим, кому небайдуже минуле, сучасне та майбутнє України.

Українська термінологія і сучасність: 36. наук, праць. Вип. V / Відп. ред. Л.О. Симоненко. - К.: КНЕУ, 2003. - 324 с

П'яте видання збірника наукових праць своєю тематикою і проблематикою засвідчує велике розмаїття навколишнього світу на початку третього тисячоліття. Статті присвячені як традиційним науковим галузям і термінознавчим напрямкам, так

і новітнім сферам людського пізнання (менеджмент, інвестиційна політика, комп'ютерні технології тощо). Належна увага у збірнику приділена практично-прикладним аспектам термінознавства - термінологічній лексикографії та терміновживанню в навчальному процесі вищої школи.

Вісник: Проблеми української термінології. - Львів: Національний університет „Львівська політехніка". - 2004. - № 503. - 196 с

У Віснику опубліковано статті, які розкривають такі тематичні напрями: теоретичні засади термінознавства та лексикографії, термінологія природничих, технічних та гуманітарних знань.

Для науковців і фахівців різних галузей знань, а також викладачів і студентів.

Історія української Конституції / Упоряд. А.Г.Слюсаренко, М.В.Томенко. -К.: "Право", 1997. - 464 с

У книзі зібрано та проаналізовано конституційно-державні акти України з

найдавніших часів до сьогодення. Переконливо доводиться, що Конституцію Пилипа Орлика (1710 p.), "Начерки Конституції" Георгія Андрузького (1850 p.), Основний Закон "Самостійної України" (1905 p.), Конституцію УНР (1918 p.), Конституцію Отто Ейхельмана (1920-1921 pp.), Конституцію України (прийняту 28 червня 1996 р.) єднає ідея демократичної незалежної України.

Вивчення історії створення та прийняття конституційних документів, а також розв'язання в них проблем форми правління й устрою держави, місця особистості, нації та суспільства в системі етичних цінностей стане в нагоді у процесі пошуків шляхів розбудови України як держави правової, демократичної.

Видання зацікавить науковців, політиків, викладачів, студентів та читачів, які поглиблено вивчають національну історію.

Конституційне право України / За ред. В.Я.Тація, В.Ф.Погорілка, Ю.М.Тодики. - К.: Український центр правничих студій, 1999. - 376 с

Це один із перших підручників з конституційного права України,

підготовлений на основі нової Конституції України з урахуванням досягнень вітчизняної і зарубіжної наукової конституційної думки та практики конституційного будівництва. , і'_; >..!■■

використання особистого часу, ниичсшія фірми, ЛНШН 'ГР^И> тести, а також словник базових термінів і понять, список лі і сратури. ■ «

Розраховано на студентів, аспірантів і викладачів ВНЗ.

Склад і структура термінологічної лексики української мови. - К.: "Наукова думка", 1984. - 196 с

У монографії висвітлюються актуальні для українського мовознавства

принципи класифікації термінологічної лексики, системно описуються тематичний

склад і структурно-генетичні особливості термінологічної лексики на матеріалі

термінів суспільно-політичних, фізико-математичних, технічних і біологічних

терміносистем. Використовуються лексичні дані термінологічних словників і новітніх

праць з досліджуваних галузей науки і виробництва.

Для термінографів, перекладачів, викладачів, студентів, працівників видавництв.

Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. - К.: Видавничий центр „ДрУк", 1998. - 448 с

У монографії розглядається проблема суспільної трансформації України за

доби незалежності у контексті багатовікового історичного досвіду.

Утвердження української ідентичності, віднайдення Україною шляху до себе, визначення магістрального напряму суспільного поступу автори пов'язують із необхідністю „зняття" дилеми „Схід - Захід" шляхом культурно-політичного синтезу цивілізаційних надбань кожного народу на просторі „Великої Європи".

Монографія адресована професійним політикам, політологам, науковцям-суспільствознавцям, викладачам навчальних закладів, студентам та всім тим, кому небайдуже минуле, сучасне та майбутнє України.

Українська термінологія і сучасність: 36. наук, праць. Вип. V / Відп. ред. Л.О. Симоненко. - К.: КНЕУ, 2003. - 324 с

П'яте видання збірника наукових праць своєю тематикою і проблематикою

засвідчує велике розмаїття навколишнього світу на початку третього тисячоліття.

Статті присвячені як традиційним науковим галузям і термінознавчим напрямкам, так

і новітнім сферам людського пізнання (менеджмент, інвестиційна політика, комп'ютерні технології тощо). Належна увага у збірнику приділена практично-прикладним аспектам термінознавства - термінологічній лексикографії та терміновживанню в навчальному процесі вищої школи.

Вісник: Проблеми української термінології. - Львів: Національний університет „Львівська політехніка". - 2004. - № 503. - 196 с.

У Віснику опубліковано статті, які розкривають такі тематичні напрями: теоретичні засади термінознавства та лексикографії, термінологія природничих, технічних та гуманітарних знань.

Для науковців і фахівців різних галузей знань, а також викладачів і студентів.

Історія української Конституції / Упоряд. А.Г.Слюсаренко, М.В.Томенко. -К.: "Право", 1997. - 464 с

У книзі зібрано та проаналізовано конституційно-державні акти України з

найдавніших часів до сьогодення. Переконливо доводиться, що Конституцію Пилипа Орлика (1710 p.), "Начерки Конституції" Георгія Андрузького (1850 p.), Основний Закон "Самостійної України" (1905 p.), Конституцію УНР (1918 p.), Конституцію Отто Ейхельмана (1920-1921 pp.), Конституцію України (прийняту 28 червня 1996 р.) єднає ідея демократичної незалежної України.

Вивчення історії створення та прийняття конституційних документів, а також розв'язання в них проблем форми правління й устрою держави, місця особистості, нації та суспільства в системі етичних цінностей стане в нагоді у процесі пошуків шляхів розбудови України як держави правової, демократичної.

Видання зацікавить науковців, політиків, викладачів, студентів та читачів, які поглиблено вивчають національну історію.

Конституційне право України / За ред. В.Я.Тація, .В.Ф.Погорілка, Ю.М.Тодики. - К.: Український центр правничих студій, 1999. - 376 с

Це один із перших підручників з конституційного права України,

підготовлений на основі нової Конституції України з урахуванням досягнень вітчизняної і зарубіжної наукової конституційної думки та практики конституційного будівництва.

У ньому системно розглядаються основи теорії конституційного права і конституціоналізму, загальні засади конституційного ладу України, конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні, форми безпосереднього народовладдя, статус органів законодавчої, виконавчої і судової влади та Президента України, територіальний устрій і місцеве самоврядування в Україні. Законодавчі та інші нормативно-правові акти подано в підручнику станом на 1 вересня 1999 року.

Для студентів, аспірантів, викладачів юридичних ВНЗ і факультетів. -

Юридичний словник-довідник / За ред. Ю.С.Шемшученка. - К.: "Феміна", 1996. - 696 с

У виданні в доступній формі наведено й прокоментовано основні юридичні

поняття, що стосуються державного устрою і правової системи України, прав та обов'язків громадян, правового статусу підприємств, установ, організацій тощо.

Особливу увагу приділено висвітленню нового національного законодавства, прийнятого після проголошення незалежності України, а також норм і принципів міжнародного права.

Для працівників органів законодавчої, виконавчої і судової влади, підприємств, установ та організацій, а також підприємців, управлінців і всіх, хто прагне знати закони і практику їх застосування.

Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп. ред.) та ін. - К.: "Українська енциклопедія", 1998. - Т.1: А - Г. - 672 с. : іл.

Юридична енциклопедія - перший в Україні багатотомний систематизований

звід знань про державу і право. Видання охоплює всі галузі права. Висвітлює внесок української та зарубіжної науки у розвиток юриспруденції, відображає світову та національну історію державотворення, діяльність правових інституцій. Розкриваються процеси державної і правової розбудови сучасної України.

У першому томі подано 1659 статей, карти та ілюстративний матеріал. _ка. Розраховано на найширше коло читачів.

Вивід прав України / М.Грушевський, І.Франко, М.Костомаров та ін. -Львів: МП "Слово", 1991. -128 с

У збірнику вміщено практично невідомі сучасному читачеві документи та

матеріали провідних політичних діячів України, які, поряд із науковими трактатами і

публіцистичними статтями видатних представників української науки і літератури є (І.Франко, М.Костомаров, М.Грушевський, С.Величко, 1.Мазепа та ін.), висвітлюють розвиток української політичної незалежної думки впродовж останніх сторіч. Для юристів, істориків, а також усіх, хто цікавиться історією України.

Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. - К.: УПФ, 1999. -№ 1.-392 с

У цьому числі журналу подаються матеріали щодо практики Європейського

суду з прав людини за такими рубриками: 1. Документи Ради Європи; 2. Правила процедури; 3. Інформаційно-довідкові та статистичні матеріали; 4. Справи, коментарі; 5. Науково-дослідницькі матеріали; 6. Бібліографічні матеріали; 7. Додаткові матеріали; 8. Порядок звернення до Європейського суду з прав людини.

Матеріали до журналу надаються Центром інформації та документації Ради Європи в Україні, а також отримуються із ресурсів Ради Європи через глобальну мережу Internet. У цьому числі журналу друкуються рішення у справах за статтями 5, 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Загальна теорія держави і права / За ред. В.В.Копєйчикова. - К.: "Юрінком Інтер", 1998.-320 с.

У навчальному посібнику з використанням нових методів і принципів пізнання

державно-правових явищ висвітлено зміни і тенденції їх розвитку, проаналізовано світовий досвід з цих питань, сформульовано основні державно-правові положення. Велику увагу приділено теорії народовладдя, видам, системам забезпечення і проявам його у нашій державі. Наведено характеристики основних правових сімей сучасності. Викладення теорії чи іншого питання автори поєднують із практикою його розв'язання.

Для студентів і викладачів вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться проблемами держави і права.

Антонович М. М. Міжнародне публічне право: Навч. посібник. - К.: Вид. дім „KM Академія"; Алерта, 2003. - 308 с.

У навчальному посібнику аналізуються основні поняття, категорії, інститути та

галузі міжнародного публічного права крізь призму їх застосування в Україні. Основний акцент переноситься з традиційної в радянській науці уваги до теорії міжнародного права на застосування міжнародного права в практиці держав.

Для студентів та аспірантів правничих, міжнародних факультетів вищих навчальних закладів, викладачів та юристів-міжнародників.

Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом / Пер. з англ. -Харків: "Консум", 2000. - 592 с

Уперше виданий у 1970 році, „Сучасний вступ до міжнародного права" швидко

визначився як такий, що користується найширше, та вдалий підручник у галузі. Він охоплює різноманіття тем - від дипломатичного імунітету до прав людини, від визнання урядів до військових злочинів. Це нове видання нині цілком перероблене і доповнене з метою відбитку багатьох нових змін і містить додаткові глави про права людини, відповідальність держав, довкілля та економіку.

Українською мовою перекладено вперше.

Розраховано на викладачів, студентів ВНЗ, фахівців з міжнародного права.

Мовні питання в Україні. 1917 - 2000: Документи і матеріали / Укладач Ю.Ф. Прадід. - Сімферополь: "Доля", 2003. - 288 с.

У збірнику вміщено документи і матеріали, що стосуються розв'язання мовних

проблем в Україні з 1917 по 2000 рік: про діяльність Центральної ради, гетьманату, директорії, ЦВК і РКН у УРСР, резолюції та постанови з'їздів і пленумів КП(б)У, Комуністичної партії Польщі, Комуністичної партії Західної України, ноти Радянського уряду, закони і постанови Верховної Ради Української РСР, Верховної Ради України, матеріали преси тощо.

Хрестоматія стане у пригоді ученим, законодавцям, студентам, усім, хто цікавиться цією проблематикою.

Завдання 3.1.3. Перекладіть українською мовою наведені анотації актуальних наукових джерел різних жанрів. Порівняйте в анотаціях, підготовлених засобами споріднених (російською та українською) мов, лексико-граматичні конструкції-відповідники. Запишіть конструкції, які найчастіше використовуються в текстах довідково-рекомендаційних анотацій. Занотуйте вихідні дані джерел, що пов 'язані з вашим фахом.

