24. Ринкова рівновага. Рівноважна ціна
Ринкова
економіка в умовах вільної конкуренції,
постійної зміни цін, регулювання
економічних процесів на основі зміни
співвідношення попиту і пропозиції
здатна уникнути хаотичного розвитку і
досягти загальної рівноваги. Хоча в
ринковій економіці можливі певні
прорахунки, але ціна на кожний товар
встановлюється на основі рівноваги між
попитом і пропозицією (рис. 40). Лінія 0Р
відображує рух ціни, лінія 0Q—рух обсягу
товарної продукції, крива D — попит,
крива S — пропозицію. Рр — це рівноважна
ціна, a Qg — обсяг продукції, що реалізується
за рівноважними цінами.
У
кожний конкретний момент виникає певна
рівновага між попитом і пропозицією. І
ця рівновага досить ефективна.
У
разі встановлення такої рівноваги
випуск продукції досягає економічно
доцільного рівня. В результаті, як
дотепно зауважує П. Самуельсон, «людям,
які люблять яблука, ніхто не пропонує
апельсини, і навпаки».
Відомий
французький економіст Л. Вальрас довів,
що в умовах ринкової економіки є
можливість встановлення рівноважної
ціни (або ціни рівноваги).
Рівноважна
ціна — це така ціна на конкурентному
ринку, за якої 1 попит дорівнює пропозиції,
відсутні товарний дефіцит і надлишок
товарів і послуг
Така ціна не
впливає на зміну обсягів виробництва.
Рівновага досягається в результаті
діяльності всіх учасників ринку і сприяє
забезпеченню максимально високого
рівня задоволення потреб.
25. Суть ціни. Фактори, що її визначають
Кожен товар на ринку продається за відповідною ціною.
Ціна — це сума грошей, яку потрібно заплатити за товар. Вона є засобом регулювання економіки в умовах конкуренції, тому повинна бути динамічною. Якщо ціни встановлюються державою, то вони втрачають роль регулятора.
Ціна товару залежить від таких факторів:
1) витрат виробництва;
2) попиту і пропозиції;
3) психологічних факторів;
4) державного регулювання.
Є різні типи ринків: ринок чистої (досконалої) конкуренції, ринок монополістичної конкуренції, олігополістичний ринок і ринок чистої монополії.
В умовах ринку чистої конкуренції ціна повністю залежить від попиту і пропозиції, бо продавець тут не може маневрувати цінами. В умовах ринку монополістичної конкуренції продавець має можливість підвищувати ціну на товар, бо він пропонує велику кількість товару, а крім того має можливість домовитися з іншими продавцями. В умовах олігополістичного ринку, коли існує невелика кількість продавців, ціна товару в основному залежить від дій конкурентів. В у мовах ринку чистої монополії, де є один продавець, ціна регулюється монополією. На такому ринку ціну повинна регулювати держава.
У ринковій економіці е різні види цін. За способом формування ціни поділяють на конкурентні, монопольні та регульовані. За територією — на світові (міжнародного ринку), національні та поясні. За обсягом реалізації товару — на оптові (гуртові) та роздрібні. Є також ціни вихідні, прейскурантні, пільгові, біржові, внутрішньо-фірмові (застосовуються в межах міжнародних монополій на поставку деталей, вузлів і подібного). Державні ціни — на продукцію державних підприємств.
Основним завданням ціноутворення є покриття витрат виробництва і отримання прибутку. Але це зовсім не означає, що виробник завжди встановлюватиме найвищу ціну. Він прагне також захопити лідерство на ринку і продати більше товарів. А це досягається зниженням цін або виробництвом товарів високої якості (рис. 3.11).
Рис. 3.11. Чинники що впливають на ціну товару
Межею зниження цін є витрати виробництва. Якщо ціна не покриває витрат виробництва, то підприємство зазнає банкрутства.
