2. Дунайська конференція 1948 року

Як було погоджено на Нью-Йоркській сесії РМЗС, із ЗО липня по 18 серпня 1948 р. в Белграді проходила Дунайська конференція. У її ро­боті брали участь представники придунайських держав - СРСР, УРСР. Румунії, Болгарії, Югославії, Угорщини, Чехословаччини, а також США, Великої Британії та Франції, як учасники РМЗС, й Австрія з до­радчим голосом. Отже, Радянський Союз мав значну підтримку.

Попередню Дунайську конвенцію було підписано 23 липня 1921 р. Нею було створено міжнародну Дунайську комісію у складі Великої Британії, Франції, Італії, Румунії. У 1939 р. до неї увійшли представ­ники Німеччини. Саме ця комісія мала регулювати судноплавство по Дунаю та підтримання його русла і гирла у належному для судно­плавства стані. Проте Друга світова війна фактично заблокувала дію цієї конвенції.

Західні країни бажали відновити дію попередньої конвенції, зрозу­міло, з певними модифікаціями з урахуванням політичних змін у ре­гіоні, що сталися. Радянський Союз намагався ж зафіксувати в кон­венції принцип пріоритетності прав придунайських країн, при цьому не виключаючи принципу свободи судноплавства по Дунаю. Було за­пропоновано заборонити прохід Дунаєм військовим кораблям не ду­найських держав, а для дунайських держав прохід дозволявся лише за санкцією зацікавлених сторін. Тобто, фактично Москва намагалася виключити недунайські країни з регіону.

Нову Конвенцію було розроблено на засадах радянського проекту. Представники США, Великої Британії та Франції оголосили, що не підпишуть її. З ініціативи Болгарії ці країни були вилучені з перелік}' в преамбулі нової Конвенції держав, які її уклали.

Дунайська Конвенція про режим судноплавства на Дунаї набрала чинності після її ратифікації 11 травня 1950 р. У 1960 р. до неї при­єдналась Австрія.

2. Проблема Австрії в повоєнних міжнародних відносинах

У Московській декларації від 1 листопада 1943 р. уряди СРСР, Ве­ликої Британії й США оголосили, що вони розглядають анексію Авст­рії Німеччиною як недійсну, підтвердили бажання відновити Австрію як вільну й незалежну державу.

14 травня 1945 р. було офіційно проголошено відновлення Австрій­ської Республіки, 27 квітня створено Тимчасовий уряд і введено в дію Конституцію 1920 р. зі змінами, внесеними до неї в 1929 р.

Згідно з домовленістю урядів СРСР, США, Англії та Франції після визволення Австрії тут лишилися окупаційні війська чотирьох дер­жав, які взяли на себе верховну владу в країні.

Уперше питання про укладання державної угоди з Австрією було порушено на Паризькій сесії РМЗС у квітні 1946 р. Проте через него- товність делегацій до його обговорення було вирішено спершу закін­чити роботу над угодами з колишніми союзниками Німеччини в Єв­ропі, а за цей час підготувати проект австрійської угоди.

Заступники міністрів закордонних справ у січні 1947 р. почали розробку проекту й досить швидко узгодили майже половину статей. Проте проблеми югославських територіальних претензій, німецького майна виявилися на той момент нерозв'язаними. Не було їх розв'яза­но й на Московській конференції міністрів закордонних справ (бере- зень-квітень 1947) та на Лондонській (листопад-грудень 1947). Лише в Парижі (травень-червень 1949) сторони досягли принципової згоди щодо основних позицій. Радянський Союз відмовився підтримувати югославські територіальні домагання. Незмінними залишилися кор­дони Австрії за станом на 1 січня 1938 р. Сторони домовилися, що СРСР отримає австрійські економічні поставки в розмірі 150 млн дол, 60 % виробництва нафти та права на її видобування й очищення.

Наступні переговори привели лише до часткових домовленостей з економічних питань. Невдалими виявилися й зусилля комісії у складі чотирьох заступників міністрів закордонних справ. Поновилися пере­говори в 1952 р. з розгляду запропонованого західними країнами скороченого варіанта Державної угоди, у якому не було пунктів, що стосувалися суверенітету Австрії.

Улітку 1952 р. федеральний уряд Австрії проголосив нейтралітет як міжнародно-правову позицію Австрії на перспективу й обнародував меморандум, де містилася вимога припинити окупацію, відновити суверенітет і згода схвалити скорочений варіант Державної угоди. Проте Радянський Союз категорично відхилив цей варіант.

У липні 1953 р. у Швейцарії відбулася таємна зустріч міністра за­кордонних справ Австрії з прем'єр-міністром Індії Дж. Неру, де

представник Австрії висловив прохання про посередництво. Ішлося про "певну" спробу підказати Радянському Союзу думку про війсь­ковий нейтралітет Австрії. Індійський посол у Москві в бесіді з мініс­тром закордонних справ СРСР В. Молотовим підкреслив, що осно­вою для укладання Державної угоди міг би стати військовий нейтра­літет Австрії. В. Молотов відповів, що оголошення нейтралітету було б корисним, але недостатнім кроком. Ця теза дістала своє продов­ження на початку 1954 р. на Берлінській зустрічі міністрів чотирьох держав. У радянських пропозиціях пролунала підтримка військового нейтралітету Австрії. Виплату за німецьке майно Радянський Союз був готовий отримати у вигляді поставок австрійських товарів. Під час переговорів позначилося істотне зближення думок, але до згоди й цього разу дійти не вдалося.

Вступ ФРН у НАТО значно загострив австрійську проблему. Радян­ський Союз вважав, що ремілітаризація Західної Німеччини посилює небезпеку аншлюсу Австрії. І лише за умови, що Державна угода га­рантовано відверне таку небезпеку, можна говорити про виведення військ чотирьох держав з Австрії, не чекаючи укладання мирної уго­ди з Німеччиною.

Цю ж позицію було висловлено в бесіді з австрійським послом Н. Бі- шоффом у міністерстві закордонних справ СРСР. У "Заяві з трьох пун­ктів" австрійського федерального уряду, переданій В. Молотову 14 бе­резня 1955 р., знову підтверджувалися військовий нейтралітет і згода з усіма пропонованими гарантіями австрійської незалежності.

У відповідь радянський уряд висловив готовність на майбутній конференції розглядати австрійське питання окремо й запросив фе­дерального канцлера Ю. Рааба прибути до Москви для двосторонніх переговорів. До цього часу вже було врегульовано питання про Трієст, і зв'язок цієї проблеми з австрійським питанням перестав існувати.

15 квітня 1955 р. був опублікований "Московський меморандум" за результатами переговорів. СРСР висловив згоду підписати Державну угоду й вивести з Австрії окупаційні війська до 31 грудня 1955 р. Ав­стрія зобов'язувалася постачати Радянському Союзу 10 млн т нафти протягом 10 років, виплатити 2 млн дол за активи Дунайської судно­плавної компанії у Східній Австрії й забезпечити постачання товарів на суму 150 млн дол як компенсацію за німецьку власність в Австрії. Цей меморандум прискорив процес визнання постійного нейтралітету Австрії. Деякі дослідники вважають, що розв'язанням австрійського питання Радянський Союз намагався створити прецедент для врегу­лювання німецької проблеми.

2 травня 1955 р. у Відні пройшла нарада послів чотирьох окупа­ційних держав за участю міністра закордонних справ Австрії