Российская юридическая энциклопедия. - М.: Издательский Дом "ИНФРА-М", 1999. - 1110с.

Первая российская универсальная юридическая энциклопедия, включающая в

себя около 4000 статей. В энциклопедии рассмотрены все отрасли и институты

современной юридической науки. Авторы энциклопедии - известные российские ученые и юристы-практики.

Для широкого круга читателей, интересующихся вопросами права.

Алпатов В.М. История лингвистических учений. Учебное пособие. - 2-е изд., испр. - М.: «Языки русской культуры», 1999. - 368 с.

Книга представляет собой учебное пособие по курсу «История

лингвистических учений», входящему в учебную программу филологических факультетов университетов. В ней рассказывается о возникновении знаний о языке у различных народов, о складывании и развитии основных лингвистических традиций: античной и средневековой европейской, индийской, китайской, арабской, японской. Описано превращение европейской традиции в науку о языке, накопление знаний и формирование научных методов в XVI-XVIII веках. Рассмотрены основные школы и направления языкознания XIX-XX веков, развитие лингвистических исследований в странах Европы, США, Японии и нашей стране.

Пособие рассчитано на студентов-филологов, но предназначено также для всех читателей, интересующихся тем, как люди в различные эпохи познавали язык.

Современная американская лингвистика: Фундаментальные направления / Под ред. А.А. Кибрика, И.М. Кобозевой и И.А. Секериной.-Изд. 2-е, испр. и доп. - М.: Едиториал УРСС, 2002. - 480 с.

Настоящая книга представляет собой сборник обзоров по современной

американской лингвистике. В книге рассматриваются наиболее фундаментальные направления американской лингвистики, такие, как генеративная (порождающая) грамматика, приложения генеративного подхода к материалу различных языков (в особенности русского), фонология, формальная семантика, психолингвистика, усвоение языка, функциональная и когнитивная лингвистика. Обзоры написаны российскими и американскими авторами, активно работающими в соответствующих областях науки. Во всех обзорах отражено новейшее состояние лингвистических исследований.

Издание предназначено лингвистам всех специализаций, представителям родственных наук, историкам и философам науки, всем интересующимся языкознанием и языком.

Ермакова В.Н., Онуфриенко Г.С., Красан Т.Н. Алгоритмические предписания в управлении самостоятельной работой иностранных студентов // Проблемы высшей школы. Республиканский научно-методический сборник.-К., 1991.- Выпуск 75. - С.50-53.

Представлены результаты управления самостоятельной работой иностранных

студентов-нефилологов. Рассматриваются пути повышения эффективности самостоятельной работы студентов при овладении иностранным языком -использование алгоритмических предписаний (указаний, памяток, инструкций).

Баранов А. Н. Введение в прикладную лингвистику: Учебное пособие.-Изд. 2-е, исправленное. - М.: Едиториал УРСС, 2003. - 360 с.

В основу книги положены курсы лекций, которые автор читал на отделениях

прикладной лингвистики филологического факультета МГУ им. М.В.Ломоносова и в Московском государственном лингвистическом университете. В учебнике представлены основные направления прикладной лингвистики — как уже устоявшиеся классические дисциплины (компьютерная лингвистика, машинный перевод, информационно-поисковые системы, лексикография, терминоведение и терминография, методика преподавания языка, теория перевода), так и новейшие специальности, получившие развитие в последние десятилетия — корпусная лингвистика, политическая лингвистика, лингвистические аспекты нейро-лингвистического программирования, теория воздействия. Особое внимание обра­щается на методы исследования, развиваемые в каждом из прикладных направлений. Во многих случаях обсуждаются примеры использования прикладных методов и полученные результаты. В конце параграфов учебника предусмотрены практические задания, которые позволяют применить усвоенный материал в конкретной проблемной сфере. В отдельной главе рассматриваются проблемы взаимовлияния теории и практики в науке о языке, а также перспективы развития прикладных областей лингвистики.

Учебник предназначен для студентов и аспирантов отделений прикладной лингвистики филологических факультетов университетов, других высших учебных заведений, а также для всех интересующихся современными направлениями развития языкознания и его приложений. і

Пристайко Т.С. Лексико-номинативная организация специального текста. Монография. - Днепропетровск: УкО ША-прес, 1996. 200 с.

В монографии рассматриваются актуальные проблемы функциональной

лексикологии и терминологии на материале специальных текстов технического профиля.

Для научных работников, преподавателей вузов, аспирантов, студентов, широкого круга читателей.

Залевская А.А., Медведева И.Л. Психолингвистические проблемы учебного двуязычия: Учеб. пособие. - Тверь: Твер. гос. ун-т, 2002. - 194 с.

Учебное пособие посвящено вопросам теории овладения вторым языком в

условиях учебного двуязычия. Обсуждаются современные научные подходы к изучению и объяснению особенностей и механизмов овладения вторым / иностранным языком; прослеживается динамика формирования в мировой науке различных точек зрения на роль первого языка в овладении вторым языком, на сущность и специфику феноменов ошибки, языкового переноса, "промежуточного языка" и т.д.; рассматриваются различные виды знаний и стратегий овладения языком и используемых обучаемыми опорных элементов; внимание акцентируется на задачах овладения иноязычным словом как «живым знанием» и изменении роли преподавателя в процессе обучения второму языку.

Книга предназначена для студентов филологических специальностей и полезна всем интересующимся механизмами функционирования языка, в том числе лингвистам, психолингвистам, переводчикам, специалистам в области двуязычия, психологии речи, обучения второму/иностранному языку.

Рузавин Г.И. Логика и аргументация: Учебн. пособие для вузов. - М.: "Культура и спорт, ЮНИТИ", 1997. - 351 с.

Это первая в отечественной литературе попытка рассмотреть законы и

принципы логики в тесной связи с аргументацией, используемой в практических и научных рассуждениях.

Основное внимание обращается на диалог как на ту реальную среду, в рамках которой происходят споры, дискуссии, диспуты и полемики. Изложение логических вопросов подчинено целям выработки навыков критического мышления в процессе аргументации.

Дни сгудешпн гуманитарных вузов, а также широкого круга лиц, желающих овладеть штыками аргументации как искусства рационального убеждения.

Логический анализ языка. Семантика начала и конца / Отв. ред. Н. Д. Арутюнова. -М.: «Индрик», 2002. — 648 с.

В книге определены условия формирования и дифференциации концептов

«начала» и «конца». Подробно анализируются их функции в образовании видо-временных значений глаголов, их влияние на интонационный контур высказывания, их роль в словообразовании, семантике групп глаголов, а также отдельных лексических и фразеологических единиц. Предметом рассмотрения являются некоторые особенности понятий начала и конца в традиционных культурах. Большое внимание уделено рамочной функции начала и конца в разных видах текстов: фольклорных, художественных, публицистических, в жанре устного рассказа и др. В ряде статей характеризуется место, занимаемое понятиями начала и конца, конечного и бесконечного в некоторых научных и религиозно-философских теориях. Книга предназначена для широкого круга филологов.

Толковый словарь современного русского языка. Языковые изменения конца XX столетия / ИЛИ РАН; Под ред. Г.Н. Скляревской. - М.: ООО «Издательство Астрель»: ООО «Издательство ACT», 2001. - 944 с.

Словарь включает более 7000 слов и устойчивых словосочетаний, отражающих

языковые динамические процессы нашего времени, порожденные политическими, экономическими, социальными, культурными и другими переменами в обществе. Каждая словарная статья содержит истолкование слова, его нормативную, грамматическую, стилистическую характеристики, этимологическую справку и т.д. В качестве иллюстраций использованы цитаты из прессы и литературных текстов.

Это уникальное издание представляет интерес не только для профессионалов (филологов, переводчиков, писателей, журналистов, редакторов, преподавателей), но и для студентов, иностранцев, изучающих русский язык, политических и общественных деятелей, предпринимателей и всех, кому небезразличны жизнь, судьба и будущее русского языка.

М.А.Баскакова. Толковый юридический словарь бизнесмена. - М.: «Контракт», 1994. —560 с.

Содержит около 2500 юридических и коммерческих терминов. При их

толковании учитывалось новейшее российское законодательство и еще не переводившиеся зарубежные источники. Снабжен значительным справочным аппаратом. Наличие алфавитного указателя английских терминов позволяет пользоваться этим изданием как англо-русским и русско-английским словарем.

Предназначен для руководителей и других работников предприятий и организаций, бизнесменов и всех, занимающихся внешнеэкономической деятельностью, переводчиков и широкого круга читателей.

Онуфриенко Г.С. Гибриды как стилеобразующий лексический элемент языка науки и техники // "Slowa, stowa, siowa" w Komunikacji j^zykowej / Pod

red. M. Grabskiej.- II.-Gdansk.- 2004. -C. 127-137.

Анализируются термины гибридной языковой природы, которые в языке науки

и техники образуют открытое, динамичное, структурно иерархизированное

лексическое множество, постоянно и интенсивно прогрессирующее в условиях роста

объема научно-технической информации и международных научных контактов.

Доказывается статистическая однородность научных и учебных текстов по точным и

гуманитарным дисциплинам на уровне словаря в отношении гибридных терминов.

Для переводчиков, терминологов, филологов.

Интернациональные элементы в лексике и терминологии.-Харьков: "Вища школа". Изд-во при Харьк. ун-те, 1980.— 208 с.

Монография, созданная международным авторским коллективом, посвящена

актуальным вопросам выработки общих элементов в словарном составе и терминологиях различных языков. Значение этих вопросов особенно возрастает в современную эпоху — эпоху активных культурных и языковых контактов. В книге рассматриваются методологические, типолого-сопоставительные, социолингвисти­ческие и прикладные аспекты проблемы интернационализации словарей и терминологий. Исследование построено на материале ряда языков Европы, языков народов СССР и Восточной Азии.

Для языковедов, преподавателей и студентов, а также представителей других специальностей, интересующихся вопросами языка, научно технической терминологии и языкового планирования.

ДуГіичиїїскнй В.й. Теоретическая и практическая лексикография. - Вена-Харькон, |<)«)8. - Hide.

И предлагаемом учебном пособии обсуждаются вопросы теории и практики

создания слонарей: принципы и методы лексикографирования, типология словарных произведении, методология создания переводных, учебных, терминологических и др. словарей, перспективы лексикографии - науки о словарях.

Книга предназначена для студентов филологических факультетов, языковедов и терминологов, преподавателей и переводчиков, всех, кто занимается благородным делом создания словарей.

Практический менеджмент. Методы и приемы деятельности руководителя / Авт.-сост. Н.Я. Сацков. — Д.: "Сталкер", 1998. — 448 с.

Книга поможет менеджерам и бизнесменам развить самостоятельность

мышления и действий, расширить познания в области ряда нетрадиционных

поведенческих наук, а также экономики, социологии, социальной психологии и на

этой основе выработать рациональные методы и приемы своей деятельности.

Изложение построено на анализе опыта основоположников праксеологии — общей

теории рациональной деятельности людей с точки зрения ее эффективности.

Ознакомившись с этой книгой, деловые люди смогут активизировать свою

предпринимательскую деятельность и превзойти конкурентов.

Завдання 3.1.4. Визначте за наведеними анотаціями жанри відповідних наукових першоджерел і спрогнозуйте їх назви та, де не зазначено, адресат. Прокоментуйте роль і функції довідково-рекомендаційних анотацій у пошуку наукової інформації.

А). Зафіксовано найбільш уживані сучасні російські терміни суспільних наук та їх відповідники українською мовою.

Для працівників наукових установ, видавництв, радіо і телебачення, викладачів, перекладачів, студентів. рЬ

Б). Розглядається вплив різних видів методичного забезпечення самостійної роботи студентів на ефективність засвоєння ними навчального матеріалу, fb

В). Обґрунтовується соціальна цінність теорії права, основні концепції права, форми права, система права і законодавства, право і правовідносини, право і правосвідомість, правовий статус особи і права людини, законність і правопорядок, поняття і види правопорушень, а також питання реалізації і застосування правових норм.

