106. Прийняття спадщини. Строки для прийняття спадщини. Право на відмову від прийняття спадщини. Правові наслідки відмови від прийняття спадщини.

Прийняття спадщини - це засвідчення згоди спадко-ємця вступити у всі відношення спадкодавця, які скла-дають у сукупності спадщину; така згода повинна бути виражена встановленим законом способом.

Спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець протягом шести місяців:  подасть заяву про прийняття спадщини у нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини;  фактично вступить в управління чи володіння спадковим майном.

Тільки в одному випадку законодавець не вимагає вчинення дій, які б свідчили про прийняття спадщини. Йдеться про випадки, коли спадкоємцем стає держава.

Спадкоємець може особисто звернутися із заявою про відкриття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини або ж надіслати заяву про прийняття спадщини, засвідчивши свій підпис нотаріально.

Спадкоємець, який не бажає прийняти спадщину, може відмовитися від належної йому частки на користь інших спадкоємців за законом чи за заповітом, а також на користь держави чи будь-якої організації. Проте така відмова можлива лише на користь тих спадкоємців, які були закликані до спадщини, тобто на користь спадкоєм-ців однієї черги. Так, якщо до спадщини закликані спадкоємці першої черги - син, дочка, жінка, то вони не можуть відмовитися від належної їм частки на ко-ристь спадкоємців другої черги - діда, баби, сестри чи брата померлого.

На користь інших спадкоємців не може відмовитися і обов'язковий спадкоємець, оскільки його право на обов'язкову частку є суто особистим правом, яке обумо-влене його неповноліттям, непрацездатністю, утриман-ням за кошт померлого. Така відмова від обов'язкової частки спадщини суперечила б її призначенню.

Якщо спадкоємець не скористався своїм правом на відмову від спадщини на користь інших спадкоємців протягом шести місяців, то після закінчення цього стро-ку він може передати належне йому спадкове майно ін-шим спадкоємцям вже тільки на підставі загальноцивільних угод: купівлі-цродажу, дарування, міни.

Право спадкоємців на певне майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину (за законом чи за за-повітом). В кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно і перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видається свідоцтво про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину видається держав-ною нотаріальною конторою за місцем відкриття спад-щини після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Свідоцтво може бути видане і раніше, якщо є дані про те, що окрім осіб, які заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.

До прийняття спадщини спадкоємцями державний нотаріус у потрібних випадках дає розпорядження про видачу із спадкового майна грошових сум на покриття таких витрат: 1) по догляду за спадкодавцем під час його хвороби, що передувала його смерті, а також на його поховання; 2) на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця; 3) на задоволення претензій, які випливають із законодавства про працю, та прирівнюва-них до них; 4) на охорону спадкового майна і управлін-ня ним, а також витрат, пов'язаних із повідомленням спадкоємців про відкриття спадщини.

За видачу свідоцтва про право на спадщину, у відпо-відності з декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. "Про державне мито", із спадкоємців стя-гується мито у розмірі 0, 5 відсотків спадщини, незалеж-но від того, в яких родинних чи сімейних зв'язках вони перебували з померлим 1.