9.Характеристика цільового компоненту процесу навчання.

Цільовий компонент – усвідомлення педагогом і прийняття учнями цілі і завдань теми, розділу, навчального предмету. Цілі і завдання визначаються на основі вимог навчальної програми, урахування особливостей учнів класу. Для розуміння навчання як діяльності, його планування та здійснення неабияке значення мають такі педагогічні категорії, як ціль і мета. Вони як складові цілепокладання в будь-якому виді людської діяльності є системотвірними, вихідними у виборі засобів цілеспрямованого досягнення поставленої мети. Щоб з ’ясувати сутність цілі й мети як загальнонаукових категорій, слід спочатку розкрити їхню загальну сутність. Це необхідно зробити у зв’язку з тим, що поняття цілі й мети часто ототожнюються, вживаються як синоніми. Виходячи із загальнонаукової суті цілепокладання як специфічної людської здатності ставити перед собою свідомі цілі й реалізувати їх, спробуємо поняття ціль і мета розвести за їх сутністю. Ціль як ідеальний внутрішньо спонукальний мотив виробництва (діяльності) є законом практики, яким визначається напрям і регулюється людська діяльність, спрямована на перетворення дійсності відповідно до усвідомленої людиною потреби. Ціль як закон мобілізує волю й енергію людини, спрямовує людську діяльність на свідомо визначений напрям руху до результату. Один і той же очікуваний ідеальний результат може досягатися за різного цілеспрямування діяльності з точки зору її оптимальності Усвідомлена, прийнята як мотив діяльності ціль регулює вибір засобів діяльності, який є суб’єктивним, а тому не завжди адекватний затраченим енергії, зусиллям і часу. Так, іноді за мінімуму засобів і часу отримують максимум якісного результату, а буває й навпаки, отриманий ефект не вартий затрачених зусиль і часу, а діяльність з

10.Цілепокладання в дидактиці Цілепокладання- це важливий компонент структури цілісної педагогічної діяльності, системотвірний фактор, що закономірно визначає не тільки передбачуваний результат, а й етапи, форми, методи і засоби діяльності. Мета і результати діяльності здебільшого не збігаються, оскільки мета є лише ідеальним образом, а будь-яка цілісна діяльність, особливо педагогічна, завжди ширша за абстрактні прагнення, і її результат об'ємніший за поставлену мету, хоча буває навпаки. Формулювання цілей навчання має бути не описовим, абстрактним, а стислим, технологічним, передбачати конкретні процедури діяльності. Процес цілепокладання полягає у виборі найсприятливіших з погляду можливостей навчального матеріалу і підготовленості учнів варіантів навчання, у яких зовнішні (матеріал, середовище, засоби) і внутрішні (готовність до учіння, зацікавленість, рівень знань, умінь, навичок) чинники співвідносяться в зоні найближчого розвитку учнів у процесі їх пізнавальної діяльності. Цціль і мета є складовими цілепокладання, як мотив супроводжують всю діяльність, виступають еталоном для визначення якості результату, спонукають суб’єктів діяльності до його (результату) корекції. Цілі навчання визначають на підставі аналізу основних компонентів змісту навчального матеріалу, діяльності вчителя, внутрішніх процесів особистісного, інтелектуального та емоційного розвитку учнів, їхньої навчальної діяльності. Такий підхід забезпечує усвідомлення того, що цілі навчання необхідно формулювати через результати, виражені в діях учнів, які вчитель може чітко розпізнати. Щоб "перекласти" результати навчання на мову конкретних дій, необхідно: побудувати систему цілей (таксономію), виділити її категорії та рівні і створити чіткий, конкретний мовний апарат для опису цілей навчання, що забезпечить об'єктивне оцінювання його результатівЦілі навчання визначають з огляду на освітні, виховні та розвивальні можливості навчального матеріалу, а також досягнутий рівень знань, умінь, якостей особистості. Поняття завдання має дві сутності: цільову як завдання формування або цільове завдання (етапна мета короткочасної дії) і змістову сутність як навчальні, тренувальні завдання: вправи, задачі тощо. Щоб забезпечити стратегію будь-якої цілеспрямованої діяльності, необхідно виробити тактику прийнятої виконавцями мети, складовими якої є завдання (що слід зробити), способи їх розв’язання (виконання): методи, прийоми, засоби, які в сукупності приведуть до стратегічного успіху.

