9.) Характеристика основних методів психології

Метод спостереження - це основний метод сучасної психології, сутність якого полягає в тому, що наукові факти збираються через не втручання в життя об'єкта, а пасивне споглядання цього факту.

Спостереження можна проводити як короткочасно, так і довготривало. Тому є такі види спостережень - метод поперечного зрізу (короткочасне) і лонгітюдне (довготривале).

Спостереження може бути як вибірковим, так і загальним, за предметом і за об'єктом. Наприклад, загальне за об'єктом - спостереження ведеться за всіма членами колективу. Вибіркове за об'єктом - до спостереження включені лише окремі члени колективу. Загальне за предметом - в об'єкті спостереження досліджуються всі прояви психіки (характер, темперамент, воля). Вибіркове за предметом - у всього масиву (об'єкта) досліджується лише одна проблема (мислення або пам'ять).

Рис. 1.2.4. Переваги і недоліки методу спостереження

Експеримент - основний метод психології, який полягає в тому, що факти отримуються шляхом створення спеціальних умов, в яких об'єкт міг би найбільш яскраво проявити предмет, що вивчається

Розрізняють експерименти: лабораторний і природний, констатувальний і формувальний.

Лабораторний проводиться в спеціальних психологічних лабораторіях за допомогою відповідної апаратури.

Природний експеримент здійснюється у звичайних для досліджуваного умовах діяльності. Природний експеримент, так само як і лабораторний, проводиться за певною програмою, але так, щоб людина не знала, що її досліджують і розв'язувала завдання спокійно, у звичайному для неї темпі.

Констатувальний експеримент спрямований на фіксацію наявних психологічних особливостей людини, формувальний- орієнтований на стимуляцію бажаних психічних виявів.

Рис. 1.2.5. Переваги і недоліки експерименту

Особливості допоміжних методів психології

Бесіда-метод отримання інформації на основі вербальної (словесної) комунікації, включає в себе запитання-відповіді

Бесіда може бути діагностичною (виявляє), корекційною (формує)

Метод бесіди може дати цінні результати за таких умов:

1) чітке визначення дослідником мети бесіди;

2) чітке планування системи запитань;

3) система запитань має відповідати віковим та індивідуальним особливостям обстежуваних, бути динамічною, тобто зміст наступного

запитання має залежати від змісту відповіді на попереднє тощо;

4) бесіда має бути невимушеною, доброзичливою.

Анкетування - метод соціально-психологічного дослідження за допомогою анкет, зміст питань і спосіб відповідей в яких заздалегідь плануються

Надійність даних анкетного опитування перевіряється двома шляхами:

1) повторним опитуванням за тією ж процедурою тих самих осіб;

2) контролем даних анкетного опитування іншими методами:

- опитуванням третіх осіб;

- спостереженням;

- аналізом доступних документів.

Анкетний метод може використовувати заочно, є порівняно економним методом збирання даних. Він дає змогу аналізувати і обробляти дані за допомогою статистики. Цей метод застосовують у масових обстеженнях.

Інтерв'ю - метод, який застосовується для збирання первинної інформації у психологічних, соціологічних та педагогічних дослідженнях

Соціометрія (від лат. societas - суспільство, metreo- вимірюю) - розроблена Дж. Морено

Даний метод застосовують з метою виведення чи формулювання робочої гіпотези на ранніх стадіях дослідження; збирання даних, доповнення, уточнення, розширення, контроль даних, одержаних іншими методами. Інтерв'ю як метод має три види:

1) стандартизоване інтерв'ю, в якому формулювання і послідовність запитань визначаються заздалегідь;

2) нестандартне інтерв'ю, в якому людина, яка його проводить, керується лише загальним планом опитування, формулює запитання відповідно до конкретної ситуації;

3) напівстандартне інтерв'ю, яке містить певну кількість можливих запитань.

Тест (від англ. test - випробування). Тести - це невеликі за обсягом і часом виконання завдання, однакові для всіх обстежуваних

Вибір видів інтерв'ю залежить від змісту дослідження, рівня вивчення проблеми, підготовки дослідника.

Тестування-це один з допоміжних методів психології, використання якого може служити виявленню:

1) рівня розвитку певних психічних функцій (спостережливості, пам'яті, мислення, уяви, уваги тощо);

2) наявності чи відсутності певних знань, умінь, навичок, психічних якостей, вихованості тощо);

3) ступеня придатності чи готовності підростаючого індивіда чи дорослої людини до певної професії;

4) психічних захворювань;

5) інтересів, думок, здібностей людини.

Аналіз продуктів діяльності - це один з допоміжних методів психології. До нього відносяться аналіз малюнків, певних зображень.

Соціометричний метод вивчає характер взаємостосунків у колективі через процедуру вибору.

Психологія використовує також методи обробки даних - це кількісні та якісні методи. До кількісних методів належать, наприклад, визначення середніх величин і міри розсіювання, коефіцієнтів кореляції, побудова графіків, гістограм, схем, таблиць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень.

В психології використовують безліч методів. Який з них раціонально застосувати, науковці вирішують в кожному конкретному випадку залежно від задач і об'єкта дослідження. При цьому, як правило, використовують не один який-небудь метод, а декілька, які взаємодоповнюють і контролюють одне одного.

10.)) До групи емпіричних методів входять: спостереження і самоспостереження; експериментальні методи; психодіагностичні методи (тести, анкети, опитувальники, соціометрія, референтометрія, інтерв'ю, бесіда); аналіз продуктів ді­яльності; біографічний метод; трудовий метод.

Методи обробки даних — це кількісні та якісні методи. До кількісних методів належать, наприклад, визначення се­редніх величин та міри розсіювання, коефіцієнтів кореляції, факторний аналіз, побудова графіків, гістограм, схем, таб­лиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і син­тез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень.

До інтерпретаційних методів належать генетичний метод аналізу психологічних даних у процесі розвитку — з виді­ленням стадій, критичних моментів, суперечностей тощо, а також структурний, системний метод, який передбачає вста­новлення зв'язків між усіма психічними якостями індивіда. Останній полягає у реалізації особистісного підходу, кили . всі психічні властивості розглядаються у цілісній системі.

Розглянемо емпіричні методи отримання фактичних да­них про психіку.

