Нижче розглянемо більш детально кожну складову виробничого потенціалу.

Потенціал землі та природно-кліматичні умови. Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежно від їх ці­льового призначення, господарського використання і особ­ливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави. Рівень, тривалість використання родючості та продуктивність ґрунтів залежать від їх властивостей, клімату, соціально-економічних умов гос­подарювання, розвитку науки і техніки. Теоретичною основою високої продуктивності ґрунтів є врахування біологічних вимог культур, що ви­рощуються, до тепла, вологи тощо.

Потенціал основних фондів. Засоби виробництва, що знаходяться в розпорядженні підприємства і виражені у вартісній формі, складають його виробничі фонди. Виробничі фонди поділяються на основні і оборотні. Головною особливістю основних фондів (ОФ) підприємства є специфічний характер перенесення своєї вартості на продукт. ОФ переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань. Другою особливістю ОФ є те, що вони використовуються у виробництві в незмінній натуральній формі. ОФ – це засоби праці, які приймають участь у виробничому процесі на протязі багатьох періодів, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їх вартість переноситься на вартість виготовленої продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань. В промисловості ОФ складають приблизно 80%. За участю у виробничому процесі ОФ поділяються на основні виробничі і основні невиробничі фонди. Основні виробничі фонди – це ті, які приймають безпосередню участь у виробничому процесі. Вони поділяються на активні (безпосередньо беруть участь у виробничому процесі, завдяки чому забезпечується належний обсяг і якість продукції – машини, обладнання, транспортні засоби) і пасивні (створюють умови для здійснення процесу виробництва – будівлі, споруди). Основні невиробничі фонди – це фонди, які знаходяться на балансі підприємства і призначені для обслуговування працівників. Облік і оцінка необоротних активів здійснюється в натуральній і вар­тісній грошовій формі. Оцінка матеріальних необоротних активів в натуральних показниках використовується для розрахунку виробничих потужностей, складання ба­лансів обладнання, для визначення рівня його використання і т. д.

Потенціал оборотних фондів. Оборотні фонди – це частина виробничих фондів, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, при цьому переносять усю свою вартість на створювану продукцію і змінюють свою натуральну форму. Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, які в процесі виробництва перетворюються в готову продукцію, становлячи її матеріальну основу, або сприяють її створенню. Оборотні фонди перебувають у постійному русі (обороті), починаючи від надходження предметів праці на склад підприємства до отримання готової продукції та переходу її у сферу обігу (реалізації).

До обліку оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво; напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.

Потенціал нематеріальних активів. Нематеріальні ресурси – це складова потенціалу підприємства, здатна забезпечувати економічну користь протягом тривалого періоду. Для цієї складової характерні відсутність матеріальної основи і невизначеність розмірів майбутнього прибутку від її використання.

Нематеріальні ресурси підрозділяються на три складові, а саме:

1) об’єкти промислової власності – це винаходи, промислові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування;

2) об’єкти інтелектуальної власності – це програмне забезпечення ЕОМ, бази даних, бази знань, твори науки, літератури, мистецтва;

3) інші нематеріальні ресурси – це ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції, значення походження товару, гудвіл.

Потенціал технологічного персоналу. Світова глобалізація та розвиток інформаційних технологій, трансформація українського суспільства та перехід до створення національної інноваційної системи – такими є зовнішні та внутрішні імперативи, що впливають на розвиток вітчизняного кадрового науково-технічного потенціалу. Як осередок інтелектуальних ресурсів суспільства кадровий потенціал науково-технічної сфери держави на світовому глобалізованому ринку. Стратегічним завданням України є ефективне використання цього потенціалу, що обумовлюється досягненням гармонізації основних параметрів науково-технологічної сфери (внутрішніх чинників) та сприяння зростанню попиту на науково кваліфіковані кадри в економіці (зовнішніх чинників). Для вирішення цього завдання необхідним є побудова гнучкої, адекватної системи кадрового забезпечення, здатної не лише ефективно реагувати на зовнішні виклики, а й сприяти формуванню перспективних напрямі в науково-технологічного розвитку країни як підґрунтя її суспільно-економічного прогресу. Україна є державою, що володіє достатньо вагомим науково-технічним кадровим потенціалом, який відчутно впливає на її соціально-економічний розвиток.