Особливості філософії епохи Відродження
"Найбільшим прогресивним переворотом" явилась епоха Відродження, ознаменований досягненнями в усіх галузях культури. Тому не дивно, що для філософської думки цього періоду характерні незрівнянні глибина, багатство і розмаїття. Ренесансна філософія прийшла на зміну багатовіковому пануванню схоластики, що розробила систему штучних, формальних аргументів для теоретичного виправдання догматів церкви.
Філософія епохи Відродження найтіснішим чином пов'язана з розвитком сучасного їй природознавства, з великими географічними відкриттями, з успіхами у винаході нових приладів (складного мікроскопа, телескопа, термометра, барометра), завдяки чому наукові спостереження стали значно більш точними і більш великими, ніж коли-небудь колись; в галузі природничих наук (зростання обсягу відомостей про живу природу), медицини (виникнення наукової анатомії, відкриття кровообігу і т.д.), математики і механіки [1, c. 57].
Філософська думка епохи Відродження, що охоплює два з половиною століття (від раннього гуманізму XIV ст. До натурфілософії кінця XVI - початку XVII ст.), Протистоїть всій системі схоластичного знання. Вона будується на інших підставах, виникає, росте і розвивається незалежно від схоластичної традиції, що прийшла в стан глибокого занепаду і закостеніння в XV - XVI століттях. Безумовно, це не означає повного розриву з усім різноманітним спадщиною середньовічної думки [2, c. 27].
Філософська думка Відродження створює нову, пантеїстичну у своїй чільної тенденції картину світу, тяжіючи до заперечення божественного творіння, до ототожнення Бога і природи, до обожнювання природи і людини. При цьому мова йшла про корінний перегляд філософського змісту цих понять. Бог філософії Відродження - не бог релігії, не бог схоластичного богослов'я. Він позбавляється свободи, він не творить світ "з нічого", він "з-вічний" миру і природно необхідний. А природа з служниці і творіння бога перетворюється на наділене усіма необхідними силами першооснова речей. У гуманістичної філософії Відродження найважливішим об'єктом філософського розгляду є також людина і його насамперед земне призначення.
Вищим результатом філософської еволюції епохи Відродження стала натурфілософія, під якою мислителі розуміли не тільки предмет свого дослідження, філософію природи, а й природний підхід до пізнання законів світобудови, що протистоїть як знанню схоластики, так і теологічним уявленням. Натурфілософія поступається філософії нового часу, яка виникає поза завершила свій розвиток філософії Відродження - будучи пов'язана із зародженням нового математичного та експериментального природознавства, насамперед класичної механіки, і з створенням нової механістичної (механічної) картини світу [2, c. 19].
Геліоцентрична система Миколи Коперника
Виникненню першої наукової картини світу передувала боротьба двох концепцій - геоцентричної і геліоцентричної, - призвела до торжества геліоцентризму, згідно яким Земля, що обертається навколо власної осі, є однією з планет і разом з ними поводиться навколо Сонця.
Епоху Відродження по праву називають епохою "великих відкриттів". Кругосвітні подорожі, відкриття Нового світу, коли вперше з'явилася можливість вийти за межі "світу", відомого античної та середньовічної географії, передували численним важливих відкриттів в самих різних областях природознавства. Однак жодне з воістину видатних наукових спостережень і відкриттів не мало такого виключно важливого значення, як створення великим польським астрономом Миколою Коперником (1473-1543) геліоцентричної системи світу.
Опублікована в 1543 р . книга Миколи Коперника "Про обертання небесних сфер" не тільки визначила характер наукової революції XVI ст., але зіграла вирішальну роль в радикальному перегляді філософських уявлень про світ. Її значення далеко виходить за рамки власне історії астрономії. Сам Коперник називав створене їм вчення "філософією", а себе вважав не тільки астрономом і математиком, але і філософом, і як виникнення, так і подальше вплив його праці на розвиток європейської думки пов'язане з корінними проблемами філософії Відродження. Коперниканськая революція не зводилася до простої перестановки передбачуваного центру світу, до заміни центрального положення Землі центральним положенням Сонця. Зрозуміло, геліоцентризм давав іншу картину рухів небесних світил; він дозволяв значно спростити схему небесних рухів, привести її у більшу відповідність з розрахунками, дати, нарешті, такий опис рухів, яке найкращим чином узгоджувалося б з даними астрономічних спостережень. Але головне при цьому полягало у створенні об'єктивно справжньої картини рухів планет, що і стало каменем спотикання для визнання коперніканства з боку теології. Остання була готова погодитися з теорією Коперника як математичної фікцією, що полегшує розрахунки, але ні в якому разі не претендує на істинність нової картини світу . У число тих небесних тіл, які здатні "круговий рух", виявилася включеною Земля. Тим самим виникала необхідність перегляду деяких з істотних положень схоластичної філософії. Ставилося під сумнів, перш за все, поділ світу на "тлінні" земну субстанцію, що складається з чотирьох "елементів" стихій, і протистоїть їй небесну, нетлінну, яка не знає змін, вічне "п'яту сутність", з якої складаються небесні сфери і тіла. Скасовувалося фізичне, а, отже, і теологічне протиставлення "землі" і "неба": Земля розглядалася в якості одного з небесних тіл, закони руху виявлялися єдиними для Землі та інших планет. Земля не протистоїть у системі світобудови Коперніка планет і зірок, а утворює з ними єдину Всесвіт . Новим виявилося і ставлення до руху. Якщо по своїй фізичній природі Земля в старій системі світу являла "нижчу" щабель, то своєю нерухомістю вона забезпечила за собою значення центру світу. При цьому спокій шанувався вищим станом у порівнянні з рухом: середньовічна картина світу принципово статична. Зробивши рух долею Землі, Коперник не тільки "підняв" її до небес, а й показав, що саме рух є нормальним станом усіх планет. Корінного перегляду піддавався і питання про причини і характер руху небесних тіл. Коперник пояснює рух небесних тіл їхньої сферичної, кулястою формою, тобто їх природою.
Геліоцентричний космос Коперника кінцевий, обмежений сферою фіксованих зірок, але він виявляється незмірно більшим - у дві тисячі разів більшим, ніж припускали колишні астрономи, і не випадково в книзі "Про обертання небесних сфер" зустрічається уподібнення світу нескінченності: "Небо невимірний велике в порівнянні з Землею, і представляє нескінченно велику величину; за оцінкою наших почуттів Земля по відношенню до неба, як крапка до тіла, а за величиною як кінцеве до нескінченного ". Залишаючи питання про нескінченність Всесвіту відкритим, великий польський астроном показав, що в рамках нової структури світобудови немає потреби в обмежуючій світ сфері фіксованих зірок
Руйнування ієрархічної системи світобудови стало найголовнішим світоглядним результатом коперніканства. Саме навколо нової космології йтимуть головні ідеологічні битви XVI - початку XVII ст. Справжній сенс революції - не тільки у природознавстві, але й у філософії, яку здійснила книга Миколи Коперника, розкриє в своїй творчості Джордано Бруно.