- •Сучасне розуміння категорії "культура", її сутність та структура
- •Культура як предмет культурології.
- •3. Поняття світової і національної культури
- •4. Структури культури: норми, цінності, інститути, знання, переконання, віра, почуття, світогляд.
- •5. Функції культури.
- •6. Культура та цивілізація
- •9. Вчені виділяють три головні форми міфологічних вірувань.
- •10.Походження та періодизація первісного мистецтва.
- •15 Місце Осіріса в єгипетському пантеоні. Міфи про Осіріса та Ісіду.
- •14. Міфи про сонячних богів: геліопольський, мемфіський, гераклеопольський.
- •17. Космогонічні уявлення шумерів та їх міфи про створення світу.
- •19. 100 Культурних понять шумерів у міфі про Інанну та закони “ме”.
- •20. Епос про Гільгамеша”: ідеї, образи.
- •21 Пантеон грецьких богів та історія його виникнення
- •22. Міфи про створення світу в Стародавній Греції. Старші боги.
- •23 Герої у грецькій міфології! 12 подвигів Геракла
- •24. Місце “Іліади” Гомера у формуванні панеллістичного пантеону та міфології.
- •26 . Зміст чотирьох євангелій
- •27.Композиція “Євангелія від Матфея” і місце у ній Нагорної проповіді.
- •28 Духовні і моральні проблеми Нагірної проповіді
- •29. Ідея безсмертя та Страшного суду у християнстві.
- •31.Римська міфологія
- •33 Створення світу та людини у „Першій книзі Мойсеєвій. Буття
- •34 Едем біблійний та легенда про рай у шумерів
- •35 Історія “Обраного роду” – праотець Авраам та його нащадки.
- •36 Історія Йосифа
- •37 Десять заповідей
- •38. Образотворче мистецтво Стародавнього Єгипту.
- •40. Грецький вазопис архаїчного періоду.
- •41. Римський скульптурний портрет - "Історія Риму в обличчях"
- •42. Мистецтво етрусків.
- •44. Образ Будди в образотворчому мистецтві Стародавньої Індії.
- •47. Творці давньогрецької трагедії: Есхіл, Софокл, Еврипід
- •49. Театральне мистецтво Стародавнього Риму.
- •50. Легендарний Еней та його місце в історії Риму.
- •51. Міфологізація римської історії в “Енеїді” Вергілія
- •52. “Енеїда” в історії української культури: Вергілій і Котляревський.
42. Мистецтво етрусків.
Перші пам'ятники культури етрусків відносяться до кінця IX-початку VIII ст. до н. е. Цикл розвитку етруської цивілізації завершується до II ст. до н. е .. Рим знаходився під її впливом до I ст. до н. е .. [1] Етруська цивілізація мала переважно міський характер. Міста з потужними стінами стояли недалеко один від одного вздовж долин річок Тібр і Арно: рр. Ареццо, Кортона, Клузиум, Перузия, а також багаті та сильні Черветери і Тарквінія. Вони довго зберігали архаїчні культи перших італійських поселенців і проявляли особливий інтерес до смерті та загробного світу. Тому етруське мистецтво значно було пов'язано з прикрасою гробниць, причому виходячи з концепції, що предмети в них повинні зберігати зв'язок з реальним життям[1]. Саркофаг, ок. 150-130 Гробниця мала форму будинку, була подобою будинку або навіть самого людського тіла. З допомогою гробниці або урни померлий міг знову продовжити своє існування[1]. Вплив грецького мистецтва відчувається майже весь час розвитку етруської культури. Але воно зводиться до зовнішнього впливу, впливаючи головним чином зовнішні форми - настільки різним було світогляд обох культур. «Мистецтво, піклується насамперед про віддалі смерті, відноситься не стільки до релігії, скільки до забобонів, але оскільки забобони - це темне простонародне марновірство, то етруське мистецтво ніколи до кінця не втрачає свого зв'язку з повсякденним життям. Іншими словами, це не мистецтво, що є завершенням цілої культури - наприклад, класичної, а породження практичної, буденного життя, тієї самої, для якої якраз і характерний страх перед смертю, від якої доводиться як би захищати себе день у день. З цієї ж самої причини етруське мистецтво носить глибоко натуралістичний характер. Більше того, саме щодо етруського мистецтва вперше можна застосувати цей термін. Воно натуралістично в силу того, що метою боротьби за порятунок від смерті є матеріальна реальність сущого або принаймні його подобу, в силу того, що шляхом мистецтва дійсність знайде продовження, хоча і в жахливому оточенні нереального і небуття. Цим пояснюється, чому етруське мистецтво, хоча і широко вдається до використання форм грецького мистецтво, є по суті антиклассическим. Більш того, воно є першоджерелом антиклассического течії, яка широко розвинеться у римському мистецтві, проникне в Середньовіччі, в більш пізні епохи і стане постійною або досить частою антитезою настільки ж постійного і досить частого тези класичного ідеалізму“»
43. "Книга, мертвих" та уявлення стародавніх єгиптян про смерть та загробний світ. «Кни́га ме́ртвих» (єг. Ер ну перет ем херу) — збірник єгипетських гімнів і релігійних текстів, який вміщували догробниці з метою допомогти померлому здолати всі небезпеки потойбічного світу й отримати умиротворення і благополуччя вічного життя. Цей релігійно-містичний твір складається зі 160–190 (в різних варіаціях) не пов'язаних між собою розділів різного обсягу, від довгих поетичних гімнів до коротеньких магічних формул. Книга мертвих є твором, який вважали давнім ще за часів[Джерело?] правління Сеті I, фараона XXIX династії. Вже тоді вона була такою великою, що потребувала скорочення й неодноразово переписувалась протягом майже 5000 років. Будь-який благочестивий єгиптянин, чи то фараон, чи бідний селянин; жрець, чи слуга другорядного начальника — жили, постійно звертаючись до вчення Книги мертвих. Єгиптян ховали згідно з вказівками цих священних текстів, їхня надія на вічне життя після смерті ґрунтувалась на дієвості її гімнів, молитов і заклинань. Художня культура Стародавнього Єгипту, як і культура взагалі, були обумовлені заупокійним культом і соціальним устроєм Давнього Єгипту. Все життя людини на Землі було лише короткою підготовкою до вічного життя, треба було підготуватися до нього: збудувати дім, зберегти своє ім’я (рен), душу (ба), ка. Тому і архітектура, і образотворче мистецтво, і правові норми, і матеріальна культура були підпорядковані цій ідеї. Єгипетська концепція космосу яскраво втілена в пам’ятниках архітектури. Подібно до того, як змінювалося коло уявлень єгиптян про земне і небесне як єдину космічну орбіту, храми і гробниці не тільки системою ритуальних розписів, але й формою архітектури були пов’язані з осмисленням неба і землі, являючи собою модель однієї і другої сфер. Дім для померлого – усипальниця – мав форму піраміди. За арабським прислів’ям: “Все на землі боїться часу, але час боїться пірамід”. Довгий час піраміди будували для себе лише фараони, які вважалися живими богами. Піраміда була символом зв’язку земного і небесного, фараона і бога. Ось чому вона мала і символічну форму – шлях до неба.