Для студентів юридичних ВНЗ і факультеті», ипклпдачін, иаумтих працівників. Рз

Г). Розглядаються варіанти схематичного подання мінімальної інформації, питання, пов'язані із застосуванням схем у самостійній роботі студентів у межах традиційної методики навчання, а також особливості використання їх у посібнику для персональної ЕОМ. pb

Д). Представлено тексти чинних конституцій нових незалежних держав, які свого часу входили до складу СРСР, та деяких постсоціалістичних країн Європи. Здебільшого ці конституції було прийнято на початку 90-х років і вони мають принципово новий характер та зміст.

Мета - поінформувати тих, хто причетний до розв'язання проблем теорії та практики сучасного державотворення в Україні, а також задовольнити пізнавальні потреби читачів. РЬ

Е). Висвітлюються організаційні питання державного забезпечення безпеки суб'єктів кримінального судочинства, наводяться дефініції відповідних понять, аналізується наукова література з цього питання. \Ь

Є). Порушуються питання становлення і розвитку української ідеї, українства взагалі, вперше пропонується визначення української національної ідеї. Висвітлюється роль української інтелігенції в становленні української національної ідеї та ставлення російської інтелігенції до українства. Обґрунтовується значення української національної ідеї в державотворенні сьогодні, pb

Ж). Висвітлено питання організації навчання у закладах вищої освіти України IV рівня акредитації, pb

3). Висвітлено актуальне питання про правове регулювання майнових прав та обов'язків неповнолітніх, подано практичні рекомендації до проекту Закону про охорону дитинства та до проекту Цивільного кодексу України. pb

И). Досліджено актуальну проблему в міжнародній діяльності України -гармонізацію українського законодавства з євпропейським. Автор розглядає цю проблему на прикладі права людини на життя і пропонує введення до Кримінального кодексу України спеціальної норми, яка передбачала б відповідальність за здійснення заходу евтаназії стосовно невиліковно хворих, та оформлення її окремою статтею "Вбивство зі співчуття" у відповідному розділі Кримінального кодексу, pb

І). На нових концептуальних засадах виділено словотвірні категорії

суфіксальних іменників, систематизовано їх залежність від типу катетеризованого значення компонент базової сшітаксиченої структури, встановлено особливості реалізації цих категорій за допомогою словотворчих суфіксів.

Для науковців, викладачів, аспірантів, студентів філологічних спеціальностей, fb

ї). Містить матеріали дповідей лінгвістів України, Росії, Казахстану та США,

присвячених питанням теорії неології, змінам у словниковому складі слов'янських

мов сьогодення, • лексико-граматичним інноваціям у системному, когнітивному,

комунікативному, контрастивному та лінгводидактичному аспектах.

Для викладачів, науковців, аспірантів та студентів гуманітарних факультетів, fb

И). Розглядаються питання фонетики, орфоепії, графіки, лексикології,

фразеології, лексикографії, словотвору, морфології сучасної української літературної

мови. Подаються відомості з діалектології та загального мовознавства. Міститься

опис синтаксичних особливостей побудови словосполучень і речень.

Для студентів гуманітарних факультетів вищих закладів освіти, fh К). Ґрунтовна колективна праця видатних українських учених і мистецтвознавців: Івана Крип'якевича, Володимира Радзикевича, Миколи Голубця, Степана Чарнецького та Василя Барвінського. В яскравій та доступній формі автори подають основні відомості про розвиток українського письменства, образотворчого мистецства, театру та музики від княжої доби першої третини XX століття у тісному зв'язку із поступом українського суспільства. Виклад супроводжується численними ілюстраціями, ft)

Л). Це перша спроба представити широкий спектр поглядів видатних учених на проблеми походження та розвитку української мови. Перевагу надано працям 20-30 років, які фактично донедавна були забороненими. Серед авторів - видатні українські вчені-мовознавці із світовим ім'ям: А. Кримський, Є. Тимченко, С. Смаль-Стоцький, І. Огієнко, Ю. Шевельов, О. Горбач та ін.

Для студентів філологічних факультетів вищих навчальних закладів, fb М). Описано основні принципи та критерії оцінювання ефективності наукової праці, сфокусовано увагу на чинниках її підвищення, запропоновано апробовану кількісну методику оцінювання ефективності наукової праці студента, аспіранта, викладача, доцента, професора, fb

Н). Досліджено новотвори гібридної природи в джерелах масової та науково-технічної комунікації на матеріалі української і російської мов. Проаналізовано функції неологічних гібридних дериватів в умовах євроінтеграції України та в контексті інноваційного виміру її соціально-економічного розвитку. \Ь

О). Зафіксовано найуживаніші сучасні українські терміни та їхні російські відповідники у різних галузях знань.

Для працівників наукових установ, видавництв, радіо, телебачення, перекладачів, викладачів, аспірантів, студентів та всіх, хто цікавиться українським словом, рз

Завдання 3.1.5. Ознайомтеся з текстами анотацій на наукові статті. Схарактеризуйте анотації за ознаками, видом, структурою та визначте типові лексико-граматичні конструкції.

А). Стаття кандидата юридичних наук С Шевчука "Природно-правові засади конституційного права", що опублікована в науково-практичному часописі "Українське право" (2001 p., число 1), присвячена актуальній проблемі правознавства.

Автор грунтовно аналізує принципи природного права, які слугують критерієм визначення чинності позитивного законодавства і тому мають конституційне значення: принцип моралі, принцип розумності, принцип цілеспрямованості, принцип справедливості. На підставі викладеного матеріалу автор формулює висновки щодо припустимості використання природного права у межах сучасних правових систем й України зокрема.

Стаття зацікавить юристів, як науковців, так і практиків.

Б). У статті доктора юридичних наук В.Лукашевича "До визначення поняття "інформація", що вживається в сучасному юридичному обігу", опублікованій у науково-практичному збірнику "Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України" (1998р., № 1), досліджується одна з актуальних наукових проблем, розв'язання якої здійснюється в контексті вимог подальшого внормування мови дисциплін правничого циклу та юридичної лексики. Зокрема, у статті всебічно та грунтовно характеризується поняття "інформація" через низку його взаємопов'язаних властивостей. Особливу увагу автор приділяє поняттю "криміналістична інформація".

Стаття розрахована на широке коло читачів з вищою юридичною освітою.

В). Стаття О. Онуфрігнка, С. Порощука "Право людини на життя як об'єкт нормативно-правового регулювання: сучасний стан, проблеми в Україні" (Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України: Науково-теоретичний журнал. - Луганськ, 1998. - Вип. 2.) присвячена актуальній проблемі держави і права. Автори визначають характерні ознаки права на життя як фундаментального права людини й аргументовано пропонують певні зміни в чинному законодавстві України.

Стаття адресована науковцям та юристам-практикам.

Г). У статті кандидата філологічних наук, доцента Н. Зубець „Російсько-українська контрастивна лексика", яку опубліковано у „Віснику Запорізького державного університету. Філологічні науки"(2002. - № 4. - С.56-59), йдеться про зіставне вивчення близькоспоріднених української та російської мов на сучасному етапі. Автор аналізує конкретні групи слів, що відрізняються коренями, афіксами, знання про які необхідні у перекладознавстві, лексикографічній роботі, у викладанні нерідної мови.

Стаття розрахована на викладачів, перекладачів, лексикографів, аспірантів, студентів.

Д). Автор наукової статті „Мовне планування й термінологія", опублікованої у „Віснику Національного університету „Львівська політехніка": Проблеми української термінології" (2004. - № 503. - С. 27-29), здійснює загальний аналіз мовного планування в українській термінології і виокремлює три періоди. Підґрунтям для цієї періодизації обрано мету мовного планування в термінології, мовну політику в державі, критерії нормативності термінів.

Адресат статті - термінологи, мовознавці, перекладачі, викладачі, студенти.

Е). У колективній науковій статті В. Дубічинського, Л. Васенко, О. Кримець розглянуто суттєві ознаки наукової картини світу, проаналізовано складники процесу вербалізації нових понять наукового та технічного знання й запропоновано введення у навчальний процес вищої школи нової навчальної дисципліни термінознавчого спрямування.

Стаття зацікавить викладачів вищої школи, працівників Міністерства освіти і науки України.

Є). У науковій статті "Правові засоби як основна категорія інструментальної теорії права", опублікованій у науково-практичному часописі "Українське право"

(2003 p., число 1), представлено основні результати актуального дослідження молодого науковця О. Онуфрієнка. Автором запрогюионапо уточнену дефініцію правових засобів, проаналізовано базові підходи до розуміння цієї категорії як основної в інструментальній теорії права, що дозволяє надати нового унікального бачення вже відомим загальнотеоретичним проблемам.

Стаття розрахована на юристів - фахівців із теорії права, міжнародного права, цивільного права.

Завдання 3.1.6. Обґрунтуйте, чому зміст довідково-

рекомендаційних анотацій складається переважно із відповідей на наступні запитання: І) вступна частина: Як називається наукове джерело (стаття, книга, підручник, словник тощо)? Хто є його автором (авторами)? Де і коли його опубліковано? 2) основна частина: Що констатує автор? Які нові питання ставляться і розв'язуються? Як саме? Які досягнуто результати? 3) заключна частина: Чи є актуальним наукове джерело (стаття, книга, підручник тощо)? На яке коло читачів (користувачів) воно розраховане?

Завдання 3.1.7. Ознайомтесь уважно з наведеною нижче таблицею, яка містить лексико-граматичні засоби оформлення структурних частин довідково-рекомендаційної анотації наукової статті. Назвіть найпоширеніші в анотаціях конструкції при формулюванні теми, проблематики статті та її висновків.

Лексико-граматичні засоби для складання анотації наукової статті

1.	Вступна частина		Стаття, що анотується, має назву "...".
	анотації		Статтю під назвою "..." опубліковано в
	(бібліогра-		журналі (часописі) "..." за ... p., № (число)...
	фічний опис) статті		Стаття містить таблиці..., схеми...
2.	Тематика статті		Статтю присвячено актуальній проблемі... Тема статті - ... Автор статті висвітлює теоретично значуще питання... Стаття являє собою узагальнення (огляд, виклад, аналіз, опис)... У статті йдеться про... Автор статті "..." здійснює Ґрунтовний аналіз...
3.	Проблематика		У статті розв'язуються (висвітлюються,
	статті		досліджуються, ставляться, порушуються)
		проблеми... Автор формулює... Автор визначає сутність поняття... Автор висвітлює в ході дослідження такі актуальні питання, як... У статті узагальнюються результати дослідження... Автор пропонує науково-ґрунтовний аналіз...
4.	Ілюстрування	Автор наводить переконливі приклади...
	думок	Автор ілюструє прикладами...
	прикладами	Автор цитує... У статті наведено статистичні дані... Для переконливої ілюстрації автор використовує...
5.	Підсумок.	Автор наводить висновки...
	Висновки	Автор підбиває підсумки... Автором стверджується, що... Завершуючи дослідження, автор формулює висновки: ... Автор переконує, що...
6.	Адресат (для	У статті наведено професійно значущий
	рекомендаційної	матеріал...
	анотації) статті	Стаття зацікавить... Стаття розрахована на (широке коло читачів, перекладачів, менеджерів, фахівців з міжнародних відносин, маркетологів, юристів, студентів, аспірантів)... Стаття адресована науковцям (викладачам закладів і факультетів вищої гуманітарної освіти)...

Завдання 3.1.8. Відновіть текст довідково-рекомендаційної

анотації, розташувавши речення за її логікою та узгодивши фрагменти інформації, наведені в лівій та правій колонках. Спрогнозуйте назву анотованого наукового джерела.