Метод спостереження полягає в тому, що експеримента­тор збирає інформацію, не втручаючись у ситуацію. Існує принципова відмінність наукового спостереження від жит­тєвого, яке обмежується реєстрацією фактів і має випад­ковий, неорганізований характер. На противагу йому науко­ве спостереження базується на певному плані, програмі, фіксації фактів та особливостей ситуації, на аналізі та інтер­претації. Для наукового спостереження характерні перехід від опису фактів до пояснення їхньої суті, формування пси­хологічної характеристики особистості.

У науковій психології використовується також метод са­моспостереження, який виступає як засіб вивчення, аналізу та синтезу власних учинків і дій, порівняння своїх думок з думками інших людей. У процесі самоспостереження люди­на спирається на рефлексію, тобто на розмірковування та переживання щодо власних психічних станів і якостей осо­бистості. Однак при цьому слід ураховувати схильність лю­дини до суб'єктивізму і додатково застосовувати інші ме­тоди.

Головним методом психологічного пізнання вважається експеримент. Дослідник активно втручається у діяльність та поведінку піддослідного для створення необхідних умов, за яких виявляються ті чи інші психологічні факти, явища, якості. В експериментальному дослідженні має бути обо­в'язковий контроль за умовами перебігу експерименту, за подразниками, що діють на людину, за її реакціями на них. Для встановлення загальних закономірностей розвитку та функціонування психіки до експерименту залучається ве­лика кількість піддослідних. Практикується й експеримент з однією особою.

Залежно від рівня втручання дослідника у перебіг пси­хічних явищ експеримент може бути констатуючим, коли вивчаються наявні психічні особливості без зовнішнього втру­чання, та формуючим, коли психічні властивості особис­тості вивчаються в процесі «штучного» цілеспрямованого розвитку з використанням засобів навчання й виховання людини.

За схемою констатуючого експерименту можна також вивчати природу психічних властивостей у процесі їхнього розвитку, для чого застосовуються так звані поперечні та поздовжні зрізи. При поперечному зрізі одночасно порів­нюються психічні властивості кількох груп піддослідних, які відрізняються за віком, щоб розкрити динаміку вікового розвитку досліджуваної психічної властивості. Однак при такому підході залишаються поза увагою індивідуальні особ­ливості розвитку психіки.

При поздовжньому зрізі простежуються зміни у психічних властивостях певних людей протягом тривалого часу (місяці й роки). Це допомагає вивчати розвиток особистості в її цілісності.

За наявністю оснащення психологічний експеримент може бути лабораторним і природним. При лабораторному експе­рименті використовується спеціальна апаратура, наприклад тахістоскоп — при обстеженні обсягу уваги — або комп'ю­тер — для пред'явлення тесту. Дії піддослідного регламен­туються інструкцією. Природному експерименту властиві зви­чайні умови, коли піддослідний не здогадується про власну участь у дослідах, а експериментальні умови обмежуються замаскованим включенням дій дослідника або його асис­тента у спільну з піддослідним поведінку (скажімо, у гру дітей у дитсадку).

Значного поширення набули тести, які використову­ються для визначення властивостей особистості, вимірю­вання рівня розвитку порівняно зі стандартом.

Метод тестів. Вони призначені для того, щоб установити наявність чи відсутність уже відомих психологічних особливостей у тих чи інших досліджуваних.

Тести мають відповідати таким вимогам:

1. Це стандартизовані випробування. Стандартизація досягається за рахунок того, що тестом те чи інше дослідження стає після багаторазової його перевірки на великій кількості досліджуваних.

2. Кожен тест повинен давати всім досліджуваним однакові можливості для проявлення наявних у них психологічних особливостей.

Виконання цієї вимоги досягається за рахунок того, що в кожнім тесті вміщено різні за змістом і формою подачі завдання, завдяки чому в одних досліджуваних з'являються можливості виконати одні завдання, а в інших - інші.

3. Інтерпретація результатів виконання тесту.

Тести - це найчастіше разові випробування, вони дозволяють зробити зріз, зафіксувати те, що є на даний момент.

Тому не можна на основі результатів тесту будувати прогнози, передбачати можливості чи міру успішності подальшого психічного розвитку.

У психології широко відомі три види тестів.

1. Тести визначення здібностей дозволяють провести відносні виміри рівня розвитку психічних властивостей (наприклад, властивостей пам'яті, мислення, уяви тощо), які визначають успіх діяльності.

2. Тести успішності дають можливість визначити ступінь готовності до певної діяльності, тому що заміряють рівень засвоєння знань і навичок, необхідних для тієї чи іншої діяльності,

3. Проективні тести найчастіше скеровані на те, щоб встановити наявність певних психічних властивостей у даної людини. Проективними вони називаються тому, що складаються з таких стимулів, реагуючи на які людина проектує (виявляє) властивості, притаманні її особистості. Для цього, скажімо, пропонується тлумачення події, відновлювати ціле за деталями, надавати сенс неоформленому матеріалові, створити оповідання за малюнком із невизначеним змістом.

Тест скла­дається із завдань або запитань, що добираються за кри­теріями валідності (відповідності психічній якості, котра ви­являється за його допомогою), надійності (сталості резуль­татів вимірювання), стандартизованості (налагодженості в процесі перевірки на великій кількості піддослідних з ви­значенням достатнього рівня чутливості) тощо. Інколи тест для свого створення та апробування потребує багато років. За допомогою тестів — а їх уже налічується кілька тисяч — психологи мають змогу перевіряти здібності, навички, умін­ня, риси характеру й інші якості особистості з метою від­бору, контролю, прогнозу, навчання тощо.

Застосування анкет (опитувальників) допомагає збирати фактичний матеріал, що стосується характеру, змісту та спря­мованості думок, оцінок, настроїв людей. Недоліком цього методу є певний суб'єктивізм, неможливість контролювати щирість респондентів (тих, хто відповідає на запитання ан­кети). Для підвищення рівня вірогідності результатів опиту­вання доцільно додатково застосовувати інші методи.

Соціометричний та референтометричний методи забезпе­чують вивчення стосунків між членами груп, виявляють їх­ню структуру (лідерів, аутсайдерів тощо) на основі відносно простої процедури вибору одними членами групи інших за параметрами симпатії—антипатії, референтності (стосовно певних цінностей).

Інтерв'ю та бесіда як методи здобуття інформації про особистість, її погляди, самооцінку, ціннісні установки, психічні властивості спираються на попередньо розроблену програму, гнучку стратегію формування запитань залежно від очікуваних та отриманих відповідей. Вони вимагають значної підготовки інтерв'юера, певної майстерності, зокре­ма здатності викликати довіру до себе, налаштувати людину на відвертість тощо.

