2.0. Вірус сказу

1. Класифікація: родина, рід.

Вірус сказу - РНК-вмісний вірус, відноситься до родини Rhabdoviride роду Lyssavirus.

2. Характеристика віріона: форма тип симетрії, прикубічному типі – кількість капсомерів, діаметр.

Вібріон має форму кулі , розмір 75- 80 нм; складається з серцевини (РНК спірального типу та матриксного білка), яка оточена ліпопротеїновою оболонкою з глікопротеїновими шипами.

3. Хімічний склад: білки, нуклеїнова кислота, інші компоненти.

Рибонуклеопротеїд складається з геномної однониткової лінійної мінус-РНК і білків: N-білка, який вкриває як чохол геномну РНК: L-білка і NS-білка, що є полімеразою (транскриптазою) вірусу Рибонуклеопротеїд є групоспецифічним антигеном; виявляється в реакції зв’язування комплементу, реакції імунофлуоресценції, реакції преципітації.

4. Геном. Для РНК – полярність.

Віруси сказу мають одноланцюжкову РНК у геномі. Генетична інформація представлена у вигляді рибонуклеопротеїнового комплексу, в якому РНК тісно пов'язана з нуклеопротеїном. РНК-геном вірусу кодує п'ять генів, порядок яких є дуже консервативним. Ці гени кодують нуклеопротеїни (N), фосфопротеїни (Р), матрицю білка (М), глікопротеїн (G) і вірусну РНК-полімеразу (L).

5. Стратегія геному. Етапи взаємодії з чутливою клітиною.

Глікопротеїн G відповідає за адсорбцію і впровадження вірусу в клітину, характеризується антигенними (типоспеціфічний антиген) і імуногенними властивостями. Антитіла до нього нейтралізують вірус і виявляються в реакції нейтралізації.

Розрізняють два віруси сказу:

• дикий (вуличний) вірус, що циркулює серед тварин, патогенний для людини;

• фіксований (virus fixe), отриманий Л. Пастером в якості антирабічної вакцини багаторазовим пасирування дикого вірусу через мозок кроликів, що втратив патогенність для людини, що не утворює включень, що не виділяється зі слиною. Обидва віруси ідентичні за антигенами.

Вірусна РНК має негативну полярність (тобто комплементарна м-РНК), тому для синтезу м-РНК вірус, що заражає клітину, має містити вірусоспецифічну РНК-залежну РНК-полімеразу. Геномна РНК інкапсидується по всій довжині єдиним головним структурним білком. Процес інкапсидування завершується формуванням спірального нуклеокапсиду, що у згорнутому стані визначає форму зрілого віріона.

Білки з активністю РНК-залежної РНК-полімерази (транскриптази) приєднуються до нуклеокапсиду й утворюють рибонуклеопротеїд (РНП). При введенні в клітину він виявляє інфекційність. У зрілих віріонів рибонуклеопротеїд оточений оболонкою, що складається з ліпідного бішару з глікопротеїновими виступами. Хоча оболонка не є необхідною для зараження, вона підвищує інфек-ційність вірусу на три — п'ять порядків.

6. Методи культивування.

Вірус культивують шляхом внутрішньо-мозкового зараження лабораторних тварин (кроликів, білих мишей, щурів, хом'ячків, морських свинок, овець і ін.) і в культурі клітин: нирок хом'ячка; нейробластоми миші; фібробластів людини, курячого ембріона; Vero-клітини нирки мавпи та ін. У нейронах головного мозку заражених тварин утворюються цитоплазматичні включення, що містять антигени вірусу. Ці включення вперше були описані В. Бабеш (1892) і А. Негрі (1903) і названі тільцями Бабеша-Негрі (еозинофільні включення вірусу овальної форми розміром 1-15 мкм, що складаються з вірусного рибонуклеопротеїди) [5].