І.	Статтю присвячено...		1.		...спеціалісти в галузі права, науковці й практики.
II.	Автор статті ґрунтовно доводить, що ...		2.		...актуальній проблемі -конституційним гарантіям прав і свобод людини в Україні.
III.		У заключній частині		3.		...юридичні гарантії (загальноправові
		статті зазначається,				та конституційні) - систему
		що...				взаємопов'язаних форм і засобів, яка забезпечує належне визнання, захист і реалізацію певних прав та відповідних їм обов'язків.
IV.		На початку статті		4.		...в Україні залишається
		автор усебічно				проблематичною реалізація ряду прав,
		характеризує ...				передбачених Конституцією, і це пов'язане головним чином з економічною й політичною кризою.
V.		Адресат статті		5.		... конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Завдання 3.1.9. Прочитайте наведені матеріали довідково-рекомендаційної анотації і з'ясуйте, який структурний компонент її відсутній, та запропонуйте його з урахуванням належного місця у структурі анотації. Спрогнозуйте назву та жанр джерела, яке характеризує відновлена вами анотація.

До складу ввійшли літературно-критичні статті та нариси про письменників (членів Національної спілки письменників України), життєвий і творчий шлях яких тісно пов'язаний із Запорізьким краєм. Це перше подібне видання за всю історію Придніпров'я. Статті і нариси, підготовлені письменниками, літературознавцями, журналістами, розширюють і поглиблюють знання про літературний поступ Запорізького краю у 20-і - 90-і роки XX століття. Персоналі!' у книзі розташовано за часом видання письменником першої книжки. \Ь

Завдання 3.1.10. Складіть, зорово спираючись на алгоритмічний припис (див. 3.1.1), довідкові анотації на наведені наукові джерела актуальної тематики за обраною вами спеціальністю. Порівняйте тексти анотацій на одне і те ж джерело та з'ясуйте, аргументуючи, який варіант і чому є найоптимальнішим.

Термінологія техніки*За своїм лексико-семантичним змістом технічна термінологія надзвичайно різноманітна. Основні її семантичні групи об'єднують терміни для позначення загальних понять предметів, процесів, влас­тивостей тощо. Найтиповіші серед них такі групи термінів:

на позначення машин, механізмів, апаратів, пристроїв, устаткувань, приладів: бомботримач, ватермашина, вітроуловлювач, гіронапівкомпас, детонометр, зубчастий барабан, кінознімальний апарат, координатор, копіювальна установка, креномір, фарбопульт;

на позначення виробничих процесів: бавовнопрядіння, дублення, електризація, капотаж, каширування, конгревне тиснення, модуляція, окирковування, переліт;

на позначення предметів — наслідків дії, тобто різновидів продукції. У кожній окремій мікросистемі ця група може називатись по-іншому. Для кінолексики, наприклад, це види кінофільмів.: біографічний фільм, детективний фільм, звукове кіно, каширований фільм, монтажний фільм, навчальний фільм; у поліграфічній термінології це різні види друкованих видань: бюлетень, газета, журнал. Група, яка об'єднує назви тканин, типова для текстильної промисловості: байка, бастин, бобрик, ватин, перлон, поплін, сатинет, шевйот, шотландка. До цього слід додати, що кожна з галузевих термінологій має у складі аналізованої групи термінів широке коло ще більш специфічних лексико-семантичних підгруп. Так, у будівельній справі група матеріалів має такі підгрупи: природні будівельні матеріали (блок, бут); штучні будівельні матеріали (армопінобетон, бетоніт); будівельні деталі (арматура, балка);

на позначення предметів, які використовуються у виробничому процесі. Скажімо, у мікросистемі поліграфічних термінів це різні види паперу: діазотипний папір, кабельний папір, літографський папір, монотипний папір, обкладинковий папір, пігментний папір, поздовжній папір, ротоплівка (папір для виготовлення трафаретних форм способом мімеографування), ротофільм (бромистий папір), рулонний папір, словниковий папір, фарбований папір, шкіряний папір, шовківка, японський папір та ін.;

на позначення характеристик технічних понять, їх властивостей: безпілотний, біговий, віконничний, рівничний, серп 'янковий, торцьовий. Абстраговані, узагальнюючі назви технічних ознак, явищ: вологонепроникність, гладкість паперу, збереженість проявників, кольорочутливість, лужноміцність, міцність паперу, надзвукова швидкість, покривна здатність, розгортуваність, світлостійкість;

на позначення деталей устаткування. Наприклад, у кінотермінології це назви лінз, об'єктивів: анаморфот, вгнута лінза, лінза Френзеля, меніск, насадкова лінза; в друкарській справі це назви шрифтів, друкарських знаків: акцентний знак, друкарський знак, єгипетський шрифт, жирний шрифт, каліграфічна гарнітура, кольоровий шрифт, навчальна гарнітура;

на позначення способів виконання виробничого процесу, систем, характеру і виду робіт: автохромный друк, аквантина, врознім,

змійка, знімання «вслід», кінознімання в поляризованому світлі, ковзати на хвіст, макрокінознімання, старт, стеля, упідбір, штопор;

на позначення посад, спеціальностей: автопілот, ас, бортмеханік, бортпровідник, бульдозерист, вапняр, верстальник, звукооператор, монотипіст, монтажист, обмурівник, ремізник, толівник, хромолітограф, є чесальник, шпульник;

на позначення професійних об'єднань, організацій: Держфільмофонд СРСР, екіпаж:, ескадра, ескадрилья, кіностудія, редакційна рада, редакція художнього оформлення;

на позначення приміщень будов спеціального призначення, їх частин та цілих підприємств тощо: аеробаза, ангар, гарнісаж, зруб, полігон, фасад;

на позначення технічних дисциплін, їх розділів і пов'язаних з технікою наук: аерографія, аеролоція, кінознавство, кінотехніка, книгознавство, кольорознавство, магнітографія, планеризм, радіопе­ленгація;

на позначення спеціальної документації, ведення справ і т. ін.: авторське право, видавнича собівартість видання, видавничий договір, кіно документація;

на позначення спеціальних одиниць виміру, стандартів: аркуш-відбиток, аркушепрогін, квадрат, люкс-секунда, люмен, стильб, «супер-8», частка аркуша;

на позначення дефектів, відходів виробництва тощо: засміченість паперу, короблення фільму, обкат, пачоси, підплетина, почорніння, різновідтінковість, різнотонність, різнощільність, смугування.

Чимало груп об'єднує терміни, що позначають специфічні поняття. Ось деякі з них: терміни на позначення хімічних речовин, розчинів, сполук: аустон, бензотриазол, бура, гідрохінон, хромокаліевий галун (кін.); терміни на позначення засобів увиразнювання друкованого тексту: заставка, картуш, колонтитул, контртитул, шмуцтитул (полігр.). Перелік лексико-семантичних груп, безперечно, цим не вичерпується. Але й названі групи дають змогу проаналізувати ті внутрішньомовні парадигматичні явища, які спостерігаються в технічній термінології.

Будь-яка галузева термінологія, в тому числі й технічна, існує у двох сферах — у сфері фіксації і в сфері функціонування. До першої відносяться спеціальні, термінологічні словники, збірники рекомендованих термінів і державні стандарти на конкретні галузеві термінології. Ця сфера є наслідком свідомого втручання у процес термінотворення. Саме в ній робиться спроба реалізувати всі вимоги, яким повинна відповідати «ідеальна» термінологія, що має бути позбавлена омонімії, багатозначності, синонімії насамперед у межах однієї терміносистеми. Сфера фіксації, на думку мовознавців,— це сфера статики, це зупинений

на якмііі'і. чнс живий процес для надання йому потрібного порядку [1, с 1 SS |.

Складнішу картину конкретно-галузевого термінотворення й терміпошікористання являє собою сфера функціонування, де кожен термін існує у текстах, що є жанрово-стилістичними різновидами мови науки ■■- в монографії, статті, рефераті, науково-популярному нарисі,— а також у живому мовленні. Тут термінам не чужі ні омонімія, ні полісемія, ні синонімія. У цій сфері вони поводять себе як звичайні слова, а термінологія — як лексика з усіма властивими їй законами семантичного розвитку, щоправда, в специфічних для термінології формах вияву.

Антонімія. Під антонімією розуміють не просте протиставлення, яке можна передати, додаючи заперечення..., а протиставлення значень, які це допускають, виражені різними коренями» [2, с.39]. В антонімічні відношення об'єднуються перш за все технічні терміни, що мають кількісні, якісні, часові й просторові значення. Так, антонімічними є пари термінів зліт і посадка, позитив і негатив: позитив (від лат. pozitivus) означає фото-або кінематографічне зображення, в якому співвідношення яскравостей різних ділянок таке саме, як в об'єкті знімання (в оригіналі), і зворотне тому, яке є в негативі; негатив (від лат. negativus, тобто від'ємний, супротивний) - це кінозображення на прозорій стрічці (основі), в якому більш яскраві ділянки об'єкта передаються більшими почорніннями, а менш яскраві — меншими; внаслідок цього негативне зображення по зоровому враженню, яке воно справляє, протилежне оригіналові [3,с.79].

Складніше співвідношення з антонімами у слова-терміна оригінал, яке має кілька значень. Це що-небудь, що є основою для відтворення копіювання, переробки; текст, з якого роблять переклад на іншу мову; текст, малюнок для поліграфічного відтворення. У перших двох значеннях до цього терміна антонімом буде термін копія, у третьому — термін відбиток із значенням пробний текст, малюнок, виготовлений у друкарський спосіб.

В антонімічних відношеннях можуть перебувати не лише терміни-слова, а й терміни-словосполучення: звичайне кінознімання і спеціальне кінознімання; уповільнене кінознімання і прискорене кінознімання.

Омонімія. При вивченні технічної термінології досить часто спостерігаються омонімічні терміни. Серед досліджуваних мікросистем можна назвати такі кореневі омоніми: баба, байка, балка, банкет, бик, блок, бостон, віраж, візир, в 'язка, газ, гранка, гриф, заставка, капот, коса, косяк, кран, наліт, обріз, піке, тик, тираж:, титул, набучувати, травити. Так, у кількох галузевих термінологіях наявний термін блок. У будівельній мікросистемі він означає природний або штучний будівельний камінь, порізаний на плити; як політичний термін блок -

це об'єднання держав, організацій, партій; у техніці він уживається на позначення простого механізму для підняття важких предметів. Крім цього, блок — це ще й окрема, незалежна частина споруди, машини і т. ін., що складається також з окремих елементів або деталей.

У галузі спеціальної термінології дуже часто важко визначити, де омонімічні, а де багатозначні слова, адже «абсолютної межі між багатозначністю й омонімією слів немає, оскільки і багатозначні за своїм походженням слова з плином часу фактично, з утратою мовцями чуття колишнього зв 'язку значень, можуть перетворюватися для нас в омоніми» [4, с.48]. Внаслідок зміни значення слова-терміна один звуковий комплекс може означати два або кілька понять, якщо тільки старе значення чи декілька старих значень не вилучаються повністю з ужитку. В термінології один термін може використовуватися у кількох галузевих термінологіях. Наприклад, газ у текстильній, фізичній, фізіологічній терміносистемі означає дуже тонку прозору шовкову тканину; під газом розуміють речовину, здатну поширюватися в усьому доступному для неї просторі, рівномірно заповнюючи його, або отруйну речовину з такими властивостями. Дослідження виникнення обох значень звукового комплексу газ показує, що у першому і другому значеннях ця лексема є різними за походженням словами: газ -тканина названа по імені сірійського міста Гази [5, с.61]; фізичний термін газ утворений у XVII ст. голландським ученим Ван-Гельмонтом від грецького [6, с.115]. Слово балка в одному випадку означає яр з пологими схилами, у другому, як термін будівельної мікросистеми,— дерев'яну колоду або залізний брус, що є основою перекриття, настилу. У першому випадку це слово вважається спорідненим з литовським bala - болото, латинським bala - глиниста, безлісна долина, давньоверхньонімецьким pfuol - калюжа, болото, давньоіндійським jambalas - болото, твань [7, сі 15], У другому випадку воно запозичене з германських мов — від голландського balk чи від німецького Balken [7, с. 115; 8, с. 31]. У медичній термінології термін тик /від фр. tic/ означає нервове посмикування м'язів обличчя, шиї, рук як наслідок захворювання нервової системи. В ботанічній термінології тик /від англ. ґеак/ - дерево з міцною й твердою деревиною. В текстильній термінології під терміном тик /від англ. tick/ розуміють дебелу лляну або бавовняну тканину [9, с 53]. Розглянуті терміни, які побутують у різних мікросистемах, мають всі ознаки омонімів.