Психологічна корекція передбачає подолання певних відхилень у поведінці та діяльності людини засобами вивчення індивідуальних особливостей особистості, їх відповідності вимогам навколишнього соціального та природного середовища, виявлення і подолання існуючих суперечностей, формування нових цілей, цінностей, мотивацій поведінки, розробки програми зміни способу життя, перетворення в процесі самопізнання і самовиховання, розвитку здатності до саморегуляції тощо

11.))

12.)) Методи активного впливу на особистість. Сучасній науковій психології властиві не лише великі методичні можливості у пізнанні закономірностей психіки, а й здатність при потребі активно впливати на психічні властивості особистості. Потреба у цьому виникає, коли людина потрапляє у психотравмуючі ситуації - внаслідок міжособистісних конфліктів, стихійного лиха чи техногенної катастрофи тощо. У цих випадках застосовують методи активного психологічного впливу на людину з метою поліпшення її стану, подолання негативних наслідків для психіки. Ці методи може застосовувати тільки професійно підготовлений психолог.

Назвемо деякі з цих методів.

Психологічну консультацію проводять з метою надання людині психологічної допомоги. Під час спеціально організованого спілкування може бути актуалізовано додаткові психологічні можливості виходу людини з важкої життєвої ситуації. Психологічну консультацію будують за певним планом, який передбачає виявлення причин виникнення проблеми, шляхів і прийомів її розв´язання та здатності до цього людини.

Психологічна корекція передбачає подолання певних відхилень у поведінці та діяльності людини засобами вивчення індивідуальних особливостей особистості, їх відповідності вимогам навколишнього соціального та природного середовища, виявлення і подолання існуючих суперечностей, формування нових цілей, цінностей, мотивацій поведінки, розробки програми зміни способу життя, перетворення в процесі самопізнання і самовиховання, розвитку здатності до саморегуляції тощо.

Психологічний тренінг (вправи, ділові ігри) застосовують для розвитку здібностей, наприклад уваги, пам´яті, мислення, уяви тощо. Зокрема, соціально-психологічний тренінг спрямований на розвиток комунікативних, перцептивних, інтеракційних здібностей, що поліпшує здатність людини до спілкування, забезпечує її особистісне зростання. Цей тренінг виконують за певним сценарієм у так званих групах дискусій, Т-групах тощо.

Психологічна терапія та реабілітація - це система спеціальних психологічних методів оздоровчого впливу на людину для нормалізації її психічного стану - під час перебування у важкому стресі, при психогеніях (непатологічних станах психіки). У процесі психологічної терапії та реабілітації широко застосовують техніку гіпнозу, аутогенного тренування, арттерапію (оздоровлення мистецтвом), терапію творчим самовираженням, трудотерапію тощо.

За останній час арсенал методів психологічного впливу значно розширився, чому сприяли насамперед виборчі, парламентські й президентські кампанії в колишніх республіках СРСР, особливо в Росії та Україні, а також психологічні війни, тероризм, військові конфлікти тощо.

До методів активного психологічного впливу потрібно додати такі групи:

• методи регулювання;

• методи формування і спрямування поведінки та діяльності;

• методи психологічного забезпечення (психологічної підготовки, психічного здоров´я тощо).

Нині у працях деяких психологів поряд з поняттям методу з´явилося поняття технології психологічного впливу (М.Й.Варій).

13.) Етап,  на якому виникла психіка людини, пов’язаний зі змінами в поведінці  прадавніх людей, що відбулися кілька мільйонів років тому. Це було, можливо, тоді, коли наші пращури злізли з дерев і зайнялись спільним  мисливством. Тоді ж таки вони навчились добувати та зберігати вогонь і виробляти прості знаряддя праці. Виник принципово новий процес поведінкової адаптації – пристосування до навколишнього середовища за допомогою праці. Для цього вже були сформовані біосоціальні передумови – здатність до маніпулювання предметами; зір, скоординований з рухами верхніх кінцівок, розвинена шкіром’язова чутливість та набуті навички сумісної діяльності. Все це зумовило  новий етап  якісного розвитку психіки майбутньої людини.

Виготовлення знарядь праці та їх удосконалення, винахід нових знарядь і матеріалів для їх виготовлення в умовах спільності, пов’язане з  передбаченням їх використання та суспільним розподілом процесу їх виготовлення, що і стимулювало розвиток інтелекту, мови, свідомості та свідомих дій відірваних від наявної біологічної мети, дій, що були пов’язані з розумом та волею людини, яка почала моделювати різні відношення між речами, прогнозувати їх зміни та регулювати свою поведінку. В праці розвинулись психомоторика та інтелектуальні якості людини, удосконалювалась її сенсорна чутливість, кращала координація рухів. Це викликало інтенсивний розвиток сенсорної та моторної зон кори головного мозку; розвиток зони інтелекту зумовив збільшення  тіла мозку, зміну форми і розміру лобної частини і усієї черепної коробки. Але тазобедрена частина скелету жінки залишилась незмінною. Через це пологи жінки ускладнились.

Завдяки розвитку мови і спілкуванню психіка людини почала формуватись загальнолюдським досвідом. Виник феномен соціальної ідентифікації– ототожнювання людини з соціумом.  Потяги індивіда починають орієнтуватись на потяги та інтереси інших людей, на основі чого формується загальноприйнятна система суспільних відносин та норм поведінки і в людини формується примусова потреба додержуватись та виконувати закони общини, громади. Недотримання їх наказувалось та каралось.

Вже на початкових етапах історії людства система моральних заборон взяла під свій захист усіх членів первісної громади, завдяки чому виникло усвідомлення залежності їх громадської взаємозалежності. Це спонукало наших пращурів додержуватись визначених соціально-рольових функцій та контролювати їх виконання іншими. Таким чином в процесі соціоантропогенезу сформувався суспільний фактор детермінації людської психіки, а саме поведінка людини стала регулюватись не природними інстинктами та рефлексами її організму, а комунікацією та суспільними вимогами. Що, в свою чергу, сформувало свідомість людини як вищої форми психіки. Змістом свідомості є категоріальне та ціннісноосмислене відображення дійсності.