11. Виховні – формування світогляду,моралі. Завдання має дві сутності :1 Завдання формування, або цільові завдання, 2 Завдання розв’язання або навчальні завдання. Поняття 3-єдиної мети спірним і неоднозначним як в дидактиці так і в методиці. Мета уроку повинна бути чіткою, лаконічною, та дидактичною з погляду на вимоги. Мета може бути ближньою і віддаленою, загальною і окремою. Поняття мети, цілі належать до категорії результату, який є не чим іншим, як продуктом певних дій. Конкретне вираження результату може бути здійснене через такі поняття, як підсумок, задача, мета, ціль, ідеал, що як у нашому, так і в зарубіжному вжитку, мають таке тлума­чення:   - підсумок — це найближчий бажаний результат, якого прагне до­сягти суб´єкт діяльності за певний час;   - задача — це проміжний результат із сукупності доступних і впорядкованих так, що він є певним кроком, який наближає досягнення мети;   - мета — це бажаний результат, недосяжний за певний проміжок часу, але доступний для досягнення в майбутньому;   - ціль — кінцевий результат, на досягнення якого спрямовані зу­силля суб´єкта діяльності;   - ідеал — це результат, якого ніхто ніколи не може досягти, але до якого можна дуже близько підійти. Точний і повний опис цілі навчання включає інформацію про еле­мент засвоєння (уявлення, поняття, судження, теорія), про який ідеть­ся, про те, на якому рівні він засвоюється й як його діагностувати. Виділимо дві важ­ливі характеристики цілей навчання: їх діагностичність та ієрархічність.   Цілі навчання мають ієрархічну будову. Це означає, що залежно від обсягу змісту, масштабності завдань, рівня загальності чи конкретності проблеми одна і та сама ціль формулюється по-різному.   Ієрархічність цілей навчання підкреслює, що поняття "ціль навчан­ня" — відносне, оскільки воно залежить від того, на якому часовому проміжку розгортається діяльність її реалізації.   Таким чином, цілі навчання мають ієрархічну структуру, на вер­шині якої стоять цілі як соціальне замовлення суспільства. Найповніше і в найбільш загальному вигляді вони сформульовані у Конституції України та у Законі" Про освіту". Це ті цілі навчання, які ставить сусп­ільство перед школою, далі йдуть цілі навчання на рівні предмета, тоді на рівні курсу, нарешті, на рівні явища, факту чи процесу і на рівні по­няття.Ще з часів Я.А.Коменського вчені-педагоги відзначали як значний недолік педагогічної діяльності відсутність чітко визначе­них цілей навчання. Учителі, готуючись до уроків, визначають лише спосіб своєї діяльності на уроці (ознайомити, навчити, повторити, довести тощо), але аж ніяк не кінцевий результат цієї діяльності. Він уявляється дуже невизначено, тому й потрібно розрізняти цілі навчання, цілі уроку і мету навчання.

12. Поняття про зміст освіти. Серед категорій дидактики зміст освіти посідає чільне місце й виконує системотвірну функцію. В умовах вибору форм організації навчального процесу, проектування його структури зміст програмного навчального матеріалу є вихідним, початковим. Від його складових, місця в системі тем навчального предмета залежать конкретизація мети й завдань навчального заняття, вибір засобів і методів його проведення. Зміст освіти — це система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя та праці. Зміст освіти охоплює не лише знання про природу,суспільство, техніку, культуру й способи діяльності. Він передбачає досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюється разом із знаннями в уміннях і навичках, досвід творчої, пошукової діяльності з вирішення нових проблем, перетворення раніше засвоєних знань у нові способи діяльності. У структурі змісту освіти чільне місце посідає досвід ціннісного ставлення до природного й соціального довкілля. Для реформування української національної освіти вагомого значення набуває оновлення її змісту відповідно до прийнятих державних документів про школу, що знайшло своє відображення у державних стандартах про загальну середню освіту, нових навчальних програмах та шкільних підручниках.

13.Освітня система України. Відповідно до Закону „Про освіту” система освіти в сучасній Україні складається з таких ланок :дошкільна освіта;загальна середня освіта;позашкільна освіта;професійно-технічна освіта;вища освіта; післядипломна освіта; аспірантура; докторантура; самоосвіта.   Дошкільна    освіта  здійснюється в дитячих яслах, садках, яслах-садках, сімейних, прогулянкових дошкільних закладах компенсуючого типу (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) і комбінованого типу з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням там дітей, а також у дитячих садках інтернатного типу, дитячих будинках. Організовуються також профільні дитячі садки з пріоритетом розвитком певного напряму діяльності, що запроваджують авторські програми,  досвід роботи видатних педагогів минулого і сучасності, надають додаткові освітні послуги.     Загальна середня освіта   –   це цілеспрямований професійне засвоєння систематизованих знань про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної та практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності. Відповідно до закону загальна середня освіта має три рівні: перший – початкова школа; другий – основна школа; третій – старша школа.Відповідно до можливостей щодо забезпечення освітнього рівня функціонують різні типи загальноосвітніх навчальних закладів:середня загальноосвітня школа – загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів; загальноосвітня школа-інтернат – загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним державним утриманням дітей, які потребують соціальної допомоги;вечірня (змінна) школа – загальноосвітній заклад ІІ-ІІІ ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання;спеціалізована школа (школа-інтернат) – загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів;гімназія – загальноосвітній навчальний заклад ІІ-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю (переважно гуманітарного);ліцей – загальноосвітній навчальний заклад ІІІ ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;колегіум – загальноосвітній навчальний заклад ІІІ ступеня філолого-філософського або культурно-естетичного профілю;спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) – загальноосвітній заклад для дітей, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку;загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) – загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів відповідного профілю для дітей, які потребують тривалого лікування;школа соціальної реабілітації – загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат).  Професійна освіта здійснюється в системі вищих та середніх навчальних закладів: багатопрофільних університетах, академіях, інститутах, коледжах, технікумах, педагогічних, медичних та мистецьких училищах. Професійно-технічну освіту здобувають у середніх професійно-технічних училищах, що забезпечують підготовку кваліфікованих робітників. Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації :1-й рівень – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;2-й рівень – коледж,  інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;3-4-й рівні – інститут, консерваторія, академія, університет.  Система післядипломної освіти   виконує  функцію безперервності. До того ж ринок праці змінюється, що диктує необхідність створення короткотермінових навчальних програм перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів.  Підвищення кваліфікації, перепідготовка  кадрів забезпечують поглиблення професійних знань та вмінь за спеціальністю, одержання нової кваліфікації, нової спеціальності на основі набутої у навчально-виховному закладі і досвіду практичної роботи. До навчальних закладів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів належать: факультети підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів при вищих навчальних закладах, а також на виробництві; професійні навчально-виховні заклади; навчально-курсові комбінати; інші організації, що одержали на це дозвіл органів управління освітою. Для  с а м о о с в і т и   громадян державними органами, підприємствами, громадськими організаціями, громадянами створюється відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, телерадіонавчальні програми тощо.