Омонімізувались в українській мові і деякі слова, засвоєні з однієї мови: проспект /від лат. prospectus!, що означає широку пряму вулицю, в друкарській термінології та книгознавчій справі означає детальний план майбутньої книги, який автор подає до видавництва разом із пропозицією про видання книги, а також друковану рекламу — буклет. Слово тираж:

/від фр. tii-age/ має значення розиграшу облігацій державної позики, білетів лотереї або рахунків виграшних вкладів [10, с666]; у поліграфії під цим терміном розуміють загальну кількість усіх примірників друкованого видання, зробленого з одного набору.

Трапляються випадки, коли іншомовні терміни у мові, з якої вони запозичені, мали різне звукове оформлення, а в українській збіглись у фонетичному відношенні: банкет /від фр. banguette/ - земляний або кам'яний насип для якої-небудь споруди; банкет, бенкет /від фр. banquet/ - урочистий сніданок, обід, вечеря, що влаштовується на честь кого-небудь, або відзначення певної події.

Знаходимо в технічній термінології омографи: зв'язки, ложок, правило; так, у будівельній термінології правило означає пристрій, на якому щось розправляють або за допомогою якого щось розрівнюють, вигладжують; загальнонаукове слово правило означає положення, котрим передається якась закономірність, стале співвідношення певних явищ. Наявні й технічні терміни-омофони - власні й загальні найменування, іншомовні слова, що різняться наявністю чи відсутністю подвоєння приголосних на письмі, та слова, що відмінні тільки ненаголошеними є, и [9, с.52]: Камчатка, Камчатка; кант, Кант; майя, Майя. Так, Камчатка означає назву тканини, а Камчатка - півострів. Будівельний термін кант позначає ребро, круг дошки, брус, а в швейній промисловості це кольоровий шнурок чи вузька смужка тканини іншого кольору, яку вшивають у борти, у шви одягу, найчастіше — форменого, тобто облямівка. Словом майя позначають тонку бавовняну тканину; в Центральній Америці є індіанські племена майя; відоме майя як термін з індуської ідеалістичної філософії, а Майя - ім'я жінки. Активний у технічній термінології спосіб творення омофонів - абревіація, за допомогою якої виникає багато неологізмів, омонімічних існуючим словам: пор. омоніми газ і омофон до них ГАЗ - назва Горьковського автозаводу, марка автомашини.

Для технічної термінології характерна омонімія словотворчих компонентів, оскільки однозвучні афікси можуть мати відмінні значення (11, с.47]. За даними спостережень, омонімія в сфері словотвірної будови виявляється в іменниках більше, ніж в інших частинах мови; пор. давній суфікс -к- та його варіанти, за допомогою яких утворюються терміни на позначення знарядь дії /машин, механізмів, апаратів, приладів, пристроїв, устаткувань/, а також їх складових частин /верстатка, витушка, дранка, качалка, котушка, моталка, обв'язка, опалубка, перекладка, підмостки, ремізка, риштовка, розпірка, рубилка, скалка, стяжка, хлопавка/; виробничого процесу, дії / вибілка, виклейка, вичитка, затравка, зйомка, зчитка, нульовка, окирковка, опалубка, перебивка, переверстка, перекладка,

плюсовка, посадка, правка, проводка, розверстка .розпалубка, стрижка /; предмета як об'єкта і наслідку дії / байка, бруківка, брущатка, вибійка, виноска, віньєтка, восківка, гранка, грунтовка, заставка, колонка, крайка, мичка, накидка, підливка, підмурок, плетінка, плівка, повітка, прядка, сарпинка, стрічка /; способу дії, техніки виконання / врозбивку, мережка, очко, плетінка, розрядка, розрядкою /; місця дії: площадка, склейка. У наведених групах термінів нерідко спостерігається поєднання різних словотвірних значень цього суфікса в одному словесному комплексі. Це вимагає уважного ставлення до вживання термінів, дефініція яких відповідає конкретному контекстуальному оточенню; напр. термін склейка означає не лише дію /склеювати, склеїти щось/, а й місце, де склеєно що-небудь: міцність склейки.

Полісемія. Це явище полягає в тому, що кожне переносне значення полісемічного слова обов'язково так чи інакше пов'язане з його первинним значенням, бо розвинулося воно внаслідок певної подібності визначуваних понять [9, с.46]. До цього основного стрижневого значення тяжіють усі переносні вторинні значення, хоч міра близькості їх, звичайно, неоднакова. Як пише О. С. Ахманова, полісемія - це «тотожність слова при наявності у нього двох або більше виразних відмінних значень», а «омонімія - зовнішній збіг за звуковою оболонкою двох або більше різних слів» [12, с.104].

У поліграфічній термінології вживається термін верстка на означення процесу верстання, тобто монтажу сторінок книги, журналу або газети строго певного розміру і форми із гранок тексту, кліше та інших елементів, а також коректурного відбитку із зверстаного набору. У будівельній термінології побутує термін ґрунтовка. Він означає перший нижній шар фарби, що є основою, на яку наносять інші фарби, та речовину, якою покривають полотно картини або предмет, підготовляючи їх до фарбування. Говорячи про багатозначність термінів, слід відзначити, що вони утруднюють сприймання спеціального тексту. Щоправда, ступінь їх стилістичної неприйнятності неоднаковий. Якщо одні терміни викликають лише утруднення при читанні

літератури, порушують взаєморозуміння, обмежують можливість обміну досвідом, інші ведуть до хиткості уявлень і до більших чи менших практичних помилок. Особливо небажаною є

багатозначність термінів, які позначають розрахункові поняття. Аналіз текстів свідчить про доцільність вилучення полісемічннх термінів. Необхідно домагатися, щоб кожен термін був однозначним.

Синонімія. В принципі синонімічність не властива термінології, оскільки в ідеалі терміни — це слова однозначні, які точно визначають відповідне поняття в повному його обсязі. Термін не потребує

емоційного забарвлення, він належить до стилістично нейтральної лексики. Якщо ж у мовній практиці синоніми з'являються до якогось терміна, то вони, як слова абсолютно ідентичні за значенням, з часом звичайно виходять з ужитку або ж набувають іншого значення і детермінологізуються [9, с.72].

У термінології досліджуваних галузей необхідно розрізняти синоніми абсолютні та відносні. Абсолютні термінесиноніми (лексичні дублети) - це слова, зміст яких тотожний; під відносними терміносинонімами розуміємо такі, в яких значення збігається частково. Абсолюті синоніми з'являються у термінології різними шляхами: внаслідок взаємодії літературної мови і діалектного мовлення: ґонт, гонтя (діал.); дрань, дранка, драниця (діал.); кужелиця, мичка, переділка (діал.); люстриновий, люстровий (діал.);

внаслідок взаємодії української мови з іншими мовами: бантина, ригель; вертоліт, автожир; видошукач, візир; закріплювач, фіксаж:; літак, аероплан;

внаслідок різного фонетичного освоєння іншомовних слів: траверс, траверз; кегль, кегель;

внаслідок творення термінів на власній основі з використанням позичених елементів: радіовисотомір, радіолот; турбонагнітач, турбокомпресор;

внаслідок появи фіксованих варіантів одного й того самогс терміна: великоблоковий, великоблочний; басонний, басоновий, карнизний, карнизований; китаєвий, китайчаний; летючий, літаючий, нельотний, нелітний; нулівка, нульовка.

Треба мати на увазі, що хоча абсолютні синоніми й не різняться своїм лексичним значенням і емоційним забарвленням, проте їх ідентичність порівняно недовготривала, а спільність не завжди охоплює всі особливості функціонування слова в мові. Тому в сучасній українській мові абсолютні синоніми трапляються рідко. Більшість же таких слів, що умовно об'єднуються в групу абсолютних синонімів, диференціюється за сферою вживання і стилістичним використанням у тому чи іншому жанрі мови. Наприклад, із синонімічної пари термінів літак, аероплан останній у сучасній українській мові вживається рідко і майже тільки в розмовній мові.

Багато спеціалістів вважає абсолютні синоніми нешкідливими; такі синоніми, з їх точки зору, являють собою незручність лише в тому відношенні, що змушують витрачати зайві безкорисні зусилля на запам'ятовування. Однак незручність абсолютних синонімів не обмежується цим. Існування двох термінів для одного поняття небезпечне тим, що в один із цих термінів поступово вкладається зміст більш вузький, аніж в інший, або більш широкий, або, нарешті, зовсім

інший. Таким чином, абсолютні синоніми в переважній більшості перетворюються у відносні з усіма недоліками багатозначних термінів [5, с.22].

Досліджені мікротерміносистеми показують, що синонімія термінів небажана і її варто вилучати, орієнтуючись на загальну вимогу спеціальної стилістики вкладати в кожне поняття-термін одне значення, тобто виражати одне поняття одним терміном. Але інколи синонімів позбутися важко. Скажімо, необхідно для точності створити занадто довгий термін, а він незручний для застосування. В цьому випадку з'являється до нього синонім. Може виникнути небезпека, що довгий термін з часом буде перекручений або навіть зовсім замінений іншим, більш коротким синонімічним терміном. Тому рекомендується поряд з довгим терміном створювати більш короткий і вживати його тоді, коли нема необхідності використовувати основний термін для кращого і більш точного засвоєння поняття або коли з контексту ясно, про яке поняття йде мова. Напр.: перфорована стрічка і перфострічка, універсальний блок і блок-перфект (полігр.); кінопроекційний апарат і кінопроектор; паралактичне зміщення і паралакс; повторний негатив і контратип; світлова пляма і рефлекс (кін.); карбоксиметилцелюлоза і КМЦ; консольні балки і КБ; паста для змащення форм, у яких виготовляють залізобетонні конструкції і ПАС-11; розчин акустичний цементно-шлаковий і розчин АЦШ (буд.).

Спостерігається, що коли один із термінів належить до інтернаціонального лексичного фонду, а другий, ідентичний йому своїм лексичним значенням, утворений на національній основі й має певну традицію в мові, то такі паралельні терміни не обтяжують спеціальної термінології; другий з них поширений переважно в науково-популярній літературі, а перший - у наукових виданнях, розрахованих на спеціалістів [9, с.84].

Дослідження технічної термінології показало, що вона надзвичайно різноманітна за лексико-семантичним змістом, проте наявні у ній лексико-семантичні групи засвідчують широке відображення нею оптимального кола наукових, технічних понять. Ці групи закономірно зазнають постійних змін унаслідок поповнення новими термінами, вилучення з ужитку старих, потреба в яких відпала. Серед лексико-семантичних груп можна виділити такі, що об'єднують терміни для позначення загальних понять, властивих усім дослідженим галузевим мікросистемам, і такі, що об'єднують терміни специфічні, властиві лише окремим мікросистемам чи групам споріднених мікросистем.

Вивчені нами мікротерміносистеми, як взагалі будь-яка галузева термінологія, побутують у сфері фіксації і у сфері функціонування; якщо перша відображає прагнення спеціалістів показати термінологію,якою

вона повинна бути в ідеалі, то друга являє собою реальну картину конкретно-галузевого термінотворення й терміновикористання. У другій сфері відбуваються внутрішньомовні парадигматичні процеси: функціонують групи синонімів, антонімів, омонімів, полісемічних термінів (за С. Марченком).

Література І.Даниленко В, П. Русская терминология: Опыт лингвистического описания.-М., 1977.-246 с. 2.Булаховський Л. А. Нариси з загального мовознавства. -К.,1955. - 248 с. З.Панфілов М. Д. Короткий словник кінолюбителя. - К., 1971. - 128 с. 4.Булаховский Л. А. Введение в языкознание. - К., 1953. - Ч. 2. - 178 с. 5. Лотте Д. С. Основы построения научно-технической терминологии.-М.,1961.-158 с. 6. Преображенский А. Этимологический словарь русского языка. - М., 1959. - Т. 1. - 674 с. 7. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка.-М.,1964.- Т. 1.-562 с. 8. Цыганенко Г. П. Этимологический словарь русского языка. - М., 1970.-599 с. 9. Сучасна українська літературна мова: Лексика і фразеологія.- К., 1973. - 439 с 10. Словник іншомовних слів/За ред. О. С Мельничука.-К., 1974.-776с. 11. Словотвір сучасної української літературної мови.- К., 1979.- 406 с 12. Ахманова О. С. Очерки по общей и русской лексикологии.- М., 1957. -295 с.