Ціна виконує ряд функцій:
1) вона збалансовує попит і пропозицію;
2) стимулює скорочення затрат праці на виробництво продукції і збільшення виробництва продукції високої якості;
3) сприяє перерозподілу доходів внаслідок коливання цін і за допомогою непрямих податків.
У ринковій економіці держава повинна впливати на ціни. Це здійснюється в таких напрямах.
1. Держава розробляє і приймає закони, в яких установлюються правила ціноутворення й торгівлі. Такі закони забороняють угоди з установлення цін і спрямовані на підтримку внутрішньогалузевої конкуренції.
2. Держава здійснює контроль над цінами. Він зумовлюється такими причинами:
а) у монопольних галузях відсутня конкуренція і монополії можуть зловживати цінами, встановлювати їх непомірно високими;
б) у деяких галузях в окремі періоди може суттєво зростати попит на окремі товари. За таких умов може встановлюватися верхня межа цін;
У багатьох країнах держава здійснює підтримку цін на сільськогосподарську продукцію, надаючи субсидії фермерам і компенсуючи їхні втрати в прибутках. Держава впливає також на ціни міжнародної торгівлі. Це здійснюється з допомогою мита, яке включається в ціну товару. Мита є акцизним податком на імпортні товари. Вони впроваджуються з метою одержання доходів до державного бюджету та захисту національної економіки.
Ціноутворення - це процес обґрунтування, затвердження та перегляду цін і тарифів, визначення їх рівня, співвідношення та структури.
Залежно від того, яку мету ставить підприємство на ринку, розрізняють різні підходи до ціноутворення. Такими цілями для підприємстваможуть бути:
- виживання на ринку (низькі ціни);
- максимізація прибутку;
- лідерство на ринку;
- лідерство в якості (високі ціни за високу якість).
На рівень ціни спричиняють вплив також наступні чинники:
- державне регулювання цін;
- конкуренція виробників;
- співвідношення попиту та пропозиції;
- купівельна спроможність грошей.
Враховуючи ці чинники, підприємства можуть використовувати наступні методи ціноутворення:
1) метод «витрати + прибуток»:
(8.1)
де С - собівартість продукції, грн.;
П - прибуток, грн.
Прибуток визначається у відсотках до собівартості, розмір яких встановлюється залежно від бажаного рівня прибутковості та конкурентоспроможності продукції.
2) отримання цільової норми прибутку - підприємство встановлює ціну, включаючи в неї певний визначений рівень прибутку:
(8.2)
де Взм - змінні витрати на одиницю продукції, грн.;
Впост - постійні витрати на продукцію за певний період часу, грн.;
Пзаг - прибуток, що має бути одержаним за період часу від продажу продукції, грн.;
N - обсяг продажу продукції, одиниць.
3) оцінка споживчої вартості - ґрунтується на оцінці споживчого ефекту, який має споживач від використання товару.
4) пропорційне ціноутворення - ціна встановлюється залежно від рівня цін конкурентів.
5) метод «очікуваного прибутку» - використовується, коли підприємство більш низькою ціною планує виграти тендер або боротьбу за контакт;
6) метод швидкого повернення витрат - використовується з метою активного продажу великих обсягів продукції і швидкого повернення затрачених коштів.
Всередині існуючих систем ціноутворення можна також виділити такі типи модифікованих цін:
- територіальні ціни;
- ціни зі знижками;
- ціни стимулювання покупок;
- пільгові ціни;
- ціни на нові товари - як високі задля «зняття вершків», так і низькі задля «проникнення на ринок».
26. Капіта́л — за визначенням класичної економічної теорії один із факторів виробництва, усе те, що використовується для виробництва, але безпосередньо не споживається в ньому (за винятком повільної амортизації). На відміну від інших факторів виробництва, землі й природних ресурсів, капітал складається з раніше виробленого продукту.
Терміном капітал стали називати у період становлення капіталізму гроші, які підприємці вкладали в розвиток свого виробництва з метою отримання прибутку.
