6.4 Облік зобов’язань з оплати праці та за соціальним страхуванням

Облік праці та заробітної плати займає одне з центральних місць в системі обліку у суб’єктів малого підприємництва. Заробітна плата є основним джерелом доходів робітників фірм, підприємств.

Заробітна плата є важливим засобом підвищення зацікавленості працюючих у результатах своєї праці, її продуктивності, збільшення обсягів виробленої продукції, поліпшення її якості та асортименту.

Підприємство самостійно, але відповідно до законодавства, встановлює штатний розклад, форми і системи оплати праці, систему преміювання. Облік праці і заробітної плати - один із найважливіших і складних ділянок роботи, що потребують точних і оперативних даних, у яких відбивається зміна чисельності робітників, витрати робочого часу, категорії робітників, виробничих витрат.

Як соціально-економічна категорія заробітна плата вимагає розгляду з погляду її ролі і значення для працівника і роботодавця. Для працівника заробітна плата - головна й основна стаття його особистого доходу, засіб відтворення і підвищення рівня добробуту його самого і його родини, а звідси і стимулююча роль заробітної плати в поліпшенні результатів праці для збільшення розміру одержуваної винагороди. Для роботодавця заробітна плата працівників – засоби, що витрачаються ним, на використання робочої сили, що складає одну з основних статей витрат в собівартості вироблених товарів і послуг. При цьому роботодавець зацікавлений у можливому зниженні питомих витрат робочої сили на одиницю продукції, хоча в той же час може виявитися доцільним збільшити витрати на робочу силу з метою підвищення її якісного рівня, якщо це дозволить збільшити прибуток підприємства за рахунок стимулювання трудової і творчої ініціативи працівників. Крім того, рівень оплати праці впливає на поведінку і працівника, і роботодавця, що складається в зв'язку з регулюванням відносин між ними в умовах нерівномірного стану попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці.

В Україні економічні та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці визначає Закон України «Про оплату праці», який спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функцій заробітної плати.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Державою встановлена мінімальна заробітна плата, яка є державною соціальною га­рантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання.

Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, ниж­че якого не може провадитися оплата за виконану працівником місяч­ну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати за роботу в надурочний час, у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, а також премії до ювілейних дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога.

В Україні мінімальна заробітна плата на 1 січня 2014 року встановлена у розмірі 1218 грн., з 1 липня 2014 року – 1250 грн., з 1 вересня 2014 р. – 1301 грн.

В свою чергу заробітна плата складається із основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці.

Наприклад, надбавки та доплати за класність водіям, за бригадирство, за суміщення професій, оплата праці у вихідні та святкові дні, премії за виконання та перевиконання виробничих завдань, економію сировини і матеріалів, за роботу у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах, роботу в багатозмінному та безперервному режимі виробництва, у нічний час та інші.

Рис. 6.1 – Структура додаткової заробітної плати

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. До таких виплат належать: оплата простоїв не з вини працівника, винагороди за відкриття та винахідництво, матеріальна допомога на оздоровлення, оплата за навчання в навчальних закладах дітей працівників підприємства та інші.

Система оплати праці розподіляється на дві форми: погодинна та відрядна, а вони в свою чергу мають різновиди (рис. 6.2).

За відрядної форми оплати праці величина заробітної плати працівника визначається кількістю продукції (робіт, по­слуг), виготовленої за певний проміжок часу (зазвичай, за мі­сяць), та відрядною розцінкою за її одиницю.

Погодинна форма оплати праці передбачає залеж­ність заробітної плати працівника від установленої тарифної ставки за одиницю часу роботи (зазвичай, годину) і тривалості відпрацьованого ним часу в розрахунковому періоді (місяці).

Вибір системи оплати цілком і повністю є прерогативою роботодавця, але повинен бути оговорений з робітником у встановленому законодавством порядку.

Рис. 6.2 – Форми оплати праці, що побудовані на тарифній системі

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 08.02.95 р. № 100 «Про порядок розрахунку середньої заробітної плати» визначаються випадки, при яких потрібен розрахунок середньої заробітної плати:

1. Для нарахування допомоги з тимчасової непрацездатності. Первинним документом для цього є лікарняний лист. Для нарахування лікарняних розраховується середньоденна заробітна плата, для чого береться фактично нарахований за розрахунковий період дохід працівника, з якого сплачувалися страхові внески, що передували місяцю хвороби і ділиться на кількість відпрацьованих у цьому періоді робочих днів. Розрахунковий період може бути:

• останні 6 календарних місяців перед місяцем хвороби, при цьому з розрахункового періоду виключаються місяці, у яких застрахована особа не працювала з поважних причин (тимчасова непрацездатність, відпустка по вагітності та пологах, відпустка по догляду за дитиною до 3 років);

• якщо відпрацьовано менше за 6 місяців беруться за розрахунковий період фактично відпрацьовані повні календарні місяці перед настанням страхового випадку;

• якщо відпрацьовано менше 1 місяця для розрахунку береться фактично відпрацьований час перед настанням страхового випадку.

Сума лікарняних = середньоденна заробітна плата * кількість днів хвороби * розмір щоденної допомоги по хворобі

При загальному стажі роботи до 5 років оплачується допомога у розмірі 60% від нарахованої суми; при загальному стажі від 5 до 8 років - 80%, при загальному стажі понад 8 років - 100% від нарахованої суми.

Дні хвороби працівника оплачуються з різних джерел:

- оплату перших п’яти днів непрацездатності працівника здійснює підприємство за рахунок своїх коштів відповідно до Порядку № 439.

- починаючи із 6 дня непрацездатності працівника виплачує допомогу з тимчасової непрацездатності Фонд соціального страхування з тимчасової непрацездатності.

2. Для нарахування відпускних.

Обчислення середньої заробітної плати виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи провадиться для оплати часу: щорічних відпусток; додаткових відпусток у зв'язку з навчанням; творчих відпусток; додаткових відпусток працівникам, які мають дітей; виплати компенсації за невикористану відпустку.

Тривалість відпустки розраховується в календарних днях. Святкові і неробочі дні при визначенні тривалості відпустки не враховуються. Щорічна відпустка працівникам складає не менше 24 календарних днів за відпрацьований рік, що розраховується з дня укладання трудової угоди.

Додаткові відпустки надаються працівникам згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.97 р. № 1290.

С ума нарахування відпускних = дохід працівника за 12 місяців * кількість календарних днів відпустки