* Див.: Склад і структура термінологічної лексики української мови. - К., 1984. - С. 107-115.

•" Проблеми перекладу бізнесової термінології

* з англійської на українську мову*

З виникненням ринкових економічних відносин в Україні активізувалися процеси проникнення в українську мову іншомовної економічної та бізнесової термінології, якою тепер послуговуються не тільки фахівці-економісти, але й широкий загал. Цьому достатньою мірою сприяла поява низки економічних вищих навчальних закладів та факультетів економіки, розвиток малого бізнесу, пожвавлений інтерес до вивчення іноземних мов, особливо англійської, та широкі міжнародні контакти. Проникнення економічної термінолексики в усі сфери життя сучасного українського суспільства спричинено також: інтенсивним впливом мас-медіа та тенденціями до глобалізації світової економіки. Поява новітньої термінології відбувається за рахунок процесів дифузії англомовних запозичень, в основному американського походження, в український мовний інвентар. Іншомовні слова (етранжизми) значною мірою викликані потребою номінації нових економічних реалій, донедавна невідомих в українському суспільстві. За останнє десятиліття у мовний обіг потрапила низка неолексем, наприклад: мотивація, маркетинг, менеджмент, промоушн, логістика, форс-мажор, офіс-менеджер, франшизинг, харизма, дефолт, пабліситі тощо.

Іншомовна термінолексика проходить різні стадії адаптації в українській мові і має різні способи відтворення оригінального

денотативного значення. Не дивно, що економічні та бізнесові словники останніх років видання' наводять дещо відмінні значення і по-різному тлумачать сучасні бізнесові терміни.

Певний масив новітньої бізнесової термінології функціонує в українській мові у двох варіантах — у вигляді кальок з оригіналу та їхніх українських еквівалентів. Ми одночасно можемо зустріти вживання дилер і посередник (dealer), дефолт і невиконання грошових зобов'язань (default), дисконт і знижка (discount), офіс-менеджер і керівник офісу (office manager), рієлтер і агент з продажу нерухомості (realtor), траст і довірче товариство (trust) тощо. Але більшість англомовних бізнесових термінів не мають чіткого відповідника в українській мові і тому подаються в словниках у вигляді транслітерації з оригіналу з подальшим їх тлумаченням або дефініцією. Таким чином, beneficiary — це бенефіціар «отримувач грошей за акредитивом або страховим полісом»; franchise— франшиза «монопольне право або привілей, що надається приватною корпорацією дилеру на право діяльності у певному районі»; logistics — логістика «управління матеріально-технічним за­безпеченням, рухом товарно-матеріальних запасів»; monitoring — моніторинг «нагляд (спостереження, стеження) за виробничою і фінансовою діяльністю підприємства» тощо.

Складні терміни можуть мати або дослівний переклад з оригіналу: chain of comman — ланцюг інстанцій, door-to-door delivery — доставка товарів додому, funds raising — збирання коштів, risk aversion — неприйняття ризику, span of control— норма керованості та ін. або перекладатися описово. Це в основному стосується тих понять і реалій, які вже давно відомі в постіндустріальних суспільствах, але тільки зараз починають з'являтися в українському соціумі. До них належать сучасні форми торгівлі: drive-in (амер. банк або магазин, який обслуговує клієнтів безпосередньо в автомобілі), one-stop environment (торговельне містечко, де можна купити будь-які товари), атрибути ведення бізнесу та ділового спілкування: short-list (остаточний список кандидатів для співбесіди під час прийому на роботу), self-motivation (наявність власної життєвої програми або мети), dress code (правила, що передбачають носити певний одяг на роботі) тощо.

Деякі з сучасних американських бізнесових реалій, що вже стабільно зайняли своє місце в діловому англійському лексиконі, ще не знайшли відображення у двомовних англо-українських фахових словниках. Це

стосується таких широко відомих у бізнесі понять, як glass ceiling — буквально «скляна стеля», а саме: «невидима межа в службовій ієрархії, неподоланна для певних категорій працівників (жінок та певних етнічних груп) через упередження та негативні стереотипи»; socialising — «прийом і розвага ділових партнерів»; job objective — «професія і сфера діяльності (в автобіографії або анкеті)»; petty cash — «невелика сума готівкою для дрібних офісних покупок», status symbols — «матеріальні ознаки службо­вого становища (наприклад, власний кабінет, службовий автомобіль, іменний папір)» тощо.

Під час пошуку способів відтворення адекватних значень англійських термінологічних одиниць привернули до себе увагу дві цікаві тенденції у розвитку сучасної англійської бізнесової термінолексики: термінологізація загальновживаної лексики та вживання економічних термінів у переносному значенні, що взагалі не характерне для термінології. Можливо, бурхливий розвиток ділових контактів та потреба номінації нових понять і явищ у бізнесі й діловому спілкуванні спричиняє рухомість лексичного значення слова. Так, commitment, що має загальновживане значення «відданість (справі)», в бізнесі набуло ще одного значення «обов'язки»; feedback (зворотний зв'язок), відповідно, означає «зв'язок із споживачами» або «інформація від споживачів», дієслово to handle (брати рукою, тримати в руках, перебирати, перекла­дати та ін.) в американському варіанті ділової англійської мови має значення «торгувати». Це значення виявилося продуктивним на деривати handling (торгівля) та handler (продавець). Віддієслівний прикметник challenging, утворений від to challenge (кидати виклик, заперечувати, піддавати сумніву, вимагати, претендувати), у словосполученні challenging job відповідає українському перспективна робота. Asset, окрім загальновживаного значення «позитивна якість» та термінологі­чного «актив», у діловому спілкуванні набуло нового додаткового значення «набуток»; bottom line (фін. «баланс») має, крім того, переносне значення «останнє».

Англійська ділова термінолексика, що все активніше проникає в українську систему термінології, потребує до себе прискіпливої уваги філологів і перекладачів з метою її детального аналізу і належної адаптації в українській мові (Л. Науменко).

*Див.: Українська термінологія і сучасність: 36.наук, праць.-Bun.IV / Відп. ред. Л.О.Симонешо.-К: КНЕУ. 2001. -С. 200-201.

Суспільно-політична термінологія в мові періодики кінця 80-х - 90-х років*

Під суспільно-політичною термінологією розуміємо спеціальні слова або словосполучення, що вживаються для точного вираження певного

поняття суспільно-політичного життя.

Незважаючи на те, що ця проблема не нова, на сьогодні нечітко визначені склад суспільно-політичної термінології, її основні тематичні групи, функціонально-семантичні властивості. Крім того, потребують подальшого дослідження й загальнотеоретичні питання — аналіз поняття "суспільно-політичний термін", визначення місця суспільно-політичної термінології в системі лексичного складу мови.

Перспективи і напрямки вивчення суспільно-політичної лексики та термінології української мови намітила в своїй монографії відомий термінолог Т.Панько. Зокрема, для висвітлення питання про системну організацію суспільно-політичної термінології важливе значення має така думка дослідниці: "семантичне ядро суспільно-політичних термінів являє собою порівняно невелику групу поняттєво об'єднаних лексем, які, з одного боку, традиційно використовуються на різних етапах розвитку суспільства (конституція держави, демократія, право, свобода), з другого, зазнають суспільно-ідеологічної семантизаціГ (Т. Панько, 1988, с.З).

За Л.Скворцовим, основою визначення суспільно-політичної лексики мови може бути її активне вживання в мові, функціональне навантаження при відповідній поняттєвій співвіднесеності з "критерієм, що визначає входження того чи іншого слова (словосполучення) до складу суспільно-політичної лексики та термінології" (Л.І.Скворцов, 1982, с.83).

Слушні зауваження подає В.М.Туркін: "До сучасної термінології слід віднести системи номінативних одиниць різного походження, які спеціалізовані лексично (терміни-лексеми), семантично (семи загальновживаних слів) і фразеологічно (стійкі назви в писемному й усному спілкуванні населення для вираження соціальних реалій у сферах політичній, економічній, судовій..." (В.Туркін, 1975, с.63).

Функціонально-семантичні ознаки завжди використовуються дослідниками при характеристиці суспільно-політичної термінології як особливого шару лексичного складу мови. Скажімо, російський мовознавець Ю.Бєльчиков, досліджуючи питання мови публіцистики середини XIX сторіччя, визначає такі шари суспільно-політичної термінології: 1) слова, що називають основні суспільно-політичні категорії й поняття; 2) слова, що називають поняття, які складають зміст тієї чи іншої ідеології, системи соціальних поглядів; 3) номінації політичних партій, груп, ідейних течій, напрямків, соціальних доктрин, їх представників; 4) слова, що називають інститути суспільного і державного устрою; 5) лексика на позначення явищ і понять із сфери державного управління; 6) лексика на позначення різних соціальних прошарків.

У своїх спостереженнях над функціонуванням суспільно-політичної лексики в мові української періодики частково використовуємо саме цю

класифікацію, розширивши її відповідно до обсягу та змісту матеріалу, який розглядається. Вибір для мовного аналізу в означеному аспекті газєтно-публіцистичного стилю не є випадковим. "У мові засобів масової інформації народжуються, формуються і набувають подальшого розвитку багато важливих процесів, стосовних насамперед суспільно-політичного шару лексики "(К.Ленець, 1988, с.41).

Спостереження над мовою української періодики 80-х — 90-х років надало змогу визначити такі особливості функціонування в ній суспільно-політичної термінології.

1. Широка актуалізація мовних одиниць, що належать до різних тематичних груп:

а)основні суспільно-політичні терміни й поняття: електорат, виборча система, президентське правління, імпічмент,

багатопартійність, національна свідомість;

б)поняття, які складають зміст певної ідеології, системи національних поглядів: націоналізм, національне відродження, тоталітаризм, лобізм, національна незалежність, розбудова незалежної держави, інтернаціоналізм;

в)назви політичних партій, груп, ідейних течій, напрямків, їх , представників: народні демократи, "зелені", селянська партія, народний ; рух, комуністи, праві, ліві, конгрес українських націоналістів, соціалістична партія, фракція соціалістів;

г)назви інститутів соціального устрою: парламент, національна держава, двопалатність, президентська адміністрація, професійні . спілки, Рада (Кабінет) Міністрів;

д) назви явищ і понять із сфери державного управління: представник ... президента, прем 'єр, голова обласної адміністрації, губернатор;

є) назви суспільних прошарків: нові українці, акціонери, ветерани _u Чорнобиля, посадові особи, військові пенсіонери.

2.Активне вживання суспільно-політичних термінів, що відображають зрушення в суспільно-політичному житті України: парламент, вето, багатопартійність, вільна преса, політична еліта, імпічмент, екстремізм, екстремістські прояви, авторитарність.

3.Дійовим засобом створення емоційно-експресивної виразності

,!. тексту є вживання перифраз замість суспільно-політичних термінів:

,; "грошові мішки", практикум з демократії, солов'ї ринку, корумповані

клани, корумповані елементи, чиновницька братія, часи "ідеологічної

комфортності", ковток свободи.

4.Суспільно-політичні терміни в газетно-публіцистичному стилі часто виступають складником численних суспільно-політичних понять із метафоричним компонентом: прокрустове ложе адміністративних розпоряджень, стискування інтересів народу, останній "колапс " науки

й освіти, епідемія "ерзац-культури" Заходу, каста привілейованих, буйне цвітіння адміністративно-командного керівництва, "фантастичні" привілеї керівництва.

5.На базі суспільно-політичної лексики та фразеології творяться оказіоналізми, які позначають ті чи інші явища суспільно-політичного життя України: референдум - референдумники, приватизація прихватизація, процент - процентоманія, компанія - кампанійщина, кон 'юнктура- кон 'юнктурщина, вождь - вождизм, рекет - рекетирство.

