Рід як іменна категорія особових дієслів

Категорія роду виступає як додаткова ознака в характеристиці особи і властива для дієслів минулого, давноминулого часу та дієслів умовного способу.

Морфологічним показником категорії роду дієслів є флексія, нульова для чоловічого роду, -а – для жіночого, -о – для середнього. Родова форма дієслова підпорядкована родовому значеню залежного іменника або займенника: хлопець(він) ніс, дівчина (вона) несла, маля (воно) несло. Форми середнього роду можуть також виражати дію, непов’язану з конкретним діячем, тобто безособову: на другий день потеплішало.

Дієслівні основи. Дієвідміни дієслів

У творенні дієслівних форм беруть участь два різновиди основ: основа інфінітива і основа теперішнього часу.

Інфінітивна основа виділяється шляхом відокремлення в дієслові інфінітивного суфікса –ти/ть: терпі-ти, біг-ти, кува-ти.

У переважній більшості випадків основа закінчується так званим класифікаційним (тематичним) суфіксом: пис-а-ти, ку-ва-ти, терп-і-тию.

За наявністю класифікаційного суфікса дієслова поділяються на класи.

Крім того, існує невелика група так званих атематичних (безсуфіксних) дієслів: дати – а тут не суфікс, а складник кореня; їсти.

Від інфінітивних основ творяться такі дієслівні форми:

1. Дієслова минулого часу;

2. Дієслова умовного способу;

3. Складні форми дієслів майбутнього часу;

4. Дієприкметники минулого часу;

5. Дієприслівники доконаного виду.

Основа теперішнього часу визначається шляхом відокремлення закінчення ІІІ особи множини: жив-уть, говор-ять.

При цьому необхідно зазначити, що форми ІІІ особи множини мають тільки два різновиди закінчень: -уть і -ать, які орфографічно можуть передаватися і як -ють та –ять.

Після голосних і твердих приголосних закінчення -ють і -ять звучать як [jyт'] і [jат'], причому приголосний [j] належить не до закінчення, а до основи: будуj-уть, стоj-ать.

Від основи теперішнього часу утворюються такі дієслівні форми:

1. Особові форми дієслів теперішнього часу.

2. Особові форми майбутнього часу дієслів доконаного виду.

3. Особові форми наказового способу.

4. Дієприкметники теперішнього часу.

5. Дієприслівники недоконаного виду (живучи, працюючи).

Основа інфінітива і теперішнього часу на приголосний можуть збігатися, якщо в них немає чергування кінцевих звуків.

Зміна дієслів за особами, часами і числами називається дієвідмінюванням.

За характером голосного звука в особових закінченнях дієслова теперішнього і простого майбутнього часу поділяються на 2 дієвідміни: першу і другу. Голосні звуки в особових закінченнях, за допомогою яких розрізняються дієвідміни дієслів, називаються тематичними голосними.

В особових закінченнях І дієвідміни вживається закінчення –е(-є) : кажеш, кажемо, кажете.

У формі ІІІ особи множини теперішнього часу дієслова І дієвідміни мають особове закінчення –уть(-ють) : читають, пишуть, кажуть.

В особових закінченнях дієслів ІІ дієвідміни маємо тематичні голосні –и, -і, після голосного –ї: любиш, біжите, гоїмо.

У ІІІ особі множини дієслова ІІ дієвідміни теперішнього часу мають особове закінчення –ать, -ять.

Належність дієслів теперішнього і простого майбутнього часу до І чи ІІ дієвідміни встановлюється, як правило, за формами ІІІ особи множини. Проте є ряд сумнівних випадків, коли належність дієслова до І чи ІІ дієвідміни за значенням теперішнього часу буває встановити важко: борються чи боряться, клеють чи клеять.

У таких випадках дієвідміну доцільно встановлювати за основою інфінітива:

1. Дієслова, які мають в інфінітиві основу з кінцевими голосними и, і, ї, а (після шиплячих) і в І особі однини та ІІІ особі множини теперішнього часу ці голосні випадають, то такі дієслова належать до ІІ дієвідміни: бачити – бачу – бачать.

2.До ІІ дієвідміни належать усі дієслова із суфіксальним компонентом -отіти: бурмотіти, гуркотіти, цокотіти, муркотіти.

3. До ІІ дієвідміни належать дієслова: боятися, стояти, спати, бігти.

Усі інші дієслова належать до І дієвідміни.

В окрему групу виділяються дієслова бути, їсти та похідні від них (видати, роздати) і дієслова з основою -вісти (доповісти, розповісти), які в теперішньому і майбутньому часі зберігають стару систему відмінювання.

Тема: Дієприкметник

План

1. Дієприкметник, його статус в сучасному мовознавстві.