Три основні риси визначення капіталу класичною економічною школою зберегли своє значення і в сучасній теорії економіки. Ці три основні риси суть: здатність створювати новий продукт, неспоживання в процесі виробництва за винятком амортизації та те, що капітал є продуктом, створеним людською працею. Однак, термін капітал часто використовується як складова частина інших термінів, які не зовсім відповідають цьому класичному визначенню. Уже Адам Сміт виділяв основний капітал і оборотний капітал, де оборотний капітал трактувався як і чинники виробництва, які споживаються в ньому: сировина, матеріали, проміжний продукт виробництва.
У наш час утвердилися такі терміни, як людський капітал, інтелектуальний капітал, соціальний капітал тощо.
Види капіталу
Основний капітал — переносить свою вартість на продукт виробництва по частинах за відносно великий час (наприклад, верстат).
Оборотний капітал — переносить свою вартість на продукт виробництва всю відразу (наприклад, борошно для випічки хліба).
Фізичний капітал
Фізичний (реальний, або виробничий) капітал — капітал, вкладений у справу, який працює як джерело доходу у вигляді засобів виробництва: машини, обладнання, будівлі, споруди, земля, запаси сировини, напівфабрикатів і готової продукції, які використовуються для виробництва товарів і послуг.
Грошовий капітал
Грошовий капітал (грошова форма капіталу) — гроші, призначені для придбання фізичного капіталу. Безпосереднє володіння цими грошима не приносить доходу, тобто вони не стають капіталом автоматично. Цим вони відрізняються від фінансового капіталу у формі грошей на депозиті.
Фінансовий капітал
27. Ціна виробництва. Середня норма прибутку і економічна рівновага
Ціна виробництва — перетворена форма вартості товару, що включає витрати виробництва та середній прибуток, категорія розвинутої ринкової економіки. Згідно з концепцією К.Маркса саме навколо Ц. в. відбувається коливання ринкових цін. Формування Ц. в. він пов'язував із механізмом міжгалузевої конкуренції, яка внаслідок різної органічної будови капіталу та норми прибутку на однаковий капітал в галузях спричиняє міжгалузеву міграцію капіталу та встановлення на цій основі середньої (загальної) для всіх галузей норми прибутку. Серед сучасних економістів, в тому числі українських, концепція Ц. в. мало популярна. Однак, як свідчить практика, для категоричного її заперечення навряд чи є підстави. Відомо, що в командній економіці частину створюваної у галузях вартості перерозподіляли між ними. Відбувалося це вольовим способом, через бюджет або дотаційне кредитування, але підтиском об'єктивних обставин. Для пропорційного розвитку економіки вкрай важливо, щоб кожна галузь отримувала достатній для утворення фонду нагромадження прибуток. Розв'язання цього питання поза процесом утворення Ц. в. вельми проблематичне.
Середня норма прибутку — рівна норма прибутку на однаковий за величиною капітал, незалежно від того, в яку галузь виробництва він вкладений. С. н. п. в умовах ринкової економіки виникає у процесі міжгалузевої конкуренції на основі переливання капіталів з галузі виробництва з низькою нормою прибутку в галузі з високою нормою прибутку. С. н. п. і є нормою прибутку на весь капітал. С. н. п. у країнах ринкової економіки дорівнює відношенню додаткової вартості, що створена всіма працівниками виробництва, до всього суспільного капіталу, який вкладений в усі виробничі галузі. С. н. п. залежить від таких факторів, як продуктивність праці, фондовіддача та матеріалоємність продукції. Але ці фактори враховуються вже не стосовно окремого підприємства або галузі, а до всього сукупного суспільного капіталу. В перехідний період до ринкової економіки, коли ще відсутня міжгалузева конкуренція, існує загроза монополістичної діяльності окремих підприємств і галузей, потрібний контроль з боку держави за рівнем норми прибутку. Справа в тому, що в деяких сферах господарювання можуть виникати надмірно високі норми прибутку (наприклад, деякі банки за рахунок високого проценту одержують надто високу норму, деякі підприємства з допомогою ціни накручують високий прибуток). Тому потрібне певне регулювання норми прибутку з боку держави.
