Економічне вчення Давида Рікардо

- Головна праця Д. Рікардо - "Основи політичної економії й оподаткування" (1817). Об'єктивна цінність учення Д. Рікардо полягає в захисті продуктивних сил і виробничих відносин капіталізму. - Основним теоретичним положенням Рікардо стало визначення відносної вартості товарів затратами праці на їх виробництво. Рікардо показує також вплив попиту на ціну в короткострокові періоди, структури використовуваного капіталу й періодів інвестування на відносні вартості товарів.

- Рікардо належить глибока розробка ряду проблем економічної теорії, зокрема особливостей впливу заробітної плати на прибуток, теорії земельної ренти, застосування машин, закономірності тенденції норми прибутку до зниження та зміни вартості грошей як товару залежно від їхньої кількості в обігу та ін.

- Рікардо визначає затратами праці не абсолютну, а відносну вартість товарів. Він наголошував, що "...праця є основою будь-якої вартості й ... відносна кількість її визначає майже виключно відносну вартість товарів". Причому, за Рікардо, величина вартості регулюється працею, необхідною для виробництва товарів за найбільш несприятливих умов.

- Рікардо вважав неможливим установлення абсолютної вартості товарів працею у зв'язку зі складністю визначення її кількості, а також у зв'язку з відсутністю такого мірила, такого товару, у тому числі й праці, вартість якої б не змінювалась.

- Відносно концепції Сея про корисність як регулятор вартості Рікардо вважає, що це було б правильним, якби вартість товарів регулювалась лише покупцями; що корисність необхідна для того, щоб товар мав вартість, однак вона не є мірою вартості.

- Рікардо відзначає, що немає кращої гарантії від перенаселення, ніж домогтися всіма законними методами, щоб у всіх країнах робочі класи розвивали в себе потребу в комфорті й розвагах. Розміри заробітної плати мають бути віддані приватній і вільній конкуренції й ніколи не повинні контролюватись законодавством.

- Закони про бідних призводять не до покращення становища бідних, а до погіршення становища й багатих, і бідних. Цілком природно, що суми на утримання бідних будуть прогресивно зростати до тих пір, доки не поглинуть усього чистого доходу країни й призведуть до гнітючого убозтва тих, для блага яких такі закони були помилково видані. Закони про бідних повинні бути скасовані з надзвичайною обережністю, поступовістю й умінням, а бідняки повинні розраховувати на прожиток на свої власні зусилля.

8. Економічна думка початку XIX ст. В Англії. Т. Мальтус

Томас Роберт Мальтус (1766-1834) - видатний представник економічної думки початку XIX ст. в Англії. Народився Мальтус у сім'ї поміщика. Закінчив Джезус-коледж Кембриджського університету, здобувши вчений богословський ступінь, а з 1793 р. почав підприємницьку діяльність. З 1797 по 1801 р. був вікарієм у Суррее.

У 1798 р. Мальтус опублікував книгу "Дослід про закон народонаселення". Потім протягом низки років ця книга доповнювалася автором і видавалася ще не раз. Основною ідеєю книги стала теорія народонаселення.

З 1805 р. Мальтус керував кафедрою сучасної історії і політичної економії в коледжі Ост-Індської компанії, там же виконував обов'язки священика. Через 10 років вийшов у світ інший твір Мальтуса - "Дослідження природи і зростання земельної ренти". У цій праці автор спробував розкрити природу земельної ренти і механізм її формування.

Основні положення теорії народонаселення такі:

o здатність людини до відтворювання за темпами приросту значно перевершує можливість зростання продовольчих ресурсів, тому що населення зростає в геометричній прогресії, а запаси ресурсів - в арифметичній;

o зростання народонаселення жорстко обмежується коштами існування.

У природі, за Мальтусом, відповідність між чисельністю населення і кількістю засобів існування досягається епідеміями, голодом, війнами, непосильною працею, що винищує величезну масу людей.

Проблему надмірного зростання населення Мальтус вирішував через зміну заробітної плати. Зростання населення призводить до падіння заробітної плати й обмежує зростання населення у майбутньому. Іншими словами, низький рівень життя робітників визначається біологічними законами, а не соціальними проблемами.

Мальтус виступав проти державної підтримки жебраків, оскільки бачив у цьому заохочення нерозсудливих за рахунок стягнення податків з працелюбних громадян. Автор "Досліду..." критично ставився й до ідеї вирівнювання прибутків. Поділ на багатих і бідних корисний, тому що можливість поліпшення свого стану і побоювання щодо його погіршення є двигуном поліпшення добробуту суспільства.

Проблему обмеженості ресурсів Мальтус вбачав у такому:

o ресурси Землі обмежені;

o через залучення до обігу гірших земель віддача вкладеної праці, капіталу буде знижуватися.

Мальтус у своїх економічних поглядах представляв інтереси великої земельної аристократії (лендлордів).

Теорія прибутку Т. Мальтуса повторює переконання Д. Рікардо. Прибуток визначається як різниця між вартістю товару і витратами праці та капіталу у виробництві.

Мальтус є автором положення про реалізацію сукупного суспільного продукту. У ньому він стверджує, що досягти достатнього рівня попиту і повної реалізації продукції, що виробляється, неможливо без участі в цьому процесі не тільки продуктивного, а й непродуктивного класу - так званих третіх осіб, які можуть створити необхідний додатковий попит на всю масу товарів, що виробляються в суспільстві. Таким чином, він заперечує думку про суспільний паразитизм непродуктивного класу (землевласники, армія, церковні служителі, чиновники).

У кейнсіанстві використовується це положення теорії Мальтуса при розв'язанні питань реалізації і заходів підтримання "ефективного попиту" для регулювання економіки.

Мальтус визнає існування загальних і локальних криз, вважаючи їх тимчасовими явищами.