2. Подвійна граматична природа дієприкметника.

3. Творення активних і пасивних дієприкметників, їх уживання.

4. Предикативні форми на -но, -то, їхнє походження, творення та граматична специфіка.

1. Голосовська Г. Активні дієприкметники в українській літературній мові: уживати чи ні? // Українська мова. – 2011. – №4. – С. 63-72.

2.  Гнатюк Г.М. Дієприкметник у сучасній українській літературній мові. – К., 1987.

Названий дієсловом процес може бути представлений у вигляді атрибутивної ознаки, що її набуває предмет у результаті його діяльності чи впливу на нього іншого предмета.

Така дія реалізується в мові окремою дієслівною формою – дієприкметником.

У традиційній граматиці дієприкметником називається дієслівна форма, що виражає ознаку предмета за дією, яку виконує предмет або яка на нього спрямована: Осінь стояла червонобагряна, палаюча, суха (О. Гончар).

У традиційній граматиці існує три основні точки зору на дієприкметник:

1. Окремі мовознавці називають його прикметником (відносний прикметник), що походить з дієслова. Прикметник, але не заперечують наявність дієслівної ознаки.

2. Дієслівна форма – є і прикметникові і дієслівні ознаки, але дієслівні домінуючі + лексичне значення (ознака за дією).

3. Дієслівно-прикметникова форма, не надають переваги ні тому, ні іншому – а однаковою мірою.

Вихованець І.Р. вважає, що дієприкметник у ролі означення – це прикметник, як частина складеного іменного присудка – це дієприкметник.

Дієприкметник поєднує як дієслівні, так і прикметникові ознаки.

Як дієслівному утворенню дієприкметнику властиві категорії перехідності/неперехідності, стану, виду і часу.

Найбільш виразною в дієприкметнику є категорія стану.

Синтаксичними ознаками, що зближують його з дієсловом, є здатність дієприкметника керувати іменником і мати при собі пояснюючі прислівники: куруючий справами і сумлінно керуючий справами.

Як прикметник дієприкметник виражає ознаку (хоч це ознака за дією) і відмінюється за родами, числами і відмінками. Ці категорії, як і в прикметника, є залежними, несамостійними. Синтаксичною ознакою прикметника, властивою для цієї дієслівної форми, є її здатність узгоджуватися в роді, числі і відмінку з іменниками і виступати в реченні у функції означення.

За дієслівними ознаками розрізняють звичайно дієприкметники активного і пасивного стану (або активні й пасивні дієприкметники).

Активні дієприкметники передають ознаку, зумовлену самим носієм її, тобто ознаку, безпосередньо пов’язану з означуваним предметом: сяюче волосся, посивіле волосся.

Активні дієприкметники можуть мати значення теперішнього часу недоконаного виду: зростаючий, виконуючий, пануючий і минулого часу доконаного виду: повислий, зблідлий, пожовтілий.

Активні дієприкметники теперішнього часу творяться від основи теперішнього часу додаванням до неї суфіксів -уч-(-юч-), -ач-(-яч-) і прикметникового координованого закінчення -ий: поновлю-ють – поновлюючий.

Активні дієприкметники минулого часу творяться від інфінітивної основи за допомогою суфікса -л- і закінчення -ий: загорі-ти – загорі-лий, обважні-ти – обважні-лий.

Нетиповими для української мови є активні дієприкметники минулого часу з суфіксом -ш-: перемігший.

Залишки колишніх активних дієприкметників на -щий: трудящий, роботящий, цілющий і т.д. теж функціонують в українській мові і утворилися від основ теперішнього часу.

Пасивні дієприкметники вказують на дієслівну ознаку предмета, зумовлені сторонньою щодо цього предмета дією, тобто дією іншого предмета чи особи: прочитана книга, розбите скло, зоране поле, принесена валіза.

Базою для творення пасивних дієприкметників є перехідні дієслова.

Дієприкметники минулого часу утворюються за допомогою суфіксів -ен-, -н-, -т-: пояснити - пояснений, кинути – кинутий, бажати – бажаний.

Вживання названих формотворчих суфіксів регулюється такими умовами:

1. Суфікс -т- вживається переважно в тих випадках, коли мотивувальне дієслово має односкладовий корінь: бити – битий, шити – шитий.

В інших випадках вживається, як правило, суфікс -ен-, хоч інколи можливі паралельні форми: колотий – колений, молотий – мелений.

Суфікс -н- вживається найчастіше при творенні дієприкметників від дієслів недоконаного виду із суфіксами -ува- (-юва-): зрошувати – зрошуваний.

Рідковживаним застарілим дієприкметниковим суфіксом є -м-: непроходимий.

Пасивних дієприкметників у мові більше.