14.)) Матеріальним субстратом психіки є нервова система та її пери­ферійні органи — рецептори.Ці механізми психіки є результатом тривалого процесу взаємодії живих організмів із їх середовищем.

Поведінка — це своєрідна активність, прояв життєдіяльності жи­вих істот, спосіб, в який вони пристосовуються до свого оточення й задовольняють свої біологічні потреби. Поведінку тварин вивчають фізіологія і психологія. Фізіологія розкриває її фізіологічні, біохіміч­ні, а психологія — психологічні механізми та закономірності.

Психічні реакції пов'язані з появою в живих організмів чутливос­ті, тобто реакції на нейтральні, індиферентні для організму подраз­нення. Такі реакції спостерігаються ще в деяких видів найпростіших в умовах експерименту.

Експерименти показують, що в інфузорій (парамецій) можна викликати реакцію на індиферентні подразники (світло), поєдную­чи їх з важливими для життя подразниками — температурою.

Отже, вже в найпростіших є своєрідні механізми пристосування до середовища існування як засіб забезпечення життя. Ці механізми в про­цесі еволюції і поступово під впливом утруднених умов життя перетво­рилися в багатоклітинних організмів на нервову систему та рецептори.

Морфологічні та фізіологічні явища, форма та функція в цьому перетворенні перебувають в єдності, зумовлюючи одні одних.

Механізми регуляції поведінки живих істот, функції, обсяг яких усталився під час діяльності, успадковуються наступними поколін­нями, гарантуючи їм пристосування до умов існування.

Розрізняють такі головні форми розвитку нервової системи як механізму поведінки та психічної діяльності:

1) дифузна нервова система;

2) ганглієва (вузлова і ланцюгова) нервова система;

3) трубчаста нервова система.

Дифузна, або сіткоподібна, нервова система - це елементарна форма нервової системи, властива таким багатоклітинним живим іс­тотам, як медуза, актинія, морська зірка. Провідність збудження в дифузній нервовій системі значно прискорюється, сягаючи 0,5 мет­ра за секунду, натомість швидкість провідності збудження в протоп­лазмі, властива для найпростіших, які не мають нервової системи, дорівнює лише 1-2 мікрони за секунду.

Прискорення провідності імпульсів у дифузній нервовій системі дає живим істотам з нервовою системою такої будови можливість набагато швидше виробляти пристосувальні реакції. Однак можли­вості дифузної нервової системи вкрай обмежені через відсутність нервового центру, який би зосереджував інформацію, що надходить із зовнішнього світу, і опрацьовував її, створив програму диферен-

ційованої поведінки, що властива організмам, які перебувають на вищому еволюційному щаблі розвитку і мають ганглієву нервову систему.

Ганглієва нервова система виникла внаслідок значного утруд­нення умов життя, її розвиток був зумовлений потрібністю появи централізованих апаратів для переробки інформації та регуляції ру­хів. Таким апаратом стали нервові вузли, ганглії, які почали зосе­реджувати в собі збудження, що виникали в поєднаних нервовим вузлом нервових волокнах, і спрямовувати рухи — реакції на ці збудження.

Нервова система вузлової будови — перший етап централізації нервових процесів, її можна спостерігати в нижчих видів хробаків.

Вищий етап розвитку вузлової нервової системи - ланцюгова система, коли в тілі істоти, у відповідь на подразнення, виникає вже низка об'єднаних у ланцюг вузлів, або ганглій, серед яких головний ганглій зосереджує в собі збудження, обробляє їх і здійснює регуля­цію рухів окремих частин тіла організму. Уже на прикладі кільчас­тих хробаків можна простежити механізм роботи ганглієвої нерво­вої системи. А найвищий щабель розвитку ланцюгової нервової сис­теми ілюструє будова ракоподібних, павуків, комах.

Так, у кільчастого хробака на передньому кінці, де розташована голова, зосереджуються нервові волокна, які завершуються рецепто­рами й сприймають хімічні, термічні, світлові зміни та вологість ото­чуючого середовища. Сигнали про ці зміни досягають головного ганглія, опрацьовуються там, і виникає «програма» поведінки, що позначається на рухах окремих сегментів тіла хробака.

Швидкість надходження збудження в ланцюговій нервовій сис­темі значно перевищує провідність нервових сигналів у дифузній.

Отже, головний ганглій здійснює функцію регулювання життєді­яльності хробака. У ланцюговій системі виникає новий механізм функціонування нервової системи — інтеграція нервових імпульсів і централізоване керування життєдіяльністю організму.

На цьому етапі розвитку нервової системи з'являються рецепто­ри — приймачі інформації. Дані порівняльної анатомії та фізіології свідчать, що спершу розвинулися органи контактування, а згодом — дистантні, або телерецептори (зір, слух, нюх).

Орган зору виник за певних умов як наслідок чутливості істоти до світлових (електромагнітних)ТГОдразнень. Спочатку чутливими були різні зони тіла організму, але згодом, на пізніших етапах ево­люції, поступово чутливість зосереджувалася спереду, на голові.

Орган слуху розвинувся з чутливості до вібрацій. Він виникає найпізніше, тому в більшості безхребетних його немає. Нюхова чут­ливість виокремилася з недиференційованої хімічної чутливості, це поєднання нюху і смаку.

У багатьох безхребетних смакова та нюхова чутливість недифе-ренційовані. Рецептори та їх диференціація розвинулися в процесі життєдіяльності, в рухах. Живі істоти, які мають диференційовані рецептори, набагато краще орієнтуються в середовищі, задовольня­ючи свої потреби в їжі, розмноженні, уникненні небезпеки.

Для комах характерною є наявність не лише органів руху або ре­цепторів, а й залоз внутрішньої секреції - для вироблення павутин­ня в павуків, переробки нектару в бджіл, зведення будівель з трубо­чок у хробаків тощо.

Живі істоти з ганглієвою нервовою системою здатні до «научін-ня» та «переучування», вироблення після безлічі спроб навичок ру­хатися в заданому напрямку, щоб уникнути больового подразнення.

Хробакові потрібно зробити понад 150 спроб, щоб він з меншою кількістю помилок почав рухатися в лабіринті праворуч, аби уник­нути електричного подразнення, яке діяло на нього під час руху лі­воруч. А щоб перевчитися, тобто змінити цей «завчений» шлях ру­ху, знадобилося понад 225 спроб.

