- •1. Аналізована словоформа.
- •Початкова форма (називний відмінок однини).
- •Аналізована словоформа.
- •Аналізована словоформа.
- •Аналізована словоформа.
- •Питання до екзамену
- •Теперішній час
- •Минулий час
- •Майбутній час
- •Давноминулий час
- •Рід як іменна категорія особових дієслів
- •Дієслівні основи. Дієвідміни дієслів
- •Предикативні форми на -но, -то
- •Творення дієприслівників
Теперішній час
Загальним інваріантним значенням теперішнього часу є, як відомо, збіг процесу дії з актом мовлення, проте часто форми теперішнього часу можуть виражати дію, ширшу за момент мовлення, і набувати таких варіантних значень:
так званий теперішній актуальний (або теперішній лише моменту мовлення): кажу тобі по-щирості;
теперішній розширений, коли процес дії ширший за момент мовлення: Ось уже три роки синіє наді мною небо Полісся;
так званий теперішній неактуальний, зміст якого полягає в тому, що безперервна дія не збігається безпосередньо в часі з актом мовлення, а лише захоплює і його.
У межах цього підвиду розрізняють кілька значень:
- теперішній абстрактний (або позачасовий), дія не локалізується в часі, не закріплюється за якимось часовим відрізком, а є природною сутністю, ознакою предмета: скло б’ється, річка розливається, папір рветься.
- теперішній потенційний, що означає дію, здатну до вияву в будь-який момент, в тому числі і в момент мовлення: він добре грає на скрипці.
- так званий теперішній сценічної дії, що збігається не з моментом мовлення, а з потребами театрального акту: русалка випливає і знадливо всміхається.
При переносному вживанні форм теперішнього часу розрізняється значення теперішньо-минулого і теперішньо-майбутнього часу. Перший передається формами теперішнього часу у поєднанні з прислівником і прислівниковими сполученнями, які переносять дію в план минулого. Ця часова форма відома в науковій літературі під назвою теперішнього історичного, різновидом якого є теперішній живописний. Ці назви зумовлені характером художніх текстів, у яких трапляється форма теперішнього часу. Перші характерні для розповідей про події минулого: плачуть-тужать козаченьки в турецькій неволі. Реве та стогне Дніпр широкий.
Теперішньо-майбутній час виражається формами теперішнього часу, які вживаються з прислівниками і прислівниковими сполученнями, що створюють мовну ситуацію, характерну для майбутнього часу: завтра пишемо диктант.
Ситуація майбутнього часу може випливати з попереднього контексту: Батьківщино моя! Бачу тебе в майбутньому: жайворонок дзвенить у синьому небі.
Оскільки теперішній час збігається з актом мовлення і означає дію, що перебуває у триванні, то він не може мати значення реалізованої, здійсненої дії, а відтак і значення доконаного виду.
Минулий час
Інваріантним значенням абсолютного минулого часу є віднесеність дії до плану минулого, що передує акту мовлення. Значення минулого часу виявляється по-різному у формах доконаного і недоконаного видів. У формах доконаного виду виділяють такі варіантні значення форм минулого часу:
Минулий актуальний (або доконаний результативний), що означає минулу дію, результати якої актуальні для наступного часового плану. Зміст цього значення зводиться до того, що сама дія стосується плану минулого, а результати – плану наступного: Вкрилися квітами левади, і переліски, і поля.
Минулий неактуальний, який означає дію, замкнену лише в межах минулого плану і нічим не зв’язану з наступним: завдання виконав; питання розв’язав; книгу прочитав.
У формах недоконаного виду виділяються такі варіантні значення:
1. Минулий тривалий, коли дія відноситься до плану минулого, але не локалізується певними часовими межами: Високо під хмарами гудів літак.
2. Минулий постійний, або абстрактний, що передає дію як постійну властивість, ознаку предмета: Вона гарно вишивала.
Дієсловам минулого часу в однині властива граматична категорія роду, що не має постійного значення і виконує лише синтаксичну функцію. Вживається вона для узгодження дієслова-присудка з відповідним іменником-підметом. У множині дієслова минулого часу за родами не розрізняються.
У сучасній українській мові форми минулого часу дієслова творяться від основи інфінітива за допомогою суфіксів -л- (у жіночому і середньому роді) та -в (у чоловічому роді), що походить з -л.
При творенні дієслів минулого часу спостерігаються такі особливості:
Ненаголошений суфікс -ну- інфінітивної основи в минулому часі може усікатися: сохнути – сох, але можливі і паралельні форми: сох – сохнув.
Якщо суфікс наголошений, то він зберігається в цих формах минулого часу.
Від інфінітивної основи, що закінчується на с, форми минулого часу утворюються без цього приголосного: брести – брів, вести – вів.
Дієслова минулого часу за певних контекстуальних умов можуть набувати переносних значень:
А) минулий теперішнього результату, що виражає дію, одночасну з моментом мовлення, але таку, що спирається на досвід минулого: Мати думає, що я лягла спати.
Б) минулий майбутнього результату: Я поїхав, тату.
В) минулий узагальнено позачасової дії: Тільки б вистачило сили в неї, щоб він нічого не помітив.
Минулий недоконаний:
А) минулий майбутнього припущення: Не піду до тітки. Щоб я дивилася, як вона плаче.
Б) минулий позачасовий із значенням теперішнього постійного: А що ж ти хочеш, щоб плуг сам орав?
В) минулий майбутньої результативної дії (минулий побажання): Щоб ти кричав і не переставав.
