2. Предмет сімейного права. Особливості суспільних відносин, що регулюються сімейним правом.

Предмет сімейного права складають:

а) відносини, які виникають у зв’язку зі шлюбом (його реєстрацією, припиненням, визнання недійсним та ін..);

б) особисті та майнові відносини між членами сім’ї (право на зміну прізвища при реєстрації шлюбу, право на спільне вирішення усіх питань життя сім’ї, виховання дітей, відносини стосовно спільного та роздільного майна подружжя, вчинення правочинів щодо нього, користування, розпорядження тощо);

в) особисті та майнові відносини між іншими родичами (відносини баби, діда, прабаби та прадіда з їх онуками та правнуками стосовно спілкування та захисту прав онуків, відносини між іншими особами — братами, сестрами, мачухою, вітчимом та дітьми стосовно виховання та захисту дітей, аліментні відносини певних членів сім’ї та родичів);

г) відносини, які виникають у зв’язку із влаштуванням дітей, які позбавлені батьківського піклування.

Під сімейними правовідносинами треба розуміти відносини, що виникають зі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, взяття дітей на виховання. Крім того, вони можуть виникати в результаті встановлення опіки та піклування.

Норми сімейного права регулюють не усі відносини, що виникають зі шлюбу та сім'ї. Так, утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї, а також побудова сімейних відносин на засадах взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки можуть бути забезпечені не нормами права, а нормами моралі. А норми права лише сприяють цьому.

Не є сімейними відносини між особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, оскільки заручини не породжують обов'язку вступу у нього. Водночас при цьому у зазначених осіб можуть виникати цивільно-правові зобов'язання. Так, згідно з ч. З ст. 31 СК особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля.

Сімейні правовідносини мають суто індивідуальний характер. Їх правомочними та зобов'язаними учасниками є конкретні особи. Тому для цих правовідносин, як зазначено в літературі, є характерною відсутність абсолютних правовідносин. Водночас, як підкреслюють О. Іоффе та А. Сергеев, серед сімейних правовідносин є й такі відносні правовідносини, в яких одночасно беруть участь троє, а іноді й більше суб'єктів, які мають самостійні права та інтереси. Прикладом можуть бути правовідносини, що складаються між батьками й дітьми. Однак у цьому разі немає множинності осіб у зобов'язанні, яка має місце в цивільному праві, оскільки, як зазначає М. Антокольська, правовий зв'язок дитини з кожним із батьків є суто індивідуальним.

А. Сергеев допускає можливість існування досить обмеженої кількості абсолютних сімейних правовідносин. На його думку, такими є відносини, пов'язані з правом власності подружжя, що, як й будь-які відносини, пов'язані з правом власності, що регулюються цивільним правом, побудовані за моделлю абсолютних правовідносин. З цим твердженням навряд чи можна погодитись повністю. Адже відповідно до ч. 1 ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Особливістю суб'єктного складу правовідносин, що виникають зі спільної власності, є множинність її учасників. Тому правовідносини виникають не тільки між власником і невласником, а й між власниками. У літературі розрізняють зовнішні правовідносини, пов'язані зі спільною власністю (між співвласниками, з одного боку, і невласниками — з другого), і внутрішні (між самими співвласниками).

Зовнішні правовідносини учасників спільної власності з третіми особами мають абсолютний характер, який дістає вияв у тому, що співвласники наділені суб'єктивним правом спільної власності, а зобов'язані особи, коло яких не обмежене, повинні утримуватись від порушення цього права. Особливістю цих відносин є те, що правомочною стороною виступає не одна особа, а декілька.

Внутрішні правовідносини за своєю структурою є відносними. Адже всі співвласники індивідуалізовані. Водночас їх внутрішні права та обов'язки щодо одне одного обумовлені наявністю самого права спільної власності як "стисненого" права, опосередковують ставлення до речі "як до своєї", і для їх виникнення не потрібні додаткові юридичні факти. Тому незважаючи на те, що ці правовідносини за своєю структурою є відносними, вони залишаються правовідносинами, пов'язаними з правом власності.

У зв'язку з цим правильнішою видається точка зору В. Рясенцева, який залежно від характеру захисту розрізняє: 1) відносні права, яким притаманний абсолютний характер захисту від порушень з боку інших осіб (право батьків, а у разі їх відсутності інших законних вихователів на виховання дітей); 2) абсолютні права з деякими ознаками відносних (право дружини і чоловіка на їх спільне майно); 3) відносні права, яким не притаманні ознаки абсолютного захисту (особисті немайнові права та обов'язки подружжя, права й обов'язки дружини і чоловіка по утриманню).

Отже, наведені особливості сімейних правовідносин свідчать про те, що у комплексі вони утворюють галузеву єдність, що якісно відрізняється від галузевої єдності цивільних правовідносин і правовідносин, які складаються в інших галузях права.