3. Характерні риси ринкової економіки у постсоціалістичних країнах.

До країн з перехідною ек-кою віднос-ся 14 пост. соц-х кр-н, за виключенням КНДР і Куби та 15 пострад-х кр. Умовно їх поділ. на: 1 група: Країни Центр-ї та Сх. Європи.найв. ВВП=12т.дол, найн. ВВП=4660 дол. Чехія, Польща, Словаччина, Угорщина, Словенія, Естонія – 1-а хвиля інтеграція до ЄС.

2 група: Болгарія, Литва, Латвія, Румунія. 2-а хвиля до ЄС. Від 3,5 т. до 4,4т. дол. ВВП.

3 група: країни колишнього СРСР

4 група: Азіатські країни: Монголія, Китай, Вєтнам.

Заходи переходу до ринкової ек-ки: 1. Припинення планового керівництва. 2. Приватизація держмайна. 3. Стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу. 4. Зміна структури вир-ва (зменш. Питомої ваги базових галузей). 5. Розширення ринкової інфраструктури. 6. Цінова лібералізація. 7. Відміна валових обмежень. 8. Реприватизація (Угорщина, Чехія, Польща, країни Балтії).

Негативні наслідки: зменш. ВВП реального, збільш. Рівня безробіття, зубожіння широких верств нас., декваліфікація трудових ресурсів.

Перехіднимими називаємо такі економіки, які перебу­вають у процесі великомасштабних змін, що ведуть до іншої, стабільної економіки. Перехід має наперед визначену кінцеву мету — ринкову економіку та парламентську демо­кратію. Як очевидне сприймається те, що політичне керів­ництво країн, які розпочали перехід, прагне відійти і зректись старої, соціалістичної системи.

У 1989— 1991 рр. перехід трактувався як скасування державою панування комуністичної партії та марксистсько-ленінської ідеології, припинення планового керівництва економікою з одного центру і впровадження нових правил економічної поведінки. Внаслідок цього розпочнеться швидкий перехід від штучної політизованої соціалістичної системи до природної ринко­вої економіки, де вільні конкурентні ціни й приватна власність визначатимуть поведінку підприємств, людей як виробників і споживачів.

Нові, ринкові форми економіки, засновані на приватній власності, враз не зможуть заповнити соціально-економіч­ний вакуум, який виникає. І можна припустити, що свідо­мо породжена економічна нестабільність буде продовжува­тись і змінюватись новими її формами. Такий тип економі­чного розвитку демонструють багато країн «третього світу».

З цього випливає, що водночас із нормативним визна­ченням перехідних суспільств, які характеризуються систе­мними змінами, що ведуть від небажаного соціалізму до бажаної ринкової економіки та парламентської демократії, є місце і для позитивного визначення, а саме, що перехідні суспільства відходять від соціалістичної економіки. Однак далі аналізується процес переходу в усій його складності й тривалості. У цьому визначенні не конкретизується кінцева мета переходу. Втім, із збільшенням тривалості розвитку перехідних суспільств збільшуються різниця, розходження щодо характеру економіки й суспільства, яке формується в результаті переходу. Стають більш зрозумілими і з'ясовую­ться ті чинники у їх множинності, різноспрямованості й різнотривалості, які формують економіку, що її вибудовує процес переходу. Однак не можна сказати, що перехід має якийсь рубіж, за який він не може вийти. Твердження, що більшість достеменно перехідних економік вже пройшли стадію індустріалізації, населення цих країн має значний рівень освіченості, такі країни, як Україна, Росія, Чехія та інші, мають розвинені галузі науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт. Дослідження показали, що чимало підприємств цих країн потенційно конкурентоспроможні на світових ринках. Загалом населення даних країн підтримує основні цінності, які формують «дух індустріальної цивілі­зації». Це не дає змоги вважати їх країнами, що розвиваю­ться. Водночас взяті в сукупності в середньому найважливі­ші показники перехідних економік поступаються перед відповідними даними розвинутих ринкових систем, взятих у цілому. Дані економічні системи грунтуються на ринковому господарюванні різного рівня зрілості. Приватний сектор у них є головною частиною економіки, а у країн, що розви­ваються, — якщо не головною, то легітимною і важливою частиною економіки. Фірми-підприємства у цих регіонах схильні переважно однаково реагувати на ринкові сигнали, хоч, щоправда, є значні розходження у межах цього типу поведінки. Перехідні суспільства мають дедалі зростаючий приват­ний сектор.

Економіка передбачає перебудову промисло­вості та сільського господарства, формування нової сфери послуг, впровадження нових технологій, спираючись на модернізовані галузі науково-дослідних і проектно-констру­кторських робіт. Сюди входить також створення інфрастру­ктури для ринкової економіки, включаючи потрібні для неї політичну, управлінсько-організаційну, правову, морально-культурну сфери. Реструктуризація охоплює й перебудову освіти, культури, реконструкцію міст і зміну їхньої ролі у суспільстві, впровадження дійових підходів до регіональної та соціально-економічної нерівності. Перебудова й поліп­шення довкілля теж є одним із найважливіших завдань економічної реструктуризації. Вона веде до закриття збит­кових та неконкурентоздатних підприємств, модернізації старих і виникнення нових підприємств із сучасним мене­джментом. Виникнення нових галузей, розбиття монополії й поява численних малих та середніх підприємств разом із формуванням сучасної сфери комунікації, транспорту, фі­нансових послуг у сукупності з усім попереднім мали забезпечити матеріально-продуктивні та організаційні осно­ви для збалансованої економіки, здатної безперервно еко­номічно зростати та підвищувати добробут.