6.В аналізованому функціональному підстилі мовлення суспільно-політична лексика та термінологія набувають невластивих їй у відповідних терміносистемах емоційно-експресивних відтінків. Так, характерним є іронічне вживання лексичних одиниць, що позначають представників, певних соціальних груп населення, партій та політичних груп: "демократи", "розбудовники", "реформатори"тощо.

7.У газетно-публіцистичних текстах для вираження оцінки часто вживаються слова типу справжній, глибокий, застійний, новий, реальний. Кожне з таких визначень містить у собі компоненти загально-аксіологічної оцінки, а інколи частково оцінні смисли, які не завжди піддаються строгій однозначній класифікації. В результаті виникають оцінні структури, конструктивними елементами є певні значення, що містять імпліцитну сему, наприклад, меліоративної оцінки: реальна демократія, реальна перебудова, справжнє народовладдя, справжня гласність.

Про наявність оцінних значень у лексемах, що безпосередньо не належать до категоріальних одиниць із частково оцінним значенням, свідчать, зокрема, антонімічні протиставлення, що функціонують у мові періодики. Причому антонімічні пари, як правило, виражають сугестивні оцінки, тобто кожне оцінне значення належить не до однієї категорії, а здебільшого до двох. Наприклад, антонімічна пара "новий - старий" містить оцінні смисли, які можна одночасно віднести до нормативних та ідеологічних оцінок: нове політичне мислення, новий суспільний лад, нові суспільні відносини - старе політичне мислення, старий утриманський підхід, стереотипи старого мислення.

Продуктивно в мові аналізованої періодики вживаються лексеми, що набувають значення суспільно-політичних термінів: застій, застійність, застійні явища в суспільстві, нові форми управління, нові підходи до виборної системи.

Наші спостереження над розвитком оцінних значень підтверджують висновки дослідників щодо їх функціонування в мові. "Різне сприйняття суспільно-політичних понять викликають і відповідну оцінку термінів, що називають ці поняття. Лінгвістичними засобами вираження соціальної оцінки є визначення сполучуваності слів синонімія - антонімія. Особливо

важливу роль у вираженні ідейного змісту відіграють епітети" (Л.Сахарова, 1976, с. 31).

До яскравих ознак мови газетно-публіцистичного стилю належить активне вживання лексики пасивного складу мови. Здебільшого це мовні одиниці на позначення представників різних соціальних верств, політичних течій, угруповань тощо: князь, пан, отаман, наймит, колонізатор.

Усі зазначені вище моменти найтісніше пов'язані, з одного боку, із загальномовними процесами розвитку суспільно-політичної лексики та фразеології, з другого - із закономірностями функціонально-стильової організації прагматичної спеціалізації газетно-публіцистичних

текстів (Л. Гур 'єва).

Література 1 .Бельчиков Ю.А. Общественно-политическая лексика В.Г.Белинского. -М, 1962. -С. 16-125. 2.Ленець К.В. Лексичні зміни та їх відображення в мові сучасної преси // Мовознавство.-1988.-№ 6.-С. 37-43. З.Панько Т.І. Стан і методологічні перспективи дослідження суспільно-політичної термінології// Мовознавство.-1988.- № 6.- С 3-12. 4.Сахарова Л.В. Об идеологическом аспекте общественно-политических терминов (на материале протоколов Франкфуртского национального собрания) // Вестник МГУ,-1976.-№1.-С.22-23. 5.Скворцов Л.И. Вопросы терминологии и терминотворчества в эпоху НТР // Терминология и культура речи.-М.,1981.-С.5-37. б.Туркин В.Н. К изучению социальных терминов // Вопросы языкознания.-1975.-№2.-С.62-67. * Див.: Українська термінологія і сучасність: Збірник наукових праць /НАН України, Інститут української мови, Комітет наукової термінології/ Відп. ред. Л. О. Симопенко. -К., 1998.-С. 119-123.

Основні галузі права і їх коротка характеристика

Однією з основних галузей права є конституційне право. Іноді його називають державним. Ця галузь права є провідною, оскільки її норми виражають і закріплюють основи суспільного й державного ладу, форми правління, національно-державний устрій, організацію, функції і принципи діяльності державних органів, політичну систему громадянського суспільства, основні права та обов'язки громадян, принципи виборчої системи, форми політичного режиму і т.п.

Головним джерелом конституційного права є Конституція -основний закон України. Крім Конституції, сюди відноситься Конституційний договір між Верховною Радою України і Президентом від 10.06.1995 p.; інші закони: Закон "Про громадянство", "Про вибори депутатів Верховної Ради України" тощо.

Цивільне право - це сукупність норм, які регулюють майнові і тісно пов'язані з ними особисті немайнові правовідносини громадян, державних та кооперативних організацій. Вони закріплюють і встановлюють форми власності, цивільно-правові способи захисту, підстави виникнення

зобов'язань і угод.

Норми права регулюють купівлю-продаж, підряд, оренду, питання авторського права, винахідництва й раціоналізаторства і т.п. Основним джерелом цивільного права є Цивільний кодекс.

Кримінальне право - це сукупність норм, що визначають, які суспільно небезпечні дії є злочинами, і встановлюють міру покарання. Ці норми зобов'язують громадян та посадових осіб утримуватис від такої поведінки й діяльності, а відповідні державні органи - порушувати кримінальні справи. Основним джерелом цієї галузі є Кримінальний кодекс.

Кримінально-процесуальне право регламентує порядок і процедуру попереднього слідства, судового слідства, права та обов'язки учасників кримінального процесу, порядок розгляду кримінальних справ і винесення вироку. Ці норми закріплено в Кримінально-процесуальному кодексі України.

Цивільно-процесуальне право регулює порядок, процедуру і принципи розгляду цивільних, трудових, сімейних та інших спорів між громадянами і юридичними особами. Ці норми викладено в Цивільно-процесуальному кодексі.

Трудове право регулює трудові відносини між працівником і власником (чи адміністрацією) з приводу укладання трудового договору, розірвання його, умови роботи й оплати праці, розгляд трудових спорів тощо. Основне джерело - Кодекс законів про працю.

Сімейне право регулює порядок і умови реєстрації шлюбу, права та обов'язки подружжя, порядок розірвання шлюбу, стосунки між дітьми й батьками, опіку та піклування.

Фінансове право регулює дуже складні відносини - такі, як порядок формування і розподілу державного бюджету, податкова система й інші важливі питання.

Система законодавства та основні види його систематизації

Система права дуже тісно пов'язана з системою законодавства. Вона включає законодавство і підзаконні нормативні акти. Разом із тим у системі права виділяються окремі структури, які не можна віднести ні до окремих інститутів права, ні до галузей, ні до підгалузей права. До такої специфічної форми вираження нормативного матеріалу належить система законодавства. Якщо система права складається в суспільстві історично, то система законодавства створюється раціонально у процесі впорядкування нормативних актів, створення кодексів, збірників законів. Термін "система законодавства" має два значення. По-перше, в наукових і навчальних цілях до поняття "системи законодавства" включають як самі

закони, так і підзаконні нормативні акти. По-друге, термін "законодавство" включає тільки закони. Тому таке розуміння є більш точним, оскільки воно включає систему законів, створених Верховною Радою України. Система законодавства відрізняється від системи права такими ознаками:

1. розглядаючи співвідношення "системи права" і "системи законодавства", потрібно враховувати, що первинним елементом системи права є норма права, а первинним елементом системи законодавства є нормативний акт;

2. за об'ємом матеріалу, законодавство є ширшим від системи права, оскільки воно включає до свого змісту, крім норм права, правові поняття, завдання, цілі й мотиви прийняття нормативних актів, програмні положення, декларації, які не входять до системи права;

3. внутрішня структура системи права не збігається з внутрішньою структурою системи законодавства;

4. законодавство не збігається з галузями та інститутами системи права, оскільки воно включає норми різних галузей права й виконує потреби громадянського суспільства. Так, окремі закони можуть включати норми цивільного права, фінансового, кримінального і т.ін. Верховна Рада, приймаючи закони, не може виходити тільки з галузей та інститутів права, оскільки закон регулює різноманітні суспільні відносини.

Таким чином, система законодавства - це сукупність законів і підзаконних нормативних актів, які виражають зміст правових норм, принципів, декларацій і спрямовані на регулювання неоднорідної сукупності суспільних відносин.

Нормативно-правові акти від стародавніх часів підлягали певній систематизації й консолідації. Це давало змогу мати під рукою ті нормативні акти, які були потрібні для застосування. В окремих галузях права існує надзвичайно багато нормативно-правових актів, особливо з цивільного та трудового права. Без систематизації ними важко користуватись. У стародавньому світі проводилась систематизація звичаєвого права: Закони XII таблиць у Римі, "Руська Правда" в Київській Русі тощо.

Систематизація законодавства почала інтенсивно розвиватися з виникненням буржуазних держав, які почали приймати велику кількість законів для регулювання економічних та політичних відносин. У цей період дуже швидко відбувається кодифікація законодавства. В Європі відбулася рецепція Римського права, тобто пристосування норм римського права до нових відносин. Відбулась і консолідація нормативних актів, тобто об'єднання нормативних актів різних епох.

Систематизація законодавства відбувається в трьох формах (видах):

1. Інкорпорація - це така систематизація нормативних актів, яка не вносить ніяких змін до змісту норм права і нормативних актів. Вона може проводитися на різних підставах: хронологічно (за роком видання нормативних актів), за сферами правового регулювання. Наприклад: Збірники Постанов Ради Міністрів УРСР, СРСР.

За юридичним значенням інкорпорація може бути офіційною й неофіційною. За обсягом вона може бути загальною (генеральною), галузевою, міжгалузевою, спеціальною (за інститутами і галузями).

За критерієм об'єднання нормативно-правових актів - предметною, хронологічною, суб'єктною (за тими органами, які видавали нормативні акти).

2. Другий вид систематизації - кодифікація. Це систематизація або впорядкування нормативних актів, пов'язана з переробкою їх змісту. Кодифікація може бути тільки офіційною. Наприклад, у 1992 році було створено 5 комісій і робочих груп із депутатів та спеціалістів для переробки п'яти кодексів (КК, ЦК, КПК, ЦПК, ВТК). Кодифікація за обсягом може бути галузевою, міжгалузевою, спеціальною. Форми вираження її - основи законодавства, кодекси, статут, закон, положення.

3. Третьою формою систематизації є створення Зводу Законів - це поєдання всіх форм систематизації, в тому числі і прийняття нових нормативних актів.

Гарантії законності і правопорядку

Стан законності залежить від цілого комплексу соціально-політичних, економічних обставин і факторів, а також від рівня культури населення, в тому числі й від того, як рішуче захищають своє право громадяни. Режим законності забезпечує міцний і стабільний правопорядок.

Гарантії законності - це система засобів, за допомогою яких у суспільному житті впроваджується, охороняється, й у разі порушення, відновлюється законність.

Усі гарантії законності можна поділити на загальносоціальні і юридичні. До загальносоціальних належать політичні, економічні, ідеологічні та інші гарантії. Вони повинні забезпечуватися політичною й економічною системами суспільства.

Політичні та економічні гарантії обумовлені закріпленням основ суспільного і державного ладу, основних прав людини, принципів правової держави і громадянського суспільства. Політична й економічна

системи обумовлюють стабільне законодавство, нормальну діяльність правотворчих органів. Ці гарантії вимагають переборення політичної та економічної кризи, стабілізації економічного розвитку, усунення протистоянь між різними політичними силами і партіями. В умовах переходу до нової політичної й економічної системи ці гарантії малоефективні, оскільки кризові явища негативно впливають на стан законності та правопорядку.

Ідеологічні гарантії забезпечуються цілеспрямованою діяльністю держави й суспільства з формування високого рівня правосвідомості та правової культури населення і посадових осіб. Формування правової культури може відбуватися стихійно і цілеспрямовано. Цілеспрямоване формування здійснюється за допомогою правового виховання, яке має різноманітні форми й методи: правове навчання (правовий всеобуч), правова пропаганда та агітація, правова просвіта. Надзвичайно великий вплив на формування правосвідомості і правової культури має практична діяльність правоохоронних та місцевих органів влади й управління. Таким чином, сам стан законності і правопорядку має великий вплив на їх формування.

Юридичні гарантії законності - це передбачені законодавством і державою спеціальні засоби впровадження, охорони і, в разі порушення, відновлення законності. Ці гарантії обумовлені діяльністю законодавчих, виконавчо-розпорядчих та правоохоронних органів. Юридичних гарантій досить багато, їх добре систематизував і класифікував лроф. П.М.Рабінович. Загалом класифікація здійснюється за суб'єктами застосування, за характером юридичної діяльності, за онтологічним статусом у правовій системі та іншими критеріями.

1. За суб'єктами застосування гарантії поділяються на парламентські, президентські, судові, прокурорський нагляд, муніципальні, адміністративні (управлінські), контрольні, громадські, міжнародні тощо.

2. За характером юридичної діяльності є гарантії правотворчі, правороз'яснювальні, правореалізаційні.

3. За онтологічним статусом у правовій системі існують нормативно-документальні (правові акти: нормативно-правові акти, інтерпретаційні акти, індивідуальні акти застосування права) та діяльнісні (практична діяльність із застосування норм права й реалізації норм права) гарантії.

4. Крім того, спеціально виділяють конституційні гарантії і процесуальні гарантії законності. Однією з важливих гарантій законності та правопорядку є висока юридична техніка правотворчості, кодифікація й інкорпорація законодавства (В.Котюк).

Історія становлення Конституції України*

Конституція України спирається на багатовікові традиції українського конституціоналізму. Хоч він, на відміну від багатьох інших країн Європи та світу, формувався переважно в умовах "бездержавної нації" (тобто браку власної національної держави), проте його розвиток тісно пов'язаний з утвердженням української державності. Про це свідчить, зокрема, той факт, що часи найвищого злету українського конституціоналізму припадають на періоди підйомів національно-визвольного руху та спроб Українського народу утвердити свою незалежну державу. Причому не можна оминути увагою той факт, що в утвердженні своїх суверенних прав Український народ навіть за браком оформленої державності не тільки не поступався іншим "державницьким" народам, а й з певного погляду переважав їх. Яскравим свідченням цього слугують "Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького", укладені новообраним Гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом у вигляді договору з виборцями та Військом Запорозьким 5 квітня 1710 року в місті Бендерах. В історію цей документ увійшов під назвою "Бендерська Конституція", або ж "Конституція Пилипа Орлика". За сформульованими в ній принципами побудови держави, демократичним духом, вона по праву вважається однією з найцікавіших пам'яток політичної думки тогочасної Європи.

Ідеї українського конституціоналізму, започатковані Пилипом Орликом, активно розвивались і в наступні століття. Вони втілились, зокрема, в таких проектах політичних діячів та основних державницьких документах, як "Проект основаній устава українського общества "Вольный Союз" - "Вільна Спілка" (М.Драгоманов, 1884р.), "Основный Закон Самостійної України" (М.Міхновський, 1905р.), Третій Універсал Центральної Ради (листопад 1917р.), Четвертий Універсал Центральної Ради (9 (22) січня 1918р.), Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вольности УНР) 1918р., Закони про тимчасовий державний устрій України (1918р.), Акт Соборності України 22 січня 1919р., Проект Основного державного Закону УНР 1920р., Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919 р. та ін.

Істотним внеском у скарбницю українського конституціоналізму стала ухвалена Верховною Радою України (на той час УРСР) 16 липня 1990 року Декларація про державний суверенітет України, яка фактично започаткувала новітній конституційний процес в Україні, поставивши ідею підготовки її нової Конституції в практичну площину. У заключній частині Декларації прямо сказано про те, що вона є "основою для нової Конституції..." 24 квітня 1990 року Постановою Верховної Ради УРСР

було створено Комісію з розробки нової Конституції України (Конституційну комісію) під головуванням тодішнього Голови Верховної Ради УРСР Л.Кравчука. До складу Конституційної комісії нарівні з народними депутатами увійшла когорта відомих юристів-практиків та науковців, серед яких були й автори даного підручника. Важливим результатом роботи цієї комісії стала, насамперед, підготовка Концепції нової Конституції України, яка після тривалих жорстких дебатів 19 червня 1991 року була схвалена Верховною Радою й опублікована у пресі.

Концепція сформулювала загальнометодологічні принципи майбутньої Конституції України, в основу яких покладені ідеали незалежної, демократичної, правової української держави, найвищою цінністю в якій є людина. Вона містила багато нетрадиційних для тодішньої конституційної практики положень щодо організації державної влади в Україні та забезпечення прав і свобод людини. Основою суспільного і державного життя України Концепція проголошувала економічний, політичний та ідеологічний плюралізм; запроваджувала принцип розподілу влади, постійно діючий на професійних засадах парламент України, вводила інститут Президента України, місцевого самоврядування та ін. Принципових, концептуальних змін зазнавав інститут прав і свобод людини. Вони визначалися такими, що не даруються державою, а є природними, тобто іманентно належать людині від народження, а відтак є невідчужуваними і непорушними. Каталог прав і свобод людини і громадянина, за Концепцією, мав відповідати міжнародним стандартам, усі права і свободи підлягали захистові в судовому порядку, вводився інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини тощо. Концепція стала помітною віхою на шляху розвитку конституціоналізму в Україні та її становлення як незалежної держави.

Віддаючи належне оригінальності, загальноцивілізаторській, загальнодемократичній і прогностичній спрямованості Концепції нової Конституції України, разом із тим необхідно враховувати, що вона розроблялась і схвалювалась до прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, тобто в умовах, коли Україна ще перебувала у складі Союзу РСР. У зв'язку з цим Концепція несла на собі певні відбитки стереотипного мислення, політичних компромісів, що проявилось, зокрема, в суперечливості ряду позицій Концепції, непослідовності логіки викладу нормативного матеріалу та деяких інших її вадах.

На основі Концепції Конституційною комісією був підготовлений проект Конституції (в редакції від 1 липня 1992 року), який після бурхливих дебатів у Верховній Раді був опублікований для всенародного

обговорення, що тривало чотири з половиною місяці - з 15 липня до 1 грудня 1992 року.

З урахуванням результатів всенародного обговорення підготовлений новий варіант проекту Конституції (в редакції від 27 травня 1993 року), який Комісією з розроблення нової Конституції України внесено на обговорення восьмої сесії Верховної Ради України одинадцятого скликання. Після обговорення проект, за її рішенням, було знову доопрацьовано й опубліковано у пресі 26 жовтня 1993 року. Опублікуванням названого проекту завершився перший етап підготовки нової Конституції України. Після цього конституційний процес в Україні, на жаль, в силу низки причин практично зупинився.

Він поновився лише після завершення дострокових виборів Верховної Ради України (березень 1994 року) і Президента України (червень 1994 року) та затвердження Верховною Радою нового складу Комісії з опрацювання проекту нової Конституції України (Конституційної комісії) (10 листопада 1994 року). Цією датою починається другий етап підготовки нової Конституції України.

Діяльність нового складу Конституційної комісії виявилася малопродуктивною (досить сказати, що за півроку свого існування вона не ухвалила жодного рішення стосовно змісту проекту нової Конституції України), що спричинилося загостренням політичної кризи в державі, викликаної, зокрема, політичним протистоянням між законодавчою і виконавчою владою. Як варіант виходу з цієї кризи була висунута ідея укладення Конституційного договору між Президентом України (який на той час був главою держави і главою виконавчої влади) і Верховною Радою України про основні засади організації та функціонування державної влади й місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України. Ця ідея була реалізована його підписанням 8 червня 1995 року. Незважаючи на суперечливу правову природу названого документа та неоднозначні його оцінки різними політичними силами, він все ж відіграв роль стабілізуючого (хай навіть тимчасово) фактора у відносинах між законодавчою і виконавчою владою, а отже, створював більш сприятливі політичні умови для продовження конституційного процесу в Україні.

Укладаючи Конституційний договір, сторони до того визнали за необхідне прискорити й успішно завершити цей процес із тим, "щоб прийняти нову Конституцію України в строк не пізніше одного року з дня підписання... Договору".

З метою прискорення процесу доопрацювання проекту нової Конституції на основі проекту від 26 жовтня 1993 року та узагальнення матеріалів альтернативних проектів і текстів розділів, підготовлених секціями Конституційної комісії, розпорядженням її співголів -

Президента України та Голови Верховної Ради України від 19 червня 1995 року була утворена нова Робоча група Конституційної комісії з науковців-юристів. її утворенням покладено початок третьому, завершальному етапу підготовки нової Конституції України.

У доволі стислі строки ця група підготувала новий варіант тексту проекту Конституції (в редакції від 15 листопада 1995 року), який передала на розгляд у Конституційну комісію. Після чергових тривалих дебатів цей текст був 23 листопада 1995 року в основному схвалений і переданий для подальшого його доопрацювання Робочій підкомісії Конституційної комісії, створеної за її рішенням у той же день із членів Конституційної комісії. Доопрацьований текст проекту в редакції від 24 лютого 1996 року був повернутий до Верховної Ради України разом із зауваженнями і пропозиціями членів Конституційної комісії.

17 квітня 1996 року розпочався розгляд переданого проекту Верховною Радою. Після чергового його доопрацювання створеною нею Тимчасовою спеціальною комісією 4 червня 1996 року проект прийнято у першому читанні. 19 червня 1996 року Верховна Рада взялася до розгляду проекту Конституції у другому читанні. 28 червня 1996 року нова Конституція України Верховною Радою України врешті-решт була прийнята.

Таким чином, майже через 300 років після першої спроби конституційного закріплення української державності, здійсненої Пилипом Орликом, Україна остаточно конституційно оформилась як держава, відкривши тим самим якісно новий етап у своїй історії. *Див.: Конституційне право України/ За ред. В.Я.Тація, В.Ф.Погорілка, Ю.М.Тодики.-К. 1999.-С.41-44.

Завдання 3.1.11. Опрацюйте статтю кандидата філологічних наук, провідного наукового співробітника Інституту української мови НАН України, заступника голови комітету наукової термінології України Л. О.. Симоненко ,, Українська термінологічна лексикографія за роки незалежності: здобутки і прорахунки ", опубліковану у збірнику наукових праць „Українська термінологія і сучасність" (К, 2003. - Випуск 5. —■ С. 18-22). Складіть текст довідково-рекомендаційної анотації, зорово не спираючись на відповідний алгоритмічний припис, та здійснить, самоконтроль виконаної роботи з орієнтацією на цей припис (див. 3.1.1). З'ясуйте ступінь засвоєння алгоритмічного припису і, в разі потреби,! здійсніть самостійний тренінг складних для вас кроків під час анотування. ;

Завдання 3.1.12. Прочитайте у фахових виданнях України (науковий щорічний журнал „Мова і культура", збірник наукових статей „Вісник Запорізького національного університету. Філологічні науки", науково-теоретичний журнал „Мовознавство", збірник наукових праць „ Українська термінологія і сучасність", науково-практичний часопис "Українське право", науково-виробничий журнал "Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво " та інш.) 2-3 статті, тематика і проблематика яких вас зацікавила. З 'ясуйте функції авторських анотацій до статей. Здійсніть порівняльний аналіз анотацій у контексті відповідного алгоритмічного припису.

Завдання 3.1.13. Ознайомтесь у бібліотеці з новою науковою літературою за тематикою, актуальною для обраної вами спеціальності. Проглянувши нові видання, самостійно складіть до двох-трьох із них довідково-рекомендаційні анотації, зорово не спираючись на алгоритмічний припис і не читаючи анотації, якщо вони розміщені в цих джерелах. Порівняйте свої варіанти анотацій з наведеними у джерелах. З'ясуйте та прокоментуйте наявні розбіжності.

Завдання 3.1.14. Підготуйте 1-2 зразки клішованих анотацій для активного користування ними у самостійній науковій роботі.