102.Поняття спадкування та спадкового права. Склад спадщини. Права та обов’язки, які не входять до складу спадщини.

Спадкове право — це сукупність правових норм, регулюючих перехід прав і обов'язків померлого до інших осіб.

Наслідування існує майже стільки ж, скільки існує цивілізація — більшості людей властиве бажання хоч трішки полегшити життя нащадкам після своєї смерті.

На законодавчому рівні спадкове право в Україні регулює шоста книга Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Спадкування — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Необхідно підкреслити, що спадщина відкривається після смерті фізичних осіб, і тільки вони можуть бути спадкодавцями.

Склад спадщини має певні особливості:

• у порядку спадкування переходять лише ті права та обов'язки спадкодавця, що належали йому на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті;

• права та обов'язки спадкодавця переходять до правонаступників як єдине ціле з урахуванням усіх забезпечувань та обтяжень. Якщо право спадкодавця було забезпечене, наприклад, заставою, то це забезпечення переходить і до його правонаступників, які у разі невиконання зобов'язання боржником мають право вимагати звернення на предмет застави;

• деякі права та обов'язки особи не входять до складу спадщини і не переходять до правонаступників. Це такі права та обов'язки, що безпосередньо пов'язані з особистістю спадкодавця.

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

• особисті немайнові права;

• право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не установлено законом або їх установчими документами;

• право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

• права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

• права та обов'язки особи як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов'язані з його особою й у зв'язку з цим не можуть бути виконані іншою особою.

103.Час відкриття спадщини. Місце відкриття спадщини. Спадкоємці. Право на спадкування. Усунення від права спадкування. Відкриття спадщини - це наявність певних юридичних фактів, з якими законодавець пов'язує виникнення права спадкування. Спадкові правовідносини виникають із смертю громадянина або з оголошенням його у встановленому порядку померлим. З часом та місцем відкриття спадщини пов'язане встановлення таких істотних обставин, як: o визначення кола спадкоємців; o строку для прийняття спадщини чи відмови від спадщини; o склад спадкового майна; o строк для звернення кредиторів з претензіями; o закон, яким треба керуватися; o строк для видачі свідоцтва на спадщину. Саме за місцем відкриття спадщини вживаються заходи з охорони спадкового майна і видається свідоцтво про право на спадщину. Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця, або день, коли за рішенням суду він оголошується померлим. Особи, які померли у різний час, але у межах однієї доби, називаються комморієнтами. Наприклад, під час катастрофи з гігантським морським лайнером "Титаніком" загинуло понад 1 600 пасажирів, у тому числі ряд родин. Спадщина після таких осіб відкривається одночасно й окремо після кожної з них. Місце відкриття спадщини - останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - то місцезнаходження нерухомого майна або його основної частини, а за відсутності такого - місцезнаходження рухомого майна. Місцем проживання малолітньої і неповнолітньої особи є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Спадкоємцями можуть бути як суб’єкти приватного права, так і суб’єкти публічного права. Що стосується фізичних осіб, то при спадкуванні як за заповітом, так і за законом спадкоємцями можуть бути лише ті, які є живими на момент смерті спадкодавця. Статус спадкоємця, зазначеного в заповіті до смерті спадкодавця — «формальний». Перехід формального спадкодавця до «потенційного» відбувається зі Ісмертю спадкодавця. Діти спадкодавця, зачаті за його життя, але народжені вже після його смерл, можуть бути спадкоємцями як за заповітом, так і за законом, а інші особи — тільки спадкоємцями за заповітом — ст. 1222 ЦК. Правовий статус спадкоємців характеризується такими правами:

можуть давати згоду на прийняття спадщини особи, які пропустили строк для прийняття спадщини (ст. 1272 ч. 2 ЦК України);

можуть давати згоду на включення до свідоцтва про право на спадщину спадкоємців за законом, які позбавлені можливості подати документи, що підтверджують наявність підстав для закликання їх до спадкування (ст. 68 Закону України «Про нотаріат»);

на прирощення в передбачених законом випадках належних їм часток (утому числі й за рахунок відмови інших спадкоємців на їх користь)~та в деяких випадках на спадкування частини майна, що залишилася не охоплена заповітом (ст. 1245,1260 ЦК України);

на ознайомлення зі змістом заповіту та зі спадковою справою; на ознайомлення зі складом спадщини; участю у визначенні конкретної частки спадщини, а за окремим бажанням й у відокремленні і виділенні в натурі належної спадкоємцю частки (а. 1278 ЦК країни);

можуть захищати безпосередньоабо через представника свої права на спадщину та конкретну її частку в суді; відповідати по боргах спадкодавця в межах дійсної вартості успадкованого ними майна (ст. 1281, 1282 ЦК України);

вимагати від виконавця заповіту відповідний звіт (ст. 1290 ЦК України); при наявності підстав звертатись до суду із заявою про визнання іншого або інших спадкоємців негідними (ст. 1224 ЦК); на видачу свідоцтва про право на спадщину (ст. 1296 ЦК України), в передбачені законом строки (ст. 1298 ЦК України); право спадкоємців змінювати розмір часток при спадкуванні за законом (ст. 1267). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право на спадкування мають особи, які мають спадкувати за законом Уі (ст, 1222). Право на спадкування мають особи, які мають спадкувати обов’язкову частку у спадщини + до обов’язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку (ст. 1241). При здійсненні своїх прав особа може діяти як особисто, так і через свого представника. Деякі дії можуть здійснюватись уповноваженою особою лише особисто, наприклад, складання заповіту (ст. 1223 ЦК). У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадку або відмови від його ухвалення спадкоємцями по заповіту, а також у разі випадку, коли частина спадщини, не охоплена заповітом, право на спадкування згідно із законом отримують осіб, визначених у ст.ст. 1261-1265 ЦК. Для набуття статусу спадкоємця від особи вимагається ще й добропорядна поведінка. У зв’язку з цим ст. 1224 ЦК передбачає перелік обставин, за наявності яких право на спадкування у певних осіб не виникає, тобто вони усуваються від права на спадкування як за заповітом, так і за законом та називаються негідними спадкоємцями. До моменту прийняття спадщини або до видачі свідоцтва «негідним» спадкоємцям закон не порушується, бо це здійснюється на етапі видачі свідоцтва. Для визнання особи «негідним» спадкоємцем необхідно рішення суду за заявою зацікавлених спадкоємців. Справи розглядаються у порядку позовного провадження. Усунення від права на спадкування відображено у правилі абз. 2 ч. З ст. 1224 ЦК стосується особи, яка зобов’язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК. Факт ухилення особи від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов’язку щодо надання допомоги.