Отже, ганглієва нервова система хробака дає йому можливість не лише виробляти нові форми поведінки, а й зберігати вже вироблені навички, що свідчить про наявність у дощового хробака примітив­ної форми «пам'яті».

У хребетних тварин внаслідок утруднення умов життя нервова система значно ускладнилася. Процес інтеграції та централізації ро­боти нервової системи завершився утворенням цереброспинної нер­вової системи: спинного та головного мозку, що розміщені в хребті та черепі.

Головний мозок утворився з мозкової трубки, тому нервову сис­тему хребетних тварин називають трубчастою. У процесі розвитку хребетних тварин під впливом умов існування утворилися довгастий мозок і мозочок, середній і проміжний мозок і великі півкулі голов­ного мозку, всередині яких розвинулася найскладніша за своєю бу­довою та функціями кора великих півкуль головного мозку.

Кора великих півкуль об'єднує, інтегрує в собі й регулює всю ді­яльність організму. Вищі відділи головного мозку утворювалися пос­тупово, і їхні структура та функції в різних хребетних, за різних при­родних умов не однакові.

Тварини, які перебувають на вищому щаблі свого розвитку, ма­ють більш розвинений головний мозок. Щодо цього показовими є такі дані про співвідношення розвитку головного та спинного мозку в різних тварин і людини: якщо розвиток спинного мозку взяти за 1, то питома вага головного мозку відносно спинного буде така: у че­репахи - 1, у півня - 1,5, у коня - 2,5, у кішки - 3, у собаки - з, у шимпанзе -15, у людини - 49. З еволюцією тваринного світу питома вага кори головного мозку зростає, виконуючи провідну функцію.

Дослідження доводять, що екстирпація (знищення) кори по-різ­ному позначається на зоровій та руховій функціях тварин, що пере­бувають на різних щаблях біологічної еволюції. Так, що стосується зорової функції, то птахи після знищення кори великих півкуль про­довжують бачити, сідають на намічену місцевість, щури — не розріз­няють форм предметів, реагують лише на світло, мавпа - сліпне.

Птахи після знищення кори великих півкуль не втрачають здат­ності літати, їх рухи не спотворюються, у кішки рухи поновлюються за кілька годин, собака за 24 години може стояти, але самостійні ру­хи розладнані, мавпа може стояти лише за сторонньою допомогою.

Екстирпація півкуль головного мозку в риб не позначається на їхній життєдіяльності, у жаб — майже не позначається, у птахів — позначається: одужавши, птах починає літати, але втрачає орієнта­цію в просторі; кішка не нападає на мишу, навіть зголоднівши; со­бака стає інвалідом — не може відшукати їжу, не впізнає господаря, втрачає можливість набувати досвід.

Розвиток психіки у філогенезі

Характерна ознака психічної реакції — чутливість організму до ін­диферентних подразників, які за певних умов (коли вони збігають­ся з біологічно важливими подразниками) сигналізують про можли­вість або потрібність задовольнити біологічні потреби організму.

Чутливість виникає на основі подразливості. Чутливість, вважає О.М. Леонтьев, — це реакція на впливи, які орієнтують організм у середовищі, здійснюючи сигнальну функцію.

Подразливість — властивість усієї органічної природи. Завдяки їй у рослинному світі відбуваються вроджені реакції - тропізми.

Тропізм — це автоматичні рухи в певному напрямку рослин і най­простіших організмів, зумовлені відмінностями перебігу фізико-хі-мічних процесів у симетричних частинах організму, що є реакцією на однобічні впливи подразників на організм. Теорію тропізмів у тварин розробив Ж. Леб. Недоліком його теорії було твердження про те, що ці реакції тварин механічні, але ж під впливом досвіду вони набувають пластичності та мінливості.

Розрізняють фототропізми, хемотропізми, геліотропізми, гальва-нотропізми та ін., відповідно до різновидів енергії, що діють на ор­ганізми у звичних умовах їх існування. Рух соняшника, наприклад, відбувається під впливом фото- і термотропізмів; у напрямку про­ростання коріння та стебла, в поведінці хробаків і деяких комах, які закопуються в землю або повзуть до верхівок рослин, виявляється дія геотропізмів, фототропізмів або термотропізмів.

Під впливом умов існування виникла нервова система, основною властивістю якої є чутливість до впливів навколишнього середови-

ща. Водночас виник механізм стихійного відображення, який ус­кладнювався у зв'язку з утрудненням умов існування, що й спричи­нило еволюційні зміни будови організму.

Розрізняють такі головні стадії розвитку психіки тварин:

а) стадія елементарної сенсорної психіки;

б) стадія перцептивної психіки;

в) стадія інтелекту.

Стадія елементарної сенсорної психіки. Характерна особливість ці­єї стадії розвитку психіки полягає в тому, що поведінка тварин зу­мовлюється впливом на організм окремих властивостей предметів, які повсякденно супроводжують життя тварин, - хімічних, світло­вих, температурних тощо.

Це стадія розвитку переважно безхребетних і тих хребетних меш­канців води, земноводних і плазунів, в яких предметне сприймання відсутнє. На цій стадії відбувається диференціація чутливості до світ­ла, дотику, запахів, рухова чутливість, внаслідок чого виникають і роз­виваються аналізатори — дотиковий, зоровий, нюховий і слуховий.

Ступінь розвитку аналізаторів і їх рецепторів залежить від особ­ливостей умов життя живих істот. Так, у павуків, комах добре роз­винена дотикова чутливість (на щупальцях, на лапках, на крильцях). Чутливість до хімічних подразників розвинена вже в павуків та ін­ших безхребетних. Ці комахи мають нюх та розрізняють подразни­ки на смак. У хруща, наприклад, налічують близько 50 000 органів нюху, а в трутня — понад ЗО 000. Комахи відчувають дуже слабкі за­пахи. Бджола вирізняє запах помаранчевої шкірки з-поміж 43 ефір­них запахів. Бджоли реагують на запах і не приймають «чужої» бджоли ло вулика. Комахи - топохімічні істоти, тобто такі, в яких різні зони чутливі до різноманітних хімічних подразників.

Відома чутливість комах до змін температури, чутливість зору. Бджоли розрізняють кольори та форми квітів, але не геометричні фі­гури. Більшість комах глухі. Лише такі з них мають слух, які коли­вальними рухами своїх крилець викликають досить інтенсивне ко­ливання повітря, що спричинює звукові хвилі.

