- •2. Основні категорії дидактики (навчання, освіта, викладання, учіння, знання, уміння, навички, закономірності, принципи, форми , методи і засоби навчання)
- •6. Розвиток дидактики в Україні.
- •7.Методи дослідження в дидактиці.
- •8.Доведіть, що сучасна система освіти в Україні грунтується на засадах особистісно орієнтованого та компетентісного підходів .
- •9.Характеристика цільового компоненту процесу навчання.
- •15. Основні документи що відображають зміст освіти: державний стандарт початкової освіти, навчальни план, навчальні програми, навчальні підручники, посібники. Іх призначення і структура.
- •18. Поняття процесу навчання.
- •19.Викладання, учіння та пізнання.
- •22.Процес навчання як система, його структура.
- •Урок формування і вдосконалення вмінь і навичок
- •Урок узагальнення і систематизації знань
- •Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок
- •Комбінований урок
- •Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок
- •Комбінований урок
- •46.Форми організації навчальної діяльності учнів на уроці, їх види та характеристика.
- •47.Контроль і оцінювання навчальних досягнень учнів. Закономірності і принципи навчання.
- •50. Оцінювання навчальних досягнень учнів. Загальні критерії оцінювання. Поняття компетенції.
- •52. Методи педагогічного діагностування та оцінювання навчальних досягнень учнів.
- •53. Закономірності і принципи навчання.
- •54.Сутність законів і закономірностей у дидактиці. Внутрішні і зовнішні закономірності процесу навчання та їх характеристика.
- •56.Проектування уроку як цілісної системи.
- •57.Поняття про аналіз уроку та способи його здійснення.
- •59.Матричний спосіб аналізу уроку.
- •17.Спільні і відмінні ознаки Державного стандарту початкової загальної освіти від 20 квітня 2011 року№462 та його попередньої редакції.
6. Розвиток дидактики в Україні.
Спочатку дидактика виникла як технологія навчання, що являла собою певну сукупність засобів, методів і прийомів передачі готових життєво важливих знань і вмінь без правил і принципів навчання. За цього практикувалося заучування, зазубрювання, показ, багаторазове закріплення і повторення, репродуктивне використання набутого досвіду, одноманітних способів діяльності аж доти, доки учень не був здатним автоматично читати, писати, рахувати.Дидактика тривалий час користувалася емпіричними методами, а тому її розвиток йшов дуже помалу. З часом народна дидактика стала основою навчання. Вона знаходила свій прояв у народній мудрості: піснях, казках, прислів’ях, традиціях, педагогічних аксіомах тощо.Значний вплив на розвиток української дидактики справили братські школи (16-17 ст.), досвід яких не випадково привернув увагу чеського педагога Я.А.Коменського, який вважається «батьком» наукової дидактики. Є чимало свідчень про те, що праця Я.А.Коменського «Велика дидактика, або та, що містить універсальну теорію вчити всіх усьому» широко використовувалась в українській школі кінця 16 - початку 18 століття.Розвитку української дидактики, ще не оформленої в самостійну науку, сприяли педагогічні погляди Т. Шевченка, М. Драгоманова, Лесі Українки, С.Русової, Я. Чепіги, О.Музиченка, Г. Врецьона та ін. Сприяла розвитку української дидактики та школи у 20-х р. ХХ ст. діяльність міністра освіти Української Народної Республіки І. Стешенка, засновника Товариства шкільної освіти, яке займалося підготовкою програм і підручників до шкіл, наркомів освіти УРСР Г. Гринька (1920-1922), О. Шумського (1924-2927), М. Скрипника (1927-1933).Потужними науково-педагогічними центрами на Україні в 20-х—30-х роках були Харківський та Київський інститути, в яких працювали відомі педагоги О. Попов, Я. Чепіга, Я. Мамонтов, І. Соколянський та ін. Я. Чепіга створив перші підручники з мови та читання, арифметики для української школи.Проблемами дидактики, її історії, експериментальної педагогіки займалися Г. Ващенко, Й. Селіханович, О. Музиченко, О. Раєвський, Г. Жураківський, В. Помогайба, Г. Костюк, О. Андрієвська, Д. Ніколенко, О. Дертьова, С. Литвинов та ін.У 1940 р. виходить з друку перший український підручник «Педагогіка» за редакцією С.Х. Чавдарова. Помітний доробок у розвиток української дидактики як науки і як навчальної дисципліни внесли В. Онищук, А. Алексюк, В. Паламарчук, Л. Тимчишин, В. Бондар, С. Бондар, В. Євдокимов, В.Лозова, О. Савченко, І. Підласий, В. Максименко, та інші. З часу їх наукової діяльності ( 60-90р.р. ХХ ст. ) дидактика стала активно розвиватися як експериментальна наука. Найбільш вагомим є внесок українських вчених-дидактів в теорію змісту освіти, методів навчання, форм організації самостійної роботи учнів, ефективності процесу навчання та якості його результатів. Під впливом їхніх праць дидактика з описово-інформаційної перетворилася в теоретичну і нормативно-прикладну науку, яка привертає увагу як вчених-педагогів, так і досвідчених практиків.Завдячуючи українським дидактам, після тривалого часу з’являються україномовні посібники та підручники з педагогіки та дидактики ( А.М. Алексюк — редактор, В.І. Бондар, М.Д. Ярмаченко — редактор, О.Я. Савченко, Н.Є. Мойсеюк, В.І. Лозова).