- •1. Історія відкриття.
- •2. Класифікація.
- •3. Морфологія.
- •4. Культуральні властивості.
- •5. Біохімічна активність.
- •6. Антигенна будова.
- •7. Чутливість до дії фізико-хімічних факторів.
- •8. Фактори патогенності. Їх визначення.
- •10. Епідеміологія захворювань.
- •11. Патогенез та імуногенез.
- •9. Роль в патології людини.
- •12. Методи мікробіологічної діагностики.
- •13. Специфічне лікування, препарати.
- •14. Специфічна профілактика, препарати.
- •15. Мікроорганізми – як контамінанти лікарських засобів.
- •2.0. Вірус сказу
- •1. Класифікація: родина, рід.
- •2. Характеристика віріона: форма тип симетрії, прикубічному типі – кількість капсомерів, діаметр.
- •3. Хімічний склад: білки, нуклеїнова кислота, інші компоненти.
- •5. Стратегія геному. Етапи взаємодії з чутливою клітиною.
- •6. Методи культивування.
- •7. Антигенна будова.
- •8. Чутливість до фізико-хімічних факторів.
- •9. Роль в патології людини.
- •10. Епідеміологія захворювань.
- •11. Патогенез та імуногенез.
- •12. Лабораторна діагностика.
- •13. Специфічне лікування, препарати.
- •14. Специфічна профілактика, препарати.
- •Задача 3.10.
- •5. Якими методами можна виділити віруси поліомієліту з матеріалу від хворого?
- •6. Як ідентифікувати виділений вірус?
- •7. Які особливості має серологічна діагностика поліомієліту?
- •8. Чи існує специфічна профілактика поліомієліту? Які ви знаєте вакцини? Їх порівняльна оцінка.
- •4. Тестові завдання.
- •Список використаних джерел
5. Якими методами можна виділити віруси поліомієліту з матеріалу від хворого?
Лабораторна діагностика здійснюється виділенням та ідентифікацією вірусу, застосуванням РЗК, РН.
Досліджуваним матеріалом (випорожнення, змиви з носової частини глотки), суспендованим і обробленим антибіотиками для пригнічення бактеріальної мікрофлори, заражують культури клітин нирок мавп, ембріона людини, клітин НеLа, тестикулярні культури та ін. Репродукцію вірусу визначають за цитопатичною дією, спостережуваною в культурі тканини.
6. Як ідентифікувати виділений вірус?
Ідентифікують поліовірус РН цитопатичної дії в культурі тканини за допомогою специфічних сироваток крові.
При поліомієліті у крові хворих з'являються комплементзв'язуючі і віруснейтралізуючі антитіла, наростання титру яких у динаміці захворювання дає змогу не тільки поставити діагноз, а й визначити тип поліовірусу.
Важливе значення має внутрішньовидова диференціація вірусів, яка дозволяє відрізнити «дикі» патогенні штами від вакцинних штамів, що виділяються від людей, імунізованих живої поліомієлітної вакциною. Відмінності між «дикими» і вакцинними штамами виявляють за допомогою ІФА, реакції нейтралізації цитопатичної дії вірусу в культурі клітин зі штаммоспецифічною імунною сироваткою, а також в ПЛР (полімеразній реакції).
7. Які особливості має серологічна діагностика поліомієліту?
Серодіагностика заснована на використанні парних сироваток хворих із застосуванням еталонних штамів вірусу в якості діагностикума. Зміст сироваткових імуноглобулінів класів IgG, IgA, IgM визначають методом радіальної іммунодіффузії по Манчіні.
8. Чи існує специфічна профілактика поліомієліту? Які ви знаєте вакцини? Їх порівняльна оцінка.
Специфічна профілактика поліомієліту здійснюється за допомогою вакцин Солка і Сейбіна. Вакцина Солка - це інактивований формаліном поліовірус типів І, II і III, який вводять внутріш-ньом'язово. Вона спричиняє вироблення гуморальних антитіл і створює захист проти паралітичного поліомієліту, але не запобігає репродукції вірусу в клітинах слизової оболонки шлунка і кишок. Вакцина Сейбіна - жива вакцина, що містить атенуйовані, мутантні штами усіх трьох типів поліовірусу. її випускають у драже або в рідкому вигляді і застосовують перорально. Вакцинні штами вірусу репродукуються в клітинах слизової оболонки кишок, спричиняючи вироблен-ня не тільки гуморальних антитіл, а й копроантитіл (IgA), які забі гають репродукції диких штамів вірусу поліомієліту в кишках,
Тепер у нашій країні застосовується жива вакцина, удосконалена « М. П. Чумаковим та О. О. Смородинцевим, яка забезпечує вироблення імунітету у 85-95 % прищеплених. її вводять дітям віком 3 місяці, а ревакцинацію роблять у 1-2, 2-3 роки, 7-8 і 15-16 років.
Специфічна пасивна профілактика полягає у введенні імуноглобуліну, крові батьків або сироватки крові здорових людей усім дітям віком до 7 років, які контактували з хворими на поліомієліт, а за медичними показаннями - і дітям старшого віку. Строк дії пасивної імунізації - три тижні.
Масова вакцинація поряд з іншими профілактичними заходами дала змогу ліквідувати поліомієліт як епідемічне захворювання.