Стадія перцептивної психіки. Сенсорна стадія психіки передує пер-цептивній стадії нерювої діяльності в тварин, що виникає на її основі.

Для цієї стадії характерне відображення предметів як цілого, а не окремих їх властивостей, як це відбувається на етапі сенсорного роз­витку психіки.

Наприклад, якщо ссавця відгородити від їжі, то він реагуватиме не тільки на предмет, на який спрямована його діяльність (на їжу), а й на умови, за яких ця діяльність відбувається, — тварина реагува­тиме на огорожу і шукатиме спосіб її обійти.

Рівень сенсорної нервової діяльності такої реакції на умови, за яких відбувається життєдіяльність тварин, не передбачає.

Стадія перцептивної психіки властива ссавцям. Поява її зумовле­на низкою істотних анатомо-фізіологічних змін в організмі: розвит­ком великих півкуль головного мозку і особливо їх кори та дистан-тних аналізаторів (зорового, слухового), зростанням інтеграційної ді­яльності кори.

Умовно-рефлекторна діяльність кори великих півкуль на рівні перцептивної психіки є підґрунтям для зародження уявлень.

Тривалість відтворення образів у пам'яті зростає протягом усьо­го еволюційного розвитку хребетних тварин. Так, при одноразовому збудженні образна пам'ять працює: у щура - по 10-20 секунд, у со­баки - близько 10 хвилин, у мавпи - 16-48 годин.

Тривалість збереження образів у пам'яті — важлива особливість перцептивного рівня розвитку психіки. Ця особливість є важливою передумовою для виникнення інтелектуальної поведінки тварин.

На стадії перцептивної психіки відбуваються складні зміни в про­цесах розрізнення та узагальнення уявлень. Виникають диференці­ація та узагальнення образів предметів. Ці узагальнення являють со­бою не суму окремих відчуттів, що виникли внаслідок одночасного впливу різних подразників, а їх комплекс, своєрідну інтеграцію, яка є підґрунтям для перенесення операції э однієї конкретної ситуації в Іншу, подібну до неї, що робить поведінку тварин на цьому етапі психічного розвитку досить складною.

Успіх диференціації та узагальнення залежить не стільки від мі­ри схожості впливів, що справляють враження на тварину, скільки від її біологічної ролі.

Розвиток узагальнення на стадії перцептивної психіки відбуваєть­ся у зв'язку з розвитком інтегративних зон кори великих півкуль го­ловного мозку, які об'єднують рухи в одну цілісну операцію (рухові поля), відчуття - у цілісний образ (сенсорні поля).

Стадія інтелекту. Психіка більшості ссавців залишається на стадії перцептивної психіки. Але в антропоїдів - людиноподібних мавп — відображальна діяльність піднімається ще на один щабель розвитку психіки порівняно з перцептивною.

Цей вищий щабель називають стадією інтелекту, або «ручного мислення» (О.М. Леонтьев). Як показали дослідження Келера, Ла-дигінси-Котс, Войтояіса, Вацуро, Рогінськото та інших, мавпам, особливо шимпанзе, мастика елементарна ршумова діяльність, еле­менти наочно-дїйового мислення. Мавпи швидше, ніж інші твари­ни, навчаються та переучуються, виявляють більшу активність про­цесів збудження та гальмування.

Ї.П. Пашо«зазначав, шо аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку собаки - ое конкретне, елементарне мислення.

Але розуїмовз діяльність, інтелект тварин - це зовсім не те, що ршум людини. Між ними існують надзвичайно великі відмінності.

77

Для стадії інтелекту характерним є розв'язування завдань. Мавпа (шимпанзе) в експериментальних умовах не могла безпосередньо дістати їжу (банан, помаранчу тощо).

У клітці, де вона перебувала, лежала палиця, за допомогою якої можна було дістати їжу. Ставилося запитання: чи «здогада­ється» мавпа використати цю палицю, щоб дістати їжу. Спочатку шимпанзе робить спроби дістати їжу своєю рукою, але зазнає невдачі. Невдача на деякий час відволікає мавпу від поживи. По­мітивши палицю, вона маніпулює нею. Якщо тварина одночасно помітить палицю та їжу, то здобуває їжу, підсунувши ЇЇ до себе палицею.

Такі дослідження проводилися в різноманітних варіаціях. Мавпа успішно розв'язувала завдання під час експерименту. Найскладні­шим з них було двофазове завдання, яке полягало в тому, що їжу можна було дістати довгою палицею, але спочатку цю довгу палицю потрібно було дістати короткою, яка лежала в межах безпосередньо­го досягання. Це завдання мавпа також розв'язувала.

Мавпи здатні поєднувати в один акт дві дії послідовної операції, з яких перша є підготовчою для здійснення другої, вирішальної опе­рації (двофазові завдання).

У життєдіяльності тварин легко виявити наявність різноманітних взаємостосунків, їх виявом можуть бути своєрідні рухи, пози, акус­тичні сигнали. На різних щаблях розвитку живих істот ці стосунки і взаємовпливи набувають різної складності. З їх допомогою тварини повідомляють одна одній про небезпеку, поживу, гнів, страх, у різ­ний спосіб передають ту або ту інформацію.

Але ці різновиди стосунків («мова» тварин) мають інстинктивний характер, є виявом емоцій.

На відміну від людської мови, «мова» тварин не є засобом тран­сляції індивідуального досвіду іншим тваринам.

Елементи інтелектуальної поведінки антропоїдів зумовлені роз­витком кори великих півкуль, особливо лобових долей та прифрон-тальних їх зон. Якщо в мавп знищити частину цих зон, то вони втратять змогу розв'язувати двофазові завдання.

Стадія інтелекту, що властива вищим ссавцям і досягла найви­щого рівня розвитку в людиноподібних мавп, є передісторією ви­никнення та розвитку людської свідомості.

Для всіх щаблів психічного розвитку тварин характерні фіксова-ність та індивідуальна мінливість поведінки. Фіксовані форми пове­дінки є спадковими, інстинктивними формами поведінки.

Інстинкти — це акти взаємодії організму із середовищем, меха­нізмом яких є комплекс безумовних рефлексів. Інстинктивна діяль­ність часто включає і механізми тропізмів. Наукове пояснення по­ходженню інстинктів дав Ч.Дарвін, довівши, що поведінка тварин

являє собою органічну єдність і стає результатом природного добо­ру, тих змін у фізичній організації та поведінці, які були спричине­ні зовнішніми умовами і закріпилися в організмі тварини через до­цільність для її життєдіяльності.

Розрізняють інстинкти живлення, розмноження, самозбережен­ня та інші форми родового або видового пристосування до навко­лишнього середовища.

Інстинктивні форми поведінки — це великої сили потяги організ­му, а саме слово «інстинкт» (лат.) означає «потяг».

Залежно від умов життя і стану організму інстинкти виникають, чергуються нові акти поведінки, розмноження, захисту, акти, пов'язані з живленням, тощо. У процесі індивідуального пристосу­вання тварин до умов існування інстинктивні дії видаються осмис­леними вчинками, але коли якась ланка інстинктивного акту пору­шується, тварини продовжують здійснювати наступні операції в лан­цюжку інстинктивної дії, хоча успіху така дія не має.

Так, квочка продовжує сидіти на гнізді, якщо забрати з-під неї яйця, а бджола, почавши заліплювати наповнені медом щільники, продовжує це робити й тоді, коли викачати із щільників мед.

Отже, інстинктивні дії — це неусвідомлювані, механічні дії.

У кожної тварини протягом життя інстинкти можуть змінювати­ся (можна домогтися «мирного» співіснування лисиці та курки, кіш­ки та миші тощо). Але така індивідуальна зміна інстинкту не спад­кова властивість.

Зміна звичних форм поведінки виявляється в набуванні нових навичок і способів поведінки, що виникають у результаті багатора­зового природного доцільного вживання рухів і дій або в процесі дресирування.

15.)) Характерна ознака психічної реакції - чутливість організму до індиферентних подразників, які за певних умов (коли вони збігаються з біологічно важливими подразниками) сигналізують про можливість або потрібність задовольнити біологічні потреби організму.

Чутливість виникає на основі подразливості. Чутливість, вважає О. М. Леонтьев, - це реакція на впливи, які орієнтують організм у середовищі, здійснюючи сигнальну функцію.

Подразливість - властивість усієї органічної природи. Завдяки їй у рослинному світі відбуваються вроджені реакції—тропізми.

Тропізм - це автоматичні рухи в певному напрямку рослин і найпростіших організмів, зумовлені відмінностями перебігу фізико-хімічних процесів у симетричних частинах організму, що є реакцією на однобічні впливи подразників на організм. Теорію тропізмів у тварин розробив Ж. Леб. Недоліком його теорії було твердження про те, що ці реакції тварин механічні, але під впливом досвіду вони набувають пластичності та мінливості.

Розрізняють фототропізми, хемотропізми, геліотропізми, гальвано-тропізми та ін., відповідно до різновидів енергії, що діють на організми у звичних умовах їх існування. Рух соняшника, наприклад, відбувається під впливом фото- і термотропізмів; у напрямку проростання коріння та стебла, в поведінці хробаків і деяких комах, які закопуються в землю або повзуть до верхівок рослин, виявляється дія геотропізмів, фототропізмі в або термотропізмів.

Під впливом умов існування виникла нервова система, основною властивістю якої є чутливість до впливів навколишнього середовища. Водночас виник механізм стихійного відображення, який ускладнювався у зв'язку з утрудненням умов існування, що й спричинило еволюційні зміни будови організму.

Розрізняють такі головні стадії розвитку психіки тварин:

а) стадія елементарної сенсорної психіки;

б) стадія перцептивної психіки;

в) стадія інтелекту.

Стадія елементарної сенсорної психіки. Характерна особливість цієї стадії розвитку психіки полягає в тому, що поведінка тварин зумовлюється впливом на організм окремих властивостей предметів, які повсякденно супроводжують життя тварин, - хімічних, світлових, температурних тощо.

Це стадія розвитку переважно безхребетних і тих хребетних мешканців води, земноводних і плазунів, у яких предметне сприймання відсутнє. На цій стадії відбувається диференціація чутливості до світла, дотику, запахів, рухова чутливість, внаслідок чого виникають і розвиваються аналізатори - дотиковий, зоровий, нюховий і слуховий.

Ступінь розвитку аналізаторів і їх рецепторів залежить від особливостей умов життя живих істот. Так, у павуків, комах добре розвинена дотикова чутливість (на щупальцях, на лапках, на крильцях). Чутливість до хімічних подразників розвинена вже в павуків та інших безхребетних. Ці комахи мають нюх та розрізняють подразники на смак. У хруща, наприклад, налічують близько 50 000 органів нюху, а в трутня -понад 30 000. Комахи відчувають дуже слабкі запахи. Бджола вирізняє запах помаранчевої шкірки з-поміж 43 ефірних запахів. Бджоли реагують на запах і не приймають "чужої*" бджоли до вулика. Комахи - то-похімічні істоти, тобто такі, в яких різні зони чутливі до різноманітних хімічних подразників.

Відома чутливість комах до змін температури, чутливість зору. Бджоли розрізняють кольори та форми квітів, але не геометричні фігури. Більшість комах глухі. Лише такі з них мають слух, які коливальними рухами своїх крилець викликають досить інтенсивне коливання повітря, що спричинює звукові хвилі.

Стадія перцептивної психіки. Сенсорна стадія психіки передує перцептивній стадії нервової діяльності у тварин, що виникає на її основі.

Для цієї стадії характерне відображення предметів як цілого, а не окремих їх властивостей, як це відбувається на етапі сенсорного розвитку психіки.

Наприклад, якщо ссавця відгородити від їжі, то він реагуватиме не тільки на предмет, на який спрямована його діяльність (на їжу), а й на умови, за яких ця діяльність відбувається, - тварина реагуватиме на огорожу і шукатиме спосіб її обійти.

Рівень сенсорної нервової діяльності такої реакції на умови, за яких відбувається життєдіяльність тварин, не передбачає.

Стадія перцептивної психіки властива ссавцям. Поява її зумовлена низкою істотних анатомо-фізіологічних змін в організмі: розвитком великих півкуль головного мозку і особливо їх кори та дистантних аналізаторів (зорового, слухового), зростанням інтеграційної діяльності кори.

Умовно-рефлекторна діяльність кори великих півкуль на рівні перцептивної психіки є підґрунтям для зародження уявлень.

Тривалість відтворення образів у пам'яті зростає протягом усього еволюційного розвитку хребетних тварин. Так, при одноразовому збудженні образна пам'ять працює: у щура - по 10-20 секунд, у собаки -близько 10 хвилин, у мавпи - 16-48 годин.

Тривалість збереження образів у пам'яті - важлива особливість перцептивного рівня розвитку психіки. Ця особливість є важливою передумовою для виникнення інтелектуальної поведінки тварин.

На стадії перцептивної психіки відбуваються складні зміни в процесах розрізнення та узагальнення уявлень. Виникають диференціація та узагальнення образів предметів. Ці узагальнення являють собою не суму окремих відчуттів, що виникли внаслідок одночасного впливу різних подразників, а їх комплекс, своєрідну інтеграцію, яка є підґрунтям для перенесення операції з однієї конкретної ситуації в іншу, подібну до неї, що робить поведінку тварин на цьому етапі психічного розвитку досить складною.

Успіх диференціації та узагальнення залежить не стільки від міри схожості впливів, шо справляють враження на тварину, скільки від її біологічної ролі.

Розвиток узагальнення на стадії перцептивної психіки відбувається у зв'язку з розвитком інтегративних зон кори великих півкуль головного мозку, які об'єднують рухи в одну цілісну операцію (рухові поля), відчуття - у цілісний образ (сенсорні поля).

Стадія інтелекту. Психіка більшості ссавців залишається на стадії перцсптивної психіки. Але в антропоїдів - людиноподібних мавп - ві-дображальна діяльність піднімається ще на один щабель розвитку психіки порівняно з перцептивною.

Цей вищий щабель називають стадією інтелекту, або "ручного мислення" (О. М. Леонтьєв). Як показали дослідження Кеслера, Ладигіної-Коте, Войтоніса, Вацуро, Рейнського та інших, мавпам, особливо шимпанзе, властива елементарна розумова діяльність, елементи наочно-дійового мислення. Мавпи швидше, ніж інші тварини, навчаються та переучуються, виявляють більшу активність процесів збудження та гальмування.

І. П. Павлов зазначав, що аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку собаки - це конкретне, елементарне мислення.

Але розумова діяльність, інтелект тварин - це зовсім не те, що розум людини. Між ними існують надзвичайно великі відмінності.

Для стадії інтелекту характерним є розв'язування завдань. Мавпа (шимпанзе) в експериментальних умовах не могла безпосередньо дістати їжу (банан, помаранчу тощо).

У клітці, де вона перебувала, лежала палиця, за допомогою якої можна було дістати їжу. Ставилося запитання: чи "здогадається" мавпа використати цю палицю, щоб дістати їжу. Спочатку шимпанзе робить спроби дістати їжу своєю рукою, але зазнає невдачі. Невдача на деякий час відволікає мавпу від поживи. Помітивши палицю, вона маніпулює нею. Якщо тварина одночасно помітить палицю та їжу, то здобуває їжу, підсунувши її до себе палицею.

Такі дослідження проводилися в різноманітних варіаціях. Мавпа успішно розв'язувала завдання під час експерименту. Найскладнішим з них було двофазове завдання, яке полягало в тому, що їжу можна було дістати довгою палицею, але спочатку цю довгу палицю потрібно було дістати короткою, яка лежала в межах безпосереднього досягання. Це завдання мавпа також розв'язувала.

Мавпи здатні поєднувати в один акт дві дії послідовної операції, з яких перша є підготовчою для здійснення другої, вирішальної операції (двофазові завдання).

У життєдіяльності тварин легко виявити наявність різноманітних взаємостосунків, їх виявом можуть бути своєрідні рухи, пози, акустичні сигнали. На різних щаблях розвитку живих істот ці стосунки і взаємовпливи набувають різної складності. З їх допомогою тварини повідомляють одна одній про небезпеку, поживу, гнів, страх, у різний спосіб передають ту чи іншу інформацію.

Але ці різновиди стосунків ("мова" тварин) мають інстинктивний характер, є виявом емоцій.

На відміну від людської мови, "мова" тварин не є засобом трансляції індивідуального досвіду іншим тваринам.

Елементи інтелектуальної поведінки антропоїдів зумовлені розвитком кори великих півкуль, особливо лобових долей та прифронтальних їх зон. Якщо в мавп знищити частину цих зон, то вони втратять змогу розв'язувати двофазові завдання.

Стадія інтелекту, що властива вищим ссавцям і досягла найвищого рівня розвитку в людиноподібних мавп, є передісторією виникнення та розвитку людської свідомості.

Для всіх щаблів психічного розвитку тварин характерні фіксованість та індивідуальна мінливість поведінки. Фіксовані форми поведінки є спадковими, інстинктивними формами поведінки.

Інстинкти - це акти взаємодії організму із середовищем, механізмом яких є комплекс безумовних рефлексів. Інстинктивна діяльність часто включає і механізми тропізмів. Наукове пояснення походженню інстинктів дав Ч. Дарвін, довівши, що поведінка тварин являє собою органічну єдність і стає результатом природного добору, тих змін у фізичній організації та поведінці, які були спричинені зовнішніми умовами і закріпилися в організмі тварини через доцільність для її життєдіяльності.

Розрізняють інстинкти живлення, розмноження, самозбереження та інші форми родового або видового пристосування до навколишнього середовища.

Інстинктивні форми поведінки — це великої сили потяги організму, а саме слово "інстинкт" (лат.) означає "потяг".

Залежно від умов життя і стану організму інстинкти виникають, чергуються нові акти поведінки, розмноження, захисту, акти, пов'язані з живленням, тощо. У процесі індивідуального пристосування тварин до умов існування інстинктивні дії видаються осмисленими вчинками, але коли якась ланка інстинктивного акту порушується, тварини продовжують здійснювати наступні операції в ланцюжку інстинктивної дії, хоча успіху така дія не має.

Так, квочка продовжує сидіти на гнізді, якщо забрати з-під неї яйця, а бджола, почавши заліплювати наповнені медом щільники, продовжує це робити й тоді, коли викачати із щільників мед.

Отже, інстинктивні дії - це неусвідомлювані, механічні дії.

У кожної тварини протягом життя інстинкти можуть змінюватися (можна домогтися "мирного" співіснування лисиці та курки, кішки та миші тощо). Але така індивідуальна зміна інстинкту - не спадкова властивість.

Зміна звичних форм поведінки виявляється в набуванні нових навичок і способів поведінки, що виникають у результаті багаторазового природного доцільного вживання рухів і дій або в процесі дресирування.