Модуль іі

ОКРЕМІ ФОРМИ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ПІД ЧАС

Кримінального провадження Тема 5. Міжнародний розшук осіб, які вчинили кримінальне правопорушення

Під час розгляду питань теми студенти повинні пам’ятати, що відкритість кордонів, відсутність належного контролю за переміщенням осіб між державами сприяє спробам осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, уникнути відповідальності. Розуміючи нагальність вирішення проблеми зростання злочинності, міжнародна спільнота приділяє цьому велику увагу і визнає саме цю проблему такою, що несе небезпеку для людства.

Саме тому виникає необхідність в об’єднанні зусиль держав та міжнародних організацій з метою вдосконалення форм взаємодії правоохоронних органів щодо розшуку таких осіб. Міжнародно-правова практика показує, що одним із найважливіших і найефективніших інструментів у протидії злочинності на міждержавному рівні є міжнародний розшук осіб, які вчинили кримінальне правопорушення.

Студенти повинні розмежовувати поняття «міжнародний» та «міждержавний» розшук.

Міждержавний розшук ‒ це комплекс розшукових та оперативнорозшукових заходів, які здійснюються на території країн – учасниць СНД за ініціативою правоохоронних органів однієї із зазначених країн з метою отримання інформації про ймовірне місцезнаходження безвісно зниклих людей, виявлення, арешту та видачі осіб (екстрадиції), які переховуються від слідства, суду, виконання вироку, установлення особи невпізнаного трупа.

Міжнародний розшук ‒ це комплекс розшукових, інформаційнодовідкових та інших заходів, що здійснюються Національним центральним бюро Інтерполу на території держав − учасниць МОКП-Інтерпол відповідно до норм міжнародного права, а також відповідно до України з метою отримання інформації про місцезнаходження безвісно зниклих осіб, невпізнаних трупів, виявлення, арешту і видачі (екстрадиції) осіб, які переховуються від слідства, суду та виконання вироку.

Доцільно охарактеризувати основні принципи (засади) міжнародного розшуку осіб. Виокремлення таких засад дасть змогу закріпити основні критерії розшукової діяльності, від рівня дотримання яких залежить стабільність та ефективність міжнародного розшуку осіб.

На основі аналізу наукових праць та норм чинного законодавства України можна зробити висновок, що ці засади можна об’єднати в такі групи: нормативні (засада законності та переваги норм міжнародних договорів над нормами внутрішнього законодавства), процесуальні (поєднання гласних та негласних заходів під час розшуку осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, використання можливостей міжнародних організацій у здійсненні міжнародного розшуку осіб, які вчинили кримінальне правопорушення; всебічного сприяння взаємодії правоохоронних структур різних держав у цій сфері; дотриманні таємниці досудового розслідування) та організаційні (засада оперативності; точності вихідної інформації; планомірності та свободи вибору процесуальних дій при здійсненні міжнародного розшуку осіб, які вчинили кримінальне правопорушення).

Окремо студентам слід зупинитися на суб’єктах, що здійснюють міжнародний розшук осіб, які вчинили кримінальне правопорушення на території України, адже неоднозначність правових норм (зокрема, норм КПК України, Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність») свідчить про неоднакове регулювання деяких аспектів міжнародного розшуку, в тому числі, стосовно суб’єктів його здійснення.

Ефективність і результативність міжнародного співробітництва значною мірою залежить від конкретних суб’єктів, які виконують поставлені завдання. Зазначимо, що науковцями класифікуються ці особи на основі класифікації суб’єктів екстрадиційних відносин, з відповідним пристосуванням такого поділу до відносин, що складаються у сфері міжнародного розшуку на такі групи: 1) міжнародні поліцейські організації (Генеральний секретаріат Інтерполу, штаб-квартира Європолу); 2) національні підрозділи правоохоронних органів, що виконують функції з організації міжнародного правоохоронного співробітництва (НЦБ Інтерполу та їх регіональні відділення, локальні підрозділи, національні уповноважені підрозділи Європолу); 3) національні правоохоронні органи – суб’єкти надсилання запитів каналами Інтерполу, а також суб’єкти, уповноважені на здійснення оперативнорозшукової діяльності за запитами правоохоронних органів зарубіжних країн). За загальним правилом, такими правоохоронними органами ми вважаємо поліцію (міліцію), митну, прикордонну службу.

Студентам потрібно проаналізувати нормативні документи, думки науковців та правозастосовної практики щодо механізму організації міжнародного розшуку осіб. Як результат, виділити та охарактеризувати основні етапи організації такого розшуку.

Окремо студентам слід зупинитися на особливостях здійснення міжнародного розшуку осіб, які вчинили кримінальне правопорушення за законодавством деяких зарубіжних країн, оскільки процес організації такого розшуку у різних країнах відрізняється.

Варто звернути увагу на законодавство країн англо-американської та романо-германської правової системи у відповідній сфері.

Питання для самостійного опрацювання

1. Нормативно-правове забезпечення міжнародного розшуку осіб, які вчинили кримінальне правопорушення.

2. Повноваження НЦБ Інтерполу.

3. Застосування науково-технічних засобів при здійсненні міжнародного розшуку осіб.