Економічна рівновага
Ринкова економіка розвивається циклічно. Економічний цикл утворюють періодичні коливання загальної економічної активності. Економічне зростання змінюється спадом виробництва, процвітання — кризою і депресією. Циклічні коливання є синхронними, відбуваються зі сталою послідовністю у чітко окреслених часових межах. У різних країнах вони відрізняються регулярністю, протяжністю та причинами виникнення. Процеси в невеликих країнах, економіка яких значною мірою залежить від умов зовнішньої торгівлі, відрізняються від процесів у великих країнах, економіка яких менш залежна від зовнішнього світу. Практично неможливо виробити єдину для всіх країн теорію економічного циклу. Деякий час в економічній теорії переважав спрощений варіант аналізу економічного циклу, тобто не бралася до уваги проблема економічної рівноваги. Вперше науково обґрунтував теорію економічної рівноваги К. Маркс, визначивши загальний методологічний принцип, згідно з яким кризові спади в економіці розглядалися як відхилення від стану рівноваги. Він вважав, що постійна тенденція різних сфер виробництва до рівноваги є реакцією на постійне порушення цієї рівноваги. Економічна рівновага — стан економіки, за якого досягаються стале зрівноважуванння та взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній, — виробництво і споживання, попит і пропозиція, ресурси і потреби.
28. Підприємництво. Принципи підприємницької діяльності
Підприє́мництво, підприє́мницька дія́льність — самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність із метою досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку [1]. Підприємці — це люди, які займаються підприємництвом
Поняття підприємницької діяльності, її ознаки та принципи Підприємництво є одним із різновидів творчої, пошукової, ризикової соціальної діяльності і в більшості країн світу з ринковою економікою вважається одним із найпрестижніших. Адже саме цей вид діяльності у відповідних умовах найкращим чином виявляє людську суть, допомагає прояву працівника як особистості. Підприємництву властивий більш індивідуальний характер, високий ступінь стимулювання співробітників, що призводить до більш повної реалізації потенціалу кожного з них. Здійснюючи самостійну підприємницьку діяльність, працівник значно зростає як людина: він росте і професійно і інтелектуально. І це має цілком реальні позитивні наслідки для всього суспільства. Історія доводить, що підняти економіку, інші сфери буття до високого рівня розвитку можливо переважно через прояв членами цього суспільства їх господарської ініціативи. Поняття підприємницької діяльності (підприємництва) Згідно зі ст. 42 ГК України підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Визначення підприємницької діяльності і відокремлення її від інших видів діяльності, що мають на меті отримання прибутку або доходу, має як теоретичне, так і суто практичне значення. Наприклад, ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність, зокрема, за зайняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації. Якщо ж не буде доведено, що діяльність, яка провадилася, була саме підприємницькою, притягти особу до відповідальності за вищевказаною статтею буде неможливо. Для чіткого розмежування підприємництва та інших видів діяльності необхідно усвідомлювати ознаки підприємницької діяльності. Характеристика (ознаки) підприємницької діяльності (підприємництва) 1. Підприємництво є самостійною діяльністю. Це означає, що, по-перше, підприємництво в Україні може здійснюватися в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця (ст. 45 ГК України). Також фізичні особи мають можливість зареєструватись як громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності і провадити таким чином діяльність без створення організації. По-друге, зважаючи на передбачений ч. 1 ст. 44 ГК України принцип вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, підприємці мають право здійснювати самостійно будь-яку діяльність відповідно до потреб ринку, на власний розсуд приймаючи відповідні рішення, що не суперечать законодавству. 2. Підприємництво є ініціативною діяльністю. Це означає, що зайняття підприємницькою діяльністю є добровільним вчинком. Жоден державний орган, недержавна організація, посадова особа не можуть примусити до зайняття підприємницькою діяльністю. Проте це не означає, що особа не може бути примушена до виконання добровільно взятих на себе зобов'язань (наприклад, за договором, укладеним в процесі провадження підприємницької діяльності) або зобов'язань, що передбачені державою і випливають зі здійснення особою підприємницької діяльності (наприклад, зобов'язань зі сплати податків). 