2. Особливості міжгрупових конфліктів

Міжгрупові конфлікти − це взаємодія між групами людей або між окремими представниками цих груп, а також будь-які ситу­ації, в яких учасники спілкування взаємодіють у міжгруповому вимірі, сприймаючи один одного й себе як членів різних груп.

Існують різні підходи до дослідження міжгрупової взаємодії − мотиваційний, ситуаційний і когнітивістський.

Представники мотиваційного підходу розглядають поведінку групи й її ставлення до інших груп як відображення її внутрішніх проблем.

Представники ситуаційного підходу вбачають причини між− групових конфліктів у факторах безпосередньої взаємодії між гру­пами: у ситуації, контексті, особливостях зовнішніх факторів.

Когнітивістський підхід до міжгрупової взаємодії наголошує на вирішальній ролі когнітивних установок груп відносно одна одної. На думку когнітивістів вирішальним фактором міжгрупо­вої взаємодії є не кооперативний або конкурентний характер ситу­ації їх взаємодії, а соціальні установки, що виникають при цьому.

Специфіка структури міжгрупового конфлікту:

Перша. Члени конфліктуючих груп сприймають один одного за схе­мою «ми − вони». Кожна зі сторін бачить іншу знеособленою, тоб­то розглядає її як представника певної категорії або групи, а не як окремих індивідів. Таке сприйняття призводить до ескалації кон­флікту, послабляючи фактори, що втримують від агресивних дій. Знеособлювання людей призводить до їх дегуманізації. Крім зне­особлювання іншого, відбувається і самознеособлювання, тоб­то втрата усвідомлення власної ідентичності. До факторів, що по­легшують самознеособлювання, належать спільні дії, уніфікова­ний одяг, емоційні порушення і т.д.

Друга. У групових думках своя група оцінюється вище, а достоїнс­тва протиборчої групи занижуються. У. Яніс виділив вісім симп­томів синдрому групового мислення:

1) ілюзія невразливості, що породжує надіндивідуалізм членів гру­пи, відповідальних за прийняття рішень;

2. колективна раціоналізація, що призводить до уникнення пе­регляду основ політики;

3. поза ображеного, що призводить до уникнення розгляду мо­жливих етичних проблем прийнятих ними рішень;

4. стереотипізоване бачення ворога, що перешкоджає реалістич­ному сприйняттю протилежної сторони;

5. тиск убік групового конформізму, коли стає зрозумілим, що розбіжності не вітаються;

6. самоцензура, що мінімізує сумніви й опір окремих членів.

7. поділювана ілюзія єдності, що породжується зазначеними вище факторами й призводить до почуття консенсусу;

8. поява самопризначених охоронців розуму, що захищають гру­пу від інформації, здатної зруйнувати консенсус.

Третя. Позитивна поведінка своєї групи і негативна поведінка чужої групи пояснюються внутрішніми причинами, а, відповід­но, негативна поведінка своєї групи і позитивна поведінка чужої − зовнішніми обставинами.

Четверта. Специфіка міжгрупових конфліктів обумовлена суб’єкта­ми конфліктної взаємодії і причинами, які її викликають. У міжгруповому конфлікті конфліктерами виступають малі, середні або мікрогрупи.

До малих соціальних груп та мікрогруп прийнято відносити сукупності людей, що знаходяться в безпосередній вза­ємодії й об’єднані загальними цілями та завданнями спільної дія­льності: шкільний клас, студентська група, виробнича бригада, колектив кафедри, родина. Такі групи можуть бути формальними (офіційними), що мають чітко фіксовану структуру, статут, ієрархію посад, і неформальними, що виникають спонтанно, на основі особистісних якостей. Вони можуть бути також тимчасовими або постійними, відкритими або закритими.

Середні соціальні групи − це порівняно самостійні організації, що мають свій статус і функції в системі суспільного поділу праці або позатрудової діяльності (колективи підприємства, навчально­го закладу, військової частини, політичні об’єднання, групи за інтересами). Таким групам властива інституціональна організа­ція, роль і завдання, обумовлені офіційним суспільним статусом. Такі групи, як правило, мають не тимчасовий, а постійний харак­тер, свою сформовану структуру, ієрархію, адміністрацію, орга­ни керування.

На рівні малих і середніх груп велику роль у виникненні між групового конфлікту відіграє такий фактор, як соціальна іденти­фікація груп. Вона виражається у формуванні почуття належності до групи, ототожненні себе з іншими її членами, створенні якості «Ми» на відміну від «Вони» або «не Ми». «Ми» − це свої, наші, «Вони» − це інші, що відрізняються від «нас».

В основі протиборства зазначених груп лежить зіткнення про­тилежно спрямованих групових інтересів, цінностей, цілей. При­чини міжгрупових конфліктів можуть бути найрізноманітніші: економічні, політичні, національно-етнічні тощо. Різний рівень соціальних груп має свої особливості виникнення конфлікту і спо­собів їх розв’язання. Це одна з істотних особливостей міжгрупових конфліктів.

Так, конфлікт між керівництвом організації і персоналом може бути зумовлений незадовільними комунікаціями (низьким рівнем поінформованості), порушенням правових норм, незадо­вільними умовами праці, низькою заробітною платою.

Конфлікт між адміністрацією і профспілками може бути ви­кликаний порушенням трудового законодавства з боку адміні­страції, незадовільними умовами праці, низькою заробітною платою.

Між підрозділами всередині організації конфлікт виникає че­рез взаємну залежність під час виконання функціональних за­вдань, несправедливий розподіл ресурсів, незадовільні комуні­кації, структурну перебудову, що не відображає інтересів окре­мих учасників взаємодії.

Конфлікт між організаціями спричиняється порушенням до­говірних зобов’язань, боротьбою за ресурси, сфери впливу, ринки збуту.

Конфлікт між мікрогрупами всередині колективу зумовлюєть­ся протилежними інтересами, цінностями, цілями; амбіціями лі­дерів.

Між неформальними групами в колективі конфлікти найчас­тіше виникають через протилежні духовні інтереси, цінності та груповий екстремізм.

П’ята. Міжгрупові конфлікти відрізняються й формами, у яких вони виявляються й протікають (збори, наради, мітинги груп; страйки; зустрічі лідерів; дискусії).

Висновки до 2 питання:

1. Міжгрупові конфлікти − це протидії, протистояння і протиборство між групами людей або між окремими представниками цих груп, а також будь-які ситу­ації, в яких учасники спілкування взаємодіють у міжгруповому вимірі, сприймаючи один одного й себе як членів різних груп.

2. У міжгруповому конфлікті конфліктерами виступають малі, середні або мікрогрупи.