Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ СУЧАСНОГО УРОКУ ІСТОРІЇ, АБО, ЩО ПОВИНЕН ЗНАТИ УЧИТЕЛЬ, ГОТУЮЧИСЬ ДО УРОКУ ІСТОРІЇ.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
159 Кб
Скачать
☆

2. Яке місце займав документ в історичній дидактиці?

Не є секретом той факт, що у вітчизняній та радянській історичній дидактиці робота з документом не стала предметом глибокого й комплексного дослідження. Одним із перших, хто запропонував ще в середині ХІХ століття відмовитися від заучування та переказування навчального матеріалу і перейти до дослідження історичних джерел за допомогою “реального” методу був російський вчений М. Стасюлевич. Для реалізації вищезгаданого методу він уклав одну з перших шкільних хрестоматій з історії середніх віків.

На початку ХХ століття ідеї М. Стасюлевича підтримали російські вчені та методисти А. Гартвіг, М. Коваленський, М. Рожков. Вони агітували учителів використовувати в практиці школи лабораторні заняття з історії, в основі яких була робота з історичними джерелами. Однак ці ідеї масового схвалення і палких прихильників не знайшли. Так С. Нікольський, аналізуючи методи, що застосовувалися у викладанні елементарних курсів історії, вважав використання “реального” методу не доцільним. Основні докази проти методу пов’язані з тим, що учнів практично не можна ознайомити навіть із найголовнішими першоджерелами. С. Нікольський стверджував, що для реалізації цього методу необхідно збільшити кількість уроків і забезпечити високий рівень ерудиції учителя [16, с. 25].

Підвищений інтерес учительства та науковців до реального методу спостерігаємо на початку ХХ століття напередодні і в роки визвольних змагань українського народу та в 1920-ті роки, коли було запроваджено комплексне навчання. Відомі українські педагоги  Н. Григор’їв, Я. Чепіга рекомендували вивчати історію на основі народних пісень, віршів, дум, усних переказів тощо [7; 25]. Н. Григор’їв навіть уклав для школярів “Історію України в народних думах та піснях” [8]. Мірза-Авакянц стала автором хрестоматії з історії України, яку адресувала учителям і одночасно рекомендувала її використовувати старшокласникам [14, с. 5]. Хоча на історичні джерела у цей час і звертали увагу, однак методика роботи з ними ще не була розроблена. Першоджерела використовувалися здебільшого як ілюстративні матеріали, що підтверджували авторський текст підручників, або їх укладали за темами і друкували окремою книгою у вигляді читанки з історії, або ж у кінці підручника як додаток [1; 14].

Упродовж 30-50-х років ХХ століття в радянській школі ситуація стосовно використання історичних джерел суттєво не змінилася. В цей час не видрукували жодної хрестоматії зі шкільних курсів історії. Самостійна робота учнів з історичними документами не практикувалася. Більшість методичних посібників відводили роль історичному документу як звичайній ілюстрації, що підтверджувала, або розкривала зміст тієї чи іншої події. Методика роботи з документом зводилася до читання та коментування тексту.

Реформування шкільної історичної освіти у 60-ті роки ХХ століття суттєво вплинуло і на використання історичних джерел на уроках історії. До більшості підручників, що друкувалися у цей час, як складові параграфів увійшли рубрики “Документ”, “Документи”, “Документальні матеріали” тощо [4; 12]. Ця тенденція зберігалася в шкільній навчальній літературі упродовж наступних 70-80-х років [16; 17; 22].У методичних посібниках 60-80-х років ХХ століття, адресованих учителям, зверталася увагу на документ як важливе історичне джерело, що допомагало конкретизувати і поглибити знання учнів, розкрити особливості історичної епохи, стимулювало мислення та сприяло розвитку інтересу до історії [ 5, с. 278-286; 10, с. 99-103; 13, с. 8; 20, с. 215]. О. Вагін акцентує на документі як джерелі, що відтворює реальні події в житті людей і цим в першу чергу може зацікавити учнів [5,с. 285]. Незважаючи на те, що відношення до історичного документа змінилося і  до нього зріс інтерес як до історичного джерела, методика роботи з історичним документом та схема його аналізу укладеними не були. Щоправда, в 80-ті роки в журналі “Преподавание истории в школе” з’явилося декілька публікацій щодо організації роботи з політичною та художньою книгами, матеріалами газет, журналів тощо. Однак у них більше йшлося про загальні підходи і майже не розкривалися прийоми роботи з конкретним історичним джерелами.