3. Підприємництво є систематичною діяльністю. Проте чітких кількісних критеріїв систематичності (тобто, скільки разів потрібно зайнятися діяльністю для того, щоб вона вважалася підприємницькою) законодавством не встановлено. В літературі висловлюється думка про можливість застосування в цьому разі Декрету Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. № 24-93 "Про податок на промисел", за змістом ст. 1 якого систематичним вважається продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів, який здійснюється більше чотирьох разів протягом календарного року1. Хоча і цей кількісний критерій є дещо умовним, адже, наприклад, за положеннями кримінального права систематичною діяльністю вважається така, що відбувалася три і більше разів. 4. Підприємництво є діяльністю на власний ризик. Це означає, що за порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство та приватний підприємець самостійно несуть відповідальність, передбачену законодавством України. Тобто суб'єкт підприємницької діяльності бере на себе як позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності. Підтвердженням цього є положення ЦК України, що встановлюють самостійну відповідальність фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності (ст. 52) та юридичної особи (ст. 96) за зобов'язаннями, пов'язаними з їх підприємницькою діяльністю. За загальними правилами ч. З ст. 96 цього Кодексу учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Тобто законодавство розрізняє відповідальність юридичної особи за наслідки своєї господарської діяльності (ризик) і відповідальність її засновника із винятками, передбаченими законодавством. 5. Підприємництво є господарською діяльністю. Це означає, що, незважаючи на свою специфіку, підприємницька діяльність є складовою ширшого за обсягом поняття "господарська діяльність". Згідно зі ст. З ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Категорія "господарська діяльність" є економічною категорією, тому деяким складовим, що вона містить, неможливо дати суто правову характеристику. Ознаки господарської діяльності: — господарською є саме діяльність визначених суб'єктів як активна, специфічна форма людського відношення до навколишнього світу, зміст якої складає його доцільну зміну і перетворення в інтересах людей. За визначенням того ж словника діяльність повинна включати в себе мету, засоби, результат та власне процес. Природно, що наведене визначення є загальним і не може враховувати особливості специфіки діяльності саме у сфері господарювання. Водночас наведені складові категорії "діяльність" стосовно господарської діяльності знаходять свій вияв у формах господарської діяльності (підприємницька діяльність та некомерційна господарська діяльність); — господарська діяльність повинна здійснюватися спеціально уповноваженими суб'єктами, які ГК України називає "суб'єктами господарювання" або суб'єктами господарської діяльності. Такими "повноваженнями" або "господарською компетенцією" суб'єкт господарювання наділяється як в нормативному, так і в добровільному порядку — власне суб'єктом господарської діяльності (його засновниками або учасниками); — господарська діяльність спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру. Це означає, що в межах господарської діяльності реалізується продукція, виконуються роботи, надаються послуги, які можливо оцінити у грошовому еквіваленті. Під терміном "вартісний характер" законодавець має на увазі первісну вартість товару (робіт, послуг) для їх власника — виробника товару (виконавця робіт, надавача послуг), яка узагальнено характеризується економіко-правовою категорією "собівартість" товару (робіт, послуг), до складу якої п. 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318, відносить виробничу собівартість продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілені постійні загальновиробничі витрати та наднормативні виробничі витрати; — продукція, яка реалізується, роботи, які виконуються та послуги, які надаються в межах господарської діяльності, мають цінову визначеність. Іншими словами, зазначені складові предмета господарської діяльності мають ціну продажу, складається з собівартості, що була нами розглянута вище, та суми виробничої або торговельної націнки, зі складу якої згодом формується прибуток (для фізичних осіб — суб'єктів господарської (підприємницької) діяльності у цьому разі вживається не категорія "прибуток", а категорія "доход"). 6. Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями). Іншими словами, підприємницька діяльність провадиться фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Це означає, що підприємницькою діяльністю можуть займатися як юридичні, так і фізичні особи, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності за правилами Закону України від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців". Проте наявність у визначенні підприємницької діяльності вищевказаного положення призводить до колізії з положеннями нормативних атів, що встановлюють відповідальність за порушення порядку зайняття підприємницькою діяльністю. Адже з нього випливає, що діяльність, яка здійснюється особами, не зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності, не можна відносити до підприємницької, а тому вищезазначені положення ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення фактично не можуть застосовуватися. 7. Внаслідок підприємницької діяльності досягаються економічні й соціальні результати. Підприємницька діяльність суттєво впливає на розвиток економіки і соціальної сфери. Серед економічних результатів найбільш принциповими є утворення конкурентного середовища, насичення ринку товарами і послугами, значна активізація міжнародних економічних стосунків. Водночас ринкова переорієнтація спричиняє і нові проблеми. Наприклад, поширюються тіньові операції, які, як правило, супроводжуються уникненням від оподаткування, дефіцитністю державного бюджету, дестабілізуючи тим самим офіційну економіку. Через поширення цієї негативної тенденції гальмуються соціальні програми, поглиблюється майнове розшарування населення, ідейно-політичне протистояння в суспільстві. Проте слід зазначити, що малий і середній бізнес дає нові робочі місця, значно стимулює підвищення кваліфікації працівників, їх ініціативу і творчість, загалом сприяє виживанню населення в кризові періоди. Поступове зміцнення суб'єктів підприємництва, їх прибутковість закладає додаткову фінансову базу для такої соціально корисної діяльності, як благодійництво та спонсорство. Отже підприємництво має позитивні і окремі негативні наслідки, що разом здатні суттєво впливати на розвиток суспільства і історичний досвід доводить, що за наявності якісної правової бази шлях ринкової організації економіки є найбільш ефективним і перспективним для досягнення суспільного прогресу. 8. Метою підприємницької діяльності є отримання прибутку. Якщо метою тієї чи іншої діяльності не є отримання прибутку, вона не може бути віднесена до підприємницької. Ця мета, як правило, знаходить своє відображення в установчих документах суб'єкта підприємницької діяльності і простежується, виходячи з характеру його діяльності1. За цією ж ознакою підприємницька діяльність відмежовується від розглянутого нами вище поняття господарської діяльності, в якій отримання прибутку не ставиться за основну мету. Принципи підприємницької діяльності Згідно зі ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі таких принципів: 1) вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності. Суб'єкт підприємницької діяльності самостійно вирішує, якими видами діяльності йому займатися з огляду на обмеження, встановлені чинним законодавством (наприклад, згідно зі ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ "Про підприємництво" — єдиною статтею, що є чинною у цьому Законі — діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями); 2) самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; 3) вільного найму підприємцем працівників. Цей принцип обмежується положеннями спеціального законодавства про зайнятість, що містить положення, якими обмежуються трудові права іноземних громадян та осіб без громадянства — ст. 8 Закону України від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ "Про зайнятість населення" передбачена необхідність отримання дозволу на працевлаштування у державній службі зайнятості України (див. також Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 4); 4) комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (див. ознаку № 4 підприємницької діяльності); 5) вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом. На практиці цей принцип суттєво обмежується шляхом встановлення правил щодо цільового використання коштів суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, обмежень на проведення операцій у готівкових коштах та ін.; 6) самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Цей принцип обмежується, зокрема, положеннями Закону України від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", ст. 1 якого встановлені правила щодо обов'язкового зарахування на їх валютні рахунки в уповноважених банках виручки резидентів у іноземній валюті у терміни виплати заборгованостей, зазначених в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується.