- •1.Філософія права у системі юридичних наук.
- •2.Поняття і предмет філософії права.
- •3.Структура філософії права.
- •4.Функції філософії права.
- •5.Гносеологія права в структурі філософсько-правового знання.
- •6.Специфіка процесу правового пізнання.
- •7.Етапи і межі пізнання правової реальності.
- •8.Способи обґрунтування права.
- •9.Онтологія права у структурі філософсько-правового знання.
- •10.Взаємозв'язок гносеології права з онтологією права.
- •11.Комунікативні функції права.
- •12.Онтологічна природа права.
- •13.Природне й позитивне право як елементи правової реальності.
- •14. Форми буття права.
- •15.Антропологія права у структурі філософсько-правового знання.
- •16.Концепції прав людини і прав громадянина: історія і сучасність.
- •17.Права людини і права громадянина: проблеми співвідношення.
- •18.Ідеї природних прав людини.
- •19.Право як форма буття і забезпечення прав і свобод людини.
- •20.Суб'єктивне і об'єктивне право.
- •21.Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання.
- •22.Соціальна цінність права.
- •23.Рівність, свобода і справедливість як аксіологічні аспекти права.
- •24.Співвідношення прав і обов’язків особи як головна умова свободи і демократії.
- •25.Формальна рівність як принцип права.
- •26.Визначення понять «об’єкт науки» та «предмет науки» та їх значення для поділу юридичних знань на окремі галузі.
- •27.Об’єкт, предмет та функції теорії права (основні точки зору, їх характеристика та аналіз).
- •28.Методологія юридичної науки: поняття, структура та місце у системі юридичного знання.
- •29.Проблеми належності, допустимості, доцільності та істинності методу юридичного дослідження.
- •30.Юридичний позитивізм як один із напрямів розуміння права.
- •31.„Чиста теорія права” г. Кельзена.
- •32.Природно-правовий підхід до праворозуміння.
- •Критика природно-правової концепції
- •34.Історична школа права.
- •35.Проблеми співвідношення держави і права.
- •36.Класифікація функцій права.
- •37. Право і проблеми меж державного впливу.
- •38.Проблеми реалізації принципів правотворення. Правоутворення та його співвідношення з правотворчістю.
- •39. Проблема розуміння джерела (форми) права
- •40. Питання якості та ефективності нормативно-правового акта. Законодавча техніка: поняття, ознаки і структура.
- •41. Проблеми конструювання структури закону.
- •42. Етапи і стадії правотворчого процесу, практичні і теоретичні складнощі, що їх супроводжують.
- •43.Конкретизація юридичних норм: проблеми визначення поняття та видів.
- •44.Головні підходи до розуміння правопорушення та причин їх виникнення у сучасній теорії права.
- •45.Юридична відповідальність: проблеми розуміння поняття, ознак і видів.
- •46.Юридична відповідальність і державний примус: співвідношення, взаємозалежність.
- •47.Формування і реалізація правомірної поведінки у сучасних умовах України.
- •48. Правосвідомість, правова культура і право: проблеми взаємозвязків
- •49. Проблеми реалізації прмнцмпів та гарантій законності ( на прмкладі України)
- •50. Заохочення та обмеження у праві
- •51. Поняття та форми реалізації правових норм
- •52. Субєкти і підстави реалізації правових норм
- •53. Роль та місце держави у процесі реалізації правових норм
- •54. Механізм реалізації правових норм
- •55. Правозастосування як особлива фома реалізації правових норм
- •56. Субєкти та підстави застосування правових норм
- •57. Стадії процесу застовування права
- •58.Механізм і стадії застосування правових норм і проблеми, що виникають на цих стадіях.
- •59.Особливості конкретизації норм права у процесі їх застосування.
- •60.Форми застосування норм права.
- •61.Тлумачення норм права як складова процесу правореалізації.
- •62.Способи тлумачення норм права та проблеми, які виникають у їх використанні.
- •63.Особливості інтерпретаційних актів.
- •64.Акти провозастосування (загальна характеристика, особливості змісту та форми).
- •65.Правозастосовчі акти, їх види та значення у правовому регулюванні.
- •66.Юридична техніка і її значення для правозастосування.
- •67. Стиль та мова правозастосувального акта.
- •68. Основні вимоги до правильного застосування правових норм.
- •69. Поняття, види і причини правозастосувальних помилок і шляхи їх усунення.
- •70. Прогалини у законодавстві (поняття, характеристика, причини існування) та шляхи їх усунення та подолання.
- •71.Аналогія права та закону: випадки, принципи та механізми застосування. (дуже схожі із 72 і 75, якщо попадеться один з них, можна писати інформацію по всіх трьох)
- •72.Вимоги щодо правильного застосування аналогії права та аналогії закону.
- •73.Колізії у законодавстві: поняття, причини та шляхи їх подолання.
- •74.Шляхи усунення колізій та прогалин у законодавстві.
- •75.Складнощі, що виникають у процесі застосування аналогії закону та аналогії права: теоретичний і практичний аспекти.
