6. Ефективність виробництва. Показники ефективності використання факторів виробництва.

Ефективність виробництва відображає не тільки приріст обсягів виробництва, а й те, якою ціною, тобто якими затратами досягають цього приросту.

Розрізняють соціальну та економічну ефективність виробництва. Соціальна ефективність виражається в тому, наскільки повно задовольняються особисті потреби людей. Вона показує, якою мірою господарська діяльність спрямована на задоволення потреб людини, наскільки відповідає її потребам та інтересам. Якщо постійно підвищується добробут народу і забезпечується високий життєвий рівень, то таке суспільне виробництво є ефективним.

Основними показниками соціальної ефективності є:

— розміри ВВП в розрахунку на душу населення;

— розміри національного доходу (НД) в розрахунку на душу населення;

— частка фонду споживання в національному доході;

— рівень життя населення.

Фективність використання факторів виробництва

У широкому розумінні ефективність виробництва є співвідно-шенням результатів виробництва і витрат.

Найбільш узагальнюючим оціночним показником роботи підпри-ємства, що характеризує рівень господарювання, використання живої та уречевленої праці, є прибуток. Він зростає або зменшу-ється залежно від ефективності виробництва. Конкуренція спону-кає підприємців до вдосконалення виробництва та комерційної діяльності. Отже, їхні суб'єктивні наміри збігаються з об'єктивною потребою суспільства. Якщо підприємець не' може задовольнити цю потребу, він звільняє місце щасливому конкуренту.

Ефективність використання окремих факторів виробництва виз-начають такі показники, як продуктивність праці, фондовіддача та матеріалоємність продукції, про що у ракурсі ефективності витрат праці докладно йшлося в розд. З, § 6. Продуктивність праці показує ефективність використання робочої сили. На рівні галузі чи окре-мого підприємства продуктивність праці визначається як кількість виробленої продукції на одного робітника за одиницю часу. На макрорівні більш адекватно відображає продуктивність праці категорія "валовий національний продукт". При цьому до числа працюючих включають також зайнятих у нематеріальному вироб-ництві,

Ефективність використання засобів виробництва (засобів праці)

характеризує фондовіддача - випуск продукції на 1 грн. викорис-таних основних виробничих фондів. З 60-х років в економіці Украї-ни виявилася тенденція до зниження фондовіддачі. Головна причи-на цього - старіння виробничих фондів, а також їхня нераціональ-на структура. В умовах сучасної загальної економічної кризи ця

тенденція не змінилася.

Витрати палива, сировини, енергії, металів, тобто предметів праці,

на 1 грн. продукту виражаються показником матеріалоємності про-дукції. Він показує реальну величину витрат предметів праці. Якщо підприємство змогло придбати виробничі елементи за цінами, ниж-чими від ринкових, то це для підприємства буде економією коштів, а не самих елементів і не позначиться на масштабах виробництва.

Різне співвідношення кількісних значень розглянутих показ-ників відображає можливі варіанти динаміки ефективності вироб-ництва.

З точки зору підприємства немає потреби наперед визначати показник ефективності виробництва. Форма показника ефектив-ності залежить від конкретних завдань підприємства. Якщо воно працює стабільно і має стійкі позиції на ринку, показником ефек-тивності є зниження витрат на одиницю продукції; якщо розпочи-нає свою діяльність - збільшення продажу продукції. Форма по-казника ефективності для працівника випливає з того, яку роботу він виконує у фірмі.

Наприклад, у США показник продуктивності праці використо-вується як один з аналітичних інструментів на рівні окремої фірми. При вирішенні глобальних економічних проблем головну увагу приділяють вдосконаленню не розрахункових показників, а ринку.

7.

Форма суспільного виробництва - це певний спосіб організації господарської діяльності.

Людство пройшло довгий історичний шлях розвитку і знало дві основні форми організації суспільного виробництва: натуральну і товарну. Історично першою формою суспільного виробництва було натуральне господарство (рис. 5.12).

Рис. 5.12. Основні риси натурального господарства

Натуральне господарство - такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної фор ми і призначені для особистого та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками.

Поступово на зміну натуральному господарству прийшло товарне виробництво ак розвинутіша і ефективніша форма організації суспільного виробництва.

Товарне виробництво - це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку.

РОЛЬ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА В ЕКОНОМІЧНОМУ ПРОГРЕС

Товарне виробництво така система організаційно-економічних відносин, за якої корисні продукти створюються для їх продажу на ринку. Така система має наступні специфічними ознаками, які зумовлюють: що створювати, як використовувати для цього фактори виробництва і для кого призначаються продукти.

По-перше, виробництво товарів, засноване на суспільному поділі праці, що складається між окремими господарськими одиницями. Його розвиток передбачає прогрес виробництва: зростання кваліфікації і вміння працівників, а також винахід машин, які полегшують і скорочують працю, дозволяють одній людині виконувати роботу декількох. Збільшення випуску благ на спеціалізованому підприємстві створює можливість і необхідність обмінювати зайву їх кількість на більшу масу інших корисних речей.

А. Сміт на простому прикладі так пояснив значення поділу праці для піднесення добробуту всіх одноосібних власників. "Кожен працівник може мати у своєму розпорядженні значною кількістю продуктів своєї праці понад ту кількість, яка необхідна для задоволення його власних потреб, і оскільки всі інші працівники перебувають точно в такому ж становищі, він виявляється в стані обмінювати велику кількість своїх продуктів на більшу кількість виготовлених ними продуктів. .. " [Сміт А. Дослідження про природу і причини багатства народів]

Все сказане дозволяє зробити висновок про те, що товарне господарство дає широкий простір загальному економічному закону поділу праці. Відповідно до цього закону економіка прогресує внаслідок все більшої якісної диференціації (розчленування) трудової діяльності. У підсумку виникає декілька форм розподілу праці: а) міжнародне (між країнами), б) загальне (між великими галузями народного господарства: землеробством, промисловістю і т.д.); в) особливе (поділ всередині великих галузей на підгалузі, види виробництва на окремих підприємствах) і г) одиничне (всередині підприємств на різні їх підрозділи).

Зрозуміло, одинична диференціація праці на підприємстві, пов'язана з незавершеним виготовленням якоїсь частини готового продукту, не може породжувати товарного обміну. Такий обмін наслідок інших видів розподілу праці: міжнародного (зовнішня торгівля), а також загального і особливого (внутрішня торгівля).

По-друге, товарне господарство є відкритою системою організаційно-економічних відносин. Тут працівники створюють корисні продукти не для власного споживання, а для продажу їх іншим людям. весь потік нових речей виходить, як правило, за межі кожної виробничої одиниці і спрямовується на ринок для задоволення попиту покупців.

По-третє, товарному господарству притаманні непрямі, опосередковані зв'язки між виробництвом і споживанням. Вони розвиваються за формулою: виробництво обмін споживання. Виготовлена ​​продукція спочатку надходить на ринок для обміну на інші вироби (або на гроші) і лише потім потрапляє у сферу споживання. Ринок підтверджує або не підтверджує необхідність виготовляти дану продукцію для продажу. Саме через ринковий обмін встановлюються економічні відносини між виробниками і споживачами товарів.

Отже, розвиток поділу праці, відкритість і ринковий характер господарських зв'язків зняли ті перешкоди для прогресу економіки, на які прирікало її натуральне господарство.