Психологія людини зрілого віку, завдання розвитку в цей період

Одним з фундаментальних розділів вікової психології є психологія людини на етапі від 30 до 60-65 років. Цей розділ вікової психології назвали «Акмеологія» - наукою про період розквіту всіх життєвих сил людини. 

Зрілість - найбільш тривалий період онтогенезу, який характеризується тенденцією до досягнення найвищого розвитку духовних, інтелектуальних, творчих здібностей особистості.  Поняття зрілості пов'язане з дослідженням ставлення людини до власного життя серед людей, не тільки до себе самого, до свого «Я», а й до ширшого контексту здійснення життя, можливості вплинути на світ і змінити його. Е. Еріксон, аналізуючи зрілість як сьому стадію людського життя, вважав її центральною на всьому життєвому шляху людини. Розвиток особистості в цей час триває багато в чому завдяки впливу з боку дітей, молодого покоління, яке підтверджує суб'єктивне відчуття своєї потрібності іншим. Головна позитивна характеристика особистості на цій стадії - продуктивність реалізується в турботі про виховання нового покоління, в продуктивної трудової діяльності і в творчості.  Якщо ситуація розвитку в зрілому віці несприятлива, з'являється надмірна зосередженість на собі, що призводить до відсталості і застою, особистісному спустошення, тобто має місце криза зрілості.  Доросла людина одночасно переживає і почуття стабільності, і сум'яття з приводу того, чи дійсно він зрозумів і реалізував справжнє призначення свого життя. Дорослість більшою мірою ставить цілі, що стосуються саме цієї часу особистості, її самореалізації, її віддачі тут і зараз. Саме тому багато людей, вступаючи в середину зрілості, прагнуть почати життя спочатку, знайти нові шляхи і засоби самоактуалізації, успішно долаючи криза середини життя.  По відношенню до часу свого життя, по В.І. Жовалеву, виділяється кілька типів поведінки в зрілому віці:  1) стихійно-буденний тип: особистість перебуває в залежності від подій і обставин життя, вона не встигає за часом, не може організувати послідовність подій, передбачати їх настання або запобігати здійснення; поведінка такої людини ситуативно, безініціативно, фрагментарно;  2) функціонально-дієвий тип: особистість активно організовує перебіг подій, направляє їх хід, своєчасно включається до них, домагаючись ефективності; але ініціатива охоплює тільки окремі періоди перебігу подій, а не їх об'єктивні чи суб'єктивні наслідки - у такої людини відсутній «життєва лінія» ;  3) споглядально-пролонгований тип: особистість пасивно ставиться до біжить часу свого життя, у неї відсутня чітка організація часу життя;  4) творчо-перетворюючий тип: особистість пролонговано здійснює організацію часу, пов'язуючи його з сенсом життя, з вирішенням суспільних проблем, творчо опановує часом.  Виділимо психологічні особливості зрілості, що дозволяють передбачати або продуктивно долати вікові кризи:  1) вміння брати на себе відповідальність;  2) прагнення до влади і організаторські здібності;  3) здатність до емоційної та інтелектуальної підтримки інших;  4) впевненість у собі і цілеспрямованість;  5) схильність до філософських узагальнень;  6) захист системи власних принципів і життєвих цінностей;  7) формування індивідуального життєвого стилю;  8) прагнення впливати на світ і «віддавати» індивідуальний досвід (професійний і особистісний) молодому поколінню;  9) реалізм оцінок і почуття «сделанности» життя;  10) стабілізація системи соціальних ролей і ін 

Психологія людини похилого та старечого віку 

Старість - заключний період людського життя, умовне початок якого пов'язано з відходом людини від безпосередньої участі у продуктивній життя суспільства. Старість - один з найбільш парадоксальних і суперечливих періодів життя, пов'язаний з тим, що «останні питання буття» постають перед людиною на весь зріст, вимагаючи дозволу нерозв'язного - поєднати можливості старої людини в розумінні світу і його життєвий досвід з фізичної неміччю і неможливістю активно втілити в життя всі розуміється.  Чим старшою стає людина, тим більше в силу об'єктивних причин звужуються його соціальні зв'язки, і знижується соціальна активність. Це зумовлено, по-перше, припиненням обов'язкової професійної діяльності, природним чином тягне за собою встановлення та оновлення системи соціальних зв'язків і зобов'язань. По-друге, поступово «вимивається» його вікова когорта, і багато близькі йому люди і друзі вмирають або виникають труднощі у підтримці відносин. По-третє, стара людина швидше втомлюється від напружених соціальних контактів, багато з яких йому не здаються актуально значимими, і сам обмежує їх.  Залучення в спілкування неминуче зменшується з віком, що загострює проблему самотності. Емоційні прояви самотності виражаються в тривожності і нудьгу, у страху і спустошеності, у депресивному стані.  Після шістдесяти років людина поступово приходить до усвідомлення соціального відчуження від наступних поколінь, яке переживається болісно.  У людей похилого віку поступово змінюється мотиваційна сфера, і важливим чинником тут є відсутність необхідності щодня трудитися, виконувати взяті на себе зобов'язання. Згідно з А. Маслоу, провідними потребами в літньому і старечому віці стають тілесні потреби, потреба в безпеці і надійності. Як правило, люди похилого віку не будують довгострокових планів - це пов'язано із загальною зміною тимчасової життєвої перспективи. Психологічний час змінюється в старості, і більше значення тепер мають життя в сьогоденні і спогади про минуле, ніж майбутнє, хоча певні «нитки» в недалеке, доступне для огляду майбутнє все ж протягнуті.  У старості важливі не тільки зміни, що відбуваються з людиною, а й відносини людини до цих змін. У типології Ф. Гізі виділяють три типи людей похилого віку і старості:  1) старий-негативістів, який заперечує у себе які-небудь ознаки старості і дряхлості;  2) старий-екстравертірованний, який визнає настання старості, але до цього визнання приходить через зовнішні впливи і шляхом спостереження навколишньої дійсності, особливо у зв'язку з виходом на пенсію;  3) старий-інтровертірованний, гостро переживає процес постаріння; з'являються тупість по відношенню до нових інтересам, пожвавлення спогадів про минуле, малорухливість, ослаблення емоцій, прагнення до спокою.  Розглянемо типи пристосування до старості, виділені Д. Бромлей:  1) конструктивне ставлення - стара людина адекватно сприймає нову соціальну ситуацію; оптимістично ставиться до життя; має високу самооцінку завдяки успіху, досягнутому в житті;  2) відношення залежності - у такої людини сформована психологічна залежність від інших; немає високих життєвих домагань; він досить легко виходить на пенсію, сім'я забезпечує йому відчуття безпеки, внутрішньої гармонії;  3) оборонне ставлення - прагнення до самозабезпеченості, відмова від допомоги; прямолінійність у судженнях і вчинках; з великим небажанням літні люди цього типу залишають роботу, їм властива перебільшена емоційна стриманість, депресивність;  4) вороже ставлення - припускає агресивність, підозрілість, вибуховість людей похилого віку, приписування своїх невдач інших людей і громадським організаціям, тому їх погляд на життя малореалістічен;  5) ставлення самовраждебності - означає неактивність, почуття самотності та непотрібності, вони чекають смерть як позбавлення від страждань. 

ВИСНОВОК

Складний і багатий, повний пошуків і сумнівів процес розвитку людини - продукт сукупної дії багатьох сил: змішання біологічного та культурного почав, переплетення думок і почуттів, синтезу внутрішніх спонукань і зовнішніх впливів. Цей процес починається з моменту зачаттяі триває все життя. Характер його протікання багато в чому визначається навколишнім середовищем, але разом з тим, він неповторний, як людська особистість.  Вікова психологія розглядає тенденції, закономірності та процеси розвитку протягом усього людського життя, використовуючи для цього досвід кількох галузей знань.  Передбачається, що зміни, які переживає людина протягом життя, є результатом сукупного впливу біологічних, психологічних, соціальних,історичних та еволюційних факторів, а також залежать від часу їх впливу. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

1. Є.І. Туревский. Вікова психологія. - Режим доступу: www.ihtik.lib.ru;  2. Болотова А.К. Психологія розвитку. www.koob.ru  3. Мухіна В.С. Вікова психологія: феноменологія розвитку, дитинство, отроцтво: Підручник для студ. вузів. - 4-е вид., Стереотип. - М.:  Видавничий центр «Академія», 1999  4. Ел'конін Д. Б. Дитяча психологія. - М., 1960.  5. . Піаже Ж. Ізбр. психол. праці. - М., 1969