53. Роль та місце держави у процесі реалізації правових норм
Класифікація форм реалізації норм права за складністю і спрямованістю дій суб'єкта:
o проста, безпосередня (без участі держави) - додержання, виконання, використання;
o складна, опосередкована (за участю держави) - застосування. Способи безпосередньої реалізації норм права:
Це є:
Реалізація норм права — це здійснення приписів правових норм у практичній діяльності суб'єктів права. Форми реалізації правових норм:
— використання — це така форма реалізації уповноважувальних правових норм, за якої суб'єкти на свій розсуд за власним бажанням використовують надані їм права (реалізація права на вищу освіту);
— виконання — форма реалізації зобов'язальних правових норм, що полягає в активній поведінці суб'єктів, яку треба здійснювати незалежно від їх власного бажання (наприклад, реалізація положень КК України про надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані);
— дотримання — це така форма реалізації заборонювальних норм права, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів. Для неї характерним є утримання від активних дій, заборонених юридичними нормами (наприклад, не порушення водіями транспортних засобів обмежень швидкості руху);
54. Механізм реалізації правових норм
Юридичний механізм реалізації права залежить від типу та особливостей правової системи тієї чи іншої держави.
У романо-германській правовій системі процес реалізації права відбувається на певних етапах.
На першому етапі відбувається процес закріплення природних прав, даних людині від народження позитивним правом.
Права людини є складовим елементом природного права. Для реалізації цих прав необхідне визнання їх державою. Тобто, необхідно надати правам людини форми закону, що відбувається шляхом їх конституційного закріплення та деталізації у поточному законодавстві.
На другому етапі закон через певні механізми набуває певної форми, яка закріплює суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів.
Такими механізмами є конкретизація закону в підзаконних актах; пояснення норм права у актах офіційного тлумачення; наявність процесуальних норм, які регулюють порядок прийняття, застосування та виконання закону; наявність різноманітних актів застосування права.
На третьому етапі відбувається власне реалізація права, безпосереднє втілення правової норми в діяльності суб'єктів права.
У англосаксонській правовій системі механізм реалізації правових приписів більш простий. Природне право набуває форми позитивного права шляхом діяльності судових органів. Суд, розглядаючи конкретну юридичну справу, виносить судове рішення на основі прецеденту, встановлюючи тим самим права та обов'язки сторін.
Отже, механізм реалізації права — це діяльність суб'єкта права, зобов'язаної сторони, законотворчого органу, правозастосовчого органу та наявні юридичні норми, які регулюють їх діяльність.
55. Правозастосування як особлива фома реалізації правових норм
Застосування норм права є особливою формою його реалізації. Це державно-владна й організаційна діяльність компетентних органів держави та посадових осіб з реалізації правових норм стосовно конкретних життєвих випадків через винесення індивідуально-конкретних правових наказів (приписів).
Для цієї форми реалізації характерними є такі специфічні ознаки:
а) цей вид діяльності здійснюється компетентними органами, що наділені державно-владними повноваженнями;
б) застосування права здійснюється в чітко визначених законом процесуальних формах;
в) ця форма має державно-владний характер — рішення ухвалюється на підставі одностороннього волевиявлення компетентного органу; правові приписи обов'язкові до виконання, а в разі необхідності забезпечуються примусовою силою держави;
г) це організуюча діяльність, оскільки створює відповідні умови для повнішої реалізації правових норм;
ґ) вона відображає елементи творчості, що означає неформальність рішення у кожному конкретному випадку;
д) зміст діяльності полягає у винесенні індивідуально-конкретних, зазвичай обов'язкових до виконання, рішень, які за сутністю відрізняються від правових приписів загального характеру (тобто нормативно-правових актів);
е) у цій діяльності органи правозастосування виступають суб'єктами управління; особи, щодо яких застосовується право, - об'єктами управління; винесені рішення (правозастосовні акти) - засобами управління.
Випадки реалізації права у формі застосування:
- коли правовідносини не можуть виникнути у суб'єктів права без державно-владної діяльності компетентних органів держави або їхніх посадових осіб (призов на дійсну військову службу, зарахування до навчального закладу, зайняття нової посади);
- за наявності спору чи якихось перепон на шляху до здійснення суб'єктивного права (розділ майна подружжя в судовому порядку, спір з приводу права на спадщину);
- коли особа притягується до юридичної відповідальності за скоєне правопорушення.
До правозастосовної діяльності ставляться такі вимоги:
- законність (здійснення в суворо встановленому законодавством порядку);
- обґрунтованість (винесення рішення лише на підставі повного та всебічного вивчення обставин справи);
- доцільність (урахування особливостей конкретної ситуації, за якої відбувається правозастосування, а також особливостей особи, стосовно якої виноситься рішення);
- справедливість (рішення ухвалюється на підставі норм права, але до уваги беруться й існуючі в суспільстві норми моралі). Правозастосовна діяльність здійснюється у кілька стадій:
а) аналіз фактичних обставин юридичної справи або встановлення юридично значущих фактів (визначення часу, способу, місця дії, розміру збитків, психологічне ставлення суб'єктів до скоєного тощо);
б) вибір, аналіз і тлумачення правової норми (на цій стадії відбувається вибір правової норми або юридична кваліфікація оцінювання конкретної життєвої ситуації з боку права. Потім робиться аналіз щодо справжності правової норми, вивчається та роз'яснюється її зміст);
в) ухвалення рішення (ця стадія передбачає винесення суб'єктом правозастосування індивідуально-конкретного рішення про взаємні права та обов'язки тих осіб, які можуть або мусять реалізувати норму права. Таке рішення повинно мати свій зовнішній вираз в усній чи письмовій формі, яка є найпоширенішою. Письмова форма передбачає видання правозастосовного акта, де знаходить своє закріплення рішення компетентного органу.
